Стан культури в Україні в 30-ті pp. XX ст

Досягнення українізації

Унаслідок політики українізації на початку 30-х pp. українська куль­тура перебувала на хвилі піднесення. Великих успіхів досягла українська мова. Вона використовувалася в державному апараті, в освіті, художній і технічній літературі, у періодиці та театральному мистецтві.

Високими темпами розвивалася освіта й наука. З 1932 року в УСРР запроваджувалася єдина структура загальноосвітньої школи:

• початкова (I-IV класи);

• неповна середня (І—VII класи);

• середня (1-Х класи).

З 1938 року суспільні програми шкільної та вузівської історичної науки розвивалися під впливом сталінського «Короткого курсу історії ВКП(б)». За підрахунками українських істо­риків, республіка за розвитком вищої освіти пе­регнала більшість країн Європи (124 тис. сту­дентів, які навчалися в 129 вузах). У цей час у Великобританії навчалося 50 тис. осіб, у Німеч­чині — 70 тис. осіб, у Франції — 72 тис. осіб, в Італії —75 тис. осіб.

У 1937 році в Українській РСР існувало 284 науково-дослідні заклади, у яких працювали 5 тис. науковців. Провідною науковою установою України стала Академія наук УРСР. До її складу входило 26 інститутів, у яких проводили дослідження 1,2 тис. наукових працівників. 1929 року президентом Академії наук УРСР став видатний ук­раїнський фізіолог О. Богомолець — учений, який зробив вагомий внесок у дослідження інфекційних хвороб і розробку питань фізіології. 1931 року під його керівництвом створено Інститут клінічної фізіології в Києві. 5 років по­тому, у 1936 році, видатний окуліст В. Філатов організував в Одесі Ук­раїнський науково-дослідний експериментальний інститут хвороб очей і тканинної терапії, який з часом буде названий його ім'ям.

Українські вчені багато зробили в галузі точних наук. Серед відомих ма­тематиків того часу були академіки М. Крилов, М. Богомолов, Д. Граве. Ака­демік Є. Патон розробив теорію електрозварювання, яка сприяла вдоско­наленню машинобудування. Під його керівництвом 1934 року в Києві був заснований Інститут електрозварювання, який згодом назвуть його ім'ям.

Євген Патон (1870-1953)

Народився в м. Ніцца (Франція). Видатний учений у галузі електрозва­рювання та мостобудування, академік АН УРСР (з 1929 р.). У 1929 р. органі­зував в АН України кафедру інженер­них споруд, на базі якої створено Інсти­тут електрозварювання (1934 p.). Протя­гом 1934—1953 pp. — директор цього інституту. Під його керівництвом винай­дено спосіб автоматичного швидкісно­го зварювання, який відіграв визначну роль у технічному розвитку людства.

Юрій Кондратюк (Олександр Шаргей) (1897-1942)

Геніальний інженер, один з піоне­рів ракетної техніки й теорії космічних польотів, теоретик використання вітру у виробництві електроенергії. Наро­дився в Полтаві. Навчався в Петро­градському політехнічному інституті, брав участь у Першій світовій, а зго­дом у громадянській (у складі Добро­вольчої армії) війнах. Ця обставина й спонукала 0. Шаргея до зміни 1921 р. прізвища та імені. Виїхав за кордон. Працював як інженер і науковець у США. 1941 року пішов доброволь­цем на фронт. Останні відомості про Ю. Кондратюка датовані 1942 роком.

 

Світове визнання здобув український учений Ю. Кондратюк. Йому належать сенсаційні для того часу дослідження в галузі космонавтики, яка тоді тільки зароджувалася. Він першим об­числив космічну швидкість (11 км/с), що дає змогу подолати силу земного тяжіння, обчислив орбіту польоту космічної ракети на Місяць. Не­залежно від російського вченого К. Ціолковського він розробив теорію багатоступінчастих ракет. Українському дослідникові належить ідея ство­рення станції-супутника Місяця (проміжна стан­ція для заправляння паливом космічних ракет). Робота Ю. Кондратюка «Завоювання міжпланет­них просторів» на замовлення NASA (США) пе­рекладена англійською мовою. Ідеї та розрахунки вченого використані для підготовки польоту аме­риканського космічного корабля «Арроіо» на Місяць. На честь видатного українського вчено­го один з найбільших кратерів Місяця названо його ім'ям. Міжнародна академія астронавтики рекомендувала долучити ім'я Ю. Кондратюка до 78 вчених світу, представлених у Міжнародному залі космічної слави (штат Нью-Мехіко, США).

 

На нову сходинку піднялася українська література. 1934 року була ор­ганізована Спілка письменників України. Широке визнання здобули Ю. Яновський, А. Головко, Остап Вишня, П. Тичина, В. Сосюра та ін.

 

Успішно розвивався український театр. На всю країну прославилися творчі колективи Київсько­го академічного театру опери та балету ім. Т. Шев­ченка, Київського академічного драматичного театру ім. І. Франка, Харківського академічного драматичного театру ім. Т. Шевченка. На весь світ ширилася слава про таких українських співаків, як М. Литвиненко-Вольгемут, О. Петрусенко, І. Паторжинський, глядачі захоплюва­лися талантом драматичних акторів Ю. Шумського, Г. Юри, М. Крушельницького, А. Бучми.

Розвивалися образотворче мистецтво та архі­тектура. У цих галузях плідно працювали ху­дожники М. Самокиш, О. Шовкуненко, В. Касіян, скульптор М. Манізер, архітектори В. За­болотний, І. Фомін. Кіномистецтво Радянської України збагачувалося новими працями — філь­мами О. Довженка, І. Кавалерідзе, І. Савченка, І. Пир'єва та ін.

Олександр Довженко (1894-1956)

Народився на околиці повітового м. Сосниці, що на Чернігівщині. Фун­датор української національної школи кінематографії, геніальний кінорежи­сер, чия картина «Земля» увійшла до 12 найкращих стрічок «усіх часів і на­родів», визнаний майстер серед кіномитців, самобутній письменник-роман-тик, один з найвидатніших художників і мислителів України й світу, якого греки, знані своїм ревним ставленням до власної культури, назвали Гомером XX століття. Добровільно вступив до Армії УНР. За своє творче життя поставив 14 ігрових і документальних фільмів, написав 15 літературних сце­наріїв і кіноповістей, дві п'єси, автобіографічну повість, понад 20 опові­дань і новел, ряд публіцистичних ста­тей і теоретичних праць, присвячених питанням кіномистецтва.

Микола Хвильовий (справжнє прізвище — Фітільов) (1893-1933)

Український письменник. Народив-'ся на Сумщині. Учасник Першої світо­вої війни. Згодом воював у складі Чер­воної армії. У 20-ті роки один з най-популярніших письменників. У своїх творах показав драматизм громадян­ської війни, гостро реагував на роз­біжності ідеалу і дійсності. Піддавав критиці сталінські форми та методи будівництва соціалізму в духовному житті. Виступав за піднесення націо­нальної свідомості та орієнтацію укра­їнської культури на здобутки й творчі пошуки західноєвропейського прос­тору. Брав участь у літературних дис­кусіях 1925—1928 pp. За свої ідеї був звинувачений у націоналізмі, доведе­ний до самогубства.

Розстріляне відродження

Розстріляне відродження — умовна назва лі­тературно-мистецької генерації 20—30-х pp. XX ст., репресованої більшовицьким режимом. З кінця 20-х pp. Комуністична партія почала розглядати літературу й мистецтво як одну з діля­нок культурного фронту.

Спочатку були заборонені літературні товари­ства. Під невблаганним пресом терору опинилися науковці, освітяни, діячі сфери культури. Посилювалася боротьба проти «націоналістичних ухилів». Як справедливо зазначає український історик О. Бойко, «під гас­лом боротьби з «хвильовизмом» почали переслідувати творчу інтеліген­цію, боротьба з «волобуєвщиною» зачепила наукову інтелігенцією, а «шумськізм» — навіть стару ленінську гвардію».

30-ті pp. пройшли під знаком жорстокого переслідування діячів націо­нальної культури. Їх одразу зарахували до складу сфабрикованих органами ДПУ «контрреволюційних націоналістичних ор­ганізацій». Не витримуючи психологічного тиску, наклали на себе руки письменник М. Хвильовий та нарком освіти М. Скрипник. Жертвами ста­лінського терору стали відомі літератори Б. Антоненко-Давидович, М. Яловий, П. Губенко (Ос­тап Вишня), діячі Комуністичної партії Західної України Г. Бараба-Іваненко, П. Ладан, К. Мак­симович, Ф. Приступа та ін.

 

Під час боротьби з «націоналістичною контр­революцією» знищено в концтаборах режисера Л. Курбаса, засновника української школи монументального мистецтва О. Бойчука, пись­менників М. Куліша, М. Зерова, Г. Косинку. Зі 193 членів і кандидатів у члени Спілки письмен­ників України репресовано 97 осіб. Загалом у ро­ки сталінського терору жертвами режиму стали 500 письменників України.

У сталінських катівнях закінчив свій жит­тєвий шлях відомий учений-сходознавець А. Кримський. Ще задовго до 30-х pp., начебто передбачаючи власну долю, він написав свій «Заповіт» — «На тортурних муках»:

Без молитви шпурнуть мого трупа

В підтюремні мури

Надпишіть, що був я злочинець

І загинув з тортури.

Земеров. ЗНО