Ћекции.ќрг


ѕоиск:




 атегории:

јстрономи€
Ѕиологи€
√еографи€
ƒругие €зыки
»нтернет
»нформатика
»стори€
 ультура
Ћитература
Ћогика
ћатематика
ћедицина
ћеханика
ќхрана труда
ѕедагогика
ѕолитика
ѕраво
ѕсихологи€
–елиги€
–иторика
—оциологи€
—порт
—троительство
“ехнологи€
“ранспорт
‘изика
‘илософи€
‘инансы
’ими€
Ёкологи€
Ёкономика
Ёлектроника

 

 

 

 


ѕолiт тривалiстю у шiсть рок≥в




Ћикович ≤рис€

“атцельвурм.“≥рольська ≥стор≥€

 

ѕолiт тривалiстю у шiсть рок≥в

¬ичищений до лиску Ѕоњнг Ђ¬iдень-Iнсбрукї спокiйно гуркотiв собi крiзь молочний туман хмар, не вiщуючи нiчогоекстра-ординарного. я сидiла, аж прилипнувши до сидiнн€, намагаючисьне слухати бджолиного рою слiв, котрi, мов вода, не оминали у своЇму плинi жодноњ заглибини. I вiдсiкала вiд себе висоту та небо, абизалишитись у просторi пiд назвою Ђнiдеї. Ѕезнадiйно чекалана турбулентнiсть, котра змусить всiх отих людцiв навколо бодай наде€кий час стулити писки. —ама € повiтр€них €м не бо€лас€ нiколи.Ќатомiсть бо€лась €ми пiд назвою Ђжитт€ї. ќтого безкiнечно-довгого (з погл€ду вiдносно молодоњ людини) лету через порожнечу сiроговiд буденностi свiту.

—ьогоднi, €к i тодi, синоптики прогнозували багато снiгу. ј € до глибини свого тривожного серц€ була переконана: опади Ц ось те Їдине, що може пор€тувати мене вiд безсенсовостi. Ѕiлi, холоднi, вiчнi кристали. —нiг. ™дина у своњй неповторностi зима.

Iнсбрук не мав стати останньою краплиною моњх поневiр€нь пiд пафосною назвою Ђжитт€ї. Ќевеличке високогiрне село “iрол€, серце јльп, €к називають його путiвники, буде завершальним етапом мого довгого бiгу крiзь три дес€тки рокiв.

ѕролiтаючи над заснiженими вершинами, € думала про гiрську красу, i згадувала, €к тут може бути нестерпно л€чно.

I невимовно радiла цьому, бо вже давно носилас€ з думкою про смерть. ѕомерти. Ѕiльше нiколи не розплющити очей. Ќе бути. Ќе жити. Ќе знати. Ќе мучитис€ вiдчутт€м власноњ недосконалостi, запрограмованим у моЇму тiлi настiльки мiцно, що жодна iнша програма не в змозi зламати нi кодiв, нi щоденних нашарувань зат€жноњ депресiњ.

«акодована, запрограмована, розшарпана, незрозумiла, переповнена вiдчутт€м близького фiналу свого сконцентрованого на власних бол€х та навдачах житт€, летiла € над бiлизною скел€стих гiр, на €ких майже нiчого не росте.

∆итт€, котре за всiма законами самозбереженн€ та продовженн€ роду, крутилос€ навколо моЇњ зiржавiлоњ вiд перестиглих психозiв та неврозiв осi, вже давно перестало приносити менi задоволенн€. —тавлю пiд сумнiв, що воно тiшило мене навiть у не такi вже й далекi двадц€ть три, коли €, втрачена дл€ себе, але виконавши життЇву програму пересiчноњ закарпатськоњ дiвчини (закiнчити навчанн€, вийти замiж, народити дитину), через рiк пiсл€ нашого одруженн€ та майже через дес€ть мiс€цiв повноњ  евiновоњ вiдсутностi, подалас€ за чоловiком, молодим науковцем (хоча слово Ђмолодийї варто вживати тiльки у сполученнi з iншим Ц Ђнауковецьї), гордiстю усiЇњ моЇњ родини, до австрiйського “iролю. Ќа руках iз пiврiчною, вередливо-плаксивою  iттi (названоњ на честь њњ украњнськоњ бабусi  атерини), аби, на думку рiдних, допомогти моЇму, ледь знайомому менi чоловiковi, вивчати проблематику лавин та знаходити новi варiанти подолань снiговоњ проблеми.

я нiколи не була закоханою по-справжньому.  евiн прињхав дослiджувати гори. ÷им усе сказано. Ѕо ж тiльки вони мали право на iснуванн€ в його захололому, мов верхiвки јльп, серцi. ћене ж отi шпил€стi нарости, мовчазнi джерела його натхнень нiколи не вабили. јле €, на жаль, була продуктом њхньоњ любовi. Ќароджена карпатськими лагiдними велетами, увiбрала в себе всю культуру њхнiх забитих верховинцiв. ј ледь не п'€тирiчне навчанн€ в ќдесi та проживанн€ у квартирi в≥чно вiдсутнього вуйка-мор€ка i завжди роздратованоњ через профес≥ю чоловiка вуйни-почекальниц≥ Ц обвiшаноњ золотими злитками жiнки-украњнофобки Ц прищепило менi нав'€зливу думку про можливостi безкiнечних кругосвiтнiх подорожей та пiзнанн€ далеких крањн.

’оча, пам'€таю, втекти зi свого безперспективного села менi хотiлос€ вже тодi, коли довгими пiдвечiрками носила воду iз однiЇњ на все село кринички. ј татко, невиправний мрiйник, мiс€чи чобiтьми глину, повертавс€ додому з вимореними вiд щоденного оранн€ коровами. ¬iн нiс у кишенi калим, котрий, € знала, буде дбайливо вiдкладений на моЇ, таке важливе дл€ батька навчанн€. I тiльки мамка, котра бо€лас€ свiту, потiм усе зазiхала на грошi, шукаючи њх у Їдинiй нашiй кiмнатi або у сiн€х, €кi одночасно виконували функцiю кухнi. јдже вона плекала надiю вит€гнути дл€ мене найкращу на все село хату Ц двокiмнатну!

 евiн оволодiв мною, цнотливою гор€нкою, вже другого вечора нашого знайомства. …ого бажанн€ раптово зросло тiльки пiсл€ того, коли € зiзналась у своЇму дiвоцтвi. ¬iн довго випитував у мене причину такого тривалого, €к на нього, утриманн€ вiд сексу. я щиросердно розповiла про вплив середовища та традицiй на мою вразливу свiдомiсть. –озказала про батькiв, котрi змушенi будуть прот€гом довiчного перебуванн€ в пеклi прати м≥й закривавлений весiльний рушничок €к Ђнагородуї за погане вихованн€ дочки.  евiн задоволено смi€вс€, погладжуючи мою враз спiтнiлу долоню та мрiйливо закочуючи очi, лепечучи щось про мою прекрасну незiпсуту душу.

¬iн брав мене i шепотiв англiйською (€ку € вивчала iз притаманною менi завз€тiстю, аби потай вiд усiх поњхати в рейс на вуйковому круњзному лайнерi) про мiй запах, оцей вiдголосок карпатських гiр, мальованих плавною дугою, мов живiт у вагiтноњ жiнки. ¬iн хрипiв, що дiвчата-гор€нки найчарiвнiшi серед людських створiнь, i що тiльки вони достойнi бути iз ним бодай уже через те, що њх породили бескиди. Ѕеручи мене, вiн стогнав, що мав жiнок усiх гiр. ¬iд  ордильЇр до ѕiвденних јльп. «iтхав, що моЇ тiло нагадуЇ йому смертоносну лавину, бо коли њњ бачиш, то солодкий перел€к починаЇ сочитис€ вiд спинного мозку, коли ж оволодiваЇш нею, розумiЇш, що вона Ї нiчим iншим, €к снiгом, отими поодинокими кристаликами, що тануть вiд доторкiв гар€чого тiла. Ўепотiв, що йому подобаютьс€ моњ великi та м'€кi груди, бо вони дл€ нього Ї символом  арпат. ¬идихав, що у гiрських мешканок груди завжди мають певну схожiсть iз природним рельЇфом. √острi i твердi, мов альпiйськi скелi, холоднi i теплi, м'€кi й опуклi, мов карпатськi луги...

¬iн кохав мене так натхненно, що € аж зл€калас€ тiЇњ любови, €кою вiн обдаровуЇ своњ земнi природнi висоти. ћимоволi переставала його хотiти, а може, через свою повну недосвiдченiсть навiть не починала. Ѕо розумiла, що його хiть до мене Ї бажанн€м, скерованим до одного iз наших узгiр'њв, iз тiЇю тiльки рiзницею, що з ним не можна кохатис€.

 евiн долав мене, мов одну зi своњх вершин. ѕiдiймавс€ на мене, мов фанатик-альпiнiст у пошуках неземноњ насолоди.

¬iн оволод≥вав мною так неконтрольовано, що через кiлька тижнiв € була змушена перервати його науковий семiнар у  иЇвi пропозицiЇю пiдшукати приватну клiнiку, що спецiалiзуЇтьс€ на прочищеннi тiлесних тунелiв вiд зародкiв немовл€т.

јле розчулений науковець найпершим лiтаком примчав до свого Ђкарпатського едельвейсаї iз великодушною пропозицiЇю руки. ѕро серце вiн не згадував. “iльки зiзнавс€ у двох попереднiх одруженн€х, тобто двох розлученн€х Ц двох невдалих бездiтних шлюбах. Ѕо, €к шепотiв довiрливо, пiсл€ раннього захопленн€ альпiнiзмом та тривалого переохолодженн€ на однiй iз вершин, був впевнений у власнiй безплiдностi. јж виходить Ц нi. ћене, саме мене, його Ђгiрську квiточкуї, дол€ зробила обраницею. I тепер його нащадок таки матиме гiрську кров! ј вiн, мiй спаситель, котрий безкоштовно повезе мене до Ђамерик та австралiйї, буде ощасливлений омрi€ним нащадком.

 евiн вiдкрито кайфував вiд нашоњ обр€довостi. …ому подобалос€ спостерiгати за метушливими приготуванн€ми до несподiваного весiлл€. ¬iн, раз за разом, потай перехил€в iз моњм татком мiцну сливовицю, i, прицмокуючи €зиком, казав:

Ц “ранскарпатiен слiвовiце iс верi вел.

ј, дл€ повнiшого ефекту, аби бути зрозумiлим дл€ батька, котрий iноземною промовл€в всього двi фрази (Ђрусiше швайнеї та Ђхенде хохї), стверджував:

Ц «ер гуд. «ер гуд, дiер фазе.

Ѕатько тiльки миролюбиво посмiхавс€, поплескуючи по худому плечi англiйц€ своЇю могутньою, розбитою вiд важкоњ роботи долонею.

Ц «ер гуд, Ц казав переможно батько, Ц це мо€ донька. я њњ виростив цнотливою. Ѕерiг. ¬ивчив у ќдесi! јби жоден з€ть не мiг менi дорiкнути! ¬и€вл€Їтьс€, дл€ тебе берiг, ученого! Iнтелiгента! ј жiнка все просила хату т€гнути. ј тепер ти усе пот€гнеш.

Ц ™с, iнтелiгент! Ц бурмотiв двiчi розлучений  евiн, повторюючи за батьком Їдине зрозумiле йому слово.

Ќишком вiд всюдисущоњ численноњ родини, котра в горах завжди раптово з'€вл€Їтьс€ у повному складi, тiльки-но пронюхаЇ про черговi урочистостi,  евiн, прихопивши свого Ївропейського наплiчника з пiдстилкою всерединi, т€гнув мене до лiсу, аби неподалiк вiд струмочка доводити вiдданiсть моЇму холодному непробудженому тiлу.

я не пручалас€, бо цiкавiсть брала гору. “iльки щоразу пiсл€ недовгоњ процедури розчаровано йшла за своњм нареченим, розмiрковуючи про вiдсутнiсть отiЇњ розрекламованоњ спритними довгоногими ЂадЇсiткамиї насолоди, та про присутнiсть уже кiлькамiс€чного дискомфорту в моЇму тiлi.

 евiн... Ќа вiдстанi рокiв його iм'€ набуло дл€ мене символiчностi. I хоча знаю, що нi€ка любов не торкнулас€ тодi наших земних, а вiд того занадто недосконалих сердець, та € щоночi думаю про нього. «гадую свого покiйного чоловiка €к людину, котра була послана менi дл€ любовi. ƒл€ коханн€. ƒл€ спокiйного житт€ у парi. Ѕез неврозiв i пост≥йних тiлесних недомагань.

“одi, пiсл€ нашого весiлл€, на огл€дi при постановц≥ на медичний обл≥к, в мене ви€вили зовсiм не страшну хворобу. ћо€ мамка полегшено зiтхнула.

ћолочниц€ Ц це не хвороба, Ц сказала вона, викидаючи до смiтника моњ лiки, €кi, на њњ переконанн€, могли зашкодити дитинi, та запарюючи ромашку дл€ спрейцюванн€.

ќц€ Ђне хворобаї залишилас€ зi мною до сьогоднiшнього дн€. “iльки уже не в такiй легкiй формi. I кожного разу, коли л≥кар виписуЇ менi все новiшi й новiшi препарати, €, меланхолiйно приймаючи њх, згадую перший випадок мого грибкового стану, котрий потiм, через роки, перерiс у важке ракове захворюванн€. “одi вже знала, що жоднi п≥гулки не здатнi допомогти менi доти, доки мiй мозок не вийде зi стану безвиходi, котра почалас€ пiсл€ св€ткуванн€ мого двадц€тидвохлiтт€, де були присутнi усi моњ замiжнi родички зi своњми чоловiками та галасливими немовл€тами. ƒекотрi з тих жiночок не мали ще й вiсiмнадц€ти рокiв. ¬они пiдiймали келихи за моЇ жiноче щаст€. ѕили за цноту, котра, на њхню думку, вже зачекалас€ весiльного плетiнн€ барвiнку. I € розумiла, що конче мушу знайти чоловiка та вийти за нього замiж. ’оч це i не Ї мрiЇю мого житт€.

я часто плакала переможеними безсонн€м ночами. I не тiльки через те, що мала великi груди карпатськоњ дiвки, помережанi синюватими смужками розт€гнутоњ вiд ваги шкiри, та занизький зрiст, успадкований вiд моњх вiчно схилених до землi бабусь. ѕлакала здебiльшого через те, що прагнула Ђдо америк та австралiйї, де на мене стовiдсотково мало чекати побачене у клубi сусiднього села жiноче щаст€.

я ридала на власному весiллi пiд щасливе схлипуванн€ матерi та пiд горде посопуванн€ батька. I коли мене, повногруду молоду, викрав сусiдський легiнь-тракторист i повiз на своЇму зеленуватому, вимащеному коров'€чими пл€цками ревунi до сховку, аби чекати на викуп, € ненавидiла всiх. Ќенавидiла через нереалiзованiсть власних мрiй. “одi, у вечiр мого весiлл€, ми цiлувались у його тракторi. ÷е був другий чоловiк у моЇму життi, з €ким € поцiлувалас€.

“одi, пам'€таю, ненавидiла себе за те, що € Ц жiнка. “а, котра мала бути дл€ iнших цнотливицею, вiрною дружиною, дбайливою матiр'ю i нi€к не сама собою! Ѕо €кби могла стати чоловiком, €к, примiром, вуйко, попливла би собi до далеких i вимрi€них крањн на розк≥шному круњзному суднi, завб≥льшки з отой портовий готель Ђќдесаї.

ѕрацювала б офiцi€нткою, стюардесою, прибиральницею, н€нею, але пiзнавала би свiт, €кий, €к ви€вилось, не закiнчувавс€ широкою полониною та €финами на продаж.

 

„ерез мiс€ць пiсл€ нашого одруженн€  евiн, наситившись по горло своЇю дружинонькою та романтикою карпатських гiр, буцiмто отримавши важливе повiдомленн€, полетiв до “iролю дослiджувати проблематику снiгових зсувiв, котрi минулого року розтрощили невеличке гiрське село та забрали житт€ кiлькох дес€ткiв його жителiв.  евiн, iз нотками погано прихованого роздратуванн€ в голосi, доводив менi, що саме вiн покликаний знайти новий спосiб крiпленн€ гiр, i що отi дугоподiбнi загорожi нiкуди не год€тьс€, бо не можуть утримувати лавини, i що вiн,  евiн, найбiльший науковець iз науковцiв, просто вимушений залишати мене тут, у Ѕогом забутому карпатському селi, в оточеннi чарiвних гiр, народжувати наше спiльне немовл€, нашого маленького  евiнл€йна, аби ощасливити його,  евiна ¬еликого, уже нами двома Ц дружиною i сином. ¬iн був упевнений, що з його по€вою у “iролi перестануть розбиватис€ гвинтокрили, котрi зимою через погану видимiсть чiпл€ютьс€ за нiбито безпечнi (€кщо дивитис€ знизу) лавиннi паски.

я не тримала його, мабуть, тiльки з однiЇњ причини. Ћюбощi з чоловiком були дл€ мене болючими. “одi € ще не знала, що все на цьому свiтi рухаЇтьс€ виключно в одному напр€мку Ц вiд моЇњ голови. я не знала, що першопричиною моЇњ хвороби Ї не хронiчний дисбактерiоз кишечника, а психiка, зумовлена у моЇму випадку невротичним станом у зв'€зку з небажанн€м сприймати прозањчну дiйснiсть бутт€.

’оча тiльки тепер починаю розумiти: звинувачуючи у своњх невдачах батькiв, своЇ гiрське походженн€ та  евiна, першопричиною всього була € сама та моЇ переконанн€ в необхiдностi прийн€тт€ рiшень задл€ здiйсненн€ грандiозних планiв. „омусь вiрила, що житт€ не може обiйти мене стороною, не може проњхати повз, не пiдвiзши до Ђамерик та австралiйї, де на мене чекало неймовiрно-шалене щаст€.

Ќе бажаючи сприймати реальнiсть, € пiдсвiдомо не хотiла впускати до себе  евiна. ѕроте, бо€чись йому про це розповiсти, накопичувала невдоволенн€ у собi, котре, своЇю чергою, керуючись захисною реакцiЇю органiзму, продукувало бактерiњ роду  андiда, аби через больовий синдром примусити не впускати в себе чоловiче тiло, чуже менi у всiх вiдношенн€х.

√либоко ображений  евiн, котрий, звичайно, також не вiдчував мене до кiнц€, бо по- справжньому любл€чи тiльки гiрськi масиви, не навчивс€ глибоко розумiти людину, приймати њњ такою, €кою вона Ї.

Ћише зараз € починаю пiдозрювати, що вiн, €к i € тепер, бо€вс€ людей. Ѕо ж у двадц€ть три страху перед двоногими ще нема. ј тiльки потiм, коли нещадна дiйснiсть шлiфуЇ тебе, одну iз енних пiщинок океану безмежж€, надаючи форму твоњм нездiйсненним мрi€м, починаЇш вiдчувати страх. —трах безцiльностi.

 евiна шлiфувало житт€, вiдбираючи у нього хiть до жiнок i женучи в гори, туди, де вiдступаЇ безплiдд€. I тiльки зустрiвши зал€кану великим мiстом та його довгоногими красун€ми цнотливу гор€нку, вiн наваживс€ ще раз довести собi власну силу. I... став батьком.

 

 евiнл€йн-молодший (€к називала дит€ через схожiсть iз батьком власниц€ крихiтного тiрольського гастгофу, √ерлiнде Ц баба iз незм≥нно гримучою в'€зкою ключiв на по€сi) народивс€ через шiсть мiс€цiв пiсл€ весiлл€ в образi маленькоњ  iттi. ћiй чоловiк прилетiв увесь загорiлий вiд альпiйського сонц€, натхненно розповiдаючи менi про своњх нових друзiв Ц кам'€нi тiрольськi скелi.  андидоз на той час уже встиг ущухнути, оскiльки i € встигла прибити в собi каменюкою дiйсностi внутрiшнi пориванн€ кольору „орного мор€, по €кому, €к € колись думала, попливу на великому кораблi до екзотичних крањн.

 

ѕологи були довгими i болючими. я зненавидiла  атьку. Ќе полюбила њњ ще й через те, що вона мала свiтлу шкiру свого батька. I через те, що забрала вiд мене можливiсть од€гнути унiформу морськоњ стюардеси. јле чоловiк, колишучи свою гiрську спадкоЇмицю у щойно купленiй за валюту кол€сочцi, обiц€в менi, що скоро все у нас круто змiнитьс€. I хай-но його  iттi виповнитьс€ кiлька мiс€цiв, вiн забере нас до своњх друзiв-јльп, де ми заживемо щасливо-щасливо у напiвдерев'€нiй, винайн€тiй у тiрольського фермера хатi. я несмiло ревiла, що хочу до нью-йоркiв та калiфорнiй, що мрiю про квартиру в брiсбенах та сiдне€х, але вiн зi знанн€м справи переконував, що не iснуЇ нiчого кращого, особливо дл€ його дорогоцiнноњ  iттi, €к чисте повiтр€ тiрольського високогiрного села, де вiн, батько своЇњ донi, зможе цiлi два, згiдно iз контрактом роки, ламати голову над новими сiтками дл€ утримуванн€ лавин.

¬iн часто вiдводив погл€д, коли розмовл€в зi мною. ј коли брав мене, то нiколи не мiг, хоч €к € його просила, приховати свою агресiю. ¬iн вiдмахувавс€, що так, мовл€в, дiють засильнi чоловiчi гормони.

 

„омусь моњ спогади про √охобердорф, оте невеличке тiрольське село, дуже сумнi. „и не тому, що њхала туди переповнена незрозумiлими почутт€ми, нiби житт€ не дало шансу, а просто вз€ло i засунуло мене до нелюбого образу матерi та дружини.

—початку € прилетiла з маленькою  iттi до гористого Iнсбрука, цiни на квартири в €кому вдвiчi, а то i втричi вищi за берлiнськi, принаймнi так запевн€в нiмець-водiй. «вiдти подалис€ з чоловiком до √охобердорфа. —лава Ѕогу, ще не почалис€ зат€жнi, мов моЇ вiдчутт€ невдоволеностi, снiгопади. “ому все, що нам вдалос€, це винайн€ти в одному ≥з сiл вантажiвку, котра й мала привезти нас до села чоловiковоњ мрiњ.

” кузовi напроти сидiв темношкiрий чоловiк  евiнового вiку, в обiдраному од€зi та брудних черевиках. ƒжамайкiйц€ звали Ѕень€мiн, i вирiсши на колись колонiзованiй територiњ, вiн носив прiзвище —он-сон, котре з гiднiстю в голосi вимовл€в на французький кшталт: со-со, торкаючись кiнчиком €зика верхнiх переднiх зубiв. –озмовл€ючи iз ним,  евiн хилитав нашу iстеричну донечку, водiй, перекрикуючи гуркiт старого двигуна, намагавс€ розповiсти щось про походженн€ сiрих кам'€них брил на йменн€ јльпи, а € прилiпилась обличч€м до брудного вiконц€, однiЇю рукою весь час, непомiтно дл€ iнших, торкаючись свого болючого мiсц€. “емношкiрий вiдповiдав охоче, проте нiби чогось побоюючись, бо погл€д його червонющих очей нервово ковзав стелею.

 

√ори ви€вились зовсiм не схожими на  арпати. ј будиночки, облiпленi рiзними прикрасами, сколихнули в моЇму спраглому хмарочосiв серцi нiколи до кiнц€ не розбурхувану нiжнiсть.

Ќайбiльше менi запам'€талис€ непривiтнiсть та стриманiсть сел€н. «давалось, вони дивилис€ з острахом та прихованою нелюбов'ю (чи навiть ненавистю) на мого чоловiка, що прињхав вирiшувати њхнi ж проблеми. ’оча, €к € чула потiм, уже пiсл€ фатального завершенн€ нашоњ протилавинноњ мiсiњ, його сюди нiхто iз гор€н не кликав. Ќе любили вони впускати у своЇ невеличке село, Ђмаленьке кн€зiвствої, нi туристiв, котрi вр€ди-годи ласились на лисi високогiрнi краЇвиди та оповиту старовинними легендами-жахалками мiсцевiсть, нi вчених-лавинологiв, котрих вабили зимов≥ змiњ-зсуви та лiтнi гуркоти камiнн€, що щорiчно, €к писала Ђ“iролертагерцайтунгї (котра до тутешнiх крањв нi€к не доходила), вбивали до двох дес€ткiв людей.

ўо ж до —он-сона, нашого темношкiрого попутника, то спершу мiсцевi обходили його стороною. «давалос€, ним л€катимуть дiтей. ј голомоз≥ вiд старостi баби, котрi пережили не одну лавину i зараз пiдказували iншим будуватис€ у Ђзеленiйї зонi, навiть пов'€зали його з'€ву з €кимось страшним нещаст€м, пророкуючи багато слiз та навiть кiлька смертей. ћiй чоловiк тiльки щиро смi€вс€ iз такоњ обмеженостi та забобонностi.

јж доки стара √ерлiнде не змилостивилас€ над Ѕеном i найн€ла працювати у свiй верхнiй зимовий корiвник (оскiльки зносити сiно у цих кра€х було просто неможливо Ц люди будували бiл€ кожного сiнокоса корiвник ≥ взимку, розчищаючи дорогу, переган€ли худобу з мiсц€ на мiсце), що виконував також роль притулку дл€ контрабандистiв, котрi пiшохiдними дорiжками носили на собi речi з Iталiњ. ƒо села вони не навiдувалис€, бо ж знали, що грошей у гохобердорфцiв майже нема. ј обмiнювати шкiр€нки на бринзу та абрикосове варенн€ (дивно, але саме цi фрукти родили у горах) њм не хотiлос€. “а й м≥сцев≥ сел€ни нiколи не мрi€ли про ЂЅенетонї, бо у них все ще були в модi зеленуватi корсети, довгi спiдницi та штани з пiдт€жками. √ерлiнде ж довгими вечорами зi старого шматт€ ткала на обмiн-продаж дорiжки.

 

”же потiм, вiдлiтаючи вiд них на р€тiвному гелiкоптерi, що наваживс€ перебороти снiгопад та обмежену видимiсть, аби вр€тувати мене, водночас зневiрену та обнадi€ну втратою, а разом зi мною людей, що летiли поруч, несучи у своњх тремт€чих серц€х лавину жаху, котра супроводжуватиме њх усе чи то свiдоме (залежно вiд характеру та сили волi), чи пiдсвiдоме житт€, i приходитиме до них у нiчних маренн€х та у хвилини смутку, нагадуючи, њм, люд€м, творц€м свого житт€, мрiйникам-титанам, що вони Ц усього лише людцi, нiщо iнше, €к дрiбнi мурахи на теренi ¬сесвiту. я зрозумiла њх потiм, через роки, отих холодних гохобердорфцiв, котрi, ховаючи погл€ди, проходили повз, нiби € всього лиш трагiчна про€ва на початку њхньоњ оцивiлiзовуваностi.

«розумiла, що ота прохолода мiж нами була вимушеною. јдже вони, сел€ни, носили в собi острах, що вiд нього вi€ло таЇмницею. ўе б пак, тримати у серц€х страх i не мати права розповiсти про нього!

”же потiм € збагнула причини њхнього страху, коли дiзналас€, що у двадц€ть першому столiттi, у добу хмарочосiв та iнтернету, Ї невеличка, забута усiма полонина, котру тiрольцi завжди обход€ть стороною, бо на нiй живе самотнiй јльмгайст Ц злопам'€тний дух гiр. ј бiл€ нього Ц нечуваноњ краси озеро з крижаною водою, що над ним iз однiЇњ сторони нависаЇ кам'€на порода староњ альпiйськоњ скелi, де причањвс€ не менш мiстичний, хоча й iз плотi та кровi страшний монстр, Ђальпiйський черв'€кї, Ц так називали його газети та енциклопедiњ кiнц€ дев'€тнадц€того столiтт€. ј мовою теперiшньою Ц величезна смертоносна €щiрка, нащадок тих динозаврiв, вiдбитки чињх лап науковцi знаход€ть i до сьогоднi на сiрих альпiйських камiнн€х. “атцельвурм. јбо Ўтолервурм. «а старими переказами, вiн мав кот€чу кострубату голову та гострi кiгтi на переднiх лапах. ¬бити його сел€ни бо€лис€ з кiлькох причин. ѕершою була та, що жила iстота у печерi, де у шiстнадц€тому столiттi перерiзали один одному горл€нки срiблодобувачi. ѕринаймнi, так розповiдав старий аптекар ћарчелло, котрий вiдлюдником жив за селом i знавс€ на лiкувальних травах, а його, хоч i оминали, також сприймаючи за нечисть, проте слухали з довiрою.

ѕереказували, що один смiливий юнак таки зайшов до печери. ѕотiм вiн розповiдав про жахливi малюнки на кам'€них стiнах, кiстки та кров на вимощенiй сухим лист€м долiвцi. Ќевдовзi той хлопець помер: довод€чи коханiй свою силу, крадучи орлинi €йц€ з гнiзда, вiн зiрвавс€ зi скелi.

 

“одi € не знала, що кожноњ занадто холодноњ та снiжноњ зими до села спускаЇтьс€ пара вовкiв, аби загризти вiвцю чи тел€ i ласувати њхньою теплою кров'ю та нiжним, рощеним на духм€них травах, м'€сом. Ќе знала. “ому i не розумiла того остраху. Ќе вiдчувала, що й у по€вi моЇњ рiзноокоњ донечки вбачали вони бiду дл€ свого вимираючого, не згiдного з цивiлiзацiЇю, села.

 

”се трапилос€ тодi, коли €, пробуджена пхиньканн€м  iттi, побрела на бабину кухню запарити дл€ малоњ кашку. ¬ласного молока € вже давно не мала. “а це також тiшило, бо мене дратувало оте вiчне пл€мканн€ губами i нишпоренн€ голодним погл€дом по моњх груд€х. ¬они стали ще бiльшими, син€ сiтка розт€жок в'њлась у шкiру ще глибше. ѕроте  iттi нiщо не заважало цмулити молоко, л€паючи ручен€тами по моњх видовжених сосках. ј менi здавалос€, що пiсл€ кожного годуванн€ груди все втрачають i втрачають свою, i так не iдеальну форму.

“iЇњ ночi ми з  евiном посварилис€. ¬iн також був ласий на моњ видовженi соски. ѕiсл€ лiкуванн€, за словами медик≥в, мо€ вередлива пiхва вже два тижнi тому мала перестати завдавати менi клопоту.

я майже заснула, сонно прислухаючись до власного прискореного серцебитт€, котре переслiдувало всi моњ спiльнi ночi з чоловiком. Ќезрозумiлий дл€ мене кров'€ний дзвiн гупав у груд€х, провокуючи тривогу. I через те менi завжди снилис€ напiвжахи. «азвичай, усе вiдбувалос€ у мiстах, про €кi € мрi€ла. ¬они менi снились, а потiм марилось, нiби € прокидаюс€, i немаЇ нi Ќью-…орка, нi Ѕрiсбена, а тiльки лiжко,  арпати i  евiн, що притул€Ї до грудей iстеричну  iттi.

”ранцi € прокидалась iз задавленим почутт€м тривоги, з ненавистю у серцi вiдповiдала на ритуальний поцiлунок чоловiка, iз притлумленим роздратуванн€м пеленала малу злодiйку  iттi, потай бажаючи, аби  евiн помер тод≥, одразу пiсл€ нашого знайомства. I аби нiколи не настав отой другий вечiр моЇњ дефлорацiњ.

 оли телефонували моњ самотнi карпатськi батьки, € пiдсвiдомо хотiла, аби i њх у мене не було. “одi б стало легше боротис€ зi стереотипами. я би попливла до америк та австралiй, працювала б стюардесою, i нiхто, нiхто i нiколи не вимагав би вiд мене реалiзацiњ €коњсь життЇвоњ програми, нiхто i нiколи не вчив би мене бути щасливою, втискаючи в рамки власного баченн€ щаст€, руйнуючи мою особистiсть, ламаючи моЇ право на свободу.

 

“ого вечора, коли € вже майже спала, рахуючи дл€ швидшого засинанн€ прискорений ритм мого серцебитт€,  евiн поклав свою блiдошкiру руку на мiй м'€кий бюст.

Ц “воњ соски нiколи не набухають вiд пестощiв, Ц прохрипiв вiн голосом невдоволеного самц€. Ц “iльки вiд ротика  iттi цi великi пипки починали стирчати. я хочу пити тебе, наче доц€. ’очу вiдчувати, €к твоњ м'€кi вишнi набухають пiд доторком моњх спраглих губ...

я ж тiльки злiсно стискала уста, вдаючи, що вже давно передивл€юс€ третiй сон.

Ц —пиш... Ц ледь не простогнав  евiн, направл€ючи рукою свого гар€чого прутн€ до мого мiцно стуленого та холодного тунелю. Ц «авжди мрi€в вз€ти тебе спл€чою...

я вдала, що так i не прокинулась. ¬iн вдав, нiби повiрив у мiй сон. я тамувала сльози власного безсилл€. ¬iн хрипiв, конвульсивно здригаючись вiд агресивного надлишку гормонiв.

ѕiзнiше запхинькала голодна  iттi.  евiн, стомлений тривалими снiгопадами та вечiрнiм подоланн€м ще однiЇњ (моЇњ) вершини, мiцно спав, тримаючи мене за руку. я лежала iз розплющеними очима.  рiзь вiкно, пригорщами гiр заповзало нiчне альпiйське свiтло. я бачила контури пухких пальчикiв  iттi, котра вже шукала в повiтрi моњ руки. «араз € пiдiйду i вона запустить своњ теплi долоньки до моЇњ пазухи. ¬она завжди так засинаЇ.

ћенi болiло мiж ногами. ”же не болем  андiди, а хiттю  евiна. ¬iдчутт€, нiби вiн усе ще там, не покидало мене. я встала i, розклавши ноги, мов качка на льоду, побрела до доньки.

¬ипивши порцiю кашки,  iттi не припинила пхинькати, вимагаючи своЇњ присутностi в нашому лiжку. ¬она не знала, що менi й так тiсно на ньому з њњ англiйським татком.

Ц —пи вже! Ц пошепки наказала €.

јле  iттi ще не навчилас€ розумiти моЇњ мови.

Ц —пи! Ц повторила €, грюкнувши долонею об край дерев'€ного лiжечка, що його звiдкись прит€гнула нам баба √ерлiнде, котра так любила дiтей, що менi iнколи аж заздр≥сно ставало.

ћорщачи свiй блiдий британський носик,  ат€ розревiлас€ ще сильнiше.

Ц “и Ц дика карпатська корова! Ц враз пiдскакуючи з лiжка озвавс€  евiн i схиливс€ над малою. Ц ’оди сюди, мо€ принцесо. “атко заспокоњть свою донечку.

…ого кохана Ђкарпатська короваї незворушно сто€ла, зиркаючи на парочку змовникiв повним непри€знi погл€дом.

Ц ƒумаЇш, € не знаю, €к ти ненавидиш мене? Ц знову озвавс€  евiн. I чому вiн не змовчав? јдже мiг проковтнути образу так, €к € вимушено ковтала його липкi т€гучi слiди Ц ф≥нал його хiтi: з огидою, проте мовчки.

я i далi нiмо телющилас€ на нього, доки не усвiдомила до кiнц€, €к смертельно остогид менi цей блiдорукий, без мозолiв на долон€х чоловiк.

Ц “и обiц€в менi квартиру в јмерицi, Ц врештi, зневажливо примруживши очi, гортанно проказала €. I, зл€кавшись власноњ смiливостi, адже мене вчили у всьому пiдкор€тис€ чоловiковi, поквапилась л€гти в лiжко.

Ц  вартиру в јмерицi, а€кже, ти ж саме за нењ виходила замiж... Ц уже, €к завжди спокiйним голосом, промовив  евiн, нiжно притискаючи до себе хитру  iттi, котра майже засинала, ворушачи пухкенькою ручкою у нього пiд пахвою.

я поспiшила нагадати йому, що замiж виходила тiльки через те, що в кiнцi мого тунелю зблиснуло свiтло на iм'€  ат€.

Ц ¬она не  ат€, Ц промуркотiв вiн у такт €кiйсь англiйськiй колисковiй. Ц ј таких курв €к ти, могла породити тiльки тво€ жалюгiдна крањна. Ѕо € також не забув, €к ти безсердечно хотiла вбити мою  iттi. ÷iкаво, €к би на таке вiдреагувала тво€ товстопуза матiнка?

я ж, ледь не плачучи, зовсiм не до теми, нагадала, що коли вiн ще не забув, нi з ким, крiм нього, € не спала, про що, до речi, дуже жалкую.

 евiн запевнив, що став би устократ щасливiшим, вз€вши за дружину повiю iз ѕривокзальноњ, бо вона, принаймнi, кiнчала б ≥з ним i не прикидалас€ спл€чою, коли вiн збуджуЇ њњ своњм бажанн€м.

я незчулас€, €к опинилась бiл€ нього, вiн саме поклав до лiжечка  iттi, i дала давно визрiлого, проте не гучного л€паса. ћо€ долон€ зачепила його око, бол€че кресонувши слизову оболонку, i, мов непритомна, мов не мо€, повернулас€ до мене. я зацiпенiло чекала на вiдповiдь. ѕроте  евiн, €к не дивно, здачi давати не збиравс€. ”хопившись за поранене око, вiн тихо, аби не розбудити дитину, просичав:

Ц ќт корова карпатська!

ѕовторивши це ще раз, що, мабуть, було апогеЇм його лютi, вклавс€ до нашого спiльного лiжка.

—хлипуючи вiд безсилл€, € л€гла на iншу половину, вкрившись своЇю ковдрою.

Ц ƒо речi, ти Ц перша жiнка, котра не спить зi мною пiд однiЇю ковдрою, Ц спокiйно промовив  евiн, чомусь ст€гуючи њњ з мене. я не пручалас€, бо саме думала, €к добре було б зараз з ним покохатис€, таким приниженим, ледь не висмi€ним нiкчемою, iнтелiгентом-романтиком, що неспроможний на квартиру в јмерицi. ј вiн, вiдчуваючи моЇ розбурхане ненавистю лiбiдо, ст€гнувши ковдру, мовчки, не питаючи про моЇ бажанн€, не хрипл€чи про власну хiть, продиравс€ до мого чи не вперше змокрiлого лона. Ќевiдь чому € пручалас€. ћабуть, пiдсвiдомо прагнула боротьби та завоюванн€. —ичала йому про ненависть, про розбитi iлюзiњ, про  атьку, котра принесла iз собою до нашого хиткого свiту мою неволю, про його нетруджен≥ долонi, про бiлу шкiру, про лавини, котрi, за моњми прогнозами колись таки накриють своњм пухким покривалом його переохолоджене тiло... I... вперше кiнчила...

ѕотiм, вiдвернувшись вiд чоловiка, € думала про нього, про його тiло, член... ѕро те, що випадково трапилос€ кiлька хвилин тому...

«ранку, од€гаючи розквiтлу вiд його уваги  атьку,  евiн завiв мову про розлученн€ та вiдмову вiд моњх прав на доцю. я тiльки зневажливо пирхнула щось на кшталт його нерозумностi. ј двоЇ людей, що мали бути дл€ мене найрiднiшими, пiшли на передобiдню, тому найтеплiшу за день прогул€нку заснiженими та сiроверхими (бо ж на занадто гострих скел€х снiг не тримавс€) кам'€ними околиц€ми. «вечора вперше за тиждень перестало мести. я не знала, €к реагують сел€ни на зат€жнi снiгопади, бо майже не виходила на вулицю. —идiла у нашiй кiмнатi, ображаючись на весь свiт, котрий руйнував моњ дит€чi мрiњ.

 

...

 

Ќi, краще не згадувати... «агорнутись у туман альпiйських хмар, що њх ми саме розтинаЇмо тiлом товстопузого Ѕоњнга Ђ¬iдень-Iнсбрукї, ковтати свою негазовану мiнералку, слухати швидкий ритм серц€, ненавидiти усмiхненого до мене сусiда за його погл€д, котрим вiн розгл€дав моњ груди, пропускати крiзь себе гомiн надокучливого програвача, думати про власне нещаст€, про обдiленiсть фортуною, про несправедливiсть житт€, котре таки, попри всi надiњ, наважилос€ пройти стороною, не завiзши до омр≥€ноњ квартири в јмерицi.

ѕам'€таю тiльки одне: тодi мала глибоке переконанн€, що  евiн помер вiд своЇњ любовi. Ћавина зівалтувала його. «робила саме те, чого вiн завжди прагнув зробити з нею. ¬чинити зi мною. «акохати до смертi. ƒерти, про€вл€ючи свою лють та агресiю, аби вiд мене залишилась мокра пл€ма. ќдна мiльйонна лавини. ƒещиц€ снiгу.

Ћавина накрила њх зненацька. ƒо сьогоднi не можу зрозумiти, €к вiн, саме той, хто так добре на нiй розумiвс€, хто любив њњ вiд усього серц€, наче викид власноњ сперми, не передбачив такого кiнц€.

“iло нашоњ дев'€тимiс€чноњ  атьки- iттi вiдкопати чомусь не вдалос€. ƒружини фермерiв шепотiли, що труп зжерла голодна вовчиц€, котра нишпорила навколишнiми селами у пошуках чогось њстiвного.

 

„ерез кiлька днiв € летiла вечiрнiм рейсом до Ћьвова, аби на територiњ власноњ крањни оговтуватись вiд р€тiвного болю втрати.

ј через пiвроку од€гнула робу стюардеси круњзного судна, аби, ночами ковтаючи сльози нерозумiнн€ та розпачу, п'€тнадц€ть годин на добу прибирати каюти ≥ туалети заможних американцiв, котрi завжди залишали менi пiд подушкою зiжмаканого лiжка немалi чайовi. –обота на кораблi мала вiдтiнок вседозволеностi та розпусти.

Ц јп€ть ашiбачка, Ц говорила зранку завжди усмiхнена бiлоруска Ќад€, мо€ розкуйовджена спiвмешканка, повертаючись вiд чергового одруженого офiцера, котрий за нiч солодких помилок мiг подарувати фiрмовi духи, грошi, позачерговий вiдгул на сушi котрогось iз континентiв, або пробачити запiзненн€ iз тiЇњ ж сушi на власну змiну. Ц ’арашо дЇлать ашибкi на караблЇ. Ќа суше об етом нiкто не узнаЇт.

Ђјшiбачкi на караблЇї закiнчилис€ дл€ мене доволi фатально. ’оча тодi € радiла цьому. «робивши на одному з континентiв нашвидкуруч аборт (адже це суворо заборонено контрактом), стiкши кров'ю наступного дн€ у своњй каютi, отримавши вiдмову вiд роботодавц€ за недотриманн€ умов, опинилас€ на кiлька тижнiв у одеськiй хабарницькiй лiкарнi. ¬ердикт лiкар€ мене навiть потiшив, бо € i так не хотiла навiть думати про ще однi пологи. Ќа борт свого наступного корабл€ пiдiймалас€ без презервативiв та протизаплiдних пiгулок. ¬ипотрошеною i безплiдною. Ќесучи у собi початкову стадiю ракового захворюванн€.

 

Ќелюбов

 

ƒоки € вiд незвички терла долон€ми вуха, р€туючись вiд тиску, автобус ЂIнсбрук Ц N...ї монотонно хилитав моњми нехитрими пожитками, ледь гальмуючи на крутих численних поворотах. ќтож, € вже була у серцi јльп, покритих пластом iсторiњ, в €кiй людина не вiдiграла жодноњ ролi.

Ц  овтайте слину, Ц безколiрно радив менi сусiд, що сидiв бiл€ вiкна, зовсiм не звертаючи увагу на стрiмкi урвища, котрi ми проњжджали дорогою до моЇњ останньоњ домiвки.

я ковтала, дратуючись вiд присутностi та уваги молодика в лижному костюмi.

Ц —езон почавс€ ще три тижнi тому, от тiльки € нi€к не мiг отримати вiдпустку, Ц вiв своЇњ юнак iз iталiйським акцентом. Ц Ћюблю вiдпочивати саме тут, а вище Ц нi. «а моњми спостереженн€ми, чим вище в гори, тим корiннi мешканцi серйознiшi, суворiшi, неговiркi. I навпаки Ц мешканцi з долини полюбл€ють гул€ти й випити.

ј € вже нервувалась вiд самоњ думки про численних лижникiв у сонцезахисних окул€рах, що сновигатимуть повз моЇ вiкно, не залишаючи менi, стомленiй житт€м та пошуками елементарного щаст€, що могло би мене задовольнити, права на вперше усвiдомлену самотнiсть. —томившись вiд чотирирiчноњ океанськоњ хитавицi та двох сезонних любасiв-негрiв, довiвши консервативному закарпатському селу власну незалежнiсть, не оминувши жодного континенту, випробувавши усi види наркотикiв, алкоголю та сексу (так i не отримавши вiд цього нiчого, крiм втеч), € вперше вiдчула, що вмiю, хочу, можу, буду слухати тишу.

я гадала, що лютнева втома снiгу несе у собi саме те, чого бажаю Ц спокiй iз вiдтiнком вiчностi. я не вiрила, що будь-€кi земнi краЇвиди можуть пор€тувати мене вiд фiзичного болю, тихого, але вже такого близького та неминучого (бо бажаного) згасанн€ на тлi набутих у процесi невротичного житт€ хвороб. ”же розумiючи своњ життЇвi промахи, вiдчувала: Їдине, що могло би мене пор€тувати Ц це любов у серцi, у тому тлiнному органi, що так немiцно засiв усерединi мого кiст€ка, а також вiдкритiсть до свiту, €коњ не було у мене споконвiку. –озумiла все, але не могла жити так, €к би то мало бути. як i не могла тодi, п'€ть рокiв тому, залишитис€ у √охобердорфi, хоча так вчинила би кожна мати на моЇму мiсцi, аби вiднайти бодай рештки пожертого лавиною дит€ти.

 

Ќа зупинках (а ми чомусь займали мiсц€ iз позначкою Ђiнвалiдиї, Ђдiтиї та Ђвагiтнiї) в автобус заходили переповненi рiзнокольоровим спор€дженн€м та добрим настроЇм сiм'њ лижникiв, говорили щось iталiйською до водi€, а вiн усмiхавс€ ≥ вiдповiдав, не забуваючи дарувати дiт€м цукерки. ћалюки несмiливо та сором'€зливо прост€гали долоньки, потiм прот€гом усiЇњ дороги галасували та вовтузились, що неймовiрно мене дратувало.

 

Ћижний сезон був у розпалi. “о тут, то там iз-за одноњ гори визирала iнша, заснiженою та общипаною вiд дерев спиною њхньою т€гнувс€ канат пiдйомника iз пузатими кабiнами, що хиталис€ вiд вiтру.

¬исокi €лини пнулис€ догори, ховаючи у собi теплоту й темiнь гiр. Ќа њхнiх верхiвках, так i не опавши на землю, лежав синюватий, iз проблисками безмежного неба, снiг.

я вiдчувала себе снiговою лавиною болю, сповiльненою у швидкостi й дiњ. ћене не зачiпала краса навколишнiх вагiтних гiр, що так на диво плавно перетворювалис€ то на кам'€нi скелi, позбавленi рослинностi, то на заросле деревами та хатками чрево землi.  олись, через мiльйони рокiв, вони розрод€тьс€ новими нами, адже вс€ «емл€ покликана народжувати житт€ в особi людей Ц ход€чих в'€зниць свого Ђ€ї, котре нездатне, принаймнi за житт€, пiдiйн€тис€ вище власноњ голови, що породжуЇ страхи.  олись, через мiльйони рокiв, гори знову народ€ть страх, приречений сновигати землею, не знаючи, що повний спокiй властивий тiльки тваринам. јле поза межами свого дому вони також не вiдчувають себе у безпецi. Ћюди ж бо шукають свою внутрiшню тишу десь далеко вiд себе. як i €, що бо€лас€ своњх витокiв, тiкала за край свiту, не розумiючи, що чужi майже нiколи не стануть своњми.

ћоњ  арпати, що њх плавно омивали синюватi тумани, були так не схожими на јльпи, котрi нанизували на себе хмари жорстоко, нiби шматуючи њх. јле мене вабило сюди, мов убивцю до мiсц€ злочину.

 

∆овтий, безкоштовний дл€ лижникiв ЂPostbusї, заповоротив нас тим часом до одного iз пiдйомникiв, i мiй iталiйський сусiда, привiтно кивнувши на прощанн€, зник у натовпi збуджених полуденною альпiйською спекою вiдпочивальникiв. я ненавидiла њх. Ѕо у них не помирали чоловiки та дiти. Ѕо вони мали вимрi€нi домiвки. Ѕо њм хотiлос€ вiдпочивати. Ѕо вони знали, чого хочуть. Ѕо у них не було кандидозу. Ѕо вони не приймали по кiлька пiгулок щодн€. Ѕо вони не прињхали до “iролю з метою тихо згасати, так i не знайшовши власного спокою, не вiдчувши чудодiйноњ сили коханн€, не полюбивши дев'€тимiс€чну доньку, ставши тiнню власних страхiв. ¬они вiрили, що рай знаходитьс€ на «емлi.

 

ћи проминали поодинокi села, хати €ких iнколи аж до вiкон вгрузали одним боком у землю. ѕолонини з дерев'€ними хижками на схилах, переповнених фермерським реманентом та сiном, трапл€лис€ дедалi рiдше. јвстрiйська асфальтiвка часом переходила в затоптаний снiгом глин€ний тракт, р€сно посипаний на поворотах дрiбними ожеледозахисними камiнц€ми. Ћанцюговi сiтки на шинах нашого автобуса загрозливо гримiли, розкидаючи на всi боки рощений мiльйонами рокiв кам'€ний пил. я притискала до тiла сумку свого житт€ або повiльноњ смертi, не бо€чись, що хтось поласитьс€ на нењ i поцупить. ” нiй не було нiчого цiнного Ц всього-навсього моњ останнi шiсть земних мiс€цiв, забарвлених ледь не потойбiчною нудьгою. ѕiсл€ закiнченн€ знеболювального настане порожнеча. Ѕо житт€ не залишаЇ менi вибору.

Ћюди, тiльки вони виннi у моњх нещаст€х. ¬они нiколи не любили мене по-справжньому. ќдеськi чоловiки не звертали на мене уваги. ћiй низький зрiст виставл€ли на посмiховисько навiть у забитому карпатському селi! ўо вже казати про судно, де тiльки джамайкiц€м подобались моњ видовженi, мов шматки зiжмаканого тiста, груди.

 

Ўкiр€на сумка, привезена колись iз того мiзерного Ѕрiсбена, у котрому, €к i в усiх великих мiстах, люди завжди кудись поспiшають, несучи у погл€дах тавро недовiри до iнших, спокiйно лежала на моњх колiнах, й iнколи, на стрiмких поворотах занадто вузьких вулиць, таких, що € навiть не була впевненою, що водiй подолаЇ њх, ледь чутно, зрозумiло тiльки менi, подзенькувала мелодiЇю ампул. я могла би преспокiйно Ђзабутиї њњ в цьому байдужому до мого стану автобусi, а потiм просто не пригадати нiчого, аби вже через кiлька днiв стати тлiнню нашоњ нетлiнноњ землi. —тати першим каменем новоњ гори, вагiтноњ людьми.

 iнцева зупинка чхнула в моЇ посiрiле вiд безвиходi обличч€ сухiстю повiтр€ та €скравим палючим сонцем. «давалос€, €кби тут була хоч одна стеблинка зеленоњ трави, вона би вигорiла за кiлька секунд. ƒесь неподалiк прогуркотiв свою обнадiйливу мелодiю жовтий р€тувальний гвинтокрил. —палах асоцiацiњ зi швидкiстю блискавки вiдiслав мене до подiй п'€тирiчноњ давностi.

 

¬ертолiт, зробивши коло над невеличким селом, сховавс€ за блiдий туман, що саме з шаленою швидкiстю проплив повз. я нiколи не думала, що небо починаЇтьс€ так низько. ¬ јвстралiњ воно завжди здавалос€ недос€жним, коли пожухлi вiд спеки трави та приземленi дерева бо€зко, нiби бо€чись вiдiрватис€, тулились до горизонту, а небо нависало над континентом прозорою, поц€цькованою пл€мами, голубуватою накривкою, котра, здавалос€, починаЇтьс€ там, де закiнчуЇтьс€ безк≥нечнiсть у€ви. јж ось i перше вiдкритт€: хмари весь час чiпл€лис€ за гори.

√один iз три, блукаючи вимерлим селом, стукаючи до хат, € шукала транспорт, котрий довiз би мене до мети. “а до приреченого на лавини села њхати нiхто чи то не поспiшав, чи не наважувавс€. “им паче, що всi знали Ц ц€ зима видалась занадто снiжною. як i тодi, п'€ть рокiв тому.

¬рештi, перемащений тiрольський сел€нин, €кий у гумових чобот€х вивозив за допомогою електротачки гнiй, непривiтно гл€нувши на мене та вислухавши мою ламану нiмецьку, вiдповiв, що вiн довезе мене до √охобердорфа за п'€тдес€т Ївро, бо ж туди нiчого, крiм його трактора не доњде. « нами зголосилась њхати його свiтловолоса iз двома куцими кiсками донька. Ўепел€вл€чи щось крiзь дiрочку вiд переднього зуба, вона несмiливо зиркала на мене, сором'€зливо тримаючись за татову зелену штанину. Ќа подвiр'€ вибiгла молода мати iз тугою Ђтимошенкiвськоюї косою на головi, й обурено вiдмовл€ла чоловiка брати з собою дитину у такий снiгопад, та ще й до Ђтого прокл€того селаї. ¬iн же тiльки вiдмахувавс€ у вiдповiдь, стверджуючи, що Ђчхав на жiночi вигадкиї, i що його трактор не боњтьс€ навiть пiвтораметрового снiгу.

Ќепроњзними дорогами, грузнучи у снiгу, голосно гуркочучи ланцюгами на колесах, њхали ми до моЇњ кiнцевоњ мети. „омусь вiдчувала, що саме там, бiл€ мiсц€ смертi мого чоловiка та дитини, € маю знайти i своЇ забутт€.

¬сього за п'€ть годин њзди вiд Iнсбрука ошатнi Ївропейськi будиночки, увiнчанi рiздв€ними, купленими у супермаркетах ц€цьками, перетворились на дерев'€нi стайнi, що тулилис€ до кам'€них будинкiв iз глибоко i низько посадженими, мов очi у зека, вiкнами iз громiздкими ставн€ми. я вже знала, що вхiд до корiвникiв та хиж часто був одним. Ќа рiзьблених верандах висiли поодинокi, давно зiржавiлi вивiски гастгофiв, закликаючи вiдсутнiх туристiв до вiдпочинку на дворi-фермi.

ѕерехопивши мiй здивований та нал€каний небажанн€м зустрiти когось iншого, крiм автохтонiв, погл€д, водiй зауважив, що сюди давно вже пiсл€ кiлькох таЇмничих смертей та перiодичних зсувiв снiгу чи камiнн€ нiхто не хоче њздити. ’iба що вр€ди-годи завiтають любителi екстриму та бездорiжних спускiв. “а й тi, через не вельми при€зне ставленн€ мiсцевих жителiв, що впускають њх до своњх осель, нiби робл€чи послугу, довго тут не затримуютьс€. ™диною, хто iнодi приймаЇ туристiв, Ї баба √ерлiнде, вiдома на всю округу повитуха та помiчниц€ контрабандистiв, котра, €к подейкують люди, вбила власного чоловiка та негра-приблуду. ’оч сам водiй у смерть темношкiрого не вiрив, бо, казали, що полiцi€, котра розшукувала його за зівалтуванн€ €коњсь пан€нки iз Ћiнца, знайшла чоловiка мертвим десь в iталiйськiй частинi јльп.

¬iн, фермер, i сам сюди зањжджав тiльки тодi, коли жiнцi закортiло народжувати на сiнокосi, а найближчою порадницею у таких справах на той момент була √ерлiнде. …ого беззуба дон€, що сидiла мiж нами, водила перел€каними очиц€ми любительки вечiрнiх бабусиних жахалок по тонких абрикосових стовбурах, прив'€заних вицвiлими р€ндами до поодиноких дерев'€них хаток iз копиц€ми. —кладалос€ враженн€, нiби вони розiп'€тi, оцi дерева-кущi, що влiтку сто€тимуть дбайливо обт€гнутi сiткою, а тепер звисають гiлками- руками додолу. Ќа де€ких зимiвниках красувалис€ жовтобокi, завб≥льшки з людину, сплетенi iз качанiв кукурудзи, подекуди поњденi голодними птахами, хрести.

Ќа початку села височiв (а його ж тут, пам'€таю, не було тодi, шiсть рокiв тому) бiлий височезний хрест. ”же потiм дiзналас€, що то пам'€ть про сусiдку Ц вагiтну ’ельгу, котра любила бавитис€ iз  атькою i померла пiд час лавини. ѕiд хрестом, на тлi бiлого снiгу червонiли принесенi чоловiком розпачливо-штучнi квiти-спогади.

Ќастав стомлений i трошки млосний вечiр, коли наш трактор пригуркотiв до першоњ хижi. Iз вузького, ледь освiтленого вiкна на нас дивилос€ чиЇсь дитинча. ¬ершечки шпил€стих гiр були дрiбно посiченi лавинозахисними пасками. ј на них перемигувалис€ червонi кулi, котрi попереджали випадковi гвинтокрили про небезпеку.  улi Ц прац€ рук мого покiйного чоловiка. ƒiстатис€ б до них, отих залiзних споруд, i штовхонути, мов довгий р€д домiно, аби вс€ ота снiгова маса рухнула, а за нею, знову, €к п'€ть рокiв тому, неочiкувано дл€ всiх посунув важкий i твердий, мов земл€ над мерцем, снiг.

я зовсiм не здивувалас€, коли на почорнiлiй дерев'€нiй лавицi, що притулилась до побiленоњ стiни, на тлi пiдозрiло притихлих гiр (так замовкають дiти, готуючись зробити шкоду) сидiв старий, €к i шiсть рокiв тому, слiпий дiдо √iорг у шкiр€них штан€х по колiна та вовн€них високих шкарпетках. Ѕудучи несповна розуму, виспiвував вiн свою пронизливу мелодiю тiрольських гiр, отi дзвiнкоголосi переливи, що њх зараз спiвають хiба у народних хорах. ¬iн не мав другоњ руки, мабуть, снiг вт€в њњ, подiбно до того, €к крав вiд цих смiливих людей, що засiли на висотi двох iз половиною тис€ч метрiв, певнiсть спокiйного житт€. я не знала, що сталос€ з мешканц€ми села пiсл€ лавини. Ќайпершим гвинтокрилом мене, €к потерпiлу, що мала перелом ступнi та переохолоджене тiло, а до того ж була ≥ноземкою, вивезли звiдси. Ћюди штовхалис€, намагаючись зберегти своњ житт€. ’оча знаю: здебiльшого штовхалис€ тi, котрi р€тували поранених, та матерi маленьких дiтей. ѕроте бiльшiсть гохобердорфцiв тiльки дивилис€ на нас печально, знаючи, що жодна лавина не зможе перебороти њхньоњ любовi до цього маленького, закритого вiд свiту села.

ѕiдiйн€вшись угору, € жахнулас€. Ќастiльки зруйнованим ви€вилось миле високогiрне тiрольське поселенн€, мешканцi €кого пiсл€ страхiтливих лавин минулих столiть завжди селилис€ тiльки в Ђзеленiйї зонi. Ѕачила, €к чоловiки з довгими тонкими палиц€ми у руках шукали засипаних снiгом. Ќавченi дл€ такого дiла великi довгошерстi чорнi пси вiдкопували напiвмертвих. Ќа шињ кожного телiпалась пл€шечка мiцного шнапсу.

ѕосинiле тiло мого чоловiка обiц€ли перевезти до Ћондона, щойно розчист€ть триметровi сн≥гов≥ нашаруванн€. ћоЇ немовл€ так i не знайшли. јле шансiв, що воно вижило, не було жодних. ” тi днi не дорахувалис€ ще кiлькох сел€н.

я закам'€нiло дивилас€ на хату без даху, в €кiй € прожила два безрадiснi мiс€цi.

Ђ“и не жорстока, Ц зривалас€ лавина у моњй свiдомостi. Ц “и просто не шукала свiту у собi. ј тiльки себе Ц у свiтiї. ѕроте зараз € вже знала: менi не було виправданн€.

Ц “ут давно заборонили жити навiть у Ђзеленiйї зонi, Ц мовив тiролець. Ц јле старим люд€м, €к завжди, важко покидати домiвки. ћати розповiдала, що цi хати вже кiлька разiв вiдбудовували пiсл€ лавин.

Ц ј бабус€ ще казала, Ц зашепел€вила дiвчинка, Ц що то все через прокл€тих вiдьом та духiв убивць у печерi.

Ѕатько тiльки добродушно посмiхнувс€ њй у вiдповiдь.

Ђћо€ї ж бабус€, здавалос€, давно чекала на мене. ” њњ вiдбудованiй хатi панувала снiжно-холодна пустка.  олишнiй маленький гастгоф, приведений до пор€дку, вже не чекав на випадкових туристiв та заздрiсних односельчан. Ќавiщо? јби повторити свою моторошну гру в похованн€ живцем?

 

Ќа по€сi, €к завжди, у баби гримiли ключi. я вiдчувала: гл€нувши на мене досвiдченим погл€дом гебаме, повитухи зi стажем, стара зрозумiла i мiй бiль, i мою провину. «давалос€, вона знала, що € повернус€ сюди, ще тодi, коли стiни њњ хати, побудованоњ у Ђзеленiйї зонi, не витримали снiговоњ атаки i впустили холодну смерть досередини, аби остудити мою ненависть до рiдних. ћенi видавалос€, що вона, √ерлiнде, чекала на мене, бо њњ очi враз зат€гнуло плiвкою талого снiгу, i вiн, зблиснувши, мов кришталь, повiльно скотивс€ щокою.

Ц  лючiв тобi вiд кiмнати не дам, Ц солодкувато прошамотiла голубоока скоцюрблена стара, i њњ обличч€м, обрамленим товстою чорною хусткою, знову ковзнуло зовсiм не зрозумiле менi спiвчутт€. Ц «акриватимешс€ хiба зсередини на гачок. ƒивно, що лавина тодi зачепила хату. ўе мiй батько казав, що його дiд, вiд котрого € успадкувала цю землю, вибирав њњ дл€ будiвництва за допомогою старого ворожбита. Ѕагато йому тодi заплатив. ќт i залишилась € жити. —тара i самотн€.  ому, крiм моЇњ худоби, € потрiбна? јле все минаЇ, пройде час, i до мене повернетьс€ донечка...

“им часом ми йшли довгим i темним кородором, по обидва боки €кого т€гнулас€ вервечка зачинених дверей. Ћише в самому кiнцi, крiзь невеличке вiконце, свiтив сiруватими кристалами його величнiсть снiг.

Ц Ќе люблю, коли зачин€ють на ключ дверi, а надто, коли це робл€ть зневiренi, котрi повертаютьс€... Ц тихо мовила баба таким голосом, що менi чомусь вiдразу стало л€чно.

ћо€ кiмната була невеликою: старе дерев'€не лiжко, пожовтiле вiд часу дзеркало, шафа, i в самому кутку, неподалiк вiд малого камiна, що в ньому вже потрiскував вогонь, рiзьблена дит€ча гойдалка на дугах-нiжках. “i дуги були невеличкими, повнуватими, нiби нiжки дитини... —хожу гойдалку € бачила колись у дитинствi на запилюженому горищi своЇњ покiйноњ прабаби.

 

ƒоки €, поринувши у спогади, сидiла на краю високого лiжка, тьм€ний нiчник розливав жовтувате свiтло кiмнатою, залишаючи простiр дл€ тiней. ј € сидiла у своњй, €к тодi думалос€ Ц нi, бажалос€ Ц останнiй домiвцi, дивилась на бiлу, всю в дрiбних дiрочках, поточену шашелем гойдалку, i низ мого живота неймовiрно нашаровувавс€ болем, нагадуючи про незробленi через довгу дорогу лiкарн€нi процедури.

ѕiдiйн€вшись, пiдiйшла до прорiзаного у товстезнiй стiнi вiкна, i з милою серцю ностальгiЇю гл€нула на тi сам≥, що i п'€ть рокiв тому, гори. ¬они не змiнилис€. “iльки €, котра завжди так прагнула змiн, здавалас€ собi старою та самотньою вовчицею.

Ц “обi болить? Ц прошепотiла бабц€, нiби бо€чись зiгнати мiй бiль голосним словом.

”вiйшовши, вона сумним погл€дом обвела затишну кiмнату, i, нiби переборюючи пекучi спогади, висохлою, покритою старечими пл€мами рукою повiльно-довго провела по гойдалцi. ¬она чекала на вiдповiдь. ¬она прагла розмови. я ж мовчала, бо вiра у людей та вiра люд€м нiколи не були менi притаманними. Ќе хотiлос€ нiкому звiр€ти таЇмницi свого зраненого серц€.

Ц ј менi болить, Ц правила своЇ стара. Ц Ѕо це кiмната моЇњ доньки... “ут вона жила, коли ще була геть малою.  iлька мiс€цiв пiсл€ народженн€...

 

”ночi менi вперше за останнi кiлька рокiв знову приснилась лавина. јдже тодi € так нiчого i не зрозумiла. ” мене було просто погане передчутт€, але €, звикнувши до т€гучого щему в серцi, пов'€зувала це з  евiном, “iролем та  iттi, i аж нi€к не з особливост€ми власного невротичного характеру, котрий формувавс€ мiж двома свiтами Ц батьковим та маминим. “одi, дитиною, € не знала, хто iз них у своњх вiчних сварках правий, тому часто кидалас€ Ц вiд думки матерi до думки батька. “акою i зробилас€: балансуючою на лезi житт€, по два боки €кого простерлис€ двi порожнечi Ц сiльська обмеженiсть та породжений нею пожиттЇвий страх з одного, та прагненн€ будь-що вiдiрватис€ вiд тих укладiв Ц з iншого.

ћинулоњ ночi знову, мов на€ву, пережила жахiтт€ короткоњ смертi. ћо€ зiржавiла пiдсвiдомiсть вiдобразила усе до найменшоњ детальки. як € виходила на кухню набрати у кухоль води. I враз Ц дикий гуркiт та рев голосiв, котрi видавалис€ €кимось зiпсутим фоном, пронеслись моњм стомленим вiд буденностi мозком...

Ц Ўурх! Ц нiби гахнули гори. I все... ¬она мiцно обiйн€ла хату... Ђ«елена зонаї вмить перетворилас€ на Todeszone Ц блiдолицю та холодну зону смертей.

” полонi скель

√ерлiнде любила розповiдати менi про свою доньку, котра уже кiлька рокiв мешкала у ¬iднi. ћарi€, €к i њњ мати, мрi€ла стати повитухою, по-мiсцевому Ц Ђгебамеї, мрi€ла перейн€ти материне ремесло. Ѕаба чекала, коли донька закiнчить навчанн€ i повернетьс€ до свого великого i порожнього дому, збудованого покiйним чоловiком, за котрого колись видали шiстнадц€тирiчну напiвсироту √ерлiнде. Ќа диво спокiйно (запевн€ючи, що майже всi життЇвi болi стираютьс€ гумкою часу) вона розповiдала менi, €к плакала кiлька ночей пiдр€д, не маючи мужностi вiдмовити батьковi та мачусi, котрi хотiли чимшвидше спекатис€ зайвого рота. “ому й була змушена вийти за тридц€тишестилiтнього вдiвц€ √отлiба.

Ц ћо€ донька Ц найгарнiша на цiле село! ¬iр менi й нiкому iншому, бо всi тiльки заздр€ть нам... ”сi заздрили... Ќе любили њњ красу, Ц повторювала стара, а € пiдмiчала, €к часто говорить вона про ћарiю, свою пiзню доньку, плутаючись у часi. Ц Ќавiть зараз заздр€ть. я бачу це по њхнiх обличч€х. ћинулого року, на кампуса (тiрольске св€то, коли люди од€гають маски нечистоњ сили та ход€ть вулиц€ми, л€каючи iнших), розкидали могилу мого чоловiка. «лi вони, злi. јле € тобi допоможу. ’очеш, влiтку збиратиму трави, аби вилiкувати твою недугу? I не пали бiльше кров'€нi шматт€... я вмiю њх приговорювати. “обi стане легше...

 

—аме такими словами починались тепер моњ закривавленi ранки. ј що були вони залитi червоною барвою, можете не сумнiватис€. „ервоною барвою моњх нiчних слiз через фiзичний бiль, зневiру, нерозумiнн€, страх. „ервоною фарбою моЇњ солоноњ кровi, котра сочилась iз потрiсканих складок шкiри. I вiд цього менi хотiлос€ зробитись невидимою душею ¬сесвiту, котра вже вступила у своњ безмежнi й незрозумiлi дл€ людського розуму володiнн€. Ѕо тодi €, крихiтна пiщинка, звiльнюс€ вiд людських поневiр€нь, аби виконувати свою справжню мiсiю. Ѕо ж нi€к не могла повiрити, що фiзичний бiль, котрий народивс€ у моЇму тiлi вiдразу пiсл€ формуванн€ мене €к зрiлоњ особистостi, i Ї метою, заради €коњ мене, злитт€м двох конвульсивних тiл, принесено у цей свiт.

Ќудьга. ќсь €ке iм'€ мала мо€ духовна хвороба, що перевтiлилась у рак шкiри пахових складок, утворившись на тлi хронiчного кандидозу i ставши його вiчним i вiрним супутником. “ак, € була хворою. I не жалкувала про це. Ќавпаки, бажала бiльшого. ’отiла смертi. Ќе бо€лас€ њњ. Ѕо прагнула вiдчути щось Ќќ¬≈. I вiрила, що там, за у€вною межею, iснуЇ щось, до чого варто прагнути. —мертники завжди народжуютьс€ iз нудьги.

÷е село € вибрала. I вибрала тiльки з однiЇњ причини: хотiла зникнути там, де померли моњ чоловiк та дитина.

ƒитина... ¬она то снилас€ менi, то вчувалас€ своњм вимогливим голосом, то вбачалас€ рiзнокольоровими очима, за котрi тодi € побоювалась њњ, то пахнула м'€кенькою шкiрою та молочком. ”ночi мала часто вдивл€лась у мене тими нiжними та невинними дит€чими очен€тами, за котрi € би так любила њњ зараз...

ћожливо, коли б менi судилос€ завагiтнiти ще бодай раз, € би вiдродилась у власному прагненнi жити. ќднак моЇ останнЇ дит€тко, темношкiрий зародок одного з джамайкiйських офiцерiв, нещадно викинуте у брудне вiдро бразилiйськоњ клiнiки.

«а розповiд€ми баби, њњ донька була моЇю однолiткою. I €, хоча мене це зовсiм не цiкавило, мiркувала, €к довго вона ще вчитиметьс€? ѕроте мовчала, даючи √ерлiнде можливiсть розповiсти свою власну iсторiю ≥ розумiючи, що вона завжди матиме право на р€тiвну вигадку.

я дивилас€ на обгризене мишами фото, котре стара часто тиц€ла менi, й у€вл€ла ћарiю. „омусь здавалос€, що голос њњ був надзвичайно спокiйним, погл€д глибоким, а дол€ Ц трагiчною, про що свiдчила сутула дiвоча постать. Ѕаба народила њњ у сорок, i мене дивувало, €к це њњ старий чоловiк не спромiгс€ на дитину ранiше.

ќдного холодного, болючого та закривавленого ранку √ерлiнде, виливаючи помињ до отвору, котрий iз кухнi вiв до свинарника, сказала менi:

Ц ∆иви тут скiльки завгодно... ћенi так легше. Ћегше бо€тис€...

„ого бо€лас€ вона, менi було знати зась. “а € i не прагнула. ƒопомагала њй, €к могла. Ќосила њсти свин€м, призначеним на обмiн-продаж, годувала галасливих курей, розгрiбала широкою лопатою хрумкий снiг, розвiшувала на морозi њњ од€г та моЇ шматт€. ћоњ рани.

ћоњ рани були вiдкритими: рожевi пелюстки болю... я мало розмовл€ла з бабою, адже нiщо у життi мене не цiкавило. я хотiла до душ моњх близьких (а чи були вони, не коханi, не любленi, не зрозумiлi, Ц моњми?): чоловiка та нашоњ доньки. I €кось, набравши дл€ них повнi кишенi цукерок, вирушила до мiсц€ њхнього перевтiленн€.

“ого дн€ € саме сто€ла на порозi мого нового товариша, його величностi самогубства. ќд€гаючись, шморгала носом, нiби ось-ось мала розплакатись.

Ц “и хочеш померти? Ц враз похопилас€ стара, вийшовши зi свого сонливого стану. Ц Ќi! “и не помреш! Ќе помреш!  раще вже € вiддам тебе тому, що оберагаЇ духiв полонини, €к вiддала йому все найрiднiше. јле тiльки не смертi! јльмгайст Ц живий!

Ц  ому ти мене вiддаси? Ц нервово перепитала €, знаючи ще з дитинства забобоннiсть гiрських жителiв та њхню любов до вигадок.

Ц јльмгайсту. ¬iн уже давно приходив за тобою. “и вiдчувала його поклик ще там, де була ранiше. “ому й прийшла. ћою доньку вiн також просив вiд мене. “а € не пустила. Ќе вiддала њњ. Ћюбила свою квiточку Їдину... Ћюди казали, що вона Ц вiдьма, €к i њњ батько. “ак, нiби њм вiдомо усе про њњ вiтц€. я ж покл€лас€ на Ѕiблiњ, говор€чи правду про √отлiба. ј вони кричали попiд вiкнами. ¬ибивали шибки. “ого року зiйшла лавина. ћарчелло казав, що винуватий јльмгайст, котрий чекаЇ на жертву.  отрий сердивс€, що ми впустили до села чужинцiв. Ѕень€мiн не принiс до нашого села нiчого, крiм великого смутку, Ц баба плакала, схиливши сиву голову на випаленi сонцем долонi.

 оли € виходила на витоптану грубим шкiр€ним взутт€м дорогу, вона сто€ла на порозi, проводжаючи мене сумним, сповненим любовi погл€дом. ћенi здалос€, що в менi вона бачить свою вiдсутню доньку. “одi √ерлiнде крикнула до мене:

Ц јби нiколи не вивiшувала бiлизну на нiч! Ѕо коли од€г висить на дворi до ранку Ц на смерть.

я не озирнулас€, бо знала той забобон ще з дому. ћати не любила од€гати на себе шати, котрi увiбрали енергiю мiс€ц€, бо вони њњ пригн≥чували. I тiльки батько шипiв про сiльську глупоту, вважаючи, що немаЇ нiчого кращого дл€ од€гу, коли з нього взимку вит€гуЇ вологу нiчний мороз.

¬iдшукавши мiсце смертi моњх рiдних, нерухомо просто€вши там близько години, € мовчки брела далi в снiги, з надiЇю стати загубленою дл€ себе i дл€ всiх. Ќе вз€вши iз собою жодних ампул, тiльки пригорщiневиплаканих слiз, тiльки душу, просочну вологою, тiльки серце, залитетривогою, брела заснiженими кам'€ними просторами у пошуках порожнечi... ”се було марним. ÷ей снiг, що морозно скрипiв пiд теплими черевиками бабиноњ доньки. ÷i глiбоки слiди на ньому, що € њх оминала, iдучи, мов месi€, не провалюючись у глибокому, замерзлому снiговi, несучи у серцi пломенiючу надiю, що мiсiю завершено. ўо мiй т€гар нарештi впаде. ўо моњ плечi, котрi останнiм часом були завжди сумно опущенi (ходила, мов жебрачка, прос€чи не грошi на прожитт€, а крихту смертi), з≥гнутьс€ ще нижче. «iв'€нуть, залишаючи по собi лиш бiлi стержнi Ц кiстки.

—вiдомо йшла безлiсим тереном, аби не перешкоджати лавинi, не стримуванiй нiчим, бо €лини, розлитi за кiлька сотень метрiв, були задрiбними, аби стримувати стихiю, тому снiг мiг легко злизати мене iз цього шл€ху самотнiх.

Ђѓж мене, Ц думала €. Ц ѓж мене всю, аби серце впокоњлось. ј далi... ’ай нарештi настане "далi"ї.

Ќезчулас€, €к опинилась бiла дерев. Ќе помiтила нiкого, тiльки неприЇмний голос гучним л€пасом вибив мене iз задуми.

Ц ¬iдьмо, що накликаЇ лавини! „ого шукаЇш тут? „и несвоЇњ рiзноокоњ доньки, народженоњ вiд ди€вола?

Ќажахано озирнулась. ” снiгу сидiв... “ак, це був вiн, пришелепкуватийјндреас iз розкуйовженою i завжди непокритою головою, котрий тодi першим знайшов мого чоловiка.

Ц “ак знай, Ц кричав вiн менi у спину, а € йшла, не озираючись, не хотiла його чути, не хотiла розпитувати про той день. Ц я бачив слiди на снiгу. я був не перший. “о јльмгайст наслав на нас лавину, аби забрати твою рiзнооку дитину. я бачив нелюдськi слiди. ¬iн забрав твою доньку. Ѕо ти Ц вiдьма. “и Ц зло. ¬и привезли iз собою до села негра. ¬и порушили спокiй гiр. “вiй чоловiк iшов проти природи, утримуючи св€щенний снiг залiзними сiт€ми. ј татцельвурм, € знаю, всього лиш невловимий посланець його маЇстата јльмгайста.

 

¬ершечки вечiрнiх гiр вилискували червоною барвою моЇњ рани. —амого сонц€ видно не було. Ћише дух його неспокiйний, а тому, €к i житт€, вiчний, лизав пошерхлi вiд морозу гори. ” впадинах зникав, зливаючись iз тiн€ми та пасками вiд лавин, а на снiгах Ц виблискував. я мовчки брела додому. ƒумала над тим, чи правий јндреас, мешканець села, в €кому люди досi сперечалис€, за чињх часiв було краще, ‘ранца-…озефа чи ћаксимiлiана, коли говорить про мою  атьку €к утiленн€ зла тiльки через те, що вона мала рiзнокольоровi очi.

 

...

 

√лухий вибух, котрий саме вбивав ще не народжену лавину, знов розбудив мене. I так щоранку, о четвертiй. ƒесь пiдривають снiги, аби не дати лавинi можливостi осунутис€ на мене. ¬тiм, на цю хату вона i так не сповзла б своњм смертоносним покривалом. ћайже перед самим будинком, хоча вiн знаходивс€ у Ђзеленiй зонiї, була збудована довжелезна стiна висотою з дес€ть метрiв. “одi, пiсл€ лавини, сел€ни навiть не вийшли допомагати працiвникам, котрi, будуючи стiну, р€тували њх вiд повторних смертей. Ѕо гохобердорфцi вважали втручанн€ у долю, у забаганки природи Ц найбiльшим грiхом.

Ц “обi треба до ћарчелло, Ц сказала одного ранку баба пiсл€ того, €к € розповiла њй про випадок iз јндреасом. I в њњ голосi пробринiли нотки тривоги. Ц ћожливо, вiн тобi допоможе. ¬iн умiЇ лiкувати.  олись, ще замолоду, вiн учивс€ у самому –имi, i вiн розумiЇтьс€ на цiлющих травах. я пiшла би до нього сама, але пiсл€ того, €к майже тридц€ть рокiв тому люди спалили його дерев'€ний будинок i вiн змушений був оселитис€ на закинутiй фермi, закон села заборон€Ї навiдуватис€ до нього. ’оча всi знають: коли у сiм'њ хтось важко хворiЇ, найстарiший чоловiк iде по лiки тiльки до ћарчелло. јле жiнкам уже давно заборонено спiлкуватис€ з ним. “им паче, менi.

ћене ледь не пересмикнуло. ƒопомога? “а €кби вона знала, €к давно € чекаю свого останнього дн€!

Ц я знаю, що ти хочеш померти... Ц раптом сказала баба з таким болем у серцi, нiби вiдрiзала вiд свого тiла шмат шкiри. Ц ћо€ донька також хотiла...

 

ћарчелло жив вiдлюдником на своЇму хуторi. Ћюди навiть зараз не косили траву i не розгрiбали снiг бiл€ його спаленого колись будинку, з острахом оминали його теперiшнiй маЇток. ƒо оповитоњ мiстичними легендами полонини, недалеко вiд котроњ, за њхнiми розповiд€ми, жив сам јльмгайст, було годин п'€ть пiшоњ ходи влiтку. ј зараз, коли снiги стерли всi дороги, йти до таЇмничого iталiйц€, тiрольц€, що народивс€ по iнший бiк гори, було вдвiчi довше.

 

...

 

«ранку баба √ерлiнде вигл€дала заклопотанiшою, нiж звичайно. Iз незмiнною, затиснутою мiж зубами самокруткою, походжала вона, закута в картату, схожу на угорську хустку, холодною, поки не розтопленою хатою. я не звертала на нењ уваги. ћовчки й скривившись, нiби приймаючи отруту, випила њњ чудо-зiлл€, що його вона звечора залишала дл€ мене у коричневому глечику на пiдвiконнику (аби набиралос€ цiлющоњ енергiњ нiчного снiгу). я знову сто€ла на порозi нового, беззмiстовного, порожнього дн€, що т€гтиметьс€, €к i попереднiй, дес€ток iз хвостиком годин, аби зморити моЇ тiло, схоже на скелет, що на нього напнули сотнi нервiв, котрi, немов вампiри, бо€лис€ денного свiтла, i котрi, мов маленькi дiти, жахались ночi...

Ц ”ночi у ¬ольфгана зарiзали вiвцю... Ц принесла новину баба. Ц «има нинi видалас€ снiжною i холодною, нещаст€ знову забрело до села по њжу. ƒумаю, цього року у всьому звинуват€ть тебе.

Ц ћене? Ц кволо посмiхнулась €. Ц «а що?

Ц ” селi кажуть, що ти накликала на нас татцельвурма. “омас пропонуЇ њхати до мiста за вченими. «оологами, чи €к њх там. ўоправда, люди протестують, бо€чись накликат





ѕоделитьс€ с друзь€ми:


ƒата добавлени€: 2015-11-05; ћы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 459 | Ќарушение авторских прав


ѕоиск на сайте:

Ћучшие изречени€:

80% успеха - это по€витьс€ в нужном месте в нужное врем€. © ¬уди јллен
==> читать все изречени€...

2069 - | 1949 -


© 2015-2024 lektsii.org -  онтакты - ѕоследнее добавление

√ен: 0.206 с.