Існує дві структури експериментального дослідження: паралельна та послідовна

Паралельний експеримент: обираються по можливості два однорідні об’єкти (два класи чи групи)­-експериментальний та контрольний. В експериментальній групі вводиться в дію активний фактор впливу, а в контрольній групі навчальний процес залишається незмінним. Спостерігаються і зіставляються два об’єкти, причому, як і до початку експерименту, так і після нього. Це дає можливість порівняти вихідні та кінцеві характеристики досліджуваного педагогічного явища і таким чином довести ефективність проведеного експерименту.

Послідовний експеримент- ґрунтується на вивчені одного й того ж об’єкта двічі: без введення активного фактора впливу і з його введенням. У такому випадку необхідно довести, що в першому варіанті експериментальних дій характеристики об’єкта не змінились, тобто дії виявилися не результативними. А в другому-введення певного експериментального фактора змінило ситуацію, що засвідчила ефективність педагогічного впливу.

Педагогічні процеси завжди мають імовірний характер, бо зв’язки між причиною і наслідками не є однозначними, а залежать від чисельних факторів, які не можна передбачити наперед і повністю. Для практичного здійснення розрахунків необхідно: чітко визначити складові педагогічного процесу, які можуть бути зафіксовані у певних одиницях вимірювання (балах, кількості відповідей, виконаних завдань, витраченого часу, подій, що відбулися тощо); розробити експериментальну методику, яка стимулює відповідні дії досліджуваних (тести, опитувальні листки); отримати результати експерименту і надати їм зручного для обчислення вигляду (таблиці, графіки); обрати доцільний для певного педагогічного явища спосіб розрахунків (відсотки, середнє значення характеристик, межі відхилень від середніх значень, дисперсія та ін.); подати кількісні результати у формі, що забезпечує можливість їх педагогічної інтерпретації, тобто єдності якісної та кількісної оцінок.

Виміри -це певні відповідності між явищами, що вивчаються, та числами. Вони здійснюються на основі визначення шкали вимірювань, одиниці вимірювань та точності вимірювання.

Шкала найменувань -складається шляхом надання об’єктам вивчення цифрових значень. Ці цифри вказують найменування об’єктів, їх можна міняти місцями, групувати, підраховувати, скільки раз (як часто) вони зустрічаються, але не можна додавати або віднімати.

Шкали порядку (або рангова) -дає можливість вирізняти ступінь виявлення певних властивостей чи ознак об’єктів, їх співвідношення типу ”більше-меньше”, ”краще-гірше”. Така шкала використовується, коли треба врахувати якісні показники педагогічного явища, що не мають суворої кількісної міри. Цифри балів можна складати, ділити, множити, упорядковувати (розміщати) за рангами.

Шкала інтервалів -це градація (порядок) властивостей чи ознак об’єкта,та їх відмінності в однакових інтервалах, тобто встановлює одиницю виміру. Об’єкту надається число, що дорівнює числу таких одиниць. Тому зазначені шкали відповідають на питання ”наскільки більше?”

Шкали відносин -це шкала в якій чітко визначено положення нульової точки.

Методи математичної статистики дають можливість урахувати імовірні неточності і відобразити їх у педагогічній інтерпретації результатів вимірювання, які не вважаються достовірними без такої статистичної обробки.

Статистична сукупність - це ряд чисел одержаних в процесі спостереження або вимірювання будь-якого показника.

Генеральна сукупність- сукупність усіх значень, які можна добути для вивчення об’єкта.

Вибіркова сукупність -це частина усіх значень, які можна добути для вивчення об’єкта.

Вибірка -складається за допомогою випадкового добору елементів генеральної сукупності. Одержані кількісні дані записуються у вигляді таблиці з вертикалями (графи, стовпчики) і горизонталями (рядки). Перетин вертикальних і горизонтальних значень утворює клітинки для вписування статистичних даних.

Гістограма -це послідовність стовпчиків, кожний з яких спирається на один розрядний інтервал, а висота його відображає число подій або частоту в цьому розряді.

Професійна педагогічна діяльність – цілісна динамічна система у якій можуть виокремлюватися структурні і функціональні компоненти: суб’єкт педагогічного впливу, об’єкт педагогічного впливу, предмет їх суспільної діяльності, цілі навчання, засоби педагогічної комунікації. Ці компоненти складають систему, бо ні один з них не може бути замінений іншим або їх сукупністю. Вони знаходяться у прямій та зворотній взаємозалежності.

Праця викладача вищого навчального закладу - це висококваліфікована розумова праця щодо підготовки кадрів спеціалістів вищої кваліфікації з усіх галузей народного господарства, інтелектуальної еліти суспільства, української інтелігенції. В ній органічно поєднані знання та ерудиція вченого і мистецтво педагога, висока культура та інтелектуальна, моральна зрілість, усвідомлення обов’язку і почуття відповідальності.

Специфіка педагогічної діяльності полягає у наступному:

- у сукупності певних фізичних та інтелектуальних сил і здібностей педагога, завдяки яким він успішно здійснює доцільну діяльність щодо виховання і навчання студента. Серед них найважливішими є організаторські здібності;

- у своєрідності об’єкта педагогічної праці, який одночасно стає суб’єктом цієї діяльності. Активність студентів як суб’єктів педагогічної праці багато в чому визначається рівнем їх організаційних та вмінь.

- у своєрідності засобів праці викладача, значна частина яких - духовні.;

- у специфіці взаємозв’язку між трьома підсистемами (сукупність інтелектуальних і фізичних сил педагога, сукупність певних даних об’єкта праці і сукупність засобів та структури діяльності).

Функції, які виконує викладач вищого навчального закладу:

- організаторську (керівник, провідник у лабіринті знань, умінь, навичок);

- інформаційну (носій найновішої інформації);

- трансформаційну (перетворення суспільно значущого змісту знань в акт індивідуального пізнання);

- орієнтовно-регулятивну (структура знань педагога визначає структуру знань студента);

- мобілізуючу (переведення об’єкта виховання у суб’єкт, самовиховання, саморуху, самоутвердження).

Навчальна робота у вищому педагогічному закладі­ - це частина цілеспрямованої трудової діяльності щодо підготовки спеціалістів вищої кваліфікації, що включає види конкретних робіт, визначених структурою навчального плану спеціальності.

Навчально -педагогічна діяльність -це організація процесу навчання у вищій школі у відповідності з вимогами суспільства.

Навчальний процес вищої школи -це процес у якому органічно поєднується навчальний і науково-дослідний аспект, підвищення активності і самостійної роботи студента (навчаючись, студент вчиться сам).

Педагогічна діяльність - це діяльність у якій поєднуються теоретична складова, пов’язана з розкриттям нових закономірностей, сутності науки, а також практична, спрямована на перетворення конкретних ситуацій, на розв’язання системи педагогічних завдань.

Психологічна структура діяльності педагога -це взаємозв’язок, система і послідовність дій педагога, спрямованих на досягнення поставлених цілей через розв’язання педагогічних задач у якій виокремлюються конструктивний, організаторський, комунікативний і гностичний функціональні компоненти.

Гностичний компонент педагогічної діяльності -це своєрідний стрижень компонентів педагогічної діяльності він включає в себе вивчення: змісту і спосіб впливу на студентів; вікових та індивідуальних особливостей студентів; особливостей навчально-виховного процесу і результатів власної діяльності, її переваг і недоліків.

Конструктивний компонент включає в себе: добір і композицію змісту інформації, яка стає надбанням студентів; проектування діяльності студентів, в якій необхідна інформація може бути засвоєна; проектування власної майбутньої діяльності і поведінки, якими вони мають бути в процесі взаємодії зі студентами.

Проективний компонент- це вміння чітко сформулювати мету, проблему, гіпотезу, задачі дослідження, знаходити найбільш ефективні методи вивчення явищ та аналізу даних, добирати інформаційний матеріал для наукового пошуку, передбачати і попередньо оцінювати результати дослідження тощо.

Організаційний компонент вміщує організацію: інформацію в процесі її повідомлення студентам; різних видів діяльності студента таким чином, щоб результати відповідали цілям системи; власної діяльності і поведінки в процесі безпосередньої взаємодії з студентами.

Комунікативний компонент вміщує: встановлення педагогічно доцільних стосунків з тими, на кого спрямований вплив; установка правильних взаємин з тими, хто виступає в ролі керівника даної системи; співвіднесення своєї діяльності з державними завданнями, що ставиться до керівника як громадянина своєї держави.

Педагогічна майстерність -це комплекс якостей особистості, що забезпечує високій рівень самоорганізації професійної діяльності педагога. Її складовими є гуманістичне спрямування, теоретичні знання, педагогічні здібності, педагогічна техніка.

Професіоналізм -це інтегрована якість, результат інтенсивної довготривалої педагогічної діяльності, яка передбачає високій рівень продуктивності праці.

Структура професійної педагогічної діяльності складається з трьох взаємопов’язаних компонентів: професіоналізм знань, професіоналізм спілкування, професіоналізм самовдосконалення.

Професіоналізм знань - основа, підґрунтя формування професіона­лізму загалом. Важливими особливостями професіоналізму знань є:

- комплексність, тобто здатність викладача синтезувати інформацію з різних галузей науки у процесі викладання певного закону, тенденції;

- особистісна забарвленість, тобто знання, ”пропущені” через власну позицію;

- формування знань одночасно на різних рівнях (теоретичному, методичному, технологічному).

Професіоналізм спілкування -це готовність і уміння використати системні знання у взаємодії зі студентами.

Професійно - педагогічне спілкування -це система прийомів органічної соціально-психологічної взаємодії педагога і вихованців, змістом якої є обмін інформацією, пізнання один одного, організація і корекція взаємин у колективі вихованців, обмін ролями, співпереживання і створення умов для самоствердження особистості вихованця. У професійному спілкування можна виділити два взаємопов’язані компоненти:

- загальні принципи (основа) спілкування, що закладаються самим характером суспільного ладу, наслідуванням цінностей минулого, в яких реалізується педагогічна діяльність педагога, єдина мета і задачі навчання;

- індивідуальні принципи (основа) спілкування, громадянська позиція, стиль спілкування - сукупність конкретних прийомів і засобів, які викладач доцільно, залежно від конкретних умов і можливостей навчання і виховання реалізує у своїй діяльності на основі власних знань, здібностей і умінь.

Рівні спілкування викладачів:

- примітивний -в основу ставлення до студента покладено примітивні правила і реакції поведінки - амбіції, самовдоволення, зловтіха. Викладача демонструє свою зверхність. Студент для викладача виступає засобом досягнення мети;

- маніпулятивний -взаємини зі студентом будуються на грі, суть якої у бажанні будь-що виграти, використовуючи різні прийоми, лестощі. Студент при цьому є об’єктом маніпуляції. Він заляканий, інфантильний.

- стандартизований - домінує формальна сторона структури спілкування. Спостерігається слабка орієнтація на особистість: викладач дотримується стандартів етикету, але така поведінка є поверховою і, не зачіпаючи особистісного рівня, реалізується на рівні масок. Студент самостійний об’єкт, відчуває байдужість викладача поза ”маскою”, і фактично залишається об’єктом маніпуляцій.

- діловий -орієнтуючись на справу, викладач бере до уваги особистісні характеристики студента лише в контексті ефективності діяльності. Викладач дотримується стандартів етикету, визнає за студентом право на самостійність. Студент для викладача є значущим залежно від внеску у спільну діяльність. В особистому житті студент залишається самостійним.

- особистісний -спілкування базується на глибокій зацікавленості до студента, визнанні самостійності його особистості. Викладач поважає студентів, вся його діяльність спрямована на розвиток їхньої духовності, особистісне спілкування стає спілкуванням духовним. Студент довіряє викладачеві, викладач є авторитетом і найкращим посередником між ним і знаннями про навколишній світ, людей себе.

Нормою професійної поведінки є такт, форма реалізації педагогічної моралі в діяльності педагога, в якій співпадають думка і дія.

Педагогічний такт -це педагогічно грамотне спілкування в складних педагогічних ситуаціях, вміння знайти педагогічно доцільний і ефективний спосіб впливу; почуття міри, швидкість реакції, здатність швидко оцінювати ситуацію і знаходити оптимальне рішення; вміння керувати своїми почуттями, не витрачати самовладання, емоційна урівноваженість, у поєднанні з високою принциповістю та вимогливістю, з чуйним людяним ставленням до студента; критичності і самокритичності в оцінці своєї праці та своїх вихованців, у нетерпимості до шаблону, формалізму, застою думки і справи, до бюрократизму і пихи; повазі в студентах особистості, розвитку їх людської діяльності. Педагогічний так -це ланцюг ситуацій і задач, у розв’язані яких можна простежити таку послідовність: педагогічна задача- комунікативна задача - мовна задача. Слово - це основний інструмент педагогічної діяльності.

Культура мовлення -дотримання кожним мовцем правильної літературної вимови, правопису, лексичних і граматичних норм, усталеного в літературній мові наголошення слів.

Педагогічна техніка містить дві групи складових:

- уміння педагога керувати своєю поведінкою - технікою володіння своїм організмом;

- уміння впливати на особистість і колектив: техніка організації контакту, управління педагогічним спілкуванням.

Професіоналізм самовдосконалення -це професійне самовдосконалення через самоосвіту (самостійне оволодіння найновішими досягненнями психологічної науки, накопичення передового педагогічного досвіду; аналіз власної діяльності та діяльності колег і на цій основі реконструювання навчально-виховної інформації і організації власних пошуків) та самовиховання - особистісне самовдосконалення (перебудова особистісних якостей, установок, цінностей, моральних орієнтацій, потреб, інтересів, мотивів поведінки).

Самоосвіта -фундамент професійного зростання викладача як спеціаліста, формування у нього соціально цінних і професійно-значущих якостей.

Педагогічна культура -це діалектична інтегрована єдність педагогічних цінностей: цінностей –цілей й цінностей-мотивів; цінностей –знань; технологічних цінностей; цінностей-властивостей; цінностей відношень. Педагогічна культура діалектична пов’язана з усіма елементами особистісної культури: моральною, естетичною, розумовою, правовою, політичною, екологічною та ін., оскільки вона є інтегральним показником інших видів культур, їх складовою і в той же час включає їх у себе.

 

ТЕМА 2.