Ћекции.ќрг


ѕоиск:




 атегории:

јстрономи€
Ѕиологи€
√еографи€
ƒругие €зыки
»нтернет
»нформатика
»стори€
 ультура
Ћитература
Ћогика
ћатематика
ћедицина
ћеханика
ќхрана труда
ѕедагогика
ѕолитика
ѕраво
ѕсихологи€
–елиги€
–иторика
—оциологи€
—порт
—троительство
“ехнологи€
“ранспорт
‘изика
‘илософи€
‘инансы
’ими€
Ёкологи€
Ёкономика
Ёлектроника

 

 

 

 


“ема 10: ‘≥лософська онтолог≥€; проблема бутт€




ћета:

- ѕ≥знавальна: познайомитись з пон€тт€м онтолог≥њ, њњ основними питанн€ми та проблематикою.

- ¬иховна: виховати висококультурну особист≥сть.

- –озвиваюча: розвити п≥знавальн≥ процеси (п≥знавально-псих≥чн≥ процеси: памТ€ть, абстрактне мисленн€, увага, у€ва).

ѕлан лекц≥њ:

1. ѕроблема бутт€ в ≥стор≥њ ф≥лософ≥њ.

2. —труктура бутт€ та м≥сце в н≥й людини.

3. ѕрост≥р ≥ час €к найзагальн≥ш≥ характеристики бутт€.

ќнтолог≥€ Ц вченн€ про бутт€, розд≥л ф≥лософ≥њ, €кий вивчаЇ фундаментальн≥ принципи бутт€. ќсновне питанн€ онтолог≥њ: що саме д≥йсно ≥снуЇ, Ї справжньою реальн≥стю, а що Ї лише ≥люз≥Їю, видим≥стю.  атегор≥€ Ђ≥снуванн€ї показуЇ, що щось Ї в на€вност≥, але сам факт ≥снуванн€ ще не розкриваЇ прихованоњ сутност≥, глибинноњ причини ≥снуючого. ‘≥лософ≥€ не обмежуЇтьс€ констатац≥Їю того, що ≥снують ф≥зичний св≥т, люди, рослини, тварини, сусп≥льство, духовна культура тощо. ‘≥лософ≥€ покликана в≥днайти основу вс≥Їњ р≥зноман≥тност≥, множинност≥ €вищ св≥ту, в≥дкрити звТ€зки, взаЇмозалежност≥ м≥ж ними. ѕроблема бутт€ Ц це проблема сутност≥ всього ≥снуючого, а також проблема Їдност≥ св≥ту €к ц≥лого.

ƒосить давно ф≥лософами було пом≥чено, що не все доступне нашому чуттЇвому досв≥ду Ї справжньою реальн≥стю. ” св≥т≥ спостер≥гаЇтьс€ в≥чна плинн≥сть бутт€, вс≥ реч≥ зТ€вл€ютьс€ ≥ з часом зникають. —в≥т роздр≥бнений на елементи, окрем≥ €вища та реч≥. “е, що безпосередньо спостер≥гаЇтьс€ в св≥т≥, Ї тимчасовим, тому воно не маЇ статусу правдивоњ реальност≥. ўо Ї безперечно ≥ безумовно ≥снуючим? ‘≥лософи д≥йшли висновку, що чуттЇве сприйн€тт€ св≥ту ще не розкриваЇ глибинноњ сутност≥ речей. ƒ≥йсно ≥снуючим Ї особлива, понадчуттЇва реальн≥сть, €ка недоступна чуттЇвому досв≥ду, але €ку можна ос€гнути розумом. “ак виникаЇ метаф≥зика Ц вченн€ про надчуттЇву реальн≥сть, про приховану в≥д безпосереднього спостереженн€ сутн≥сть речей, про причину њх Їдност≥ та внутр≥шнього взаЇмозвТ€зку. ћетаф≥зика стала основою ф≥лософськоњ онтолог≥њ. ќсновними питанн€ми онтолог≥њ ≥ метаф≥зики з античних час≥в були так≥ питанн€:

- „и ≥снують першоелементи всього ≥снуючого?

- „и ≥снуЇ субстанц≥€ €к правдива реальн≥сть, €к гранична основа бутт€? якщо так, то чи Ї вона незм≥нною субстанц≥Їю, або ж њњ потр≥бно мислити €к в≥чно м≥нливу?

- „и ≥снуЇ св≥т €к ц≥л≥сна Їдн≥сть, або в≥н Ї лише множиною незвТ€зних одне з одним €вищ, речей, под≥й?

- „и маЇ св≥т початок ≥ к≥нець, або в≥н Ї в≥чним ≥ неск≥нченним?

- „и все у цьому св≥т≥ визначаЇтьс€ причинно-насл≥дковими звТ€зками, або Ї дещо в≥льним, не п≥дпор€дкованим детерм≥нац≥њ?

- яке м≥сце людини у св≥т≥? „и Ї людина черговою ланкою св≥тового розвитку, чи вона Ї його вершиною?

ѕотр≥бно зауважити, що ≥снуЇ суттЇва в≥дм≥нн≥сть в розум≥нн≥ онтолог≥њ сх≥дною та зах≥дною традиц≥Їю. “≥льки за «аход≥ п≥дірунт€м сущого Ї бутт€. —х≥дна онтолог≥€ ірунтуЇтьс€ на у€вленн≥ про небутт€ €к д≥йсноњ основи всього ≥снуючого. Ќебутт€ на —ход≥ трактуЇтьс€ не €к негативна характеристика Ц в≥дсутн≥сть бутт€, а €к позитивне перевершенн€ бутт€. якщо в зах≥дн≥й ф≥лософ≥њ вс≥ реч≥ та €вища сприймаютьс€ €к р≥зноман≥тн≥ форми бутт€, тобто зникненн€ речей Ї лише переходом до ≥ншоњ форми бутт€, то в сх≥дн≥й культур≥ саме бутт€ Ї лише тимчасовим про€вом небутт€. ”се виникаЇ з Ђвеликоњ порожнеч≥ї, з небутт€, ≥ все з часом щезаЇ в небутт≥.

” зах≥дн≥й ф≥лософ≥њ проблема бутт€ вперше була поставлена античною натурф≥лософ≥Їю, €ка розгл€дала бутт€ €к в≥чний ≥ досконалий косм≥чний пор€док. ќнтолог≥€, в тому числ≥ антична, нерозривно звТ€зана з пошуком субстанц≥њ, субстрату всього сущого. ѕон€тт€ Ђсубстратї ≥ Ђсубстанц≥€ї мають певн≥ в≥дт≥нки. ѕ≥д субстанц≥Їю розум≥Їтьс€ гранична, не знищувана основа, фундаментальна сутн≥сть бутт€. —убстрат Ц це в≥чний Ђбуд≥вельнийї матер≥ал, з €кого складаЇтьс€ св≥т. ѕерш≥ кроки в п≥знанн≥ бутт€ були повТ€зан≥ з≥ зведенн€м субстанц≥њ до субстрату, з пошуком конкретного першоелементу св≥ту. —убстратом св≥ту спочатку вважали конкретну речовину (землю, воду, вогонь, пов≥тр€ тощо), п≥зн≥ше Ц атоми, найменш≥ ≥ непод≥льн≥ матер≥альн≥ частинки. ќдн≥ ф≥лософи стверджували, що бутт€ знаходитьс€ у в≥чному становленн≥. “ут все виникаЇ ≥ щезаЇ, а тому зворотною стороною бутт€ Ї небутт€, ≥нш≥ ф≥лософи заперечували цю думку, напол€гаючи на тому, Ђщо бутт€ Ї, а небутт€ немаЇї (ѕармен≥д). Ѕутт€ Ї Їдиним, незм≥нним ≥ нерухомим, стверджували вони.  р≥м того, правдива реальн≥сть Ї понадчуттЇвим бутт€м ≥ ос€гаЇтьс€ т≥льки розумом. ѕлатон висуваЇ думку, що першоосновою св≥ту Ї понадчуттЇвий Ђсв≥т ≥дейї, св≥т певних духовних сутностей. ¬ епоху середньов≥чч€ ≥стинне бутт€ ототожнювали з бутт€м Ѕога, а земне, створене бутт€, вважалос€ не≥стинним. ќнтолог≥€ епохи ¬≥дродженн€ повертаЇтьс€ до ≥дењ одухотворенн€ ¬сесв≥ту, до природи €к справжньоњ реальност≥. ” пер≥од Ќового часу утверджуЇтьс€ п≥дх≥д до бутт€ €к до субстанц≥њ. ѕ≥дірунт€м св≥ту вважаЇтьс€ або Їдина субстанц≥€ (мон≥зм) Ц духовна чи матер≥альна, або дв≥ (дуал≥зм), або множина субстанц≥й (плюрал≥зм). ѕо-р≥зному вир≥шуЇтьс€ ≥ проблема п≥знавальност≥ субстанц≥њ Ц в≥д впевненост≥ в можливост≥ п≥знанн€ сутност≥ бутт€ до запереченн€ такоњ можливост≥ частково або повн≥стю (позиц≥€ гносеолог≥чного скептицизму та агностицизму). ” ф≥лософ≥њ XVII-XIX ст. втрачаЇтьс€ образ бутт€ спор≥дненого людин≥. якщо в античн≥ часи людина мислилас€ м≥крокосмом, часткою одухотвореного макрокосмосу, Ђживогої ¬сесв≥ту, а в епоху середньов≥чч€ Ц Ђобразом ≥ подобоюї Ѕожою, то в новочасн≥й ф≥лософ≥њ бутт€ сприймаЇтьс€ €к обТЇкт, що протистоњть людин≥ €к субТЇкту п≥знанн€ ≥ д≥€льност≥. ѕриродне бутт€ в €кост≥ обТЇкта стаЇ чимось таким, що потр≥бно п≥дкорити, навТ€зати йому свою волю, силою змусити розкрити своњ таЇмниц≥ ≥ використати в своњх ц≥л€х Ц це утвердженн€ ≥дењ пануванн€ над природою.

” натурал≥стичних та матер≥ал≥стичних концепц≥€х образом справжньоњ реальност≥ стаЇ природа €к машинопод≥бна, механ≥чна система з д≥ючими в н≥й неминучими, Ђсл≥пими законом≥рност€миї. ƒуховна реальн≥сть не маЇ тут статусу бутт€, вона Ї лише вторинним, пох≥дним про€вом природного св≥ту. ≤деал≥стичн≥ концепц≥њ Ќового часу п≥дірунт€м св≥ту вважали духовну субстанц≥ю. ќсновну увагу вони прид≥лили проблем≥ гносеолог≥чного анал≥зу св≥домост≥ та самосв≥домост≥, за допомогою чого, на њх думку, людин≥ в≥дкриваЇтьс€ св≥т правдивоњ реальност≥. ≤де€ Їдност≥ бутт€ ≥ знанн€ про нього, впевнен≥сть в тому, що бутт€ розкриваЇ себе через людське п≥знанн€, Ц Ї традиц≥Їю Ївропейськоњ класичноњ ф≥лософ≥њ. ƒ≥йсно ≥снуючою тут Ї така реальн≥сть, що засв≥дчуЇтьс€ розумом. Ќ≥мецька класична ф≥лософ≥€ обірунтувала неможлив≥сть побудови онтолог≥чного вченн€ без його звТ€зку з людським п≥знавальним досв≥дом, без звТ€зку з гносеолог≥Їю.

ѕ≥сл€кант≥вська ф≥лософ≥€ другоњ половини XIX стол≥тт€ втрачаЇ ≥нтерес до онтолог≥чноњ проблематики. як дов≥в  ант, питанн€ про бутт€ не маЇ сенсу без звертанн€ до людського досв≥ду. ј людський досв≥д не в змоз≥ розкрити сутн≥сть речей, њх правдиве ≥снуванн€. ¬и€вилос€, що бутт€ не може виступати дл€ людини €к Ђр≥ч у соб≥ї, бути обТЇктивною, незалежною в≥д ≥нтерпретац≥њ реальн≥стю. Ћюдське п≥знанн€ н≥коли не виходить за меж≥ св≥ту, щоб судити про нього ззовн≥. Ѕула п≥ддана критиц≥ сама нац≥лен≥сть класичноњ ф≥лософськоњ традиц≥њ на ос€гненн€ правдивоњ реальност≥, що ≥снуЇ незалежно в≥д людини.

‘≥лософ≥€ ’’ стол≥тт€ в≥дроджуЇ онтолог≥чну проблематику €к онтолог≥ю людського бутт€. ‘еноменолог≥€, екзистенц≥ал≥зм, герменевтика та ≥нш≥ напр€мки сучасноњ ф≥лософ≥њ в≥дкривають св≥т людського бутт€ €к особливу реальн≥сть, що маЇ статус справжньоњ реальност≥, ≥стинноњ. —учасна онтолог≥€ створюЇ ф≥лософську картину св≥ту €к св≥ту людськоњ буттЇвост≥, що включаЇ в себе пон€тт€ Ђсв≥т екзистенц≥њї, ЂжиттЇвий св≥тї людини, Ђсв≥т повс€кденност≥ї. Ѕутт€ €к таке, в своњй ≥стин≥, розкриваЇтьс€ т≥льки через людську присутн≥сть в ньому, через причетн≥сть людини до св≥ту. ‘≥лософська онтолог≥€ спираЇтьс€ на науку, але не зводитьс€ до њњ картини св≥ту. Ќаукова картина св≥ту повТ€зана з необх≥дн≥стю зТ€сувати, що саме ≥снуЇ ≥ в €ких формах, а ф≥лософ≥€ центруЇ це знанн€ на людин≥, в≥дпов≥даючи на питанн€: €ким Ї бутт€, що розкриваЇ себе через людське ≥снуванн€. ‘≥лософ≥€ включаЇ людину з њњ свободою ≥ творчою д≥€льн≥стю в наукову картину св≥ту.

Ѕутт€ Ї Їдн≥стю людини з≥ св≥том. ‘≥лософська онтолог≥€ осмислюЇ бутт€ €к присутн≥сть в св≥т≥ людини.

” сучасн≥й ф≥лософ≥њ по-р≥зному оц≥нюЇтьс€ роль та м≥сце людини в св≥т≥. ≤снують принаймн≥ два протилежн≥ вар≥анти баченн€ ц≥Їњ проблеми: св≥т €к ворожа щодо людини реальн≥сть та св≥т €к Ђсроднийї людин≥. ≈кзистенц≥ал≥зм п≥дкреслюЇ трагед≥йн≥сть людського бутт€. Ћюдина закинута в св≥т, в≥н Ї чужим ≥ ворожим, сповненим заперечними, нищ≥вними силами. ѕевн≥ п≥дстави дл€ такого св≥тоу€вленн€, безумовно, Ї. ¬их≥дною умовою людського бутт€ Ї з≥ткненн€ бутт€ ≥ небутт€. Ћюдина Ї Їдиною ≥стотою в св≥т≥, що знаЇ про свою ск≥нченн≥сть. ѕроблема смерт≥ в людському житт≥, њњ переживанн€ сповнюють бутт€ людини траг≥чн≥стю. ≤нша ф≥лософська позиц≥€ заснована на ≥дењ спор≥дненост≥ людини ≥ св≥ту. Ћюдина вкор≥нена в глибинну реальн≥сть, вона Ї њњ способом саморозкритт€. еволюц≥€ людського знанн€, творчост≥, д≥€льност≥ Ї еволюц≥Їю св≥тового самоодкровенн€. јдже справжнЇ бутт€ не Ї чимось ≥снуючим незалежно в≥д людського бутт€ ≥ прихованим в≥д людини. ѕравдиве бутт€ Ї таким, що викликаЇтьс€ до житт€ самим фактом людського ≥снуванн€. ¬сесв≥т зд≥йснюЇ себе через людське бутт€. Ћюдина не Ї €кимось Ђсторонн≥мї в св≥т≥, ≥снуЇ спор≥дненн€ людини ≥ ¬сесв≥ту.

Ѕутт€ маЇ певну будову, структурну орган≥зац≥ю. «г≥дно з науковою ≥ ф≥лософською картиною св≥ту в бутт≥ можна вид≥лити так≥ форми:

- Ќаукову природу (механ≥чн≥, ф≥зичн≥, х≥м≥чн≥, геолог≥чн≥, косм≥чн≥ процеси та њх структурн≥ елементи);

- ∆иву природу (кл≥тини, орган≥зми, попул€ц≥њ, види, б≥осфера та ≥нше);

- —в≥т людського бутт€ (географ≥чне середовище, техн≥ка, матер≥альне виробництво, сусп≥льство з його п≥дструктурами, бутт€ особистост≥, св≥т духовност≥ Цсусп≥льноњ та ≥ндив≥дуальноњ св≥домост≥).

—учасна наукова картина св≥ту ірунтуЇтьс€ на у€вленн≥ про св≥т €к такий, що самоорган≥зовуЇтьс€, знаход€чись у становленн≥. Ќаука вже не шукаЇ незм≥нноњ, ун≥версальноњ сутност≥ бутт€. ¬она розгл€даЇ бутт€ в розмањтт≥ його м≥нливих про€в≥в, р≥зноман≥тних форм та р≥вн≥в. як висловивс€ бельг≥йський вчений ≤.ѕригожин, один з творц≥в теор≥њ синергетики, донедавна наука була наукою про бутт€ ≥ т≥льки останн≥м часом вона почала набувати рис науки про становленн€. ” н≥й сформувавс€ новий п≥дх≥д до розум≥нн€ св≥ту, нова теор≥€ його самоорган≥зац≥њ, нова св≥тогл€дна позиц≥€ Ц синергетика. ѕрирода тут виступаЇ вже не €к машинопод≥бний обТЇкт, а €к система, що самоорган≥зуЇтьс€. “ак, наприклад, особлив≥стю живих систем Ї те, що вони спроможн≥ використовувати смерть дл€ своЇњ самоорган≥зац≥њ. Ѕез процесу контролюванн€ смерт≥ не буваЇ житт€ (складов≥ орган≥зму перебувають завжди в процес≥ оновленн€ Ц розпаду, в≥дмиранн€ ≥ утворенн€ нових живих структур).

ќсоблив≥стю процес≥в самоорган≥зац≥њ Ї те, що вони включають в себе ситуац≥ю вибору, можлив≥сть альтернативних вар≥ант≥в подальшого розвитку, а зв≥дси Ц Ї необоротними процесами. ¬ науц≥ ’’ стол≥тт€ закони природи ви€вилис€ не жорстко визначеними, однозначно Ђзапрограмованимиї, Ђточнимиї, а такими, що включають в себе певну невизначен≥сть, непередбачуван≥сть, момент неспод≥ваного випадкового вибору, тому вони Ї про€вом певноњ Ђсвободиї. ” цьому пол€гаЇ природна передумова ≥ можлив≥сть втручанн€ людини в процеси природного та ≥сторичного розвитку. —аме цим обумовлена ≥ необх≥дн≥сть в≥дпов≥дальност≥ людини та людства за своњ вчинки, €к≥ безпосередньо впливають на необоротн≥ св≥тов≥ процеси.

” св≥т≥ в≥дбуваЇтьс€ безперервний процес взаЇмод≥њ впор€дкованост≥ та невпор€дкованост≥, космосу ≥ хаосу. Ќалагодити звТ€зок м≥ж космосом ≥ хаосом Ї призначенн€м людини в св≥т≥. «а думкою видатного украњнського вченого ¬.≤.¬ернадського, людин≥ призначено продовжити еволюц≥ю природи на засадах в≥дпов≥дальност≥ за все живе на «емл≥. Ѕ≥осфера п≥д впливом людськоњ прац≥ ≥ наукових дос€гнень поступово трансформуЇтьс€ в новий стан Ц сферу розуму, ноосферу. ‘ранцузький вчений ≥ ф≥лософ “. де Ўарден вважав, що космогенез, процес походженн€ та еволюц≥њ ¬сесв≥ту зд≥йснюЇтьс€ через одухотворенн€ св≥ту, в €кому бере участь людина. “обто на людину покладено косм≥чну в≥дпов≥дальн≥сть за пост≥йне подоланн€ ентроп≥њ (ентроп≥€ Ц це процес наближенн€ до стану термодинам≥чноњ р≥вноваги, Ђтепловоњ смерт≥ї, до стану ≥нертноњ, мертвоњ матер≥њ; стан максимальноњ ентроп≥њ Ц це ≥ Ї смерть), за збереженн€ житт€ ≥ розуму у ¬сесв≥т≥. Ћюдин≥, щоб бути, потр≥бно пост≥йно долати, переборювати тенденц≥њ до небутт€. √уман≥зм ’’ стол≥тт€ напол€гаЇ на тому, що бутт€ самоњ людини загрожуЇ безогл€дне ман≥пулюванн€ силами природи. Ћюдина повинна вз€ти на себе в≥дпов≥дальн≥сть за житт€, турботу про усв≥домлене ≥снуванн€ у ¬сесв≥т≥.

ѕрост≥р ≥ час Ї нев≥дТЇмним ≥ найзагальн≥шими характеристиками бутт€. ѕроблеми простору ≥ часу досл≥джувалис€ €к у ф≥лософ≥њ, так ≥ в науц≥. « античних час≥в у ф≥лософ≥њ сформувалис€ дв≥ тенденц≥њ в по€сненн≥ простору ≥ часу. ѕерша з них Ц субстанц≥йна (ƒемокр≥т, Ќьютон), зг≥дно з €кою прост≥р ≥ час Ї Ђпорожн≥миї формами, ≥зольованими, незалежними в≥д матер≥альних обТЇкт≥в. ѕрост≥р у Ќьютона Ц незм≥нне, неск≥нченне вм≥стилище вс≥х матер≥альних т≥л. „ас Ц в≥чна ≥ незм≥нна тривал≥сть. ѕрост≥р ≥ час Ц обТЇктивн≥ реальност≥, €к≥ Ї абсолютними, Ц вони все в себе вм≥щують ≥ не в≥д чого не залежать.

ƒруга концепц≥€ Ц рел€тивна (јристотель, Ћейбн≥ц та ≥нш≥). «а Ћейбн≥цем, н≥ абсолютноњ порожнеч≥, н≥ чистоњ тривалост≥ поза межами конкретних матер≥альних т≥л не ≥снуЇ. ѕрост≥р Ц це пор€док взаЇморозташуванн€ т≥л, а час Ц пор€док посл≥довност≥, зм≥ни под≥й.

—учасна наука, розвиваючи рел€тивну концепц≥ю, доводить, що прост≥р ≥ час знаход€тьс€ у взаЇмозвТ€зку м≥ж собою ≥ з розвитком матер≥альних обТЇкт≥в та систем. ” ф≥зиц≥ це знайшло своњ в≥дображенн€ в теор≥њ в≥дносност≥ ≈йнштейна.

” сучасн≥й науков≥й картин≥ св≥ту дом≥нуЇ тенденц≥€ встановлювати все б≥льш т≥сний звТ€зок м≥ж матер≥Їю, розвитком, простором ≥ часом. ѕрост≥р тут Ї характеристикою бутт€ €к усталеного ≥ структурно орган≥зованого. ѕрост≥р визначаЇ форму та структуру сп≥в≥снуванн€ матер≥альних обТЇкт≥в. Ќайзагальн≥шими властивост€ми простору Ї тривим≥рн≥сть, однор≥дн≥сть, неск≥нченн≥сть, симетричн≥сть, прот€жн≥сть. „ас Ї характеристикою бутт€ €к плинного, здатного до зм≥н ≥ розвитку. „ас визначаЇ посл≥довн≥сть под≥й, њх тривал≥сть, ритми та швидк≥сть розвитку матер≥альних обТЇкт≥в. ¬ластивост€ми часу Ї одном≥рн≥сть, асиметричн≥сть, необоротн≥сть.

ѕрост≥р ≥ час нерозривно повТ€зан≥ з особливост€ми матер≥альних обТЇкт≥в, формами ≥снуванн€ €ких вони Ї. “ому визначають особливост≥ ф≥зичного, х≥м≥чного, б≥олог≥чного, соц≥ального простору ≥ часу.  ожний фрагмент св≥ту маЇ св≥й власний прост≥р ≥ час.

‘≥лософський аспект розгл€ду проблеми простору ≥ часу повТ€заний з визначенн€м рол≥ даних категор≥й в людському бутт≥, з анал≥зом культурно-≥сторичних фактор≥в, що впливають на у€вленн€ про час ≥ прост≥р у певну епоху. ѕрост≥р ≥ час виступають не т≥льки формами ≥снуванн€ матер≥њ, але ≥ засобами п≥знанн€, формами духовноњ д≥€льност≥, способами визначенн€ та ор≥Їнтац≥њ людини в ≥стор≥њ та культур≥.

 





ѕоделитьс€ с друзь€ми:


ƒата добавлени€: 2015-11-05; ћы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 602 | Ќарушение авторских прав


ѕоиск на сайте:

Ћучшие изречени€:

“ак просто быть добрым - нужно только представить себ€ на месте другого человека прежде, чем начать его судить. © ћарлен ƒитрих
==> читать все изречени€...

2283 - | 2028 -


© 2015-2024 lektsii.org -  онтакты - ѕоследнее добавление

√ен: 0.017 с.