Ћекции.ќрг


ѕоиск:




 атегории:

јстрономи€
Ѕиологи€
√еографи€
ƒругие €зыки
»нтернет
»нформатика
»стори€
 ультура
Ћитература
Ћогика
ћатематика
ћедицина
ћеханика
ќхрана труда
ѕедагогика
ѕолитика
ѕраво
ѕсихологи€
–елиги€
–иторика
—оциологи€
—порт
—троительство
“ехнологи€
“ранспорт
‘изика
‘илософи€
‘инансы
’ими€
Ёкологи€
Ёкономика
Ёлектроника

 

 

 

 


”крањн≥зац≥€: форма ≥ зм≥ст




ўоб визволенн€ в≥д ден≥к≥нц≥в не вигл€да≠ло в очах украњнського народу черговою окупац≥Їю, кер≥вництво – ѕ(б) у листопад≥ 1919 р. прийн€ло документ "ѕро рад€нську владу на ”крањн≥", затверджений €к резолюц≥€ VIII¬серос≥йськоњ партконференц≥њ. ” ньому м≥стивс€ пункт, з €кого п≥зн≥ше почалас€ пол≥тика украњн≥зац≥њ: "„лени – ѕ на територ≥њ ”к≠рањни повинн≥ на д≥л≥ проводити право труд€щих мас учитис€ ≥ розмовл€ти в ус≥х рад€нських установах р≥дною мовою".

ѕроте кер≥вний склад  ѕ(б)” не ви€вл€в ба≠жанн€ торувати дорогу украњн≥зац≥њ. јдже вона змушувала б прикладати й особист≥ зусилл€ в ово≠лод≥нн≥ украњнською мовою. «а даними 1923 p., т≥льки 797 з 11826 в≥дпов≥дальних прац≥вник≥в парт≥йно-державного апарату республ≥ки за€вили, що знають њњ.

ƒ. Ћеб≥дь зробив спробу обірунтувати в≥дразу комун≥стичноњ ел≥ти до украњнськоњ культури ≥ мови теоретично ≥ за€вив про неминуч≥сть "боротьби двох культур". ћовл€в, рос≥йська культура ≥ мова в ”крањн≥ пов'€зан≥ з м≥стом ≥ "найпрогресивн≥шим" у сусп≥льств≥ роб≥тничим класом, а украњнська куль≠тура та мова Ч з селом ≥ "в≥дсталим" сел€нством. «в≥дси обов'€зком комун≥ст≥в, на думку Ћебед€, було спри€нн€ "природному процесу" перемоги рос≥йськоњ культури та мови.

–аковський п≥ддав ц≥ в≥дверто шов≥н≥стичн≥ ви≠словлюванн€ нищ≥вн≥й критиц≥. ќднак, тишком-нишком рос≥йськомовна б≥льш≥сть у ÷   ѕ(б)” ≥ губкомах парт≥њ гнула свою л≥н≥ю. ƒл€ цього досить було не ви€вл€ти спец≥альноњ уваги до украњнськоњ культури. ѕригн≥чувана стол≥тт€ми, вона занепада≠ла без державноњ п≥дтримки.

Ќац≥ональний склад апарату республ≥ки теж був переважно неукрањнським. ” 1923 р.питома вага украњнц≥в не перевищувала у ньому 35%. ќсоб≠ливо незначною вона ви€вилас€ у кер≥вних структу≠рах державного апарату. “ак, у колег≥€х наркомат≥в нал≥чувалос€ 47% рос≥€н, 26% Їврењв ≥ 12% ук≠рањнц≥в.

” кв≥тн≥ 1923 р. в≥дбувс€ XIII з'њзд – ѕ(б), у пор€док денний €кого було включено розгл€д нац≥онального питанн€. «'њзд проголосив пол≥тику корен≥зац≥њ, украњнський р≥зновид €коњ д≥став назву украњн≥зац≥њ. ƒекларувалос€, що основною метою ц≥Їњ пол≥тики Ї спри€нн€ розвитков≥ культур ≥ мов нац≥ональностей. “а на першому план≥ у державноњ парт≥њ були ≥нш≥ завданн€: укоренитис€ в нац≥ональ≠них республ≥ках (зв≥дси й назва пол≥тичного курсу Ч корен≥зац≥€). ўоб зм≥цнити св≥й вплив у республ≥ках, парт≥€ повинна була розмовл€ти з насе≠ленн€м його мовою ≥ створити власних апаратник≥в з м≥сцевих кадр≥в. Ѕезсумн≥вно, що корен≥зац≥€ ма≠ла поб≥чний ефект у вигл€д≥ стр≥мкого розвитку пригн≥чених до того нац≥ональних культур.

« кв≥тн€ 1925 по липень 1928 р. генеральним секретарем ÷   ѕ(б)” працював один з найб≠лижчих сп≥вроб≥тник≥в —тал≥на Ћ.  аганович, €кий п≥зн≥ше в≥д≥грав в ≥стор≥њ рад€нськоњ ”крањни особ≠ливо злов≥сну роль. якраз при ньому пол≥тика ук≠рањн≥зац≥њ набула найб≥льшого розмаху.  аганович по-чиновницькому ретельно вт≥лював у житт€ оф≥ц≥йний курс. ¬≥н нав≥ть вивчив украњнську мову ≥ намагавс€ розмовл€ти нею.

 

–езультати украњн≥зац≥њ 20-х pp. були вагом≥.  ≥льк≥сть украњнц≥в серед службовц≥в державного апарату в 1923 Ч 1927 pp. зросла з 35 до 54%. Ќа украњнську мову перейшло понад чверть ≥нститут≥в ≥ б≥льше половини техн≥кум≥в. Ѕ≥льша частина кни≠жок, журнал≥в ≥ газет стала видаватис€ украњнською мовою. « ≥н≥ц≥ативи ћ. —крипника, €кий видавлю≠вав усе можливе з курсу на украњн≥зац≥ю, нац≥ональна мова впроваджувалас€ нав≥ть у школах командного складу ≥ в де€ких червоноарм≥йських частинах. Ќа  убан≥ в≥дкрилис€ украњнськ≥ школи, видавалис€ украњнськ≥ газети, працювало ук≠рањнське рад≥омовленн€.

« 1924 р. почалис€ масов≥ набори у державну парт≥ю, €к≥ докор≥нно зм≥нили њњ обличч€, остаточно розколовши парт≥йн≥ лави на ел≥ту (апаратних прац≥вник≥в) ≥ р€дових. „ленська маса ≥ Ч несп≥вставно меншою м≥рою Ч ел≥та почали швид≠ко поповнюватис€ за рахунок м≥сцевих нац≥ональ≠ностей, передус≥м украњнц≥в. «а перереЇстрац≥Їю, проведеною наприк≥нц≥ 1920 р., в ”крањн≥ нал≥чува≠лос€ 37958 член≥в парт≥њ, у тому числ≥ 61,1% рос≥€н, 20,1% украњнц≥в, 11,4% Їврењв, 2,6% по≠л€к≥в. ” 1927 р. питома вага украњнц≥в серед член≥в ≥ кандидат≥в у члени  ѕ(б)” вже д≥йшла до 52%. ќднак в ÷   ѕ(б)” представництво украњнц≥в не перевищувало чверт≥. ѕершими (у 1925 Ч 1934 pp. Ч генеральними) секретар€ми ÷   ѕ(б)” обиралис€ з санкц≥њ центрального парт≥йного кер≥вництва т≥льки неукрањнц≥ Ч н≥мець ≈.  в≥р≥нг, Їврей Ћ.  аганович, а п≥сл€ в≥дкликанн€ останнього у ћоскву Ч пол€к —.  ос≥ор.

 ультурне буд≥вництво

ѕол≥тика украњн≥зац≥њ найб≥льш ефективно позначилас€ на сфер≥ культурного буд≥в≠ництва. ÷е Ч не випадково.  ультура безпосередньо не була пов'€зана з пол≥тичним режи≠мом. «а вин€тком ≥деолог≥њ, вона була здатна розви≠ватис€ в рамках будь-€кого ладу. “ому державна парт≥€ без ризику дл€ своЇњ диктатури могла дозво≠лити б≥льш-менш в≥льний розвиток нац≥ональноњ культури рад€нських республ≥к. «рештою, п≥дтримка культурницьких форм нац≥онального ру≠ху п≥д час нещадноњ боротьби з його державницьки≠ми формами була найб≥льш природним курсом дл€ тих пол≥тичних режим≥в у багатонац≥ональних крањнах, €к≥ залежали в≥д п≥дтримки населенн€. “≥льки самодержавство могло соб≥ дозволити гноб≠ленн€, що поширювалос€ на культуру ≥ мову ук≠рањнського народу, саме ≥снуванн€ €кого заперечу≠валос€ царськими власт€ми.

Ќакреслюван≥ б≥льшовиками плани наст≥льки перевищували висх≥дний культурний р≥вень насе≠ленн€, що д≥стали назву культурноњ революц≥њ. ўо≠правда, основний наголос у робот≥ щодо п≥днесенн€ культури ставивс€ на ≥деолог≥ю. ¬имагалос€ вихо≠вувати маси в дус≥ комун≥стичних ≥дей ≥ при цьому нещадно придушувати ≥деолог≥чний вплив на них з боку некомун≥стичних, а тим б≥льше антико≠мун≥стичних сил.

ќтже, найпершим завданн€м культурноњ рево≠люц≥њ було формуванн€ у сусп≥льн≥й св≥домост≥ пев≠них стереотип≥в, €к≥ робили б повед≥нку населенн€ прогнозованою. √оловне призначенн€ д≥€ч≥в культу≠ри ¬.Ћен≥н вбачав у служ≥нн≥ ≥нтересам боротьби пролетар≥ату "за усп≥шне зд≥йсненн€ ц≥лей його диктатури". «датн≥сть б≥льшовик≥в обходитис€ пе≠реважно пропагандою, а не насильством по€снюва≠лас€ насамперед п≥двищеною увагою до сфери ≥део≠лог≥њ.

ѕ≥дх≥д парт≥њ до культурних надбань був утил≥тарним.  ультура ц≥кавила парт≥йну номенк≠латуру не сама по соб≥, а т≥льки п≥д кутом зору зм≥цненн€ будованого ладу.

” сфер≥ культури б≥льшою м≥рою, н≥ж в ≥нших, парт≥€ залежала в≥д чужого њй прошарку людей з дореволюц≥йними дипломами Ч так званих "бур≠жуазних спец≥ал≥ст≥в ". ƒе€к≥ гар€ч≥ голови, особли≠во в лавах створеного парт≥йними функц≥онерами ѕролеткульту, мали нам≥р ослабити цю залежн≥сть в≥дмовою в≥д культурних надбань минулого. Ћен≥н р≥зко виступив проти под≥бних план≥в. ¬≥н п≥дкрес≠лював, що парт≥€ повинна скористатис€ вс≥Їю куль≠турою, €ку нагромадило людство, ≥ з ц≥Їю метою по≠ставити "буржуазних спец≥ал≥ст≥в" соб≥ на службу.

 

¬ажливим напр€мом культурного буд≥вництва в роки непу була л≥кв≥дац≥€ неписьменност≥ населен≠н€. ¬ грудн≥ 1919 р. в –ос≥њ з'€вивс€ декрет про л≥кв≥дац≥ю неписьменност≥, в €кому п≥дкреслювало≠с€, що все населенн€ в≥ком в≥д 8 до 50 рок≥в, €ке не вм≥Ї читати ≥ писати, зобов'€зане навчатис€ грамот≥ рос≥йською або р≥дною мовою Ч за бажанн€м. ” травн≥ 1921 р. аналог≥чну постанову ухвалив –ад-нарком ”— PP.

¬ галуз≥ народноњ осв≥ти у 1924 р. було постав≠лено завданн€ розпочати п≥дготовку до запровад≠женн€ чотирир≥чного обов'€зкового початкового навчанн€ д≥тей. ” м≥стах це завданн€ було викона≠не, в основному, за к≥лька рок≥в. ѕроте в ц≥лому по ”крањн≥ у 1927/28 навчальному роц≥ поза школою ще залишалос€ близько 35% д≥тей шк≥льного в≥ку.

Ўк≥льний перепис, проведений у грудн≥ 1927 p., показав, що серед учител≥в 22,9% мали вищу або середню спец≥альну осв≥ту. –ешта зак≥нчила т≥льки середню або нав≥ть початкову школу. ќтже, проблема вчительських кадр≥в була найгостр≥шою. ¬она розв'€зувалас€ шл€хом ≥стотного зб≥льшенн€ к≥лькост≥ педагог≥чних ≥нститут≥в ≥ техн≥кум≥в, ско≠роченн€ строк≥в навчанн€ в них, зростанн€ системи курсового навчанн€.

–ад€нська держава, €к ≥ кожна ≥нша, потребу≠вала м≥льйон≥в спец≥ал≥ст≥в. Ѕудучи класовою за своЇю природою, вона з п≥дозрою ставилас€ до "буржуазних спец≥ал≥ст≥в", але мирилас€ з ними в силу необх≥дност≥. –азом з тим, своњм найго≠ловн≥шим у сфер≥ культури завданн€м державна парт≥€ ставила прискорену п≥дготовку спец≥ал≥ст≥в роб≥тничого походженн€.

ƒл€ вих≥дц≥в з роб≥тничого класу було в≥дкрито "зелену вулицю" при вступ≥ до вищих навчальних заклад≥в. ¬≥д аб≥тур≥Їнт≥в в≥дпов≥дного соц≥ального походженн€ не вимагалос€ н≥ св≥доцтва про зак≥нченн€ середньоњ школи, н≥ вступних ≥спит≥в. јле полегшен≥ правила прийому не розв'€зували проблему ороб≥тниченн€ вищоњ школи: в≥д студент≥в вимагалис€ знанн€. “ому при вузах стали виникати роб≥тнич≥ факультети. Ќа роб≥тфаки в≥др€джалис€ комсомольц≥ ≥ комун≥сти, члени комнезам≥в, червоноарм≥йц≥. –об≥тфак≥вц≥ забезпечувалис€ гуртожит≠ками, њм виплачувалис€ стипенд≥њ.

 

ѕ≥сл€ л≥кв≥дац≥њ (з 1920 р.) ун≥верситет≥в нау≠ков≥ досл≥дженн€ в ”—–– зосередилис€ переважно в установах ”крањнськоњ јкадем≥њ наук. ”становч≥ збори ”јЌ в≥дбулис€ у листопад≥ 1918 р. ќчолив ”крањнську јкадем≥ю наук великий вчений, основоположник геох≥м≥њ, б≥огеох≥м≥њ та рад≥огеолог≥њ ¬.¬ернадський.

” зв'€зку з в≥дмовою у кв≥тн≥ 1921 р. ¬.¬ернадського в≥д своњх обов'€зк≥в президентом ”јЌ було обрано колишнього м≥н≥стра науки ≥ культури в ур€д≥ гетьмана ѕ.—коропадського, одного з пров≥дних орган≥затор≥в украњнськоњ академ≥чноњ науки ћ.¬асиленка. ” червн≥ 1921 р. ур€д ”—–– схвалив положенн€, зг≥дно з €ким јкадем≥€ визна≠валас€ найвищою науковою державною установою республ≥ки. ѕ≥сл€ укладенн€ –изького миру з ѕольщею стало €сно, що ”крањну, €к ≥ до революц≥њ 1917 Ч 1918 pp., перетинатиме державний кордон. “ому ”јЌ назвали ¬сеукрањнською јкадем≥Їю на≠ук. “акою назвою декларувавс€ нам≥р об'Їднати в рамках одн≥Їњ орган≥зац≥њ наукову ≥нтел≥генц≥ю вс≥Їњ ”крањни.

¬≥дносини ¬”јЌ з кер≥вництвом рад€нськоњ ”крањни були напруженими, оск≥льки вчен≥ не бажа≠ли коритис€ диктату. «в'€зки з≥ зах≥дноукрањнськи≠ми вченими швидко з≥йшли нан≥вець, тому що —–—– в≥дгородивс€ в≥д оточуючого св≥ту "зал≥зною зав≥сою". ¬ласт≥ не визнали повнова≠жень ћ.¬асиленка, ≥ в березн≥ 1922 р. вченим до≠велос€ провести перевибори. ѕрезидентом обрали найстаршого серед академ≥к≥в ќ.Ћевицького. Ќе≠забаром, однак, його смерть знову поставила ака≠дем≥к≥в перед необх≥дн≥стю вибор≥в. ” травн≥ 1922 р. президентом став ¬.Ћипський. Ќа ц≥й посад≥ в≥н залишавс€ до 1928 р.

 

20-≥ pp. характеризувалис€ бурхливим розвит≠ком украњнськоњ л≥тератури та мистецтва. ¬еликою попул€рн≥стю користувалис€

твори прозањк≥в ≤.ћикитеика, ћ.’вильового, ј.Ўи€на, ё.яновського, поет≥в ћ.Ѕажана, ¬.—осюри, ћ.–ильського, ѕ.“ичини, драматург≥в ≤. очерги, ћ. ул≥ша та ≥н. ” галуз≥ образотворчого мистецтва пл≥дно працю≠вали ћ.Ѕойчук, ‘. ричевський, ћ.Ќарбут, ј.ѕетрицький, ћ.—амокиш, в музичному мис≠тецтв≥ Ч √.¬ерьовка, ћ.¬ерик≥вський, ѕ. озицький, Ѕ.Ћ€тошинський, Ћ.–евуцький. «добули виз≠нанн€ театральн≥ колективи "Ѕерез≥ль" на чол≥ з ќ. урбасом, ≥м. ≤.‘ранка п≥д кер≥вництвом √.ёри тощо. “ворч≥сть украњнських митц≥в мала великий вплив на п≥днесенн€ нац≥ональноњ самосв≥домост≥ народу.

” середин≥ 20-х pp. ≥нтел≥генц≥€ республ≥ки при≠близно на третину складалас€ з нових людей. ≤нте≠лектуальний ≥ нав≥ть осв≥тн≥й р≥вень нового попов≠ненн€ ≥стотно поступавс€ дорад€нськ≥й ≥нтел≥генц≥њ. —еред нових кадр≥в було багато так званих "висуванц≥в" пролетарського походженн€ без спец≥альноњ п≥дготовки. ¬ своњй управл≥нськ≥й д≥€льност≥ вони змушен≥ були спиратис€ на консультац≥њ дипломова≠них спец≥ал≥ст≥в.

–ос≥€ни переважали серед висококвал≥ф≥кованоњ техн≥чноњ, науковоњ ≥ викладацькоњ ≥нтел≥генц≥њ, а Їврењ Ч у медицин≥ та мистецтв≥. ÷≥ сп≥вв≥дношен≠н€ були властив≥ нац≥ональн≥й структур≥ ≥нтел≥генц≥њ ≥ в попередн≥й пер≥од. –азом з тим завд€ки пол≥тиц≥ украњн≥зац≥њ в≥дбулис€ ≥стотн≥ зрушенн€ в б≥к п≥дви≠щенн€ питомоњ ваги украњнц≥в у склад≥ кер≥вного персоналу, особливо в с≥льськ≥й м≥сцевост≥. ѕерева≠га украњнц≥в у склад≥ представник≥в культури й осв≥ти по€снювалас€ великим њх в≥дсотком серед найб≥льш масовоњ категор≥њ спец≥ал≥ст≥в ц≥Їњ галуз≥ Ч вчител≥в, особливо с≥льських. ѕо груп≥ техн≥чних спец≥ал≥ст≥в украњнц≥ переважали серед агроном≥в, л≥сничих, у нижчих техн≥чних спец≥аль≠ност€х. ¬ ц≥лому питома вага украњнц≥в ще не в≥дпов≥дала њх частц≥ у склад≥ всього населенн€.


√рицак

 

–јƒяЌ—№ ј ” –јѓЌј ” 1920-х: ƒќЅј Ђ” –јѓЌ≤«ј÷≤ѓї

«добувши перемогу в рево≠люц≥њ, б≥льшовики опинилис€ сам на сам з сусп≥льством, €ке, з точки зору марксистськоњ тео≠р≥њ, €вл€ло собою не найкращий матер≥ал дл€ побудови комун≥з≠му. ѕ≥сл€ поразки л≥вацьких за≠колот≥в у Ќ≥меччин≥ й ”горщин≥ у 1919 р. рос≥йським комун≥стам довелос€ розпрощатис€ з над≥≠€ми на швидку соц≥ал≥стичну революц≥ю в «ах≥дн≥й ™вроп≥. «ам≥сть великоњ зах≥дноњ про≠мисловост≥, €ка мала б п≥двести матер≥ально-техн≥чну базу п≥д державну комун≥стичну надбу≠дову, вони отримали у спадок економ≥чно в≥дсталу ≥ переваж≠но аграрну крањну. ƒо того ж, у нац≥ональному в≥дношенн≥ це сусп≥льство було дуже р≥знор≥д≠ним, ≥ п≥сл€ хвил≥ нац≥ональних революц≥й на окрањнах –ос≥йсь≠коњ ≥мпер≥њ втримувати його €к одне ц≥ле стало дуже важко. Ќа X з'њзд≥ парт≥њ (березень, 1921) Ћен≥н зробив сумний висновок, що рад€нський режим пр€муЇ до загибел≥.

—тановище в ”крањн≥ у перш≥ п≥сл€революц≥йн≥ роки добре ≥люструвало цю тезу. —тавленн€ украњнського населенн€ до рос≥йських б≥льшовик≥в ≥ до рево≠люц≥йноњ –ос≥њ було вкрай нега≠тивним. –ос≥йськ≥ сел€ни, €к≥ п≥д час голоду 1921-1923 рок≥в т≥кали у пошуках хл≥ба з ѕоволж€ до ”крањни, розпов≥дали, що ук≠рањнц≥ скр≥зь ставилис€ до них вороже. Ђ¬и зробили револю≠ц≥ю, - говорили украњнськ≥ сел€≠ни рос≥€нам, - йд≥ть ≥ жив≥ть з нею ≥ не приходьте до насї1. ¬ороже ставленн€ украњнського населенн€ створювало особлив≥ труднощ≥ дл€ функц≥онуванн€ б≥льшовицького режиму в ”кра≠њн≥. “ак, украњнський комун≥стич≠ний ур€д у ’арков≥ не зум≥в на початку 1920-х рок≥в з≥брати то≠чн≥ дан≥ про величину врожаю, оск≥льки харк≥вськ≥ статистики не могли черпати ≥нформац≥ю безпосередньо на м≥сц≥. ¬они були Ївре€ми, а дл€ Їврењв, а особливо Їврењв-комун≥ст≥в, не було ц≥лком безпечно вињжджа≠ти у село2.

«агалом, за визнанн€м б≥ль≠шовицьких л≥дер≥в, украњнське сел€нство дивилос€ на них €к на касту нових експлуататор≥в, €к≥ хочуть правити й гнобити не г≥рше старих прив≥лейованих клас≥в. якщо сел€нам трапл€ло≠с€ розмовл€ти з б≥льшовиками, вони вол≥ли робити це кр≥зь при≠ц≥л рушниц≥. ƒо серпн€ 1921 р. арм≥€ ћахно к≥льк≥стю до 15 тис. чол. контролювала окрем≥ рег≥о≠ни у центр≥ та на п≥вдн≥ ”крањни.  р≥м того, у 1921 р. в ”крањн≥ та  риму д≥€ло 464 партизанських загони, €к≥ нараховували в≥д 20 до 500 чол. в кожному. ƒе€к≥ ≥з них про≥снували аж до к≥нц€ 1920-х рок≥в.

Ќевдоволенн€ украњнського сел€нства передавалос€ на ≥нш≥ верстви населенн€. ќдним ≥з чинник≥в вибуху  ронштадтсько≠го повстанн€ у березн≥ 1921 р. був великий (бл. 10 тис. чол.) приток новобранц≥в ≥з ”крањни,  убан≥ й ƒону до Ѕалт≥йського флоту. Ѕ≥льш≥сть скарг, що над≠ходили у пол≥тв≥дд≥л в≥д р€дових матрос≥в напередодн≥ повстан≠н€, стосувалас€ т€жкого стано≠вища њхн≥х родич≥в у сел≥. Ћ≥де≠рами кронштадтських повстан≠ц≥в стали украњнц≥ ѕетриченко, яковенко, ярчук, €к≥ в≥дверто симпатизували махновському рухов≥. —тепан ѕетриченко став симпатиком ћахновщини, повер≠нувшись у 1920 р. з в≥дпустки на р≥дну ѕолтавщину. ћахно в≥дпо≠в≥дав повстанц€м взаЇмн≥стю, пророкуючи наближенн€ часу об'Їднанн€ в≥льних козак≥в з кронштадтськими геро€ми про≠ти ненависного ур€ду тиран≥в3.

Ѕ≥льшовики могли утримати≠с€ при влад≥, надал≥ застосову≠ючи терор проти м≥сцевого на≠селенн€. ≤ д≥йсно, з першого ро≠ку ≥снуванн€ рад€нськоњ влади репрес≥њ не припин€лис€. ¬они мали ц≥леспр€мований харак≠тер, вели до л≥кв≥дац≥њ будь-€ких ви€в≥в ≥накомисленн€ ≥ до насадженн€ монопольноњ влади парт≥њ над сусп≥льством. Ќапри≠к≥нц≥ 1920 р. при Ќаркомат≥ ос≠в≥ти ”–—– було створене спец≥≠альне управл≥нн€, €ке провадило цензуру друку. ” 1920-1921 pp. у  иЇв≥ в≥дбулис€ показов≥ про≠цеси над меншовиками та укра≠њнськими есерами - двома ос≠новними парт≥€ми, €к≥ за своњм впливом серед рос≥йськомов≠них роб≥тник≥в й украњнських сел€н перевершували ¬ ѕ(б)- ѕ(б)”. ѕ≥сл€ саморозпуску ”к≠рањнськоњ комун≥стичноњ парт≥њ у березн≥ 1925 р.  ѕ(б)” залиши≠лас€ Їдиною легальною пол≥≠тичною силою в ”крањн≥. ¬осени 1922 р. з ”крањни за кордон та на ѕ≥вн≥ч вислано 70 викладач≥в вищих навчальних заклад≥в ≥ професор≥в, упертих ≥деолог≥в буржуаз≥њ. ¬есною 1924 р. 18 чолових представник≥в кињвськоњ ≥нтел≥генц≥њ предстали перед судом, звинувачен≥ у приналеж≠ност≥ до т. зв. ÷ентру д≥й - ор≠ган≥зац≥њ, €ка ≥снувала х≥ба що в у€в≥ чек≥ст≥в4. —писок потенц≥й≠них жертв терору був надзви≠чайно великим: у секретному циркул€р≥ ƒержавного пол≥тичного управл≥нн€ (ƒѕ”, новоњ назви Ђчрезвичайкиї з 1922 р.)5 до перел≥ку Ђворожихї груп ≥ ор≠ган≥зац≥й в ”крањн≥ ув≥йшло бл. 20 категор≥й населенн€ - Ђна≠ц≥онал≥сти вс≥х мастей ≥ в≥дт≥н≠к≥вї, колишн≥ б≥логвард≥йц≥, за≠можн≥ сел€ни, торговц≥, св€щенослужител≥, науковц≥ та ≥нш≥6, одним словом, ус≥, хто п≥дн≥мав≠с€ вище пролетарського р≥вн€. јле репрес≥њ мали своњ меж≥. ћожна було л≥кв≥дувати нечис≠ленн≥ парт≥њ ≥ зал€кати ≥нтел≥ген≠ц≥ю. ќднак що робити з багато≠м≥льйонним з глибоко вкор≥неним приватновласницьким почутт€м сел€нством, пол≥тично неблагонад≥йним роб≥тництвом, одним словом, з др≥бнобуржуазною стих≥Їю, €к≥й б≥льшовики не дов≥р€ли, бо€лис€ ≥ €ку вва≠жали своњм головним ворогом? ” 1920-х роках тотал≥тарна система була далека в≥д завершен≠н€, ≥ њњ потужностей €вно не ви≠стачало, щоб перепустити цю стих≥ю кр≥зь жорна революц≥й≠ного терору.

—итуац≥€ вимагала в≥д б≥ль≠шовик≥в готовност≥ йти на певн≥ компром≥си з сусп≥льством. « точки зору революц≥йноњ етики, така повед≥нка була р≥внознач≠на зрад≥. ќднак найб≥льш дале≠когл€дна частина б≥льшовиць≠кого кер≥вництва ≥ насамперед Ћен≥н заговорили про потребу Ђпередишкиї, стратег≥чного в≥д≠ступу, €кий у найближчому май≠бутньому м≥г би забезпечити ширший фронт наступу.

ќдним ≥з найперших ≥ найдалекос€жн≥ших компром≥с≥в було скасуванн€ вкрай непопул€рно≠го ЂвоЇнного комун≥змуї з властивим йому примусом, експро≠пр≥ац≥€ми майна та тотальною централ≥зац≥Їю виробництва. ѕроголошена у березн≥ 1921 р. нова економ≥чна пол≥тика (неп) покращила загальне господар≠ське становище, частково в≥д≠новивши в≥льний ринок та зв≥льнивши приватну ≥н≥ц≥ативу в≥д жорстких державних обмежень7. Ќайб≥льше ж скористалос€ з нього сел€нство, €ке п≥сл€ л≥к≠в≥дац≥њ примусовоњ Ђпродрозкладкиї могло продавати про≠дукти своЇњ прац≥ на ринку. –е≠зультати не забарилис€: до се≠редини 1920-х рок≥в були в≥д≠новлен≥ довоЇнн≥ р≥вн≥ вироб≠ництва зерна ≥ промислового виробництва.

Ќаступним кроком стало ут≠воренн€ у грудн≥ 1922 р. —оюзу –ад€нських —оц≥ал≥стичних –ес≠публ≥к. ѕроголошений у ’арков≥ украњнський рад€нський ур€д був ф≥кц≥Їю. як визнавав п≥зн≥ше його голова ’ристи€н –аковський, б≥льш≥сть член≥в парт≥њ сприймала харк≥вський ур€д €к тактичну, дипломатичну гру. –а≠д€нська ”крањна не мала своЇњ власноњ арм≥њ, валюти, бюджету тощо - тобто б≥льшост≥ ознак незалежноњ держави. ¬л≥тку 1919 р. проголошено воЇнно-пол≥тичний союз м≥ж –—‘–– й ”—––. «а його умовами, п'€ть наркомат≥в - в≥йськових справ, народного господарства, зал≥з≠ничного управл≥нн€, ф≥нанс≥в та прац≥ - проголошувалис€ сп≥ль≠ними, а фактично керувалис€ з ћоскви. Ќова угода про воЇн≠ний ≥ господарський союз м≥ж двома республ≥ками (грудень, 1920 р.) зб≥льшила число сп≥ль≠них наркомат≥в ще на два (зов≠н≥шньоњ торг≥вл≥, пошт ≥ телегра≠фу). ѕо сут≥, ”крањною управл€≠ли рос≥йськ≥ наркомати, а сама республ≥ка перетворилас€ на автономну область –—‘––. “ак, московське кер≥вництво не тур≠бувалос€ тим, щоб укласти р≥в≠ноправн≥ торговельн≥ договори з ”крањною: украњнське продо≠вольство просто конф≥скувало≠с€ в≥йськом у потр≥бних к≥лькос≠т€х ≥ в≥дправл€лос€ до –ос≥њ.

Ќайкраще залежний статус ”крањни про≥люстрували под≥њ, пов'€зан≥ з голодом 1921-1923 рок≥в. √олод був спричинений посухою, п≥сл€воЇнною розру≠хою та б≥льшовицькою пол≥ти≠кою рекв≥зиц≥й зерна у сел€нст≠ва. Ќайб≥льше постраждало населенн€ ѕоволж€ ≥ центральних район≥в –ос≥њ. “≥ сам≥ чинники д≥€ли в ”крањн≥, проте, з суттЇ≠вою р≥зницею - м≥сцеве сел€нство мало б≥льш≥ запаси хл≥ба. ÷е дозволило б уникнути голо≠ду в п≥вденних украњнських гу≠берн≥€х, €кби не розпор€дженн€ ћоскви в≥дправл€ти украњн≠ський хл≥б в –ос≥ю. ѕредстав≠ники јмериканськоњ адм≥н≥стра≠ц≥њ допомоги (American Releif Administration), €ка надавала допомогу голодуючим, дивува≠лис€, чому поњзди з продоволь≠ством з  иЇва ≥ ѕолтави в≥дправл€ють за сотн≥ миль у ѕо≠волж€, зам≥сть того, щоб в≥дпра≠вити њх у сус≥дн≥ ќдесу чи ћи≠колањв, де також лютував голод. Ѕ≥льшовики не зупин€лис€ пе≠ред тим, щоб рекв≥зувати хл≥б в охоплених голодом украњнських губерн≥€х. ћосковське кер≥вництво прагнуло загасити вогни≠ща голоду передовс≥м у –ос≥њ, не дбаючи, що в≥дбуваЇтьс€ в ”крањн≥. √олод в ”крањн≥ прихо≠вувавс€ в≥д загальнорос≥йськоњ ≥ св≥товоњ громадськост≥. јмери≠канськ≥й адм≥н≥страц≥њ допомоги дозволили д≥€ти в ”крањн≥ лише у кв≥тн≥ 1922 р., аж у самий роз≠пал голоду. √олод 1921-1923 pp. коштував ”крањн≥, за приблиз≠ними оц≥нками, до 1,5-2 млн. жертв8 - ц≥на, €ку сплатила ”—–– за те, що не стала самост≥йною державою.

ѕеретворенн€ ”крањни та ≥нших рад€нських республ≥к на автономн≥ област≥ –ос≥њ було реальною перспективою, €кби подальш≥ под≥њ розвивалис€ за сценар≥Їм, п≥дготовленим цент≠ральним парт≥йним кер≥вницт≠вом. X з'њзд – ѕ(б) поховав пра≠во нац≥й на самовизначенн€, ствердивши небажан≥сть ≥сну≠ванн€ окремих рад€нських рес≠публ≥к за умов ворожого ото≠ченн€. ѕротивником ≥дењ суверен≥зац≥њ ”крањни та ≥нших неро≠с≥йських республ≥к був головний парт≥йний теоретик з нац≥ональ≠ного питанн€ …осип —тал≥н. ” серпн≥ 1922 р. в≥н розробив проект резолюц≥њ ÷  – ѕ(б) Ђѕро взаЇмов≥дносини –—‘–– з незалежними республ≥камиї, за €ким ус≥ нерос≥йськ≥ республ≥ки мали вв≥йти до складу –ос≥њ.

ѕозиц≥њ московських централ≥ст≥в противилис€ кер≥вництва республ≥к. ” √руз≥њ п≥д час дис≠кус≥й м≥ж представниками цент≠ру ≥ м≥сцевими комун≥стами д≥й≠шло нав≥ть до рукоприкладства. ѕозиц≥€ ”крањни €к найб≥льшоњ нерос≥йськоњ республ≥ки в≥д≥гра≠ла особливу роль. —еред украњн≠ських комун≥ст≥в ≥снувала силь≠на самост≥йницька теч≥€. ƒо то≠го ж, нав≥ть та частина парт≥й≠ного кер≥вництва, €ка в роки революц≥њ сто€ла на антиукра≠њнських позиц≥€х, п≥д загрозою втрати своЇњ влади пережила карколомну метаморфозу ≥ ста≠ла захисником республ≥кансь≠ких прав. ’ристи€н –аковський, €кий у 1918 р. твердив, що укра≠њнський нац≥онал≥зм Ї химерою к≥лькох ≥нтел≥гент≥в, у 1922 р. одним з перших зн€в тривогу у зв'€зку з випаровуванн€м суве≠рен≥тету ”крањни. Ќа захист на≠ц≥ональних ≥нтерес≥в виступив ≥ його заступник та уповноваже≠ний –евв≥йськради –ос≥њ в ”кра≠њн≥ ћихайло ‘рунзе, €кого аж н≥€к не можна було назвати ук≠рањнським патр≥отом. ¬олоди≠мир «атонський закликав рос≥й≠ських колег по парт≥њ витруњти з≥ своЇњ голови у€вленн€ про ра≠д€нську федерац≥ю €к неодм≥н≠но Ђрос≥йськуї7. ”крањнськ≥ кому≠н≥сти були особливо чутливими при вибор≥ назви нового м≥ж≠державного об'Їднанн€. ¬они в≥дкидали не лише формулу Ђ–о≠с≥йська –ад€нська ‘едеративна —оц≥ал≥стична –еспубл≥каї, але нав≥ть Ђ‘едерац≥€ ™вропи ≥ јз≥њї -ану ж бо до нењ захочуть всту≠пити народи јмерики, јвстрал≥њ ≥ јфрики. ќдин ≥з украњнських комун≥ст≥в зайшов аж так дале≠ко, що пропонував своњм това≠ришам по парт≥њ у€вити соб≥ час, коли столицею рад€нських рес≠публ≥к буде не ћосква, а Ћон≠дон9! ѕ≥д впливом под≥бних на≠строњв ÷   ѕ(б)” в≥дкинув стал≥нський проект.

—против парт≥йного кер≥в≠ництва нерос≥йських республ≥к плану автоном≥зац≥њ змусив Ћен≥≠на втрутитис€ у цю справу. ¬≥н добре розум≥в, що без дос€г≠ненн€ певного компром≥су з на≠ц≥ональними рухами на окрањнах –ос≥йськоњ ≥мпер≥њ б≥льшовиць≠кий режим приречений на заги≠бель. Ћен≥н вимагав, щоб –—‘–– вступила у державний союз на р≥вних правах з ”крањною та ≥н≠шими республ≥ками. …ого план був прийн€тий ÷  – ѕ(б) восе≠ни 1922 р. јле п≥д час його реа≠л≥зац≥њ конституц≥йна ком≥с≥€ на чол≥ з≥ —тал≥ним все-таки про≠т€гла багато положень з автоном≥зац≥йного проекту. Ѕуло ут≠ворено п'€ть злитих (загально≠союзних) й п'€ть об'Їднаних (республ≥кансько-союзних) нар≠комат≥в, €к≥ теж п≥дпор€дкову≠валис€ ћоскв≥. « ћоскви зд≥й≠снювалос€ кер≥вництво ќƒѕ”, ƒержбанком ≥ ¬ерховним судом. –еспубл≥кам надавалас€ само≠ст≥йн≥сть лише у справах юсти≠ц≥њ, внутр≥шн≥х справ, землероб≠ства, осв≥ти, охорони здоров'€ ≥ соцзабезпеченн€. ќзнайомив≠шись з≥ зм≥стом союзного дого≠вору, Ћен≥н пропонував ще раз повернутис€ до цього питанн€ ≥ залишити у всесоюзн≥й компе≠тенц≥њ лише в≥йськову ≥ дипло≠матичну д≥€льн≥сть.

ѕропозиц≥њ Ћен≥на над≥йшли надто п≥зно. «ќ грудн€, коли, вже будучи т€жко хворим, в≥н продиктував в≥дпов≥дного листа до парт≥йного кер≥вництва, у ћоскв≥ ≤ з'њзд –ад —–—– прого≠лосив утворенн€ —оюзу –—–. ‘ормула об'Їднанн€ –—‘––, ”крањни, Ѕ≥лорус≥њ ≥ «акавказькоњ федерац≥њ в≥дпов≥дала рекомен≠дац≥€м, виробленим ком≥с≥Їю —тал≥на. јле нав≥ть €кщо можна було б припустити можлив≥сть перемоги л≥н≥њ Ћен≥на й само≠ст≥йницьких теч≥й всередин≥ парт≥йного кер≥вництва нерос≥й≠ських республ≥к, –ад€нський —оюз €к об'Їднанн€ незалежних держав за умови ≥снуванн€ Їди≠ноњ ун≥тарноњ правл€чоњ парт≥њ був ф≥кц≥Їю. –еальний статус рес≠публ≥канських компарт≥й зали≠шивс€ на р≥вн≥ обласних орга≠н≥зац≥й – ѕ(б). Ѕудь-€ке р≥шен≠н€, прийн€те московським ÷ , мало зобов'€зуючий характер дл€ кожноњ республ≥ки. Ѕ≥льшо≠вицький режим €к до революц≥њ, так ≥ п≥сл€ нењ н≥коли не погод≠жувавс€ на ≥снуванн€ окремих ≥ самост≥йних нац≥ональних ком≠парт≥й.

“а все ж таки збереженн€ за ”крањною статусу хай нав≥ть формальноњ, але окремоњ дер≠жавноњ одиниц≥ мало великий позитивний вплив на дальший розвиток украњнськоњ нац≥ональ≠ноњ самобутност≥. ”крањнц≥ д≥с≠тали те, чого њх довг≥ роки по≠збавл€ла –ос≥йська ≥мпер≥€: ок≠рему адм≥н≥страц≥ю, територ≥ю, державн≥ ≥ громадськ≥ структури - основи дл€ майбутнього тери≠тор≥ального усамост≥йненн€ ”к≠рањни. ”творенн€ —–—– найкра≠ще можна зрозум≥ти €к дос€г≠ненн€ компром≥су м≥ж рос≥йсь≠ким б≥льшовизмом й украњнсь≠ким нац≥ональним рухом. ÷ей компром≥с не мав характеру фор≠мального договору, а швидше був результатом р≥вноваги двох антагон≥стичних сил, жодна з €ких не в≥дчувала себе достат≠ньо спроможною контролювати територ≥ю ”крањни10. Ѕез ≥сну≠ванн€ у пер≥од революц≥њ ”кра≠њнськоњ Ќародноњ –еспубл≥ки б≥льшовики навр€д чи згодили≠с€ б на утворенн€ ”—––. √отов≠н≥сть йти на поступки нерос≥й≠ським нац≥онал≥стам стала ви≠р≥шальним чинником перемоги б≥льшовик≥в над своњми рос≥й≠ськими суперниками й утверд≠женн€ власноњ системи ур€ду≠ванн€ на абсолютн≥й б≥льшост≥ простор≥в колишньоњ –ос≥йськоњ ≥мпер≥њ. ясна р≥ч, цей компром≥с мав тактичний характер. « обох стор≥н були сили, €к≥ противи≠лис€ йому або сприймали лише €к тимчасове €вище ≥ при пер≠ш≥й же нагод≥ в≥дмовилис€ б в≥д нього.

”творенн€ –ад€нського —ою≠зу не применшило гостроти на≠ц≥онального питанн€. ”крањнц≥ в≥д≥гравали у —–—– особливу роль. ” 1926 р. з 69 млн. нерос≥€н, €к≥ проживали у —–—–, укра≠њнське населенн€ становило 31 млн. (44%). «а своЇю чисель≠н≥стю вони перевершували вс≥ ≥нш≥ нац≥ональност≥, включно з рад€нськими мусульманами ≥ наступною (п≥сл€ рос≥€н ≥ укра≠њнц≥в) найб≥льшою нац≥ональн≥с≠тю - б≥лорусами. ” 1931 р. в ”–—– мешкало 31,4 млн. чол., тимчасом €к у вс≥х ≥нших неро≠с≥йських республ≥ках - лише 18,7 млн. чол.

“ак≥ демограф≥чн≥ показники вказують на пол≥тичне значенн€ ”крањни у –ад€нському —оюз≥. ѕроте ц≥ цифри перебували у р≥зк≥й нев≥дпов≥дност≥ до частки украњнц≥в у парт≥йно-державно≠му апарат≥. Ќаприк≥нц≥ 1920 р. у  омун≥стичн≥й парт≥њ (б≥льшови≠к≥в) ”крањни украњнц≥ складали лише 19,0%, а у кв≥тн≥ 1922 р. -23,3%, частка рос≥€н й Їврењв дор≥внювала в≥дпов≥дно 53,6% ≥ 13,6% (дл€ пор≥вн€нн€ - укра≠њнц≥ становили бл. 80% насе≠ленн€ ”–—–)11. ѕарт≥€ була по≠л≥тичною структурою Ђсамою у соб≥ї - м≥ським в≥йськово-бюрократичним неукрањнським апаратом, що мав дуже мало сп≥льного з самим сусп≥льст≠вом. ћайже половина (48%) њњ

член≥в були оф≥церами й сол≠датами „ервоноњ арм≥њ, 51% -роб≥тниками (а насправд≥ май≠же поголовно парт≥йними, дер≠жавними, профсп≥лковими фун≠кц≥онерами Ђпролетарського походженн€ї), а 1%, що зали≠шивс€, мав представл€ти се≠л€нство, найчисельн≥шу верству украњнського населенн€. “≥льки 11% особового складу  ѕ(б)” вважали р≥дною мовою украњн≠ську, а розмовл€ли нею ≥ того менше - всього 2%12.

ћосква мала нам≥р виправи≠ти цю нев≥дпов≥дн≥сть, залучив≠ши до управл≥нн€ в республ≥ках представник≥в нерос≥йських нац≥ональностей. “аким чином во≠на хот≥ла розширити соц≥альну базу свого режиму. ƒо ради≠кальноњ зм≥ни нац≥ональноњ пол≥тики закликали парт≥йн≥ та дер≠жавн≥ кер≥вники ”крањни - ‘рунзе, ѕопов та ≥н. «атонський, тод≥шн≥й нарком осв≥ти ”крањни, звинувачував всю парт≥ю в то≠му, що вона проіавила пробуд≠женн€ нац≥онального руху рево≠люц≥Їю, ≥ тепер кер≥вництво в ньому перехопили др≥бнобуржу≠азна ≥нтел≥генц≥€ ≥ куркульство13.  омун≥сти повинн≥ були виправи≠ти цю помилку ≥ спр€мувати рух у потр≥бному дл€ них напр€м≥.

як ≥ у випадку з утворенн€м –ад€нського —оюзу, голоси пар≠т≥йного ≥ державного кер≥вниц≠тва найб≥льшоњ нерос≥йськоњ республ≥ки в≥д≥грали велику роль у виробленн≥ нового парт≥йного курсу у нац≥ональн≥й пол≥тиц≥. ” 1923 р. XII з'њзд –ос≥йськоњ ко≠мун≥стичноњ парт≥њ (б≥льшовик≥в) проголосив пол≥тику Ђкорен≥зац≥њї парт≥йно-державного апа≠рату у нерос≥йських республ≥ках. ¬ ”крањн≥ ц€ пол≥тика на≠брала форми Ђукрањн≥зац≥њї.

ѕершим кроком дл€ ѓѓ зд≥й≠сненн€ було усуненн€ в≥д влади в≥двертих рос≥йських шов≥н≥ст≥в. ѕерший секретар  ѕ(б)” ≈ммануњл  в≥р≥нг (з 1921 по 1925 р.) та другий секретар ƒмитро Ће≠бедь не приховували свого во≠рожого ставленн€ до пол≥тики Ђукрањн≥зац≥њї. ƒмитро Ћебедь весною 1923 р. проголосив теор≥ю боротьби двох культур. Ќа його думку, рос≥йська культура була революц≥йною, прогресив≠ною ≥ м≥ською, тимчасом €к ук≠рањнська - контрреволюц≥йною, в≥дсталою ≥ с≥льською. ” њхньому протисто€нн≥ украњнськ≥й культур≥ належало в≥дступити ≥ загинути.

÷ю теор≥ю засудило цент≠ральне кер≥вництво €к про€в рос≥йського шов≥н≥зму. Ћебед€ разом з ≥ншими вороже настро≠Їними до Ђукрањн≥зац≥њї високо≠поставленими парт≥йними чи≠новниками в≥дкликали з ”крањни у 1924 р. …ого заступив вихо≠дець з украњнськоњ сел€нськоњ с≥м'њ на —умщин≥ ≤ван  лименко. ” кв≥тн≥ 1925 р. на посаду пер≠шого секретар€  ѕ(б)” призна≠чили Ћазар€  агановича. ™врей за походженн€м, в≥н, на в≥дм≥ну в≥д народженого й вихованого в –ос≥њ  в≥р≥нга, походив з  ињв≠щини ≥ був одним ≥з небагатьох парт≥йних л≥дер≥в, хто в≥льно розмовл€в по-украњнському. як дисципл≥нований виконавець розпор€джень —тал≥на,  агано≠вич твердо пов≥в л≥н≥ю на Ђукра≠њн≥зац≥юї парт≥йно-державного апарату. ≤нш≥ важлив≥ зм≥ни в≥дбулис€ з призначенн€м у 1924 р. головою –ади народних ком≥са≠р≥в ¬ласа „убар€ (в≥н зам≥нив на ц≥й посад≥ ’ристи€на –аковського) та ком≥саром народноњ осв≥ти у 1925 р. ќлександра Ўумського.

ќдним з головних напр€м≥в Ђукрањн≥зац≥њї стало розширенн€ сфери вживанн€ украњнськоњ мови у державному житт≥. « серпн€ 1923 р. дл€ державних чиновник≥в ≥ парт≥йних функц≥о≠нер≥в почали орган≥зовуватис€ курси украњнськоњ мови; той, хто не пройшов њх ≥ не склав в≥дпо≠в≥дного ≥спиту, ризикував втра≠тити свою посаду. ” 1925 р. бу≠ло введене обов'€зкове вживан≠н€ украњнськоњ мови в держав≠ному д≥ловодств≥, а у 1927 р.  аганович оголосив, що вс€ парт≥йна документац≥€ вести≠метьс€ украњнською мовою. якщо у 1922 р. украњнською ве≠лос€ лише 20% усього д≥ловод≠ства, то у 1927 р. цей показник дос€г 70%. ѕаралельно зроста≠ла к≥льк≥сть украњнц≥в у парт≥йно-державному апарат≥. ” 1923 р. њхн€ частка становила 25-35%, у 1926-1927 р. - уже 52-54%14. «а к≥льк≥сним ростом сто€ли важлив≥ структурн≥ зм≥ни. ќд≠ним ≥з найголовн≥ших насл≥дк≥в Ђукрањн≥зац≥њї було витворенн€ нових украњнських державно-пар≠т≥йних, господарських та куль≠турних ел≥т. њхн≥й к≥ст€к склада≠ли т.зв. нац≥ональн≥ комун≥сти. ÷е середовище формувалось самост≥йницькою теч≥Їю, €ка ≥снувала всередин≥  ѕ(б)” ще за час≥в революц≥њ, та колишн≥≠ми украњнськими л≥вими есера≠ми та л≥вими соц≥ал-демократа≠ми - боротьбистами та укап≥стами, що влилис€ у б≥льшовицьку парт≥ю в≥дпов≥дно у 1920 ≥ 1925 pp. Ќаплив у державн≥ ≥ парт≥йн≥ органи укап≥ст≥в й бо≠ротьбист≥в позначивс€ на пол≥тиц≥ Ђукрањн≥зац≥њї дво€ким чином: зросло число парт≥йних ≥ дер≠жавних роб≥тник≥в, €к≥, по-пер≠ше, вм≥ли розмовл€ти украњнсь≠кою мовою, по-друге, мали без≠посередн≥й зв'€зок з украњнсь≠ким сел€нством. ’оча в резуль≠тат≥ парт≥йних чисток њхн≥й в≥д≠соток у особистому склад≥  ѕ(б)” був пор≥вн€но невеликим (бл. 15-20%), але через свою близь≠ку ≥ природну пов'€зан≥сть з ук≠рањномовним середовищем вони вибивалис€ на висок≥ парт≥й≠н≥ ≥ державн≥ посади. ѕод≥бне €вище просуванн€ по парт≥йн≥й драбин≥ вих≥дц≥в ≥з др≥бнобур≠жуазних парт≥й мало м≥сце на той час ≥ в –ос≥њ - досить згада≠ти пр≥звище генерального про≠курора —–—– ј.¬ишинського, колишнього меншовика. ѕроте в ”крањнськ≥й –—– у 1920-х ро≠ках список таких переб≥жчик≥в на центральних постах був зна≠чно довшим. ƒо нього належа≠ли ¬асиль Ѕлакитний, √ригор≥й √ринько, јндр≥й ’вил€, ќлек≠сандр Ўумський, ѕанас Ћюбченко, ћатв≥й яворський - люди, €к≥ були не просто виконавц€ми парт≥йноњ вол≥, але й - в умовах Ђукрањн≥зац≥њї - творили њњ.

якщо нац≥ональн≥ комун≥сти виступали кер≥вними кадрами пол≥тики Ђукрањн≥зац≥њї, то арм≥€ виконавц≥в рекрутувалас€ переважно з украњнськоњ ≥нтел≥генц≥њ. «начна частина њњ брала участь у нац≥онально-визвольних зма≠ганн€х ≥ в≥дзначалас€ антиб≥ль≠шовицькими настро€ми. јле вона компенсувала свою пораз≠ку в революц≥њ активною куль≠турницькою д≥€льн≥стю. ќкрему групу серед них становили ук≠рањнськ≥ ем≥гранти з Ѕерл≥на, ¬≥дн€, ѕраги ≥ ѕарижа, €к≥ також пов≥рили у серйозн≥сть курсу на Ђукрањн≥зац≥юї. ” 1921 р. група рос≥йськоњ кадетськоњ ≥нтел≥ген≠ц≥њ в ѕраз≥ проголосила потребу пол≥тичноњ переор≥Їнтац≥њ - зм≥ни в≥х ем≥грантського сере≠довища: в≥дмовитис€ в≥д бо≠ротьби з рад€нською владою ≥ перейти до сп≥впрац≥ з нею, не жертвуючи при цьому своњми ≥деолог≥чними настановами. ”к≠рањнський вар≥ант Ђзм≥нов≥х≥встваї передбачав визнанн€ ”к≠рањнськоњ —–– €к Їдиноњ дер≠жавноњ орган≥зац≥њ украњнського народу та поверненн€ на бать≠к≥вщину дл€ практичноњ д≥€ль≠ност≥ на культурн≥й ≥ господар≠ськ≥й нив≥. ” 1923 р. ёр≥й “ю≠тюнник, герой «имового походу, повернувс€ в –ад€нську ”крањну ≥ надрукував в≥дкритого листа, закликаючи своњх сп≥вв≥тчизни≠к≥в в ем≥грац≥њ насл≥дувати його приклад. ” 1924 р. до ”–—– повернувс€ ћихайло √рушевський. —л≥дом за √рушевським в ”крањну вирушила значна к≥ль≠к≥сть ем≥грант≥в, насамперед представник≥в украњнських л≥вих парт≥й. ≤ншою групою, €ка зро≠била великий внесок у розгор≠танн€ Ђукрањн≥зац≥њї, були га≠лицьк≥ украњнц≥. ƒл€ них, €к ≥ дл€ л≥вих ем≥грант≥в, дол€ ”крањни вир≥шувалась в ”–—–.

 

Ќайб≥льший вплив Ђукрањн≥≠зац≥€ї справила на розвиток нац≥ональноњ осв≥ти. ¬она зб≥га≠лас€ в час≥ з розгортанн€м б≥ль≠шовиками т. зв. культурноњ ре≠волюц≥њ, одним ≥з головних на≠пр€м≥в €коњ була л≥кв≥дац≥€ не≠письменност≥. ” 1925 р. було запроваджене дл€ д≥тей обов'€з≠кове чотирикласне, а у 1931 р. -семикласне навчанн€. якщо до революц≥њ 1917 р. в ”крањн≥ вза≠гал≥ не було украњнських шк≥л, то наприк≥нц≥ 1920-х рок≥в 97% украњнських д≥тей навчалис€ р≥д≠ною мовою. ÷ей показник так ≥ не був перевершений за роки рад€нськоњ влади (у 1990/91 нав≠чальному роц≥ в≥н становив ли≠ше 47,9%15, тобто був вдв≥ч≥ мен≠шим за показник к≥нц€ 1920-х рок≥в!). „астка вищих навчаль≠них заклад≥в з украњнською мо≠вою викладанн€ зросла з 19,5% у 1923 р. до 69% у 1929 р.16

«ростанн€ мереж≥ украњно≠мовних навчальних заклад≥в йшло паралельно з безпреце≠дентним розвитком наукових до≠сл≥джень у р≥зних галуз€х укра≠њнознавства. ÷ентром науковоњ д≥€льност≥ стала створена ще за час≥в —коропадського ¬сеукра≠њнська академ≥€ наук (¬”јЌ). Ќа посаду њњ президента у 1926 р. планувавс€ ћихайло √рушевський. ÷ей план не був зд≥йсне≠ний, але √рушевський став голо≠вою секц≥њ ≥стор≥њ ”крањни ≤сторично-ф≥лолог≥чного в≥дд≥лу ¬”јЌ. як ≥ в льв≥вський пер≥од, його д≥€льн≥сть €к голови академ≥ч≠ного осередку привела до по€≠ви ц≥лого потоку наукових укра≠њнознавчих публ≥кац≥й.

–≥зко зб≥льшилась к≥льк≥сть украњнськоњ преси. ” 1933 р. вона становила 89% всього тира≠жу газет у республ≥ц≥. ¬иникли украњномовн≥ стац≥онарн≥ теат≠ри. ” 1931 р. вони складали три чверт≥ вс≥х театр≥в в ”крањн≥. Ќа украњнськ≥й сцен≥ йшли п'Їси не лише з нац≥онального реперту≠ару, а й св≥това класика у пере≠клад≥ на украњнську мову. ”кра≠њнською мовою стало можливо описувати найскладн≥ш≥ науков≥ пон€тт€. “ак, у 1924 р. у ’арк≥в≠ськ≥й публ≥чн≥й б≥бл≥отец≥ в≥дбу≠лась лекц≥€ украњнською мовою про теор≥ю в≥дносност≥ ≈йнш≠тейна - мовою, €ку ще 5-ё ро≠к≥в тому вважали Ђсел€нською гов≥ркоюї! –озвиток украњнськоњ культури у 1920-х роках про≠довжував ≥ той пер≥од њњ модер≠н≥зац≥њ, €кий вона пережила наприк≥нц≥ XIX - на початку XX ст. у √аличин≥ завд€ки сп≥ль≠ним зусилл€м наддн≥пр€нц≥в ≥ галичан. ÷€ сп≥впрац€ тривала у 1920-х роках ≥ в≥дбилас€ на опрацюванн≥ сп≥льних стандар≠т≥в украњнськоњ л≥тературноњ мо≠ви (граматика, словникарство, техн≥чна терм≥нолог≥€, правопис).

јле Ђукрањн≥зац≥€ї йшла зна≠чно дальше, охопивши галуз≥, нев≥дом≥ наприк≥нц≥ XIX ст.  оли з'€вилос€ рад≥о, воно теж стало засобом Ђукрањн≥зац≥њї. ” 1928 р. рад≥омовленн€ по-украњнському велос€ у 11 великих м≥стах ”кра≠њни. ” цьому ж роц≥ розпочалас€ державна програма поширенн€ рад≥омереж≥. ” 1927-1929 р. у  иЇв≥ збудовано найб≥льшу в ™вроп≥ к≥ностуд≥ю. ” 1928 р. в ”крањн≥ д≥€ло 6 тис. к≥нотеатр≥в, в €ких гл€дач≥ могли дивитис€ ф≥льми украњнськоњ тематики -Ђ“арас Ўевченкої, ЂЅорислав см≥Їтьс€ї, Ђћикола ƒжер€ї, Ђ„е≠ревичкиї за мотивами твор≥в √огол€, к≥нокартини, присв€чен≥ ≥стор≥њ козацтва ≥ гайдамаччини.

ѕриродно, що прискорен≥ темпи Ђукрањн≥зац≥њї часто по≠значалис€ на €кост≥ виробленоњ нею продукц≥њ. ”крањнськ≥ газети р€сн≥ли орфограф≥чними по≠милками та русизмами. Ѕагато поез≥й, прозових та л≥тератур≠но-критичних твор≥в, що по€ви≠лис€ того часу, були графоманською макулатурою. ѕ≥д прапо≠ром Ђукрањн≥зац≥њї провадилис€ заходи, €к≥ мали нудно-солод≠кий присмак шароварництва ≥ хутор€нщини.  ампан≥йський характер Ђукрањн≥зац≥њї породив чимало антиукрањнських глузу≠вань, серед €ких одним ≥з найв≥дом≥ших було питанн€: Ђ÷е ¬и говорите серйозно, чи по-укра≠њнськиї?

ѕер≥од Ђукрањн≥зац≥њї був ча≠сом розкв≥ту р≥зних л≥тератур≠них угруповань, до них входи≠ли в≥дом≥ л≥тератори ¬асиль ≈ллан-Ѕлакитний, ћикола ’ви≠льовий, ѕавло “ичина, ¬оло≠димир —осюра, ћикола Ѕажан, ћикола  ул≥ш, ёр≥й яновський, особливо високою майстер≠н≥стю видр≥зн€лас€ б≥льш тра≠диц≥йна, але надзвичайно ос≠в≥чена ≥ талановита група нео≠класик≥в - ћикола «еров, ћихайло ƒрай-’мара, ћаксим –ильський, ёр≥й  лен (Ѕурггардт), ѕавло ‘илипович. “вор≠ч≥сть режисера Ћес€  урбаса та його театру ЂЅерез≥льї пор≥в≠нюють з д≥€льн≥стю найб≥льших авангардист≥в-реформатор≥в тогочасного театрального мистецтва в ™вроп≥ - швейцарц€ јдольфа јпп≥а, француза ∆ака  упо, рос≥€нина ¬севолода ћейерхольда та ≥н. ѕоставлен≥  урбасом п'Їси молодого дра≠матурга ћиколи  ул≥ша Ђ ому≠на в степахї, ЂЌародний ћалах≥йї, Ђћина ћазайлої були так само €скравим €вищем украњн≠ського мистецтва, €к драми ¬олодимира ћа€ковського у –ос≥њ та Ѕертольда Ѕрехта у Ќ≥≠меччин≥. ‘≥льми ќлександра ƒовженка створили йому славу Ђпершого поета к≥нематогра≠фаї, а його к≥нокартину Ђ«ем≠л€ї (1930) у 1968 р. м≥жнародне жур≥ включило до списку 12 найкращих ф≥льм≥в св≥тового к≥но17. ”крањнський науковець ёр≥й  ондратюк у 1920-х роках запропонував науков≥ й ≥нже≠нерн≥ розв'€зки, €к≥ разом з пра≠ц€ми рос≥йського винах≥дника  ост€нтина ÷≥олковського за≠клали основи теор≥њ ракетно-косм≥чноњ техн≥ки. …ого концептуальн≥ п≥дходи згодом знайшли використанн€ п≥д час п≥дготовки косм≥чних польот≥в у —Ўј, зо≠крема висадки американських астронавт≥в на ћ≥с€ць.

Ќасл≥дки Ђукрањн≥зац≥њї вихо≠дили за меж≥ виключно куль≠турноњ ≥ науковоњ сфери. ¬она викликала серйозн≥ зм≥ни в со≠ц≥альн≥й ≥ нац≥ональн≥й структур≥ сусп≥льства. Ќа€вн≥сть розвину≠тоњ украњномовноњ ≥нфраструкту≠ри (школи, ≥нститути, преса, те≠атри) спинила процес русиф≥ка≠ц≥њ населенн€ у великих м≥стах —ходу ≥ ѕ≥вдн€ ”крањни. ѕроце≠си ≥ндустр≥ал≥зац≥њ ≥ примусовоњ колектив≥зац≥њ с≥льського госпо≠дарства у друг≥й половин≥ XIX -на початку XX ст. вигнали ≥з се≠ла до м≥ста величезн≥ маси украњнського сел€нства. ” резуль≠тат≥ масовоњ м≥грац≥њ с≥льського населенн€ частка украњнц≥в зро≠сла м≥ж 1923 ≥ 1933 роками з 38 до 50% у ’арков≥, з 7 до 31% у Ћуганську, з 16 до 48% у ƒн≥≠пропетровську, з 28 до 56% у «апор≥жж≥. ¬перше в украњнсь≠к≥й ≥стор≥њ украњнц≥ становили б≥ль≠ше половини (55% у 1926 р.) роб≥тничого класу. ѕричому чим нижчою була в≥кова група, тим вищим був в≥дсоток украњнц≥в. Ѕ≥льш≥сть роб≥тник≥в-украњнц≥в у побут≥ розмовл€ла украњнською мовою18.

ћ≥сто почало втрачати пози≠ц≥њ цитадел≥ рос≥йськоњ ≥дентич≠ност≥. Ќатом≥сть активно форму≠валас€ украњнська м≥ська ≥дентичн≥сть. —тавленн€ новоприбу≠лих сел€н до м≥ського середо≠вища зазнавало сильноњ еволю≠ц≥њ: в≥д початкового у€вленн€, що Ђм≥сто, душне й нудне, це страшенна помилка ≥стор≥њї аж до ствердного: ЂЌе ненавид≥ти треба м≥сто, а здобутиї19. Ќовою украњнською св≥дом≥стю найб≥ль≠ше перейн€лось молоде поко≠л≥нн€, що виховувалос€ в ≥нте≠лектуальному кл≥мат≥ 1920-х.

Ђћи, - згадував √ригор≥й  остюк, - з пошаною ставилис€ до минулоњ просв≥т€нсько-на≠родницькоњ доби в≥дродженн€ ”крањни, бо й сам≥ п≥дл≥тками та юнаками брали в н≥й участь. ј тепер ми були св≥дом≥, що та чар≥вна доба нав≥ки в≥д≥йшла в минуле. «а наш≥ студентськ≥ ро≠ки у нас виробилос€ певне в≥д≠разливе ставленн€ до украњнсь≠кого етнограф≥зму й пров≥нц≥а≠л≥зму. ћи були не проти етно≠граф≥њ, €к науки. ћи були проти етнограф≥зму, €к психолог≥чноњ категор≥њ украњнсько-культурно≠го й нац≥онально-пол≥тичного думанн€. Ќ≥хто з нас тод≥ н≥коли не носив вишитих сорочок... ћи вважали, що вс≥ ц≥ нац≥ональн≥ атрибути минулого, що колись так гарно ≥ романтично пахли нам, тепер мус€ть бути згро≠маджен≥ в музе€х. ћодерну ≥н≠дустр≥альну ¬елику ”крањну ми вбачали й любили в чисто украњнськомовн≥й мас≥ студент≥в по≠л≥техн≥ки, медик≥в, математик≥в, ф≥зик≥в, металург≥в, що вихо≠д€ть з житт€, заповнюють кер≥в≠н≥ господарч≥ та ≥ндустр≥альн≥ центри й установи. ¬ихован≥ в украњнських техн≥чних ¬»Ўах, вони в ус≥х закутках ”крањни, ми в≥рили, надаватимуть њй свого модерно-украњнського стилю й характеруї20.

’оча Ђукрањн≥зац≥€ї мала ха≠рактер оф≥ц≥йноњ л≥н≥њ, вона про≠ходила не зовс≥м гладко. ÷ент≠ральне парт≥йне кер≥вництво намагалос€ звести њњ до нап≥взаход≥в. …ого ставленн€ було двоњстим: формально воно п≥д≠тримувало розширенн€ сфери вживанн€ украњнськоњ мови, але боротьба з ви€вами щирого украњнського почутт€, особливо з тими, €к≥ вели до пол≥тизац≥њ украњнського питанн€, не при≠пин€лас€. ”крањнц≥в не посп≥≠шали допускати до найвищих ур€дових ланок. Ќаприк≥нц≥ 1920-х рок≥в њхн€ частка серед член≥в ÷ентрального ком≥тету  ѕ(б)” не перевищувала 25%. ќкр≥м короткотривалого (з гру≠дн€ 1921 по кв≥тень 1923 р.) пе≠ребуванн€ на посад≥ першого секретар€  ѕ(б)” ƒмитра ћануњльського, украњнц≥ не при≠значалис€ на найвищу посаду у республ≥канськ≥й парт≥йн≥й ≥Їрар≠х≥њ. ѕарт≥йне кер≥вництво особ≠ливо недов≥р€ло украњнськ≥й ≥нтел≥генц≥њ, побоюючись, що п≥д вигл€дом ло€льност≥ до рад€н≠ськоњ влади вона намагатиметь≠с€ м≥цно укор≥нитис€ у дер≠жавному апарат≥ ≥ провадитиме свою Ђбуржузно-нац≥онал≥стичнуї пол≥тику. Ђ”крањн≥зац≥€ї ма≠ла скромн≥ усп≥хи серед прац≥в≠ник≥в вищоњ осв≥ти, роб≥тник≥в ƒонбасу, чиновник≥в всесоюз≠них наркомат≥в та комсомоль≠ськоњ номенклатури. ” держав≠них орган≥зац≥€х, де Ђукрањн≥за≠ц≥€ї, зг≥дно з статистикою, про≠вадилас€ усп≥шн≥ше, висок≥ по≠казники впровадженн€ украњн≠ськоњ мови часто були ф≥ктив≠ними. ќбов'€зков≥ реченц≥ скла≠данн€ ≥спит≥в дл€ державних чиновник≥в раз по раз перено≠силис€ - з 1 с≥чн€ 1924 р. на 1 с≥чн€ 1925 p., а дал≥ на 1 с≥чн€ 1926 p., 1 с≥чн€ 1927 р. ≥, врешт≥-решт, на 1 с≥чн€ 1929 р.21 јле, нав≥ть склавши ≥спит з≥ знанн€ украњнськоњ мови, значна час≠тина чиновник≥в продовжувала користуватис€ у важлив≥ших справах рос≥йською.

Ђ”крањн≥зац≥€ї спричинила сильний оп≥р з боку рос≥йських ≥ рос≥йськомовних парт≥йних та державних бюрократ≥в, в≥йсько≠вих кер≥вник≥в, техн≥чноњ ≥нте≠л≥генц≥њ, св€щеник≥в –ос≥йськоњ православноњ церкви й просто м≥щанства. ¬они сприймали њњ €к тимчасове €вище. Ѕагато хто з рос≥€н переживав бол≥сний шок при втрат≥ њхнього пол≥тич≠ного ≥ культурного дом≥нуванн€ в ”крањн≥22. ƒо того ж, рос≥йська шов≥н≥стично настроЇна ≥нтел≥≠генц≥€ вважала принизливим дл€ своЇњ г≥дност≥ вивчати Ђпро≠сту сел€нську гов≥ркуї. ѕоказо≠вою з цього боку була за€ва проф. “олстого, €кий на зас≥≠данн≥ ќдеського ≥нституту на≠родного господарства назвав Ђукрањн≥зац≥юї порушенн€м гро≠мад€нських прав, а своњх колег, €к≥ перейшли на украњнську мо≠ву викладанн€, - ренегатами23. “ак≥ настроњ знаходили п≥дтрим≠ку у ћоскв≥. Ќа всесоюзних з'њз≠дах ≥ конференц≥€х украњнськ≥ нац≥ональн≥ комун≥сти нер≥дко ставали об'Їктами атак з боку рос≥йських б≥льшовик≥в за њх н≥≠бито Ђнасильнуї украњн≥зац≥ю рос≥йського пролетар≥ату в ”–—–. ѕроголошений парт≥Їю курс так ≥ залишивс€ б Ђнап≥вукрањн≥зац≥Їюї, €кби стимули до нього надходили лише в≥д державно-парт≥йного апарату. “ому було б великим спрощенн€м й по≠милкою вважати Ђукрањн≥зац≥юї результатом ц≥леспр€мованих зусиль б≥льшовицькоњ парт≥њ. ¬она була насамперед далеким в≥дгомоном украњнськоњ револю≠ц≥њ. ѕоказово, що найб≥льших усп≥х≥в Ђукрањн≥зац≥€ї дос€гла у тих ≥нституц≥€х, родов≥д €ких виводивс€ ще з революц≥йних час≥в ≥ в €ких парт≥йний конт≠роль в≥дчувавс€ найслабше - у Ђѕросв≥т≥ї, кооперативних орга≠н≥зац≥€х, ”крањнськ≥й автокефаль≠н≥й православн≥й церкв≥. « дру≠гого боку, бурхливий розвиток Ђукрањн≥зац≥њї уможливлювала та обставина, що московське кер≥вництво п≥сл€ смерт≥ Ћен≥на (с≥чень 1924 р.) було зайн€те внутр≥шньою парт≥йною бороть≠бою ≥ тому не могло ефективно втручатис€ в украњнськ≥ справи. ”крањнська ≥нтел≥генц≥€ вороже поставилас€ до антистал≥нськоњ опозиц≥њ 1925-1926 pp., добре пам'€таючи роль њњ л≥дера, “роцького, у розгром≥ украњнськоњ ре≠волюц≥њ, його антисел€нську по≠зиц≥ю та ворож≥ висловлюванн€ про Ђукрањн≥зац≥юї. Ќатом≥сть частина рос≥йськомовноњ ≥нте≠л≥генц≥њ п≥дтримувала опозиц≥ю, пропагувала њњ л≥тературу й оч≥кувала поваленн€ —тал≥на24. Ѕ≥льш≥сть парт≥йного кер≥вниц≠тва ”крањни у конфл≥кт≥ м≥ж —та≠л≥ним ≥ “роцьким виступила на боц≥ першого. јнтитроцьк≥ст-ськ≥й позиц≥њ республ≥канського кер≥вництва спри€ла та обста≠вина, що на чол≥ украњнськоњ парт≥њ й ур€ду сто€ли безпосе≠редн≥ висуванц≥ —тал≥на,  ага≠нович ≥ „убар. ” той час —тал≥н схвально в≥д≥звавс€ про Ђукрањ≠н≥зац≥юї, висловлюючи впевне≠н≥сть, що украњнськ≥ м≥ста, незва≠жаючи на перевагу в них рос≥й≠ського елементу, будуть неми≠нуче украњн≥зован≥, €к це сталос€ з ѕрагою, котра до 1880-х рок≥в в основному розмовл€ла н≥мець≠кою, а згодом - чеською мовою25.

¬ ”крањн≥ опозиц≥йна бороть≠ба всередин≥ парт≥њ набрала на≠ц≥онального вим≥ру. як за€вив «атонський на парт≥йн≥й конфе≠ренц≥њ у ’арков≥ 1928 р., в ”кра≠њн≥ будь-€кий парт≥йний ухил Ї серйозним, оск≥льки в украњнсь≠ких умовах кожен такий ухил може бути пов'€заний з нац≥о≠нальним питанн€м. ” 1926-1928 pp.  ѕ(б)” сама стала дже≠релом трьох великих ухил≥в - Ђшумськ≥змуї, Ђхвильов≥змуї та ЂволобуЇвщиниї. Ќа початку 1926 р. колишн≥й Ђборотьбистї ќлександр Ўумський у лист≥ до —тал≥на вимагав зам≥ни  агано≠вича на посад≥ першого секре≠тар€  ѕ(б)” украњнцем ¬ласом „убарем, а на посаду голови украњнського ур€ду пропонував ≥ншого Ђборотьбистаї, √ригор≥€ √ринька. ¬ умовах нац≥ональ≠ного в≥дродженн€, стверджував Ўумський, центральн≥ посади у парт≥йному й державному апа≠рат≥ повинн≥ займати украњнц≥. ѕозиц≥ю Ўумського засудили €к Ђнац≥ональне ухильництвої, ≥ на кару в≥н разом з √риньком був змушений покинути ”крањну ≥ перењхати до ћоскви.

Ќайб≥льшого розголосу на≠брала справа украњнського пи≠сьменника ћиколи ’вильового. ’вильовий та його товариш≥ - молод≥ й талановит≥ украњнськ≥ ≥нтелектуали, об'Їднан≥ навколо ¬≥льноњ академ≥њ пролетарськоњ л≥тератури (¬јѕЋ≤“≈), - прийн€≠ли виклик, кинутий њм лебед≥вською теор≥Їю Ђборотьби двох культурї. ” середин≥ 1920-х ро≠к≥в вони започаткували л≥тера≠турну дискус≥ю про майбутн≥й розвиток украњнськоњ культури. ¬ €кому напр€м≥ њй належить розвиватис€? ўо може служи≠ти моделлю дл€ ѓѓ розвитку? якою повинна бути ц€ культу≠ра? - ц≥ питанн€ виводили дискутант≥в з чисто л≥тературних рамок у царину пол≥тики26.

ѕропонован≥ ’вильовим в≥д≠пов≥д≥ в≥дзначалис€ простотою ≥ безкомпром≥сн≥стю: украњнська культура маЇ в≥дпов≥дати висо≠ким Ївропейським стандартам. ¬≥н р≥зко виступав проти пров≥нц≥онал≥зму ≥ просв≥т€нства в украњнськ≥й л≥тератур≥. јле ще наст≥йн≥ше ’вильовий вимагав визволитис€ з-п≥д згубного впли≠ву рос≥йськоњ культури та пере≠ор≥Їнтуватис€ на психолог≥чну ™вропу €к на справжнЇ джерело св≥тових мистецьких вартостей. ¬≥н був комун≥стом ≥ учасником революц≥йних под≥й 1917-1920 рок≥в, але вважав, що парт≥йне кер≥вництво зрадило висок≥ ре≠волюц≥йн≥ ≥деали. ÷€ зрада в≥д≠билас€ ≥ на сучасному станови≠щ≥ ”крањни. ѕисьменник щиро бажав незалежност≥ своњй бать≠к≥вщин≥ ≥ мр≥€в про той час, коли ”крањна стане пров≥дною силою в Ђаз≥атському ренесанс≥ї - ви≠зволенн≥ колон≥альних народ≥в п≥д комун≥стичними гаслами в≥д ≥мперського гн≥ту.

√асла ’вильового Ђ√еть в≥д ћоскви! ƒайош ™вропу!ї викли≠кали стурбован≥сть рос≥йських б≥льшовик≥в. ѕоета гостро кри≠тикували —тал≥н ≥  аганович ≥, врешт≥, разом з л≥дерами ¬јѕЋ≤“≈ його змусили писати лист розка€нн€. Ћ≥тературна дискус≥€ 1925-1928 pp. завер≠шилас€ аж н≥€к не по-л≥тера≠турному: Ђхвильов≥змї був роз≠битий, а ¬јѕЋ≤“≈ розпущено.

Ќезважаючи на те, що Ђшумськ≥змї ≥ Ђхвильов≥змї були розгромлен≥ €к шк≥длив≥ Ђнац≥она≠л≥стичн≥ ухилиї, ≥дењ Ўумського ≥ ’вильового продовжували жи≠ти серед украњнських комун≥ст≥в. ѕров≥дну роль у розгром≥ Ђопо≠зиц≥њ Ўумського-’вильовогої в≥д≥гравав ћикола —крипник. ѕравдопод≥бно, п≥днесенн€ —крипника наприк≥нц≥ 1920-х рок≥в стало своЇр≥дною платою за п≥дтримку украњнськими ко≠мун≥стами —тал≥на у боротьб≥ проти Ѕухар≥на. ” липн≥ 1928 р.  агановича в≥дкликали до ћос≠кви. ” розмов≥ з  аменевим Ѕухар≥н стверджував, що —тал≥н Ђп≥дкупив украњнц≥в, прибравши  агановича з республ≥киї. јле заступивши Ўумського на м≥сц≥ ком≥сара народноњ осв≥ти, —кри≠пник ще глибше ≥ посл≥довн≥ше пов≥в курс на Ђукрањн≥зацюї пол≥тичного, громадського ≥ куль≠турного житт€ в ”–—–. —аме час його перебуванн€ на ц≥й посад≥ (1927-1933) визначаЇтьс€ €к пер≥од найвищого п≥днесенн€ пол≥тики Ђукрањн≥зац≥њї. ќднак на≠в≥ть п≥сл€ п≥днесенн€ —крипника випадки Ђнац≥онального ухиль≠ництваї не припинилис€. ” 1928 р. молодий економ≥ст ћи≠хайло ¬олобуЇв опубл≥кував у центральному теоретичному орган≥  ѕ(б)” ЂЅ≥льшовик ”крањ≠ниї статтю, в €к≥й доводив, що ”крањнська –—–, €к ≥ ”крањна перед революц≥Їю, продовжуЇ залишатись рос≥йською колон≥Їю.

’оча кожний з Ђнац≥ональ≠нихї ухил≥в пов'€зувавс€ з кон≠кретною особою, насправд≥ за цим ухильництвом сто€ли ц≥л≥ групи д≥€ч≥в з пол≥тичного, еко≠ном≥чного та культурного житт€. ћожна говорити про ≥снуванн€ окремоњ нац≥онал-комун≥стичноњ теч≥њ у верхн≥х ешелонах б≥ль≠шовицькоњ влади в ”–—–. ” чис≠тот≥ њхньоњ в≥ри в комун≥стичн≥ ≥деали немаЇ п≥дстав сумн≥вати≠с€. јле, збер≥гаючи в≥рн≥сть ≥деолог≥њ марксизму ≥ лен≥н≥зму, вони почали усв≥домлювати себе украњнц€ми. Ѕагато у чому вони були попередниками ЂЇврокомун≥змуї ≥ Ђт≥тоњзмуї пово≠Їнних рок≥в, а також тих кер≥в≠ник≥в крањн так званоњ Ђнародноњ демократ≥њї (ѕольщ≥, –умун≥њ, „ехо-—ловаччини, ”горщини), €к≥, зовн≥ залишаючись ло€ль≠ними до  ремл€, намагались провадити власну незалежну пол≥тику. јмериканський ≥сто≠рик ƒжеймс ћейс стверджуЇ, що за час≥в —крипника –ад€н≠ська ”крањна почала в≥д≥гравати у рад€нськ≥й пол≥тиц≥ роль, под≥бну до тоњ, €ку в≥д≥гравала ѕольща у ранн≥ роки правл≥нн€ √омулки: ”–—–, залишаючись частиною ц≥лого, була св≥дома своЇњ окрем≥шност≥, ревниво сте≠регла власн≥ прерогативи ≥ най≠менше хот≥ла насл≥дувати мос≠ковське кер≥вництво при вир≥≠шенн≥ своњх внутр≥шн≥х справ27.

Ќасл≥дки Ђукрањн≥зац≥њї не обме≠жувалис€ лише ”–—–. «окрема, —крипник €к голова Ќародного ком≥сар≥ату осв≥ти надав значну допомогу украњнському насе≠ленню поза межами ”крањни -на ƒалекому —ход≥, у  азахста≠н≥, —ередн≥й јз≥њ, —иб≥ру, ѕо≠волж≥, ÷ентральних област€х, на  убан≥ ≥ ƒону, задовольн€ю≠чи його нац≥онально-культурн≥ потреби. «а спогадами украњн≠ського ≥сторика-ем≥гранта ≤лька Ѕорщака, —крипник мав нам≥р будувати ”крањну ≥ на  убан≥, ≥ в  риму28.

 

Ќе т≥льки украњнц≥ користали з пол≥тики Ђкорен≥зац≥њї. ƒо 1930 р. в ”–—– було 25 нац≥ональних район≥в, на розвиток €ких дер≠жава вид≥л€ла значн≥ кошти. ” 1924 р. у склад≥ ”крањни утвори≠лас€ ћолдавська јвтономона –ад€нська —оц≥ал≥стична –ес≠публ≥ка. Ќац≥ональним менши≠нам в ”–—– у м≥сц€х њхнього компактного проживанн€ також було гарантовано право на ос≠в≥ту р≥дною мовою. ѕочатковий всеобуч на територ≥њ республ≥ки зд≥йснювавс€ понад 20-ма мо≠вами. ” 1930 р. в ”–—– працю≠вали ѕольський ≥нститут народ≠ноњ осв≥ти ≥ Ќово-ѕолтавський Їврейський с≥льськогосподар≠ський ≥нститут, низка нац≥ональ≠них в≥дд≥л≥в при ≥нших вузах, 24 ≥ндустр≥альних, 27 с≥льськогос≠подарських ≥ 9 педагог≥чних тех≠н≥кум≥в. ћовами нац≥ональних меншин виходило 35 газет ≥ жур≠нал≥в. ”  риму, €кий з 1920 р. був частиною ––‘—–, провади≠лас€ пол≥тика Ђтатаризац≥њї. ѕ≥д проводом кримсько-татарсько≠го нац≥онал-комун≥ста ¬ел≥ ≤браг≥мова тут у 1923-1928 pp. розвинулас€ мережа татарських культурно-осв≥тн≥х установ29.

ѕроведенн€ пол≥тики Ђко≠рен≥зац≥њї призводила до виник≠ненн€ нових зон нац≥онального конфл≥кту. “ак, у 1920-х роках рад€нський ур€д заохочував Їв≠рењв ос≥дати на земл€х ”крањни ≥ створювати там с≥льськогоспо≠дарськ≥ колон≥њ та кооперативи. ÷€ акц≥€ викликала настороже≠н≥сть з боку украњнських сел€н, €к≥ вважали, що в них забира≠ють њхн≥ земл≥30. Ѕагато хто з рос≥йськомовних Їврењв висту≠пив проти Ђукрањн≥зац≥њї, оск≥ль≠ки вона здержувала њхнЇ просу≠ванн€ вгору по службов≥й дра≠бин≥. јле разом з тим Ђукрањн≥за≠ц≥€ї створила нов≥ можливост≥ дл€ розвитку Їврейськоњ нерос≥йськомовноњ ≥дентичност≥. Ќа≠ц≥ональн≥ комун≥сти св≥домо розширювали сферу вживанн€ ≥дишу: з 1924 по 1930 р. к≥льк≥сть Їврейських шк≥л зросла майже вдв≥ч≥, з 42 до 83 тис. “ому на≠ц≥онально св≥дом≥ Їврейськ≥ ко≠ла п≥дтримували украњнських л≥дер≥в у њхньому протисто€нн≥ €к проти рос≥йських комун≥ст≥в, так ≥ зрусиф≥кованих Їврењв31.

≤снуЇ думка, що л≥беральне ставленн€ украњнських комун≥с≠т≥в до нац≥ональних меншин ≥ особливо до Їврењв €вл€ло со≠бою св≥доме продовженн€ пол≥≠тики, започаткованоњ у 1917 р. ÷ентральною –адою32. « друго≠го боку, нерос≥€ни були б≥льш п≥ддатлив≥ на украњн≥зац≥ю оф≥≠ц≥йного житт€, ан≥ж рос≥€ни: у 1929 р. менш н≥ж четверта час≠тина рос≥€н в ”–—– могли чита≠ти украњнською мовою, тимчасом €к серед пол€к≥в ≥ Їврењв цей показник с€гав 60%33. ћожна припустити, що п≥д к≥нець 1920-х рок≥в накресливс€ певний на≠ц≥ональний консенсус: украњнсь≠к≥ пол≥тичн≥ л≥дери надавали широк≥ нац≥ональн≥ права мен≠шинам, натом≥сть нац≥ональн≥ меншини (це в менш≥й м≥р≥ сто≠сувалос€ рос≥йського населен≠н€) готов≥ були визнати дом≥ну≠юч≥ позиц≥њ украњнц≥в у республ≥≠ц≥. Ќац≥ональн≥ антагон≥зми не зникли, але пол≥тика Ђкорен≥за≠ц≥њї спри€ла пригасанню старих вогнищ нац≥ональноњ ворожнеч≥.

¬се це створювало умови переростанн€ украњнською пол≥≠тичною нац≥Їю рамок украњнсь≠коњ етн≥чноњ сп≥льноти. јдже за≠хищати украњнськ≥ ≥нтереси бра≠лис€ не лише етн≥чн≥ украњнц≥, а й представники ≥нших нац≥о≠нальностей, що проживали на територ≥њ ”крањни. ѕоказовим Ї той момент, що два головн≥ пред≠ставники Ђнац≥онального ухиль≠ництваї, ’вильовий (справжнЇ пр≥звище - ‘≥т≥льов) ≥ ¬олобуЇв, були етн≥чними рос≥€нами. ÷≥лком ймов≥рно, що вони ви≠ражали погл€ди не лише укра≠њнськоњ частини парт≥йного, дер≠жавного ≥ профсп≥лкового апа≠рату. « критикою шов≥н≥стичноњ позиц≥њ московського кер≥вниц≠тва ≥ на захист позиц≥й украњн≠ських нац≥онал-комун≥ст≥в висту≠пила також група украњнських д≥€ч≥в - Їврењв за походженн€м ( улик, Ћ≥фшиць, √уревич, –авич-„еркаський). ≤стор≥€ нац≥о≠нального в≥дродженн€ 1920-х рок≥в знаЇ приклади, коли нав≥ть окрем≥ чиновники-Ђрусот€пиї захищали ≥нтереси ”–—– перед московським центром у справ≥ розпод≥лу державних фонд≥в, розм≥щенн€ п≥дприЇмств тощо. ¬они також мали свою користь в≥д Ђукрањн≥зац≥њї у т≥й м≥р≥, в €к≥й вона п≥двищувала њхню роль в управл≥нн≥ республ≥кою та послабл€ла контроль ћоск≠ви, њх становище було б набага≠то приЇмн≥шим, €кби не вказ≥в≠ка зверху вчити украњнську мо≠ву. ÷€ частина чиновник≥в висту≠пала проти вузького, етн≥чного розум≥нн€ пон€тт€ украњнськоњ нац≥њ (тобто визначенн€ прина≠лежност≥ до нац≥њ Ђза кров'юї). Ќа њхню думку, бути украњнцем означало ототожнювати себе з ≥нтересами –ад€нськоњ ”крањни, њњ господарством ≥ культурою, ≥ все б≥льше рос≥йськомовного населенн€, твердили вони, чи≠нить власне так. —ильна прив'€≠зан≥сть м≥сцевого апарату до ≥нтерес≥в свого рег≥ону ≥ рес≠публ≥ки про€вл€лас€ у так зва≠ному Ђм≥сництв≥ї, €ке було сха≠рактеризоване центральним парт≥йним кер≥вництвом €к ще один Ђнац≥онал≥стичний ухилї34. ∆одна з республ≥канських верс≥й Ђкорен≥зац≥њї у —–—– не зайшла так далеко, €к украњнсь≠ка. «а дес€ть рок≥в Ђукрањн≥за≠ц≥њї (1923-1933) украњнц≥ перетворилис€ на структурно повно≠ц≥нну, зурбан≥зовану ≥ сконсол≥≠довану нац≥ю - тобто набрали вс≥х тих характеристик, €ких њм так бракувало п≥д час революц≥њ 1917-1920 рок≥в. ¬они вступали у XX стол≥тт€ €к модерна нац≥€. ћожна було в≥дчувати себе су≠часною людиною, робити парт≥й≠ну, державну, наукову та ≥ншу кар'Їру, не бо€чись втратити нац≥ональноњ ≥дентичност≥. ¬≥дпов≥даючи на стару дилему, €ка гризла попередн≥ покол≥нн€ ук≠рањнц≥в - пров≥нц≥€ чи ≥мпер≥€? - молоде покол≥нн€ 1920-х рок≥в, усл≥д за ’вильовим, могло по≠вторити: ”крањна ≥ ™вропа.


 ороль-старий

 

—“јЌќ¬»ў≈ ” —‘≈–≤  ”Ћ№“”–» ¬ 20-≥ Ч 30-≥ –ќ ». ƒл€ культурного буд≥вництва в ”крањн≥ у цей пер≥од було характерне з одного боку певне украњнське в≥дродженн€ в 20-т≥ роки ≥ крайн€ ≥деолог≥зац≥€ культурного житт€ в 30-х роках.

ƒержава турбувалас€ про розвиток масовоњ культури, п≥д≠вищенн€ р≥вн€ осв≥ти. ” 1920 р. було створено ¬сеукрањнську надзвичайну ком≥с≥ю по боротьб≥ з неписьменн≥стю. ” травн≥ 1921 р. –Ќ  ”—–– прийн€в декрет, за €ким усе неписьмен≠не населенн€ в≥д 8 до 50 рок≥в зобов'€зувалос€ навчатис€ грамоти. ”же в 1927 р. могли читати ≥ писати 2 млн. чолов≥к. ” 1928/29 навчальному роц≥ чисельн≥сть учн≥в зросла до 2,6 млн. чол. “од≥ ж в ”крањн≥ д≥€ли 351 польська школа, 592 н≥мецьких, 480 Їврейських.

÷ей процес зд≥йснювавс€ паралельно з пол≥тикою корен≥зац≥њ, €ку проводила держава з кв≥тн€ 1923 р. з метою забез≠печенн€ п≥дтримки з боку населенн€ республ≥ки ≥ нерос≥й≠ських народ≥в, ¬ результат≥ на к≥нець 1927 р. в республ≥ц≥, 80% €коњ становили украњнц≥, майже вс≥ школи, б≥льше поло≠вини техн≥кум≥в ≥ понад чверть ≥нститут≥в використовували украњнську мову навчанн€. ѕроте в ц≥лому справжнЇ вир≥≠шенн€ нац≥онального питанн€ не в≥дпов≥дало ≥нтересам —та≠л≥на. ÷е дало про себе знати п≥д час перебуванн€ при влад≥ в ”крањн≥ генерального секретар€ ÷   ѕб)” з 1925 по 1928 pp. Ћ.  агановича. ¬≥н орган≥зував цькуванн€ наркома осв≥ти ќ. Ўумського, звинувативши його в нац≥онал≥зм≥. ¬ цьому ж був звинувачений ≥ його наступник ћ. —крипник. «розум≥ло, що так≥ д≥њ вкрай негативно позначилис€ на стан≥ культури й осв≥ти в ”крањн≥. Ќа початку 30-х рок≥в було при≠пинено пол≥тику корен≥зац≥њ. ќднак, незважаючи на це, л≥к≠в≥дац≥€ неписьменност≥ продовжувалас€. ѕерепис населенн€ 1939 р. (зам≥сть знищеного перепису 1937 р. у зв'€зку з не≠бажаними статистичними п≥драхунками голодом 1932Ч 1933 pp.Ч ¬.  .) показав, що в ”крањн≥ вже було 85,3% пись≠менних у в≥ц≥ в≥д 9 до 50 рок≥в, хоча голодомор призв≥в до зменшенн€ к≥лькост≥ учн≥в.  адри новоњ ≥нтел≥генц≥њ готува≠лис€ через систему середн≥х ≥ вищих профес≥йних шк≥л. якщо в 1921 р. було в≥дкрито 10 роб≥тничих факультет≥в, то в 1927 р. д≥€ло 17 роб≥тфак≥в, на €ких навчалос€ близько 3,7 тис. чоло≠в≥к, а в 1928 Ч вже 34 роб≥тфаки, на €ких навчалос€ 7,5 тис. чол.

¬ ц≥лому на к≥нець 30-х рок≥в у мереж≥ вищих ≥ середн≥х спец≥альних заклад≥в було п≥дготовлено близько 400 тис€ч дипломованих спец≥ал≥ст≥в.

 

20-≥ роки Ч це процес творчого злету украњнськоњ науки. –озгорнули свою д≥€льн≥сть в≥дом≥ науков≥ колективи, зо≠крема математична школа ƒ. √раве. ѕрац≥ ћ.  рилова та ћ. Ѕоголюбова заклали основу нел≥н≥йноњ механ≥ки. Ћ. Ћан≠дау став ≥н≥ц≥атором досл≥джень з термо€дерного синтезу. «начний вклад у теор≥ю освоЇнн€ космосу вн≥с ё.  ондра≠тюк (ќ. Ўарге€). ¬идатним конструктором став ≤. —≥корський, €кий пот≥м вињхав до —Ўј.

¬агомих здобутк≥в у боротьб≥ з еп≥дем≥€ми дос€гли ћ. √амале€ ≥ ƒ. «аболотний. ѕл≥дно працювали в галуз≥ медицини та б≥олог≥њ ќ. Ѕогомолець, ќ. ѕаллад≥й, видатн≥ вчен≥ ‘, яновський, ћ. —тражеско, в галуз≥ генетики й селекц≥њ рослин ≥ тварин Ч ћ. ’олодний, ј. —апЇг≥н, ¬. ёр'Їв.

јктивно працювали на терен≥ сусп≥льних наук ≥сторики ƒ. Ѕатал≥й, ƒ. яворницький, ћ. яворський, ћ. √рушевський, €кий повернувс€ з ем≥грац≥њ, л≥тературознавц≥ —. ™фремов, ќ. Ѕ≥лецький, економ≥ст  . ¬облий.

” 1928 р. в науково-досл≥дних установах працювало 37 тис. науковц≥в. јле уже в к≥нц≥ 20-х рок≥в почалос€ пересл≥дуван≠н€ вчених. √оловним звинувачуваним п≥д час процесу над м≥ф≥чною Ђ—п≥лкою ¬изволенн€ ”крањниї (—¬”) (1930 р.) вважавс€ —. ™фремов. —еред 45 засуджених було 2 академ≥≠ки, 11 професор≥в, 2 письменники та ≥нш≥.

ѕот≥м вз€лис€ за Ђ”крањнський нац≥ональний центрї (”Ќ÷) та його п≥дрозд≥л Ч Ђ”крањнську в≥йськову орган≥за≠ц≥юї (”¬ќ), кер≥вником €коњ оголосили ћ. √рушевського. ƒо самогубства було доведено ћ. —крипника. –епрес≥€м п≥ддава≠лис€ вчен≥-≥сторики ћ. —лабченко, ‘. √авриленко, ћ. √орбань та ≥н., ф≥лософи ѕ. ƒемчук, ≤. јгол, геолог Ќ. —в≥тальський та ≥н. Ѕув заарештований Ћ. Ћандау, €кого п≥зн≥ше вр€тував ѕ.  апиц€. ¬ листопад≥ 1937 р. розстр≥л€ли ћ. яворського. ƒ≥€ч≥ ≥нтел≥генц≥њ Ђпроходилиї ≥ в так зван≥й Ђшахтинськ≥й справ≥ї (1928 p.), коли звинуватили групу ≥нженер≥в з ƒон≠басу.

 

¬ украњнськ≥й л≥тератур≥ 20-х Ч 30-х рок≥в характерним було поЇднанн€ демократичних традиц≥й дореволюц≥йних час≥в ≥ нового досв≥ду творчих сил.

–еволюц≥йно-романтичну теч≥ю, €ка сформувалас€ в ”крањ≠н≥ у 20-≥ роки, уособлювали ¬. ≈ллан-Ѕлакитний (≈лланський), ¬. „умак, ¬. —осюра, ѕ. “ичина, ћ. Ѕажан.

¬агомо за€вили про себе представники ≥нших напр€мк≥в у л≥тератур≥ Ч ћ. –ильський, ѕ. ‘илипович, ћ. ƒрай-’мара, а також митц≥ старшого в≥ку ћ. ¬ороний, ј.  римський, ѕ.  апельгородський та ≥н.

¬изначальним дл€ л≥тературного процесу було виникненн€ в 20-х роках багатьох л≥тературних орган≥зац≥й (Ђ√артї, Ђѕлугї, Ђјвангардї, Ђћолодн€кї, Ђ”рб≥ної, ¬”—ѕѕ (¬се≠украњнська сп≥лка пролетарських письменник≥в) та ≥н.

” 1925 р. була створена Ђ¬≥льна академ≥€ пролетарськоњ л≥тературиї (¬јѕЋ≤“≈), €ка об'Їднувала 22 письменник≥в ≥ поет≥в (ћ. Ѕажана, ќ. ƒовженка, ¬. —осюру, 17. “ичину, Ћес€  урбаса, ћ.  ул≥ша, ё. яновського та ≥н.). ≤дейним кер≥в≠ником цього об'Їднанн€ був ћ. ’вильовий, а першим прези≠дентом Ч прозањк, поет ≥ драматург ¬. яловий. ÷€ орган≥≠зац≥€ прагнула протисто€ти втручанню бюрократичного апа≠рату в культурне житт€.

” тому ж роц≥ вих≥дц≥ ≥з «ах≥дноњ ”крањни об'Їднались у —п≥лку революц≥йних письменник≥в Ђ«ах≥дна ”крањнаї (ћ. ≤рчан, ≤. “качук, ƒ. «агул та ≥н.).

” центр≥ боротьби л≥тературних теч≥й опинивс€ ћ. ’вильовий, €кий утворах Ђя романтикаї, Ђƒв≥ силиї, Ђ¬альдшнепиї та ≥н. в≥дтворив об'Їктивну ≥сторичну картину тих час≥в. —формульоване ним гасло Ђ√еть в≥д ћоскви!ї, €ке закликало не коп≥ювати здобутки ≥нших народ≥в, було розц≥нено €к пол≥≠тичний злочин ≥ нац≥онал≥зм, в €кому регул€рно звинувачували ћ. –ильського, ћ. ƒрай-’мару, ћ. —еменка, ™. ѕлужника, ћ. «ерова та ≥н.

ѕошуки нац≥онал≥зму продовжувались ≥ п≥сл€ орган≥за≠ц≥йного оформленн€ на ≤ з'њзд≥ письменник≥в ”крањни в 1934 р.. —п≥лки рад€нських письменник≥в, €ка тод≥ складалас€ ≥з 120 член≥в ≥ 73 кандидат≥в-стажист≥в.

Ќа середину 30-х рок≥в, п≥сл€ припиненн€ украњн≥зац≥њ, почалас€ хвил€ репрес≥й проти майстр≥в слова. ѓњ жертвою стали ќ. ¬ишн€ (ѕ. √убенко), ¬. яловий. ћ. ’вильовий (до≠ведений до самогубства), ћ. ≤рчан. «а приналежн≥сть до згаданоњ ”¬ќ був заарештований ћ. ≤рчан. ” 1934 р. заги≠нули в кат≥вн€х √.  осинка, ƒ. ¬альк≥вський,  . Ѕурев≥й,; ќ. Ѕлизько. ” в'€зниц≥ опинилис€ ¬. ѕ≥дмогильний, ™. ѕлуж≠ник. ¬ 1935 р. заарештували групу неокласик≥в: ћ.





ѕоделитьс€ с друзь€ми:


ƒата добавлени€: 2015-11-05; ћы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 786 | Ќарушение авторских прав


ѕоиск на сайте:

Ћучшие изречени€:

—воим успехом € об€зана тому, что никогда не оправдывалась и не принимала оправданий от других. © ‘лоренс Ќайтингейл
==> читать все изречени€...

2176 - | 1993 -


© 2015-2024 lektsii.org -  онтакты - ѕоследнее добавление

√ен: 0.097 с.