Як організатор навчально-виховного процесу

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Бердянський державний педагогічний університет

Соціально-гуманітарний факультет

 

Кафедра педагогіки вищої школи

та управління освітніми закладами

 

 

 

ТЕЗИ ЛЕКЦІЙ З КУРСУ

”ПЕДАГОГІКА ВИЩОЇ ШКОЛИ”

для магістрантів

зі спеціальності 8.000009 – Управління навчальним закладом

 

 

Затверджено радою

соціально-гуманітарного факультету

протокол № від 2007 р.

 

 

Бердянськ

 

 

Упорядник:

Нємченко С.Г., старший викладач, кандидат педагогічних наук.

 

 

Рецензенти:

 

Крижко В.В., кандидат педагогічних наук, професор;

 

Кашкарьов Г.В., кандидат педагогічних наук, доцент.

 

Схвалено методичною радою

Бердянського державного педагогічного університету

 

Протокол від 2007 р. №

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА

 

Стратегія розвитку сучасного українського суспільства в умовах соціально-економічних реформ об’єктивно потребує підвищення вимог до освітньої системи та професійної підготовки фахівців високої кваліфікації.

Закон ”Про освіту” (2002 р.) визначає, що магістр ­- освітньо кваліфікаційний рівень вищої освіти особистості, яка на основі освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра або спеціаліста здобула повну вищу освіту, спеціальні уміння та знання, достатні на виконання завдань та обов’язків інноваційного характеру.

Курс педагогіки для магістрів завершує весь цикл педагогічних дисциплін і логічно пов’язаний з основними курсами педагогіки (загальної, теорії і методики виховання, дидактики, школознавства), педагогічної майстерності та вікової і педагогічної психології, технології навчально-виховного процесу.

Основною метою курсу педагогіки вищої школи є підготовка студентів магістратури до: виконання обов’язків викладача вищого навчального закладу; проведення науково-пошукової роботи та до керівництва дослідницькою роботою студентів; організація навчально-виховного процесу в спеціалізованих гімназіях, школах, коледжах.

Основні завдання курсу:

- поглиблення, розширення, інтеграція знань з педагогіки, педмайстерності, навчально-виховної технології;

- практичне опанування студентами різними формами організації навчального і виховного процесів у вищих закладах освіти I-IV рівня акредитації;

- виховання у магістрів особистісних якостей майбутнього педагога, відповідального ставлення до виконання ролі вчителя, викладача, прагнення постійно займатися самонавчанням, саморозвитком, самовдосконаленням.

ТЕМА 1.

ЗАГАЛЬНІ ОСНОВИ ПЕДАГОГІКИ ВИЩОЇ ШКОЛИ.

ВИКЛАДАЧ ВИЩОГО НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ

ЯК ОРГАНІЗАТОР НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОГО ПРОЦЕСУ.

 

Предмет, задачі, основні категорії педагогіки вищої школи. Вища школа, як педагогічна система. Методи і методика педагогічних досліджень. Специфіка діяльності педагога у вищому навчальному закладі. Функції, права та обов’язки викладача педагогічного університету. Основні напрями діяльності викладача вищого навчального закладу. Психологічна структура педагогічної діяльності. Педагогічний професіоналізм викладача вищого навчального закладу. Роль і значення культури освітян в становленні демократичної держави. Шляхи формування загальної і педагогічної культури викладача вищого навчального закладу.

Рекомендована література

1. Положення про освітньо-кваліфікаційні рівні (ступеневу осві­ту). Постанова КМ України від 20.01.1998 р. № 65 // Офіційний вісник України. – 1998. – №3. – С.202-207.

2. Положення про державний вищий заклад освіти. Постанова КМ України від 05.09.1996 р. №1074 // Інформ. збірник Мін. освіти і науки України. – К., 1997. – №1. – С.3-22.

3. Про концептуальні засади гуманітарної освіти в Україні (вища школа). Рішення колегії Мін. освіти та науки Укр. Від 27.12.1995 р. №13/4-811 // Законодавчі та нормативні акти про освіту. – Т.1.-С.146-157.

4. Національна доктрина розвитку освіти Украйни у XXI столітті. - К: Шкільний світ, 2001. – 16 с.

5. Державна національна програма "Освіта" (Україна XXI столітті) – К.: Райдуга, 1994. – С. 33-36.

6. Закон про вищу освіту // Освіта. - 20-27 лютого 2002.

7. Примірний статут вищої освіти - Інформ. зб. МО України 1997, №20.

8. Алексюк А.М. Педагогіка вищої освіти Україні». Історія. Про­блеми. – К: Либідь, 1998 – 558с.

9. Бабанский Ю.К. Методология и методика научного поиска - М.: Педагогика, 1989.-324с.

10. Болонський процес у фактах і документи / Укл: З.І. Тимошенко, А.М. Грохов, Ю.А. Галон, Ю.У. Полеха. – К: Вид-во Європ.ун-ту, 2004. – 169с.

11. Болонський процес у фактах і документах (Сорбонна – Боло­нья – Саламанга – Прага – Берлин)У Упор. М.Ф. Степко та ін. Тернопіль: Вид-во ТДПУ ім. В. Гнатюка, – 2003. – 52с.

12. Вітвицька С.С. Основи педагогіки вищої школи: Методичний посібник для студентів магістратури. – Київ: Центр навчальної літера­тури, 2003. – 316с.

13. Воловик П.М. Теорія ймовірностей і математична статистика в педагогіці. – К: Рад. школа, 1969 – 123с.

14. Галузинський В.М., Євтух М;Б. Педагогіка: Теорія та історія –Рівне, 1996. – С.30 – 37, 49-54.

15. Гончаренко С.У. Український педагогічний словник. - К.: Либідь, 1997.-376с.

16. Основи педагогіки та психології вищої школи /Под. ред: Петровського А.В.- М.: МГУ, 1988. – 303с.

17. Рудницька О.П., Болгарський А.Г., Свистєльнікова Т.Ю. Ос­нови педагогічних досліджень. - К: Експрес -- об'ява, 1998 – 143с_;

18. Стоунс Э. Психопедагогика: Психология:.теория и практика обучения (пер. с англ-) // [Науч. ред., предис. и комен.Н.Ф. Талызиной] -М.: Педагогика, 1984. -471с.

19. Сухомлинська О.В. Концептуальні засади розвитку історико-педагогічної науки в Україні // Шлях освіти. -1999. – № 1. – С. 41-45.

20. Сучасна вища школа: психолого-педагогічний аспект: Монографія /За ред. Н.Г. Ничкало. – К. 1999.

Педагогіка вищої школи – це наука про закономірності навчання і виховання студентів, а також їх наукову і професійну підготовку як спеціалістів відповідно до вимог держави.

Об’єкт педагогіки вищої школи – система вищої освіти і педагогічні процеси в ній.

Предмет педагогіки вищої школи – навчально-виховний процес та процес професійної підготовки спеціалістів, культурної еліти сучасного суспільства; вивчення закономірних зв’язків, які існують між розвитком, вихованням та навчання студентів у ВНЗ; розробка на цій основі методологічних, теоретичних та методичних проблем становлення сучасного інтелектуального висококваліфікованого фахівця у будь – якій галузі матеріального чи духовного виробництва.

Метою педагогіки вищої школи є дослідження закономірностей розвитку виховання і навчання студентів і розробка на цій основі шляхів удосконалення процесу підготовки кваліфікованого спеціаліста.

Завдання педагогіки вищої школи:

- аналіз соціально-історичних характеристик вищої освіти;

- аналіз змісту, форм і методів навчання, розвитку і виховання студентів у вищому навчальному закладі;

- аналіз методів контролю і оцінки успішності студентів на основі системного підходу;

- розробка нових технологій навчання і виховання у вищому навчальному закладі;

- розкриття педагогічних закономірностей формування студентів як майбутніх фахівців.

Педагогіка вищої школи виконує такі функції:

- аналітичну (теоретичне вивчення, опис, аналіз педагогічних явищ і процесів, причинно-наслідкових зв’язків; аналіз узагальнення та інтерпретація і оцінка педагогічного досвіду);

- прогностичну (забезпечення наукового обґрунтування цілей, планування педагогічного процесу, ефективного керівництва освітньою політикою);

- проективно-конструктивну (розробка нових технологій та втілення результатів досліджень.)

Методологічні категорії педагогіки вищої школи:

- педагогічна теорія -система науково-педагогічних знань, яка описує і пояснює елементи педагогічної діяльності у вищому навчальному закладі. Складовими елементами педагогічної теорії є: педагогічні ідеї, педагогічні поняття, педагогічні поняття, педагогічні концепції, педагогічні закономірності і педагогічні принципи. Теорія узагальнює їх і окремих явищах. На основі теорії будується методика навчально-виховної роботи у вищому навчальному закладі.

- педагогічна концепція -система критичних поглядів на реальну вузівську дійсність і відповідного пошуку та пропозицій нових конструктивних ідей. Педагогічна концепція завжди повинна підкріплюватись дослідженнями та емпіричними даними;

- педагогічна ідея -це новий напрям думки, твердження або розгорнута модель, що відображає ті чи інші стосунки або зв’язки у вузівській дійсності. Набуваючи самостійного характеру, ідеї можуть поєднуватись у концепції, частково слугуючи поповненням теорії;

- педагогічна закономірність -об’єктивно повторювана послідовність явищ.

Принципи педагогіки вищої школи -система вимог і положень педагогіки дотримання яких забезпечує продуктивність навчально-виховного процесу.

До основних принципів належать:

- гуманізація виховання – пріоритет завдань самореалізації особистості студента, створення умов для вияву обдарованості і талантів, формування гуманної особистості, щирої, людяної доброзичливої;

- науковий, світський характер навчання;

- єдність національного і загальнолюдського -формування національної свідомості, любов до рідної землі і свого народу; володіння українською мовою, використання усіх її багатств і засобів у мовній практиці; прищеплення шанобливого ставлення до культури; спадщини, традицій і звичаїв народів, що населяють Україну; оволодіння надбаннями світової культури;

- демократизація виховання- розвиток різноманітних форм співробітництва, встановлення довіри між викладачем і студентом, взаємоповага, розуміння запитів та інтересів студентів;

- пріоритет розумової і моральної спрямованості змісту навчання і виховання;

- поєднання активності, самодіяльності і творчої ініціативи студентів з вимогливим керівництвом викладача;

- урахування індивідуальних, вікових особливостей у навчально – виховному процесі.

Процесуальні категорії педагогіки вищої школи: виховання, навчання, освіта, розвиток, формування особистості; навчально-виховний процес.

Суттєві категорії педагогіки вищої школи: мета, завдання і зміст виховання; професіограма спеціаліста (вчителя), діяльність (викладача і студента); диференційований та індивідуальний підходи; прогнозування наслідків педагогічного впливу, планування навчальної роботи; форми і методи й засоби виховання і навчання; педагогічні технології навчання і виховання; управління навчально-виховним процесом; самостійна робота студентів, науково-дослідна діяльність студентів; гуманізація і гуманітаризація вищого навчального закладу.

Структура вищого закладу освіти визначається відповідно до Положення про державний вищий заклад освіти та його Статуту. Основними структурними підрозділами вищого закладу освіти третього і четвертого рівнів акредитації є: інститути, факультети, кафедри, курси, тощо.

Управління вищим закладом освіти здійснюється на основі суміщення прав центральних органів виконавчої влади та керівництва вищого закладу освіти, розмежування повноважень, поєднання єдиноначалля та самоврядування.

Для вирішення основних питань діяльності вищого закладу освіти відповідно до його Статуту створюються робочі та дорадчі органи:

· робочі органи - ректорат, деканати (для вищих закладів освіти третього і четвертого рівнів акредитації), адміністративна рада (для вищих закладів освіти першого і другого рівнів акредитації), приймальна комісія;

· дорадчі органи - вчена рада (вищих закладів освіти третього і четвертого рівнів акредитації), педагогічна рада (для вищих закладів освіти першого і другого рівнів акредитації), бюджетно-фінансова комісія тощо;

Статут вищого навчального закладу складається із розділів:

І. Загальні положення.

ІІ. Структура і управління університету.

ІІІ. Співробітники університету.

ІV. Студенти і аспіранти.

V. Права університету.

VI. Бібліотека університету.

VII. Фінансово-господарська діяльність університету.

VIII. Міжнародне співробітництво.

Педагогічне дослідження -це свідомий цілеспрямований пошук шляхів удосконалення педагогічного процесу з використанням наукового апарату.

Етапи педагогічного дослідження:

I етап	Вивчення протиріччя у системі освіти Визначення наукової проблеми і мети дослідження
II етап	Визначення стану розв’язання протиріч, їх причин Визначення об’єкта і предмета дослідження Формулювання педагогічної гіпотези (передбачення-припущення)
III етап	Формулювання конкретних завдань відповідно до гіпотези Вивчення методики дослідження Визначення показників педагогічної діяльності
IV етап	Експериментальні дослідження Лабораторний експеримент
V етап	Завершувально-узагальнюючий, аналіз, обробка матеріалів

Мета дослідження -визначає і спрямовує діяльність дослідника, мобілізує волю і енергію на розв’язання проблеми і досягнення результату.

Наукова проблема -це загальне складне завдання (теоретичне або практичне), що потребує розв’язання, але шляхи, методи і можливі наслідки цього невідомі. Наукова проблема може бути сформульована як тема дослідження.

Не можна ототожнювати поняття ”наукова проблема” з поняттям ”наукова задача ” практична задача”. Наукова проблема розв’язується тільки у процесі проведення експериментальних досліджень (теоретичних або практичних) із застосуванням нових методів, засобів навчання або спеціально створених і побудованих їх комплексних структур. Для розв’язання наукової задачі, як правило, не потрібно застосовувати нові методи, засоби навчання, їх комплекси або проведення досліджень взагалі. Наукова проблема не висувається довільно, а є результатом глибокого вивчення практики та наукової літератури.

Об’єкт дослідження - це сукупність споріднених елементів, серед яких виділяється один як предмет дослідження.

Предмет дослідження -вирізнення певного ”ракурсу” дослідження, як припущення про найсуттєвіші для вивчення обраної проблеми характеристики об’єкта. Важливою вимогою є відповідність предмета об’єкту дослідження.

Об’єкт наукового дослідження виступає загальною сферою пошуку, а предмет, - як те конкретне, що виявляється.

Мета дослідження -відображає спрямованість наукового пошуку на одержання нових знань та їх експериментальну апробацію. Загальна мета конкретизується у дослідницьких завданнях, сукупність яких дає уявлення про те, що слід зробити для її досягнення.

Завдання дослідження пов’язані з виявленням сутності, природи, і структури об’єкту, що вивчається, розкриттям загальних способів його перетворення та розробкою конкретних методик, педагогічних дій і практичних рекомендацій. Спершу окреслюються найзагальніші, кожне з яких деталізується у процесі дослідження.