Ћекции.ќрг


ѕоиск:




 атегории:

јстрономи€
Ѕиологи€
√еографи€
ƒругие €зыки
»нтернет
»нформатика
»стори€
 ультура
Ћитература
Ћогика
ћатематика
ћедицина
ћеханика
ќхрана труда
ѕедагогика
ѕолитика
ѕраво
ѕсихологи€
–елиги€
–иторика
—оциологи€
—порт
—троительство
“ехнологи€
“ранспорт
‘изика
‘илософи€
‘инансы
’ими€
Ёкологи€
Ёкономика
Ёлектроника

 

 

 

 


“ема 4: «ах≥дноЇвропейська ф≥лософ≥€ —ередньов≥чч€




ћета:

- ѕ≥знавальна: ознайомитись ≥з специф≥кою та проблематикою зах≥дноЇвропейськоњ ф≥лософ≥њ середньов≥чч€.

- ¬иховна: виховати висококультурну особист≥сть.

- –озвиваюча: розвити п≥знавальн≥ процеси (п≥знавально-псих≥чн≥ процеси: памТ€ть, абстрактне мисленн€, увага, у€ва).

ѕлан лекц≥њ:

1. –ел≥г≥йний характер середньов≥чного св≥тогл€ду та ф≥лософ≥њ.

2. ѕер≥од апологетики ≥ патристики €к перший етап становленн€ ≥ утвердженн€ христи€нськоњ ф≥лософ≥њ.

3. —холастична ф≥лософ≥€.

—ередньов≥чч€ Ц це пер≥од зародженн€ ≥ розвитку феодальних в≥дносин, епоха пануванн€ рел≥г≥йного св≥тогл€ду.

Ќа початку VI ст. христи€нство з форми протесту поневолених ≥ знедолених людей, перетворилас€ на державну, оф≥ц≥йно визнану рел≥г≥ю –имськоњ ≥мпер≥њ. –азом з цим поступово формуЇтьс€ нова ф≥лософ≥€, €ка спиралась на фундаментальн≥ ≥дењ —в€того письма.

‘≥лософ≥€ епохи середньов≥чч€ мала ц≥лком рел≥г≥йний характер ≥ в≥д≥гравала роль Ђслужниц≥ теолог≥њї. “еолог≥€ (в≥д грец. Ђтеосї - Ѕог, Ђлогосї - вченн€, слово) Ц вченн€ про Ѕога, богословТ€, що спираЇтьс€ на св€щенн≥ тексти божественного одкровенн€.

–иси середньов≥чного христи€нського св≥тосприйн€тт€:

1. ѕо-перше, теоцентризм Ц ≥де€ Їдиного Ѕога-творц€ €к центральна дл€ христи€нського св≥тогл€ду ≥ ф≥лософ≥њ. ’ристи€нство в≥дкинуло вс≥ форми пол≥тењзму (багатобожж€), ≥ проголосило концепц≥ю Їдиного Ѕога.

2. “еоцентричн≥сть христи€нського св≥тогл€ду доповнюЇтьс€ антропоцентризмом - у€вленн€м про людину €к центр створеного св≥ту, €к Ђв≥нц€ твор≥нн€ї, тод≥ €к дл€ космоцентризму античност≥ людина Ї частиною ¬сесв≥ту.

3. ” христи€нському св≥тогл€д≥ утверджуЇтьс€ ≥де€ твор≥нн€ Ђз н≥щої (так званий Ђкреац≥он≥змї). Ѕог творить з небутт€, а не ЂпороджуЇї св≥т з першоматер≥њ, €к це у€вл€лось у м≥фолог≥њ та ф≥лософських вченн€х минулого.

4. ” середньов≥чному св≥тогл€д≥ пануЇ ≥де€ духовност≥, тобто вперше в ≥стор≥њ людства акцент уваги на людину €к на особист≥сть, €к на духовну, а не т≥льки природну ≥стоту. ƒуховн≥сть ви€вл€Ї себе €к м≥ра причетност≥ людини до Ѕога. ’ристи€нство в≥дкриваЇ ще один Ђвим≥рї людського ≥снуванн€ Ц дух.

5. ’ристи€нство в≥дкриваЇ в≥ру €к особливий стан людськоњ душ≥, вона Ї впевнен≥стю, що по той б≥к видимого св≥т Ї св≥т божественного бутт€. ÷е Ї ще одн≥Їю ознакою рел≥г≥йного св≥тогл€ду: ЂподвоЇнн€ї св≥ту на духовний ≥ т≥лесно-матер≥альний.

ѕер≥оди середньов≥чноњ ф≥лософ≥њ:

- «ародженн€ ≥ розвиток христи€нськоњ ф≥лософ≥њ (апологетики ≥ патристики) в умовах античност≥ (≤≤≤-V ст.)

- –анн≥й пер≥од Ївропейськоњ схоластики (V≤ Ц ≤’ ст.)

- –озкв≥т схоластичноњ ф≥лософ≥њ (≤’ Ц ’≤≤≤ ст.)

- ѕ≥зн€ схоластика (’≤≤≤ Ц ’≤V ст.)

ѕочаток середньов≥чному етапу розвитку ф≥лософсько-теолог≥чних ≥дей поклали так зван≥ апологети, або захисники церкви ≥ христи€нських ≥дей. Ќайв≥дом≥ш≥ представники апологетики Ц ёстин ћученик (≤≤ ст.) ≥  в≥нт “ертул≥ан (≤≤-≤≤≤ ст.).

’ристи€нське одкровенн€, вважав “ертул≥ан, скасовуЇ Ђмудр≥сть св≥ту цьогої. ¬≥ра не потребуЇ рац≥онального обірунтуванн€: Ђ¬≥рую, бо це абсурдної. ƒуховна чистота Ц той шл€х, €кий веде до ≥стини в≥ри, часто всупереч доказам розуму.

Ќа початку ≤V ст. христи€нська церква стаЇ державною в –имськ≥й ≥мпер≥њ, Ќ≥кейський собор 325 року затверджуЇ символ христи€нськоњ в≥ри. ¬≥дтепер потр≥бно було систематизувати христи€нське в≥ровченн€, обірунтувати. ÷≥ завданн€ вир≥шувалис€ Ђотц€ми церквиї, видатними богословами, упродовж ≤≤≤-V≤≤≤ ст. “вори св€тих отц≥в церкви сформували так звану патристичну л≥тературу (в≥д латинського Ђпатерї - батько), а пер≥од њх творчост≥ назвали пер≥одом патристики. –озр≥зн€ють сх≥дну (грецькомовну) ≥ зах≥дну (латиномовну) патристику. Ќа сход≥ найб≥льш видатними представниками патристики стали √ригор≥й Ѕогослов, ¬асил≥й ¬еликий, √ригор≥й Ќисський (≤V ст.), ƒ≥он≥с≥й јреолаг≥т (V-V≤ ст.), ≤оан Ћеств≥чник (V≤≤ ст.), ћаксим —пов≥дник (≤V-V≤≤ ст.). «ах≥дна патристика представлена ≥менами јмврос≥€, ≤Їрон≥ма, јврел≥€ јвгустина (≤V ст.). ќсновну увагу отц≥ церкви прид≥лили богословським питанн€м (проблем≥ божественноњ “р≥йц≥, сп≥вв≥дношенн€ божественноњ ≥ людськоњ природи ’риста, проблеми богоп≥знанн€).

јвгустин (354-430 рр.), спираючись на принципи платон≥зму та неоплатон≥зму, систематизував христи€нський св≥тогл€д. ѕротир≥чч€ людськоњ душ≥, звТ€зок людини з Ѕогом, проблема добра ≥ зла, ≥сторичного часу ≥ в≥чност≥, сенсу ≥стор≥њ Ц ось проблеми, €к≥ ц≥кавили його понад усе.

ќсновним зм≥стом житт€, за јвгустином, Ї прагненн€ до щаст€, щаст€ ж пол€гаЇ у богоп≥знанн≥. ѕ≥знанн€ Ѕогасамоп≥знанн€ людини взаЇмоповТ€зан≥ у концепц≥њ јвгустина. —утн≥сть людськоњ душ≥ Ц вол€, а не розум, тобто здатн≥сть робити в≥льний виб≥р. —вобода вол≥ Ц ≥ великий дар, ≥ велике випробовуванн€ дл€ людини. Ѕог €к абсолютне добро ≥ любов створив св≥т чистим, в≥льним в≥д зла. «ло ув≥йшло у св≥т внасл≥док гр≥хопад≥нн€. «ло Ц це в≥льний виб≥р людини ≥ вона несе за нього в≥дпов≥дальн≥сть.

–озгл€даючи проблему сп≥вв≥дношенн€ в≥ри ≥ розуму, јвгустин в≥ддаЇ перевагу в≥р≥, але не в≥дкидаЇ значенн€ розуму, €кий потр≥бен дл€ сприйн€тт€ христи€нського в≥ровченн€. Ђ¬≥рую, щоб розум≥тиї - теза јвгустина. јвгустину здаЇтьс€ безглуздим схоластичне питанн€ Ђщо було до створенн€ св≥ту?ї ” божественн≥й сутност≥ не може бути Ђдої ≥ Ђп≥сл€ї, тут Ї в≥чне Ђтеперї, тому людина повинна ор≥Їнтуватис€ на в≥чн≥сть. ” твор≥ Ђѕро м≥сто Ѕожеї јвгустин зробив спробу створенн€ ф≥лософсько-≥сторичноњ концепц≥њ, де ус€ людська ≥стор≥€ Ц це боротьба двох Ђцарствї - Ђм≥ста Ѕожогої ≥ Ђм≥ста земногої.

—холастика (в≥д лат. Ђсхолеї - школа, навчанн€) Ц особливий тип ф≥лософуванн€, п≥дкорений теолог≥њ ≥ ор≥Їнтований на формально-лог≥чне обірунтуванн€ основних догмат≥в христи€нського в≥ровченн€. —холасти розробили витончену техн≥ку лог≥чного м≥ркуванн€, спираючись на лог≥ку јр≥стотел€, тод≥ €к зах≥дна патристика ор≥Їнтувалась на ф≥лософ≥ю ѕлатона. јр≥стотель стаЇ пров≥дним авторитетом католицькоњ церкви, а основн≥ положенн€ його твор≥в (узгоджен≥ ‘омою јкв≥нським з христи€нством) були практично перетворен≥ у догми католицькоњ в≥ри. ƒо основних представник≥в зах≥дноЇвропейськоњ схоластики належали ≤.—.≈р≥угена (≤’ ст.), јнсельм  ентербер≥йський (’≤-’≤≤), ѕТЇр јбел€р (’≤), ‘ома јкв≥нський (’≤≤≤ ст.), ”≥ль€м ќккам (’≤≤≤ Ц ’≤V ст.).

÷ентральною проблемою схоластичноњ ф≥лософ≥њ стаЇ проблема сп≥вв≥дношенн€ в≥ри ≥ розуму. —холастику особливо ц≥кавила проблема виправданн€ христи€нських догмат≥в засобами людського розуму.

ѕроблема сп≥вв≥дношенн€ в≥ри ≥ розуму у середньов≥чн≥й ф≥лософ≥њ маЇ три основних вар≥анти свого вир≥шенн€:

- јпологети ≥ представники м≥стичного напр€мку середньов≥чноњ ф≥лософ≥њ стверджували абсолютну несум≥сн≥сть в≥ри ≥ розуму.

- ѕрагненн€ примирити розум ≥ в≥ру, рац≥ональне п≥знанн€ ≥ божественне одкровенн€ (јвгустин, ‘ома јкв≥нський).

- “вердженн€ вир≥шального значенн€ розуму, притаманне переважно мислител€м п≥зньоњ схоластики (ѕТЇр јбел€р).

”с€ проблематика середньов≥чноњ ф≥лософ≥њ, у тому числ≥ проблема ун≥версал≥й, або загальних пон€ть, так чи ≥накше була п≥дпор€дкована основн≥й проблем≥. ѕроблема ун≥версал≥й була в≥дома ще з час≥в античност≥. як ≥снуЇ загальне? ÷е було гострим питанн€м €к дл€ ѕлатона, так ≥ дл€ јр≥стотел€, на €ких спиралис€ мислител≥ середньов≥чч€. ” ѕлатона загальне (≥дењ, сутн≥сть речей) ≥снувало поза конкретними одиничними речами. ƒл€ јр≥стотел€ загальне м≥ститьс€ у самих одиничних речах, ≥ не може ≥снувати окремо в≥д них. ƒл€ схоластичноњ ф≥лософ≥њ проблема ун≥версал≥й набула особливого значенн€, повТ€заного насамперед з проблемою “р≥йц≥. як сп≥вв≥днос€тьс€ три постат≥ у Їдиному Ѕоз≥? ≤накше кажучи, €к сп≥вв≥днос€тьс€ м≥ж собою одиничне та загальне? ÷е стало предметом суперечки м≥ж двома позиц≥€ми з цього питанн€ Ц реал≥змом та ном≥нал≥змом Е

Ќом≥нал≥зм (лат. ≤мТ€) Ц р≥зновид середньов≥чноњ схоластики, що заперечуЇ онтолог≥чне значенн€ ун≥версал≥й (загальних пон€ть), ≥ таким чином, стверджуЇ, що ун≥версал≥њ, €кщо ≥ ≥снують, то лише у мисленн≥ (пом≥ркований ном≥нал≥зм).  райн≥й ном≥нал≥зм повн≥стю заперечуЇ бутт€ загальних пон€ть (–асцел≥н (’≤ст.), ”≥ль€м ќккам, ≤оган Ѕур≥дан та ≥нш≥).

–еал≥зм (лат. Ц речовий, д≥йсний) Ц протилежний ном≥нал≥зму напр€м середньов≥чноњ ф≥лософ≥њ, €кий зТ€совуЇ реальний статус ун≥версал≥й (загальних пон€ть), тобто питанн€ про њхнЇ обТЇктивне ≥снуванн€. ¬≥др≥зн€ють крайн≥й реал≥зм ≥ пом≥ркований. ѕредставники крайнього реал≥зму, наприклад, ≤оанн —кот ≈р≥угена (≤’ ст.), вважали, що ун≥версал≥њ ≥снують ≥деально, до речей. « точки зору пом≥ркованого реал≥зму ‘оми јкв≥нського (1225-1274), вони ≥снують, €к суттЇв≥ значенн€ до ≥ п≥сл€ речей, €к пон€тт€ про них у розум≥ субТЇкта (людини, €ка знаЇ).

‘ома јкв≥нський Ц центральна постать схоластичноњ ф≥лософ≥њ «ах≥дноњ ™вропи. “еолог≥чнад≥€льн≥сть ‘оми пол€гала у перегл€д≥ вченн€ јр≥стотел€ у дус≥ католицизму, а саме, в≥н намагавс€ створити таку доктрину, €ка б давала можлив≥сть контролю над ф≥лософським ≥ науковим п≥знанн€м з боку церкви. ‘≥лософ≥€ повинна бути лише Ђслужницею теолог≥њї.

 

 

“ема 5: ‘≥лософ≥€ епохи ¬≥дродженн€ (XV-XVI ст.)

ћета:

- ѕ≥знавальна: ознайомитись ≥з основними напр€мками, специф≥кою та проблематикою ф≥лософ≥њ епохи ¬≥дродженн€.

- ¬иховна: виховати висококультурну особист≥сть.

- –озвиваюча: розвити п≥знавальн≥ процеси (п≥знавально-псих≥чн≥ процеси: памТ€ть, абстрактне мисленн€, увага, у€ва).

ѕлан лекц≥њ:

1. ≤дейний зм≥ст св≥тогл€ду –енесансу та особливост≥ ≥тал≥йського ¬≥дродженн€.

2. ѕ≥вн≥чне ¬≥дродженн€ та ≥деолог≥€ реформац≥њ.

3. –озвиток натурф≥лософських вчень в епоху ¬≥дродженн€.

≈поха ¬≥дродженн€ (або –енесансу) дл€ найб≥льш розвинених крањн ™вропи того часу була епохою зародженн€ буржуазних в≥дносин, формуванн€ нац≥ональних держав ≥ абсолютних монарх≥й, епохою боротьби з феодальним застоЇм. ¬она т≥сно повТ€зана з пад≥нн€м церковного авторитету, виникненн€м ≥ поширенн€м св≥тськоњ культури, з зародженн€м природознавства, великими географ≥чними в≥дкритт€ми, розвитком торг≥вл≥ та ремесел.  олискою –енесансу стала ≤тал≥€. ¬есь перший пер≥од свого розвитку ¬≥дродженн€ було ≥тал≥йським €вищем (XV ст.) ≥ лише п≥зн≥ше (XVI ст.) воно набуваЇ загальноЇвропейського характеру.

≈поха ¬≥дродженн€ стала своЇр≥дним ≥нформац≥йним вибухом, вона заново в≥дкриваЇ дл€ себе античну спадщину, в≥дроджуЇ та розвиваЇ класичн≥ традиц≥њ в культур≥, науц≥, мистецтв≥, але на основ≥ нового св≥тогл€ду, €кий в≥дпов≥даЇ духу ранн≥х буржуа. —аме у цей пер≥од зароджуЇтьс€ дух Ївропейського гуман≥зму. –азом з в≥дкритт€м античност≥, епоха ¬≥дродженн€ в≥дкриваЇ людську ≥ндив≥дуальн≥сть, а з нею виникаЇ ≥ установка на ≥ндив≥дуал≥стичне самоутвердженн€ особистост≥. √оловними €кост€ми людини епохи –енесансу стають упевнен≥сть у власних силах ≥ талант≥, енерг≥йн≥сть, честолюбство, внутр≥шн€ незалежн≥сть. «начною м≥рою це обумовлено динам≥змом нового буржуазного сусп≥льства. ” середньов≥чному св≥тогл€д≥ вищою ц≥нн≥стю ≥ центром вс≥х проблем виступав Ѕог. –енесанс на м≥сце Ѕога ставить людину. ¬иникаЇ культ людини €к сильноњ, в≥льноњ, незалежноњ особистост≥, культ людини-творц€, €ка н≥ким ≥ н≥чим не обмежена, н≥чому не п≥дпор€дкована. якщо людина середньов≥чч€ вважала себе звТ€заною традиц≥Їю, залежною в≥д божественноњ вол≥, то ≥ндив≥д епохи ¬≥дродженн€ приписуЇ вс≥ своњ заслуги не Ѕогов≥, не предкам, не громад≥, а лише самому соб≥, спор≥днюючи з ген≥Їм “ворц€ своњ безмежн≥ можливост≥.

≈поха ¬≥дродженн€ дала св≥тов≥ ц≥лу пле€ду великих особистостей: Ћеонардо да ¬≥нч≥, ƒанте јл≥гТЇр≥, ‘ранческо ѕетрарка, ƒжован≥ Ѕокачо, ≈разм –отердамський, ћикола  узанський, ћикола ћан≥авелл≥, ћарт≥н Ћютер, “омас ћор та ≥нш≥. ≈поха ¬≥дродженн€ привела до секул€ризац≥њ (в≥д лат. Ђмирськийї, Ђсв≥тськийї) культури, тобто зв≥льненн€ вс≥х сфер життЇд≥€льност≥ людини ≥ сусп≥льства в≥д впливу рел≥г≥њ.

Ќова св≥тська культура виникаЇ спочатку в ≤тал≥њ ≥ саме там отримуЇ назву гуман≥зму. ѓњ посл≥довники стали називатис€ гуман≥стами. —учасне значенн€ терм≥на Ђгуман≥змї повТ€зане з п≥дкресленн€м людськоњ г≥дност≥, з повагою до людини, з в≥дношенн€м до нењ €к до вищоњ ц≥нност≥ (люд€н≥сть). “аке розум≥нн€ виникаЇ в ≥стор≥њ п≥зн≥ше. ” XV стол≥тт≥ терм≥н Ђгуман≥змї означаЇ св≥тську осв≥чен≥сть на в≥дм≥ну в≥д осв≥ченост≥ церковно-теолог≥чноњ. √уман≥сти не були оф≥ц≥йно визнаними ф≥лософами. ѕрофес≥йна, схоластична ф≥лософ≥€ була зосереджена в ун≥верситетах, п≥дпор€дкована церковн≥й влад≥. √уман≥зм зароджуЇтьс€ за межами традиц≥йноњ ун≥верситетськоњ науки €к гуман≥тарне знанн€, у вигл€д≥ поетично забарвлених, стил≥стично витончених трактат≥в, дружн≥х послань, д≥алог≥в. √уман≥сти, Ц вчен≥ ≥ ф≥лософи без вчених ступен≥в ≥ звань, в≥дкидають традиц≥й схоластичну манеру викладу.

якщо схоластична ф≥лософ≥€ в≥ддавала перевагу ф≥лософ≥њ јр≥стотел€, епоха ¬≥дродженн€ про€вила ≥нтерес до ѕлатона ≥ неоплатон≥к≥в. √уман≥сти, посилаючись на традиц≥њ неоплатон≥зму, в≥дстоювали у€вленн€ про людину €к центр св≥ту, про гармон≥ю ≥ одухотворенн€  осмосу, про красу ≥ у€ву €к ц≥нност≥ не т≥льки естетичн≥, але й п≥знавальн≥. √уман≥сти-неоплатон≥ки п≥дготували теоретичн≥ основи пантењстичноњ традиц≥њ епохи ¬≥дродженн€, вони розгл€дали природу €к божественну реальн≥сть. ѕантењзм (в≥д гр. Ђпанї - усе, Ђтеосї - Ѕог) Ц ф≥лософське вченн€, €ке ототожнювало Ѕога ≥ природу, всебожж€.

√уман≥зм мав переважно ел≥тарний, аристократичний характер, був представлений обмеженим колом осв≥чених ≥ знатних людей. Ќа в≥дм≥ну в≥д того, реформац≥€, €ка в≥дходить за меж≥ ≤тал≥њ, стаЇ загальноЇвропейським €вищем, масовим народним рухом. ÷ерковна реформац≥€ починаЇтьс€ з виникненн€ протестантизму, засновниками та ≥деологами €кого сталићарт≥н Ћютер, ”льр≥х ÷в≥нгл≥, ∆ан  альв≥н, “омас ћюнцер.

≈поха –еформац≥њ Ц це другий пер≥од ¬≥дродженн€, €кий виникаЇ у XV≤ стол≥тт≥. ƒо XV≤ стол≥тт€ у католицькому св≥т≥ нагромадилось багато такого, що викликало протести в≥руючих, - розк≥ш церковних обр€д≥в, непом≥рн≥ податки на користь церкви, жорстка ≥нкв≥зиц≥€, торг≥вл€ ≥ндульгенц≥€ми (в≥дпущенн€ гр≥х≥в за певну платню). ќбуренн€ проти –имських еп≥скоп≥в та пап, €к≥ в≥д ≥мен≥ Ѕога вершили людськ≥ дол≥, переросло широкий ц≥леспр€мований рух, що отримав назву Ђ–еформац≥€ї (тобто Ђперетворенн€ї, Ђперебудоваї) ≥ вимагав перебудови церкви. ѕрихильники –еформац≥њ обстоювали поверненн€ до того стану церкви, в €кому вона була на початку христи€нськоњ ери. Ќов≥ церкви, що в≥дкололис€ в≥д католицизму в ход≥ –еформац≥њ, почали називатис€ протестантськими. ѕротестантство виражало прагненн€ буржуазного сусп≥льства до здешевленн€ ≥ спрощенн€ рел≥г≥йного культу, до демократизац≥њ його в ≥мТ€ буржуазного ≥ндив≥дуал≥зму. ѕротестанти в≥дкинули основн≥ католицьк≥ догмати: про зверхн≥сть ≥ непогр≥шн≥сть ѕапи римського, про церковну ≥Їрарх≥ю, про спас≥нн€ через посередництво церкви. «ам≥сть них вони висунули своњ основоположенн€ в≥ри, головним з них став догмат про спас≥нн€ через особисту в≥ру:

- ¬изнанн€ Ѕ≥бл≥њ €к Їдиного джерела в≥ровченн€;

- «апереченн€ —в€того ѕереданн€ (авторитету отц≥в церкви, св€тител≥в, ¬сесв≥тн≥х —обор≥в ≥ досв≥ду церкви в ц≥лому);

- Ќевизнанн€ церковноњ ≥Їрарх≥њ;

- «апереченн€ культу св€тих, поклон≥нн€ ≥конам, мощам;

- ¬≥дмова в≥д пост≥в, чернецтва, майже в≥д вс≥х тањнств (кр≥м хрещенн€ ≥ причаст€);

- ѕроголошенн€ спас≥нн€ особистою в≥рою, а не добрими вчинками.

—права спас≥нн€, вважали протестанти, знаходитьс€ в руках кожноњ людини ≥ залежить в≥д њњ чистоњ в≥ри, а не в≥д церковних тањнств ≥ обр€д≥в.

«а реформац≥Їю наступаЇ контрреформац≥€ Ц боротьба католик≥в за в≥дновленн€ втрачених позиц≥й. ¬она почалас€ в середин≥ XV≤ стол≥тт€ ≥ тривала усе XV≤≤ стол≥тт€. «ак≥нчилас€ контрреформац≥€ певною рел≥г≥йною апат≥Їю ≥ примиренн€м двох рух≥в.  атолицькими залишились ≤спан≥€, ≤рланд≥€, ‘ранц≥€, ѕольща, Ћатинська јмерика, протестантськими Ц значна частина Ўвейцар≥њ, Ќ≥меччина, —кандинав≥€, јнгл≥€, —Ўј. ¬насл≥док рел≥г≥йноњ боротьби ≥ католицизм, ≥ протестантизм стали б≥льш в≥ротерпимими, церкви в≥дмовились в≥д авторитарност≥ ≥ стали виходити з ≥нтерес≥в окремоњ особистост≥.

” пер≥од ¬≥дродженн€ закладаютьс€ основи наукового природознавства, €ке спочатку набуло рис натурф≥лософських погл€д≥в.

Ќатурф≥лософ≥€ (в≥д лат. Ђнатураї - природа ≥ Ђф≥лософ≥€ї) Ц Ї системою умогл€дних у€влень про природу, що розробл€лась у ф≥лософських вченн€х.

јнтисхоластична спр€мован≥сть ф≥лософ≥њ епохи ¬≥дродженн€ приводить до по€ви пантењзму €к пров≥дноњ риси вс≥х натурф≥лософських вчень. Ѕог тут втрачаЇ вс≥й надприродний характер, зливаЇтьс€ з природою, завд€ки чому сама природа обожнювалась.

ќдним з найв≥дом≥ших представник≥в натурф≥лософ≥њ епохи ¬≥дродженн€ був н≥мецький кардинал католицькоњ церкви, математик ћикола  узанський (1401-1464 рр.). —воЇ вченн€ в≥н ірунтуЇ на христи€нськ≥ переробленому платон≥зм≥. ÷ентральною ≥деЇю ф≥лософ≥њ  узанського Ї вченн€ про тотожн≥сть абсолютного максимуму й абсолютного м≥н≥муму. ÷е вченн€ стало передумовою обірунтуванн€ неск≥нченност≥ св≥ту ≥ створенн€ гел≥оцентричноњ системи, а також спри€ло подальшому розвитку д≥алектичного методу п≥знанн€.

ѕон€тт€ Ђабсолютний максимумї (неск≥нченне) ≥ Ђабсолютний м≥н≥мумї (непод≥льне, Їдине)  узанський розгл€даЇ у своЇму найв≥дом≥шому твор≥ Ђѕро вчене незнанн€ї. ¬иход€чи з неоплатон≥вського пон€тт€ ™диного €к непод≥льного (≥ тому абсолютного м≥н≥муму),  узанський стверджуЇ, що ™дине ≥ неск≥нченне Ц тотожн≥. јбсолютний максимум Ц це неск≥нченн≥сть, б≥льше нењ н≥чого не може бути, вона н≥чим не обмежуЇтьс€, њй н≥що не протистоњть. ÷ей абсолютний максимум ≥ Ї Ѕог. Ѕог €к абсолютне бутт€, €к абсолютний максимум Ї вс≥м ≥ включаЇ в себе все ≥нше. “ому з ним сп≥впадаЇ абсолютний м≥н≥мум, Їдине.  узанський доходить до висновку: у неск≥нченност≥ вс≥ протилежност≥ сп≥впадають. ” Ѕоз≥ €к неск≥нченност≥, абсолютному максимум≥ щезають вс≥ в≥дм≥нност≥ створеного св≥ту. Ђ” Ѕоз≥ Ц всеї Ц це Ї теза пантењзму  узанського. “ому все в природ≥, кожна р≥ч ≥ кожне €вище Ї в≥дбитт€м Ѕожественного св≥тла. ”се в цьому св≥т≥ зб≥гаЇтьс€ з Ѕогом. “аке у€вленн€ стаЇ характерним дл€ натурф≥лософ≥њ ¬≥дродженн€ з њњ прагненн€м осмислити природу €к Їдине ц≥ле, елементи €кого нерозривно звТ€зан≥ одне з одним. ѕантењзм ¬≥дродженн€ п≥дносить ц≥нн≥сть будь-€коњ окремоњ реч≥ у св≥ти, природи ≥ людини, ототожнюючи њх з Ѕогом. Ћюдський ≥нтелект, зг≥дно з  узанським, здатний ос€гнути Їдн≥сть протилежностей у неск≥нченному. ÷е вм≥нн€ зТЇднувати протилежност≥ у процес≥ п≥знанн€ Ї ознакою д≥алектичного методу  узанського.

¬ченн€  узанського спричинило руйнуванн€ староњ, схоластичноњ карти св≥ту, €ка ірунтувалас€ на ф≥лософ≥њ јр≥стотел€ ≥ геоцентричному у€вленн≥ астроном≥њ ѕтолеме€. ¬важалос€, що центром ск≥нченого св≥ту Ї «емл€.  узанський заперечуЇ на€вн≥сть ф≥зичного центру ¬сесв≥ту. Ѕог присутн≥й у всьому св≥т≥, виступаЇ ≥ його межею, ≥ його центром, тому «емл€ Ї часткою св≥ту €к Ђобмеженого максимумуї, центр €кого Ђвсюди ≥ н≥деї. Ќаступний крок у п≥знанн≥ неск≥нченност≥ св≥ту належить ћ. опернику (1473-1543 рр.) €кий створив гел≥оцентричну систему св≥ту.

ƒжордано Ѕруно (1548-1600 рр.) поЇднуЇ д≥алектичну ≥дею тотожност≥ протилежностей  узанського ≥ гел≥оцентричну систему  оперника. ѕантењзм ф≥лософ≥њ природи ƒж. Ѕруно Ї найрадикальн≥шим ≥з ус≥х натурф≥лософських систем епохи ¬≥дродженн€. Ѕруно пориваЇ не т≥льки з≥ схоластичними у€вленн€ми про св≥т, але й з основами христи€нського св≥тобаченн€. ƒл€ ƒж. Ѕруно неск≥нченним Ї не т≥льки Ѕог, але й природн≥й св≥т. Ѕ≥льше того Ѕруно висуваЇ ≥дею неск≥нченност≥ множинност≥ св≥т≥в, тим самим в≥дверто в≥дмовл€ючись в≥д геоцентричноњ доктрини. ѕантењзм Ѕруно мав натурал≥стичний характер, т€ж≥в до матер≥ал≥стичного св≥тогл€ду. Ќа в≥дм≥ну в≥д ћ. узанського, €кий природу розчин€в в Ѕоз≥, п≥дносив њњ до Ѕога, Ѕруно, навпаки Ѕога Ђзводитьї до природи, саму природу перетворюЇ на Ѕога, визначаючи њњ ЂЅогом в речахї. ѕантењстична ф≥лософ≥€ природи ƒж.Ѕруно завершуЇ розвиток ренесансного мисленн€. ѕ≥зн≥ше, разом з розвитком природознавства на експериментальних ≥ математичних засадах, починаЇтьс€ криза ≥ згасанн€ гуман≥стичноњ традиц≥њ.

 





ѕоделитьс€ с друзь€ми:


ƒата добавлени€: 2015-11-05; ћы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 827 | Ќарушение авторских прав


ѕоиск на сайте:

Ћучшие изречени€:

Ќе будет большим злом, если студент впадет в заблуждение; если же ошибаютс€ великие умы, мир дорого оплачивает их ошибки. © Ќикола “есла
==> читать все изречени€...

2351 - | 2083 -


© 2015-2024 lektsii.org -  онтакты - ѕоследнее добавление

√ен: 0.025 с.