Доля України за нових часів

Утративши вільність, автономію, всі свої виборні уряди й суди,, свої права, навіть свою інтелігенцію й освіту, народ Український зберігав великі скарби в своїй устній словесности (піснях, думах, перека­зах), у своїх звичаях та обрядах. Так багато гарних народних пісень не має ні один народ у Європі (окрім хіба Сербів). У тому багацтві зберігалися думки й надії народні, згадки про його славу й нещастя. Сліпі кобзарі, бандуристи, ходили по селах і співали історичні пісні - д у м и, в яких росказано й оплакано нашу старовину: про боротьбу з Татарами, Турками, Ляхами; про лиху неволю в Туреччині; про "дуків-срібляників (багатирів, панів), що за ними ніде бідному козакові стати й коня попасти", про бідну удову та її синів і т.и. Уряд намагався викоренити кобзарів, щоб їх не було, велів чинити їм усякі утиски, а проте кобзарі зосталися й досі. У другій половині XIX ст. уславився був кобзарь Остав Вересай, од його записано багато дум та пісень. Жив він у Прилуцькому повіті, на Полтавщині.

З усіх скарбів, найцінніший, який зостався народові - се його слово; воно не дало зовсім загинути народові, воно спасло його.

У Московщині здавна подобалися наші пісні. Ще в XVIII ст. в пісенниках, видаваних у Московщині, містилися й пісні українські. Також у грамотіїв було не мало записаних українських віршів, напр. у школярів відомі були вірші на Великдень і т. и. Скоро появилася ціла книга, писана гарною народньою мовою - "Енеїда" Івана Котля­ревського.

Котляревський народився й зріс у Полтаві, вчився в семинарії, а потім служив у війську. Сам він належав до тих дрібних панів, що їх так багато зосталося в Гетьманщині. Поміж ними довше зберігалися народні звичаї й мова, ніж поміж великими панами. За молодих літ написав він жартовливу книгу, на зразок жартовливих переробок давньої латинської поеми про Енея та про його земляків-Троянців. Котляревський у своїй "Пере­лицьованій Енеїді" змалював тих Троянців наче Запорожців, з їх звичаями й життєм. Се була перша книга, писана доброю народньою мовою, що малю­вала широкі картини народнього життя.

Книга ся дуже подобалася грамотіям, вони її охоче переписували, аж поки один пан-українець видав її друком у Петербурзі р. 1798. Від того року ми рахуємо тепер початок нової української літератури, початок відрождення України.

Котляревський, покинувши службу військову, осе­лився в рідній Полтаві, служив там доглядачем дому для виховання дітей незаможніх панів та попечите­лем "богоугодного заведеній". Був він у гарних відносинах з "Малороссійським генерал-губернато­ром", князем Рєпніним, що ставився дуже прихильно до Українців. Рєпнін намагався, на скільки ставало його сили, полегчити долю селян-кріпаків і особливо козаків; навіть бажав повернути козакам хоч трохи давніх прав, завести знов лад військовий козацький; та царське правительство на те не згодилося, та й свої українські пани не вхваляли замірів Рєпніна. Був тоді міністром Кочубей, родом українець. Він спиняв заміри Рєпніна, родом чужого для України, але більше прихильного до неї, ніж Кочубей.

Під захистом Рєпніна, Котляревський написав і поставив на сцені два твори драматичні (для театру): "Наталка-Полтавка" та "Москаль-Чарівник" (1819 p.). Сі твори також дуже сподобалися людям, і з їх починається історія нашого театру. Котляревський у своїх творах, малюючи наше життє, вступався за простих, убогих людей, показав багацтво народньої душі, а разом з тим виявив красу нашої пісні й мови. "Мужицька правда єсть колюча, а панська на всі боки гнуча", - казав він, Писання Котляревського мусіли звернути увагу освічених людей на долю пригніченого народу. Література українська з самого початку стала в обороні інтересів простих трудящих людей, - стала демократичною.

У той же час написана й видана була перша велика історія України (лід назвою "Исторія Малой Россїй") Дм.Бантиша-Каменського, якому помагав той же князь Рєпнін. Перша граматика української мови (Павловського) видана була року 1818.

У ті часи (з кінця XVIII ст.) освічені люди у західній Європі почали звертати більшу увагу на своє народне життє, на все те, що зберігалося в житті простих селян, - сподіваючися знайти там нові міцніші підвалини для літератури й культури. Думки сі -зайшли й до нас і помогли швидче взятися до такої ж праці серед нашого народу. Народи, що довгий час жили позиченою культурою, або зоста­валися під гнітом чужинців, - почали прокидатися, визволятися. Так, визволялися Німці з під впливу Французів; визволялися з турецької неволі Греки, Серби; починалось відрожденнє иньших пригнічених народів. Під впливом тих подій відновлювалася і в нас думка про культурне визволеннє нашого народу, а перш за все освічені люди мусіли близше придивитися до життя свого народу, узнати його думки, звичаї і т.и.

Скоро знайшлись у нас люде, що почали запи­сувати народні пісні та думи й видавати їх. Збірав пісні й сам Котляревський, частину їх повставляв у свої твори драматичні. Перший збірник пісень надруковано р. 1819 (князя Цертелєва); потім появилися збірники Максимовича, Лукашевича, Срезневського, Метлинського.

Поміж українськими патріотами появилася того ж часу рукописна книга "Исторія Русовъ", себто України; у їй наша старовина малювалася блискуче і принадно. Книжкою сією захоплювалися тоді щирі прихильники й оборонці України, аж поки дальші та певніші досліди наукові показали, що в тій книзі не мало вигадок, що наша старовина там прикра­шена, або, як то кажуть, ідеалізована.

У Харкові р. 1805 відкрито вищу школу, університет, - відкрито заходами самих тамошніх освічених людей, і се значно посунуло наперед справу освіти в Слобожанщині та й по всій лівобічній Україні. Тая освіта була не наша, а російська, бо вже панство було в значній мірі помосковлене. Отже в Харкові знайшли притулок і перші українські вчені та письменники: професор Петро Гулак-Артемовський, що писав добрі, здебільшого жартовливі, вірші; Грицько К в і т к а, що прозвав себе Основ'яненком, - він писав дуже гарні повісти з життя селян, твори драматичні і поради про справи хазяйські та громадські. Там же в Харькові видавалися часописи мовами російською та українською, також збірники, або альманахи. Тоді виступили в Українському письменстві: молодий учений у Харькові Микола Костомаров, що замолоду писав драми та вірші й збірав пісні; Євген Гребінка, родом з Полтавщини, що понапи­сував гарні байки чи приказки; Левко Б о р о в и к о в с ь к и й, що вчився в Харькові й писав байки та віршові переклади з російського; були й иньші.

Так потроху вироблялася національна свідомість серед української інтелігенції, серед того ладу в державі, що намагався затерти всяку свідомість і всякі згадки Українців про те, "хто ми? чиї сини? яких батьків?"

Та увесь той рух у нас довго ще був млявий, не широкий. Мало було людей, що хотіли і вміли взятися до праці на рідній ниві.

Скоро залунав могучий голос Тараса Шевченка, а його думками, бажаннями й надіями жили потім нові покоління.

XVIII.