Розвиток національної культури. Національно-культурна політика гетьманського уряду

Культура і комуністична ідеологія. Народна освіта. Реорганізація вищої школи. Діяльність УАН.

Література і мистецтво.

1918 p., листопад. - Заснування Української академії наук.

1920 p., травень. - Створення у Києві Лесем Курбасом Київського драматичного театру.

1920 p., 21 вересня. - Прийняття РНК УСРР постанови про обов'язкове вивчення української мови в школах з неукраїнською мовою викладання.

1920 р. - Створення Державної української капели «Думка».

Культура і комуністична ідеологія

Більшовики прагнули використати у власних інтересах величезний потяг мас до культури. Пов'язуючи ідеологію й культуру, партія В. Леніна обирала найбільш продук­тивний шлях до зміцнення своєї диктатури.

Ідеологізація культури почалася зі ство­рення в лютому 1919 р. наркомату агітації і пропаганди в українському радянському уряді. З кінця того ж року функції управ­ління агітацією і пропагандою перейшли до комітетів КП(б)У. Агітація і пропаганда як суто політична справа стали функціональ­ними обов'язками парткомів усіх рівнів.

У липні 1920 р. було затверджене по­ложення про хату-читальню як опорний пункт просвітньої роботи в селах.

Закриваючи «буржуазні» газети, режим подбав про регулярний випуск власних пе­ріодичних видань. Газети і журнали видавалися російською і українською мовами. Сумарна кількість віддрукованої у 1920 р. пропагандистської продукції перевищила 18,5 млн. примірників.

Більшовики надавали великого значення монументальній пропаганді. Щоб рево­люційна ідея в монументальній пропаганді знаходила шлях до умів і сердець, її часто пов'язували з національною традицією. Найбільш тиражованими виявилися в Укра­їні пам'ятники К. Марксу і Т. Шевченку. У січні 1919 р. при наркоматі освіти

УСРР було створено Всеукраїнський кіно-комітет. Він узяв під суворий контроль виготовлення і прокат фільмів, кіноапаратуру, запаси імпортної плівки.

Народна освіта

Ліквідації неписьменності (лікнепу) РКП(б) - КП(б)У надавала величезного зна­чення. Партія добивалася, щоб кожний умів читати газети, листівки і відозви. Наркомат освіти дістав право залучати до навчання неписьменних на засадах трудової повинності всіх грамотних громадян, які звіль­нялися від воєнної мобілізації. У 1920 р. в тисячах вечірніх шкіл та гуртків лікнепу навчалося близько 200 тис. осіб.

Шкільні заклади різних типів, зокрема приватні гімназії та ліцеї, перетворювалися на стардартизовані державні установи з

семирічним навчанням. Єдина трудова школа поділялася на два ступені - перший (чотири класи) і другий (три класи). Після закінчення семирічки діти могли про­довжити навчання у професійно-технічних школах і технікумах.

У 1920/21 навчальному році в респуб­ліці працювало 22 тис. шкіл з 2250 тис. учнів. Майже в половині шкіл навчання відбувалося українською мовою.

У 1920 р. в Україні відкрилося 20 інсти­тутів, 48 технікумів і близько сотні курсів педагогічного профілю.

Реорганізація вищої школи

З метою оробітничення (як тоді казали - пролетаризації) студентського контингенту пріоритет у прийомі надавався молоді ро­бітничо-селянського походження. Від неї не вимагали довідок про закінчення середньої школи. Плата за навчання для неї скасову­валася, вона забезпечувалася стипендіями і гуртожитками.

Оскільки такі студенти були позбавлені базових знань, вузи почали запроваджувати для них так звані нуль-семестри - підго­товчі курси, а згодом - робітничі факуль­тети. Робітфаки працювали за програмою середньої школи з тих предметів, які від­повідали профілю вузу.

Автономія вищої школи, що існувала в царські часи, була ліквідована під приводом демократизації вищої школи. У вузах запро­ваджувався інститут комісарів — довірених осіб наркомату освіти, які користувалися повною владою.

Університети в 1920 р. були ліквідовані. Кожний з них поділили на кілька самостій­них навчальних закладів. Серед них переважали інститути народної освіти, які по­винні були готувати педагогічні кадри для загальноосвітньої школи.

Наприкінці 1920 р. в Україні працювало 38 інститутів з 57 тис. студентів. За цей рік було випущено тільки 3 тис. спеціалістів з вищою освітою.

Діяльність УАН

Розвиток науки зосередився після лік­відації університетів в Українській ака­демії наук.

В лютому 1919 р. нарком освіти В. Затонський на прохання президента УАН В. Вернадського і неодмінного секретаря А. Кримського надав у розпорядження УАН садибу пансіону графині Левашової по вулиці Володимирській (тепер у цьому будинку розміщується президія Національної академії наук).

УАН була поділена на три відділи. На чолі першого відділу стояли Д. Багалій, С. Єфремов, А. Кримський. Об'єктом до­сліджень його кафедр було духовне життя і культура українського народу. У другому відділі У AH зосереджувалися установи фізико-математнчного і природничого профілю. Третій відліт УАН мав соціально-еко­номічний профіль досліджень.

Література і мистецтво

Українська література доби революцій, їіізвольних змагань і громадських воєн збагатиласябагатьма новими іменами.

Одним з найяскравіших українських поетів20 ст. вважається Олександр Олесь Кандиба). Він народився на Сумщині, працював земським лікарем, став з 1911 р. од­ним з редакторів київського журналу «Літе­ратурно-науковий вісник». У 1919 р. еміг­рував, жив у Будапешті, Відні, Празі. Багато віршів О. Олеся покладені на музику.

Не менш талановитим поетом був Воло­димир Сосюра. До лютого 1920 р. він слу­жив у військах С. Петлюри, потім став червоноармійцем. У 1920 р. була надрукована його поетична збірка «Червона зима». З нею він увійшов у велику літературу.

У 1918 р. вийшла друком перша пое­тична збірка Павла Тичини - «Сонячні кларнети». У 1920 р. були надруковані ще дві збірки молодого поета - «Плуг» і «За­мість сонетів і октав». Вони засвідчили, що в українській літературі з'явився ще один яскраво обдарований поет.

Боротьбист Василь Чумак був розстрі­ляний денікінцями як учасник київського підпілля в 1919 р. Посмертна поетична збірка 18-річного юнака «Заспів» показала, що з життя пішов геніальний поет.

Один з керівних діячів УКП(б) Василь Блакитний (Елланський) теж виявився чудовим поетом. У 1920 р. він опублікував збірку «Удари молота і серця».

Григорій Чупринка в революцію ввій­шов уже відомим поетом. Його перший вірш українською мовою з'явився у газеті «Рада» в 1907 р. Він керував повстанським рухом на Чернігівщині, був ув'язнений більшовиками, після закінчення війни ам­ністований. У 1921 p., коли він готував антирадянське повстання на Правобережжі, його схопили і розстріляли чекісти.

Умови революції сприяли бурхливо­му розвиткові театрального мистецтва. У 1919 р. в Києві відкрився театр ім. Т. Шев­ченка, трупа якого складалася з цілого су­зір'я талановитих акторів - Г. Борисоглібської, Л. Гаккебуша, О. Мар'яненка, О. Сер­дюка. У січні 1920 р. Гнат Юра створив у Вінниці театр ім. І. Франка.

У воєнні роки було започатковане життя багатьох пізніше прославлених музичних колективів. У Києві був організований сим­фонічний оркестр ім. М. Лисенка. Під ке­рівництвом Н. Городовенка почалося життя Державної української мандрівної капели (скорочено - «Думка»).

Плідно працювали художники, які з грудня 1917 р. об'єдналися в Українську академію мистецтв. Серед перших акаде­міків були М. Бойчук, М. Бурачек, В. Кричевський, А. Маневич, О. Мурашко, Г. Нар-бут.

Поняття та терміни

Українська академія наук (тепер - Національна академія наук України (НАНУ) - одна з провідних наукових установ світу за своїм інтелектуальним і матеріальним потенціалом. Закон про заснування УАН і наказ про призначення першого складу академіків були підписані гетьманом П. Скоропадським у листопаді 1918 р.