Тоталітарна система активно використовувала для зміцнення своїх позицій партійно-радянську пресу. Партія зобов'язувала її бути організатором соціалістичного будівництва, «бойовою зброєю» у боротьбі з політичними супротивниками, вихователем у дусі комуністичної ідеології, її керівництво надавало великого значення безпосередньому «партійному» керівництву пресою. Про свободу преси не могло бути й мови. Коли у 1921 р. один з партійних працівників м. Пермі Г. Мясников виступив за свободу преси — «від монархістів до анархістів включно», В. Ленін йому рішуче заперечив, зазначивши, що для більшовиків це було б рівнозначним самогубству.
Для систематичного керівництва пресою ЦК у 1921 р. при агітаційно-пропагандистському відділі РКП(б) було створено підвідділ преси. Такі ж підвідділи створюються при всіх губкомах партії. Інструктування місцевих видань мав забезпечити журнал «Красная печать», в Україні — «Червона преса». Офіційну точку зору висловлювали газети «Комуніст» — орган ЦК КП(б)У, «Вісті ВУЦВК», «Пролетарий» — орган Всеукраїнської ради профспілок, «Радянське село» — орган ЦК КП(б)У та ін. У 1921—1922 pp. на багатьох фабриках і заводах почали випускати стінні газети, а на великих підприємствах — багатотиражки. Навесні 1926 р. у республіці виходило 83 газети загальним накладом понад мільйон примірників, поширювались і центральні газети «Правда», «Известия», «Беднота», журнал «Большевик». Головну увагу на сторінках преси приділялось пропаганді рішень партійних органів, боротьбі з опозицією.
У видавничій сфері домінували твори К. Маркса, Ф. Енгельса та В. Леніна. Масовими тиражами виходили ленінські праці, бібліотеки «Шлях до Леніна», «Бібліотечка ленінізму», «Ленінський призов» та ін. Поступово формувався образ Леніна як непогрішимого вождя, ідеальної людини.
Якщо у 20-ті роки матеріали преси ще містили інформацію про платформи опозиції в ВКП(б), про кількість безробітних в республіці, що свідчило про деякі елементи гласності, то в 30-ті роки ситуація істотно змінилася. Політичну, економічну інформацію почали суворо дозувати. Тон критичних матеріалів проти «шкідників», «ворогів народу», «троцькістів» став викривально-зловісним.
Великої уваги надавалося пропаганді особистих заслуг Сталіна. Мало не щодня газети вміщували його портрет, статті були перенасичені цитатами з його виступів і творів. Газети ставали офіціозними, підбірками епітетів на честь Сталіна, звинувачень «ворогів народу».
Для посилення ідеологічного контролю було взято курс на збільшення кількості засобів масової інформації. У 1937 р. в Україні видавалося 1578 газет і 251 журнал.
Наприкінці 20-х років сталінський тоталітарний режим перейшов до широкого та систематичного терору проти власного народу. Терор був викликаний передусім прагненням Сталіна захистити й зміцнити свою владу (у деяких партійців були наміри зняти Сталіна з поста генсека, що обговорювалося, наприклад, у кулуарах XVII з'їзду ВКП(б) в 1934 р.) У розгулі терору велику роль відіграли масова звичка до насильства, що культивувалася, починаючи з років громадянської війни, каталізувалася в період колективізації і досягла апогею у 1937 p., а також цілковите безсилля окремої особи перед державою, психологія бездумних «гвинтиків», взаємовідчуженість людей. У тоталітарній системі сформувалася своєрідна підсистема каральних органів, для яких репресії стали самоціллю, оскільки давали змогу зробити кар'єру. На розгортання репресій вплинула поведінка самого Сталіна, особисті риси його характеру: підступність, жорстокість, мізантропія (людиноненависництво).
Для виправдання репресій Сталін висунув тезу про загострення класової боротьби у процесі будівництва соціалізму. В Україні добавилася «наявність повзучих націоналістичних ухилів». Створювалась атмосфера загальної підозри, пошуку «ворогів народу» та замаскованих «троцькістів», «буржуазних націоналістів», фабрикування справ і розгортання політичних процесів, здебільшого проти інтелігенції.
