Ћекции.ќрг


ѕоиск:




 атегории:

јстрономи€
Ѕиологи€
√еографи€
ƒругие €зыки
»нтернет
»нформатика
»стори€
 ультура
Ћитература
Ћогика
ћатематика
ћедицина
ћеханика
ќхрана труда
ѕедагогика
ѕолитика
ѕраво
ѕсихологи€
–елиги€
–иторика
—оциологи€
—порт
—троительство
“ехнологи€
“ранспорт
‘изика
‘илософи€
‘инансы
’ими€
Ёкологи€
Ёкономика
Ёлектроника

 

 

 

 


Ћекц≥€ 22. ”крањнська культура першоњ половини XIX ст




ѕочаткова, середн€ ≥ вища осв≥та

–озвиток науки

ќсобливост≥ л≥тературного процесу

 ультурно-осв≥тн≥ установи

∆ивопис јрх≥тектура ƒекоративно-прикладне мистецтво

’арактерн≥ риси побутово-звича≠Ївоњ культури

ћузичне житт€

—тановленн€ профе≠с≥йного украњнського театру

 

ѕочаткова, середн€ ≥ вища осв≥та. ” культурн≥й сфер≥, €к ≥ в ≥нших, ≥снувала класова пол€ризац≥€: культурн≥ над≠банн€ зосереджувалис€ в руках пан≥вного класу, €кий три≠мав монопол≥ю ≥ на осв≥ту, що давало йому можлив≥сть займатис€ ≥нтелектуальною д≥€льн≥стю. ÷е значно затри≠мувало духовний розвиток м≥льйон≥в трудового населени€. “ак, система шк≥л на ”крањн≥, що п≥дпор€дковувалас€ р≥з≠ним державним в≥домствам (м≥н≥стерству народноњ осв≥ти, в≥йськовому, морському, духовному та ≥н.), не охоплювала початковим навчанн€м ус≥х д≥тей шк≥льного в≥ку. «а дани≠ми на середину 40-х рок≥в, у  ињвськ≥й, ¬олинськ≥й, ѕо≠д≥льськ≥й, „ерн≥г≥вськ≥й ≥ ѕолтавськ≥й губерн≥€х з населен≠н€м понад 7 млн. чолов≥к було лише близько 10 тис. учн≥в, причому 70 % з них становили д≥ти двор€н, духовенства, чиновник≥в, купецтва. Ќестача прим≥щень, п≥дручник≥в, на≠вчального приладд€, низька матер≥альна забезпечен≥сть не спри€ли нормальному функц≥онуванню початкових шк≥л.

—истема загальноњ осв≥ти в основному ор≥Їнтувалас€ на рел≥г≥йне вихованн€ д≥тей. ћ≥н≥стр народноњ осв≥ти ќ. —. Ўишков стверджував, що Ђнаставл€ть земледельче≠ского сына в риторике было бы приуготовл€ть его быть ху≠дым и бесполезным или еще вредным гражданином. Ќо правила и наставлени€ в христианских добродетел€х, в доб≠рой нравственности нужны вс€кому, не вывод€т никого из определенного ему судьбою места и во всех состо€ни€х и случа€х делают его и почтенным, и кротким, и довольным, и благополучнымї, ƒо того ж русиф≥каторська пол≥тика царизму на ”крањн≥, що особливо посилилас€ п≥сл€ польського повстанн€ 1830 p., гальмувала розвиток нац≥ональ≠ноњ школи.

«агалом у дореформений пер≥од народна осв≥та зд≥йс≠нювалас€ рутинними засобами. ”чителювали, зокрема у параф≥€льних школах, св€щеники, ≥нод≥ нижч≥ служител≥ культу, €к≥ не мали спец≥альноњ п≥дготовки, а часто ≥ мо≠ральних п≥дстав ≥ нав≥ть бажанн€ навчати д≥тей. ’аракте≠ризуючи стан осв≥ти, √. ѕ. ƒанилевський зазначав, що за оф≥ц≥йними зв≥тами ледь не вс€ –ос≥€ письменна. ј чи можна назвати училищем таке м≥сце, питав в≥н, де записа≠но 25 учн≥в, Ђа пост≥йно з них у класи не ходить жоденї.

” пов≥тових училищах ≥ профес≥йних учбових закладах (с≥льськогосподарських, фельдшерських) навчалис€ вих≥д≠ц≥ ≥з заможних верств населенн€ Ч ур€дових службовц≥в, купц≥в, рем≥сник≥в. ƒл€ двор€нства засновувалис€ г≥мна≠з≥њ (прот€гом першоњ половини XIX ст. на ”крањн≥ њх було в≥дкрито 19 Ч в ќдес≥, ’арков≥ та  иЇв≥ по дв≥, „ерн≥гов≥, Ќ≥жин≥, ѕолтав≥,  атеринослав≥ та ≥нших м≥стах), ¬олинсь≠кий л≥цей у  ременц≥ (1805 p.), –≥шельЇвський в ќдес≥ (1817 p.), √≥мназ≥€ вищих наук у Ќ≥жин≥ (1820 p.), функ≠ц≥онували також приватн≥ панс≥они. ¬ступ до вс≥х цих за≠клад≥в д≥тей сел€н обмежувавс€ царськими указами ≥ розпор€дженн€ми м≥н≥стерства народноњ осв≥ти, щоб не пору≠шити Ђпор€док громадських стан≥вї.

¬одночас дл€ представник≥в прив≥лейованих верств створювалис€ вс≥ умови дл€ одержанн€ не лише середньоњ, а й вищоњ осв≥ти. ¬ища школа стала в≥д≥гравати важливу роль у культурному розвитку ”крањни. ¬елике значенн€ мало заснуванн€ 1805 р. ’арк≥вського ун≥верситету, €кий до середини стол≥тт€ п≥дготував близько 3 тис. фах≥вц≥в з р≥зних галузей знань. 1834 р. на баз≥ л≥кв≥дованого  реме≠нецького л≥цею в≥дкривс€  ињвський ун≥верситет, €кий не≠забаром став загальнорос≥йським культурно-осв≥тн≥м ≥ на≠уковим центром. «авд€ки д≥€льност≥ ун≥верситет≥в значно зросла чисельн≥сть людей, €к≥ профес≥йно займалис€ розу≠мовою працею. «аг≥н украњнськоњ ≥нтел≥генц≥њ, €кий попов≠нювавс€ випускниками вуз≥в ћоскви ≥ ѕетербурга, став ос≠новним руш≥Їм культурного прогресу.

–озвиток науки. Ќауково-досл≥дна робота зд≥йснювала≠с€ головним чином викладачами ун≥верситет≥в ≥ л≥цењв. ” н≥й брали участь також де€к≥ заможн≥ особи, що не об≥й≠мали державних посад, а жили за рахунок прибутк≥в з власних маЇтк≥в. ” галуз≥ математики в≥дзначивс€ профе≠сор ’арк≥вського ун≥верситету “, ‘, ќсиповський, тритомна прац€ €кого Ђ урс математикиї тривалий час була ос≠новним навчальним пос≥бником дл€ студент≥в. ” ст≥нах ун≥≠верситету усп≥шно розвивалис€ медичн≥ науки (ѕ. ћ. Ўумл€нський, ≤. ѕ.  аменський та ≥н.). ’арк≥вськ≥ та кињвськ≥ вчен≥ проводили досл≥дженн€ з астроном≥њ, ф≥зики, ботан≥ки, геолог≥њ, географ≥њ, х≥м≥њ тощо.

”  ињвському ун≥верситет≥ працював талановитий вче≠ний ≤. ¬. ¬ернадський (батько першого президента јЌ ”–—– ¬. ≤. ¬ернадського). ўе студентом в≥н одержав ме≠даль за дисертац≥ю з ф≥лософ≥њ. ѕ≥сл€ закордонного науко≠вого в≥др€дженн€ вчений захистив 1847 р. у ѕетербурз≥ маг≥стерську дисертац≥ю Ђќ теории потребностейї. «а кло≠потанн€м ради  ињвського ун≥верситету у лютому 1848 р. його було призначено ад'юнктом кафедри пол≥теконом≥њ та статистики. „ерез два роки у ћосковському ун≥верситет≥ ≤. ¬. ¬ернадський захистив дисертац≥ю на ступ≥нь доктора ≥сторичних наук, пол≥тичноњ економ≥њ та статистики ≥ з 1850 р. викладав там ц≥ дисципл≥ни.

” розвиток ф≥лософськоњ думки ч≥льний внесок зробив ≤. —. –ижський Ч перший ректор ’арк≥вського ун≥версите≠ту. ¬идатний словесник свого часу, –ижський надавав важ≠ливого значенн€ взаЇмозбагаченню мов ≥ культур р≥зних народ≥в, своЇю практичною д≥€льн≥стю спри€в п≥дготовц≥ фах≥вц≥в дл€ дальшого поступу украњнськоњ культури.

≈волюц≥€ тогочасноњ ф≥лософськоњ думки в≥дбувалас€ також п≥д впливом ученого, просв≥тител€ ≥ громадського д≥€ча ¬. Ќ.  араз≥на. Ќа його думку, р≥зн≥ народи повинн≥ жити в дружб≥ та злагод≥, оск≥льки њхн≥ сп≥льн≥ зусилл€ прискорюють просуванн€ всього людства шл€хом прогре≠су. ≤ може й правий був мислитель, вважаючи, що у соц≥≠альному в≥дношенн≥ Ђповноњ р≥вност≥ м≥ж людьми не мо≠же бути тому, що њњ немаЇ в природ≥ї. ¬изнаючи осв≥ту важливим чинником сусп≥льного розвитку,  араз≥н зазначав, що лише вона може забезпечити незалежн≥сть –ос≥њ в≥д ус€кого зовн≥шнього тиску. ¬чений надавав великого значенн€ ф≥лософськ≥й науц≥, висновки €коњ Ї теоретичною основою ≥нших галузей знань, л≥тератури ≥ мистецтва, про≠гресу людства в ц≥лому, прагнув до поЇднанн€ науки.з практичною д≥€льн≥стю. —ам в≥н може бути вз≥рцем вт≥≠ленн€ своЇњ ф≥лософськоњ концепц≥њ щодо осв≥ти (його вне≠сок у заснуванн€ ’арк≥вського ун≥верситету), застосуванн€ наукових в≥дкритт≥в у виробництв≥ (у власному маЇтку в с.  ручик ’арк≥вськоњ губерн≥њ).

—лавну стор≥нку, в ≥стор≥ю не лише сусп≥льно-пол≥тич≠ноњ, а й ф≥лософськоњ думки вписали двор€нськ≥ революц≥онери-декабристи. «а переконанн€м ;ѕ. ѕестел€ та його однодумц≥в ¬. –аЇвського, ћ.  рюкова, ф≥лософ≥€ поклика≠на спри€ти революц≥йному оновленню св≥ту. Ѕудучи добре об≥знаними ≥з становищем украњнського народу, вони об≠стоювали сп≥льн≥сть його ≥нтерес≥в з рос≥йським народом. Ѕ≥льш≥сть декабрист≥в под≥л€ли матер≥ал≥стичний погл€д на природу, проте у по€сненн≥ ≥сторичних €вищ залиша≠лись ≥деал≥стами. ≤дењ перших двор€нських революц≥онер≥в ставали надбанн€м широкого кола осв≥чених людей, зокре≠ма завд€ки публ≥кац≥€м в Ђ”краинском вестникеї, Ђ”кра≠инском журналеї, що видавалис€ ’арк≥вським ун≥верси≠тетом.

ѕрагненн€ передовоњ ≥нтел≥генц≥њ принести користь своЇ≠му народов≥ ви€вилос€ ≥ у розгортанн≥ спочатку аматорсь≠коњ, а згодом науковоњ етнограф≥чноњ д≥€льност≥.

Ѕ≥л€ виток≥в украњнського народознавства сто€в видат≠ний вчений-енциклопедист ћ. ќ. ћаксимович. «окрема, ви≠дан≥ ним 1827 р. Ђћалоросс≥йск≥€ песниї згодом досл≥дни≠ки назвали Ђзолотою книгою дл€ украњнстваї.

1834 р. ћаксимовича було призначено ректором новоствореного  ињвського ун≥верситету. јвтор понад 100 р≥з≠нопланових за проблематикою праць з археолог≥њ, етно≠граф≥њ, фольклористики, ботан≥ки, ф≥лолог≥њ та мовознав≠ства, в≥н розвивав матер≥ал≥стичн≥ погл€ди на природу ≥ справедливо вважаЇтьс€ одним ≥з перших учених-еволюц≥он≥ст≥в у –ос≥њ.

¬ украњнськ≥й науц≥ ћаксимович пос≥даЇ почесне м≥сце ≥ €к ≥сторик. ¬≥н п≥дтримував ломонос≥вську теор≥ю сло≠в'€нського походженн€ ƒавньоруськоњ держави, виступав за дружбу рос≥йського ≥ украњнського народ≥в, вважаючи њх близькими за ≥сторичним кор≥нн€м ≥ культурою. ћакси≠мович розгорнув широку д≥€льн≥сть по залученню аматор≥в њ науковц≥в до вивченн€ ≥стор≥њ та археолог≥њ  иЇва. «а його ≥н≥ц≥ативою у 1835 р. почав функц≥онувати “имча≠совий ком≥тет дл€ розшуку старожитностей, що став базою дл€ створенн€ 1843 р. “имчасовоњ ком≥с≥њ дл€ розгл€ду дав≠н≥х акт≥в. њњ члени Ч в≥дом≥ ≥сторики ћ. ‘. Ѕерл≥нський, ћ. ≤.  остомаров, ћ. ƒ. ≤ванишев ≥ багато ≥нших. «окре≠ма, вони з≥брали чималий корпус першоджерел, €к≥ склали основу документальних фонд≥в јрх≥ву давн≥х акт≥в, ство≠реного 1852 р. при  ињвському ун≥верситет≥.

” формуванн≥ ≥сторичноњ св≥домост≥ украњнц≥в важли≠ву роль в≥д≥грала п'€титомна Ђ»стори€ ћалороссииї ћ. ј. ћаркевича, видана у 1842Ч1843 pp. ¬идатний ≥сто≠рик та етнограф започаткував новий ≥сторичний п≥дх≥д до руху за приЇднанн€ до –ос≥њ, вперше в украњнськ≥й ≥стор≥о≠граф≥њ звернув увагу на соц≥альну несправедлив≥сть, що викликала активне незадоволенн€ р€дових козак≥в ≥ сел€н. ѕозитивно висв≥тлюючи визвольну боротьбу народних мас п≥д проводом  .  осинського, —. Ќаливайка, “. “р€сила, Ѕ. ’мельницького, ћаркевич виступав за право ”крањни на самост≥йний розвиток, висунувши таким чином альтернативу оф≥ц≥йним концепц≥€м ћ.  арамз≥на, ћ. ѕогод≥на, ћ. ”стр€лова, €к≥ заперечували факт ≥снуванн€ украњн≠ського народу та ≥гнорували його нац≥ональн≥ ≥нтереси.

«агалом дл€ розгл€дуваного пер≥оду характерний пот€г осв≥чених к≥л украњнського сусп≥льства до ≥стор≥њ свого краю, до розум≥нн€ великоњ рол≥ ≥сторичноњ св≥домост≥ у самовизначенн≥ людини, до пошуку тих рис ≥ прикмет, €к≥ орган≥чно пов'€зують ≥ндив≥да з ус≥Їю нац≥Їю.

ќсобливост≥ л≥тературного процесу.  ультурне житт€ на ”крањн≥ великою м≥рою визначалос€ розвитком л≥тера≠тури. “ворч≥сть ѕ. √улака-јртемовського, ™. √реб≥нки, √.  в≥тки-ќснов'€ненка, ≤.  отл€ревського, “. Ўевченка св≥дчила про формуванн€ новоњ украњнськоњ л≥тератури з ч≥тко вираженими рисами нац≥ональноњ своЇр≥дност≥. ’а≠рактерною ознакою тогочасного л≥тературного процесу бу≠ло украњнсько-рос≥йське мовне Їднанн€. „имало д≥€ч≥в ук≠рањнськоњ культури писали ≥ рос≥йською мовою й орган≥ч≠но вв≥йшли у рос≥йську культуру; рос≥€ни ≤. —резневський, ћ.  остомаров також писали обома мовами ≥ зробили по≠м≥тний внесок у духовну скарбницю украњнського народу. “радиц≥€ двомовност≥, що склалас€ в даний пер≥од, випли≠вала не лише з причини невизнанн€ правл€чими колами права на самост≥йний розвиток украњнськоњ мови. ”крањнськ≥ письменники, публ≥куючи своњ твори рос≥йською мо≠вою, намагалис€ донести до всерос≥йського читача €кнай≠б≥льше в≥домостей про ≥стор≥ю, культуру та побут свого народу.

”крањнська письменницька ≥нтел≥генц≥€ виступила €ск≠равим виразником нац≥ональноњ самосв≥домост≥. Ќасампе≠ред це “. √. Ўевченко, у творчост≥ €кого най€скрав≥ше в≥д≠билис€ революц≥йно-демократичн≥, нац≥онально-визвольн≥ тенденц≥њ украњнськоњ культури. ќсп≥вуючи патр≥отичн≥ по≠чутт€, збуджуючи непримиренну ненависть до експлуата≠тор≥в €к украњнськоњ, так ≥ ≥нших нац≥ональностей, поет обурювавс€ зневажливим ставленн€м частини вельможно≠го украњнства до своЇњ р≥дноњ мови. «вертаючись до них у посланн≥ Ђ≤ мертвим, ≥ живим...ї, в≥н писав:

≤  оллара читаЇте

« ус≥Їњ сили,

≤ Ўафарика, ≥ √анка,

≤ в слав'€ноф≥ли

“ак ≥ претесь...

≤ вс≥ мови слав'€нського люду Ч

¬с≥ знаЇте.

ј своЇњ ƒастьб≥...

 олись будем

≤ по-своЇму глаголать.

 

ѕ≥дкреслюючи украњнолюбство Ўевченка, сл≥д пам'€та≠ти, що, не ви€вл€ючи любов≥ до своЇњ батьк≥вщини, не можна любити людство. ” серц≥ великого  обзар€ вм≥щу≠валис€ глибок≥ нац≥онально-патр≥отичн≥ почутт€ з великою любов'ю до вс≥х брат≥в-слов'€н. —п≥вець украњнського наро≠ду не пропагував нац≥ональноњ замкнутост≥. ” його словах, що стали афоризмом,Ч Ђ≥ чужому научайтесь, й свого не цурайтесьї Ч закладене глибоке розум≥нн€ загальнолюд≠ського зм≥сту культури. –еволюц≥йний демократизм Ўев≠ченка Ї найвищим дос€гненн€м сусп≥льно-пол≥тичноњ думки середини XIX ст.

—уперечлив≥сть тогочасного духовного житт€ на ”крањ≠н≥ в≥дбилас€ на творчост≥ визначного письменника, ≥сторика, мовознавц€, критика ≥ публ≥циста ѕ. ќ.  ул≥ша (1819Ч 1897). ÷е знане, але прот€гом п≥встол≥тт€ замовчуване ≥м'€ нин≥ привертаЇ великий ≥нтерес досл≥дник≥в. ѕалкий при≠хильник украњнського культурно-нац≥онального в≥дроджен≠н€,  ул≥ш Ї автором численних наукових праць та худож≠н≥х твор≥в, серед €ких вид≥л€ютьс€ двотомна зб≥рка ≥сто≠ричних ≥ фольклорно-етнограф≥чних матер≥ал≥в Ђ«аписки о ёжной –усиї та соц≥ально-≥сторичний роман Ђ„орна рада. ’рон≥ка 1663 рокуї.  ул≥ш пл≥дно працював €к поет-романтик, що пропов≥дуЇ просв≥тительськ≥ та христи€нськ≥ ≥деали. ¬загал≥ будь-€к≥ категоричн≥ судженн€ про д≥€ль≠н≥сть  ул≥ша, особливо тенденц≥йн≥ тлумаченн€ його кон≠цепц≥њ розвитку украњнськоњ л≥тератури €к Ђв≥друбноњї, не≠сум≥сн≥ з неоднозначн≥стю його творчоњ постат≥.

ѕри всьому розмањтт≥ художньо-естетичних принцип≥в (просв≥тницький реал≥зм, романтизм, критичний реал≥зм) ус≥х тод≥шн≥х письменник≥в Їднало бажанн€ розвивати ук≠рањнську л≥тературу на нац≥ональн≥й основ≥, художн≥м сло≠вом прислужитис€ справ≥ формуванн€ нац≥ональноњ самосв≥домост≥ украњнського народу. ќсв≥чен≥ люди розум≥ли, що м≥ж ними ≥ масою трудового населенн€ ≥снуЇ велика дистанц≥€ в ≥нтелектуальному розвитку, ≥ тому б≥льш≥сть ≥нтел≥генц≥њ в≥дчувала духовний обов'€зок перед ним.

 ультурно-осв≥тн≥ установи. Ќауков≥ та художн≥ твори украњнських автор≥в складали загальнонародну культурну скарбницю; €ка слугувала задоволенню духовних потреб сп≥вв≥тчизник≥в. ѕроте, €к в≥домо, не вс≥ верстви тогочас≠ного сусп≥льства мали можлив≥сть нею користуватис€. ƒру≠кована книжкова ≥ журнальна продукц≥€ в основному зо≠середжувалас€ у б≥бл≥отеках при учбових закладах та в особистих з≥бранн€х заможних осв≥чених ос≥б. ” с≥льськ≥й м≥сцевост≥ переважно розповсюджувалис€ рукописн≥ спис≠ки найпопул€рн≥ших твор≥в “. Ўевченка, ≤.  отл€ревсько≠го, ћарка ¬овчка та ≥нших письменник≥в, а також лубочна л≥тература (так до середини XIX ст. називали р≥зноман≥т≠н≥ вироби невисокого художнього іатунку). ћ≥ськ≥ жител≥, наприклад  иЇва, з к≥нц€ 30-х рок≥в д≥стали змогу в≥дв≥дувати ун≥верситетську б≥бл≥отеку, дл€ одесит≥в 1830 р. в≥дкрилас€ перша на ”крањн≥ публ≥чна б≥бл≥отека.  омп≠лектуванн€ цих установ книгами суворо контролювалос€ м≥н≥стерством внутр≥шн≥х справ, а з 1834 p.Чм≥н≥стерст≠вом осв≥ти. ¬еликими з≥бранн€ми славилис€ б≥бл≥отеки Ќ≥жинськоњ г≥мназ≥њ вищих наук ≥ –≥шельЇвського л≥цею. ѕроте переважна б≥льш≥сть б≥бл≥отек терп≥ла матер≥альн≥ скрутност≥ ≥ не могла достатньою м≥рою розгорнути куль≠турно-осв≥тню роботу.

¬ажливою складовою культурного процесу Ї музейна справа, що робила тод≥ своњ перш≥ кроки. «авд€ки накопи≠ченню результат≥в ≥сторико-археолог≥чних досл≥джень по≠чали створюватис€ музењ старожитностей у ‘еодос≥њ,'(1810 p.),  ерч≥ (1826), археолог≥њ в ќдес≥ (1828), а також при ун≥верситетах Ч ’арк≥вському (1835) ≥  ињвському.(1842), картинна галере€ при Ќ≥жинському л≥цењ (1845). ¬ основному музейн≥ експонати слугували навчальним ≥. науковим ц≥л€м ≥ на той час не набули широкого загаль≠нокультурного значенн€. —еред пан≥вноњ верх≥вки побуту≠вала мода на збиранн€ старовинних речей, картин. “ак, в≥домим колекц≥онером був ¬. “арновський, що належав до великого панства ≥ виступав у ц≥й справ≥ б≥льше €к ама≠тор. —таршинськ≥ козацьк≥ реч≥, €к≥ переважно складали його колекц≥ю, згодом перейшли до „ерн≥г≥вського земства.

∆ивопис. Ќа розвиток украњнського образотворчого мистецтва великий вплив справл€ла ѕетербурзька академ≥€ художеств. ѕрофес≥йн≥ майстри живопису, що працювали на ”крањн≥, переважно були њњ випускниками, зокрема вихованц€ми видатного рос≥йського художника  . ѕ. Ѕрюллова Ч ≤. ћ. —ошенко, ƒ. ≤. Ѕезперчий, “. √. Ўевченко та ≥н.

¬ипускник ѕетербурзькоњ академ≥њ художеств 1845 p.  . —. ѕавлов в≥д≥грав важливу роль у розвитку украњнськоњ художньоњ культури. ѕрацюючи викладачем Ќ≥жинського л≥цею та  ињвського ун≥верситету, в≥н багато часу в≥ддавав малюванню. ’удожн€ творч≥сть ѕавлова спри€≠ла утвердженню реал≥стичного напр€му в мистецтв≥. ѕрав≠див≥стю ≥ задушевн≥стю зображенн€ в≥дзначаютьс€ викона≠н≥ ним портрети ƒ. — √орленка, Ѕ. ¬. Ћизогуб, автопортрет, а також картина Ђ“есл€рї, в €к≥й художник дос€г значноњ тип≥зац≥њ образу труд≥вника. ѕсихолог≥чн≥сть його портре≠т≥в близька до творчоњ манери видатних рос≥йських худож≠ник≥в ќ. √. ¬енец≥анова та ¬. ј. “роп≥н≥на. —ам “роп≥н≥н, €кий прот€гом 20 рок≥в жив у маЇтку под≥льського пом≥щи≠ка ћоркова, в≥дтворював мальовничу природу ”крањни, жанров≥ сцени з сел€нського житт€. „имало художник≥в також працювали у пом≥щицьких маЇтках, створюючи с≥≠мейн≥ портрети. —тановище ж тих художник≥в, що перебу≠вали у кр≥посн≥й залежност≥ (≤. ”сенко, ѕ. «олотуха, —. јлексеев та ≥н.) взагал≥ було под≥бним до лакейського прислужництва. ўоб заробити на прожитт€, вони часто давали уроки малюванн€, влаштовуючись у невеликих м≥с≠течках.

ћальовнича украњнська природа надихала багатьох митц≥в. ’удожники-пейзажисти ћ. —ажин, ≤. —ошенко, ¬. Ўтернберг прагнули до њњ найреал≥стичн≥шого в≥добра≠женн€. Ќов≥ соц≥альн≥ мотиви започаткував у своњй живописн≥й творчост≥ “. Ўевченко, €кий присв€тив своњ полот≠на, €к ≥ поетичне слово, зображенню т€жкого житт€ поневоленого народу (Ђѕисанка-порожкаї, Ђ атеринаї, Ђ—ел€нська родинаї та ≥н.). ¬елику майстерн≥сть ви€вив Ўев≠ченко у портретному жанр≥. ÷≥ твори в≥дзначаютьс€ глибо≠ким психолог≥змом, привабливоюкольоровою гамою.

јрх≥тектура. ” перш≥й половин≥ XIX ст. на зм≥ну пиш≠нот≥ й розкутост≥ украњнського барокко прийшов стрима≠ний, академ≥чний стиль класицизму. «а забудовою м≥ст зд≥йснювали нагл€д спец≥альн≥ ком≥с≥њ та ком≥тети. ÷ив≥ль≠н≥ споруди зводилис€ з урахуванн€м њх призначенн€ Ч головною метою арх≥тектора стало не створенн€ зовн≥шньоњ краси, а внутр≥шнього комфорту (висок≥ стел≥, вентил€ц≥€, осв≥тленн€ тощо).

ѕерех≥д в≥д барокко до класицизму позначивс€ ≥ на плануванн≥ м≥ст. ќбов'€зково вид≥л€вс€ адм≥н≥стративний центр ≥з площею, па €к≥й розм≥щувалис€ помпезн≥ будинки ур€дових установ, квартали були пр€мокутними, компози≠ц≥њ ансамбл≥в, окремих арх≥тектурних комплекс≥в, палацово-паркових ландшафт≥в мали в≥дкритий характер.

Ќабудовувались нов≥ м≥ста на ѕ≥вдн≥ ”крањни ≥ в  ри≠му, заснованi наприк≥нц≥ XVIII ст., Ч ћар≥уполь, ќлександр≥вськ,  атеринослав, ћиколањв, ќдеса та ≥н. «окрема, в ќдес≥ за проектом петербурзького арх≥тектора ∆. “ома де “омона 1809 р. було споруджено перший будинок опер≠ного театру. ¬иконаний в античному дус≥ театр став одн≥≠Їю з кращих оздоб ќдеси. ѕор€д з тим в≥дбувалас€ ре≠конструкц≥€ старих м≥ст —лобожанщини ≥ ѕридн≥пров'€. јрх≥тектурний стиль  иЇва у т≥ часи визначавс€ в≥домим арх≥тектором ј. ћеленським, €кий об≥ймав посаду м≥сько≠го арх≥тектора. «а його проектами споруджено пам'€тник на честь поновленн€  иЇву ћагдебурзького права, церкву на јскольдов≥й могил≥, ансамбль  онтрактовоњ площ≥ на ѕодол≥, споруди €коњ потерп≥ли в≥д пожеж≥ 1812 р. ” 1837Ч1843 pp. за проектом в≥домого арх≥тектора ¬. Ѕеретт≥ збудовано прим≥щенн€  ињвського ун≥верситету. ¬по≠р€дковуютьс€ так≥ м≥ста, €к ѕолтава, ’арк≥в. —поруджен≠н€ у ѕолтав≥ монумента на честь ѕолтавськоњ перемоги;(арх. ∆. “ома де “омон) ≥ ”спенського собору в ’арков≥ (арх. ™. ¬асильЇв, завершив ј. “он) ув≥чнили пам'€ть про героњчну боротьбу рос≥йського та украњнського народ≥в про≠ти ≥ноземних загарбник≥в у ¬≥тчизн€н≥й в≥йн≥ 1812 р.

ѕродовжувало розвиватис€ культове буд≥вництво. ” м≥с≠тах ≥ селах церкви звод€тьс€ не лише дерев'€н≥, а й з довгов≥чн≥шого матер≥алу. «овн≥шн≥й ≥ внутр≥шн≥й вигл€д та≠ких споруд в≥дзначавс€ пишн≥стю, урочист≥стю. ћайстер≠н≥сть ≥ талант украњнського народу ви€вилис€ також у створенн≥ палацово-парковоњ арх≥тектури. „имало таких ун≥кальних ансамбл≥в уславили без≥менних народних май≠стр≥в далеко за межами ”крањни: палац –озумовського в Ѕатурин≥ у живописн≥й м≥сцевост≥ над —еймом; палац √алагана у с. —окиринц€х на „ерн≥г≥вщин≥, до €кого прил€гаЇ л≥сопарк площею 600 дес€тин; парк Ђќлександр≥€ї на бере≠з≥ –ос≥ у Ѕ≥л≥й ÷еркв≥; знаменита Ђ—оф≥њвкаї в ”ман≥, на≠звана на честь дружини графа ѕотоцького —оф≥њ, де рука≠ми кр≥посних без застосуванн€ будь-€коњ техн≥ки були на≠сипан≥ гори, викопан≥ пруди, збудован≥ гроти, тощо. ”се це разюче контрастувало з житловими умовами трудового на≠роду. ƒом≥вки сел€н, наприклад, —ереднього ѕодн≥пров'€ та ѕ≥вдн€ ”крањни були дерев'€ними, глинобитними, са≠манними, р≥дше Ч кам'€но-вапн€ними. “≥, хто не мав мож≠ливост≥ придбати буд≥вельний матер≥ал, мешкали в нап≥в≠земл€нках. Ќа ѕол≥сс≥ та в «ах≥дн≥й ”крањн≥ будувалис€ зрубн≥ житла.

ƒерев'€не зодчество ”крањни с€гаЇ своњм кор≥нн€м час≥в сх≥дних слов'€н. ” розгл€дуваний пер≥од воно вже пом≥тно набуло нац≥ональних особливостей. «а стильовими рисами, конструктивною та художньою специф≥кою можна вид≥лити

так≥ рег≥они: Ћ≥вобережж€ ≥з —лобожанщиною, ѕравобе≠режж€, ѕол≥сс€ ≥  арпати. ћехан≥чне розпилюванн€ дере≠ва, що почало застосовуватис€ з к≥нц€ XVIII ст., спри€ло розширенню дерев'€ного буд≥вництва. ” народному зодче≠ств≥ вт≥люютьс€ риси класицизму у вигл€д≥ дерев'€них ко≠лонок іанку або вздовж ст≥ни дл€ п≥дтримки даху. —поруд≠женн€ жител з димар€ми зам≥сть курних хат дозволило краще оздоблювати ≥нтер'Їри Ч б≥лити, розписувати фар≠бами ст≥ни. —≥льська б≥днота нер≥дко проживала в хатах без будь-€ких прибудов, заможн≥ш≥ мали дво- ≥ трикамерн≥ житла. ѕ≥д впливом м≥ського побуту поступово з'€вл€ють≠с€ нов≥ елементи: зал≥зн≥ дахи, засклен≥ в≥кна тощо.

ƒекоративно-прикладне мистецтво. ÷€ традиц≥йна га≠лузь народноњ культури здавна розвивалас€ на ”крањн≥. Ћюди завжди прагнули прикрашати своЇ житло, од€г, реч≥ домашнього вжитку. «ародившись у форм≥ ≥ндив≥дуальних рем≥сничих зан€ть, ц€ галузь поступово набирала промис≠лового значенн€ ≥ переросла у кап≥тал≥стичну мануфакту≠ру, згодом фабрику. ¬ перш≥й половин≥ XIX ст. на ”крањн≥ функц≥онували скл€н≥, фарфоров≥ й фа€нсов≥ фабрики (за≠води), текстильн≥ п≥дприЇмства, багато художньо-промис≠лових майстерень (згадати хоча б килимарськ≥ майстерн≥ та фабрики на Ћ≥вобережж≥, Ќаддн≥пр€нщин≥, ¬олин≥ то≠що). Ќаприклад, у середин≥ стол≥тт€ у ’арков≥ щор≥чно ви≠робл€лос€ близько 25 тис. килим≥в ≥ тканих вовн€них попон. ѕор€д ≥з промисловим розвивалос€ ≥ндив≥дуальне килимар≠ство дл€ задоволенн€ власних потреб, виготовленн€ това≠ру на продаж, а також €к форма в≥дбуванн€ панщини.: ћистецтвознавц≥ вважають, що в цей пер≥од знизивс€

“ехн≥чний р≥вень виготовленн€ килим≥в (зам≥сть конопл€≠них або лл€них ниток дл€ основи стали використовувати менш пружн≥ бавовн€н≥), але своЇю художньою привабли≠в≥стю вони не поступалис€ виробам попередн≥х час≥в: вра≠жають р≥зноман≥тн≥стю геометричн≥ орнаменти, рослинн≥ мотиви з введенн€м зображень птах≥в, зв≥р≥в.

¬исокого іатунку набула художн€ обробка дерева. –≥зьбленн€м прикрашалис€ зовн≥шн≥ та внутр≥шн≥ детал≥ житлових будинк≥в, предмети господарського вжитку, му≠зичн≥ ≥нструменти, транспортн≥ засоби тощо. „арують сво≠Їю фантаз≥Їю та винах≥длив≥стю також витвори з кольорових метал≥в: хрестики, ланцюжки, обручки, п≥дв≥ски. ќс≠таннЇ зан€тт€ в даний пер≥од поки розвивалос€ у форм≥ домашнього кустарного ремесла.

¬ажливе господарське ≥ художньо-естетичне значенн€ мало гончарство, розвинуте-багатьма покол≥нн€ми народних митц≥в. « давн≥х час≥в визначними осередками гончар≠ства на ”крањн≥ вважалис€ ƒибинц≥ на  ињвщин≥, ќп≥шн€ на ѕолтавщин≥, ≤чн€ на „ерн≥г≥вщин≥, де виробл€лис€ ках≠л≥, миски, горщики, мак≥три, ≥грашки тощо. ѕроте конку≠ренц≥€ з боку фарфорових ≥ фа€нсових завод≥в, а також введенн€ в ужиток зручного емальованого посуду поступо≠во призводили до занепаду гончарного промислу. —лавили≠с€ своњми виробами Ѕаран≥вський ≥ √ородницький фарфо≠ров≥ заводи на ∆итомирщин≥, ¬олокитинський на „ерн≥г≥в≠щин≥, њхн€ продукц≥€ Ч кавов≥, чайн≥, столов≥ серв≥зи, штучний посуд, предмети оздобленн€ ≥нтер'Їру Ч була доступною лише заможним верствам населенн€, а ство≠рювалас€ вона працею кр≥пак≥в на пом≥щицьких ману≠фактурах.

’арактерн≥ риси побутово-звичаЇвоњ культури. —оц≥ально-економ≥чна нер≥вн≥сть у тогочасному сусп≥льств≥ позна≠чалас€ ≥ на побутово-звичаЇв≥й культур≥ р≥зних верств на≠селенн€. —ам факт особистоњ залежност≥ м≥льйон≥в труд≥в≠ник≥в в≥д купки багат≥њв створював м≥ж ними значну со≠ц≥альну межу. –амки духовного розвитку експлуатованого народу були вкрай вузькими. ¬≥дсутн≥сть в≥льного часу ≥ культурно-осв≥тн≥х заклад≥в, неписьменн≥сть Ч усе це ви≠значало характер його культурного дозв≥лл€. Ўинок, а дл€ молод≥ вечорниц≥ були основним м≥сцем сп≥лкуванн€ ≥ в≥д≠починку.

¬ажливу роль у житт≥ тогочасного сусп≥льства в≥д≥гра≠вали календарн≥, традиц≥йно-побутов≥ та церковн≥ св€та. «окрема, культов≥ обр€ди ≥ рел≥г≥йна мораль були нев≥д'Їм≠ною частиною культури украњнського народу. Ќаприклад, стол≥тт€ми досить м≥цно утверджувалас€ традиц≥€ трима≠ти ≥кони в хат≥. њх оздоблювали рушниками з нац≥ональ≠ним орнаментом, р≥зьбленн€м по дереву.  уточок, де зна≠ходилис€ ≥кони, сто€ли св€чена вода, г≥лочка верби чи бе≠р≥зки, лежали писанки, ѕсалтир, де в≥дбувалис€ щоденн≥ молитви, в≥д≥гравав роль своЇр≥дноњ домашньоњ церковки. ¬≥дв≥данн€ храм≥в, в≥дзначенн€ рел≥г≥йних св€т, вихованн€ д≥тей у христи€нському дус≥ впливали на формуванн€ етич≠них норматив≥в, с≥мейно-побутов≥ взаЇмини, що Ї неодм≥н≠ними елементами духовноњ культури. “ак≥ постулати хрис≠ти€нськоњ морал≥, €к Ђне вбийї, Ђне вкрадиї, Ђповажай батьк≥вї тощо, в≥дпов≥дали загальнолюдським правилам сп≥вжитт€.

¬загал≥ роль рел≥г≥њ та церкви в ≥стор≥њ украњнськоњ культури не можна оц≥нювати однозначно; не сл≥д ан≥ пе≠реб≥льшувати, ан≥ Ђв≥дхрещуватис€ї в≥д незаперечних факт≥в позитивного впливу православТ€ на духовне житт€ на≠роду. ¬одночас очевидною Ї гальмуюча роль церкви у справ≥ формуванн€ нац≥ональноњ св≥домост≥. ћаючи вели≠к≥ можливост≥ впливу на маси, церква зд≥йснювала його у в≥дпов≥дност≥ з усталеною ≥сторичною практикою на осно≠в≥ етноконфес≥йноњ специф≥ки культури, що призводило до ототожнюванн€ рел≥г≥йноњ та етн≥чноњ приналежност≥. —тво≠рилас€ своЇр≥дна схема: рос≥€нин Ч православний, по≠л€к Ч католик, татарин Ч мусульманин тощо.

ѕроте сл≥д зазначити, що православн≥ украњнц≥ мали своњ нац≥ональн≥ особливост≥. «окрема, нац≥ональний вплив €к один ≥з засоб≥в ви€вленн€ духовних зд≥бностей, потен≠ц≥альноњ творчоњ енерг≥њ труд≥вник≥в досить пом≥тний у культов≥й арх≥тектур≥ та живопису. ѕеред сучасною нау≠кою стоњть завданн€ осмислити взаЇмовплив демократичноњ та церковноњ культур, зокрема в атрибутиц≥, ритуалах, му≠зиц≥, л≥тератур≥. ѕрим≥ром, христи€нськ≥ апокриф≥чн≥ ле≠генди наклали в≥дбиток на р≥зн≥ фольклорн≥ жанри: пере≠кази, казков≥ сюжети про ’риста ≥ св€тих; православна ж аг≥ограф≥€ часто запозичувала св≥тськ≥ сюжети ≥ т. ≥н.

ћузичне житт€. ѕоетична й музична обдарован≥сть украњнського народу забезпечувала високий р≥вень розвит≠ку музично-п≥сенноњ творчост≥. ” XIX ст. продовжували по≠бутувати землеробськ≥ п≥сн≥ календарного циклу, а також кол€дки, весн€нки, колисков≥, вес≥льн≥ та ≥н. Ўирокою по≠пул€рн≥стю користувалис€ п≥сн≥-романси Ђњхав козак за ƒунайї, Ђ¬≥ють в≥триї, Ђ—онце низенької, а також ство≠рен≥ на в≥рш≥ “. Ўевченка Ђƒуми моњї, Ђќй, одна €, од≠наї, Ђ«апов≥тї, п≥сн≥ про Ѕогдана ’мельницького, ћакси≠ма  ривоноса. ≤з свого середовища народ висував талано≠витих сп≥вц≥в Ч кобзар≥в, л≥рник≥в (јндр≥й Ўут, ќстап ¬ересай).

Ўирокого розповсюдженн€ на ”крањн≥ набули с≥мейне музикуванн€, аматорськ≥ молод≥жн≥ розважальн≥ сп≥ви. ќсередками розвитку музичноњ культури були духовн≥ уч≠бов≥ заклади, г≥мназ≥њ, приватн≥ панс≥они, ун≥верситети, в €ких багато уваги прид≥л€лос€ вивченню нотноњ грамоти ≥ теор≥њ музики. „имало профес≥йних музикант≥в д≥ставали високу спец≥альну п≥дготовку в церковних хорах.

—лава про п≥сенну талановит≥сть украњнц≥в с€гала ѕетер≠бурга, де при царському двор≥ ≥снувала капела хлопчик≥в. Ќавесн≥ 1838 p. M. ≤. √линка перебував на ”крањн≥ з метою набору сп≥вак≥в. ¬≥н в≥дв≥дав  ињв, „ерн≥г≥в, ѕолтаву, ’ар≠к≥в,  ачан≥вку ≥ визначив 19 хлопчик≥в ≥ двох дорослих дл€ зарахуванн€ до капели, —еред них був —, — √улак-јртемовський Ч неб≥ж видатного письменника ѕ. ѕ. √улака-јртемовського. «годом в≥€ став родоначальником украњн≠ськоњ нац≥ональноњ опери.

 онцертну д≥€льн≥сть у м≥стах ”крањни розгортали ама≠торськ≥, ≥ профес≥йн≥ колективи. “радиц≥йними серед ≥нте≠л≥генц≥њ великих м≥ст були л≥тературно-музичн≥ вечори у знатних ос≥б; на них, зокрема, виступали ћ. Ћисенко, √.  в≥тка-ќснов'€ненко, ћ. —тарицький. ¬лаштовувалис€ численн≥ благод≥йн≥ концерти. ћузичне житт€ вирувало п≥д час проведенн€ великих €рмарк≥в (контракт≥в), на €к≥ з'њжджалос€ багато пом≥щик≥в, купц≥в ≥з с≥м'€ми. «окрема, на знаменитих кињвських контрактах влаштовувалис€ теат≠ральн≥ вистави, музичн≥ ранки, бали, маскаради.

ћузика, сп≥ви м≥цно ув≥йшли у повс€кденне житт€ €к м≥ського, так ≥ с≥льського населенн€. «а жанрами п≥сн≥ бу≠ли найр≥зноман≥тн≥шими: л≥ричн≥, жарт≥влив≥, канти, ро≠манси, що виконувалис€ соло, дуетом або хором у супро≠вод≥ бандури, скрипки, г≥тари, р≥дше фортеп≥ано. ѕереваж≠но Ч це авторськ≥ твори, що згодом поширювалис€ серед народу ≥ ставали без≥менними: Ђ“ам, де ятрань круто в'Ї≠тьс€ї, Ђ„и € в луз≥ не калина булаї, Ђƒ≥вчино, рибчино, серденько моЇї та ≥н. ” пан≥вному середовищ≥ меломани пор€д з украњнськими захоплювалис€ французькими, ≥та≠л≥йськими п≥сн€ми ≥ романсами.

¬исокого р≥вн€ майстерност≥ дос€гли партесн≥ (багато≠голос≥) сп≥ви. ” XIX ст. хорове мистецтво поступово вихо≠дить за меж≥ суто культового призначенн€, взагал≥ цер≠ковна музика секул€ризуЇтьс€. «агальноф≥лософський зм≥ст канон≥чних образ≥в, вт≥люваний у музиц≥, приваблю≠вав до храм≥в чимало св≥тських слухач≥в. ≤з великими кон≠цертними програмами виступали хори  ињвськоњ академ≥њ, ѕере€славськоњ сем≥нар≥њ та ≥н. ќднак, незважаючи на дав≠н≥ ≥сторичн≥ традиц≥њ хорового сп≥ву на ”крањн≥, у перш≥й половин≥ XIX ст. його розвиток гальмувавс€ антинац≥о≠нальною пол≥тикою адм≥н≥страц≥њ, що надавала перевагу ≥ноземним авторам.

—тановленн€ профес≥йного украњнського театру. “ворч≥ зд≥бност≥ украњнського народу розкривалис€ також у тра≠диц≥йному театральному мистецтв≥, €ке побутувало у фор≠м≥ народних драм, л€лькового ≥ Ђживогої вертепу, ≥нтер≠мед≥й. ” XIX ст. продовжував ≥снувати кр≥пацький те≠атр Ч ≥ не лише у пом≥щицьких садибах, айв м≥стах, де заповз€тлив≥ люди перетворювали орган≥зац≥ю вистав на комерц≥йну справу. 1828 р. було заборонено купувати в те≠атр кр≥пак≥в, але й п≥зн≥ше кр≥пацьк≥ актори та њх нащадки продовжували входити до складу де€ких театральних труп.

—при€тлив≥ умови дл€ розвитку сцен≥чного мистецтва склалис€ на ѕолтавщин≥, де завд€ки ≤.  отл€ревському та ћ, ўепк≥ну започаткував свою ≥стор≥ю профес≥йний укра≠њнський театр. ¬елик≥ зрушенн€ у його розвитку в≥дбулис€ з постановкою у 1819 р. ЂЌаталки ѕолтавкиї ≥ Ђћоскал€-чар≥вникаї ≤.  отл€ревського. ¬загал≥ у процес≥ формуван≠н€ украњнськоњ нац≥њ театр виступав €к один ≥з важливих чинник≥в. Ќац≥ональна драматург≥€, кр≥м згаданих п'Їс, за€вила про себе творами √.  в≥тки-ќснов'€ненка, я.  у≠харенка, “. Ўевченка.

ѕор€д з тим продовжував ≥снувати рос≥йський профе≠с≥йний театр, що в≥д≥гравав позитивну роль у вихованн≥ ес≠тетичних смак≥в публ≥ки, у залученн≥ њњ до кращих зразк≥в реал≥стичного мистецтва. ’арактерним дл€ даного пер≥оду стало створенн€ рос≥йсько-украњнських театральних труп. ¬ украњнських виставах охоче брали участь ћ. ўепк≥н, Ћ. ћлотковська, ћ. –ибаков, у рос≥йських Ч я. Ўумський, ¬.  апн≥ст,  . —оленик та ≥н.

–озвиток нац≥онального театру особливо актив≥зувавс€ в 30Ч40-≥ роки. ” зм≥цненн≥ його реал≥стичних ≥ демокра≠тичних принцип≥в важливу роль в≥д≥грав “. Ўевченко. …ого драма ЂЌазар —тодол€ї (1843 р.) Чодна з перших в украњнськ≥й драматург≥њ, сюжет €коњ побудований не на побутово-любовиому, а на соц≥ально-класовому конфл≥кт≥. √либоке розум≥нн€ великим  обзарем ≥дейно-пол≥тичноњ та художньо-виховноњ сили театру зблизило його ≥з реформа≠тором в≥тчизн€ноњ театральноњ культури ћ. ўепк≥ним. ¬заЇмний духовний вплив двох визначних митц≥в зм≥цню≠вав демократичний напр€м у розвитку сцен≥чного мис≠тецтва.

—характеризувавши основн≥ галуз≥ украњнськоњ культу≠ри, сл≥д зазначити, що у перш≥й половин≥ XIX ст. спостер≥≠галос€ пом≥тне посиленн€ њњ орган≥чноњ Їдност≥ з людиною, €ка Ї творцем духовних ц≥нностей ≥ сама культурно зрос≠таЇ у процес≥ ц≥Їњ д≥€льност≥. Ѕезперечно, за умов феодаль≠но-кр≥посницькоњ д≥йсност≥ розпод≥л культурних надбань мав суто класовий характер, соц≥альна межа м≥ж пригноб≠леною масою ≥ пануючою верх≥вкою створювала перепони на шл€ху демократизац≥њ культури. ¬т≥м, м≥ж њњ двор€н≠ськими та народними елементами ≥снувала певна взаЇмо≠д≥€, €ка поглибилась у подальш≥ пер≥оди.

«в≥сно, жодна лекц≥€ не створить того емоц≥йного в≥д≠чутт€, €ке виникаЇ п≥д час читанн€ л≥тературних пам'€ток, в≥дв≥данн€ музењв, художн≥х виставок, театральних вистав, спогл€данн€ арх≥тектурних витвор≥в. “≥льки за умови поЇд≠нанн€ теор≥њ з ауд≥ов≥зуальним методом навчанн€ можна розраховувати на усп≥х у вивченн≥ ≥стор≥њ культури.

–екомендована л≥тература

≤стор≥€ украњнського мистецтва: ” 6 т.  -, 1969. “. 4.  н.. 1,

≤стор≥€ украњнськоњ л≥тератури: ” 2 т.  ., 1987. “, 1.

≤стор≥€ украњнськоњ музики: ” 6 т.  ., 1989, “. 1.

 осачевска€ ≈. ћ. Ќ. ј. ћаркевич. Ћ., 1987.

ћарков ѕ. √. ќбщественно-политические и исторические взгл€ды ћ. ј. ћаксимовича.  ., 1986.

Ќарис ≥стор≥њ ф≥лософ≥њ на ”крањн≥.  ., 1966.

—ухобрус √. —. ”крањнсько-рос≥йськ≥ фольклорн≥ зв'€зки в осв≥тленн≥ в≥тчизн€ноњ науки першоњ половини XIX ст.  ., 1963.

”крањнський драматичний театр: Ќариси ≥стор≥њ: ” 2 т,  ., 1967. “. 1.

Ўип Ќ. ј. –усско-украинское культурное сотрудничество в XVIII Ч первой половине XIX в.  ., 1988.


√упан

 





ѕоделитьс€ с друзь€ми:


ƒата добавлени€: 2015-11-05; ћы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 700 | Ќарушение авторских прав


ѕоиск на сайте:

Ћучшие изречени€:

—ложнее всего начать действовать, все остальное зависит только от упорства. © јмели€ Ёрхарт
==> читать все изречени€...

1997 - | 1899 -


© 2015-2024 lektsii.org -  онтакты - ѕоследнее добавление

√ен: 0.047 с.