Основи дидактики вищої школи

Поняття про дидактику вищої школи. Основні категорії дидактики. Закономірності та принципи процесу навчання у вищому навчальному закладі. Моделі освіти. Методи та форми організації навчального процесу у вищій школі. Сучасні системи навчання у ВНЗ. Сутність та класифікація педагогічних технологій. Класифікація самостійної роботи студентів. Організація самостійної роботи студентів. Психологічні питання організації самостійної роботи студентів. Керівництво самостійної роботою студентів. Рівні сформованості умінь самостійної роботи студентів. Сутність і взаємозв’язок понять освітні технології, педагогічні технології. Класифікація педагогічних технологій. Модульно-рейтингова технологія навчання. Ігрові технології та їх характеристики. Кредитно-модульна технологія навчання. Характеристика нових інформаційних технологій (комп’ютерних) та технологій дистанційного навчання.

 

Рекомендована література:

1. А. М. Алексюк. Педагогіка вищої освіти України. Історія.Теорія. – К.: Либідь, 1998. – С. 393 – 497.

2. А. М. Алексюк. Педагогіка вищої школи. Курс лекцій: Модульне навчання. – К., 1993.-218с.

3. Бабин І., Мирська Г. Особливості організації навчання на ос­нові системного дидактичного модуля // Педагогікаі психологія професійної освіти.-1997.-№3-4.4.1.-С.105-109.

4. Беспалько В.П. Слагаеые педагогической технологии. -М:Педагогика, 1989.-302с.

5. Бондаревська Е.В. Гуманистическая парадигма личностно ориентированного образования // Педагогіка, 1992. – № 4. – С. 11 – 17.

6. Бондар В.І. Теорія і практика модульного навчання у вищих закладах освіти (на матеріалах дидактики) // Освіта і управління, 1999.- № 1.- Т.3.-С. 19 - 40

7. Дубовець О.М., Лях Б.Г. Лазаренко В.І. Активна консультація як один з методів контролю та підвищення рівня знань студентів // Нові технології навчання.-1995.-Вип.14. – С. 144 – 147.

8. Козаков В.А., Меун Н.Р., Ковальчук П.О. та ін. Сучаснітренінгові методи. Проект за програмою ПАСІS, К. – 1996. -215 с.

9. Костенко Віктор. Модульно-розвивальне навчання: відуправління до методичного забезпечення // Рідна школа – липень – 2000-с.17-23.

10. Кремень В. Особистісно-розвивальне навчання як науковий пріоритет // Рідна школа. – №11. – 1998.-С.53-57.

11. Кремень В.Г. Болонський процес: зближення, а не уніфікація// Дзеркало тижня, 2003. – № 41. – 13 грудня

Теорія освіти -це система ідей, обґрунтоване керівництво до дії, прогнозування шляхів удосконалення системи вищої освіти; упорядкування понять і категорій науки; прогнозування наукового розвитку, вибору методів і засобів наукових досліджень; визначення засобів розповсюдження наукових положень.

Проблеми теорії освіти вищої школи:

- визначення змісту навчання і кваліфікаційних рівнів випускників, виходячи з передбаченого розвитку науки і техніки;

- відображення у навчальному процесі зростаючої ролі науки у розвитку суспільства і матеріального виробництва, з урахуванням масового характеру вищої освіти і наукової підготовки спеціалістів;

- послідовне втілення у навчальний процес більш досконалих способів і засобів навчання, що підвищують якість і ефективність;

- перехід навчання на більш високій шабель інтелектуального і творчого розвитку студентів, виходячи з сучасних вимог безпосереднього процесу навчання.

- розробка раціональних шляхів контролю за якістю засвоєння знань;

- гуманізація, гуманітаризація, етнізація змісту освіти;

- індивідуалізація, диференціація професіональної і наукової підготовки студентів;

- процеси інтеграції вищої освіти України і Європи.

Основними категоріями дидактики вищої школи є: ” освіта ”, ” закони та закономірності ”, ” принципи ”, ” процес навчання ”, ” зміст освіти ”, ” форми організації та методів навчання ”, ” професійна підготовка ”.

Освіта -це система, процес і результат процесу пізнання.

Моделі освіти:

- модель освіти як державно відомчої організації. В такому випадку система освіти розглядається структурами державної влади як самостійний напрям в ряді інших галузей народного господарства. Базується вона за відомчим принципом, з жорстким централізованим визначенням цілей, змісту освіти, номенклатури навчальних закладів і навчальних дисциплін у межах того чи іншого типу освітньої системи. При цьому навчальні заклади підпорядковуються і контролюються адміністративними або спеціальними органами.

- модель розвиваючого навчання (В.В. Давидов, В.В. Рубцов). Ця модель тлумачить організацію освіти як особливу інфраструктуру через широку кооперацію діяльності освітніх систем різного рангу, типу, рівня. Така побудова дозволяє забезпечити і задовольнити потреби різних соціальних прошарків населення. У такому випадку сфера освіти виступає як ланка соціальної практики.

- традиційна модель освіти (Ж. Мажо, Л.Кро, Ж.Капель, Д.Равич) -це модель систематичної академічної освіти як способу передачі молодому поколінню універсальних елементів культури минулого. Відповідно до концепції традиціоналізму освітня система має розв’язувати переважно завдання формування базових знань, умінь, навичок (у межах культурно освітніх традицій), що дозволяють індивідуальності перейти до самостійного засвоєння знань, умінь, цінностей більш високого рангу.

- раціоналістична модель (П. Блум, Р. Ганьє, Б.Скінер та інші) передбачає таку організацію, яка забезпечує набуття знань, умінь, навичок і практичного пристосування до існуючого суспільства (засвоєння тільки таких культурних цінностей, які дозволяють молодій людини адаптуватися в існуючий суспільній структурі). В ідеології сучасної раціоналістичної моделі освіти центральне місце займає біхевіористська теорія.

- феноменологічна модель освіти (А.Маслоу, А.Комбс, К. Роджерсу та інші) передбачає персональний характер освіти з урахуванням індивідуально-психологічних особливостей. Освіта розглядається як гуманістична у тому значені, що вона більш повно й адекватно відповідає дійсній природі людини, допомагає їй виявити те, що закладено в ній природою. Педагоги цієї орієнтації створюють умови для самопізнання, саморуху індивідуальності. Саме цей напрям утверджується в Україні, але має назву особистісно-орієнтованої гуманістичної моделі.

- Неінституціональна модель освіти (П.Гудман, І.Ілліч, Ж. Гудлед, Ф. Клейн, Л. Бернар та інші) – орієнтована на організацію освіти поза соціальних інститутів, зокрема шкіл і вищих навчальних закладів.

Поняття ”закон” у педагогічній літературі тлумачиться як внутрішній і необхідний, всезагальний і суттєвий зв’язок предметів і явищ об’єктивної дійсності, як загальні необхідні і суттєві зв’язки між предметами і процесами.

Розрізняються закони динамічні та статичні.

Динамічним законом є такий, за якого вихідний (початковий) стан об’єкта однозначно визначає ряд наступних його станів. Знаючи перший, можна передбачити інший.

Статичним законом називається такий, при я кому передбачається визначення можливості (імовірності) закладених тенденцій у зміни об’єкта або системи за певних заданих умовах. У дидактиці переважають статичні закони і виявляються в більшості випадків як тенденції.

Поняття ”закономірність” у педагогічній літературі тлумачиться, як визначення всезагальної упорядкованості природи і суспільства, в межах якої необхідно виділити закони – спеціальні і загальні.

Закономірності (згідно І.Я. Лернеру) можна розділити на дві групи:

- закономірності, притаманні процесу навчання за його сутністю, які неминуче виявляються, як тільки він виникає в будь-якій формі; іншими словами-це закони, які притаманні навчанню завжди (виховуючий характер навчання; цілеспрямований характер взаємодії педагога і студента; єдність педагогічного керівництва і самодіяльності студентів; включення студентів у діяльність; залежність між метою навчання, змістом освіти і методами навчання; мета визначає зміст і методи, методи і зміст зумовлюють ступінь досягнення мети);

- закономірності, що виявляються залежно від характеру діяльності того, хто навчає, і тих, хто навчається, засобів навчання, а отже залежить від змісту освіти і методів (”поняття будуть засвоєні, якщо пізнавальна діяльність студентів цілеспрямовано організована”, ”міцність засвоєння усвідомленого змісту освіти є тим більшою, чим регулярніше організовано пряме і відкладене повторення і введення його в систему вже засвоєного раніше”; ”навички можуть бути сформовані, якщо викладач організує відтворення усвідомлених операцій і дій, що лежать в основі навичок”).

Принципи навчання:

- науковості;

- систематичності і системності;

- зв’язку з життям, практикою;

- свідомості і активності навчання;

- єдності конкретного і абстрактного;

- доступності;

- міцності знань;

- позитивної мотивації і самостійності;

- гуманізації;

- народності; культуровідповідності;

- наочності та диференціації;

- оптимальності навчального процесу.

Зміст освіти -це певний обсяг і характер систематичних наукових знань, практичних умінь і навичок, а також світоглядних і морально-етичних ідей, якими має оволодіти людина, в даному випадку - студент у процесі навчання.

Чотири основні елементи змісту освіти (за І.Я. Лернером):

- інформація, яка підлягає засвоєнню. Знання, що накопичені людством (основні ідеї, концепції, теорії, поняття науки). Знання про шляхи, методи пізнання, типи і способи розумових дій.

- способи діяльності - уміння, навички;

- досвід емоційно-ціннісного ставлення до знань;

- досвід творчої діяльності (перенесення знань, варіативність, комбінування).

Основні напрями оновлення змісту освіти (Державна національна програма ”Освіта ХХІ століття (1992), Закон України ”Про вищу освіту (2002)):

- деідеологізація змісту освіти (утвердження загальнолюдських цінностей, професіональна спрямованість змісту освіти);

- етнізація змісту освіти (вивчення на основі вчень національних досягнень, використання народної педагогіки, розширення курсів дисциплін, пов’язаних з історією українського народу);

- індивідуалізація та диференціація змісту освіти (багатоваріантність програм);

- практичне спрямування змісту освіти;

- спрямованість змісту освіти на розвиток самостійності, саморуху, самовдосконалення студента.

Зміст освіти визначається такими державними документами:

- Навчальним планом -державним нормативним документом, який визначає навчальне навантаження студентів, його розподіл за семестрами; відділеннями, спеціальностями, тобто встановлює перелік навчальних предметів, кількість годин, відведених на кожний предмет, кінець і початок навчального року.

- Навчальною програмою -державним документом, в якому розкривається зміст освіти з кожного предмету і визначається система наукових знань, світоглядних і морально-етичних ідей, практичних умінь і навичок, якими необхідно володіти студентам. Існує кілька способів побудови навчальних програм: лінійний; концентричний; модульний (при такому способі зміст кожної навчальної теми ґрунтується такими напрямами: орієнтацій ний, методологічний, змістовий, операційно-діяльністний, контрольно-перевірочний).

- Навчальним посібником -це книга, зміст якої повністю відповідає навчальній програмі або ж розглядає окремі теми навчального предмета; або ж містить емпіричний матеріал, що слугує закріпленню основного теоретичного матеріалу. До навчальних посібників належать: хрестоматії, словники. Збірники вправ і задач тощо. Монографія – це книга, в якій відображено одноосібну або колективну наукову працю з однієї з проблем.

Провідною формою навчання є лекція ­- вона визначає шляхи здійснення усіх видів і форм навчання у вищому навчальному закладі. Вона закладає основі розуміння і ставлення до предмету. Лекція - це стрункий систематичний і системний виклад певної наукової проблеми або її частки.

У практиці вищої школи розповсюдженими є такі види лекцій:

- лекція-бесіда або діалог з аудиторією -найбільш проста форма активного залучення слухачів до навчального процесу;

- лекція –дискусія. На відміну від попереднього прийому, у цій ситуації викладач не тільки використовує відповіді слухачів на його питання, а й організує вільний обмін думками в інтервалах між логічними розділами. Це пожвавлює навчальний процес, активізує пізнавальну діяльність аудиторії, дозволяє викладачеві керувати колективною думкою, використовуючи її з метою переконання, долаючи негативні установки і помилкові думки деяких студентів;

- лекція з розбором конкретних ситуацій -один зі способів активізації навчально – пізнавальної діяльності слухачів. За формою така лекція є дискусією, однак для обговорення викладач ставить не питання, а наводить конкретну ситуацію. Ця ситуація представляється усною або у фрагменті діафільму, відеозапису і містить у собі достатню інформацію для оцінки явища і його обговорення;

- лекція із застосуванням техніки зворотного зв’язку. Прикладом такої лекції може бути програмоване навчання, де лектор має можливість отримати інформацію про реакцію аудиторії та поставлене питання за допомогою технічних засобів. Можна також рекомендувати такий прийом як постановка питань на початку лекції чи після кожного її розділу;

- лекція-консультація. Така лекція проводиться з практичних тема бо практичною спрямованістю. Лектор викладає основні моменти, а потім студенти задають питання;

- проблемна лекція. Це лекція з усім джерелом методичних питань і компонентів, що здатна активізувати дані суміжних наук, досвід передової практики, особистий досвід студентської аудиторії, слав яких забезпечує реалізацію головної задачі: готувати вчителя –майстра, професіонала.

Для створення проблемної ситуації можна використати наступні прийоми:

- пряма постановка проблеми;

- проблемне завдання у вигляді питання;

- повідомлення інформації, яка містить суперечність, повідомлення протилежних думок з будь-якого питання;

- звернення уваги на те чи інше життєве явище, яке потрібно пояснити;

- повідомлення фактів, які викликають непорозуміння;

- співставлення життєвих знань з науковими;

- постановка питання, на яке повинен відповісти студент, прослухавши частину лекції і зробити висновки;

Засобом управління мисленням студентів на навчально – проблемній лекції є система заздалегідь підготовлених викладачем проблемних і інформаційних запитань.

Проблемні запитання -це такі, що вказують на сутність навчальної проблеми, на сферу пошуку невідомого. Вони спрямовані – у бік пошуку поки що невідомого студенту нового знання, умов або способів діяльності.

Семінарські заняття забезпечують розвиток творчого професійного мислення, пізнавальної мотивації і професійного використання знань у навчальних умовах.

Професійне використання знань - це вільне володіння мовою педагогічної науки, тобто точне оперування термінами, поняттями, визначеннями.

Семінари -складаються з двох взаємопов’язаних ланок-самостійного вивчення студентом програмного матеріалу і обговорення на заняттях результатів пізнавальної діяльності.

Семінарські заняття можна кваліфікувати:

- залежно від складності, об’єму і вимог, просемінари (підготовчі); власне семінари; міжпредметні семінари;

- залежно від мети: семінари-повторення і систематизації знань; семінари вивчення нового матеріалу; мішані (комбіновані);

- за формою проведення: семінари-бесіда; семінари-обговорення (реферативний); коментоване читання; диспут; розв’язання задач; комбінований; між предметний семінар та його різновидність – семінар-конференція.

Групова консультація-проводиться в таких випадках:

- при необхідності детально розглянути практичні питання, які були недостатньо висвітленні в лекціях або практичних, лабораторних, самостійних та інших формах занять;

- з метою допомоги слухачам у самостійній роботі, при підготовці до лабораторних, практичних, написанні рефератів, курсових, складанні заліку або екзамену;

- студент самостійно, без проведення лекції та інших видів занять, вивчає ті чи інші документи, інструкції, положення або методики.

Педагогічна технологія (за В.М. Монаховим) -це продумана у всіх деталях модель педагогічної діяльності з проектування, організації та проведення навчального процесу з безумовним забезпеченням комфортних умов для учнів та вчителя.

Педагогічна технологія- є змістовим узагальненням, що включає в себе всі ці визначення і може бути представлено трьома аспектами:

- науковим (педагогічна технологія - складова педагогічної науки, що проектує педагогічні процеси у педагогічних системах);

- процесуально-описовим (опис, алгоритм процесу, сукупність цілей, змісту методів і засобів, для досягнення гарантованих результатів, запланованої мети);

- процесуально-дійовим (здійснення технологічного процесу, функціонування всіх особистісних, інструментальних і методологічних педагогічних засобів);

Педагогічна технологія повинна задовольняти деяким основним методологічним вимогам, критеріям технологічності:

- концептуальність (опора на певну концепцію, що містить філософські, психологічні, дидактичні і соціально-педагогічні обґрунтування освітніх цілей);

- системність (педагогічна технологія повинна мати всі ознаки системи);

- логічність процесу, взаємозв’язок усіх частин, цілісність;

- керованість (можливість ціле планування, проектування процесу навчання, поетапної діагностики, варіювання засобами і методами з метою корекції результатів);

- ефективність (оптимальність витрат, гарантованість досягнення запланованого результату-певного стандарту навчання);

- відтворюваність (можливістьзастосування в інших однотипних умовах, іншими суб’єктами);

- єдність змістової і процесуальної частини, їх взаємообумовленість.

Складовими частинами нових педагогічних технологій є:

- соціальні перетворення і нове педагогічне мислення;

- суспільні, педагогічні, психологічні науки;

- сучасний передовий досвід;

- історичний вітчизняний і зарубіжний досвід (надбання попередніх поколінь);

- народна педагогіка.

Навчальна технологія -поняття близьке, але не тотожне поняттю педагогічна технологія. Воно відбиває шлях освоєння конкретного навчального матеріалу (поняття) в межах відповідного навчального предмета, теми, питання. Потребує спеціальної організації навчального змісту, адекватних йому форм і методів навчання.

Модульно-розвивальне навчання сприяє становленню особистості не тільки завдяки змісту, методам, формам організації, а й через свою сутнісну багатомірність, логіку буття з огляду на специфічну форму психосоціального зростання індивідуальності. Унікальність його полягає в тому, що всі сторони життя, аспекти, компоненти педагогічно керованого навчального процесу стимулюють, реально прискорюють чисельні процеси розвитку, які ієрархічно подані в загальній картині психосоціального розвитку кожного студента.

Принципові моменти функціонування модульної системи такі:

- модульна система навчання головним своїм призначенням повинна мати таку заміну організаційних засад педагогічного процесу у вищій школі, яка забезпечила б суттєву його демократизацію, умови для дійсної зміни місця студента у навчанні (перетворені його з об’єкта в суб’єкт цього процесу), надала б навчально-виховному процесу необхідної гнучкості, запровадила б у дію принцип індивідуалізації навчання;

- модуль – це відносно самостійна частина навчального процесу, яка містить насамперед одне або кілька близьких за змістом і фундаментальних за значенням понять, законів, принципів;

- засвоєння модуля розпочинається оглядово-установчою лекцією. Далі ідуть самостійна робота, консультація, потім кілька групових тьюторських занять за опрацьованими джерелами, що впроваджені замість традиційних семінарських занять і в своїй сукупності складаються зміст модуля;

- організаційно кожне тьюторське зайняття включає у себе три-чотири види навчальної роботи, серед яких два є постійними (невелика письмова робота та дискусія за змістом опрацьованих задач, евристична бесіда, рольова та ділові ігри тощо);

- джерела, виділені у списках літератури позначкою ”Х”, складають мінімум навчального матеріалу, необхідного для систематичного оволодіння предметом;

- студент може достроково вивчити й скласти звіт з матеріалу, що входить до того чи іншого модуля, за домовленістю з викладачем. Вивільнений таким чином час використовується ним згідно із своїми інтересами. Звіт студента за змістом конкретного модуля вважається прийнятим, якщо студент під час співбесіди з викладачем продемонструє розуміння головних ідей модуля і послідовно, аргументовано викладе їх.

- для студентів, що засвоїли матеріал і відзвітувалися за змістом усіх модулів до закінчення семестру, екзамен з даного предмету відміняється.

- коли студент не зміг з тих чи інших причин вчасно скласти звіт за змістом чергового модуля, він може зробити це за домовленістю з викладачем під час консультації.

- перевірка конспектів першоджерел відміняється і факт наявності або присутності їх у студентів не впливає на оцінку якості його навчальної праці.

- Прикінцева оцінка успішності вивчення предмета визначається підсумуванням залікових одиниць, які були отримані студентами за виконанням всієї сукупності навчальних завдань

Основні принципи модульності:

- наявність самостійної групи ідей (знань), якими оволодівають студенти (учні) за допомогою дидактично доцільних засобів, що відповідають природі цих ідей;

- формування самостійної планової, цілісної одиниці навчальної діяльності, яка б сприяла досягненням студентом чітко визначених цілей;

- оволодіння принципом модульності досягається через застосування різних форм і методів навчання, підпорядкованій загальній темі навчального курсу або актуальній науково-технічній, соціальній чи іншій проблемі;

- принцип модульності -це також складання автономних порцій, поділ навчального матеріалу на частини (кроки, порції, такти- на зразок розділу або теми) для груп студентів.

Структура навчального процесу за модульним принципом:

- вивчення теми (розділу) навчального матеріалу проводиться не частинами на заняттях, а подається цілісно узагальненим модулем на установчих лекціях. Тривалість лекцій визначається об’ємом теоретичного матеріалу, способами його структурування. Установчі лекції висвітлюють особливо складні, проблемні питання теми, найновіші факти і події. Активізація мислення студентів в ході лекції забезпечується, якщо лекція носить проблемний характер. Суть проблемної лекції полягає в створенні на ній викладачем проблемного завдання, яке вирішується, як правило, за участю аудиторії.

Складові частини проблемної лекції:

- одержання вихідних даних для формулювання проблемної ситуації;

- формулювання та роз’яснення проблемної ситуації;

- визначення загального напрямку пошуку рішення і розділення (якщо потрібно) проблеми на під проблеми;

- розв’язок проблемної ситуації на основі висунутих гіпотез;

- аналіз результатів та встановлення зв’язку з практикою.

Модульний контроль проводиться у формі виконання письмових контрольних завдань, що містять запитання для перевірки знань фактичного матеріалу і задачі. Оцінки виставляються в журналі успішності і в предметну відомість модульного контролю. Студент, що успішно склав весь модульний контроль, може бути звільнений від екзаменів.

Гра -це вид діяльності в умовах ситуацій, спрямованих на відтворення і засвоєння суспільного досвіду, в якому складається, формується і удосконалюється самоуправління поведінкою.

Ігрові технології сприяють засвоєнню: ЗУН, розвитку системи розумових дій, системи естетично-моральних якостей, системи дійово-практичної сфери і самокеруючи механізмів.

Ігрова діяльність виконує функції:

- спонукальну (викликати інтерес);

- комунікативну (засвоєння елементів культури спілкування педагога);

- самореалізації (кожен студент реалізує свої можливості);

- розливальну (розвиток уваги, волі та інших психічних якостей);

- розважальну (отримують задоволення);

- діагностичну (виявлення відхилень в ЗУН, в поведінці, прогалин у знаннях);

- корекційну (внесення позитивних змін у структуру особистості майбутніх вчителів).

Концептуальними основами ігрових технологій є психологічні механізми ігрової діяльності, що спираються на фундаментальні потреби особистості у самовираженні, самовизначенні, саморегуляції, самореалізації.

Ігрові технології поділяються:

- за цільовими орієнтаціями ігрові технології поділяються на: дидактичні, виховні, розвивальні, соціалізуючи;

- за характером педагогічного процесу: навчальні, тренінгові, контролюючі, узагальнюючі, пізнавальні, виховні, розвивальні, репродуктивні, творчі, комунікативні, діагностичні, профорієнтаційні, психотехнічні;

- за ігровою методикою: предметні, сюжетні, рольові, ділові, імітаційні, драматизації.

У вищій школі ігрова діяльність використовується:

- в якості самостійної технології для засвоєння теми, розділу, поняття;

- як елемент іншої технології;

- в якості семінару або його окремих частин (вступ, пояснення, закріплення, вправи, контролю).

У процесі вивчення педагогіки застосовуються різні модифікації ділових ігор:

- імітаційні ( імітуються події, конкретну діяльність студентів, викладачів, учнів, вчителів);

- операційні ігри допомагають відпрацьовувати конкретні специфічні операції.

- рольові ігри сприяють відпрацюванню тактики поведінки дій, виконання функцій та обов’язків конкретної особистості. Для проведення гри з використанням ролі розробляється модель-ситуації, розподіляються ролі.

- діловой театр передбачає написання сценарію, де описується конкретна ситуація, функції та обв’язки дійових осіб, їх задачі.

- Психодрама і соціодрама близькі до ”ділових театрів”, але спрямовані на формування перцептивних умінь майбутніх педагогів (уміння відчувати стан іншої людини, уміння встановити контакт).

Технологія проведення ділової ігри складається з 3 етапів:

- етап підготовки (постановки мети, аналіз проблеми, обґрунтування задачі, планування, загальний опис процедури гри, зміст ситуації та характеристика). Розробка гри: розробка сценарію, план ділової гри, загальний опис гри, зміст інструктажу, підготовка матеріального забезпечення, постановка проблеми, цілей, умови, інструктаж, регламент, правила, розподіл ролей, формування груп, консультації;

- етап проведення поділяється на входження в гру (робота з джерелами і тренінг, мозковий штурм) та групову робота над завданнями (виступ груп, захист результатів, дискусії, робота експертів);

- етап аналізу та узагальнення – міжгрупова дискусія (вихід з гри, аналіз, рефлексія, оцінка та самооцінка, висновки та узагальнення, рекомендації).

Технічні інформаційні технології -це процеси підготовки і передачі інформації, засобом якої є комп’ютер та інші технічні засоби. Вони розвивають ідею програмованого навчання і відкривають дійсно нові. Ще не досліджені варіанти навчання, пов’язані з унікальними можливостями сучасних комп’ютерів і телекомунікації.

Комп’ютерні технології можуть здійснюватися у таких трьох варіантах:

- технологія як ”проникнення” (застосування комп’ютерного навчання з окремих тем та розділах);

- як основна (застосування при вивчені базових тем);

- як монотехнолгія (коли весь процес навчання діагностика, управління, моніторинг, провадиться за допомогою комп’ютера).

Концептуальні положення

Кредитно-модульна система підготовки фахівців передбачає оптимізацію навчального процесу, посилення самостійної роботи студентів, уможливлює встановлення чіткої індивідуальної траєкторії здобуття вищої освіти, де враховуються всі навчальні досягнення під час навчання у різних університетах, що є дієвим засобом підтримки студентської мобільності.

Кредитно-модульна система навчання включає:

- навчальна дисципліна розбивається на модулі. На всю дисципліну планується певна кількість кредитів;

- для кожного модуля визначається кількість аудиторних (лекційних, лабораторних, практичних, семінарських) годин та кількість годин самостійної роботи.

- Здійснюється контроль успішності студента і оцінюється за 100 бальною шкалою

 

Шкала	Національна шкала	Шкала ECTS
91-100 балів	”5”	А
75-90 балів	”4”	ВС
61-74 балів	”3”	DE
26-60 балів	”2”	FX
0-25 балів	”2” без права пересклад	F

 

ECTS (European Community Credit Transfer System) -система обліку трудомісткості навчальної роботи у кредитах. Запровадження ECTS, як нагромаджу вальної системи кредитів, дасть змогу кожній людині ефективно працювати у рамках концепції ”навчання впродовж життя” сприятиме її саморозвитку, самовдосконаленню і утвердження як професіонала.

- по завершенні вивчення кожного модуля студент виконує підсумкову модульну роботу, яка проводиться у письмовій формі (за виключенням дисциплін, де специфіка матеріалу потребує інших видів робіт). Оцінка за контрольну роботу є оцінкою за модуль;

- контрольна робота виконується на останньому практичному (лабораторному) занятті у модулі;

- студент може автоматично, без написання підсумкової контрольної роботи одержати оцінку за модуль, якщо він відвідав не менше 80% занять та одержав не менше 70% можливих оцінок. Оцінка за модуль буде дорівнювати середньому арифметичному від суми оцінок, одержаних на практичних і лабораторних роботах.

- студент, який одержав автоматично оцінку за модуль, має право складати підсумкову контрольну роботу. При цьому за модуль виставляється вища з двох оцінок.

ТЕМА 4.