Корекція викривлення переважно емоційно-афективного розвитку 2 страница

Представники анархістсько-індивідуального типу не визнають суспільних норм та законів, іноді відносять себе до особливої касти, якій усе дозволено, зверхньо ставляться до інших. Аморальний вчинок або злочин сприймається ними як доказ власної унікальності.

Наявність корисливо-зажерливих мотивів означає, що особа прагне за будь-яку ціну задовольнити свої потреби, не зважаючи при цьому на інтереси інших людей. Для такого типу де-лінквентів соціальне прийняття та схвалення є неактуальними Вони повністю усвідомлюють протиправний характер своїх дій їх відрізняє скритність, аморальність. Окремими мотивами, що спонукають до протиправних дій, можуть бути: прагнення негайно одержати задоволення, бажання самоствердитись, прагнення до комфорту, високого соціального статусу, агресія та садистичні нахили, наслідування соціальних стереотипів і традицій, потреба відчувати належність до групи і одержувати її схвалення, нудьга, прагнення до ризику і гострих відчуттів, фрустрація.

Основною характеристикою легковажно-безвідповідальних делінквентів виступає імпульсивність поведінки, низький рівень особистісної саморегуляції, неспроможність протистояти спокусам, відсутність схильності планувати своє майбутнє, передбачати наслідки своєї поведінки. Такі особи живуть сьогоднішнім днем, прагнуть без зусиль одержувати задоволення, не замислюючись над його ціною та наслідками.

Боязливо-малодушні особи потрапляють до розряду де лінквентів через слабкість волі, нездатність протистояти тиску Вони внутрішньо глибоко переживають невідповідність власних вчинків суспільним нормам, проте перебувають у полі залежності від сильнішої особистості і не можуть вирватись з цього поля. побоюючись моральної чи фізичної розправи.

О. В. Змановська виділяє чотири основні групи причин, які зумовлюють протиправну поведінку, і відповідні типи делінк вентної особистості, а саме: ситуативний, субкультурний, патопсихологічний, антисоціальний.

Ситуативний (тимчасовий) тип делінквентності зумов лений загостренням суперечностей психічного розвитку індивіда у підлітковому віці, коли бажання бути дорослим, самостійним незалежним, поєднується л особистісною незрілістю та невмін

Психалого-педагоггчна корекція відхилень у поведінці дітей

ням прогнозувати наслідки своїх вчинків, відповідати за них. Переживання такими підлітками наслідків своїх аморальних чи протиправних вчинків сприяють докорінній перебудові особистості, яка зокрема полягає у домінуванні соціальних цінностей та зміцненні імунітету щодо негативних впливів.

Якщо психічний розвиток індивіда розгортається в умовах і під впливом асоціального оточення, то цінності цього оточення сприймаються ним як норма, привласнюються і відтворюються у поведінці. Таким чином формується субкультурний типде-лінквентної особистості.

В основі становлення схильності до порушень соціальних норм може лежати патологія психічного розвитку, зумовлена невротичними та психотичними розладами, органічним Пошкодженням кори головного мозку. Такі особи характеризуються порушеннями свідомості, імпульсивністю, емоційною нестійкістю, нездатністю контролювати свої дії, наявністю патологічних потягів, таких як клептоманія, піроманія, дромоманія, гіперсексуальність тощо.

Проте схильність до делінквентної поведінки виникає не лише під впливом хвороби або несприятливого антисоціального оточення. Якщо у індивіда з негативною "я-концепцією" виявляються реформованими вищі почуття такі, як совість, відповідальність, прив'язаність до близьких, це зумовлює формування асоціального типу делінквентної особистості, яка свідомо обирає асоціааьний спосіб життя.

Поняття про соціопатію. Психологічне вивчення делінк-ї|ентності зумовило появу особливого терміну - соціопатія, який означає нечутливість до соціальних санкцій позитивного чи " негативного характеру.

Дитина одразу після народження виявляється повністю за-ною від соціального оточення, що сприяє формуванню по-би в афіляції, тобто прагнення бути прийнятим, захищеним, держувати і надавати допомогу. З двох місяців дитина потре-уе постійного контакту з батьками; починаючи з 2-3-х років включно важливим регулятором поведінки для неї стає схва-~їня дорослого; потреба у контактах з однолітками примушує шкільника вчитись поступатись, стримуватись, розуміти і вра-вувати інтереси інших. Привертають увагу діти, які не пра-уть заслужити похвалу, не переживають провини, не шкоду-?ь про свої вчинки. Таким чином проявляється схильність до "Ціопатії, яка розвиваючись може призвести до делінквентнос-Причини соцюпатії є різними

і 87

Модуль 1Ц

Конституційною передумовою соціопатії може бути, наприклад, велика базальна агресія або знижена реактивність нервової системи. Особлива конституція може пояснювати постійне прагнення таких людей до гострих відчуттів, знижену здатність сприймати педагогічний вплив і навчатись соціально-прийнятній поведінці, неспроможність одержувати задоволення від звичних для інших людей речей — музики, природи, хорошої роботи. Гіперактивна, вимоглива, незосереджена дитина потребує значно більшої участі батька у вихованні. Дитина, енергійніша ніж її батьки, може засвоїти, що можна ігнорувати потреби інших лю дей, роблячи все, що заманеться, маніпулюючи поведінкою ін ших. Ставлення до таких дітей з боку батьків характеризується: нестабільністю, відсутністю дисципліни, потуранням, емоційним нерозумінням, експлуатацією, а іноді жорстокістю. Дитинство антисоціальних людей часто відрізняється безпритульністю, наявністю небезпек та хаосу (хаотична суміш суворої дисципліни і потурання; слабка мати і запальний садистичний батько; алкоголізм та наркотики у сім'ї; сімейні розриви). У таких нестабільних і загрозливих умовах дитина не одержує почуття захищеності, що може підштовхнути її витратити решту життя на пошук підтвердження власної всемогутності Для сімей антисоціальної особистості є нетиповим розуміння і промовляння своїх почуттів (алекситимія). Якщо більшість з нас використовують слова для вираження власної особистості, соціопати використовують їх для маніпуляцій. Батьки виявляються неспроможними відповідати на емоційні потреби дитини. Вони можуть також підсвідомо проявляти непокору і ненависть до авторитетів (педагогів), які намагаються обмежити поведінку їхньої дитини. Загалом батьки виявляються залученими в демонстрацію дитиною сили, а соціопат має серйозні труднощі щодо досягнення самоповаги нормальним шляхом через переживання любові та гордості батьків за нього. Антисоціальний індивід, напевно, ніколи не відчував прив'язаності і взаємної любові. Він не ідентифікувався з тими, хто турбував ся про нього. Замість цього виявилась можливою ідентифікація з ворожим об'єктом, який переживається як хижий. Відсутність первинної ідентифікації з батьками перешкоджає ідентифікації з суспільством і людською культурою загалом.

Через відсутність повноцінного супер-Его не існує ніяких внутрішніх вимог, які б викликали почуття провини. При цьому індивід добре розуміє наслідки поведінки. Негайне задоволення є важливішим ніж покарання у майбутньому.

Соціопати відкрито вихваляються своїми злочинами, якшо думають, що можуть ними вразити, продемонструвати свою силу. Злочинці часто зізнаються у вбивствах, розповідаючи

-педагогічна корекція відхилень у поведінці дітей

одробиці, і приховують менші злочини, які на їх думку можуть розцінені як слабкість.

Отже, основним механізмом саморегуляції соціопатичної 5истості виступає відреагування назовні внутрішнього напру-■шя і негативних почуттів. При цьому у таких людей виникає гайне спонукання до дії. Вони не мають досвіду підвищення «оповаги через контроль за власними імпульсами. Соціопат тільки швидко відреаговує тривогу, що оточуючі не встига-

ІГЬ ЇЇ ПОМІТИТИ.

Прояви делінквентної поведінки. Делінквентна поведінка ївляється у різних формах. Розглянемо деякі з них.

Втечі з дому та бродяжництво. Бродяжництво є однією з айніх форм аутсайдерства. Соціальні аутсайдери — це люди, через об'єктивні або суб'єктивні причини не змогли знайти 5і місця в суспільстві і опинились "на дні". Бродяжництво це ецифічний спосіб життя, який формується в ході поступового Йриву соціальних зв'язків особистості, і часто поєднується з ними видами девіантної поведінки.

Ґрунтуючись на даних А. У. Нуреєвої, А. Є. Лічко в за-тості від мотивації виділяє наступні типи втеч з дому: еман-звані, які здійснюються задля прагнення позбутися опіки та элю з боку батьків та вихователів і поєднуються з кра-кками, алкоголізацією та наркоманією; імпунітивні, які відоб-ають прагнення позбутися жорстокого поводження; демон-ативні, що зумовлені прагненням привернути до себе увагу; амоманічні, детерміновані невмотивованим потягом до зміни

перебування та вражень.

Потенційними безпритульними і бродягами є випускники ачих будинків та інтернатів у тому випадку, якщо вони не мо-> знайти роботу та житло. Особливу групу бродяг складають (гличні діти", які втекли з долгу. Число таких дітей останнім сом зростає і наближається до показників 1918-1920 років.

Однією з форм делінквентної поведінки виступає вандалізм | безглузде знищення культурних та матеріальних цінностей, Ііиоманітні види руйнуючої поведінки. Більшість актів ванда-здійснюється особами чоловічої статі 11-25 років. Попри Очі уявлення соціально-психологічне дослідження не вияви-ГКореляції між схильністю до вандалізму у підлітків і їхнім вм інтелекту та належністю до соціальних груп з низьким вм освіти та культури.

аасифікація мотивів вандалізму пропонується Д. Канте-1) корисливі цілі; 2) помста; 3) гнів, як вияв нездатності ІМи засобами справитись зі стресом; 4) нудьга, яка поро-

Модуль іц

джуь прагнення розважитись, набути нових вражень, пережниі гострі відчуття, пов'язані з небезпекою та порушенням заборон 5) дослідження; 6) естетичні переживання; 7) екзистенційні дослідження -- засіб самоствердження, визначення меж власних можливостей, привернення до себе уваги.

Однією з форм вандалізму за Ю. А. Клейбергом є графіті Термін походить від італійського "graffito" — "писати карак\-лі", "нашкрябати", і означає недозволені написи, знаки, зро блені на об'єктах громадської та приватної власності (на будинках, парканах, у транспорті, ліфтах, туалетах, на столах тощо) Графіті містять різноманітні повідомлення, вислови, малюнки, символи, які можуть носити нецензурний, непристойний характер. Тією мірою, якою графіті виражають деструктивні імпульси людської природи, вони сприяють засвоєнню зразків агресивною поведінки.

Мотиви, що спонукають підлітків до публічних малюнків різноманітні. Це і прагнення ствердити особистісну або групову ідентичність, висловити протест проти соціальних та культурних норм, пізнати свою сексуальність, розважитись, і бажання виразити свою озлобленість, і прояв творчості.

На думку Ю. А. Клейберга, графіті так само як і розбите скло, сміття сприймаються як симптом деградації, ослаблення механізмів соціального контролю, що породжує у людей почуття незахищеності. Крім того, відчуття безладу знижує поріг стримування від деструктивних дій, що в свою чергу збільшує вірогідність подальших руйнувань.

Разом з тим, графіті виступає одним із яскравих прикладів того, як девіантна поведінка трансформується у вид мистецтва, у творчість.

2.2. Характеристика адиктивної (залежної) поведінки

Життєдіяльність та розвиток людини залежні від багатьох чинників. Об'єктом залежності виступають їжа, яку ми вживаь мо, повітря, яким ми дихаємо, певні умови та спосіб життя, до яких ми звикли, коло соціальних контактів тощо. Схильність до залежності є універсальною особливістю людини. Проте, за певних умов нейтральні об'єкти перетворюються для неї у жнг-тєво важливі. У деяких випадках спостерігається надмірна ла лежність, яка породжує адиктивну поведінку. Коло предмет

го-псдагоггчна корекція від.сгилень у поведінці дітей

иежності змінюється і розширюється з розвитком технічного эгресу у галузі харчової промисловості, фармацевтичної інду-рії, комп'ютерної та ігрової техніки, які створюють все нові й ві потенційні об'єкти залежності. До найпоширеніших пред- гів адикції належать: психоактивні речовини (наркотики), ал- їжа, азартні ігри, секс (зокрема такі його перверзії як їілія, фетишизм, пігмаліонізм, трансвестизм, ексгібіціонізм, ірайеризм, некрофілія, садомазохізм), релігія (наприклад, ре-гійний фанатизм, властивий індивідам, залученим до секти). Сьогодні дуже швидко поширюється комп'ютерна залежність емблінг). Водночас деякі форми поступово втрачають ярлик віантності. Так, гомосексуалізм у сучасній соціальній ситуації відноситься до відхилень у поведінці.

Отже, адиктивна поведінка - це одна з форм аутодеструк-ної девіантної поведінки особистості, яка пов'язана із зловжи-шям чимось або кимсь з метою саморегуляції, зміни психічно- f стану або адаптації. Ступінь виразності адиктивної поведінки ке бути різним — від практично нормальної до важких форм |Ш>логічної залежності, які супроводжуються виразною соматич-ою і психічною патологією. У зв'язку з цим деякі автори роз-зняють адиктивну поведінку і просто шкідливі звички, які не є эзливими. Наприклад, куріння або переїдання хоч і є залеж- формами поведінки, але не вважаються девіантними.

0. В. Змановська виділяє загальні ознаки адиктивної по-
|ведінки:

1. Наявність постійного імпульсивного ненасичуваного, не-
зланного потягу до зміни психофізичного стану, якому інди-

не в змозі протистояти.

2. Процесуальний та циклічний характер адикції, яка має
початок, індивідуальний перебіг і завершення та проходить

ез певні фази:

наявність внутрішньої готовності до адиктивної поведінки;

посилення бажання і напруження;

очікування і активний пошук об'єкту адикції;

одержання об'єкта і досягнення специфічних переживань;

розслаблення;

фаза ремісії, після якої все починається спочатку.

3. Результатом адикції виступає трансформація особистос-
соціальна дезадаптація. Особа поступово втрачає колишні

ереси та соціальні зв'язки, здійсннлться перебудова ієрархії Цінностей, все сприймається та оцінюється нею чере.і приз

Модуль Ш

му адиктивної потреби. Остання набуває адцінного емоційного забарвлення, стає метою існування. Життєвий простір звужується до ситуації одержання об'єкта. Все інше колишні моральні цінності, інтереси, взаємини — втрачають значущість Залежність настільки домінує, що індивід здатен подолати будь-які перешкоди. Спостерігається зниження критичності, людина виправдовує свою поведінку, знаходить причини, які перешкоджають їй відмовитись від предмету залежності. Характерною ознакою адиктивної поведінки є анозогнозія - заперечення хво роби, небажання визнати наявність залежності З'являється недовіра до людей (до родичів, друзів, до спеціалістів, які можуть надати допомогу), які намагаються надати допомогу. Людина вдається до брехні. Посилюється агресивно-захисна поведінка, наростають ознаки соціальної дезадаптації.

Причини виникнення. Раніше причини адиктивної поведінки пов'язувались слабкістю волі, гріховністю та моральною недосконалістю. Згодом ЇЇ почали вважати хворобою, яка зумовлена іманентною схильністю до залежності від екзогенних речовин. Одна із сучасних концепцій розглядає адиктивну поведінку як результат звички.

Відповідно до системно-особистісної моделі залежна поведінка зумовлена порушеннями значущих для індивіда стосунків Наприклад, причиною алкоголізму може бути втрата близької людини, вживання наркотиків може бути засобом встановлення контактів підлітка з референтною групою.

Серед чинників, що визначають появу схильності до залежної поведінки, неабияку роль відіграють макро- та мікро-соціальні умови життя індивіда.

Причиною формування адиктивної поведінки у підлітковому віці досить часто виявляється, властиві цьому віку, з одного боку, відчуження від батьків, які не визнають свою дитину дорослою, обмежують її самостійність, не розуміють її, а з іншого боку — потреба відповідати, так званому, підлітковому кодексу честі і спотвореному образу дорослості, в якому в якості важливої ознаки виступає вживання алкоголю та наркотиків.

Для деяких соціальних груп залежна поведінка є проявом групової динаміки. Наприклад, вживання наркотиків виступе в ролі перепустки до субкультури підлітків, формує почуття належності до групи, створює середовище для неформального спілкування, дає можливість відреагувати сексуальні та агресії в ні потяги, не спрямовуючи їх на людей, допомагає регулювати емоційний стан, реалізує креативний потенціал через експери менти з різними речовинами

Психолого-педагогічна корекція вівхіигень у поведінці дітей

Провідна роль у походженні адиктивної поведінки при писуеться сім'ї. В ході численних досліджень був виявлений зв'язок між поведінкою батьків і формуванням залежності у дітей. Особливо чутливим у цьому розумінні є немовлячий вік. У багатьох аднктів в анамнезі відмічається наявність важкої психологічної травми у самі ранні періоди життя. Травма може бути пов'язана з фізичною хворобою, втратою матері, з нездатністю матері розуміти і задовольняти базові потреби немовляти, з несумісністю темпераментів матері та дитини, з надмірною вродженою збудливістю малюка. Батьки, зазвичай, не здогадуються про травмуючий характер своїх дій. Так, наприклад, вони можуть з найкращих намірів привчати малюка до жорстокої регламентації режиму харчування, забороняти собі "балувати" дитину, наполегливо ламати її впертість. Таким чином, базова потреба немовляти у захищеності виявляється зафрустрованою, що в свою чергу зумовлює формування низької афективної толерантності: дитина уже в старшому віці неспроможна переносити відчуття небезпеки і очікування неприємностей. Такі особи, з одного боку, не вміють піклуватись про себе і гостро потребують когось, а з іншого боку не довіряють людям, не підпускають їх близько до себе. У цьому випадку неживий об'єкт може замінити людські взаємини.

Сім'я може не дати дитині необхідної любові і не навчити любити себе, що призводить до відчуття нікчемності, непотрібності, до зневіри в себе. Позбутися негативного ставлення до себе допомагає залежна поведінка.

Часто батьки адиктивних дітей самі мають емоційні розлади, які супроводжуються алекситимією — нездатністю виражати свою почуття з допомогою слів (розуміти, позначати, проговорювати). Дитина не лише заражається в сім'ї негативними по- k чуттями, а й навчається у батьків замовчувати свої переживання, |пригаічувати їх і навіть заперечувати їхнє існування. Ще од-f-яим негативним сімейним чинником виступає відсутність меж»іж поколіннями, надмірна психологічна залежність членів сім'ї дан від одного. М. Маллер акцентувала увагу на важливості |для нормального розвитку дитини процесу сепарації — посту-эвого відокремлення від матері та індивідуалізації дитини. У:'ї з розмитістю кордонів адиктивна поведінка виступає одним і засобів впливу на поведінку інших.

Сім'я відіграє суттєву роль не лише у походженні, айв цтримці адиктивної поведінки. Родичі самі можуть мати різні еихологічні проблеми, через що вони часто провокують реци-ви эдикту. В свою чергу залежна поведінка одного з членів

Модуль 111

сім'ї може сприяти появі проблем психологічного характеру \ інших родичів — розвивається стан співзалежності С ііівзалеж-ність — це негативні травматичні зміни в особистості і нове дінці родичів через залежну поведінку когось із членів сім'ї Співзалежність підтримує залежність. Утворюється, таким чином, замкнуте коло сімейних психологічних проблем. З членами сім'ї відбуваються наступні зміни: — втрачається власне "Я" через фіксацію на вживанні наркотиків; поведінка эдикта повністю визначає емоційний стан інших членів сім'ї; переважають афек-ти люті, провини, відчаю; знижується самооцінка і самоповаїа, посилюються псевдоролі жертви або рятівника; переживаються стани апатії, емоційної тупості, наступає ізоляція; на фоні хронічного стресу неухильно погіршується здоров'я: загострюються соматичні хвороби, розвивається депресія.

Наприклад, все життя родини наркозалежного підлітка крутиться навколо циклу вживання наркотиків. Сім'я живе міфами, взаємними обіцянками та ілюзіями. Після чергового зриву підліток щиро кається і дає щедрі обіцянки. Батьки готові обманювати себе знову і знову, що все найстрашніше позаду Родина вибудовує різноманітні захисні механізми, серед яких проекція, заперечення, замовчування проблеми, ізоляція. Самі того не усвідомлюючи, родичі підштовхують адикта до зривів У період "невживання" в сім'ї поступово наростає напруження, тривога, посилюються підозри. Нарешті напруження стає таким високим, що хтось не витримує і провокує конфлікт. Все повторюється спочатку. Парадоксальним є той факт, що адикція згуртовує сім'ю, дає ілюзію близькості.

У рамках взаємин співзалежності часто зустрічається ситуація неофіційної домовленості: "я закриваю очі на твою адик-тивну поведінку, а ти робиш те й те". Бувають також стосунки за типом паралельного існування, коли кожен член сім'ї живе своїм життям і не втручаються в проблеми один одного.

У сім'ї зі співзалежністю завжди виявляється порушеним розподіл ролей та відповідальності. Відповідальність за життя адикта і провину за його залежну поведінку беруть на себе родичі.

Разом з тим, особливості поведінки та особистісного розвитку дитини не можна назвати однозначно залежними від сімейних умов. Так, далеко не завжди дитина, що зростає у сім'ї алкоголі ків стає сама алкоголіком. Очевидно, що не менш важливу роїь відіграють індивідуальні особливості конкретної особистості

Адиктивна поведінка може бути зумовлена невротичними розладами особистості. Важливим індивідуальним чинником, і по впліши на поведінку людини, може виступати знижена зданиеп> 194

ого-педагогічна корекція відхилень у поведінці дітей

іравлятися зі стресами. Адиктивна поведінка часто виникає при їрушенні копінг-функції (здатності у певний спосіб вирішува-проблеми, справлятися зі стресами) Наприклад, наркозалеж-підлітки демонструють такі реакції на стрес, як уникнення зв'язання проблем, заперечення їх наявності, ізоляція.

Хімічна залежність. Це залежність від вживання будь-шх психоактивиих речовин, які поділяються на легальні (тю-эн, алкоголь, ліки) та нелегальні (кокаїн, похідні коноплі, ііанти). Вживання наркотиків незрілою особистістю породжує Ійначні соціально-психологічні проблеми: неможливість нормаль-Івого соціально-психологічного і фізичного розвитку, шкільну 4(езадаптацію, проблеми вибору професії, труднощі у створенні |яартнерських стосунків, асоціальність.

Для синдрому фізичної залежності характерні наступні клі- і шчні ознаки: — непереборне бажання вжити психоактивні ре-|Човини; знижений контроль за дозуванням; ігнорування інших задоволень заради прийому наркотиків; наявність психічних розладів, руйнування соціальних проблем.

Соціальна деградація проявляється передусім у зниженні успішності в навчанні, відмові від навчання та професійної ді-'яльності, у конфліктах з соціальним оточенням, в появі проблем З законом, у відчуженні від сім'ї та друзів, звуженні спілкування до наркотичного кола, ізоляції.

Паралельно з соціальною деградацією відбувається виразна зміна характеру. Особа втрачає колишні інтереси (амотива-іційний синдром). Заперечення стає стилем поведінки. Адикт заперечує буквально все: факти вживання наркотиків, правила, |свої вчинки, свою відповідальність, наявність проблеми, залежність та необхідність її лікування. Спроби оточуючих допомогти знецінюються, або викликають агресію. Реальність повністю змінюється фантазіями, ілюзіями, нездійсненними обіцянками, наркозалежної людини — це світ міфів: "я можу вколотися іьки один раз", "я можу контролювати дозу", "інші не вживать тому, що не знають, що це таке", "лікарі нічого в цьому не зуміють", "ломку пережити неможливо".

Серед мотивів первинного вживання наркотиків можна ви-Илити: - атарактичні (досягнення психологічного комфорту релаксації); субмісивні (прагнення належності до групи і її ївалення); гедоністичні (одержання специфічного фізичного цоволення); гіперактивації (підвищення тонусу та самооцін- рси); псевдокультурні (демонстрація якоїсь якості, наприклад, зрослої поведінки); пізнавально-дослідницькі (цікавість, праг-ення до нових вражень).

Модуль ПІ

Причиною популярності наркотиків та алкоголю є те, що з їхньою допомогою можна домогтися певних психологічних та соціальних ефектів. Так, вони сприяють послабленню фізичного болю, подоланню душевних хвилювань, втоми. Зокрема, психостимулятори послаблюють депресію та гіперактивність, анальгетики-опіанти знижують лють, почуття провини та сорому, галюціногени допомагають подолати депресію та відчуття порожнечі. Психологія пояснює наркотизм як форму втечі від проблем та конфліктів. Іноді у такий спосіб підлітки демонструють свій протест проти стосунків, які їх не влаштовують.

Психологічне вивчення підлітків з наркотичною залежністю виявило у них наступні особливості: слабкий розвиток самоконтролю, самодисципліни, низьку стійкість до несприятливих впливів, високу навіюваність, невміння долати труднощі, емоційну лабільність, невміння конструктивно розв'язувати конфлікти. Іншим особистісним порушенням, пов'язаним з наркотиками, є порушення здатності турбуватись про себе.

Зловживання наркотичними засобами починається в групі Тут спрацьовує властива підлітковому віку зорієнтованість на референтну групу. Потреба за всяку ціну бути прийнятим штовхає на відповідні вчинки. Так, вживаючи алкоголь, підліток п'є, не орієнтуючись на самопочуття, йому важливо не відстати від інших. У підліткових асоціального спрямування компаніях заведено пити до "відключки". Вживання великих доз спиртного пригнічує контроль організму за кількістю випитого і швидко призводить до виникнення алкогольної залежності.

У формуванні наркотичної залежності виділяються певні стадії. Перше вживання наркотиків зазвичай зумовлене цікавістю або прагненням бути як всі. Якщо завдяки наркотикам підлітку вдається змінити психічний стан з негативного, пригніченого на позитивний, піднесений, він починає активно шукати нагоди спробувати нові наркотичні засоби. Вживання наркотиків стає частішим, формується свій стереотип використання психотропних речовин. Так виникає наступна стадія — пошуковий полінаркотизм. На цій стадії потяг до наркотиків поки що відсутній. Адиктивна поведінка тут виступає як стандарт групової поведінки, як ситуативна (групова) залежність, коли бажання вжити ту чи іншу психотропну речовину виникає тільки в певній ситуації і в певному оточенні і є компонентом приемного дозвілля. Далі наступає стадія колекціонування, коли підліток прагне познайомитись з дісю різноманітних наркотичних засобів, що призводить до фонового полінаркотизму Щоб досяп"

Психалого-педагогічна корекція відхилень у поведінці дітей

бажаного результату потрібні вже сильнодіючі засоби, а також збільшення дози. Захисні рефлекси організму зникають, індивід стає залежним від наркотиків як психічно, так і фізіологічно.

2.3. Характеристика суїцидної поведінки

До аутодеструктивної девіантної поведінки крім адикцій від-|.носиться і суїцид - схильність до самогубства. Самогубство

— явище суто антропологічне і не спостерігається у тварин. Це
свідоме позбавлення себе життя. Самогубство слід розглядати у
рамках комплексної проблеми суїцидної поведінки, яка вклю-
яає суїцидні думки, суїцидні приготування, наміри та власне

У позбавлення себе життя. Суїцидні дії включають суїцид-jLHy спробу — цілеспрямоване оперування засобами позбавлення |-©ебе життя, яке не завершується смертю, і завершений суїцид

— дії, пю призводять до смерті. Суїцидні прояви включають
[суїцидні думки -- пасивні фантазії на тему своєї смерті (на
*зразок: "добре було б заснути і не прокинутись"), переживан-
ь«я, суїцидні тенденції (задуми — продумування способу, часу
й місця самогубства, та наміри - коли до замислу приєдну
ється вольовий компонент і з'являється готовність перейти до
^.реалізації наміченого). Період від виникнення суїцидних думок
|до спроб їхньої реалізації називається пресуїцидом. Він може