Ті роки в Росії й Галичині

«Київська громада». В 70-х роках трохи легше стало для українців. Цензура в Росії не так лютувала. Кращі українські вчені та просто інтелігенти згуртувались в Києві в громаду. Громада дослідами над минулим та сучасним життям українського народу обґрунтувала його змагання й добивалась українському народу волі та освіти. Професори історії Антонович та Драгоманов на під­ставі стародавніх актів виясняли історію українського народу, як народу окремого від московського; етнографи Чубинський та Рудченко зібрали силу народних пісень, з яких видно, що народ наш вважає себе окремим від московського; мовознавці Житецький, Михальчук та інші науковими дослідами над мовою українського народу з'ясували, як вона з'явилась, виросла й розцвіла окремо від московської.

Київська громада заснувала в Києві відділ географічного то­вариства. Він став осередком наукової роботи на Вкраїні.

За тих часів талановиті письменники й поети Руданський, Не-чуй-Левицький, Мирний, Кониський, Мих. Старицький та інші

написали чимало українських віршів та оповідань, які приваблю­вали до України серце читачів.

Лисенко. Серед учених та поетів окрему роботу проводив Ми­кола Лисенко. Він збирав народні пісні й заводив їх в ноти, друкував збірники українських пісень, гуртував півчих і впоряджав чудові концерти українських пісень. На концерти люди йшли за­любки й милувались українською піснею. Лисенко скомпонував музику до багатьох віршів Шевченка та інших поетів і написав чимало опер та всяких п'єс для вистав. Найбільші опери.— «Тарас Бульба», «Різдвяна ніч», «Утоплена».

Поруч з Київською громадою та географічним товариством ук­раїнці заснували й свій театр. Народ туди плавом плинув.

Наказ 1876 р. Та недовго довелось українцям вільно працюва­ти. Чернігівський поміщик Юзефович, що був сторожем російських державних інтересів на Вкраїні, посварився з провідниками Київ­ської громади. Він налякав російський уряд, ніби українці розви­вають свою мову й письменство для того, щоб одрізнитись від Росії й пристати до Австрії. Він показував на спільну роботу галицьких та російських українців в письменстві й казав, що то не що інше, як польсько-австрійська інтрига, направлена на те, щоб одірвати Україну від Росії.

Уряд йому повірив і заборонив пускати в Росію все, що пома­гало українській національній освіті. Він підтримував грішми москвофільські видання й товариства в Австрії і закрив геогра­фічне товариство в Києві. Нарешті навесні 1876 р. російський уряд видав наказ, яким знов заборонив друкувати наукові праці, книги для народу та для шкіл українською мовою. Оповідання та вірші можна було друкувати тільки московським правописом («єрижкою»). Заборонили й українські концерти, вистави й читання. Цензура, догоджаючи начальству, забороняла все, що хотіла: вик­реслювала навіть з московських оповідань українські слова, при­мушувала на концертах українські пісні співати по-французьки й т. ін.

Швидко само місцеве начальство (київське та харківське) по­бачило, що діло доходить до безглуздя. Воно повідомило уряд, що необачні заборони дурно тільки дратують громадянство. Після того цензура щодо вистав і концертів трохи полегшала.

Єднання з Галичиною. Письменники українські не мали змоги друкувати свої писання в Росії, знов стали пересилати їх в Галичину. Українські діячі навіть перебирались на життя в Галичину й придивлялись, що й як там робиться для народної освіти.

Т-во імені Шевченка. 1873 р. українці заснували у Львові «То­вариство імені Шевченка». При ньому вони спорудили друкарню для видання українських книжок. Всі освічені галичани-українці гуртувались коло того товариства.

Драгомановці. Проф. Драгоманов через утиски в Росії вибрався в Женеву. Звідтіля він листувався з провідниками галицьких на­родовців Павликом та Франком і напучував їх до правдивого життя на користь народові. Протягом 1870—80 pp. народовці зміцніли. До них став горнутись народ.

Галичина була для російської України вікном до світу, до во­лі, до свого національного життя. Все, що не можна було друку­вати в Росії, друкувалось в Галичині. Російські українці вчилися в галичан національно-політичному життю.

«Кіевская Старина». 1880 р. після закриття географічного то­вариства в Києві, українці згуртувались коло журналу «Кіевская Старина». Той журнал друкував московською мовою статті з ук­раїнської історії, етнографії, мовознавства й т. ін.; згодом же став друкувати й українське красне письменство.

Театр. Брати Тобілевичі, Старицький та Кропивницький напи­сали чимало гарних п'єс з українського народного життя. Театр заохочував до українського слова все більше та й більше людей.

Розповісти й списати: Коли й через що знов полегшало на Вкраїні? — Де згуртувалась громада? — Які видатніші діячі її? — Що вони зробили? — Коло чого згуртувався осередок української наукової роботи в Києві? — Які тоді були письменники? — Що робив Лисенко? — Хто написав обмову на українців? — Яку брехню завдано в тій обмові? — Що зробив уряд? — Як сваволила цензура? — Де друкували свої писання українські письмен­ники? — Коли й де заснували Т-во Шевченка? — Чим допомагав Драгоманов народовцям? — Коло чого згуртувались кияни по закритті географічного товариства?—Про що писалось в «Кіевской Старине»? — Хто писав п'єси для театру?

Курс лекцій