Ћекции.ќрг


ѕоиск:




 атегории:

јстрономи€
Ѕиологи€
√еографи€
ƒругие €зыки
»нтернет
»нформатика
»стори€
 ультура
Ћитература
Ћогика
ћатематика
ћедицина
ћеханика
ќхрана труда
ѕедагогика
ѕолитика
ѕраво
ѕсихологи€
–елиги€
–иторика
—оциологи€
—порт
—троительство
“ехнологи€
“ранспорт
‘изика
‘илософи€
‘инансы
’ими€
Ёкологи€
Ёкономика
Ёлектроника

 

 

 

 


”крањнська автокефальна православна церква




ўе 1 с≥чн€ 1919 р. ƒиректор≥€ проголосила автокефал≥ю ”крањнськоњ православноњ церкви, однак в≥йна перешкодила њњ створенню. ¬се≠украњнська православна церковна рада (≥снувала з 1.917 о.) 11 жовтн€ 1921 п. скликала ¬сеукрањнський православний церковний собор у  иЇв≥, €кий затвердив автокефал≥ю та обрав ¬асил€ Ћипк≥вського митрополитом ”крањнськоњ автокефальноњ православноњ церкви.

Ќова церква швидко зростала. ¬ 1927 р. вона мала 34 Їпископи, майже 11 тис. св€щеник≥в, 2800 параф≥й ≥ 6Ч7 млн. параф≥€н. ѕроте б≥льш≥сть в≥руючих залишилас€ в лон≥ –уськоњ православноњ церкви. —лужба в ”јѕ÷. правилась украњнською мовою зам≥сть церковнослов'€нськоњ. Ѕули скасован≥ традиц≥йн≥ р€си, довге волосс€ та бороди. ™пископам дозвол€лос€ одружуватись. ”правл≥нн€ церквою було демократичн≥шим, н≥ж у –ѕ÷. ¬ажливою рисою ”јѕ÷ була соборноправн≥сть, тобто активна роль мир€н в управл≥нн≥ церквою.

ѕатр≥арх ћосковський ≥ все€ –ус≥ “ихон оголосив ”јѕ÷ незаконною, тому закордонн≥ патр≥архи в≥дмовились њњ визнати. «ате до нењ приЇдналис€ православн≥ украњнц≥ з д≥аспори.

”јѕ÷ критично ставилась до рад€нськоњ влади, викликавши цим на себе пересл≥дуванн€. —початку власт≥ намагалис€ розкласти церкву зсередини, п≥дтримуючи розкольницьк≥ церковн≥ орган≥зац≥њ. ” 1924 р. з'€вилас€ "ƒ≥€льна ’ристова церква" (ƒ’÷), головою €коњ став ћ. ћороз, а осередком Ч ћихайл≥вський монастир у  иЇв≥. «годом њй передали де€к≥ храми ”јѕ÷, але ƒ’÷ ви€вилась безсилою ≥ л≥кв≥дувалас€ 1927 р. ” 1925 р. виникла "—оборно-Їпископальна церква" п≥д проводом ‘еоф≥ла Ѕулдовського. ¬она, €к ≥ ”јѕ÷, обстоювала украњнську церковну незалежн≥сть, але була ло€льн≥шою до рад€нськоњ влади.

¬одночас розгорнулас€ широка "атењстична пропаганда", €ка зводилас€ до висм≥юванн€ рел≥г≥њ та богохульства, що ображало й в≥дштовхувало в≥руючих. Ѕагато храм≥в було закрито ≥ нав≥ть зруйновано. ” друг≥й половин≥ 20-х рок≥в було роз≥гнано монах≥в  иЇво-ѕечерськоњ лаври, а ≥гумена √ермогена √олубинського заарештовано. —аму Ћавру незабаром перетворили в антирел≥г≥йний музей.

Ќаприк≥нц≥ 20-х рок≥в влада перейшла у в≥дкритий наступ на ”јѕ÷. Ќа украњнськ≥ параф≥њ були накладен≥ вкрай т€жк≥ податки. ќбмежувалась свобода пересуванн€ Їпископ≥в. ” жовтн≥ 1927 р. 2-й ¬сеукрањнський церковний собор п≥д тиском ƒержавного пол≥тичного управл≥нн€ (спадкоЇмц€ „ ) усунув митрополита ¬асил€ Ћипк≥вського, €кий одразу був заарештований за звинуваченн€м в украњнському нац≥онал≥зм≥. Ќовим митрополитом став ћикола Ѕорецький. ÷ерква ≥снувала ще де€кий час, але дол€ њњ вже була вир≥шена.


Ћитвин

 

3. ”крањн≥зац≥€: форма ≥ зм≥ст. –озгл€д третього питанн€ варто розпоча≠ти з визначенн€ причин, €к≥ змусили б≥льшовик≥в вдатис€ до тимчасового проведенн€ пол≥тики украњн≥зац≥њ €к форми корен≥зац≥њ влади. Ќасамперед розмах визвольноњ боротьби в нац≥ональних районах у 1917Ч1920 pp. п≥дка≠зував рад€нському кер≥вництву, що без задоволенн€ м≥н≥мальних нац≥ональ≠них вимог пригноблених у колишн≥й –ос≥йськ≥й ≥мпер≥њ народ≥в б≥льшови≠ки не матимуть њх п≥дтримки. якраз брак п≥дтримки нерос≥йських народ≥в ≥ необх≥дн≥сть зм≥цненн€ влади в нац≥ональних окрањнах примусили комун≥≠стичну парт≥ю вдатис€ п≥сл€ зак≥нченн€ громад€нськоњ в≥йни до пол≥тики корен≥зац≥њ, освоЇнн€ та поширенн€ на державному р≥вн≥ в рад€нських рес≠публ≥ках нац≥ональних мов. ¬ ”крањн≥ ц€ пол≥тика набула форми украњн≥≠зац≥њ.  р≥м того, б≥льшовицька влада пост≥йно декларувала, що нац≥ональн≥ республ≥ки матимуть в≥дпов≥дну самост≥йн≥сть у вир≥шенн≥ тих чи ≥нших питань, передус≥м у сфер≥ культури. ўоб не дискредитувати своњ за€ви, ко≠мун≥стична парт≥€ визнала за необх≥дне задовольнити де€к≥ прагненн€ не≠рос≥йських народ≥в у царин≥ культури, насамперед мови. “аким чином мас≠кувавс€ ≥ псевдофедерал≥стський устр≥й —–—–, створювалас€ видим≥сть пев≠ноњ самост≥йност≥ рад€нських республ≥к.

ѕочаток пол≥тиц≥ корен≥зац≥њ поклав XII з'њзд – ѕ(б), €кий в≥дбувс€ у кв≥тн≥ 1923 р. —утн≥сть њњ пол€гала в тому, щоб посилити (укоренити) вплив рад€нськоњ влади ≥ комун≥стичноњ парт≥њ серед населенн€ нац≥ональних рес≠публ≥к.

” липн≥ Ч серпн≥ 1923 р. –Ќ  ”—–– видала декрети "ѕро заходи в справ≥ украњн≥зац≥њ шк≥льно-виховних ≥ культурно-осв≥тн≥х установ" та "ѕро захо≠ди забезпеченн€ р≥вноправност≥ мов ≥ про допомогу розвитку украњнськоњ мови". ќтже, перш≥ заходи украњн≥зац≥њ передбачали насамперед розширен≠н€ сфери вживанн€ украњнськоњ мови, особливо в галуз≥ осв≥ти, у парт≥њ та ур€д≥, державних установах. ≤ це не випадково. «а даними 1923 p., т≥льки 737 ≥з 11 826 в≥дпов≥дальних прац≥вник≥в парт≥йно-державного апарату ”—–– за€вили, що знають украњнську мову. ” 1922 р. на одного члена  ом≠парт≥њ ”крањни, €кий пост≥йно користувавс€ украњнською мовою, припада≠ло семеро тих, хто розмовл€в лише рос≥йською мовою. ¬ ур€д≥ це сп≥вв≥дно≠шенн€ було один до трьох. ¬ ”крањн≥ державний апарат був переважно неук≠рањнським. „астка украњнц≥в у апарат≥ 1923 р. не перевищувала 35 %. ќсоб≠ливо незначною вона була у кер≥вних структурах. ” колег≥€х наркомат≥в нал≥чувалос€ 47 % рос≥€н, 26 % Їврењв ≥ лише 12 % украњнц≥в. ≤ це за умови, що украњнц≥ становили переважну частину населенн€ республ≥ки. «а пере≠писом 1926 р. частка рос≥€н у загальн≥й к≥лькост≥ населенн€ ”—–– (28,7 млн. ос≥б) становила лише 8 %, а Їврењв Ч близько 5 %. Ќе зважаючи на це, вони дом≥нували у вищих кер≥вних управл≥нських структурах.

«а допомогою пол≥тики украњн≥зац≥њ б≥льшовики прагнули переконати украњнц≥в, що рад€нська влада Ч це њхн€ власна влада. “ому пор€д з розши≠ренн€м сфери вживанн€ украњнськоњ мови пол≥тику корен≥зац≥њ в ”—–– тре≠ба було починати передус≥м ≥з залученн€ у парт≥йний ≥ рад€нський апарат м≥сцевих кадр≥в. ќтже, украњн≥зац≥€ передбачала вихованн€ кадр≥в ≥з пред≠ставник≥в кор≥нноњ нац≥ональност≥, впровадженн€ в роботу парт≥йного, ра≠д€нського ≥ господарського апарат≥в, що користуютьс€ р≥дною дл€ населен≠н€ мовою, розширенн€ мереж≥ шк≥л та ≥нших навчальних заклад≥в ≥з навчан≠н€м р≥дною мовою, що неминуче спри€ло ≥ розвитку нац≥ональноњ культу≠ри. ќднак кер≥вництво правл€чоњ комун≥стичноњ парт≥њ не розгл€дало украњ≠н≥зац≥ю €к самоц≥ль. ќдне з њњ головних завдань пол€гало в тому, щоб пере≠будувати культуру в ”крањн≥ на ≥деолог≥чних принципах марксизму.

ќб'Їктивно пол≥тика украњн≥зац≥њ, незалежно в≥д вол≥ та бажанн€ њњ про≠в≥дник≥в, спри€ла подоланню русиф≥кац≥њ, зростанню нац≥ональноњ само≠св≥домост≥ народних мас, а отже, державницьким устремл≥нн€м народу. јле €краз так≥ насл≥дки украњн≥зац≥њ були вкрай небажаними дл€ союзноњ вла≠ди, €ка завжди прагнула поглибленн€ однор≥дност≥ сусп≥льства, зокрема через "стиранн€ нац≥ональних в≥дм≥нностей". “ому в перспектив≥ украњн≥≠зац≥€, €к ≥ вс€ пол≥тика корен≥зац≥њ, була приречена. «≥ зм≥цненн€м рад€нсь≠коњ влади в рад€нських республ≥ках центральне союзне кер≥вництво неми≠нуче мало, €кщо не оф≥ц≥йно, то приховано, п≥д лозунгом боротьби з так зва≠ним м≥сцевим буржуазним нац≥онал≥змом, але реально зректис€ њњ. ≤стор≥€ засв≥дчила, що так ≥ сталос€ в 1930-х pp.

ƒо весни 1925 p., коли парт≥йну орган≥зац≥ю ”крањни очолював "≥нтер≠нац≥онал≥ст" ≈.  в≥р≥нг, украњн≥зац≥€ не мала пом≥тних усп≥х≥в. –ос≥йськ≥ та рос≥йськомовн≥ парт≥йн≥ й державн≥ чиновники вважали украњн≥зац≥ю по≠ступкою "петлюр≥вщин≥", вс≥л€ко саботували њњ зд≥йсненн€, чинили оп≥р. јле в боротьб≥ за владу …. —тал≥н прагнув заручитис€ п≥дтримкою найб≥льшоњ нац≥ональноњ республ≥ки Ч ”—––, найб≥льшоњ республ≥канськоњ парт≥йноњ орган≥зац≥њ Ч  ѕ(б)”. «аради цього в≥н був згоден на тимчасов≥ поступки в нац≥ональному питанн≥. “ому на м≥сце ≈.  в≥р≥нга …. —тал≥н над≥слав свого в≥рного ≥ найближчого сп≥вроб≥тника Ћ.  агановича. ќстанн≥й досить сум≠л≥нно, хоча значною м≥рою по-чиновницьки, за допомогою адм≥н≥стративних засоб≥в, вт≥лював у житт€ оф≥ц≥йний курс. “ому за Ћ.  агановича пол≥тика украњн≥зац≥њ набула найб≥льшого розвитку. ƒл€ службовц≥в, викладач≥в вста≠новлювавс€ терм≥н (переважно один р≥к) переходу на украњнську мову. ƒ≥€≠ли державн≥ курси вивченн€ мови з випускними ≥спитами. ј в 1927 р. Ћ.  а≠ганович оголосив, що все парт≥йне д≥ловодство вестиметьс€ украњнською мовою.

¬ажливе значенн€ дл€ зд≥йсненн€ украњн≥зац≥њ мала ≥ та обставина, що в середин≥ та друг≥й половин≥ 1920-х pp. ключовим у справ≥ украњн≥зац≥њ нар≠коматом осв≥ти керували прихильники нац≥онального в≥дродженн€ ќ. Ўумський (1925Ч1927) та ћ. —крипник (1927Ч1933). Ќавколо них гуртувалас€ невелика частина в≥дпов≥дальних прац≥вник≥в, представник≥в  ѕ(б)”, €ких називають нац≥онал-комун≥стами.

 

–езультати украњн≥зац≥њ у 1920-т≥ pp. були вражаючими. —еред служ≠бовц≥в державного апарату частка украњнц≥в зросла з 35 % у 1923 р. до 54 % у 1927 р. „астка украњнц≥в у склад≥  ѕ(б)” в≥дпов≥дно зросла з 23 до 52 %. якщо у 1922 р. украњнською мовою провадилось менш €к 20 % д≥ловодства, то в 1927 р. Ч вже 70 %. ѕонад 97 % украњнських д≥тей у 1929 р. навчалис€ р≥дною мовою. ” ¬Ќ« у 1933 р. було 55 % студент≥в-украњнц≥в проти 30 % у 1923 р. Ќаприк≥нц≥ 1920 р. понад 80 % загальноосв≥тн≥х шк≥л, 30 % ¬Ќ«, б≥льше половини техн≥кум≥в зд≥йснювали навчанн€ украњнською мовою. Ѕ≥льш≥сть книжок, журнал≥в ≥ газет стала видаватис€ украњнською мовою. ¬≥дбулас€ украњн≥зац≥€ окремих в≥йськових частин, церкви (”крањнська ав≠токефальна православна).

ќск≥льки в ”крањн≥ за переписом 1926 р. проживало 5 млн. 107 тис. пред≠ставник≥в р≥зних нац≥ональностей Ч рос≥€ни (2,3 млн.), Їврењ (1,4 млн.), по≠л€ки (392 тис), н≥мц≥ (375 тис), греки (105 тис), болгари (101 тис.) та ≥н., у процес≥ украњн≥зац≥њ велика увага прид≥л€лас€ створенню умов дл€ розвит≠ку нац≥ональних меншин. Ќа середину 1920-х pp. було орган≥зовано 12 на≠ц≥ональних район≥в (польських, н≥мецьких, болгарських, Їврейських), функ≠ц≥онували 954 с≥льськ≥ та 100 м≥стечкових нац≥ональних рад. ƒл€ представ≠ник≥в нац≥ональних меншин в≥дкривалис€ нац≥ональн≥ загальноосв≥тн≥ та профес≥йно-техн≥чн≥ школи, техн≥куми, клуби, б≥бл≥отеки тощо. Ќац≥ональ≠ними мовами у 1927 р. друкувалос€ майже 130 газет ≥ журнал≥в. ” республ≥ц≥ працювало 12 Їврейських, 9 рос≥йських, н≥мецький, болгарський ≥ грецький театри.

 

ƒл€ того щоб зменшити негативн≥ дл€ влади насл≥дки украњн≥зац≥њ, …. —тал≥н одночасно орган≥зовував кампан≥њ, спр€мован≥ проти "буржуазних нац≥онал≥ст≥в" ≥ "нац≥онал-ухильник≥в". ƒо них, €к правило, …. —тал≥н в≥дно≠сив парт≥йних ≥ рад€нських прац≥вник≥в, €к≥ прид≥л€ли п≥двищену увагу нац≥ональному питанню. Ќаприк≥нц≥ 1920-х pp., коли …. —тал≥н перем≥г своњх конкурент≥в у боротьб≥ за владу, в≥н р≥шуче почав згортати пол≥тику украњн≥зац≥њ, в €к≥й, на його думку, м≥стилас€ загроза м≥сцевого сепаратизму. ѕро припиненн€ украњн≥зац≥њ н≥коли оф≥ц≥йно не проголошувалос€. јле вже на початку 1930-х pp. за допомогою пол≥тичних та репресивних засоб≥в це зав≠данн€ в основному було вир≥шено, влада повернулас€ до русиф≥каторськоњ пол≥тики. ” 1930-х pp. втратили культурн≥ здобутки минулих рок≥в ≥ нац≥о≠нальн≥ меншини ”крањни. 10 кв≥тн€ 1938 р. ÷   ѕ(б)” ухвалив постанову "ѕро реорган≥зац≥ю нац≥ональних шк≥л на ”крањн≥", в≥дпов≥дно до €коњ ство≠ренн€ навчальних заклад≥в нац≥ональних меншин пр€мо квал≥ф≥кувалось €к "насадженн€... вогнищ "буржуазно-нац≥онал≥стичного впливу на д≥тей". « огл€ду на це майже вс≥ 888 шк≥л нац≥ональних меншостей, €к≥ ще ≥снува≠ли на той час, були закрит≥. “ака ж дол€ сп≥ткала нац≥ональн≥ в≥дд≥ли та в≥дд≥ленн€ вищих ≥ середн≥х навчальних заклад≥в. ‘актично вс≥ нац≥онально-культурн≥ ≥нституц≥њ в ”—–– було л≥кв≥довано або зрусиф≥ковано. 20 кв≥тн€ 1938 р. –Ќ  ”–—– ≥ ÷   ѕ(б)” прийн€ли постанову "ѕро обов'€зкове ви≠вченн€ рос≥йськоњ мови в нерос≥йських школах ”крањни", що дублювала в≥дпо≠в≥дну постанову –аднаркому —–—– ≥ ÷  ¬ ѕ(б) "ѕро обов'€зкове вивченн€ рос≥йськоњ мови у школах нац≥ональних республ≥к ≥ областей". ѕостанова пр€мо ≥ в≥дверто програмувала шл€хи подальшоњ русиф≥кац≥њ ≥ украњнського народу, ≥ нац≥ональних меншин. ” 1938 р. ѕол≥тбюро ÷   ѕ(б) ” ухвалило постанову "ѕро реорган≥зац≥ю нац≥ональних район≥в та с≥льрад ”–—– у зви≠чайн≥ райони та с≥льради", що вело до л≥кв≥дац≥њ ≥ нац≥ональних адм≥н≥стра≠тивно-територ≥альних утворень на територ≥њ республ≥ки.

4.  ультурне житт€ на украњнських земл€х у 1920Ч1930-т≥ pp. ѕ≥д час п≥дготовки до в≥дпов≥д≥ на четверте питанн€ необх≥дно звернути увагу на особ≠ливост≥ культурного житт€ в ”—–– ≥ на зах≥дноукрањнських земл€х. ” –а≠д€нськ≥й ”крањн≥ б≥льшовицька пол≥тика у сфер≥ культури мала оф≥ц≥йну назву "культурноњ революц≥њ". ¬≥дпов≥дно до нењ передбачалос€ л≥кв≥дувати у найкоротший строк неписьменн≥сть; створити нову рад€нську систему на≠родноњ осв≥ти; сформувати кадри новоњ, в≥дданоњ ≥де€м соц≥ал≥зму ≥нтел≥≠генц≥њ; перетворити л≥тературу, мистецтво, гуман≥тарн≥ науки на ≥нструмент ≥деолог≥чного впливу на маси; поставити науков≥ дос€гненн€ на службу соц≥≠ал≥стичному буд≥вництву.

 

” культурному процес≥ –ад€нськоњ ”крањни 1920Ч1930-х pp. ви€вилас€ боротьба двох тенденц≥й: гуман≥стичноњ, творчоњ ≥ державно ор≥Їнтованоњ, централ≥зованоњ, регламентованоњ. ќстанн€ супроводжувалас€ ун≥ф≥кац≥Їю, тотальною ≥деолог≥зац≥Їю сфери культури, загальним зниженн€м культур≠ного р≥вн€. ѕерша тенденц≥€ переважала до к≥нц€ 1920-х pp. ÷е зумовлюва≠лос€ тим, що у 1920-т≥ pp. комун≥стична парт≥€ лише п≥дпор€дковувала соб≥ культурну д≥€льн≥сть ≥ залишавс€ прост≥р дл€ новаторства ≥ пошуку. « ≥ншого боку, позитивний вплив на розвиток культурного ≥ духовного житт€ справ≠л€ла украњн≥зац≥€. ƒруга тенденц≥€ стала дом≥нувати наприк≥нц≥ 1920-х Ч на початку 1930-х pp. ÷е зумовлювалос€ утвердженн€м стал≥нського тота≠л≥тарного режиму, €кий, зд≥йснюючи пол≥тику форсованого буд≥вництва со≠ц≥ал≥зму, забезпечував командними, централ≥зованими методами ун≥ф≥кова≠ний осв≥тн≥й ≥ культурний р≥вень мас в≥дпов≥дно до зм≥сту б≥льшовицькоњ "культурноњ революц≥њ".

 

¬ажливе значенн€ дл€ духовного житт€ сусп≥льства мала л≥кв≥дац≥€ не≠письменност≥. ” травн≥ 1921 р. –аднарком ”—–– ухвалив постанову "ѕро боротьбу з неписьменн≥стю", зг≥дно з €кою все населенн€ республ≥ки в≥ком в≥д 8 до 50 рок≥в мало вчитис€ читати ≥ писати. ¬ ”—–– з 1920 р. д≥€ла Ќад≠звичайна ком≥с≥€ дл€ боротьби з неписьменн≥стю, а з 1923 р. виникло добро≠в≥льне товариство "√еть неписьменн≥сть". Ќа 1930 р. д≥€ло 30 тис. пункт≥в л≥кнепу, в €ких навчалос€ 1640 тис. учн≥в. «а два дес€тир≥чч€ в ”—–– л≥кв≥дували неписьменн≥сть 10 млн. ос≥б. Ќа 1939 р. к≥льк≥сть письменних у республ≥ц≥ становила майже 85 %.

ƒо середини 1930-х pp. зак≥нчилос€ формуванн€ рад€нськоњ системи осв≥≠ти, €ка базувалас€ на Їдиних програмах, п≥дручниках ≥ включала початко≠ву, середню спец≥альну ≥ вищу школу. Ќа к≥нець 1930-х pp. у м≥стах завер≠шивс€ перех≥д до обов'€зковоњ семир≥чноњ осв≥ти, створювалис€ передумови дл€ реал≥зац≥њ загальноњ середньоњ осв≥ти, значно розширилас€ мережа се≠мир≥чноњ та середньоњ осв≥ти на сел≥.

јле форсована ≥ндустр≥ал≥зац≥€ зумовила надм≥рне захопленн€ виробни≠чим навчанн€м учн≥в, що негативно позначалос€ на њх загальнотеоретично≠му р≥вн≥. ” 1930 р. загальноосв≥тн€ школа стала на шл€х так званоњ пол≥тех≠н≥зац≥њ, а насправд≥ Ч рем≥сництва. ÷е призвело до вихолощуванн€ гуман≥≠тарного зм≥сту навчанн€ в школ≥.

Ўвидкими темпами в ”—–– зростали середн≥ спец≥альн≥ та вищ≥ на≠вчальн≥ заклади, €к≥ формували нову ≥нтел≥генц≥ю, спец≥ал≥ст≥в дл€ р≥зних галузей народного господарства. якщо в 1920/21 навчальному роц≥ в ”крањн≥ нал≥чувалос€ 54 техн≥куми, то в 1927/28 навчальному роц≥ њх стало 131. ” 1940 р. в ”—–– нал≥чувалос€ 693 середн≥х спец≥альних навчальних закла≠ди, в €ких навчалос€ 196,3 тис. ос≥б. —хожа тенденц≥€ простежувалась ≥ у вищ≥й школ≥. ћережа ≥нститут≥в ”—–– зросла з 38 у 1920/21 навчальному роц≥ до 119 у 1928/29 ≥ 129 у 1938/39 навчальному роц≥. якщо у 1927/28 в ≥нститутах навчалос€ понад 29 тис. студент≥в, то у 1938/39 навчальному ро≠ц≥ Ч близько 125 тис. ” роки першоњ п'€тир≥чки вищ≥ навчальн≥ заклади й техн≥куми ”крањни п≥дготували 110 тис, у роки другоњ Ч близько 196 тис. спец≥ал≥ст≥в, що майже дор≥внювало к≥лькост≥ спец≥ал≥ст≥в в ус≥й дорево≠люц≥йн≥й –ос≥њ. јле к≥льк≥сн≥ показники у розвитку середньоњ ≥ вищоњ спе≠ц≥альноњ осв≥ти не були п≥дкр≥плен≥ €к≥сними. ” 1920 р. в ”—–– були неви≠правдано л≥кв≥дован≥ ун≥верситети, на баз≥ €ких утворено вузькопроф≥льн≥ ≥нститути народноњ осв≥ти та ≥нш≥ ¬Ќ«. Ћ≥кв≥дац≥€ ун≥верситет≥в була спр€≠мована на профес≥онал≥зац≥ю вищоњ школи ≥ супроводжувалас€ принижен≠н€м рол≥ теоретичних знань ≥ гуман≥тарноњ п≥дготовки. “е саме в≥дбувалось ≥ в систем≥ середньоњ спец≥альноњ п≥дготовки.  р≥м того, значноњ шкоди се≠редн≥й ≥ особливо вищ≥й профес≥йн≥й осв≥т≥ завдавав класовий принцип фор≠муванн€ студентських колектив≥в, зд≥йснюваний курс на "зроб≥тниченн€" ¬Ќ«, насл≥дком €кого було включенн€ до числа студент≥в неп≥дготовленоњ молод≥ ≥з роб≥тник≥в ≥ сел€н. ¬с€ рад€нська осв≥та пов'€зувалас€ з прищепленн€м людин≥ комун≥стичних ц≥нностей та ≥деолог≥њ, що було необх≥дною умовою формуванн€ новоњ рад€нськоњ ≥нтел≥генц≥њ. „асто непродуманими ≥ неефективними були новац≥њ у методиц≥ навчанн€. ¬еликоњ шкоди творчому процесу осв≥ти завдала њњ ун≥ф≥кац≥€ в 1930-т≥ pp.

 

ѕ≥сл€ л≥кв≥дац≥њ (у 1920 р.) ун≥верситет≥в науков≥ досл≥дженн€ в ”—–– зосередилис€ переважно в установах ”крањнськоњ академ≥њ наук. ” 1920-т≥ pp. в јкадем≥њ наук д≥€ло три секц≥њ Ч ≥сторико-ф≥лолог≥чна, ф≥зико-математична та сусп≥льно-економ≥чна, функц≥онували дес€тки кафедр, лаборатор≥њ, ком≥с≥њ, ≥нститути. ¬ ≥сторико-ф≥лолог≥чн≥й секц≥њ јкадем≥њ наук особливо пл≥дно працювали в≥дом≥ вчен≥ ћ. √рушевський, ƒ. Ѕагал≥й, ћ. —лабченко, —. ™фремов, ј. Ћобода, ј.  римський та ≥н. Ќа св≥товому р≥вн≥ проводили досл≥дженн€ представники ф≥зико-математичноњ секц≥њ ƒ. √раве, ћ.  рилов, ≤. Ўмальгаузен та ≥н. ¬ соц≥ально-економ≥чн≥й секц≥њ дуже пл≥дно працював п≥д кер≥вництвом ћ. ѕтухи ƒемограф≥чний ≥нститут. ” 1929 р. в≥дбулас€ комун≥зац≥€ ¬”јЌ. ƒ≥йсними членами јкадем≥њ обрали представник≥в ком≠парт≥йно-рад€нського кер≥вництва: ¬. «атонського, √.  ржижановського, ћ. —крипника, ќ. Ўл≥хтера та ≥н. –озпочалис€ пересл≥дуванн€ науковц≥в староњ формац≥њ. Ќа початку 1930-х pp. була зм≥нена структура ¬”јЌ, ка≠федри, лаборатор≥њ л≥кв≥довувалис€, основними осередками науковоњ робо≠ти стали ≥нститути. « одного боку, це спри€ло концентрац≥њ наукових сил, а з ≥ншого Ч посилювало централ≥зац≥ю ≥ контроль. јкадем≥€ почала працю≠вати за планом. ƒержава ф≥нансувала ¬”јЌ ≥ вимагала виконанн€ плано≠вих завдань, що призводило до бюрократизац≥њ науково-досл≥дноњ роботи.

 

—кладн≥ та неоднозначн≥ процеси в≥дбувалис€ в украњнськ≥й л≥тератур≥ та мистецтв≥. ”вагу потр≥бно звернути на те, що неп≥вський плюрал≥зм 1920-х pp. зумовив виникненн€ серед украњнських л≥тератор≥в р≥зних ху≠дожн≥х напр€м≥в ≥ стил≥в: революц≥йного романтизму (¬. Ѕлакитний, √. ћи≠хайличенко, ¬. —осюра, ¬. „умак), €кий поклав в основу св≥тогл€дноњ концепц≥њ ≥дею пров≥дноњ рол≥ пролетар≥ату в боротьб≥ за соц≥альне визволенн€; футуризму, що в≥дображав нов≥тн≥ тенденц≥њ розвитку Ївропейськоњ л≥тера≠тури ≥ проголошував модерн основним мистецьким критер≥Їм (ћ. —еменко, √. Ўкуруп≥й, ё. Ўпол, ≤. —л≥саренко, ћ. Ѕажан та ≥н.); символ≥зму, €кий т€ж≥в ≥ зм≥стом, ≥ формою до нових зразк≥в Ївропейськоњ л≥тератури, збер≥га≠ючи кращ≥ традиц≥њ украњнського бароко (ќ. ќлесь, √. „упринка, ћ. ‘≥л€нський, ј. —авченко та ≥н.); неокласицизму, що переосмислював ≥ використо≠вував класичну культурну спадщину, протисто€в низькопробн≥й ≥ недостат≠ньо естетичн≥й революц≥йно-масов≥й л≥тератур≥ (ћ. «еров, ћ. ƒрай-’мара, ћ. –ильський, ѕ. ‘илипович). “ворче багатоголосс€ л≥тератури 1920-х pp. доповнювалос€ орган≥зац≥йним згуртуванн€м л≥тератор≥в в≥дпов≥дно до њх художн≥х стил≥в, мистецьких та ≥деолог≥чних ор≥Їнтир≥в. ¬иникла ц≥ла низ≠ка л≥тературних об'Їднань: "ѕролеткульт", "√арт", "¬апл≥те" (¬≥льна ака≠дем≥€ пролетарськоњ культури), ¬”—ѕѕ (¬сеукрањнська сп≥лка пролетарсь≠ких письменник≥в), "ѕлуг", "јсоц≥ац≥€ панфутурист≥в", "Ќова генерац≥€", "јвангард", "јспис" ("јсоц≥ац≥€ письменник≥в"), "Ћанка", "ћарс" ("ћай≠стерн€ революц≥йного слова") та ≥н. ќск≥льки л≥тературн≥ групи та орган≥≠зац≥њ видавали своњ журнали, в €ких висловлювали власн≥ погл€ди ≥ крити≠кували опонент≥в, то скр≥зь точилис€ гостр≥ л≥тературн≥ дискус≥њ, серед €ких особливе м≥сце пос≥даЇ дискус≥€ 1925Ч1928 pp., започаткована ћ. ’вильо≠вим. ѕ≥д час нењ робилис€ спроби визначити ор≥Їнтири подальшого розвит≠ку нац≥ональноњ культури, створити естетичну концепц≥ю, €ка б ірунтува≠лас€ на Їдност≥ традиц≥й ≥ новаторства. ” 1920-т≥ pp. з'€вл€ютьс€ л≥тературн≥ твори високого іатунку (ѕ. “ичина Ч "¬≥тер з ”крањни", ћ. –ильський Ч "—ин€ далеч≥нь", "“ринадц€та весна", ћ. ’вильовий Ч "—ин≥ етюди", "ќс≥нь", √.  осинка Ч "¬ житах", ё. яновський Ч "„отири шабл≥"). Ќа особ≠ливу увагу заслуговують твори ћ. «ерова, ѕ. ‘илиповича, ћ. ƒрай-’мари, ™. ѕлужника, ћ. Ѕажана та ≥н. јле на початку 1930-х pp. рад€нський ре≠жим пок≥нчив ≥з розмањтт€м л≥тературних орган≥зац≥й, поставив письмен≠ник≥в та митц≥в п≥д власний контроль. ” 1934 р. було оформлено —п≥лку пись≠менник≥в ”крањни, €ка сто€ла на соц≥ал≥стичних пролетарських засадах. Ћ≥тературний процес повн≥стю опинивс€ п≥д контролем парт≥йних чинов≠ник≥в. ƒом≥нуючим методом творчост≥ в л≥тератур≥ став метод так званого соц≥ал≥стичного реал≥зму, €кий у 1930-т≥ pp. зводивс€ до художнього звели≠ченн€ ≥ прославленн€ рад€нськоњ д≥йсност≥. ѕроти письменник≥в, €к≥ не дотримувалис€ цього методу, розпочалис€ гон≥нн€ та репрес≥њ.

 

” 1920-т≥ pp. динам≥чним був розвиток украњнського театру. Ќаприк≥нц≥ 1925 р. в ”—–– д≥€ли 45 театр≥в.  ращ≥ театральн≥ сили зосереджувалис€ в театр≥ Ћес€  урбаса "Ѕерез≥ль", театр≥ ≥мен≥ ≤. ‘ранка, ƒержавному драма≠тичному театр≥. Ќа театральн≥й сцен≥ вт≥лювалис€ р≥зн≥ п≥дходи щодо бачен≠н€ шл€х≥в нац≥онального театрального розвитку. «'€вилас€ когорта тала≠новитих артист≥в: √. ёра, ј. Ѕучма, ќ. ƒобровольський, ќ. —ердюк, Ќ. ”жв≥й, ќ. ёра-ёровський та ≥н.

 

Ќовим €вищем украњнськоњ культури 1920Ч1930-х pp. став к≥немато≠граф. “ут св≥товоњ слави дос€г ќлександр ƒовженко, €кий зн€в ф≥льми "«венигора" (1927), "јрсенал" (1929), "«емл€" (1930). ¬≥домими к≥номитц€ми в ”—–– стали ≤.  авалер≥дзе, ƒ. ¬ертов, ќ. —оловйов. јле в театральному ≥ к≥но≠мистецтв≥, €к ≥ в ≥нших галуз€х культури, на початку 1930-х pp. розпочала≠с€ "колектив≥зац≥€" творчоњ прац≥, €ка придушувала будь-€ке в≥дхиленн€ в≥д оф≥ц≥йноњ ≥деолог≥њ, ун≥ф≥кувала ≥ ц≥ галуз≥ мистецтва за ≥деолог≥чними стандартами соц≥ал≥стичного реал≥зму. ”твердилас€ жорстка система пар≠т≥йно-рад€нського контролю над духовною творч≥стю, €ка в детал€х регла≠ментувала та регулювала культурний процес, супроводжувалас€ репрес≥€≠ми проти творчо налаштованих представник≥в украњнського театру та к≥но.

 

ѕрагненн€ до нац≥онального самови€ву в≥дбилис€ в 1920-т≥ pp. ≥ на цер≠ковному житт≥. ” жовтн≥ 1921 р. нац≥онально налаштована частина украњн≠ського духовенства створила ”крањнську автокефальну православну церкву (”јѕ÷) на чол≥ з митрополитом ¬асилем Ћипк≥вським, €ка стала серйозною перешкодою впливам рос≥йськоњ православноњ церкви в ”—––. ” 1924 р. ”јѕ÷ уже мала 30 Їпископ≥в, п≥втори тис€ч≥ св€щеник≥в ≥ понад тис€чу параф≥й. –ел≥г≥йна служба в нов≥й церкв≥ в≥дправл€лас€ украњнською мовою. ”крањнська церква зд≥йснила багато демократичних нововведень, в основ≥ €ких лежало прагненн€ церкви наблизитис€ до в≥руючих украњнц≥в. јвто≠ритет ”јѕ÷ швидко зростав, до нењ стали приЇднуватись украњнськ≥ параф≥њ —Ўј,  анади, ™вропи. ¬се це не влаштовувало рад€нський режим, €кий дозволив д≥€льн≥сть ”јѕ÷ лише спод≥ваючись на занепад рел≥г≥йного жит≠т€ внасл≥док церковних розкол≥в. ” 1926 р. проти ”јѕ÷ розпочавс€ широ≠кий наступ. –ад€нська влада наклала висок≥ податки на украњнськ≥ параф≥њ. ћитрополита ¬. Ћипк≥вського та б≥льш≥сть св€щеннослужител≥в звинуватили в украњнському нац≥онал≥зм≥ та заарештували. ¬сеукрањнська право≠славна церковна рада була розпущена. ј у 1930 р. п≥д тиском ƒѕ” близько 50 Їпископ≥в та св€щеник≥в автокефальноњ церкви провели "Ќадзвичайний собор" ≥ оголосили про л≥кв≥дац≥ю ”јѕ÷.

 

ќтже, у 1930-т≥ pp. культура та мистецтво в ”—–– значною м≥рою були знекровлен≥, але вони ще збер≥гали можлив≥сть свого в≥дродженн€ у май≠бутньому.

 

–озкриваючи культурний стан зах≥дноукрањнських земель у 1920Ч 1930-т≥ pp., варто звернути увагу на те, що ѕольща та –умун≥€ зд≥йснювали асим≥л€торську пол≥тику. ≤ це в≥дпов≥дно позначилос€ на вс≥х сферах куль≠турного житт€, насамперед на стан≥ народноњ осв≥ти, €ку пол€ки прагнули полон≥зувати. «акон в≥д 24 липн€ 1924 р. проголосив польську мову держав≠ною, ≥ украњнськ≥ школи були переведен≥ на навчанн€ двома мовами, а ви≠вченн€ польськоњ мови стало обов'€зковим. ” багатьох школах учител≥в-украњнц≥в зам≥нили учител≥-пол€ки. ќск≥льки останн≥ не знали украњнськоњ мови, то викладали предмети польською, ≥ двомовн≥ школи все б≥льше полон≥зува≠лис€. “ак оф≥ц≥йна влада л≥кв≥довувала украњнську школу. якщо в 1922/23 на≠вчальному роц≥ в —х≥дн≥й √аличин≥ було 1859 украњнських шк≥л, то в 1926/ 27 Ч вже 845, а в 1937/38 Ч лише 360. Ќатом≥сть з'€вилос€ понад 2 тис. двомовних шк≥л. –азом з тим к≥льк≥сть польських майже не зменшилас€. ќтже, двомовн≥ школи утворювались, €к правило, на баз≥ украњнських. Ќа ¬олин≥ в 1922/23 навчальному роц≥ функц≥онувало близько 400 украњнсь≠ких шк≥л, а в 1932/33 Ч лише чотири. ѕроти полон≥зац≥њ украњнськоњ шко≠ли виступали ус≥ украњнськ≥ парт≥њ. ўоб спинити полон≥зац≥ю осв≥ти, гро≠мадськ≥сть «ах≥дноњ ”крањни прагнула розбудовувати мережу приватних украњнських шк≥л. «окрема товариство "–≥дна школа" до к≥нц€ 1930-х pp. створило 41 народну школу, к≥лька г≥мназ≥й та л≥цењв.  р≥м того, без дозво≠лу ≥ проти вол≥ польського ур€ду св≥дома украњнська ≥нтел≥генц≥€ заснувала у Ћьвов≥ два заклади вищоњ осв≥ти Ч ”крањнський ун≥верситет (1921 Ч1925) ≥ ¬ищу пол≥техн≥чну школу ("катакомбн≥" навчальн≥ заклади). ”крањнський ун≥верситет мав три факультети (ф≥лософський, правничий та медичний) ≥ 15 кафедр. ћайже 1500 студент≥в навчалис€ п≥д кер≥вництвом 54 професор≥в.

—туденти ун≥верситету отримували дипломи, €к≥ визнавалис€ в Ќ≥меччин≥, „ехословаччин≥, јвстр≥њ. ¬ажливим центром нац≥ональноњ культури в зах≥д≠ноукрањнських земл€х було в 1920Ч1930-т≥ pp. Ќаукове товариство ≥мен≥ “. Ўевченка (Ќ“Ў) у Ћьвов≥. ƒо його складу входило понад 200 науковц≥в, серед €ких були ≥сторики ≤.  рип'€кевич, —. “омаш≥вський, л≥тературознавц≥ ћ. ¬озн€к,  . —тудинський, фольклорист ≥ музикознавець ‘.  олесса, еко≠ном≥ст ≤. ¬итанович, географ ¬.  уб≥йович та ≥н. “аЇмний ”крањнський ун≥≠верситет та Ќ“Ў стали важливими осередками розвитку украњнськоњ куль≠тури, центрами формуванн€ нац≥ональноњ ≥нтел≥генц≥њ. « ≥н≥ц≥ативи митро≠полита ј. Ўептицького на баз≥ греко-католицькоњ сем≥нар≥њ було створено Ћьв≥вську богословську академ≥ю Ч Їдиний у «ах≥дн≥й ”крањн≥ легальний ви≠щий навчальний заклад з украњнською мовою навчанн€. ” середин≥ 1930-х рр. в академ≥њ навчалос€ понад 600 студент≥в.

ѕрактично за дек≥лька рок≥в були л≥кв≥дован≥ украњнськ≥ школи в –у≠мун≥њ. якщо у 1918 р. на Ѕуковин≥ д≥€ло 168 народних шк≥л, то у 1924 р. не залишилос€ жодноњ суто украњнськоњ школи.

ѕозиц≥€ чехословацького ур€ду на «акарпатт≥ у сфер≥ культури та осв≥≠ти була пом≥ркован≥шою ≥ виважен≥шою, н≥ж у ѕольщ≥ та –умун≥њ. “ут ко≠жен мав право посилати дитину в школу, де вона навчалас€ р≥дною мовою. “ому з 803 шк≥л, €к≥ працювали в 1938 р. на «акарпатт≥, 463 були украњнсь≠кими, 365 Ч чеськими, 117 Ч угорськими тощо. ” „ехословаччин≥ д≥€ло к≥лька вищих навчальних заклад≥в, €к≥ в≥д≥грали ≥стотну роль у формуванн≥ украњнськоњ ≥нтел≥генц≥њ. ÷е ”крањнський в≥льний ун≥верситет у ѕраз≥, ”к≠рањнська господарська академ≥€ у ѕодебрадах. јле ц≥ вищ≥ навчальн≥ закла≠ди створювалис€ дл€ украњнц≥в-ем≥грант≥в, €ких у 1920-т≥ pp. нал≥чувалос€ 50 тис. Ќа самому «акарпатт≥ ≥снував лише один вищий навчальний заклад Ч Ѕогословський л≥цей.

 

” л≥тературному житт≥ зах≥дноукрањнських земель важливу роль в≥д≥гра≠вав журнал "Ћ≥тературно-науковий в≥сник" (з 1933 р. Ч "¬≥сник"), навколо €кого гуртувалис€ найвизначн≥ш≥ л≥тератори: ¬. —тефаник, ћ. „еремшина, ™. ћаланюк, ”. —амчук та ≥н. ” л≥тературному журнал≥ "ƒзвони" вперше були надрукован≥ твори талановитого поета з Ћемк≥вщини Ѕ.-≤. јнтонича. √рупа далеких в≥д пол≥тики митц≥в на чол≥ з критиком ћ. –удницьким, а згодом Ч поетом ≥ мистецтвознавцем —. √ординським гуртувалас€ навколо л≥тературно-мистецького м≥с€чника "Ќазустр≥ч". ” журнал≥ "ћи" (1934) друку≠валис€ твори письменник≥в-ем≥грант≥в: ё. ћ≥ни, ™. ћаланюка, ќ. “ел≥ги.

—еред художник≥в вир≥зн€лис€ постат≥ пейжазиста ≤. “руша, прихиль≠ника експрес≥он≥зму ќ. Ќовак≥вського, ѕ. ’олодного, €кий уславивс€ ≥ко≠нописними прац€ми.

¬ажливу роль у духовному житт≥ зах≥дних украњнц≥в в≥д≥гравала греко-католицька церква. ” 1939 р. у √аличин≥ та на «акарпатт≥ нал≥чувалос€ 3,7 млн. в≥руючих, 3040 параф≥й з 4440 церквами. јле у житт≥ церкви ч≥тко визначилос€ протисто€нн€ митрополита ј. Ўептицького, €кий п≥дтримував нац≥ональн≥ прагненн€ свого народу, та Їпископа √. ’омишина ≥ ¬асил≥анського ордену, що виступали за злитт€ греко-католицькоњ церкви з като≠лицькою. ј. Ўептицький засуджував колон≥зац≥йну пол≥тику щодо греко-католицькоњ церкви на ¬олин≥, де пол€ки конф≥сковували церковн≥ земл≥ та руйнували храми (знищили майже 200 церков) ≥ дом≥гс€ припиненн€ ванда≠л≥зму польських властей.

 

ќтже, польське ≥ румунське пануванн€ на украњнських земл€х значно обмежували њх культурний розвиток, а внутр≥шн€ пол≥тика „ехословаччини в украњнському питанн≥ давала украњнц€м «акарпатт€ змогу задовольн€≠ти певним чином своњ культурн≥ потреби.


—убтельний

”крањн≥зац≥€

ѕопри об≥ц€нки поважати принцип самовизначенн€ нац≥й, €к≥ б≥льшовики да≠вали п≥д час громад€нськоњ в≥йни, попри утворенн€ нац≥ональних рад€нських респуб≠л≥к ≥ поз≥рно федерал≥стський устр≥й —–—– комун≥стичн≥й парт≥њ в перш≥ роки њњ прав≠л≥нн€ все ще в≥дчутно бракувало п≥дтримки нерос≥йських народ≥в. ¬она лишалас€ крих≥тною, переважно рос≥йською й м≥ською орган≥зац≥Їю, €ка невпевнено трима≠лас€ над сел€нськими ≥ нерос≥йськими масами, що хиталис€ у своњх настро€х ≥ не знали, €ку владу п≥дтримати. “ак, зокрема, ”крањна становила Ђслабку ланку –ад€н≠ськоњ владиї, €к в≥дверто визнав сам —тал≥н. “ому, коли неп заспокоњв сел€нство, пар≠т≥€ розпочала кампан≥ю, спр€мовану на розширенн€ п≥дтримки з боку нерос≥йських народ≥в, на завоюванн€ њхньоњ прихильност≥.

” 1923 р. на XII з'њзд≥ парт≥њ њњ кер≥вництво поклало початок пол≥тиц≥ корен≥зац≥њ. ¬оно закликало сп≥льними зусилл€ми добитис€, щоб у парт≥ю та державний апарат ≥шли нерос≥€ни, щоб службовц≥ вивчали ≥ користувалис€ м≥сцевими мовами, щоб дер≠жава п≥дтримувала культурний ≥ соц≥альний розвиток ≥нших народ≥в. ”крањнський р≥зновид ц≥Їњ пол≥тики називавс€ украњн≥зац≥Їю.

ѕерш н≥ж братис€ за украњн≥зац≥ю, належало провести зм≥ни в парт≥йному кер≥в≠ництв≥ ”крањни. ÷е кер≥вництво переважно складалос€ з присланих ≥з ћоскви рад€н≠ських ур€довц≥в чи м≥сцевих Їврењв. ¬ основн≥й мас≥ вони не ви€вл€ли великого розум≥нн€ необх≥дност≥ украњн≥зац≥њ й ще менше були схильн≥ вт≥лювати њњ. ƒо того ж ба≠гато хто з них п≥дкреслено демонстрував рос≥йську зверхн≥сть над Ђм≥сцевимиї.

“ак, один ≥з найвищих чиновник≥в украњнськоњ компарт≥њ рос≥€нин ƒмитро Ћеб≥дь нав≥ть не намагавс€ приховати ворож≥сть до украњнськоњ мови, звичањв, до украњн≥за≠ц≥њ взагал≥. ¬≥н обстоював так звану Ђтеор≥ю боротьби двох культурї, з €коњ виплива≠ло, що оск≥льки рос≥йська культура на ”крањн≥ пов'€зана з прогресивним пролетар≥а≠том ≥ м≥стом, у той час €к культура украњнська Ч з в≥дсталим сел€нством ≥ селом, то рос≥йська культура рано чи п≥зно переможе, ≥ обов'€зок комун≥ст≥в пол€гаЇ в тому, щоб п≥дтримати цей Ђприродний процесї.

’оч ≥дењ цього д≥€ча под≥л€лис€ багатьма його зверхниками у ћоскв≥, њх вважа≠ли передчасними, тому його та р€д ≥нших визначних парт≥йних чиновник≥в-неукрањнц≥в в≥дкликали. Ќа њхн≥ посади призначили таких ло€льних ≥ дисципл≥нованих представник≥в ћоскви, €к Ћазар  аганович (украњнський Їврей, котрий очолив партапарат ”крањни й був готовий проводити л≥н≥ю парт≥њ на украњн≥зац≥ю), або украњнц≥в, €к≥ щиро зичили усп≥ху украњн≥зац≥њ. ƒо останн≥х належали ¬лас „убар, що зам≥стив –аковського на посад≥ голови украњнського рад€нського ур€ду, колишн≥й боротьбист ќлександр Ўумський, що очолив в≥дд≥л аг≥тац≥њ та пропаганди, ≥ всюдисущий старий б≥льшовик ћикола —крипник, що став ком≥саром юстиц≥њ. Ћише п≥сл€ того €к були усунут≥ з посад непохитн≥ Ђрос≥йськ≥ бюрократи й шов≥н≥стиї, €к њх називав Ћен≥н, украњнський рад€нський ур€д м≥г братис€ за зд≥йсненн€ новоњ пол≥тики.

 

ѕерш≥ заходи украњн≥зац≥њ мали на мет≥ розширити вживанн€ украњнськоњ мови, особливо у парт≥њ та ур€д≥. Ќеобх≥дн≥сть цього була очевидною: у 1922 р. на одного члена  омпарт≥њ ”крањни, €кий пост≥йно користувавс€ украњнською мовою, припа≠дало семеро тих, хто розмовл€в лише рос≥йською, в ур€д≥ ж це сп≥вв≥дношенн€ було один до трьох. ” серпн≥ 1923 p., щоб усунути цю диспропорц≥ю, парт≥йн≥ та ур€дов≥ службовц≥ отримали вказ≥вку пройти спец≥ально орган≥зован≥ курси украњнськоњ мови. “им, кому не вдалос€ усп≥шно зак≥нчити њх, загрожувало зв≥льненн€. ” 1925 р. чиновникам наказали користуватис€ украњнською мовою в усьому ур€довому листу≠ванн≥ та публ≥кац≥€х. ј в 1927 р.  аганович оголосив, що все парт≥йне д≥ловод≠ство вестиметьс€ украњнською мовою. ѕопри в≥дсутн≥сть пом≥тного ентуз≥азму серед численних неукрањнських член≥в ур€ду й парт≥њ нова пол≥тика дала вражаюч≥ ре≠зультати. якщо в 1922 р. украњнською мовою велос€ менш €к 20 % ур€дових справ, то в 1927 p.Чвже 70 %.

¬одночас зросло число украњнц≥в в ур€дових установах. ” 1923 р. украњнц≥ скла≠дали лише 35 % серед ур€дових службовц≥в ≥ 23 % Ч серед член≥в парт≥њ. ƒо 1926Ч 1927 pp. њхн€ частка становила в≥дпов≥дно 54 й 52 %. ќднак, отримавши б≥льш≥сть, украњнц≥ переважно зосереджувалис€ на нижчих щабл€х ур€дово-парт≥йноњ ≥Їрар≠х≥њ. Ќаприк≥нц≥ 1920-х рок≥в њхнЇ представництво в ÷  не перевищувало 25 %.

 ампан≥€ украњн≥зац≥њ охопила вс≥ царини житт€ –ад€нськоњ ”крањни. Ќайб≥ль≠ший вплив вона справила на осв≥ту. Ќа в≥дм≥ну в≥д царського режиму –ади прид≥л€ли велику увагу шк≥льництву, ≥ њхн≥ дос€гненн€ в ц≥й царин≥ вражають. “ака за≥нтересо≠ван≥сть по€снюЇтьс€ к≥лькома чинниками: з ≥деолог≥чноњ точки зору, щоб слугувати зразком нового ладу, рад€нське сусп≥льство мало бути осв≥ченим; б≥льше того, осв≥≠чене населенн€ зб≥льшувало виробничий потенц≥ал ≥ м≥ць держави; ≥ нарешт≥, осв≥та надавала чудов≥ можливост≥ прищеплювати новим покол≥нн€м рад€нськ≥ ц≥нност≥. Ќайб≥льш вражаючих усп≥х≥в дос€гли –ади в л≥кв≥дац≥њ неписьменност≥. ѕ≥д час ре≠волюц≥њ письменними були близько 40 % м≥ського населенн€; через 10 рок≥в Ч уже 70 %. Ќа сел≥ прот€гом цього пер≥оду письменн≥сть зросла з 15 до понад 50 %. ќск≥льки масова осв≥тн€ кампан≥€ велас€ украњнською мовою, то поширенн€ осв≥ти означало й поширенн€ украњн≥зац≥њ серед молод≥ крањни.

–уш≥йною силою украњн≥зац≥њ системи осв≥ти був ћ. —крипник Ч голова ком≥са≠р≥ату осв≥ти з 1927 по 1933 р. ѕрацюючи з майже одержимою заповз€т≥стю, в≥н дом≥гс€ того, що в кульм≥нац≥йному дл€ украњн≥зац≥њ 1929 р. понад 80 % загально≠осв≥тн≥х шк≥л ≥ 30 % вищих учбових заклад≥в вели навчанн€ виключно украњнською мовою. 97 % украњнських д≥тей навчалис€ р≥дною мовою. —под≥валис€, що рос≥йська та Їврейська меншост≥, маючи можлив≥сть навчатис€ рос≥йською мовою, разом з тим проходитимуть курси украњнськоњ мови. ƒо революц≥њ, коли украњнських шк≥л прак≠тично не ≥снувало, украњноф≥ли могли лише мр≥€ти про так≥ умови, що через 10 ро≠к≥в њх створив —крипник.

”сп≥х цих заход≥в був тим б≥льш вражаючим, €кщо враховувати труднощ≥, €к≥ сто€ли на њхньому шл€ху, особливо нестачу квал≥ф≥кованих викладач≥в. ѕрограма украњн≥зац≥њ вимагала 100 тис. учител≥в, а њх було лише 45 тис. ÷€ нагальна потреба штовхнула —крипника до того, щоб спробувати запросити к≥лька тис€ч учител≥в ≥з √аличини, але йому не вдалос€ д≥стати на це дозв≥л ћоскви,Ч можливо, тому, що рад€нськ≥ власт≥ л€кала висока нац≥ональна св≥дом≥сть галичан. Ќе вистачало також багатьох п≥дручник≥в. ≤нша проблема, що особливо гостро в≥дчувалас€ в ун≥версите≠тах, пол€гала в тому, що рос≥€ни (а вони становили б≥льш≥сть викладач≥в вуз≥в) часто в≥дмовл€лис€ користуватис€ Ђсел€нськоюї мовою. “иповим у цьому план≥ був висл≥в професора “олстого з ќдеси: Ђя вважаю... вс≥х товариш≥в, котр≥ перейшли на чи≠танн€ лекц≥й украњнською мовою, ренегатамиї. ќднак нав≥ть в ун≥верситетах украњн≠ськ≥ студенти незабаром стали переважати. Ўвидка украњн≥зац≥€ осв≥ти спри€ла зростанню загальних настроњв нац≥онального оптим≥зму, що њх уловив письменник Ѕорис јнтоненко-ƒавидович: Ђ” марш≥ м≥льйон≥в на шл€ху до украњнськоњ школиї в≥н вбачав Ђвогонь великого в≥дродженн€ї.

јналог≥чне в≥дродженн€ переживала украњномовна преса, €ку жорстоко приду≠шував царський режим ≥ дл€ €коњ перш≥ роки рад€нськоњ влади не були найспри€тли≠в≥шими. ” 1922 р. з ус≥х публ≥кованих на ”крањн≥ книжок лише 27 % виходили укра≠њнською мовою, ц≥Їю ж мовою виходило близько 10 газет ≥ часопис≥в. ƒо 1927 р. ук≠рањнською мовою друкувалас€ б≥льш €к половина книжок, а в 1933 р. з 426 газет рес≠публ≥ки 373 виходили р≥дною мовою.

”крањнська мова була впроваджена в оф≥церських школах та великих частинах в≥йськового резерву на ”крањн≥ Ч передус≥м внасл≥док скарг —крипника на те, що „ервона арм≥€ Ї засобом русиф≥кац≥њ. ≤снували нав≥ть плани реорган≥зац≥њ арм≥њ за територ≥альним принципом. як не дивно, ц≥ проекти п≥дтримали так≥ в≥дом≥ команду≠вач≥ „ервоноњ арм≥њ, котр≥ не були украњнц€ми, €к ћихайло ‘рунзе та …она як≥р.

ўоб украњн≥зац≥€ мала довготривал≥ насл≥дки, необх≥дно було покласти край ро≠с≥йськ≥й культурн≥й монопол≥њ в м≥стах. —оц≥ально-економ≥чн≥ зм≥ни, що сталис€ у 1920-х роках, схил€ли приб≥чник≥в украњн≥зац≥њ до думки, що це можна зд≥йснити. ћасовий курс на ≥ндустр≥ал≥зац≥ю, розпочатий –адами у 1928 p., створив велику по≠требу в м≥ських роб≥тниках. ¬одночас пол≥тика колектив≥зац≥њ зган€ла з земл≥ ба≠гатьох сел€н. ”насл≥док цього маси украњнських сел€н уливалис€ в м≥ста, докор≥нно зм≥нюючи етн≥чний склад пролетар≥ату й м≥ського населенн€ в ц≥лому. “ак, €кщо у 1923 р. в таких важливих промислових центрах, €к ’арк≥в, Ћуганськ та ƒн≥пропет≠ровськ, украњнц≥ складали в≥дпов≥дно 38, 7 ≥ 16 % мешканц≥в, то через 10 рок≥в њхн€ частка зросла до 50, 31 та 48 %. ƒо середини 30-х рок≥в украњнц≥ переважали майже в ус≥х великих м≥стах. ѕрограми украњн≥зац≥њ спонукали њх збер≥гати р≥дну мову ≥ не переходити на рос≥йську, €к це трапл€лос€ ран≥ше. Ќа ”крањн≥, €к ≥ скр≥зь у —х≥дн≥й ™вроп≥, культура й мова с≥льськоњ б≥льшост≥, здавалос€, п≥дпор€дкуЇ соб≥ культуру й мову м≥ськоњ меншост≥.

—воњми усп≥хами пол≥тика украњн≥зац≥њ, €ка, вт≥м, не зайшла так далеко, €к того хот≥ли —крипник з однодумц€ми, насамперед завд€чувала тому, що вона була пов'€≠зана ≥з загальним процесом модерн≥зац≥њ. Ќе патр≥отизм ≥ не традиц≥онал≥зм були головними причинами збереженн€ украњнц€ми р≥дноњ мови. ÷е скор≥ше по€снюва≠лос€ тим, що украњнська краще, н≥ж будь-€ка ≥нша мова, давала њм змогу здобути ос≠в≥ту, брати корисну ≥нформац≥ю з газет ≥ часопис≥в, сп≥лкуватис€ з≥ службовц€ми й виконувати своњ профес≥йн≥ обов'€зки. «авд€ки пол≥тиц≥ украњн≥зац≥њ украњнська мова перестала бути романтичною й малозрозум≥лою ≥деЇю-ф≥кс крих≥тноњ групки ≥нтел≥≠генц≥њ чи ознакою в≥дсталого сел€нства. Ќатом≥сть вона перетворювалас€ на основ≠ний зас≥б сп≥лкуванн€ й самовираженн€ сусп≥льства, що модерн≥зувалос€.

Ќац≥ональний комун≥зм

«авд€ки на€вност≥ р≥зновид≥в комун≥зму, що розвинулис€ у таких крањнах, €к  и≠тай та ёгослав≥€, сьогодн≥ вже утвердилас€ думка про те, що кожний народ може йти до комун≥зму власним шл€хом. як ми переконалис€, саме украњнськ≥, а також грузинськ≥ та тюркськ≥ б≥льшовики допомагали встановленню рад€нськоњ влади у 1917Ч1920 pp. й першими зробили кроки в цьому напр€м≥, започаткувавши €вище нац≥онального комун≥зму. ѕриб≥чники цього напр€му були в≥дданими комун≥стами, €к≥ щиро в≥рили в те, що марксизм-лен≥н≥зм пропонуЇ найправильн≥ший шл€х пор€≠тунку дл€ людства. –азом ≥з тим вони вважали, що дл€ дос€гненн€ оптимальних ре≠зультат≥в комун≥зм маЇ пристосовуватис€ до специф≥чних нац≥ональних умов. ÷е означало, що рос≥йський шл€х не був Їдиним ≥ що п≥дходи, обран≥ ≥ншими народами, мають р≥вне право на ≥снуванн€. ≤накше кажучи, сл≥д було залучити до буд≥вництва комун≥зму нац≥онально-визвольн≥ сили, надавши йому певне Ђнац≥ональне обличч€ї.

ќск≥льки на —х≥дн≥й ”крањн≥ ≥снував тривалий зв'€зок м≥ж украњнським нац≥о≠нальним рухом ≥ соц≥ал≥змом, ≥дењ нац≥онального комун≥зму легко оволод≥ли багатьма украњнц€ми у б≥льшовицькому табор≥. ўе у 1918 р. два комун≥сти Ч ¬асиль Ўахрай (перший ком≥сар закордонних справ в украњнському рад€нському ур€д≥) та його колега —ерг≥й ћазлах (старий б≥льшовик, Їврей за походженн€м) Ч п≥ддали пар≠т≥ю нещадн≥й критиц≥ за лицем≥рну пол≥тику в нац≥ональному питанн≥ й зокрема стосовно украњнц≥в. явно нат€каючи на рос≥йський нац≥онал≥зм, що пройн€в усю парт≥ю, у своњх памфлетах Ђ–еволюц≥€ на ”крањн≥ї та Ђѕро тепер≥шнЇ становище на ”крањн≥ї вони п≥дкреслювали, що Ђдоки лишатиметьс€ нерозв'€заним нац≥ональне питанн€, доки один народ правитиме, змушуючи ≥нший народ коритис€, ми не мати≠мемо соц≥ал≥змуї.

„ерез р≥к нац≥ональний комун≥зм знову виринув у  ѕ(б)” у форм≥ так званоњ федерал≥стськоњ опозиц≥њ на чол≥ з ёр≥Їм Ћапчинським. ÷е угрупованн€ закликало до повноњ незалежност≥ рад€нськоњ украњнськоњ держави, €ка б мала повну владу, включаючи в≥йськову й господарську, а також незалежний центр парт≥њ, н≥€к не п≥длеглий –ос≥йськ≥й  омун≥стичн≥й парт≥њ.  оли ћосква в≥дмовилас€ розгл€нути ц≥ вимоги, Ћапчинський з товаришами вийшли з парт≥њ, що викликало гучний скан≠дал.

« набиранн€м оберт≥в пол≥тики украњн≥зац≥њ на перший план на ”крањн≥ знову ви≠йшли тенденц≥њ нац≥онального комун≥зму, що, звичайно, пов'€зувалис€ з ≥менами його основних ≥деолог≥в.

Ђ’вильовизмї. Ќайб≥льш в≥дкрито ≥ пристрасно закликав в≥дкинути Ђрос≥йський шл€хї ћикола ’вильовий. ÷ей видатний д≥€ч (справжнЇ пр≥звище ‘≥т≥льов) вир≥с на —х≥дн≥й ”крањн≥ в родин≥ др≥бного рос≥йського двор€нина. ѕереконаний ≥нтернац≥онал≥ст, в≥н п≥д час громад€нськоњ в≥йни приЇднуЇтьс€ до б≥льшовик≥в, прагнучи вз€ти участь у буд≥вництв≥ всезагального й справедливого комун≥стичного сусп≥льства. ѕ≥сл€ в≥йни ’вильовий стаЇ одним ≥з найпопул€рн≥ших рад€нських украњнських письменник≥в, засновником авангардноњ л≥тературноњ орган≥зац≥њ Ђ¬апл≥теї, а також досл≥дником питань украњнсько-рос≥йських взаЇмин, особливо у царин≥ культури.

—повнений ≥деал≥стичних спод≥вань, комун≥ст ’вильовий г≥рко переконуЇтьс€ у кричущ≥й нев≥дпов≥дност≥ м≥ж теор≥Їю й практикою б≥льшовик≥в у нац≥ональному пи≠танн≥ та у рос≥йському шов≥н≥зм≥ партбюрократ≥в, €к≥, за його висловом, ховали свою упереджен≥сть Ђу ћарксов≥й бород≥ї. ўоб ур€тувати революц≥ю в≥д згубного впливу рос≥йського нац≥онал≥зму, ’вильовий вир≥шуЇ викрити його. ¬≥н доводить, що Ђпа≠сивно-песим≥стична рос≥йська л≥тература с€гнула своЇњ меж≥ й зупинилас€ на роздор≥жж≥ї, та радить украњнц€м в≥дмежуватис€ в≥д нењ. ѕристрасний заклик ’вильо≠вого до украњнц≥в ≥ти власним шл€хом був висловлений у знаменитому його гасл≥ Ђ√еть в≥д ћоскви!ї

’оча ’вильовий звертавс€ насамперед до молодих автор≥в, €к≥ шукали дл€ себе вз≥рц≥ л≥тературноњ творчост≥, його позиц≥€, без ус€кого сумн≥ву, мала пол≥тичн≥ мо≠тивац≥њ. ќднак сл≥д наголосити, що його антирос≥йськ≥сть ірунтувалас€ не ст≥льки на украњнському нац≥онал≥зм≥, ск≥льки на революц≥йному ≥нтернац≥онал≥зм≥. ’вильо≠вий був переконаний у тому, що св≥това революц≥€ доти не переможе, доки один на≠род, у даному випадку рос≥йський, намагатиметьс€ монопол≥зувати њњ.

ЂЎумськ≥змї. Ќебезпека, що њњ €вл€ли погл€ди ’вильового дл€ рад€нського ре≠жиму, посилювалас€ тим, що вони знайшли п≥дтримку не лише в украњнських л≥те≠ратурних колах, а й у сам≥й  омун≥стичн≥й парт≥њ ”крањни, особливо серед колиш≠н≥х боротьбист≥в. њхн≥м л≥дером був ком≥сар осв≥ти ќлександр Ўумський, €кий в≥д≠кинув вимоги московських ортодокс≥в засудити ’вильового й виступив ≥з власною критикою ћоскви.  олишн≥ боротьбисти мали своњ п≥дстави вважати лицем≥рною пол≥тику парт≥њ в нац≥ональному питанн≥. ўоб надати рад€нському ур€дов≥ Ђукрањн≠ського присмакуї, Ўумського та його товариш≥в, €к≥ перейшли до б≥льшовик≥в, було призначено на висок≥ ур€дов≥ пости. јле одразу ж п≥сл€ перемоги б≥льшовик≥в майже вс≥х њх понизили в посад≥ або виключили з парт≥њ. « початком украњн≥зац≥њ, щоб ство≠рити враженн€, н≥би ”крањною правл€ть украњнц≥, декого з тих, хто лишивс€ в пар≠т≥њ, зокрема Ўумського, за вел≥нн€м ћоскви знову призначили на висок≥ посади. ќд≠нак цього разу ком≥сар осв≥ти вир≥шив викрити мах≥нац≥њ ћоскви.

як ≥ ’вильовий, Ўумський, засуджуючи рос≥йський шов≥н≥зм, ставить за го≠ловну мету виступити проти св€щенного дл€ б≥льшовик≥в принципу централ≥зму. ¬ написаному на початку 1926 р. лист≥ до —тал≥на в≥н вказуЇ на поглибленн€ процес≥в украњнського нац≥онального в≥дродженн€, переконуючи його в тому, що дл€ блага парт≥њ цей динам≥чний ≥ масовий рух сл≥д контролювати украњнським комун≥стам, а не представникам неукрањнських народ≥в. ≤накше украњнц≥, нац≥ональна св≥дом≥сть €ких невпинно зростаЇ ≥ €к≥ н≥коли не ставилис€ з особливою симпат≥Їю до б≥льшовик≥в, можуть повстати й скинути владу, на €ку вони дивл€тьс€ €к на чужоземну. ўоб уникнути цього, Ўумський пропонував призначити на кер≥вн≥ посади в украњнському рад€нському ур€д≥ та  омун≥стичн≥й парт≥њ ”крањни таких украњнських комун≥ст≥в, €к √ригор≥й √ринько ≥ ¬лас „убар, в≥дкликавши таких призначенц≥в, €к н≥мець ≈ммануњл  в≥р≥нг ≥ зрусиф≥кований Їврей Ћазар  аганович. ÷€ пропозиц≥€, що зобра≠жалас€ засобом поширенн€ комун≥зму, була не чим ≥ншим, €к закликом обирати по≠л≥тичних кер≥вник≥в ”крањни не в ћоскв≥, а на ”крањн≥.

Ўумський також засуджував украњнц≥в, €к≥ п≥д виг≥дною личиною в≥рного слу≠ж≥нн€ парт≥њ потурали централ≥змов≥ ћоскви. ” травн≥ 1927 р. на зас≥данн≥ кер≥в≠ництва украњнських комун≥ст≥в в≥н за€вив, що Ђрос≥йський комун≥ст править в парт≥њ з п≥дозрою ≥ недружелюбн≥стю. ¬≥н править при п≥дтримц≥ н≥кчемних малорос≥в, €к≥ в ус≥ епохи за своЇю суттю були лицем≥рними, по-рабському нечесними ≥ зрадливими. “епер в≥н сп≥ваЇ про св≥й фальшивий ≥нтернац≥онал≥зм, в≥дкидаЇ з байдужим вигл€≠дом все украњнське ≥ завжди готовий наплювати на нього (часом по-украњнськи), €к≠що це дасть йому можлив≥сть зайн€ти кращу посадуї.

 ритика Ўумського викликала скандал €к у –ад€нському —оюз≥, так ≥ за кордоном. —тал≥н зауважував: Ђ“овариш Ўумський не усв≥домлюЇ, що на ”крањн≥, де м≥сцев≥ кадри комун≥ст≥в слабк≥, такий рух... може подекуди набрати характеру бо≠ротьби проти Ђћосквиї взагал≥, проти рос≥€н взагал≥, проти рос≥йськоњ культури та њњ найб≥льшого дос€гненн€ Ч лен≥н≥змуї. якщо парт≥йн≥ ортодокси в ’арков≥ та ћоскв≥ суворо засудили ≥дењ Ўумського, то вони знайшли п≥дтримку в  омун≥стичн≥й парт≥њ «ах≥дноњ ”крањни, в √аличин≥. Ћ≥дер зах≥дноукрањнських комун≥ст≥в  арло ћакси≠мович повторив закиди Ўумського на форум≥  омун≥стичного ≤нтернац≥оналу й ско≠риставс€ нагодою, щоб виступити проти ставленн€ ћоскви до украњнц≥в. «ац≥кав≠лен≥сть у Ђсправ≥ Ўумськогої ви€вили нав≥ть де€к≥ зах≥дноЇвропейськ≥ соц≥ал≥сти. Ќ≥мецький соц≥ал-демократ ≈м≥ль Ўтраус за€вив, що ЂЇвропейський соц≥ал≥зм маЇ вс≥ п≥дстави п≥дтримати боротьбу украњнського народу за свободу. ѕочинаючи в≥д ћаркса боротьба проти соц≥ального й нац≥онального гнобленн€ належала до кращих традиц≥й соц≥ал≥змуї.

Ђ¬олобуЇвщинаї. Ќа початку 1928 р. серед украњнських комун≥ст≥в з'€вивс€ но≠вий ухил. …ого виразником став молодий украњнський економ≥ст рос≥йського по≠ходженн€ ћихайло ¬олобуЇв. јналог≥чно ’вильовому в л≥тератур≥ та Ўумському в пол≥тиц≥ ¬олобуЇв хот≥в викрити нев≥дпов≥дн≥сть м≥ж теор≥Їю й практикою б≥льшови≠к≥в у царин≥ економ≥ки. ” двох статт€х, опубл≥кованих в оф≥ц≥йному теоретичному часопис≥ ЂЅ≥льшовик ”крањниї, ¬олобуЇв доводив, що за рад€нськоњ влади ”крањна, €к ≥ за цар€, лишаЇтьс€ економ≥чною колон≥Їю –ос≥њ. ƒл€ п≥дтвердженн€ цього в≥н пров≥в ретельний анал≥з, що св≥дчив про те, €к, нехтуючи потребами украњнськоњ пе≠рифер≥њ, ур€д ≥ дал≥ розбудовував важку промислов≥сть у рос≥йському центр≥.  р≥м того, ¬олобуЇв стверджував, що економ≥ка —–—– становить не Їдине й однор≥дне ц≥≠ле, а комплекс економ≥чних компонент≥в, одним ≥з €ких Ї ”крањна. ≤ кожен ≥з цих компонент≥в може не т≥льки самост≥йно функц≥онувати, а й безсумн≥вно бути части≠ною св≥тового господарства, спираючись на власний потенц≥ал, без посередництва рос≥йськоњ економ≥ки.

“им часом комун≥стична парт≥€ вже була готова п≥ти на так≥ поступки, €к украњ≠н≥зац≥€. ¬она нав≥ть визнала де€к≥ своњ недол≥ки, €к, зокрема, пануванн€ в њњ лавах ро≠с≥йського шов≥н≥зму. јле вона не могла допустити поширенн€ погл€д≥в ’вильового, Ўумського та ¬олобуЇва, оск≥льки це певним чином п≥д≥рвало б њњ владу над ”крањ≠ною. Ќав≥ть р≥шучий приб≥чник украњн≥зац≥њ —крипник вважав, що ц≥ Ђнац≥онал≥стичн≥ ухилиї криють у соб≥ смертельну загрозу дл€ парт≥њ. “ому незабаром п≥сл€ по€ви кожного з цих ухил≥в њхн≥ виразники зазнали гострих нападок ≥ були змушен≥ засу≠дити своњ погл€ди й визнати ц≥лий р€д помилок. —початку вс≥ троЇ захищалис€, але врешт≥-решт п≥дкорилис€. ѕ≥д к≥нець 1928 р. ’вильовий повернувс€ до суто л≥тературноњ творчост≥, Ўумського в≥дправили кудись у –ос≥ю на другор€дну парт≥йну роботу, а ¬олобуЇв канув у забутт€. ќднак п≥д час стал≥нських репрес≥й 1930-х рок≥в ц≥ Ђгр≥хиї ще пригадають нац≥онал-комун≥стам ≥ змус€ть њх поплатитис€ за них влас≠ним житт€м.

ўоб побачити описан≥ тенденц≥њ нац≥онал-комун≥зму в правильн≥й перспектив≥, сл≥д розгл€дати њх у зв'€зку з под≥€ми в сам≥й парт≥њ. ѕ≥сл€ смерт≥ Ћен≥на в 1924 р. в б≥льшовицьк≥й верх≥вц≥ у ћоскв≥ розгор≥лас€ гостра боротьба за владу. ¬насл≥док цього послабивс€ контроль з боку парт≥њ, що дало змогу розвиватис€ р≥зноман≥тним фракц≥€м та ≥деолог≥чним теч≥€м. јле цей пер≥од в≥дносного л≥берал≥зму та плю≠рал≥зму, в≥дкритого змаганн€ протилежних ≥дей зрештою раптово зак≥нчивс€.

–озвиток культури

1920-т≥ роки були часом небаченого розвитку, в≥дкритт≥в ≥ спод≥вань в украњнськ≥й культур≥. ƒехто нав≥ть називаЇ њх пер≥одом культурноњ революц≥њ або в≥дродженн€м. ÷ей багатогранний спалах творчоњ енерг≥њ став можливим завд€ки тому, що зайн€та насамперед збереженн€м пол≥тичноњ гегемон≥њ комун≥стична парт≥€ ще не п≥дпор€дкувала соб≥ культурну д≥€льн≥сть. ѕоширенн€ ж украњномовноњ осв≥ти створило ук≠рањнськ≥й культур≥ таке широке п≥дірунт€, €кого вона давно не мала на —х≥дн≥й ”к≠рањн≥. ¬перше украњнська культура могла розраховувати на п≥дтримку з боку держави, оск≥льки такий важливий заклад, €к м≥н≥стерство культури, контролювали прист≠расн≥ украњнськ≥ патр≥оти Ч √ринько, Ўумський та —крипник.

ќднак головним поштовхом до в≥дродженн€ були насл≥дки революц≥њ. ’оч дл€ розвитку культури в≥дчутною втратою стала ем≥грац≥€ великоњ частини староњ ≥нтел≥≠генц≥њ, проте по€ва великоњ пле€ди нових талант≥в з лихвою компенсувала њњ. ƒе€к≥ з цих молодих митц≥в були апол≥тичними й в≥рили в ≥дею Ђмистецтва задл€ мистецтваї. ≤нш≥ належали до палких революц≥онер≥в, пов'€заних ≥з боротьбистами та украњн≠ськими комун≥стами.  оли не збулис€ њхн≥ спод≥ванн€ незалежноњ державност≥, то багато хто з них став убачати в розвитку культури альтернативний зас≥б вираженн€ нац≥ональноњ самобутност≥ свого народу.

–еволюц≥€ також сповнила культурну д≥€льн≥сть в≥дчутт€м новизни, св≥дом≥стю зв≥льненн€ в≥д старого св≥ту та його обмежень. ѕоставали складн≥ нев≥дступн≥ пи≠танн€ про те, в €кому напр€м≥ сл≥д розвиватис€ украњнськ≥й культур≥, на €к≥ вз≥рц≥ њй належить ор≥Їнтуватис€ ≥ €кою бути взагал≥. Ќатхнен≥ в≥дчутт€м власноњ м≥с≥њ та зрос≠таючою аудитор≥Їю, письменники, художники й учен≥ з захопленн€м поринули у створенн€ нового культурного всесв≥ту.

Ћ≥тература. Ќ≥де так не ви€вилис€ ц≥ св≥ж≥ настроњ, €к у л≥тератур≥. ћарксистськ≥ письменники пропагували думку, зг≥дно з €кою дл€ зд≥йсненн€ своњх завдань рево≠люц≥€, кр≥м сусп≥льно-пол≥тичноњ царини, повинна с€гнути й у царину культури. “об≠то Ђбуржуазнеї мистецтво минулого належало зам≥нити новим пролетарським мистецтвом. ўоправда, вони одразу додавали, що Ђдос€гти м≥жнародноњ Їдност≥ про≠летарське мистецтво може лише йдучи нац≥ональними стежкамиї.

—проба створити пролетарську культуру в –ос≥њ привела до виникненн€ л≥тератур≠ноњ орган≥зац≥њ Ђѕролеткультї, що спиралас€ на дв≥ кор≥нн≥ засади: по-перше, про≠летарську культуру можна створити, в≥дкинувши традиц≥њ й зразки минулого; по-дру≠ге, у творенн≥ ц≥Їњ культури повинн≥ брати участь маси. ќтотожнений ≥з культурою рос≥йського м≥ста, Ђѕролеткультї не мав великого впливу серед украњнц≥в. ќднак його ≥дењ зробили свою справу в процес≥ виникненн€ на ”крањн≥ так званих масових л≥тературних орган≥зац≥й.

” 1922 р. в ’арков≥ п≥д кер≥вництвом —ерг≥€ ѕилипенка з'€вилас€ перша з масо≠вих л≥тературних орган≥зац≥й Ч Ђѕлугї. «а€вивши, що дл€ мас (а на ”крањн≥ це на≠самперед означало Ч дл€ сел€н) треба створювати таку л≥тературу, €коњ вони хо≠чуть, ц€ орган≥зац≥€ заснувала мережу письменницьких гуртк≥в, котра незаба≠ром охопила 200 письменник≥в ≥ тис€ч≥ початк≥вц≥в. ќдин ≥з д≥€ч≥в орган≥зац≥њ так ви≠словив њњ ставленн€ до мистецтва: Ђ«авданн€ нашого часу в царин≥ мистецтва пол€гаЇ в тому, щоб знизити мистецтво, зн€ти його з п'Їдесталу на землю, зробити його по≠тр≥бним ≥ зрозум≥лим дл€ вс≥хї. „ерез р≥к ¬асиль ≈ллан-Ѕлакитний орган≥зував л≥≠тературну групу Ђ√артї, що також прагнула працювати дл€ створенн€ пролетарськоњ культури на ”крањн≥. ѕроте члени Ђ√артуї сторонилис€ ≥дењ Ђмасовост≥ї, побоюючи≠с€, що вона призведе до зниженн€ мистецьких критер≥њв.

ѕор€д ≥з цими марксистськими орган≥зац≥€ми виникали також невелик≥ групи ≥деолог≥чно нейтральних, або Ђнепролетарськихї письменник≥в та художник≥в. —еред символ≥ст≥в найвизначн≥шим був ѕавло “ичина. ‘утурист≥в очолював ћихайль —еменко. ћаксим –ильський та ћикола «еров були пров≥дними серед неокласик≥в. ”за≠гал≥ ц≥ письменники погоджувалис€ з символ≥стом ёр≥Їм ћеженком у тому, що Ђтворча особист≥сть може творити лише п≥дн€вшись над масою, хоч ≥ збер≥гаючи, по≠при всю свою незалежн≥сть в≥д нењ, почутт€ нац≥ональноњ тотожност≥ з неюї. ќск≥ль≠ки марксистськ≥ та немарксистськ≥ групи й орган≥зац≥њ друкували своњ журнали, в €ких висловлювали власн≥ погл€ди и критикували опонент≥в, то скр≥зь точилис€ гостр≥ л≥тературн≥ дискус≥њ.

 оли у 1925 р. помер Ѕлакитний, розпавс€ й Ђ√артї. јле того ж року багато його колишн≥х член≥в (серед них драматург ћикола  ул≥ш, поети “ичина й Ѕажан, прозањки ѕетро ѕанч, ёр≥й яновський та ≤ван —енченко) утворили ел≥тарну л≥те≠ратурну орган≥зац≥ю Ђ¬апл≥теї (Ђ¬≥льна академ≥€ пролетарськоњ л≥тературиї) на чол≥ з ћиколою ’вильовим. —турбован≥ тим, що просв≥т€нський характер Ђѕлугаї лише поглиблюЇ украњнський пров≥нц≥ал≥зм, ’вильовий та його товариш≥ поставили перед украњнським письменством вимогу дос€гти л≥тературноњ та художньоњ довершеност≥. ¬они закликали до ор≥Їнтац≥њ на ™вропу й на традиц≥йн≥ джерела св≥товоњ культури, до незалежност≥ украњнськоњ культури в≥д ћоскви. ≈нерг≥йн≥ виступи ’вильового, в €ких виголошувалис€ ц≥ погл€ди, спонукали до широкоњ л≥тературноњ дискус≥њ, €ка точилас€ з 1925 по 1927 р.

ѕротивниками Ђ¬апл≥теї були не лише ѕилипенко та ≥нш≥ прихильники Ђѕлугаї. « критикою Ђбуржуазно-нац≥онал≥стичноњ ≥деолог≥њї виступило комун≥стичне кер≥в≠ництво ”крањни. Ќав≥ть —тал≥н указав на небезпеку погл€д≥в ’вильового. ƒл€ бо≠ротьби з поширенн€м нац≥онал≥стичних ≥дей в л≥тератур≥ у 1927 р. було створено про-рад€нську орган≥зац≥ю ¬”—ѕѕ (¬сеукрањнська сп≥лка пролетарських письменник≥в) ≥ посилено контроль комун≥стичноњ парт≥њ за л≥тературною д≥€льн≥стю.

” розпал цих под≥й з'€вл€ютьс€ л≥тературн≥ твори високого іатунку. ¬ цей час розцв≥тають два видатних поети доби Ч ѕавло “ичина й ћаксим –ильський. ќдразу ж п≥сл€ виходу в 1918 р. першоњ зб≥рки Ђ—он€чн≥ кларнетиї “ичина здобув широке визнанн€. ѕродемонстрован≥ ним у таких наступних зб≥рках, €к Ђ«ам≥сть сонет≥в ≥ октавї (1920 р.) та Ђ¬≥тер з ”крањниї (1924 p.), мистецьке волод≥нн€ словом, здат≠н≥сть в≥дтворити ритмомелодику народноњ п≥сн≥, л≥ричн≥ описи природи не лишали сумн≥ву в тому, що твори “ичини Ї справжньою в≥хою в розвитку украњнськоњ поез≥њ. ћаксим –ильський, син видатного украњноф≥ла XIX ст., був у пор≥вн€нн≥ з “ичиною вражаючим контрастом. …ого поез≥њ, що публ≥кувалис€ у зб≥рках Ђѕ≥д ос≥нн≥ми зо≠р€миї (1918 p.), Ђ—ин€ далеч≥ньї (1922 p.), Ђ“ринадц€та веснаї (1926 p.), були стриманими, ф≥лософськими й глибоко вкор≥неними у класичн≥ традиц≥њ «аходу. —е≠ред багатьох ≥нших поет≥в того часу на особливу увагу заслуговують ћикола «еров, ѕавло ‘илипович, ћихайло ƒрай-’мара. ™вген ѕлужник, ¬олодимир —осюра, ћикола Ѕажан ≥ “одось ќсьмачка.

√оловними темами прозових твор≥в були насл≥дки революц≥њ та громад€нськоњ в≥йни в житт≥ людини й сусп≥льства. ” Ђ—ин≥х етюдахї (1923 p.), що пройн€т≥ тон≠ким почутт€м слова, симб≥озом романтичност≥ й грубого реал≥зму, ћикола ’вильо≠вий осп≥вуЇ революц≥ю, в той час €к в Ђќсен≥ї (1924 р.) ≥ Ђяї (1924 р.) в≥н в≥добра≠жаЇ ѓѓ суперечност≥ й своЇ зростаюче почутт€ розчаруванн€ нею. ¬ таких творах, €к Ђ¬ житахї (1926 p.), √ригор≥й  осинка, що под≥бно до багатьох своњх колег був ви≠х≥дцем ≥з убогоњ сел€нськоњ родини, майстерно змальовуЇ р≥шуч≥сть сел€н у бороть≠б≥ з чужоземц€ми. ” роман≥ Ђћ≥стої скептично-м≥стичний ¬алер'€н ѕ≥дмогильний описуЇ, €к украњнському сел€нинов≥ вдаЇтьс€ безб≥дно жити в чужому дл€ нього м≥ст≥ завд€ки тому, що в≥н в≥дмовл€Їтьс€ в≥д кращих сел€нських ц≥нностей. ” своЇму твор≥ Ђ≤з записок холу€ї (1927 р.) майстер сатири ≤ван —енченко висм≥юЇ безхребетних лакиз, що њх породжував рад€нський лад. ” роман≥ ёр≥€ яновського Ђ„отири шабл≥ї з його €скравими описами сел€н-партизан проступаЇ дух запорозьких козак≥в. јле неперевершеним щодо попул€рност≥ був ќстап ¬ишн€, дотепн≥ гуморески €кого чи≠тали м≥льйони.

—еред драматург≥в найвидатн≥шою постаттю був ћикола  ул≥ш. “ри його найславетн≥ш≥ п'Їси Ч ЂЌародний ћалах≥йї (1928 р.), Ђћина ћазайлої (1929 p.) ≥ Ђѕатетична сонатаї (1930 р.) Чвикликали сенсац≥ю своЇю модерн≥стською фор≠мою й траг≥ком≥чним трактуванн€м новоњ рад€нськоњ д≥йсност≥, рос≥йського шов≥н≥зму, Ђмалорос≥йськоњї ментальност≥, анахрон≥чного украњнського нац≥онал≥зму, духов≠ноњ незр≥лост≥ комун≥ст≥в-доктринер≥в. ѕерш≥ дв≥ п'Їси поставив у своЇму славет≠ному театр≥ ЂЅерез≥льї Ћесь  урбас. ѕроте обурен≥ парт≥йн≥ чиновники заборонили ставити Ђѕатетичну сонатуї на ”крањн≥, хоч њњ ≥з захопленн€м зустр≥ли гл€дач≥ Ћен≥н≠града й ћоскви. ” нов≥й тод≥ галуз≥ Ч к≥нематограф≥ Ч св≥товоњ слави зажив ќлек≠сандр ƒовженко. …ого ф≥льми Ђ«венигораї (1927 p.), Ђјрсеналї (1929 p.), Ђ«емл€ї (1930 р.) розпов≥дають про вплив, що його справили на ”крањну революц≥€ та рад€н≠ська влада,

ќсв≥та й наука. ≈ксперимент ≥ новаторство поширилис€ також ≥ в осв≥т≥. ѕоста≠вивши метою збудувати новий соц≥ально-економ≥чний устр≥й, рад€нський ур€д спри≠€в створенню нових тип≥в шк≥л ≥ п≥дход≥в у викладанн≥, що прискорили б розрив ≥з Ђбуржуазним минулимї. –ад€нськ≥ педагоги обстоювали необх≥дн≥сть пов'€зувати осв≥ту з прищепленн€м людин≥ комун≥стичних ц≥нностей та ≥деолог≥њ. “ому згодом у школах було запроваджено програми, в €ких особливе значенн€ надавалос€ по≠Їднанню прац≥ й навчанн€, колективному навчанню й техн≥чн≥й осв≥т≥. ¬одночас до другор€дних було в≥днесено класичн≥ та гуман≥тарн≥ дисципл≥ни й ц≥лком заборо≠нено вивченн€ основ рел≥г≥њ. «добували попул€рн≥сть теор≥њ знаменитого педагога јнтона ћакаренка, що вважав оточенн€ вагом≥шим у розвитку дитини, н≥ж спад≠ков≥сть.

’оча ц≥нн≥сть де€ких ≥з цих експеримент≥в може бути поставлена п≥д сумн≥в, але те, що ур€дов≥ вдалос€ зробити осв≥ту доступн≥шою, н≥ж будь-коли, було очевидним. Ќавчанн€ у загальн≥й семир≥чн≥й школ≥, а також у профес≥йно-техн≥чних ≥ середн≥х учбових закладах було безплатним, причому до нього широко заохочували д≥тей се≠л€н ≥ роб≥тник≥в. «авд€ки цьому вже м≥ж 1923 ≥ 1925 pp. чисельн≥сть школ€р≥в на ”к≠рањн≥ п≥дстрибнула з 1,4 млн. до 2,1 млн. ¬≥дпов≥дно р≥вень письменност≥ у 1920-т≥ ро≠ки вир≥с ≥з 24 до 57 %. ѕроте ще лишалис€ неписьменними м≥льйони дорослих ≥ понад 40 % д≥тей шк≥льного в≥ку.

¬еликих зм≥н зазнала також вища осв≥та. ”н≥верситети було реорган≥зовано в численн≥ ≥нститути народноњ осв≥ти (≤Ќќ) медичного, ф≥зичного, техн≥чного, агро≠ном≥чного, педагог≥чного проф≥лю, €к≥ готували спец≥ал≥ст≥в дл€ кер≥вництва роб≥тничою силою. ’оч за навчанн€ в б≥льшост≥ цих ≥нститут≥в треба було платити, д≥тей б≥д≠них роб≥тник≥в ≥ сел€н, що становили б≥льш≥сть студент≥в ≥нститут≥в, в≥д оплати зв≥ль≠н€ли. « 30Ч40 тис. студент≥в, котр≥ навчалис€ в ≥нститутах ”крањни наприк≥нц≥ 1920-х рок≥в, близько 53 % складали украњнц≥, 20 % Ч рос≥€ни ≥ 22 % Ч Їврењ. ”крањнц≥ переважно зосереджувалис€ в галуз≥ агроном≥њ та педагог≥ки, рос≥€ни Ч в управл≥нн≥ й точних науках, а Їврењ Ч в медицин≥ й торг≥вл≥.

1920-т≥ роки стали пер≥одом в≥дродженн€ науки й особливо украњнознавства, €кий за масштабами можна пор≥вн€ти з л≥тературним ренесансом. як ми вже бачили, украњнськ≥ нац≥ональн≥ ур€ди, не звол≥каючи, засновували науков≥ установи, часткове з огл€ду на важливу роль, €ку прот€гом XIX ст. в≥д≥гравали у п≥днесенн≥ украњнськоњ нац≥ональноњ св≥домост≥ гуман≥тарн≥ науки. ѕрагнучи продемонструвати свою про≠гресивн≥сть, б≥льшовики також спри€ли розвитков≥ науки. ” 1919 р. вони не лише ко≠оптували створену в  иЇв≥ ур€дом —коропадського јкадем≥ю наук, а й нав≥ть оголо≠сили њњ своњм д≥тищем. ѕрот€гом к≥лькох наступних рок≥в јкадем≥€ з њњ ф≥л≥€ми (за вин€тком ун≥верситет≥в) збагатилас€ новими досл≥дницькими осередками. ¬чен≥ д≥≠стали в≥дносну свободу дл€ проведенн€ досл≥джень, публ≥кац≥њ своњх погл€д≥в ≥ п≥д≠триманн€ контакт≥в ≥з заруб≥жними колегами, €кщо њхн≥ ≥дењ не €вл€ли в≥дкритоњ за≠грози рад€нському ладов≥.

Ќезважаючи на те, що б≥льш≥сть видатних учених ”крањни не належали до б≥ль≠шовик≥в, а де€к≥ нав≥ть в≥дкрито п≥дтримували украњнський нац≥онал≥зм, рад€нський ур€д не мав ≥ншого вибору, €к сформувати з них серцевину јкадем≥њ. « переходом у середин≥ 1920-х рок≥в до пол≥тики украњн≥зац≥њ украњнськ≥ комун≥сти, що керували м≥н≥стерством осв≥ти, зробили спробу переконати багатьох пров≥дних учених, €к≥ п≥д час громад€нськоњ в≥йни вињхали за кордон, повернутис€ на батьк≥вщину. «авд€ки цьому в 1924 р. повернувс€ до  иЇва патр≥арх украњнськоњ науки (≥ пол≥тичний опо≠нент комун≥ст≥в) ћихайло √рушевський, €кий став новим членом јкадем≥њ та роз≠почав систематичне досл≥дженн€ украњнськоњ ≥стор≥њ. “ак само зробили й багато ≥н≠ших учених, €к≥ прожирали за кордоном чи в «ах≥дн≥й ”крањн≥. “ому водночас ≥з швидким зростанн€м престижу јкадем≥њ вона лишалас€ твердинею Ђбуржуазно-нац≥онал≥стичнихї тенденц≥й.

ѕершим президентом јкадем≥њ став славетний вчений ¬олодимир ¬ернадський. ќднак своњм розвитком јкадем≥€ значною м≥рою завд€чувала й невтомним зусил≠л€м њњ в≥це-президента —ерг≥€ ™фремова ≥ вченого секретар€ јгатангела  римсько≠го. ƒо 1924 р. в јкадем≥њ нал≥чувалос€ 37 нових член≥в ≥ близько 400 член≥в-кореспондент≥в.  ≥льк≥сть њњ публ≥кац≥й зросла з 32 у 1923 р. до 136 у 1929 р. ≤з трьох њњ секц≥й Ч ≥сторико-ф≥лолог≥чноњ, ф≥зико-математичноњ та сусп≥льно-економ≥чноњ Ч найдинам≥чн≥шою та найважлив≥шою була перша секц≥€, в €к≥й пров≥дна роль нале≠жала √рушевському. ¬она складалас€ з дес€тк≥в кафедр, ком≥с≥й та ком≥тет≥в, що займалис€ систематичним вивченн€м багатьох аспект≥в украњнськоњ ≥стор≥њ, л≥тера≠тури та мови. ÷€ секц≥€ видавала часопис Ђ”крањнаї, що був справжн≥м рупором украњнознавчих студ≥й; кр≥м того, њњ члени друкували сер≥њ ≥нших пер≥одичних видань ≥ сотн≥ монограф≥й. ƒо видатних член≥в ц≥Їњ секц≥њ, кр≥м √рушевського, належали ≥сторики ƒмитро Ѕагал≥й, ћихайло —лабченко, ќлександр ќглоблин ≥ …осип √ермайзе, л≥тературознавц≥ —ерг≥й ™фремов та ¬олодимир ѕеретц, етнограф јндр≥й Ћобода, мистецтвознавець ќлекс≥й Ќовицький ≥ сходознавець јгатангел  римський.

” сусп≥льно-економ≥чн≥й секц≥њ ц≥нну працю з ≥стор≥њ украњнського права написав ћикола ¬асиленко; першим досл≥дником економ≥чноњ географ≥њ ”крањни став  ост€н≠тин ¬облий. ’оча спочатку ф≥зико-математична секц≥€ не грала такоњ важливоњ рол≥, €ку стала виконувати згодом, у н≥й також працювала низка видатних учених ≥з св≥≠товими ≥менами. —еред них Ч математик ƒмитро √раве, ф≥зик ћикола  рилов, х≥≠м≥ки Ћев ѕисаржевський та ¬олодимир  ≥ст€к≥вський. јкадем≥€ була хоч ≥ великим, проте не Їдиним осередком науки на ”крањн≥. ƒва њњ члени Ч ≥сторики Ѕагал≥й та —лабченко





ѕоделитьс€ с друзь€ми:


ƒата добавлени€: 2015-11-05; ћы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 724 | Ќарушение авторских прав


ѕоиск на сайте:

Ћучшие изречени€:

ƒва самых важных дн€ в твоей жизни: день, когда ты по€вилс€ на свет, и день, когда пон€л, зачем. © ћарк “вен
==> читать все изречени€...

2027 - | 1873 -


© 2015-2024 lektsii.org -  онтакты - ѕоследнее добавление

√ен: 0.1 с.