Ћекции.ќрг


ѕоиск:




 атегории:

јстрономи€
Ѕиологи€
√еографи€
ƒругие €зыки
»нтернет
»нформатика
»стори€
 ультура
Ћитература
Ћогика
ћатематика
ћедицина
ћеханика
ќхрана труда
ѕедагогика
ѕолитика
ѕраво
ѕсихологи€
–елиги€
–иторика
—оциологи€
—порт
—троительство
“ехнологи€
“ранспорт
‘изика
‘илософи€
‘инансы
’ими€
Ёкологи€
Ёкономика
Ёлектроника

 

 

 

 


ѕон€тт€ б≥осфери. ≈косистеми в еколог≥њ




Ќ≥мецький учений ≈. «юсс у 1875 роц≥ вид≥лив у масштабах планети «емл€ к≥лька структурних частин Ч оболонок. ¬≥н назвав њх геосферами.

ќсновн≥ геосфери - це л≥тосфера (шар г≥рських пор≥д, що складають основу земноњ кул≥), г≥дросфера (сукупн≥сть вод планети, океан≥чних ≥ пр≥сних) та атмосфера (пов≥тр€ний океан «емл≥, що под≥л€Їтьс€ залежно в≥д особливостей на тропосферу, стратосферу та ≥оносферу). ” верхн≥й частин≥ стратосфери вид≥л€Їтьс€ особливий озоновий шар, у €кому кисень маЇ форму озону. ќдна з геосфер отримала назву б≥осфери. ≤снуЇ к≥лька визначень б≥осфери. Ѕ≥льш≥сть сучасних еколог≥в (ё. ќдум, ¬. ‘едоров, “. √≥льманов, ћ. –еймерс,  . —итник) розум≥ють б≥осферу €к об'Їднанн€ ус≥х живих орган≥зм≥в, що знаход€тьс€ у взаЇмозв'€зку з ф≥зичним середовищем «емл≥. « цього погл€ду б≥осфера становить сукупн≥сть екосистем нашоњ планети.

‘актично пон€тт€ б≥осфери охоплюЇ не лише сукупн≥сть живих орган≥зм≥в, а й ус≥ елементи неорган≥чноњ природи, залучен≥ у пот≥к житт€.

ќсновоположниками вченн€ про б≥осферу Ї ¬.≤. ¬ернадський (1967) та “ей€р де Ўарден (1987). ¬они обірунтували високу х≥м≥чну та геолог≥чну активн≥сть живоњ речовини б≥осфери, п≥дкреслюючи, що розвиток житт€ на планет≥ забезпечуЇтьс€ особливими ф≥зичними властивост€ми б≥осфери. ¬.≤. ¬ернадський першим вказав на ≥снуванн€ б≥окосних т≥л, €к≥ Ї продуктом взаЇмод≥њ неживоњ та живоњ матер≥њ.

Ѕ≥осфера - це Їдина планетарна система. ” н≥й п≥дтримуЇтьс€ необх≥дне дл€ життЇд≥€льност≥ орган≥зм≥в середовище, та й сам≥ орган≥зми суттЇво зм≥нюють параметри ≥нших сфер земноњ кул≥ в межах б≥осфери. Ѕ≥осфера не т≥льки охоплена житт€м, але й певним чином орган≥зована внасл≥док д≥€льност≥ живих орган≥зм≥в. ” межах б≥осфери зд≥йснюЇтьс€ б≥огенний кругооб≥г речовин та спр€мований пот≥к енерг≥њ.

—учасна б≥осфера характеризуЇтьс€ стаб≥льн≥стю та високою над≥йн≥стю функц≥онуванн€. ¬она досить усп≥шно гасить б≥льш≥сть внесених у нењ збурень. —таб≥льн≥сть б≥осфери Ї насл≥дком високого р≥вн€ орган≥зованост≥, ц≥л≥сност≥ й структурованост≥.

÷≥л≥сн≥сть б≥осфери забезпечуЇтьс€ багатьма механ≥змами, њњ структуру п≥дтримуЇ на€вн≥сть р≥зноман≥тних живих орган≥зм≥в, що пост≥йно взаЇмод≥ють м≥ж собою. ѕр€м≥ та зворотн≥ зв'€зки м≥ж продуцентами, консументами та редуцентами Ї потужною об'Їднуючою силою б≥осфери.

” межах б≥осфери розвиваЇтьс€ жива матер≥€, тут сформувалос€ людство. якщо земна кул€ - колиска людства, то б≥осфера -лоно, що породило його. Ќеобх≥дн≥сть ц≥л≥сного розум≥нн€ б≥осфери та вивченн€ законом≥рностей њњ ≥снуванн€ Ї актуальною проблемою сучасноњ науки. ё.–. Ўел€г-—осонко, ¬.—.  рисаченко та я.≤. ћовчан ( 1991)ц≥лком обірунтовано п≥дкреслювали необх≥дн≥сть вид≥ленн€ окремоњ науки про б≥осферу - б≥осферолог≥њ.

” методолог≥чному план≥ б≥осферолог≥€ поЇднана з ≥ншою ≥нтегральною наукою Ч геоб≥олог≥Їю, формуванн€ €коњ почалос€ наприк≥нц≥ XIX стол≥тт€. ƒетальний анал≥з, проведений украњнським ф≥лософом ¬.—.  рисаченко (1988), показав, що ≥снуЇ чотири головн≥ п≥дходи до розум≥нн€ об'Їкту геоб≥олог≥њ. « них еколог≥чний ≥нтерес становл€ть два. ” межах першого п≥дходу геоб≥олог≥€ виступаЇ €к частина б≥осферолог≥њ та концентруЇ свою увагу на досл≥дженн€х б≥осфери €к геолог≥чного утворенн€. ÷ей п≥дх≥д синтезуЇ в соб≥ аутеколог≥ю та синеколог≥ю. ѕри ≥ншому п≥дход≥ геоб≥олог≥ю розум≥ють €к науку про б≥осферу, зор≥Їнтовану перш за все на вивченн€ загальних процес≥в розвитку матер≥њ. Ќа основ≥ цього анал≥зу можна побачити, що вид≥ленн€ геоб≥олог≥њ €к окремоњ науки на противагу б≥осферолог≥њ не маЇ н≥€ких переваг. Ѕ≥осфера Ч це досить складне природне €вище, ≥ може ≥снувати багато р≥зних п≥дход≥в до њњ вивченн€.  ожний такий п≥дх≥д може бути зародком новоњ науки.

—“–” “”–ј Ѕ≤ќ—‘≈–». ¬ажливою особлив≥стю б≥осфери Ї њњ злит≥сть з ≥ншими геосферами «емл≥. Ѕ≥осфера розм≥щена в межах атмосфери, г≥дросфери та частини л≥тосфери. «агальна прот€жн≥сть б≥осфери за рад≥усом «емл≥ становить близько 40 км. ¬она прост€гаЇтьс€ в≥д нижньоњ частини озонового екрану атмосфери, розташованого на висот≥ 20-25 км над р≥внем мор€, до верхньоњ частини г≥рських пор≥д суш≥ та дна —в≥тового океану. Ќижн€ межа прост€ганн€ б≥осфери лежить на 23 км вглиб суш≥ та на 1-2 км нижче дна океану.

ќсновна маса живоњ речовини, на€вн≥сть €коњ в≥др≥зн€Ї б≥осферу в≥д ≥нших геосфер, зосереджена в пор≥вн€но невеликому прошарку - б≥остром≥. Ѕ≥острома лежить на поверхн≥ суходолу та охоплюЇ верхн≥ шари водойм. ” ц≥й зон≥ знаходитьс€ 98% ус≥Їњ живоњ речовини планети.

Ѕ≥осфера сформована з р≥зних речовин. «а ¬.≤. ¬ернадським, вид≥л€ють ш≥сть головних тип≥в речовин б≥осфери:

1. ∆ива речовина, що представлена орган≥змами р≥зних вид≥в.

2. Ѕ≥огенна речовина, що Ї продуктом життЇд≥€льност≥ орган≥зм≥в (наприклад, кам'€не вуг≥лл€, торф).

3. Ќежива (косна) речовина, в утворенн≥ €коњ жив≥ орган≥зми не брали участ≥. ÷е, наприклад, г≥рськ≥ породи та м≥нерали.

4. Ѕ≥окосна речовина, що сформована внасл≥док взаЇмод≥њ живоњ та косноњ речовин. ќсновним видом б≥окосноњ речовини Ї ірунт.

5. –ад≥оактивна речовина.

6.  осм≥чна речовина (наприклад, метеорити).
ќписаний п≥дх≥д до структуруванн€ б≥осфери не Їдиний. ¬ наш час б≥льш≥сть спец≥ал≥ст≥в под≥л€ють њњ на сукупн≥сть живих орган≥зм≥в - б≥оту планети Ч ≥ комплекс аб≥огенних еколог≥чних компонент≥в: атмосферу, г≥дросферу ≥ л≥тосферу. –ад≥оактивна речовина в основному входить до л≥тосфери - тверд≥ планети, а речовина метеор≥в - частково в атмосферу при њхньому згоранн≥, частково - в л≥тосферу.

Ѕ≥осфера складаЇтьс€ з окремих екосистем, але сл≥д мати на уваз≥, що б≥осфера €к глобальна система вищого рангу €к≥сно в≥др≥зн€Їтьс€ в≥д рег≥ональних екосистем б≥льшою ц≥л≥сн≥стю ≥ б≥льшою замкнен≥стю б≥огеох≥м≥чних цикл≥в. “ак, цикл живоњ речовини у б≥осфер≥ повн≥стю замкнений, чого немаЇ в жодн≥й екосистем≥, ≥ цикли азоту, вуглецю ≥ води в б≥осфер≥ малов≥дходн≥.

«амкнен≥сть ≥ ст≥йк≥сть б≥осфери так≥, що англ≥йський учений ƒж. Ћовлок (1979)висунув концепц≥ю Ђ√ењї (за ≥менем богин≥ «емл≥ √ењ), головним у €к≥й Ї визнанн€ на€вност≥ в б≥осфер≥ високого гомеостазу, завд€ки чому зрушена з≥ свого пост≥йного стану тими чи ≥ншими впливами, вона самост≥йно знову повертаЇтьс€ у цей стан. ÷е справд≥ так, але ст≥йк≥сть б≥осфери Ї в≥дносною, ≥ пор≥г њњ нам не в≥домий. ѕевн≥ груб≥ порушенн€ ц≥лком можуть безповоротно вивести б≥осферу з нин≥шнього стану.

√. ¬альтер розд≥л€в б≥осферу на б≥огеосферу (суход≥л) та б≥ог≥дросферу (ус≥ види водойм). “акий под≥л виправдовуЇтьс€ тим, що в цих двох зонах зосереджена основна маса живоњ речовини.

–озгл€немо основн≥ компоненти б≥осфери б≥льш детально.

∆ива речовина. «а останн≥ми оц≥нками, жива речовина складаЇ 24 . 1011 тонн.  .ћ. —итник та —.ѕ. ¬ассер (1992) вважають, що на «емл≥ ≥снують 1 447 609 вид≥в живих орган≥зм≥в. Ќа думку ≥нших досл≥дник≥в, њх набагато б≥льше Ч можливо, 80 млн. вид≥в. ѕовнота ви€вленн€ живих орган≥зм≥в неоднакова в р≥зних царствах. ¬иди судинних рослин ви€влен≥ на 80 %, мох≥в Ч на 70%, водоростей -на 50%, гриб≥в - т≥льки на 1-10%, членистоногих - на 3-20%, монер - на 15-20% та в≥рус≥в - усього на 5%.

ѕор≥вн€но з масою ≥нших речовин планети на долю живоњ речовини припадаЇ м≥зерна частина. ¬она становить 1/11 000 000 маси земноњ кори. ∆ива матер≥€ под≥бна до тонкоњ шк≥рки €блука, €кщо пор≥вн€ти розм≥р земноњ кул≥ з €блуком.

”н≥кальна роль живоњ речовини в б≥осфер≥ пол€гаЇ в њњ висок≥й б≥огеох≥м≥чн≥й активност≥. ∆ива речовина автотрофних орган≥зм≥в зд≥йснюЇ поглинанн€ сон€чноњ енерг≥њ та њњ перетворенн€ на енерг≥ю х≥м≥чних зв'€зк≥в. —укупна б≥огеох≥м≥чна активн≥сть живоњ речовини призвела до значноњ зм≥ни газового складу атмосфери, в результат≥ чого атмосфера в≥дновного типу перетворилас€ в атмосферу окислювального типу з≥ значним вм≥стом кисню. ” результат≥ д≥€льност≥ б≥осфери на земн≥й кул≥ сформувавс€ озоновий екран, €кий перехоплюЇ б≥льшу частину жорсткого косм≥чного випром≥нюванн€ та створюЇ спри€тлив≥ умови житт€ на поверхн≥ планети. ∆ива речовина зм≥нила г≥рськ≥ породи та спри€ла по€в≥ нових вид≥в (вапн€ки та ≥н.). ∆иттЇд≥€льн≥сть рослин, тварин та м≥кроорган≥зм≥в спричинила по€ву ірунту.

∆ива речовина планети Ї ≥н≥ц≥атором та руш≥Їм б≥огеох≥м≥чних цикл≥в речовин. ¬елике значенн€ в цьому маЇ розмноженн€ орган≥зм≥в, €ке ¬.¬ернадський називав Ђрозт≥канн€мї живоњ матер≥њ, њњ Ђпрагненн€м до всюдност≥ї.

јтмосфера. √азова частина б≥осфери представлена атмосферою. њњ загальна маса дор≥внюЇ 5,2 . 1015 т. ќснову атмосфери складаЇ азот -78% за об'Їмом. ” значн≥й к≥лькост≥ представлений кисень (20,95%), Ї вуглекислий та ≥нш≥ гази. ¬ атмосфер≥ завжди присутн€ вод€на пара, основна частина €коњ (86%) утворюЇтьс€ при випаровуванн≥ з поверхн≥ океан≥в та суходолу. « висотою газовий склад атмосфери зм≥нюЇтьс€ мало, т≥льки пом≥тно зменшуЇтьс€ к≥льк≥сть вод€ноњ пари.

ѕост≥йним компонентом атмосфери Ї аерозол≥. ÷е молеку≠л€рн≥ агрегати розм≥ром в≥д к≥лькох нанометр≥в до дес€тк≥в м≥крометр≥в. ќснову аерозол≥в складають молекули води, але до них вход€ть й ≥нш≥ речовини - тверд≥ частки, с≥рчаний газ тощо. «агальна маса аерозол≥в в атмосфер≥ не менше 20 млн. т. ¬ажливою властив≥стю атмосфери Ї њњ рухлив≥сть. ÷иркул€ц≥€ пов≥тр€ п≥д впливом р≥зниц≥ температур ≥ обертанн€ земноњ кул≥ ун≥версальн≥. ”насл≥док утворенн€ в≥тру в≥дбуваЇтьс€ перем≥щенн€ великих мас пов≥тр€, вод€на пара переноситьс€ з м≥сць п≥двищеного випаровуванн€ в б≥льш прохолодн≥ м≥сц€, де випадаЇ у вигл€д≥ дощу чи сн≥гу. ¬≥тер Ї важливим агентом переносу зачатк≥в житт€ Ч спор, нас≥нн€ тощо. ƒл€ багатьох рослин в≥тер служить агентом переносу пилку. « в≥тром перенос€тьс€ ≥ р≥зн≥ газопод≥бн≥ та пиловидн≥ речовини, що потрапл€ють в атмосферу в результат≥ господарськоњ д≥€льност≥.

√азовий склад атмосфери не Ї пост≥йним. «а час ≥снуванн€ нашоњ планети в≥н р≥зко зм≥нивс€ приблизно 2 млрд. рок≥в тому, коли зелен≥ рослини в процес≥ фотосинтезу почали вид≥л€ти в≥льний кисень. ƒо цього часу атмосфера складалас€ т≥льки з азоту, окисл≥в вуглецю ≥ вод€ноњ пари. ÷€ важлива зм≥на мала насл≥дком по€ву тварин, €к≥ дихають киснем, а також зробило можливим гор≥нн€ речовин в атмосферному пов≥тр≥.

¬ екватор≥альних широтах атмосфера поглинаЇ б≥льше сон€чноњ енерг≥њ, н≥ж у високих широтах. ≈нерг≥€, що поглинаЇтьс€ атмосферою, Ї джерелом глобального перем≥щенн€ пов≥тр€них мас, €к≥, у свою чергу, визначають кл≥мат.

∆иттЇво важливим Ї озоновий шар атмосфери, розташований на висот≥ 20-25 км. ќзон - це особлива форма кисню. Ўар озону у верхн≥й частин≥ атмосфери пор≥вн€но малопотужний (при нормальному тиску його товщина була б р≥вною 3 мм), але в≥н виконуЇ найважлив≥шу дл€ житт€ функц≥ю - перехопленн€ ультраф≥олетових промен≥в сон€чного випром≥нюванн€, €ке дуже небезпечне дл€ живих орган≥зм≥в, зокрема тим, що викликаЇ порушенн€ ƒЌ  та призводить до по€ви небажаних генетичних мутац≥й. —учасне активне вивченн€ озонового шару атмосфери Ї насл≥дком реал≥зац≥њ програми досл≥дженн€ впливу вихлопних газ≥в надзвукових л≥так≥в типу Ђ онкордї на стратосферу. Ѕуло встановлено, що вихлопн≥ гази безпечн≥, але з'€сувалос€, що озон активно руйнуЇтьс€ молекул€рним хлором, €кий Ї у фреонах, €к≥ широко застосовуютьс€ в промислових та побутових холодильних установках. ‘реони, п≥д≥ймаючись у верхн≥ шари атмосфери, розкладаютьс€, вид≥л€ючи хлор, €кий руйнуЇ озон.

ќзонометр≥€, €ка зд≥йснюЇтьс€ впродовж останн≥х 25 рок≥в, показала, що за пер≥од спостережень втрати озону склали 3% в≥д його початковоњ к≥лькост≥. Ќачебто це й небагато, але такоњ втрати ви€вилос€ достатньо, щоб на певних д≥л€нках озоновий шар втратив ц≥л≥сн≥сть ≥ утворилис€ Ђозонов≥ д≥ркиї. ” 1987 роц≥ в ћонреал≥ на м≥жнародн≥й конференц≥њ 36 крањн св≥ту п≥дписали протокол зобов'€зань щодо скороченн€ на 50% виробництва речовин, що руйнують озон. ÷е тимчасов≥ заходи, оск≥льки механ≥зми формуванн€ та збереженн€ озонового шару атмосфери до к≥нц€ ще не вивчен≥.

¬ажлив≥сть атмосферних параметр≥в дл€ кл≥мату та погоди широко в≥дома. ѕрактична необх≥дн≥сть прогнозуванн€ погоди та оц≥нки в≥кових тенденц≥й зм≥ни кл≥мату призвели до орган≥зац≥њ спец≥альноњ метеоролог≥чноњ служби.

«а високоњ розр≥дженост≥ атмосфери жив≥ орган≥зми не можуть знаходитис€ в н≥й пост≥йно. ”триманн€ в атмосфер≥ п≥д час польоту вимагаЇ значних затрат енерг≥њ. «датн≥сть до тривалого шир€нн€ в атмосферному пов≥тр≥ мають т≥льки однокл≥тинн≥ м≥кроорган≥зми та де€к≥ види птах≥в. ƒл€ наземних орган≥зм≥в корисними властивост€ми атмосфери Ї њњ прозор≥сть дл€ сон€чного випром≥нюванн€.

√≥дросфера сформована в основному з води. ¬она з'€вилас€ на планет≥ приблизно 4 млрд. рок≥в тому за рахунок процесу диференц≥ац≥њ речовин. ƒо початку фанерозо€ утворивс€ —в≥товий океан. ¬ еволюц≥њ г≥дросфери в≥дбулис€ два велик≥ переломн≥ моменти. ѕерший був пов'€заний з виходом рослин на суход≥л. ќск≥льки поверхн€ випаровуванн€ лист€ суход≥льних рослин швидко зб≥льшувалас€ ≥ привезла до зростанн€ втрат води (що прир≥внювалос€ до випаровуванн€ з поверхн≥ океану), то жив≥ орган≥зми в результат≥ цього суттЇво трансформували кругооб≥г води.

ƒругий переломний етап у розвитку г≥дросфери був викликаний вирубкою л≥с≥в та розорюванн€м ірунт≥в дл€ орган≥зац≥њ агроекосистем. Ћ≥си витрачають на випаровуванн€ 90% поглиненоњ сон€чноњ енерг≥њ, а р≥лл€ - т≥льки 40%. ¬ирубуванн€ л≥су та розширенн€ орних земель зменшили випаровуванн€ на континентах приблизно у 2 рази, що дало поштовх процесам запустелюванн€. Ўвидк≥сть запустелюванн€ в наш час складаЇ, за ¬.√. √оршковим та  .—. Ћосевим (1992), 20 га за 1 хвилину.

¬ода надзвичайно важлива дл€ живих орган≥зм≥в. ” загальн≥й к≥лькост≥ води планети, що дор≥внюЇ 1 млрд. 7 млн. тонн (або м3), 96,5% припадаЇ на морську. Ќа материках зосереджено т≥льки 3,5% загальних запас≥в води. ѕр≥сноњ води у св≥т≥ нараховуЇтьс€ 35 млн. км3, з них 30 млн. км3 води утримуЇтьс€ в льодовиках.

ѕлоща —в≥тового океану становить 361,3 млн. км2, що перевищуЇ 70% поверхн≥ планети. ¬ода океан≥в та мор≥в солона. —ередн€ солон≥сть с€гаЇ 35 г/л. —олон≥сть залежить в≥д випаровуванн€ та к≥лькост≥ опад≥в. Ќа солон≥сть невеликих мор≥в впливаЇ приток пр≥сноњ води з р≥к. “ому вона, наприклад, висока в „ервоному мор≥ та низька в Ѕалт≥йському.

¬ода океан≥в та мор≥в пост≥йно перем≥шуЇтьс€ внасл≥док вертикальних та горизонтальних теч≥й. ” морськ≥й вод≥ мало б≥огенних м≥неральних речовин (особливо фосфору), ≥ цей фактор Ї основним в обмеженн≥ б≥опродукц≥њ автотрофних вод€них рослин.  ≥льк≥сть розчиненого у вод≥ вуглекислого газу л≥м≥туЇ фотосинтез менше.

ћ≥ж океанами ≥ сушею в≥дбуваЇтьс€ перем≥щенн€ речовин. «окрема, при хвилюванн≥ води ≥ в зон≥ прибою формуютьс€ аерозол≥, що м≥ст€ть карбонати ≥ сульфати. ¬они перенос€тьс€ в≥тром на материки ≥ тут потрапл€ють на сушу разом з опадами. « ≥ншого боку, р≥ки пост≥йно внос€ть в океани велику к≥льк≥сть орган≥чних ≥ неорган≥чних речовин.

¬оди —в≥тового океану мають високу теплоЇмн≥сть. —в≥товий океан поглинаЇ 80% ус≥Їњ сон€чноњ рад≥ац≥њ, €ка дос€гаЇ поверхн≥ планети. ѕоглинальна здатн≥сть океан≥в складаЇ 90 ккал/см2 на р≥к, а суходолу - т≥льки 50 ккал/см2 на р≥к. ѕриродно, що основна частина тепла поглинаЇтьс€ океанами в троп≥ках. ” пом≥рних та крайн≥х п≥вн≥чних ≥ п≥вденних широтах, навпаки, йде в≥ддача тепла в атмосферу. ќкеан - це важлива Ђфабрикаї погоди на планет≥ та основний стаб≥л≥затор середньоњ температури «емл≥. «а в≥дсутност≥ —в≥тового океану на континентах при зм≥н≥ сезон≥в виникали б досить р≥зк≥ коливанн€ температур, мало сум≥сн≥ з ≥снуванн€м живих орган≥зм≥в.

—в≥товий океан виконуЇ й ≥ншу роботу в б≥осфер≥. ” холодних област€х вода поглинаЇ вуглекислий газ з атмосфери, а в теплих в≥дбуваЇтьс€ його вид≥ленн€. ” ц≥лому —в≥товий океан дуже важливий дл€ планетарного обм≥ну речовин та обм≥ну енерг≥Їю.

ћор€ та пр≥сн≥ води Ї середовищем житт€ багатьох вид≥в орган≥зм≥в. ¬ода - щ≥льне середовище, ≥ жив≥ орган≥зми знаход€тьс€ в н≥й або в завислому стан≥, або п≥дтримують себе в потр≥бному њм шар≥ води шл€хом активного плаванн€. ∆итт€м пронизана практично вс€ товща г≥дросфери. ” —в≥товому океан≥ синтезуЇтьс€ 21 млрд. тонн орган≥чних речовин. ÷е в основному б≥омаса ф≥топланктону. «авд€ки автотрофним морським орган≥змам океани продукують в≥льний кисень. …ого вих≥д з океан≥в оц≥нюЇтьс€ в 61 млрд. тонн на р≥к.

 онтинентальн≥ води переважно пр≥сн≥, њхн€ солон≥сть не перевищуЇ в середньому 1-2 г/л солей. Ќа континентах г≥дросфера представлена р≥чками та озерами. ” р≥ки суходолу ст≥каЇ приблизно половина т≥Їњ к≥лькост≥ води, що випадаЇ на суход≥л у вигл€д≥ опад≥в. ¬ ”крањн≥ загальний ст≥к води в р≥ках становить 87 млрд. тонн на р≥к.

ƒл€ г≥дросфери досить важливе сп≥вв≥дношенн€ р≥дкоњ та замерзлоњ (л≥д) води. ¬оно визначаЇтьс€ температурними умовами. Ќин≥ п≥д льодом знаходитьс€ до 10% поверхн≥ суходолу. —укупн≥сть усього льоду планети ¬.≤. ¬ернадський називав кр≥осферою. ѕотужн≥сть кр≥осфери не стаб≥льна. ”продовж довгих пер≥од≥в при зм≥нах кл≥мату в тих чи ≥нших рег≥онах планети може переважати утворенн€ льоду. ¬≥н починаЇ вкривати поверхню ірунту та формувати ц≥лор≥чний льодовиковий щит. “ак≥ пер≥оди в ≥стор≥њ «емл≥ отримали назву льодовикових.

¬ останню льодовикову епоху площа льодовик≥в у ™вроп≥ зб≥льшилас€ в 2 рази, а в епоху максимального зледен≥нн€ - у 4 рази. ѕри цьому п≥вденна межа льодовика проходила на 48∞ п.ш.

Ћ≥тосфера Ћ≥тосфера утворена г≥рськими породами. Ќа виходах г≥рсь≠ких пор≥д безпосередньо можуть жити т≥льки де€к≥ орган≥зми -лишайники, водорост≥. ƒл€ житт€ необх≥дний ірунт, що утворюЇтьс€ €к сум≥ш м≥неральних речовин, €к≥ виникають при руйнуванн≥ г≥рськоњ породи та орган≥чних речовин - продукт≥в життЇд≥€льност≥ орган≥зм≥в. ƒл€ формуванн€ ірунту особливо важлив≥ м≥кроорган≥зми та кор≥нн€ рослин.

ѕон€тт€ про ірунт €к б≥окосне т≥ло природи було вперше сформульоване ¬.¬. ƒокучаЇвим. ўе наприк≥нц≥ XIX стол≥тт€ в≥н п≥дкреслював, що ірунти виникають у результат≥ т≥сноњ взаЇмод≥њ м≥ж водою, пов≥тр€м, г≥рськими породами та живими ор≠ган≥змами. •рунт - головне середовище житт€ наземних рос≠лин ≥ важлива структурна частина б≥осфери. –одюч≥сть ірунт≥в визначаЇтьс€ сполученн€м багатьох ф≥зичних та х≥м≥чних властивостей. ¬она залежить в≥д к≥лькост≥ в ірунтах гумусу, в≥д на€вност≥ б≥огенних макро- та м≥кроелемент≥в, в≥д вологост≥ ірунту, в≥д њњ кислотност≥ тощо.

—еред ≥нших параметр≥в ірунту не останнЇ м≥сце пос≥даЇ його волог≥сть. ¬она визначаЇтьс€ сп≥вв≥дношенн€м к≥лькост≥ опад≥в та випаровуванн€. ¬важають, що при к≥лькост≥ опад≥в менш н≥ж 250 мм на р≥к формуютьс€ пустел≥, при 250-750 - савани, степи, л≥состепи та л≥си, а при к≥лькост≥, б≥льш≥й за 1250 мм - волог≥ л≥си та болота. ¬ ”крањн≥ основн≥ опади надход€ть в≥д јтлантичного океану, —ередземного та „орного мор≥в. Ќайб≥льш зволожен≥ ірунти в «ах≥дн≥й ”крањн≥.

” ц≥лому треба зазначити, що вс≥ оболонки земноњ кул≥ (геосфери) активно взаЇмод≥ють м≥ж собою, обм≥нюючись речовиною та енерг≥Їю.

ћ≥сце людини у б≥осфер≥. як б≥олог≥чний вид людина розумна виникла на «емл≥ приблизно 2-3 млн. рок≥в тому.

ƒан≥ антрополог≥њ дозвол€ють вид≥лити в еволюц≥њ людини чотири основн≥ етапи.

Ќайдавн≥ш≥ знах≥дки предк≥в сучасноњ людини мають в≥к 14 млн. рок≥в. ÷е рамоп≥теки, залишки €ких знайдено в ≤нд≥њ,  ен≥њ, √рец≥њ та ≥нших районах св≥ту. «а своЇю будовою рамоп≥теки були ближче до тварин. ¬они мали т≥ло довжиною до 110см, але пересувалис€ переважно на задн≥х к≥нц≥вках.

” пер≥од 1-5 млн. рок≥в тому на «емл≥ з'€вилис€ австралоп≥теки, €к≥ за розвитком мозку займали вже пром≥жне положенн€ м≥ж тваринами ≥ сучасною людиною. ќб'Їм мозку в них становив 428-530 см3. Ѕудова шињ австралоп≥тек≥в показуЇ, що вони були пр€моход€ч≥ ≥стоти ≥, можливо, користувалис€ прим≥тивним кам'€ним знар€дд€м.

“рет≥м етапом в еволюц≥њ людини була по€ва близько 3 млн. рок≥в тому представник≥в роду Ќоmо. ќдин з вид≥в цього роду Ђлюдина пр€моход€чаї уже вм≥в виготовл€ти кам'€н≥ знар€дд€ ≥ користуватис€ вогнем.

„етвертий етап еволюц≥њ ц≥Їњ б≥олог≥чноњ г≥лки завершивс€ виникненн€м Ќоmо sар≥еns. ќбс€г мозку до цього часу вже дос€г 1450 см3.

¬≥ддален≥ предки людини пор≥вн€но з ≥ншими тваринами €вно не вир≥зн€лис€ н≥ ф≥зичною силою, н≥ швидк≥стю б≥гу. ѕроживанн€ у в≥дкрит≥й степов≥й ≥ л≥состепов≥й м≥сцевост≥ при пор≥вн€но вбогому забезпеченн≥ рослинною њжею спонукало њх до необх≥дност≥ поповнювати св≥й рац≥он шл€хом полюванн€. ѕолю≠ванн€ вимагало використанн€ знар€дь ≥ певноњ хитрост≥ та витонченост≥ €к компенсац≥њ недостатньоњ ф≥зичноњ сили.

“аким чином, загальна б≥олог≥чна еволюц≥€ людини тривала приблизно 14 млн. рок≥в, але культурний розвиток њњ почавс€ всього 2-3 млн. рок≥в тому. Ѕ≥олог≥чн≥ корен≥ людства сп≥льн≥. √уманоњдн≥ форми сформувались ≥ розвинулись одночасно в широкому географ≥чному ареал≥, що спочатку охоплював рег≥он п≥вн≥чно-сх≥дноњ јфрики. ≤з цього центра в≥дбувалос€ розселенн€ людини по вс≥х континентах планети. «окрема, на ”крањн≥ в села ћолодова на р≥ц≥ ƒн≥стер ви€влен≥ залишки поселень людини палеол≥тичного в≥ку, тобто людина жила там вже приблизно 40 тис€ч рок≥в тому. јналог≥чного типу поселенн€ цього пер≥оду ви€влен≥ ≥ в ≥нших рег≥онах ™вропи та на ≥нших континентах.

™дн≥сть людства €к генетичноњ системи можна довести простим розрахунком.  ожна сучасна людина маЇ 2-х батьк≥в, 4-х прабатьк≥в (2-х бабусь ≥ 2-х д≥дус≥в) ≥ т.д. ƒосить простежити т≥льки 32 генерац≥њ, щоб переконатис€, що при сучасн≥й чисельност≥ населенн€ на «емл≥ його корен≥ с€гають в попул€ц≥њ невеликоњ чисельност≥. ј це означаЇ, що вс≥ люди - родич≥ м≥ж собою. Ћюдство - це ц≥л≥сна панм≥ксна попул€ц≥€. √енетичну Їдн≥сть людства п≥дтвердило й досл≥дженн€ генома р≥зних рас, проведене в 1990-2000 роках великою групою фах≥вц≥в-генетик≥в ≥з —Ўј ≥  итаю.

ќкрем≥ групи людей в≥др≥зн€ють т≥льки вторинн≥ нац≥ональн≥ й расов≥ ознаки (кол≥р шк≥ри, форма очей тощо) чи просто культурно-соц≥альн≥ звичањ ≥ традиц≥њ. “ак, в≥дпов≥дно до анал≥≠зу, проведеного ё.≤. Ќовоженовим (1983), ус≥ люди мають 3 пари ген≥в, що визначають п≥гментац≥ю шк≥ри. ¬ јфриц≥ склалис€ умови, спри€тлив≥ дл€ про€ву цих ген≥в, до того ж зд≥йснюЇтьс€ њх посиленн€ генами-модиф≥каторами, що й завершилос€ формуванн€м темноњ п≥гментац≥њ шк≥ри. —ам же по соб≥ генофонд усього людства сп≥льний ≥ м≥стить у соб≥ до 40 тис€ч ген≥в. –аси людини - це групи т≥льки генетично в≥дособлених попул€ц≥й, ≥ будь-€к≥ побудови, що стверджують неповноц≥нн≥сть тих чи ≥нших рас, не мають н≥€кого наукового обірунтуванн€.

Ѕ≥олог≥чн≥ в≥дм≥нност≥ людини пол€гають не т≥льки в посиленому розвитку головного мозку, що в першу чергу вид≥лило Ќоmо sар≥еns серед ≥нших вид≥в тварин. ¬≥дм≥нност≥ ви€вилис€ в необмежен≥й здатност≥ до розмноженн€, оск≥льки прот€гом всього ≥снуванн€ людини €к б≥олог≥чно≠го виду чисельн≥сть народонаселенн€ невпинно зростала.

«а пер≥од ≥снуванн€ людства густота його попул€ц≥њ зросла б≥льш н≥ж у 4 тис€ч≥ раз≥в. ÷е зростанн€ чисельност≥ не мало плавного характеру. ѕрот€гом тривалого часу чисельн≥сть народонаселенн€ зростала поступово. «лам в≥дбувс€ у XX стол≥тт≥, коли темпи приросту стр≥мко зросли. якщо ран≥ше дл€ подвоЇнн€ к≥лькост≥ жител≥в планети потр≥бно було десь 600 рок≥в, то дл€ останнього подвоЇнн€ вистачило всього 38 рок≥в! ÷е зростанн€ було наст≥льки стр≥мким, що отримало назву демограф≥чного вибуху.

¬исока чисельн≥сть населенн€ «емл≥, таким чином, ви€вилас€ новим €вищем. –ан≥ше такий фактор в еволюц≥њ б≥осфери був в≥дсутн≥й. ѕор€д з науково-техн≥чною революц≥Їю в≥н став головною причиною антропогенноњ зм≥ни б≥осфери.

—пец≥ал≥сти по-р≥зному оц≥нюють насл≥дки демограф≥чного вибуху. Ѕагато хто з них припускаЇ, що взаЇмов≥дносини в систем≥ Ђлюдина - природне середовищеї залежатимуть в≥д подальшоњ тенденц≥њ чисельност≥ народонаселенн€. ќднак оптим≥сти вважають, що пом≥тний спад приросту населенн€, €кий зараз дав про себе знати в розвинених крањнах «ах≥дноњ ™вропи, у найближчому майбутньому поширитьс€ на всю земну кулю, ≥ на р≥вн≥ 10,2 млрд. чолов≥к в≥дбудетьс€ стаб≥л≥зац≥€ процес≥в росту внасл≥док д≥њ природних механ≥зм≥в.

ƒ≥аметрально протилежна точка зору була висловлена ще в 1798 роц≥ “. ћальтусом, €кий стверджував, що чисельн≥сть народонаселенн€ росте ≥ буде зростати в геометричн≥й прогрес≥њ, а ресурси, що необх≥дн≥ дл€ задоволенн€ потреб людства, зб≥льшуватимутьс€ т≥льки в арифметичн≥й прогрес≥њ. ÷им наперед визначаЇтьс€ конфл≥ктн≥сть у систем≥ Ђлюдина - природне середовищеї.

“. ћальтус ц≥лком справедливо п≥дкреслював, що людство €к компонент б≥осфери, очевидно, не може мати безмежно велику чисельн≥сть.

Ќегативне ставленн€ до мальтуз≥анства було викликане в≥дкрито негуманними висловленн€ми автора ц≥Їњ взагал≥ правильноњ концепц≥њ. “ак, у робот≥ Ђƒосв≥д про закон народонаселенн€ї “. ћальтус писав: Ђ”с≥ немовл€та, за вин€тком тих, що необх≥дн≥ дл€ збереженн€ даного р≥вн€ населенн€, неминуче повинн≥ загинути, €кщо т≥льки дл€ них не зв≥льнитьс€ м≥сце через смерть дорослих. “ому зам≥сть того, щоб нерозумно й марно перешкоджати цьому, ми повинн≥ бути посл≥довними ≥ спри€ти д≥€м природи, €ка викликаЇ смертн≥стьї. ≤ дал≥ автор закликав: Ђ«ам≥сть того щоб пропов≥дувати серед б≥дн€к≥в необх≥дн≥сть чистоти, ми повинн≥ заохочувати саме протилежн≥ звички. “реба робити в м≥стах вузьк≥ вулиц≥, перенасел€ти будинки ≥ спри€ти повторенню еп≥дем≥й, необх≥дно будувати села б≥л€ непрот≥чних водойм ≥ особливо спри€ти заселенню болотистих ≥ шк≥дливих дл€ здоров'€ м≥сць. “а насамперед нам треба засудити застосуванн€ особливих л≥к≥в дл€ л≥куванн€ смертельних хвороб, а також засудити тих добрих людей, що помилково вважають, що робл€ть послугу людству, винаход€чи способи викор≥ненн€ певних хворобї.

јле “. ћальтус був ц≥лком правий, п≥дкреслюючи, що людство €к компонент б≥осфери, напевно, не може мати неск≥нченно великоњ чисельност≥. ’оча очевидно, що стаб≥л≥зувати народонаселенн€ на оптимальному р≥вн≥ потр≥бно цив≥л≥зованими способами.

ѕќЌя““я —≈–≈ƒќ¬»ўј. ѕри анал≥з≥ умов, за €ких в≥дбуваЇтьс€ реальна життЇд≥€ль≠н≥сть рослин ≥ тварин та ≥снуЇ людина, широко застосовуютьс€ пон€тт€ середовища, навколишнього середовища, природного середовища ≥ т.п. —ередовище - це найб≥льш загальне пон€тт€, цим терм≥ном позначаЇтьс€ все, що оточуЇ даний об'Їкт. ѕ≥д середовищем (житт€м) живих орган≥зм≥в маЇтьс€ на уваз≥ вс€ сукупн≥сть конкретних аб≥отичних та б≥отичних фактор≥в, в €ких живе дана особина, попул€ц≥€ або вид. ≤ншими словами, терм≥н Ђсередовище житт€ї означаЇ все оточенн€, в €кому в≥дбуваЇтьс€ д≥€льн≥сть людини та розвиток живоњ та неживоњ матер≥њ. ¬исл≥в ЂнавколишнЇ середовищеї маЇ той же зм≥ст, але в≥н менш вдалий, оск≥льки саме слово Ђсередовищеї уже означаЇ на уваз≥ оточенн€ об'Їкту.

—л≥д в≥др≥зн€ти середовище житт€ рослин та тварин в≥д сере≠довища житт€ людини. —ередовище житт€ людини включаЇ в себе вс≥ територ≥њ та акватор≥њ, що Ї м≥сцем перебуванн€ ≥ виробничоњ д≥€льност≥ людини. ѕо сут≥, до середовища житт€ людини вход€ть ус≥ компоненти б≥осфери, ус€ сукупн≥сть створених людиною технолог≥чних об'Їкт≥в, а також ус≥ соц≥альн≥ феномени людського сусп≥льства. “аким чином, середовище житт€ людини - це система б≥льш високого рангу, н≥ж системи б≥осфери зокрема або соц≥альн≥ системи. ” середовищ≥ людини можна вид≥лити:

а) природн≥ компоненти - пов≥тр€, воду, ірунт, г≥рськ≥ породи ≥ т.п.;

б) антропогенн≥ компоненти, створен≥ людиною буд≥вл≥ та споруди, транспортн≥ маг≥страл≥ та ≥н.;

в) соц≥альн≥ компоненти, що включають у себе соц≥альн≥, економ≥чн≥, юридичн≥ та морально-етичн≥ феномени.

” зв'€зку з цим середовище житт€ сл≥д под≥л€ти на природне та соц≥альне. ѕриродне середовище включаЇ в себе об'Їктивно ≥снуюче природне середовище будь-€кого живого орган≥зму, включаючи людину. —оц≥альне середовище - це сукупн≥сть оточуючих людину сусп≥льних, матер≥альних та духовних умов њњ ≥снуванн€ та д≥€льност≥. ÷е середовище, по сут≥, включаЇ в себе всю сусп≥льно-економ≥чну систему, у межах €коњ знаходитьс€ людина.

ѕриродн≥ компоненти середовища житт€ людини досить р≥зноман≥тн≥. ќск≥льки людина Ї б≥осоц≥альною ≥стотою, то вони в≥д≥грають важливу роль у њњ добробут≥. ‘≥зичн≥ компоненти середовища, так≥, €к географ≥чне положенн€ м≥сцевост≥, на€вн≥сть та €к≥сть таких природних ресурс≥в, €к вода, пов≥тр€, - усе це Ї умовою нормальноњ життЇд≥€льност≥. ƒо природного середовища вход€ть ≥ вс≥ жив≥ орган≥зми, що оточують людину.

¬ажливим параметром оц≥нки €кост≥ природного середови≠ща Ї його ст≥йк≥сть, стаб≥льн≥сть ус≥х режим≥в та стан≥в природних фактор≥в. ∆итт€ в нестаб≥льному середовищ≥ вимагаЇ в≥д людини додаткових матер≥ально-енергетичних витрат ≥ перешкоджаЇ адаптац≥йному процесов≥. –≥зк≥ в≥дхиленн€ природного середовища в≥д звичайного його стану, €к правило, розгл€даютьс€ €к стих≥йне лихо й катастрофа. ÷е виверженн€ вулкан≥в, повен≥, урагани, пожеж≥ тощо.

„астота таких стих≥йних лих за ≥сторичний пер≥од, очевидно, досить пост≥йна, але збитки в≥д них в≥д стол≥тт€ до стол≥тт€ зб≥льшуютьс€. ÷е пов'€зано головним чином з п≥двищенн€м густоти населенн€ ≥ заселенн€м таких м≥сць, в €ких наш≥ предки посел€тис€ уникали.

—кладною структурою характеризуютьс€ ≥ соц≥альн≥ компоненти середовища житт€ людини. ¬они представлен≥ р≥зними групами населенн€, класами, нац≥ональними сп≥льнотами, рел≥г≥йними теч≥€ми.

—уперечлив≥сть положенн€ людини в матер≥альному св≥т≥ визначаЇтьс€ њњ б≥осоц≥альною природою. як б≥олог≥чна ≥стота людина потребуЇ певноњ €кост≥ природного середовища ≥ нерозривно з нею пов'€зана. јле €к соц≥альна ≥стота людина намагаЇтьс€ в≥докремити себе в≥д неспри€тливих фактор≥в природного середовища та створити власне антропогенне середовище.

—ередовище житт€ - динам≥чний комплекс. ¬оно розвиваЇтьс€ само по соб≥, а також п≥д впливом ус≥х живих орган≥зм≥в та людини зокрема. “ому одноразово отримана ≥нформац≥€ про особливост≥ середовища не створюЇ повноњ картини щодо умов ≥снуванн€ живих ≥стот. ћон≥торинг середовища обов'€зково повинен включати ≥нформац≥ю про динам≥ку зм≥ни цього середовища.

Ћюдська цив≥л≥зац≥€ €к новий фактор ≥снуванн€ б≥осфери. ” ход≥ розвитку людства, росту чисельност≥ населенн€ на «емл≥, по€ви техн≥чних споруд, розвитку культурних та соц≥альних феномен≥в у межах б≥осфери з'€вилас€ нова п≥дсистема Ђлюдство - природне середовищеї. Ћюдство з≥ своњм виробництвом та культурою стало складовою частиною б≥осфери. «ростаЇ вплив на б≥осферн≥ компоненти виробничих та соц≥альних фактор≥в, спричинений ≥снуванн€м людини. ¬заЇмод≥€ в п≥дсистем≥ Ђлюдство - природне середовищеї маЇ двоб≥чний характер, але з ростом техн≥чноњ озброЇност≥ людини в н≥й почав переважати односпр€мований вплив людини на природн≥ компоненти. “акий вплив отримав назву антропогенного, а зм≥ни природних ком≠плекс≥в п≥д впливом людини - антропогенезу. “ак на «емл≥ зТ€вилас€ нова структура Ц антропосфера, або, €к њњ ще називають, соц≥осфера. —оц≥осфера Ц це зона житт€ людського сусп≥льства. —учасна соц≥осфера охоплюЇ вс≥ геосфери «емл≥ ≥ нав≥ть поширюЇтьс€ на найближчий космос. «а визначенн€м ћ. √олубц€ (1982), соц≥осфера Ц це сфера науковоњ та виробничоњ д≥€льност≥ людини, що зд≥йснюЇтьс€ безпосередньоньо людиною або за допомогою знар€дь, €к≥ вона виготовл€Ї. ∆итт€ б≥осфери в доантропогенний пер≥од становило собою лише взаЇмод≥ю живоњ та неживоњ матер≥њ. Ћюдство привнесло в житт€ б≥осфери принципово нов≥ економ≥чн≥, соц≥альн≥, загальнокультурн≥ та техн≥чн≥ феномени ≥ тим €к≥сно зм≥нило б≥осферн≥ процеси.

 

» “ому пон€тт€ про екосистеми надзвичайно важливе дл€ анал≥зу усього р≥зноман≥тт€ еколог≥чних €вищ. ќсновоположником ученн€ про екосистеми Ї англ≥йський еколог ј. “енсл≥ (1946). ¬агомий внесок до розробки цього пон€тт€ зробили –. ћаргалеф (1974) та ё. ќдум (1971).

≈косистемою називають сукупн≥сть орган≥зм≥в, €к≥ сп≥льно проживають, та умови њх ≥снуванн€, що знаход€тьс€ в законом≥рному зв'€зку одне з одним. –.ƒажо (1975) писав, що Ђекосистема Ч б≥отоп плюс б≥оценозї, тобто екосистема - це об'Їднанн€ аб≥отичного середовища та живих орган≥зм≥в, €к≥ живуть у ньому.

≈косистема - це пон€тт€ безрозм≥рне; вона не маЇ ф≥ксованих мене на територ≥њ. ≤ стовбур дерева, що впало та гниЇ, ≥ л≥сопосадку в ц≥лому можна розгл€дати €к екосистему. ≈косистемами Ї ≥ невеличкий ставок, ≥ —в≥товий океан. ” сучасн≥й еколог≥њ пон€тт€ екосистеми часто Ї розмитим, оск≥льки €к екосистема мо≠жуть розгл€датис€ мурашник або птах, що летить, разом з паразитами на його т≥л≥.

« урахуванн€м загальноњ невизначеност≥ пон€тт€ Ђекосистемаї ¬. ¬асилевич (1983) вважав доц≥льним вид≥л€ти елементарн≥ екосистеми. ≈лементарна екосистема повинна включати в себе орган≥зми вс≥х троф≥чних р≥вн≥в та мати достатньо замкнений цикл основних елемент≥в. ѕри такому п≥дход≥ елементарн≥ екосистеми ви€вл€ютьс€ досить великими та складними утворенн€ми. ” природ≥ переважають екосистеми значно менш≥ та прост≥ше побудован≥. ¬иход€чи з цих положень, варто погодитис€, що б≥осфера складаЇтьс€ з ц≥лоњ ≥Їрарх≥њ екосистем. јнал≥з р≥зних екосистем завжди ви€вл€Ї њхню взаЇмозвТ€зан≥сть унасл≥док охопленн€ сум≥жних екосистем глобальними б≥огео≠х≥м≥чними циклами.

Ќайб≥льш важливою ознакою екосистем Ї њх формуванн€ з живих орган≥зм≥в ≥з р≥зними типами живленн€. ” природ≥ до екосистем обов'€зково вход€ть продуценти, що забезпечують акумулюванн€ сон€чноњ енерг≥њ та створенн€ орган≥чноњ речовини, консументи, що зд≥йснюють њњ переробку, та редуценти, що утил≥зують в≥дходи д≥€льност≥ продуцент≥в та редуцент≥в. « цих позиц≥й вирощен≥ в теплиц≥ на полиц€х рослини одного виду не Ї екосистемою.

≈косистема €к основна функц≥ональна одиниц€ в еколог≥њ маЇ вир≥зн€тис€ на основ≥ еколог≥чних критер≥њв: на€вност≥ в н≥й живих орган≥зм≥в з р≥зним типом живленн€ Ч продуцент≥в, консумент≥в ≥ редуцент≥в, а також ≥снуванн€ в н≥й €кщо й не замкненого, то принаймн≥ вираженого б≥огеох≥м≥чного кругооб≥гу речовин.

ƒл€ природних екосистем характерний певний та звичайно специф≥чний дл€ екосистем даного виду пот≥к енерг≥њ та кругооб≥г речовин. ѕор€д ≥з своЇр≥дними типами взаЇмов≥дносин м≥ж орган≥змами вони надають окремим екосистемам самобутност≥ та ц≥л≥сного характеру. јле на в≥дм≥ну в≥д б≥осфери в ц≥лому в окрем≥й екосистем≥ р≥вень автономност≥ та замкненост≥ б≥огеох≥м≥чних цикл≥в нижчий. „асто сус≥дн≥ екосистеми так пов'€зан≥ м≥ж собою потоком енерг≥њ та кругооб≥гом речовин, що не здатн≥ до самост≥йного ≥снуванн€. ¬ажливою властив≥стю екосистем Ї њх в≥дкритий характер Ч вони обм≥нюютьс€ з навколишн≥м середовищем ≥ енерг≥Їю, ≥ речовинами. ѕри цьому екосистеми характеризуютьс€ саморегул€ц≥Їю ≥ здатн≥ певною м≥рою протисто€ти зовн≥шн≥м впливам та в≥дновлюватис€, €кщо порушенн€ не зачепило суттЇво важливих зв'€зк≥в або повн≥стю не знищило њх компоненти.

ѕон€тт€ екосистем поширюЇтьс€ ≥ на штучно створюван≥ людиною об'Їкти. ≈косистемами Ї с≥льськогосподарськ≥ уг≥дд€, садки, очисн≥ споруди тощо.

ƒл€ характеристики екосистем звичайно використовують досить великий наб≥р ознак:

а) видовий склад живих орган≥зм≥в, типовий дл€ даноњ екосистеми;

б) сп≥вв≥дношенн€ в екосистем≥ орган≥зм≥в ≥з р≥зними типами живленн€;

в) розм≥р створюваноњ в екосистем≥ первинноњ та вторинноњ б≥опродукц≥њ;

г) ≥нтенсивн≥сть потоку енерг≥њ через екосистему та швидк≥сть кругооб≥гу речовин;

д) режим аб≥отичних умов та ресурс≥в.

¬≥дпов≥дно до початкового визначенн€, екосистеми не мають просторовоњ вираженост≥ та пристосованост≥ до конкретноњ д≥л€нки чи акватор≥њ. ” той же час досв≥д вивченн€ природних €вищ показуЇ, що б≥льш≥сть ≥з них досить ч≥тко окреслен≥ територ≥ально. ÷е привело до необх≥дност≥ введенн€ в еколог≥ю ще одного важливого пон€тт€ - б≥огеоценозу. «а визначенн€м ¬.ћ. —укачова (1964), Ђб≥огеоценоз - це сукупн≥сть на певному простор≥ земноњ поверхн≥ однор≥дних природних €вищ (атмосфери, г≥рськоњ породи, рослинност≥, тваринного св≥ту, м≥кроорган≥зм≥в, ірунту, г≥дролог≥чних умов), що мають свою особливу специф≥ку взаЇмод≥њ цих њњ складових та певний тип обм≥ну речовиною ≥ енерг≥Їю м≥ж ними та ≥ншими €вищами природи, ≥ така, що €вл€Ї собою ≥ внутр≥шньо суперечливу д≥алектичну Їдн≥сть, €ка знаходитьс€ в пост≥йному рус≥, розвиткуї.

ѕо сут≥, у визначенн≥ ¬.ћ. —укачова Ї два важлив≥ елементи: перший пол€гаЇ в тому, що кожен б≥огеоценоз - це д≥л€нка земноњ поверхн≥, другий вказуЇ, що б≥огеоценоз - це система компонент≥в, що взаЇмод≥ють. ћ.¬. “имофЇЇв-–есовський (1971) п≥дкреслював, що Ђб≥огеоценози - це т≥ блоки, з €ких складаЇтьс€ вс€ б≥осфера та в €ких в≥дбуваютьс€ матер≥ально-енергетичн≥ кругооб≥ги, що спричинен≥ життЇд≥€льн≥стю орган≥зм≥в та в ц≥лому складають великий б≥осферний кругооб≥гї.

“аким чином, екосистема територ≥ально не визначена, а б≥огеоценоз завжди Ї конкретною д≥л€нкою б≥осфери. “ому де€к≥ спец≥ал≥сти вважають, що б≥осфера складаЇтьс€ не з екосистем, а з б≥огеоценоз≥в. Ќасправд≥ обидва ц≥ пон€тт€ доц≥льн≥ та доповнюють одне одного. Ѕ≥огеоценоз - це окремий випадок, один ≥з вид≥в екосистеми, €кий маЇ ч≥тку територ≥альну прив'€зан≥сть.

¬ивченн€м б≥огеоценоз≥в займаЇтьс€ спец≥альна наукова галузь - б≥огеоценолог≥€. ќдним з њњ завдань Ї вид≥ленн€ конкретних б≥огеоценоз≥в у природ≥. «а ¬.ћ. —укачовим, кордони б≥огеоценозу визначаютьс€ межами ф≥тоценозу, €кий складаЇ його €дро. ” цьому випадку б≥огеоценоз стаЇ р≥вним екосистем≥, окреслен≥й за контурами ф≥тоценозу. јле такий п≥дх≥д ефективний в основ≠ному т≥льки дл€ л≥сових угруповань. ” водоймах, на луках та в де€ких ≥нших середовищах важко провести меж≥ ф≥тоценозу. ” цьому раз≥ доводитьс€ спиратис€ на концепц≥ю екосистем, у €к≥й головним критер≥Їм ц≥л≥сност≥ природного об'Їкту виступаЇ на€вн≥сть взаЇмод≥й м≥ж компонентами.

ќдним ≥з пл≥дних результат≥в розвитку б≥огеоценолог≥њ стало у€вленн€ про б≥огеоценотичний покрив, або про б≥огеосферу. ÷е специф≥чне планетарне утворенн€ в межах б≥осфери, в €кому зосереджене житт€ людини, тварин, рослин та м≥кроорган≥зм≥в. ћеж≥ б≥огеоценотичного покриву визначаютьс€ на суходол≥ за верх≥вками рослин та за максимальною глибиною проникненн€ кор≥нн€ в ірунт, а в м≥сц€х без рослинного покриву - за розм≥рами шару, насиченого живими орган≥змами, на схилах - за товщею шару, зайн€того лишайниками, водорост€ми та бактер≥€ми, у водоймах - за межами шару води, що утримуЇ атрофн≥ рослини.

¬ еколог≥чн≥й географ≥њ в межах б≥огеоценотичного покриву «емл≥ вид≥л€ють ландшафти. Ћандшафт Ч це гетерогенна д≥л€нка земноњ поверхн≥, складена ≥з сукупност≥ взаЇмод≥ючих екосистем. ¬ один ландшафт њх об'ЇднуЇ сп≥льн≥сть геоморфолог≥чних структур та кл≥мату. √омогенн≥ елементи ландшафту називаютьс€ тесарами (–.“. ‘орман, ћ. √одрон, 1986).

ƒо складу б≥огеоценотичного покриву «емл≥ вход€ть ус≥ населен≥ пункти та агломерац≥њ. —аме б≥огеоценотичний покрив став м≥сцем виникненн€ та розвитку людства, саме в≥н сприймаЇ сучасн≥ антропогенн≥ впливи.

“аким чином, в еколог≥њ, залежно в≥д п≥дходу, допускаЇтьс€ вид≥ленн€ в межах б≥осфери двох головних тип≥в елементарних природних одиниць - екосистем та б≥огеоценоз≥в.

–≥зноман≥тт€ екосистем. ≈косистеми, що Ї в сучасн≥й б≥осфер≥, належать до двох основних категор≥й. ѕо-перше, це природн≥ екосистеми, що виникають та ≥снують незалежно в≥д людини, по-друге, штучн≥ антропогенн≥ екосистеми, €к≥ створюютьс€ людиною (наприклад, пос≥ви). ”с≥ природн≥ екосистеми т≥Їю чи ≥ншою м≥рою зм≥нен≥ внасл≥док господарськоњ д≥€льност≥ людини.

ѕриродн≥ екосистеми досить р≥зноман≥тн≥. јле за сп≥льн≥стю основних структурних ознак, особливост€ми функц≥онуванн€, характером потоку енерг≥њ та кругооб≥гу речовин њх можна об'Їднати в дек≥лька основних тип≥в. ѕрактично при вид≥ленн≥ тип≥в екосистем перш за все беруть за основу ознаки б≥оценоз≥в. ” цьому раз≥ все р≥зноман≥тт€ екосистем св≥ту можна звести до 15 основних тип≥в. ÷≥ типи часто називають б≥омами. Ѕ≥оми - це велик≥ рег≥ональн≥ одиниц≥ под≥лу б≥осфери, €к≥ мають специф≥чну фауну та флору, пристосувалис€ до певних ірунтово-кл≥матичних умов та сум≥сного житт€. Ќайб≥льш важливими дл€ б≥осфери Ї б≥оми л≥с≥в та р≥зних тип≥в злаковоњ рослинност≥. Ќа л≥сов≥ б≥оми припадаЇ 27% територ≥њ суходолу (40,5 млн. км2).

Ќа територ≥њ ”крањни представлен≥ зони зм≥шаних л≥с≥в, л≥состепи, степи, а також г≥рськ≥ б≥оми  арпат ≥  риму

–. ”≥ттекер (1975) залежно в≥д обс€гу б≥опродукц≥њ, що створюЇтьс€ в екосистемах, под≥л€в њх на чотири основн≥ класи:

1. ≈косистеми найвищоњ продуктивност≥, в межах 2000-3000 г/м2 на р≥к. ƒо них належать екосистеми троп≥чних вологих л≥с≥в.

2.≈косистеми високоњ продуктивност≥ - у межах 1000-2000 г/м2 на р≥к. ƒо них належать лист€н≥ л≥си пом≥рноњ зони та луки.

3.екосистеми пом≥рноњ продуктивност≥ Ц у межах 250 Ц 1000 г/ м2 на р≥к. до них належать степи та чагарники

4.≈косистеми низькоњ продуктивност≥ Ц менше 250 г/ м2 . до них належать пустел≥ та полупустел≥.

–≥зноман≥тт€ екосистем на наш≥й планет≥ Ї важливим фактором загальноњ ст≥йкост≥ б≥осфери.





ѕоделитьс€ с друзь€ми:


ƒата добавлени€: 2015-11-05; ћы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 799 | Ќарушение авторских прав


ѕоиск на сайте:

Ћучшие изречени€:

Ќаглость Ц это ругатьс€ с преподавателем по поводу четверки, хот€ перед экзаменом уверен, что не знаешь даже на два. © Ќеизвестно
==> читать все изречени€...

2440 - | 2023 -


© 2015-2024 lektsii.org -  онтакты - ѕоследнее добавление

√ен: 0.079 с.