Ћекции.ќрг


ѕоиск:




 атегории:

јстрономи€
Ѕиологи€
√еографи€
ƒругие €зыки
»нтернет
»нформатика
»стори€
 ультура
Ћитература
Ћогика
ћатематика
ћедицина
ћеханика
ќхрана труда
ѕедагогика
ѕолитика
ѕраво
ѕсихологи€
–елиги€
–иторика
—оциологи€
—порт
—троительство
“ехнологи€
“ранспорт
‘изика
‘илософи€
‘инансы
’ими€
Ёкологи€
Ёкономика
Ёлектроника

 

 

 

 


“ема 12. ‘≥лософська антрополог≥€




ћета:

- ѕ≥знавальна: познайомитись з основними питанн€ми, пон€тт€ми та проблематикою ф≥лософськоњ антрополог≥њ.

- ¬иховна: виховати висококультурну особист≥сть.

- –озвиваюча: розвити п≥знавальн≥ процеси (п≥знавально-псих≥чн≥ процеси: памТ€ть, абстрактне мисленн€, увага, у€ва).

ѕлан лекц≥њ:

1. Ћюдина €к предмет ф≥лософського анал≥зу.

2. ѕроблема антропосоц≥огенезу. ™дн≥сть природного, соц≥ального ≥ духовного в людин≥

3. ѕроблема житт€ ≥ смерт≥ в духовному досв≥д≥ людства.

4. ќсобист≥сть ≥ сусп≥льство. ѕроблема людськоњ свободи.

√оловним предметом ф≥лософських м≥ркувань Ї людина та њњ ≥снуванн€ у св≥т≥. ”с≥ ф≥лософськ≥ проблеми, €кими б абстрактними вони не здавалис€, так чи ≥накше пов'€зан≥ з проблемою людини. Ќе випадково ≤.  ант питанн€ Ђщо таке людина?ї формулюЇ €к основне питанн€ ф≥лософ≥њ.

Ћюдина Ї складним ≥ ц≥л≥сним утворенн€м, котре належить певним чином ≥ до природи, ≥ до сусп≥льства, ≥ до культурно-≥сторичного та духовного св≥ту. √енетика, ф≥з≥олог≥€, медицина, психолог≥€, соц≥олог≥€, антрополог≥€ анал≥зують проблему людини в своЇму, специф≥чному аспект≥. јле поза межами конкретних наук залишаютьс€ св≥тогл€дн≥, суто ф≥лософськ≥ проблеми про природу (сутн≥сть) людини, про њњ походженн€, про сенс житт€, долю та призначенн€, про можливост≥ та меж≥ њњ свободи ≥ творчост≥.  оло цих питань ≥ складаЇ проблему людини в ф≥лософ≥њ.

 ожна ф≥лософська концепц≥€ в ≥стор≥њ людськоњ думки, не дивл€чись на певн≥ недол≥ки та ≥сторичну обмежен≥сть, додавала нов≥ риси, нов≥ гран≥ в п≥знанн≥ людини. —тародавн€ ≥нд≥йська, китайська й грецька ф≥лософ≥€ розгл€дала людину €к частину космосу, €к Ђмалий св≥тї, м≥крокосм, що Ї в≥дображен≠н€м ≥ символом макрокосму Ц ¬сесв≥ту.

™вропейська середньов≥чна ф≥лософ≥€, спираючись на христи€нську традиц≥ю, висувала на передн≥й план рел≥г≥йно-моральн≥ проблеми людського ≥снуванн€, розробл€ла ≥дею суперечност≥ людськоњ природи, €ка поЇднуЇ в соб≥ земне, гр≥ховне начало ≥ божественну сутн≥сть. —аме тут вперше з'€вл€ютьс€ ≥дењ ун≥кальност≥, неповторност≥ та самоц≥нност≥ людини €к духовноњ ≥стоти.

≈поха ¬≥дродженн€ залишила нам зразок обожненн€ самоњ людини, сповнену пафосу ≥дею про самодостатн≥сть ≥ автоном≥ю особистост≥, в≥ру в њњ безмежн≥ творч≥ можливост≥.

 ласична ф≥лософська традиц≥€, починаючи з к≥нц€ XVI ≥ до к≥нц€ XIX стол≥тт€, вважала ≥стинно людським в людин≥ те, що робить њњ представни≠ком всього людства, тому зосереджувала увагу на њњ всезагальн≥й природ≥, соц≥альн≥й сутност≥, ун≥версальност≥ тощо. “ак, новоЇвропейська ф≥лософ≥€ XVII стол≥тт€ особливе значенн€ прид≥л€Ї розуму €к специф≥чн≥й особливо≠ст≥ людини. ƒл€ н≥мецькоњ класичноњ ф≥лософ≥њ визначальним Ї у€вленн€ про людину €к про суб'Їкт духовноњ д≥€льност≥, що створюЇ св≥т культури ≥ Ї нос≥Їм загального ≥деального начала - духу, розуму. Ќа в≥дм≥ну в≥д ≥деал≥с≠тичних у€влень н≥мецькоњ класики, Ћ.‘ейЇрбах, а пот≥м ≥ засновники марк≠сизму повертають людин≥ њњ ц≥л≥сн≥сть - розгл€дають њњ не лише €к духовну, але й чуттЇво-т≥лесну ≥стоту. ¬их≥дним пунктом марксистського розум≥нн€ людини Ї трактуванн€ њњ €к пох≥дноњ в≥д сусп≥льства, €к продукту та суб'Їкта сусп≥льно-практичноњ д≥€льност≥.

« к≥нц€ XIX - початку XX стол≥тт€ в ф≥лософ≥њ зд≥йснюЇтьс€ своЇр≥дний антрополог≥чний поворот - проблема людини стаЇ чи не основною дл€б≥льшост≥ ф≥лософських вчень. —учасна епоха стала епохою глобальних соц≥альних, пол≥тичних, культурних, еколог≥чних зм≥н, зд≥йснюЇтьс€ ун≥ф≥кац≥€ ≥ стандартизац≥€ особистост≥ з боку сусп≥льства та його масовоњ культури. ‘≥лософ≥€ XX стол≥тт€ стурбована втратою людською особист≥стю справжньоњ свободи та ≥ндив≥дуальноњ автоном≥њ. “ому сучасна ф≥лософ≥€ на м≥сце людини €к представника людства ставить ≥ндив≥да, €кий в своњй непо≠борност≥ ≥ ун≥кальност≥ не п≥ддаЇтьс€ загальним визначенн€м. «ам≥сть проблеми про загальн≥ визначенн€ (сутн≥сть людини) постаЇ проблема безпосереднього ≥снуванн€ людськоњ особистост≥. ¬иникають багатовар≥антн≥ ≥ррац≥онал≥стичн≥ концепц≥њ (—. 'Їркегор, ј.Ўопенгауер, ‘.Ќ≥цше, ј.Ѕергсон, «.‘рейд), €к≥ дом≥нуючими рисами людини проголошують позарозумов≥ властивост≥ (почутт€, волю, п≥дсв≥доме, ≥нтуњц≥ю тощо). ¬иникаЇ антрополо≠г≥чна ф≥лософська школа (ћ.Ўелер, ј.√елен, ’.ѕлеснер), €ка ставить за мету поЇднати конкретно-науков≥ дос€гненн€ з ц≥л≥сним ф≥лософським ос€гненн€м людського житт€. ÷ю традиц≥ю продовжують так≥ напр€мки, €к прагматизм, глибинна психолог≥€, структурал≥зм. ” ф≥лософ≥њ екзистенц≥ал≥≠зму ≥ персонал≥зму проблема особистост≥ стаЇ центральною проблемою, проголошуЇтьс€ неповторн≥сть духовного самовизначенн€, Ђекзистенц≥њї людини. ѕошуки сучасноњ ф≥лософ≥њ, €к ≥ в≥дродженн€ гуман≥стичноњ проб≠лематики, обумовлен≥ гострим ≥нтересом до дол≥ людини в сучасному св≥т≥, до проблеми виживанн€ особистост≥ в сучасному сусп≥льств≥.

¬их≥дним пунктом вир≥шенн€ антрополог≥чноњ проблеми Ї питанн€ про те, що ж вважати суто людським в людин≥, чим саме обумовлений особли≠вий, лише людин≥ притаманний спос≥б життЇд≥€льност≥. –озум≥нн€ сутност≥ людини пов'€зане з визначенн€м характеру взаЇмозв'€зку ≥ взаЇмод≥њ природного, соц≥ального ≥ духовного в людському ≥снуванн≥.

≤стор≥€ людськоњ думки нал≥чуЇ безл≥ч вар≥ант≥в постановки та розв'€занн€ проблеми сутност≥ ≥ походженн€ людини. ќдним з таких вар≥ант≥в Ї так зван≥ натурал≥стичн≥ концепц≥њ, дом≥нуючою рисою €ких Ї у€вленн€ про людину €к переважно природну ≥стоту, чињ житт€ ≥ повед≥нка, ≥ндив≥дуальн≥ ≥ сусп≥льн≥ €кост≥, духовн≥ властивост≥ обумовлен≥ б≥олог≥чними чинниками. ƒо таких концепц≥й в≥днос€тьс€ соц≥об≥олог≥€, соц≥ал-дарв≥н≥зм, Ївген≥ка, теор≥€ ћальтуса та неомальтуз≥анство, фрейдизм, ≥дењ расово-антрополог≥чноњ школи тощо. ўодо проблеми походженн€ лю≠дини, то починаючи з XIX стол≥тт€ теоретичною основою натурал≥стичного п≥дходу постають ≥дењ б≥олог≥чноњ еволюц≥њ людини (в≥дома теор≥€ ƒарв≥на). «г≥дно з теор≥Їю видоутворенн€, людина виникаЇ €к пр€мий насл≥док ево≠люц≥йного вдосконаленн€ живих ≥стот.

Ѕезперечно, людина €к б≥олог≥чний вид Ђ’омо сап≥Їнсї належить до природного св≥ту, б≥олог≥чн≥ законом≥рност≥ й чинники в≥д≥грають значну роль в њњ життЇд≥€льност≥, њх не можна ≥гнорувати. ѕроте специф≥ка людського ≥снуванн€ не по€снюЇтьс€ д≥Їю природних сил. як≥сну в≥дм≥нн≥сть со≠льного житт€ не можна по€снити б≥олог≥чним механ≥змом, бо вона Ї несум≥сною з кор≥нним принципом б≥оеволюц≥њ - природним добором. Ѕ≥олог≥чними чинниками не можна по€снити ≥ духовн≥сть людини, вона не Ї пох≥дною в≥д певного набору ген≥в. “ак≥ про€ви людськоњ духовност≥, €к сов≥сть, в≥дпов≥дальн≥сть, моральн≥сть та ≥нше, аж н≥€к не потр≥бн≥ дл€ виживанн€, дл€ пристосуванн€ до оточуючого середовища. ѕри натурал≥стичному п≥дход≥ до людини вони просто втрачають св≥й сенс.

Ќа в≥дм≥ну в≥д б≥олог≥заторських теор≥й, рел≥г≥йн≥ концепц≥њ п≥дкреслюють надприродний характер людського бутт€, принципову нередукован≥сть людини лише до природноњ ≥стоти. ¬они проголошують первинн≥сть, ≥ндив≥дуального Ђяї €к духовного стрижн€ особистост≥.

—учасна ф≥лософська ≥ наукова думка не в≥дкидаЇ ≥дею еволюц≥њ щодо походженн€ людини, еволюц≥йна теор≥€ доповнюЇтьс€ концепц≥Їю про сп≥льну еволюц≥ю космосу, б≥осфери ≥ людського сусп≥льства. «г≥дно з концепц≥Їю косм≥чного походженн€ людини (ј.Ћ.„ижевський, ¬.≤.¬ернадський, “ей€р де Ўарден), по€ва людини не Ї випадковим ≥ локальним насл≥дком лише б≥оеволюц≥њ на «емл≥. ¬иникненн€ соц≥альноњ форми матер≥њ Ї загальною тенденц≥Їю косм≥чноњ еволюц≥њ. Ќаприклад, в сучасн≥й космолог≥њ ≥ ф≥зиц≥ ≥снуЇ так званий Ђантропний принципї, зг≥дно з €ким в п≥дірунт≥ нашоњ ћетагалактики закладен≥ тенденц≥њ до по€ви людського бутт€ у св≥т≥. ќсновн≥ константи, фундаментальн≥ параметри ф≥зичного св≥ту так≥, що з необх≥дн≥стю викликають по€ву ф≥зико-х≥м≥чних ≥ б≥олог≥чних умов ≥сну≠ванн€ людини у ¬сесв≥т≥. “ому природне в людин≥ не зводитьс€ лише до безпосередньо б≥олог≥чного, а м≥стить в соб≥ неск≥нченн≥сть космосу. Ћюди≠на постаЇ €к природно-косм≥чна ≥стота.

¬ марксистськ≥й теор≥њ людина виступаЇ €к соц≥альна ≥стота, њњ сутн≥сть визначаЇтьс€ €к сукупн≥сть вс≥х сусп≥льних в≥дносин. ¬с≥, суто людськ≥ €кост≥, в тому числ≥ ≥ св≥дом≥сть, Ї результатом сусп≥льно-практичного житт€. ћарксизм обірунтував принципову незавершен≥сть людини, њњ в≥дкрит≥сть св≥тов≥, Ђне запрограмован≥стьї раз ≥ назавжди њњ сутност≥. Ћюдина створюЇ ≥ розвиваЇ себе в процес≥ ≥сторичного ≥ культурного житт€.

ќтже, крайност€ми щодо розум≥нн€ людини Ї не лише б≥олог≥заторство, але й соц≥олог≥заторство: перше абсолютизуЇ природн≥ чинники людсь≠кого ≥снуванн€, друге - соц≥альн≥. ќбидв≥ позиц≥њ не пом≥чають в людин≥ њњ центру ≥ €дра - ≥ндив≥дуального Ђяї, духовноњ незалежност≥ особистост≥ в≥д обумовленост≥ Ђззовн≥ї - природними ≥ соц≥альними чинниками. «а вин€т≠ком природного ≥ соц≥ального зм≥сту на м≥сц≥ людини в даних теор≥€х зали≠шаЇтьс€ порожнеча.

—оц≥альна обумовлен≥сть людини - факт, €кий не потребуЇ доведенн€, але його не можна тлумачити спрощено. « одного боку, людина Ї продуктом певноњ епохи, на€вноњ форми сусп≥льства. ¬ даному розум≥нн≥ кожна людина Ї соц≥ально-обмеженою ≥стотою, вона обумовлена Ђззовн≥ї, виступаЇ своЇр≥дною Ђ≥грашкоюї соц≥альних сил ≥ сусп≥льного середовища. ѓњ повед≥нка, св≥дом≥сть та ≥нш≥ про€ви власного ≥снуванн€ обумовлен≥ вс≥ма мож≠ливими помилками, ≥деолог≥чними стереотипами, ≥нтересами та ц≥нност€ми конкретного сусп≥льства. ѕроте, з другого боку, людина Ї результатом, своЇр≥дними в≥дбитком ≥ вт≥ленн€м вс≥Їњ попередньоњ ≥стор≥њ людства та його культури. —аме €к культурно-≥сторична (надсоц≥альна) ≥стота людина поЇднуЇ в соб≥ €кост≥ ун≥версальност≥ ≥ ун≥кальност≥, стаЇ здатною до само детерм≥нац≥њ, до в≥льноњ ≥ творчоњ д≥€льност≥, ≥ншими словами - отримуЇ вим≥р духовност≥.

“аким чином, сусп≥льно-≥сторична обумовлен≥сть людини пол€гаЇ не лише у вплив≥ на нењ сусп≥льного середовища, соц≥альних в≥дносин даноњ епохи, але й в тому, що вона отримуЇ можлив≥сть самовизначатис€, робити в≥льний виб≥р своЇњ дол≥, сп≥лкуватис€ з ≥сторичним минулим ≥ майбутн≥м через св≥т культури людства.

ƒуховне в людин≥ (безкорисливий пошук ≥стини, здатн≥сть до морального вибору, до переживанн€ прекрасного, до творчост≥, на€вн≥сть свободи вол≥ та глибинноњ самосв≥домост≥) не Ї лише Ђсусп≥льно-кориснимиї зд≥бност€ми та засобами пристосуванн€ до природного ≥ сусп≥льного середовища. ¬они Ї самоц≥нними ≥ саме вони лежать в основ≥ людського Ђяї. —аме €к духовна ≥стота особист≥сть ви€вл€Ї себе в≥льним ≥ творчо-активним ≥ндив≥≠дуальним д≥€чем.

Ћюдина Ї Їдиним створ≥нн€м у св≥т≥, €ке усв≥домлюЇ свою ск≥нченн≥сть (смертн≥сть), тому њњ житт€ дл€ нењ самоњ виступаЇ €к проблема. ƒл€ людини €к ≥стоти, що вол≥Ї, мислить, творить, думка про ск≥нченн≥сть власного ≥снуванн€ Ї нестерпною, €кщо не знайдений духовний зм≥ст цього ≥снуванн€. ѕроблема сенсу житт€ виникаЇ €к потреба певного виправданн€ власноњ присутност≥ у св≥т≥, своЇњ дол≥ та призначенн€. —аме завд€ки такому виправданню стаЇ можливим подоланн€ ск≥нченност≥ ≥ндив≥дуального бутт€. “аЇ≠мниц€ людського ≥снуванн€ пол€гаЇ не в тому, щоб т≥льки жити, а в тому, €к ≥ дл€ чого (чи дл€ кого) жити. «а словами ≈.‘рома, в самих основах людського ≥снуванн€ укор≥нена потреба в об'Їкт≥ дл€ служ≥нн€.

ѕод≥бно до вс≥х св≥тогл€дних питань, питанн€ про сенс житт€ Ї в≥чною проблемою: вона знову ≥ знову ставитьс€ людиною на прот€з≥ ≥стор≥њ, отримуЇ нов≥ гран≥ в духовному досв≥д≥ людства. ¬она не може мати остаточно≠го, наперед заданого вир≥шенн€ дл€ ≥ндив≥да, не може бути прийн€тою €к Ђготовеї знанн€, або рецепт житт€, бо потребуЇ особистого усв≥домленн€ ≥ вибору.

ћожна досить умовно ≥ схематично окреслити певн≥ вар≥анти вир≥шен≠н€ проблеми сенсу житт€ з ≥стор≥њ людськоњ культури. « античних час≥в в≥≠дома позиц≥€ ф≥лософа ≈п≥кура, так звана гедон≥стична (з грецькоњ Ђнасоло≠даї, Ђзадоволенн€ї) позиц≥€, €ку можна розум≥ти €к Ђжитт€ заради житт€ї. ∆ити потр≥бно так, вважав ф≥лософ, щоб насолоджуватис€ самим житт€м, отримувати задоволенн€ в≥д життЇвих благ ≥ не думати про час смерт≥. ÷≥н≠н≥сть еп≥курейськоњ позиц≥њ в тому, що вона застер≥гаЇ нас в≥д ситуац≥њ, при €к≥й пошук сенсу житт€ усуваЇ на другий план саме житт€. ∆итт€ Ї самоц≥нн≥стю, таЇмничим дарунком людин≥ ≥ треба ставитис€ з вд€чн≥стю ≥ лю≠бов'ю до цього дарунку. Ћюдин≥ дана р≥дк≥сна можлив≥сть переживати не≠повторн≥сть власного ≥снуванн€ з≥ вс≥Їю гамою забарвлень його про€в≥в Ц в≥д радощ≥в, злет≥в ≥ перемог до пад≥нь, т€гар≥в ≥ страждань. –азом з тим, саме еп≥курейське ставленн€ до житт€, €кщо воно позбавлено в≥дпов≥даль≠ност≥ за дарунок житт€, вироджуЇтьс€ в егоњстичну позиц≥ю Ђжитт€ заради себеї ≥ веде до втрати людиною в≥дчутт€ повноц≥нност≥ житт€.

≤нший шл€х в здобутт≥ сенсу житт€ можна назвати Ђжитт€м заради ≥н≠ших людейї, коли гарант≥Їю осмисленост≥ житт€ дл€ людини постають ≥н≠тереси родини, нац≥њ, сусп≥льства, прийдешн≥х покол≥нь. ƒл€ людини, €к сусп≥льноњ ≥стоти, небайдуже, що вона залишаЇ п≥сл€ себе. Ќедаремно прожити житт€ - це ≥ продовжитис€ в своњх нащадках, ≥ передати њм результати своЇњ матер≥альноњ та духовноњ д≥€льност≥. јле на цьому шл€ху ≥снуЇ небез≠пека опинитис€ в ситуац≥њ, коли саме твоЇ неповторне житт€ перетворюЇть≠с€ лише на зас≥б дл€ чогось ≥ншого. “аким Ђ≥ншимї може ви€витис€ ≥ певна Ђ≥де€ї, чи ≥деал, реал≥зац≥њ €кого людина може посв€тити своЇ житт€ (це може бути ≥де€ комун≥зму, Ђсв≥тлого майбутньогої тощо). якщо така позиц≥€ не пов'€зана з духовною еволюц≥Їю людськоњ особистост≥, людина стаЇ шл€х фанатизму (≥стор≥€ знаЇ безл≥ч вар≥ант≥в ≥ класового, ≥ нац≥онально-рел≥г≥йного фанатизму).

—амоц≥нн≥сть ≥ндив≥дуального Ђяї не можна розчинити повн≥стю в ≥нших ц≥нност€х. ѕризначенн€ та сенс житт€ ≥ндив≥да - в першу чергу самому зд≥йснитис€ €к Ћюдина, або - мовою рел≥г≥њ - Ђп≥дн€тис€ до Ѕогаї стати Ђобразом та подобою Ѕожоюї. як писав французький ф≥лософ √.ћарсель, Ђп≥дн€тис€ до Ѕога - це означаЇ вв≥йти в самих себе, б≥льше того, в глибину самих себе - ≥ себе ж перевершитиї.

≤ншими словами, в своЇму житт≥ людина повинна стати Їдн≥стю ун≥вер≠сально-людського ≥ неповторно-≥ндив≥дуального, в розвиток свого Ђяї включити весь св≥т - ≥ природний, ≥ сусп≥льний. “аке можливе лише через живий д≥алог, через творче сп≥лкуванн€ з природою, сусп≥льством, з культурою людства. ÷е ≥ Ї саме те, що маЇ назву ду≠ховноњ еволюц≥њ, саморозвитку людськоњ особистост≥ в процес≥ сп≥втворчост≥ з≥ св≥том.  онкретн≥ шл€хи духовноњ еволюц≥њ особистост≥ - справа њњ влас≠ного вибору, особистого ризику в≥ри ≥ дол≥.

¬ сучасн≥й ф≥лософ≥њ проблема взаЇмозв'€зку особистост≥ ≥ сусп≥льс≠тва Ї одн≥Їю з найгостр≥ших проблем. ¬еличезн≥ зрушенн€ нашоњ епохи привели до кардинальноњ зм≥ни становища людини в сусп≥льств≥, до зрос≠танн€ ц≥нност≥ свободи, потреби ≥ необх≥дност≥ в≥льного вибору своЇњ дол≥ ≥, разом з тим, до б≥льшоњ проблематичност≥ та ризикованост≥ такого вибору. „ерез св≥тов≥ в≥йни, революц≥њ, тотал≥тарн≥ режими та ≥нш≥ соц≥альн≥ катакл≥зми, через загрозу всесв≥тньоњ воЇнноњ катастрофи, еколог≥чноњ кризи, че≠рез протир≥чч€ науково-техн≥чного прогресу народжуЇтьс€ нова епоха, нова цив≥л≥зац≥€ з принципово ≥ншим типом соц≥альних зв'€зк≥в. ÷е потребуЇ но≠вого вир≥шенн€ Ђв≥чноњї проблеми - чи в змоз≥ ≥ндив≥д бути володарем своЇњ дол≥, чи може в≥н створити сам себе ≥ своЇ житт€?

ƒосить неоднозначною Ї роль сусп≥льства в цьому процес≥. ¬заЇмов≥д≠ношенн€ сусп≥льства ≥ особистост≥ мають конкретно-≥сторичний характер. —усп≥льство може створювати €к спри€тлив≥, так ≥ неспри€тлив≥ умови дл€ розвитку особистост≥. ” свою чергу, в≥д конкретних ≥ндив≥д≥в, в≥д њх актив≠ност≥, моральноњ ≥ громадськоњ позиц≥њ залежить становище сусп≥льства ≥ м≥ра його Ђлюд€ност≥ї.

‘акт залежност≥ людини в≥д сусп≥льства Ї очевидним. ≤ндив≥д неск≥нченними зв'€зками з'Їднаний з сусп≥льством, залежить в≥д нього, визначаЇ≠тьс€ його соц≥ально-≥сторичними ≥ культурними особливост€ми. —аме в су≠сп≥льств≥ знаход€тьс€ матер≥альн≥, духовн≥, соц≥альн≥ умови дл€ розвитку людини. Ћише в сусп≥льств≥ людина може вид≥л€тис€ €к ≥ндив≥д, лише через сп≥лкуванн€, через в≥дносини з ≥ншими людьми вона може формуватис€ €к особист≥сть. јле саме пон€тт€ Ђособист≥стьї передбачаЇ на€вн≥сть самодетерм≥нац≥њ, самовизначеност≥ людини, њњ спроможн≥сть робити власний виб≥р життЇвоњ позиц≥њ ≥ своЇњ дол≥, а це означаЇ - бути в≥дносно незалежною в≥д сусп≥льства. ћ≥ра свободи людини, њњ самореал≥зац≥њ залежить в≥д двох взаЇмообумовлених фактор≥в: внутр≥шнього - в≥д ступеню розвитку особист≥сного начала в людин≥ ≥ зовн≥шнього - в≥д типу ≥ характеру сусп≥льних в≥дносин.

” ф≥лософ≥њ дл€ усв≥домленн€ особистост≥ та њњ зв'€зку з сусп≥льством використовують пон€тт€ Ђ≥ндив≥дї, Ђ≥ндив≥дуальн≥стьї, Ђособист≥стьї.

ѕон€тт€м Ђ≥ндив≥дї позначають загальнотипове в людин≥ €к представников≥ не лише б≥олог≥чного виду Ђлюдина розумнаї, але й певноњ соц≥альноњ сп≥льноти. ≤ндив≥д - одиничне бутт€ соц≥ального, певний Ђатомї соц≥уму, один з множини под≥бних ≥ндив≥д≥в, що складають соц≥альну групу, верству, нац≥ю, сусп≥льство. Ѕудь-€ка людина €к соц≥альний ≥ндив≥д Ї фрагмен≠том, обмеженою часткою, локальним в≥дображенн€м сусп≥льного ц≥лого, у цьому розум≥нн≥ людина виступаЇ соц≥ально-обмеженою ≥стотою, що знахо≠дитьс€ в залежност≥ в≥д середовища, соц≥альних умов свого житт€. —аме соц≥альний статус людини виступаЇ такою умовою, що обмежуЇ њњ ≥ндив≥дуальн≥ можливост≥.

ќднак, кожний ≥ндив≥д Ї не просто фрагментом ц≥лого, але й фрагмен≠том неповторним, своЇр≥дним, ун≥кальним, тобто виступаЇ €к ≥ндив≥дуаль≠н≥сть. «а своњм походженн€м пон€тт€ Ђ≥ндив≥дуальн≥стьї Ї ренесансним по≠н€тт€м. —аме на епоху ¬≥дродженн€ приходитьс€ розкв≥т €скравих, ориг≥≠нальних, ун≥кальних в своњй непод≥бност≥ до ≥нших ≥ндив≥дуальностей. ¬и≠ключн≥сть, обдарован≥сть, ген≥альн≥сть виход€ть тут на перший план. «а словами ‘.≈нгельса, то була епоха, €ка потребувала титан≥в ≥ €ка народила титан≥в за силою думки, пристраст≥ ≥ характеру, за багатогранн≥стю вченос≠т≥. ≤ндив≥дуальн≥сть ≥ Ї тою сукупн≥стю €костей ≥ властивостей, €к≥ в≥др≥зн€≠ють одну людину в≥д вс≥х ≥нших.  ожний ≥ндив≥дуум - нос≥й неповторного внутр≥шнього складу, обличч€. ¬≥н може ≥ повинен ви€вл€ти свою виключ≠н≥сть, непод≥бн≥сть до ≥нших, в≥н може ≥ повинен прожити лише йому при≠таманне неповторне житт€.

« пон€тт€м Ђособист≥стьї пов'€зана фундаментальна, ≥стотна риса лю≠дини бути не просто залежною в≥д сусп≥льства, не просто пасивним продук≠том обставин, а виступати суб'Їктом, д≥ючою ≥стотою, €к≥й притаманна сво≠бода вол≥ ≥ вибору, здатн≥сть до творчост≥ у вс≥х њњ про€вах. ќсобист≥сть - це людина, що розвиваЇтьс€ на основ≥ власних обдарувань ≥ власноњ ≥н≥ц≥ативи. ¬она - суб'Їкт в≥льноњ д≥€льност≥, творець власноњ б≥ограф≥њ. —воњми дос€гненн€ми вона зобов'€зана насамперед сам≥й соб≥, своњм власним зусилл€м. Ѕути особист≥стю означаЇ не бути мар≥онеткою сусп≥льства, не грати нав'€зану сусп≥льним середовищем роль або функц≥ю. Ѕути особист≥стю - озна≠чаЇ вибирати св≥домо ≥ в≥льно своЇ м≥сце в житт≥, свою л≥н≥ю повед≥нки, а зв≥дси - ≥ бути в≥дпов≥дальною за своњ вчинки. Ѕути особист≥стю - означаЇ не посилатис€ на р≥зноман≥тн≥ життЇв≥ обставини, на соц≥альне середовище, а брати на себе вс≥ насл≥дки своњх вчинк≥в. ” всьому цьому про€вл€Їтьс€ автоном≥€, самост≥йн≥сть особистост≥, њњ детерм≥нован≥сть не зовн≥шн≥ми обставинами, а внутр≥шн≥ми принципами моральност≥, абсолютними, безумовними ц≥нност€ми, в≥чними запов≥д€ми. ќтже, основною рисою особистост≥ Ї свобода, про€вами €коњ Ї автоном≥€ людини, њњ самост≥йн≥сть, мо≠ральн≥сть, здатн≥сть до творчост≥.

« плином ≥стор≥њ зм≥нюютьс€ сусп≥льн≥ в≥дносини, типи взаЇмозв'€зку людини ≥ сусп≥льства, а зв≥дси - ≥ соц≥альн≥ типи особистост≥, ступ≥нь њхнього розвитку. ≤стор≥€ знаЇ три основних типи соц≥альност≥, що визнача≠ють ≥сторичний тип особистост≥: в≥дносини особистоњ залежност≥, в≥дносини речовоњ залежност≥ ≥ в≥льна асоц≥ац≥€ ≥ндив≥д≥в.

¬≥дносини особистоњ залежност≥ були притаманн≥ традиц≥йним сусп≥льствам (пер≥од докап≥тал≥стичного розвитку). ƒл€ них характерн≥ повна або часткова залежн≥сть ≥ндив≥да, вс≥х стор≥н його житт€ в≥д общини, роду, кас≠ти тощо. ≤ реально, ≥ в усв≥домленн≥ ≥ндив≥дом самого себе в≥н ви€вл€Їтьс€ часткою певного соц≥уму. Ђяї дл€ нього - це Ђмиї, певна сп≥льнота, соц≥≠альна група. …ого св≥дом≥сть ≥ його д≥€льн≥сть, мотиви повед≥нки, ц≥нност≥, ц≥л≥ його житт€ здеб≥льшого зумовлен≥ традиц≥Їю, авторитетом, звича€ми, нормами груповоњ морал≥. ≤ндив≥д в традиц≥йних сусп≥льствах - не особис≠т≥сть, не ≥ндив≥дуальн≥сть, а лише Ђгрупова людинаї.

« розвитком ≥стор≥њ в≥дносини особистоњ залежност≥ перестають бути пануючими, але зовс≥м не щезають. ¬ ≥ндив≥дуальному житт≥ кожна людина сама зд≥йснюЇ виб≥р м≥ж свободою ≥ несвободою. ≤ часто вона йде на зре≠ченн€, на втечу в≥д свободи. Ќалежн≥сть до певноњ сп≥льноти, нев≥докремлен≥сть в≥д нењ надають людин≥ гарант≥ю безпеки ≥ впевненост≥. «а ≥ндив≥да хтось вир≥шуЇ, в≥н рад≥Ї безпец≥, теплу, близькост≥ до свого оточенн€, але за те в≥н сплачуЇ занадто високу ц≥ну. …ому не вдаЇтьс€ стати повноц≥нною людиною, розвинути своњ зд≥бност≥ до самост≥йних р≥шень, мисленн€, д≥й. ¬≥н залишаЇтьс€ залежним, не в≥льним. “ака людина в≥дчуваЇ почутт€ сим≠пат≥њ до знайомих, до Ђсвоњхї, до тих, в≥д кого залежить њњ безпека (сьогодн≥ це може бути раса, нац≥€, держава, клас, пол≥тична парт≥€ тощо). јле вона не здатна на людськ≥ стосунки з Ђнезнайомцемї - з ≥ншою культурою, з ≥н≠шою рел≥г≥Їю, з ≥ншою людиною, непод≥бною за своњми погл€дами ≥ пере≠конанн€ми. ƒл€ таких в≥дносин характерним Ї поЇднанн€ нетерпимост≥ до ≥нших ≥ беззастережне прийн€тт€ ц≥нностей обмеженоњ сп≥льноти. ¬иб≥р тут означаЇ не виб≥р м≥ж ≥стинним ≥ хибним, м≥ж добром ≥ злом, а м≥ж своњми ≥ не своњми. Ћюдина в≥дчуваЇ симпат≥ю до своЇњ соц≥альноњ групи, але, за сло≠вами ≈.‘рома, це Ї тваринна симпат≥€, а не людська любов, €ка передбачаЇ свободу ≥ незалежн≥сть €к свою умову.

’ристи€нство вперше протиставило в≥дносинам особистоњ залежност≥ принципово ≥нш≥ засади людськоњ Їдност≥ - почутт€ любов≥ ≥ духовноњ спор≥дненост≥. —лова ≤суса Ђ¬ороги чолов≥ков≥ - домашн≥ йогої п≥дкреслювали необх≥дн≥сть роз≥рвати зв'€зки особистоњ залежност≥, щоб стати в≥льною, тобто справжньою людиною.

“ехногенна цив≥л≥зац≥€, що виникаЇ разом з формуванн€м буржуазних в≥дносин, ірунтуЇтьс€ на моб≥л≥зац≥њ творчого потенц≥алу, ≥н≥ц≥ативи, заповз€тливост≥ окремого ≥ндив≥ду. Ќеобх≥дн≥сть свободи ≥ндив≥дуальноњ д≥€льност≥ вимагаЇ б≥льшоњ автоном≥њ щодо соц≥альноњ групи. Ѕезпрецедентне розширенн€ меж власноњ свободи, пол€ реал≥зац≥њ творчих зд≥бностей дозволило ≥ндив≥ду в≥дчути себе володарем св≥ту, творцем власноњ дол≥. јле свобода ≥ндив≥д≥в в межах техногенноњ цив≥л≥зац≥њ не набула самоц≥нного значенн€ вона перетворилас€ на зас≥б економ≥чного зростанн€. ¬иникаЇ атом≥зоване сусп≥льство, де кожний ≥ндив≥д - сам по соб≥, соц≥альне ≥ морально ≥зольо≠вана одиниц€ сусп≥льства. ¬≥н пересл≥дуЇ св≥й власний ≥нтерес, намагаю≠чись використати ≥нших в своњх ц≥л€х. —аме тут в≥дносини м≥ж людьми на≠бувають характеру речових в≥дносин, тобто в≥дносин товаровиробник≥в, кожний з €ких ставитьс€ до ≥нших €к до засобу дос€гненн€ своњх економ≥ч≠них ц≥лей. «в≥дси - пануванн€ духу в≥дчуженн€, ≥ндив≥дуал≥стичноњ самот≠ност≥, тотального роз'Їднанн€. «в≥льнившись в≥д цехових, корпоративних та ≥нших традиц≥йних зв'€зк≥в, належн≥сть до €ких надавала людин≥ почутт€ впевненост≥ ≥ безпеки, вона опинилась у полон≥ вузько-егоњстичних в≥дно≠син, в≥ч-на-в≥ч з≥ створеним нею св≥том товар≥в, де сама вона виступаЇ лише €к товар.

Ћюдина не Ї самодостатньою ≥стотою, њњ житт€ маЇ сенс лише у тому випадку, €кщо вона сп≥впричетна до надособистого (сусп≥льного чи божественного) ц≥лого. јтом≥зована людина, €ка втратила своњ групов≥ зв'€зки, по≠чуваЇ себе вкрай самотньо ≥ незручно всередин≥ бездушних ≥ байдужих в≥дносин. ѕор€д з конформ≥стами, з тими, хто ц≥лком усп≥шно пристосувавс€ до сучасного соц≥уму (що потребуЇ певноњ прим≥тивност≥, перес≥чност≥, приглушенн€ особист≥сного начала), зб≥льшуЇтьс€ к≥льк≥сть тих, хто вибираЇ Ђетику неучаст≥ї, св≥домо Ђем≥груЇ з б≥знесуї, стаЇ аутсайдером в сусп≥льс≠тв≥. —аме так≥ духовно-знедолен≥, одинок≥ нонконформ≥сти прагнуть сфор≠мувати ≥ включитис€ в сп≥льноту, €ка в≥дпов≥даЇ њхн≥м смакам, уподобанн€м, потребам. ¬ умовах кризи техногенноњ цив≥л≥зац≥њ все б≥льш в≥дчутними стають тенденц≥њ до створенн€ в≥льних асоц≥ац≥й ≥ндив≥д≥в - творчих об'Їднань, малих груп, сп≥втовариств, неформальних рух≥в ≥ сп≥льнот, €к≥ заснован≥ на товариських, дружн≥х, глибоко особистих в≥дносинах ≥ прихи≠льност€х. Ќов≥ форми комун≥кац≥њ створюютьс€ на основ≥ Ђпозасоц≥ально≠гої, в≥льного часу, зб≥льшенн€ €кого Ї характерною особлив≥стю розвитку техногенноњ цив≥л≥зац≥њ, результатом науково-техн≥чного прогресу. —аме в цих умовах з'€вл€Їтьс€ можлив≥сть дл€ в≥льного створенн€ сп≥лок ≥ сп≥вто≠вариств, можлив≥сть дл€ зд≥йсненн€ ≥ндив≥дами свого самост≥йного ≥ в≥льно≠го вибору форм сп≥лкуванн€, €к≥ не запрограмован≥, не визначен≥ наперед ≥снуючим сусп≥льством, обумовлен≥ не його масовою культурою, а особис≠тою культурою ≥ндив≥д≥в.

ќдн≥Їю з фундаментальних потреб людини Ї потреба в творчост≥, в свобод≥ самореал≥зац≥њ, впрагненн≥ вийти за меж≥ сусп≥льноњ необх≥дност≥, самовизначитис€ в своЇму жит≥. ¬олод≥нн€ свободою - це критер≥й розви≠неноњ особистост≥, критер≥й розвитку сусп≥льства. як дл€ особистост≥, так ≥ дл€ сусп≥льства згубним Ї обмеженн€ свободи, зведенн€ людини до р≥вн€ Ђгвинтикаї в соц≥альних ≥ технолог≥чних процесах. јле свобода не Ї прос≠тим усуненн€м залежност≥ в≥д того, що обумовлюЇ людину ззовн≥. Ќемож≠ливо говорити про абстрактну, абсолютну свободу. —вобода, €ка виступаЇ лише в своЇму негативному значенн≥, з њњ запереченн€м влади ≥ авторитету, обов'€зково веде до свав≥лл€ ≥ анарх≥њ. Ћюдина з народженн€ Ї членом с≥м'њ, нац≥њ, общини, сусп≥льства, держави. “ому њњ повед≥нка ≥ д≥€льн≥сть завжди регулюютьс€ загальновизнаними нормами ≥ законами, умовами економ≥чноњ д≥€льност≥. —вобода особистост≥ неможлива без економ≥чноњ ≥ пол≥тичноњ свободи, без свободи сусп≥льства. ѕравове сусп≥льство саме ≥ Ї таким сусп≥≠льством, де за особист≥стю визнаютьс€ права на житт€, свободу, щаст€, девс≥ соц≥альн≥ ≥нститути забезпечують ц≥ права. ѕроте чим б≥льше у людини свободи, тим б≥льше у нењ повинно бути ≥ в≥дпов≥дальност≥. —вобода ≥ в≥дпо≠в≥дальн≥сть обумовлюють один одного. Ќаша свобода залежить в≥д свободи ≥нших, а свобода ≥нших - в≥д нашоњ свободи. ќднак, свобода вол≥ - це зав≠жди виб≥р добра чи зла, вона завжди приховуЇ в соб≥ можлив≥сть свав≥лл€. ѕраво ≥ закон в сусп≥льств≥ - це механ≥зми приборканн€, зас≥б подоланн€ гр≥ховного начала в людин≥.

–озр≥зн€ють негативне визначенн€ свободи (€к Ђсвободу в≥дї) ≥ позитивне (Ђсвободу дл€ї). ¬ першому випадку маютьс€ на уваз≥ зовн≥шн≥ рамки ≥ обмеженн€, що перешкоджають в≥льн≥й д≥€льност≥ людини, в≥д них людина намагаЇтьс€ позбутис€. ѕотреба свободи в цьому план≥ маЇ ун≥версальний характер ≥ властива, певною м≥рою, вс≥м живим ≥стотам. ќднак, люди не в≥льн≥ у вибор≥ об'Їктивних умов свого житт€. ≤сторична необх≥д≠н≥сть - це ≥ Ї сукупн≥сть об'Їктивних обставин ≥ умов життЇд≥€льност≥ люди≠ни, €к≥ створюютьс€ вс≥ма попередн≥ми покол≥нн€м шл€хом практичноњ д≥€≠льност≥. “ому свобода не Ї абсолютною незалежн≥стю в≥д ≥сторичноњ необх≥дност≥, вона Ї вибором з уже ≥снуючих можливостей. Ћюди не вибирають об'Їктивн≥ умови свого ≥снуванн€, але вони в≥льн≥ у вибор≥ своњх ц≥лей та засоб≥в њх реал≥зац≥њ. —тикаючись з необх≥дн≥стю, люди намагаютьс€ њњ п≥≠знати ≥ пот≥м приймати р≥шенн€ ≥з знанн€м справи. јле свобода €к п≥знана необх≥дн≥сть ≥ в≥дпов≥дна до ц≥Їњ необх≥дност≥ д≥€льн≥сть - це ще не справж≠н€ свобода. ¬она Ї п≥дпор€дкованою зовн≥шн≥й необх≥дност≥, Ї про€вом ≥с≠торичноњ необх≥дност≥.

ѕозитивне визначенн€ свободи €к Ђсвободи дл€ї, €к свободи самореал≥зац≥њ особистост≥, передбачаЇ на€вн≥сть не зовн≥шньоњ, а внутр≥шньоњ необх≥дност≥. —вобода - це те, що м≥стить необх≥дн≥сть в соб≥, це те, що зд≥йснюЇтьс€ по власн≥й необх≥дност≥. Ћюдина €к в≥льна ≥стота завжди чинить оп≥р соц≥альн≥й необх≥дност≥, зовн≥шньому середовищу, певному соц≥ум €кщо вони заважають њњ особист≥сному ≥снуванню, не сп≥впадають ≥ нав≥ть суперечать њњ сов≥ст≥, власн≥й позиц≥њ, принципам моральност≥, ≥деалам, в≥чним запов≥д€м ≥ ц≥нност€м, €к≥ вона спов≥дуЇ. —аме вони ≥ виступають т≥Їю внутр≥шньою необх≥дн≥стю, на €ку вона спираЇтьс€, €к≥й вона п≥дкор€Їтьс€ через €ку не може переступити ≥ €кою вона не хоче поступитис€. —оц≥ально-економ≥чн≥, пол≥тичн≥, моральн≥ засади будь-€кого сусп≥льства завжди Ї обмеженими, вони н≥коли не сп≥впадають з принципами справжньоњ моральност≥, з ≥деалами добра, свободи, творчост≥. ѕроте свобода особистост≥ ко≠р≥нитьс€ саме в цих ц≥нност€х. ≤ндив≥д, €кий завжди спираЇтьс€ лише на моральн≥ норми певного сусп≥льства Ї конформ≥стом, вдало адаптованою до даного сусп≥льства ≥стотою. ≤ндив≥д, €кий виходить з принцип≥в сов≥ст≥, моральност≥ - завжди нонконформ≥ст, в≥н - Ђне €к вс≥ї, дивак, €кий €кщо не осуджуЇтьс€ сусп≥льством, то принаймн≥ не схвалюЇтьс€. јле наск≥льки людина спроможна виходити за меж≥ конкретноњ соц≥альност≥, даного соц≥≠уму у прост≥р вс≥Їњ ≥стор≥њ ≥ культури людства, наст≥льки вона Ї в≥льною особист≥стю.

 





ѕоделитьс€ с друзь€ми:


ƒата добавлени€: 2015-11-05; ћы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 454 | Ќарушение авторских прав


ѕоиск на сайте:

Ћучшие изречени€:

≈сть только один способ избежать критики: ничего не делайте, ничего не говорите и будьте никем. © јристотель
==> читать все изречени€...

2021 - | 1999 -


© 2015-2024 lektsii.org -  онтакты - ѕоследнее добавление

√ен: 0.021 с.