Ћекции.ќрг


ѕоиск:




 атегории:

јстрономи€
Ѕиологи€
√еографи€
ƒругие €зыки
»нтернет
»нформатика
»стори€
 ультура
Ћитература
Ћогика
ћатематика
ћедицина
ћеханика
ќхрана труда
ѕедагогика
ѕолитика
ѕраво
ѕсихологи€
–елиги€
–иторика
—оциологи€
—порт
—троительство
“ехнологи€
“ранспорт
‘изика
‘илософи€
‘инансы
’ими€
Ёкологи€
Ёкономика
Ёлектроника

 

 

 

 


“ема 8: ”крањнська ф≥лософ≥€




ћета:

- ѕ≥знавальна: познайомитись з основними напр€мками, пон€тт€ми та специф≥кою украњнськоњ ф≥лософ≥њ.

- ¬иховна: виховати висококультурну особист≥сть.

- –озвиваюча: розвити п≥знавальн≥ процеси (п≥знавально-псих≥чн≥ процеси: памТ€ть, абстрактне мисленн€, увага, у€ва).

ѕлан:

1. ќсобливост≥ украњнськоњ ф≥лософськоњ думки.

2. ќсновн≥ пер≥оди розвитку ф≥лософ≥њ в ”крањни

3. ‘≥лософськ≥ ≥дењ √. —ковороди.

 

”крањнська ф≥лософ≥€ Ї нев≥д'Їмною частиною нац≥ональноњ культури, ви€вом народного духу. ≤з зростанн€м духовноњ сили народу, його нац≥о≠нальноњ самосв≥домост≥, виникаЇ потреба в осмисленн≥ самого феномену украњнськоњ духовност≥, а в≥дтак - ≥ в звернен≥ до ≥стор≥њ ф≥лософ≥њ ”крањни, до њњ ф≥лософськоњ традиц≥њ.

ƒл€ розум≥нн€ украњнськоњ ф≥лософ≥њ потр≥бно починати з огл€ду тих етн≥чно-культурних п≥двалин, на €ких ц€ ф≥лософ≥€ виростаЇ. ÷≥ п≥двалини можна назвати Ђнародним св≥тобаченн€мї, Ђетн≥чною ментальн≥стюї, Ђду≠хом народуї тощо. Ќа думку „ижевського, народний характер ≥ св≥тогл€д Ђви€вл€Їтьс€ в т≥м, що цей народ в св≥т≥ любить, чого в житт≥ в≥н уникаЇ, що в людин≥ найвище оц≥нюЇ, до чого ставитьс€ негативної. Ѕезумовно, народний характер не Ї чимось незм≥нним. “им не менше Ї певн≥ устален≥ елементи етн≥чноњ ментальност≥, €к≥ накладають св≥й в≥дбиток на сам стиль мисленн€, на спос≥б ф≥лософуванн€ в певн≥й культур≥.

ќсобливост≥ св≥тобаченн€ та духовност≥ украњнського народу зумовлен≥ багатьма чинниками, серед €ких можна назвати ≥ природне середовище з його краЇвидом, ≥ геопол≥тичне розташуванн€ ”крањни, ≥ характер родинних стосунк≥в з≥ специф≥чними рисами побуту, ≥ драматичн≥ под≥њ ≥стор≥њ, ≥ специф≥ка культурних процес≥в ≥ та ≥н. ¬есь комплекс р≥зноман≥тних чинник≥в зумовили неповторний характер украњнськоњ ментальност≥, сам тип украњнц€ та його культури.

ƒосл≥дники найчаст≥ше називають основною ≥ визначальною рисою украњнськоњ культури њњ Ђмежовий характерї. ”крањна з њњ культурою ≥ духовним складом виступаЇ €к Ђкордонна цив≥л≥зац≥€ї. ўе ¬. Ћипинський стверджував, що духовна сутн≥сть ”крањни - це синтез «аходу ≥ —ходу. ”крањна та њњ культура формувалис€ в Ђточц≥ перетинуї не т≥льки «аходу ≥ —ходу, але й ѕ≥вноч≥ ≥ ѕ≥вдн€ (шл€х з вар€г≥в до грек≥в), культури л≥су ≥ культури степу, –имськоњ та ¬≥зант≥йськоњ цив≥л≥зац≥њ, землеробського ≥ козацького стилю житт€, фольклорно-€зичницькоњ ≥ христи€нськоњ культури тощо. Ђћежовийї характер украњнськоњ культури ви€вл€Їтьс€ в њњ в≥дкритост≥, у вм≥нн≥ ≥ здатност≥ Ђпочути ≥ншогої, орган≥чно включити в себе дос€гненн€ ≥нших культур, бути тлом взаЇмод≥њ та д≥алогу р≥зних культур. Ђ ультура толерантност≥ї, €кою Ї украњнська культура, зумовила ≥ таку типову рису украњнського характеру, €к неагресивн≥сть, дов≥рлив≥сть, дух терпимост≥, в≥дсутн≥сть нац≥ональноњ зневаги. ƒосл≥дники вказують ≥ на так≥ рисц≥ украњнського ментал≥тету, €к естетизм, л≥ризм, емоц≥йно-чутливий характер (кордоцентричн≥сть), ≥ндив≥дуал≥зм, волелюбн≥сть, демократизм в сусп≥льному житт≥, шанобливе ставленн€ до природи тощо. –азом з тим зворотн≥м боком толерантност≥ ви€вилис€ пок≥рлив≥сть дол≥ ≥ комплекс неповноц≥нност≥, Ђпров≥нц≥йност≥ї, а волелюбн≥сть часто межувала з готовн≥стю до анар≠х≥чних настроњв ≥ схильн≥стю до крайностей. ”с≥ ц≥ типов≥ риси украњнськоњ ментальност≥ обумовили ≥ характерний тип ф≥лософуванн€ в ”крањн≥.

ƒ. „ижевський, в≥домий ≥сторик ф≥лософ≥њ ”крањни, представник  ињв≠ськоњ ф≥лософськоњ школи, €кий жив ≥ працював вумовах ем≥грац≥њ, окрес≠лив специф≥ку украњнськоњ ф≥лософ≥њ ≥ визначив њњ характерн≥ риси.

ќсновною особлив≥стю украњнськоњ ф≥лософ≥њ Ї њњ гуман≥стична, ан≠трополог≥чна спр€мован≥сть. ѕроблеми людини, њњ внутр≥шнього, духов≠ного св≥ту, морально-етичн≥ питанн€ завжди були тут центром ф≥лософськоњ проблематики. √носеолог≥чн≥ проблеми, нав≥ть в класичний пер≥од розвитку украњнськоњ ф≥лософ≥њ ’VIII-’≤’ стол≥ть, не привертали особливоњ уваги. ” цьо≠му вбачають недол≥к украњнськоњ ф≥лософськоњ думки, оск≥льки ф≥лософ≥€ Ї, насамперед, рац≥ональним способом вир≥шенн€ св≥тогл€дних проблем. ƒоб≠ре розроблена лог≥ка ≥ гносеолог≥€ - њњ неодм≥нна ознака.

«ах≥дноЇвропейська ф≥лософ≥€ з њњ еталоном наукового мисленн€ була нац≥лена на пошук ≥ дос€гненн€ ≥стини абстрактно-лог≥чним шл€хом, задопомогою розвиненоњ системи ф≥лософських пон€ть та категор≥й. ”крањнська ф≥лософ≥€ була спр€мована не ст≥льки на дос€гненн€ абстрактних ≥стин про сутн≥сть бутт€, ск≥льки на пошук правди ≥ мудрост≥, на пошук в≥дпов≥д≥ на питанн€ Ђ€к житиї. “ака практично-моральна ор≥Їнтац≥€ украњнськоњ ф≥ло≠соф≥њ викликала по€ву своЇр≥дноњ традиц≥њ, €ка набула назви Ђф≥лософ≥€ серц€ї (р≥зн≥ њњ аспекти розгл€далис€ в творчост≥ —ковороди, √огол€, ёркевича,  ул≥ша та ≥н.). —утн≥сть ц≥Їњ традиц≥њ пол€гаЇ в прагненн≥ в≥днайти б≥льш глибок≥ п≥дірунт€ людського душевного житт€, н≥ж р≥вень розуму.

—аме Ђсерцеї, з €кого народжуютьс€ почутт€, емоц≥њ, переживанн€, Ї д≥йсним осередком людськоњ душ≥, а не холодний розсудок, не безсторонн≥й ≥нтелект. « Ђф≥лософ≥њ серц€ї випливаЇ ≥ своЇр≥дна гносеолог≥чна позиц≥€, €ка оц≥нюЇ емоц≥њ, почутт€ €к шл€х п≥знанн€ (така точка зору притаманна √оголю,ёркевичу).

’арактерною рисою украњнськоњ ф≥лософськоњ думки Ї рел≥г≥йне забрв≠ленн€, належн≥сть переважноњ б≥льшост≥ вчень до рел≥г≥йноњ ф≥лософ≥њ (—коворода, √оголь, ёркевич, представники  ирило-ћефод≥њвського товариства, традиц≥њ  ињвськоњ рел≥г≥йно-ф≥лософськоњ школи).

¬ажливою рисою украњнськоњ ф≥лософ≥њ Ї естетичний спос≥б ф≥лосо≠фуванн€, тобто ви€в ф≥лософських пошук≥в ≥ ф≥лософських ≥дей в формах, €к≥ торкаютьс€ не лише розуму, але й серц€ людини. —полученн€ ф≥лософських ≥дей з художньою виразн≥стю, з символ≥чно-образними формами було обумовлено високим р≥внем ф≥лософ≥чност≥ вс≥Їњ украњнськоњ культури ≥ особливо - л≥тератури. ѕо€ва профес≥йноњ ф≥лософ≥њ в ”крањн≥ датуЇтьс€ VII ст., але ≥ до, ≥ п≥сл€ того значний внесок в украњнську ф≥лософ≥ю був зроблений письменниками, поетами, публ≥цистами (можна згадати ≥мена —ковороди, √огол€, Ўевченка,  ул≥ша, ‘ранка, ’вильового тощо). Ќа ду≠мку ƒ. „ижевського, украњнська ф≥лософ≥€ зазнала особливого впливу з боку антично-в≥зант≥йськоњ культури, культури бароко ≥ романтичноњ культурноњ традиц≥њ. —учасн≥ досл≥дники, зокрема ¬.—. √орський, вважа≠ють, що саме ц≥ три типи культури доц≥льно покласти в основу пер≥одизац≥њ украњнськоњ ф≥лософ≥њ.

ѕерший пер≥од розвитку украњнськоњ ф≥лософ≥њ - кн€з≥вська доба, починаючи з час≥в христи€н≥зац≥њ  ињвськоњ –ус≥ ≥ зак≥нчуючи втратою не≠залежност≥ √алицько-¬олинським кн€з≥вством (з XI до сер. XIV ст.). ‘≥ло≠соф≥€ у цей пер≥од ще не виокремилас€ €к специф≥чна форма духовноњ куль≠тури, вона була включеною в Їдиний культурний комплекс украњнськоњ ду≠ховност≥, що складавс€ з сукупност≥ рел≥г≥йних (богословських), ф≥лософсь≠ких, етичних, естетичних ≥дей. ƒуховним джерелом ф≥лософськоњ думки того часу була антична спадщина ≥ патристика (твори отц≥в церкви - ≤оана «латоуста, √ригор≥€ Ќ≥сського, ¬асил≥€ ¬еликого, √ригор≥€ Ѕогослова, ™фрема —≥р≥на, ≤оана Ћествичника, ≤оана ƒамаск≥на та ≥н.).  р≥м переклад≥в б≥бл≥йних книг, античних, в≥зант≥йських, болгарських автор≥в, твор≥в отц≥в ÷еркви та њх тлумачень, з'€вл€ютьс€ ≥ ориг≥нальн≥ твори мислител≥в  ињвськоњ –ус≥. —еред них потр≥бно назвати Ђ—лово про «акон ≥ Ѕлагодатьї  ињвського митрополита ≤лар≥она, пропов≥д≥  ирила “уровського, Ђѕосланн€ пресв≥теру ‘ом≥ї  лимента —мол€тича, Ђѕовчанн€ї ¬олодимира ћономаха, —лово о полку ≤горев≥мї, Ђѕов≥сть временних л≥тї, Ђ∆ит≥Ї ‘еодос≥€ї Ќестора, Ђ—лово про в≥ру вар€зькуї ‘еодос≥€ ѕечерського та ≥нш≥.

–ел≥г≥йно-етична проблематика стаЇ основною у цей пер≥од. ‘≥лософськ≥ роздуми торкаютьс€ проблеми знанн€ ≥ мудрост≥, осмислюЇтьс€ роль книжного слова, вм≥нн€ перекладати ≥ тлумачити текст —в€того письма ≥ твори отц≥в церкви. «начна роль у розробц≥ етичноњ проблематики належить так зван≥й аг≥ограф≥чн≥й л≥тератур≥ (життЇпис св€тих). ” численних Ђѕетерикахї, Ђ∆ит≥€х св€тихї формуЇтьс€ етичний ≥деал украњнськоњ культури. —в€т≥сть, образ св€того розум≥Їтьс€ €к вт≥ленн€ морального ≥деалу (любов≥, милосерд€, внутр≥шньоњ гармон≥њ ≥ миру, терпимост≥ та ≥н.). —аме у цей пер≥од зростаЇ ≥нтерес до окремоњ особистост≥, до особливостей њњ внутр≥шнього св≥ту ≥ своЇр≥дност≥ життЇвого шл€ху. ѕроблема добра ≥зла поЇднуЇтьс€ з проблемою св€тост≥ ≥ гр≥ховност≥ людини, з пон€тт€ми плот≥ ≥ душ≥, т≥ла ≥ духу.

«а часи  ињвськоњ –ус≥ виникають перш≥ спроби осмисленн€ ≥стор≥њ та њњ сенсу, дол≥ та призначенн€ батьк≥вщин≥, рол≥ христи€нства в ≥стор≥њ, сп≥вв≥дношенн€ необх≥дност≥ (Ђзаконуї) та свободи (Ђблагодат≥ї).

ƒругий пер≥од ф≥лософськоњ думки в ”крањн≥ охоплюЇ часи козач≠чини (’V≤-’VIII ст.). ÷е так званий пер≥од бароко в украњнськ≥й культур≥.

ƒл€ бароко €к €вища культури, €к певного художнього стилю харак≠терним Ї декоративн≥сть, театральн≥сть, пишн≥сть; прагненн€ до контраст≥в, до синтезу ≥ сполученн€ часто протилежних стил≥в, жанр≥в, ≥дей, злам звич≠них у€влень; переб≥льшенн€ у ви€вах почутт≥в, пафосн≥сть; захопленн€ сим≠вол≥чн≥стю, метафоричн≥стю, €скравою образн≥стю. ≤деалом культури бароко стаЇ Ђгероњчна особаї.

«а „ижевським, духовн≥сть бароко ви€вилас€ в Ђмаксимальн≥й ≥нтенси≠вност≥ рел≥г≥йноњ боротьби на украњнських земл€х ≥ найширшому розмаху пол≥тичного житт€ї, в певному авантюризм≥, що стаЇ характерним дл€ украњнськоњ вдач≥ з час≥в козаччини, в схильност≥ до Ђширокого жестуї, до крайностей (максимал≥зм). –иси духовност≥ бароко залишилис€ в украњнсь≠кому нац≥ональному тип≥ ≥ дос≥, вважав „ижевський. ўодо ф≥лософ≥њ, то стиль бароко найб≥льше ви€вивс€ тут в поЇднанн≥ античноњ ≥ христи€нськоњ духовноњ традиц≥њ, а також у надзвичайн≥й символ≥чност≥, алегоричност≥, риторичному пафос≥, €к≥ були притаманн≥ творчост≥ —ковороди, пропов≥д€м —. яворського, ‘.ѕрокоповича та ≥н. Ќа ф≥лософську думку цього пер≥оду вплинули ≥дењ зах≥дноЇвропейського –енесансу ≥ епохи –еформац≥њ. —аме у цей пер≥од вперше виникаЇ профес≥йна ф≥лософ≥€ в ”крањн≥, пов'€зана з д≥€≠льн≥стю  иЇво-ћогил€нськоњ јкадем≥њ

« к≥нц€ XVI стол≥тт€ в ”крањн≥ значно пожвавлюЇтьс€ культурне житт€, зм≥цнюютьс€ зв'€зки з «ах≥дною ™вропою. ѕоширюЇтьс€ рел≥г≥йна бороть≠ба: спочатку з протестантським рухом, а п≥зн≥ше - з католицизмом. « боку православ'€ оп≥р чин€ть так зван≥ братськ≥ орган≥зац≥њ, теолог≥чн≥ школи, найвпливов≥шими з них були ќстрозька ≥  ињвська. ¬иникаЇ пле€да письменник≥в-полем≥ст≥в (√. —мотрицький, ћ. —мотрицький, —. «≥зан≥й, ≤. ¬ишенський), €к≥ впроваджували рац≥онал≥стичний спос≥б критики католиць≠ких догмат≥в ≥ схоластики.

 ињвська братська школа п≥д кер≥вництвом митрополита ѕ. ћогили стаЇ вищим навчальним закладом (1632 р.), п≥зн≥ше набувшим статусу јкадем≥њ. ѕрофесорами јкадем≥њ були: —.яворський, ‘. ѕрокопович, √.  ониський, ћ.  озачинський, —,  ул€бка, ≤. √≥зель, √.ўербацький та ≥нш≥.

”д≥€льност≥  иЇво-ћогил€нськоњ академ≥њ вир≥зн€ють два етапи. ѕерший етап охоплюЇ час в≥д заснуванн€ до к≥нц€ XVII ст. ÷е був пер≥од в≥д≠межуванн€ ф≥лософ≥њ в≥д теолог≥њ, в≥д суто богословських проблем. ѕ≥д впливом схоластичноњ зах≥дноњ традиц≥њ вперше привертаЇтьс€ увага до формальноњ лог≥ки €к способу ф≥лософуванн€. Ћ≥тература Ївропейського в≥дродженн€ дала поштовх дл€ розробки натурф≥лософськоњ традиц≥њ пан≠тењзму. ѕатристична спадщина та ≥дењ ренесансного гуман≥зму спри€ли роз≠робц≥ морально-етичноњ проблематики, в €к≥й людина мислитьс€ €к Ђм≥кро≠космї у Ђмакрокосм≥ї ¬сесв≥ту. ƒругий етап - XVIII ст. - позначений впли≠вом зах≥дноЇвропейськоњ ф≥лософ≥њ Ќового часу ≥ раннього ѕросв≥тництва.
Ќатурф≥лософ≥€, теор≥€ п≥знанн€, лог≥ка стають основними проблемами в курсах професор≥в  иЇво-ћогил€нськоњ академ≥њ. ”тверджуЇтьс€ ≥деал са≠модостатност≥ природи, що розвиваЇтьс€ за власними законами (дењзм),особливий ≥нтерес привертають гносеолог≥чн≥ проблеми природознавства. ѕон€тт€ матер≥њ, руху, простору ≥ часу розгл€даютьс€ тут з позиц≥њ механ≥с≠тичноњ концепц≥њ. –ел≥г≥йне спр€муванн€ у викладанн≥ курс≥в  иЇво-ћогил€нськоњ академ≥њ поЇднувалос€, разом з тим, з критикою середньов≥ч≠ноњ схоластики ≥ з певними елементами в≥льнодумства. ≈тико-гуман≥стична проблематика (проблеми сутност≥ людини, м≥сц€ њњ у ¬сесв≥т≥, сенсу людсь≠кого ≥снуванн€, проблема свободи вол≥, блага ≥ щаст€, питанн€ людськоњ
доброчинност≥), розробл€лас€ з позиц≥њ гуман≥зму, рел≥г≥йноњ толерантност≥ та демократизму. ” межах традиц≥њ  иЇво-ћогил€нськоњ академ≥њ виникаЇ ф≥лософська концепц≥€ њњ вихованц€ - √. —ковороди.

“рет≥й пер≥од украњнськоњ ф≥лософ≥њ визначаЇтьс€ €к ф≥лософ≥€ пе≠р≥оду романтизму (XIX - поч. XX ст.). ќсобливоњ рол≥ у ф≥лософ≥њ цього пер≥оду набуваЇ соц≥ально-ф≥лософська проблематика, зокрема проблема сп≥вв≥дношенн€ особистост≥ ≥ сусп≥льства, людини ≥ нац≥њ. Ќе менше значен≠н€ маЇ у цей пер≥од ≥ екзистенц≥ально-антрополог≥чна проблематика. ƒухов≠ну атмосферу ”крањни цього пер≥оду обумовили дв≥ впливов≥ Ївропейськ≥ культурн≥ традиц≥њ - просв≥тництво ≥ романтизм, причому саме романтична теч≥€ стала дом≥нуючою, оск≥льки вона найб≥льше в≥дпов≥дала сам≥й сутност≥ украњнськоњ духовност≥.

–омантизм став своЇр≥дним антипросв≥тницьким рухом, пов'€заним з розчаруванн€м в ≥сторичному прогрес≥, у можливост€х розуму ≥ науки. —в≥т ви€вивс€ неп≥двладним розуму, а соц≥альна д≥йсн≥сть - ворожою природ≥ людини, њњ особист≥й свобод≥. ” пошуку виходу романтизм звертаЇтьс€ до народноњ традиц≥њ, до колективноњ мудрост≥ народу, до ≥сторичного минулого нац≥њ €к ор≥Їнтира дл€ сучасност≥. ≤де€ нац≥онального розвитку бере св≥й початок у межах культури романтизму. « XIX ст. Ђф≥лософ≥€ нац≥ональноњ ≥дењї стаЇ не менш значною традиц≥Їю в ”крањн≥, н≥ж Ђф≥лософ≥€ серц€ї.

” ф≥лософ≥њ пер≥оду романтизму переосмислюЇтьс€ образ людини ≥ природи. ѕросв≥тницькому у€вленню про природу €к складному механ≥зму протиставл€Їтьс€ образ природи €к одухотвореного, живого ц≥лого. ” природ≥ вбачаЇтьс€ джерело творчого натхненн€, вона починаЇ розгл€датис€ кр≥зь призму людських переживань ≥ настроњв. ” розкритт≥ таЇмниць природи ≥ людськоњ душ≥ в≥ддаЇтьс€ перевага не розуму, а почутт€м, художн≥й у€в≥, п≥дсв≥домим ви€вом людськоњ душ≥, €к≥ вкор≥нен≥, зокрема, в народному дус≥, його мудрост≥ ≥ творчост≥.

–омантична традиц≥€ в≥дкриваЇ в людин≥ глибинн≥ суперечност≥ божес≠твенного ≥ демон≥чного, звертаЇ увагу не т≥льки на розумн≥сть ≥ доброту €к Ђприродн≥ї властивост≥ людини, але й на темн≥, ≥ррац≥ональн≥ сторони њњ душ≥. –омантизму притаманна ≥де€ неповторност≥ ≥ надзвичайноњ ц≥нност≥ особистост≥ (антропоцентризм). –омантичне св≥тобаченн€ Ї усв≥домленн€м розладу м≥ж ≥деалом ≥ д≥йсн≥стю ≥, разом з тим, - всезахоплюючою жадобою оновленн€ ≥ досконалост≥, прагненн€м зд≥йснити ≥деал.

–омантичн≥ ≥дењ найб≥льше виражен≥ в творчост≥ ћ. √огол€, ѕ.  ул≥ша, “. Ўевченка, ћ.  остомарова, ѕ. ёркевича, ƒ. ƒонцова. ќсоблив≥стю украњнського романтизму стаЇ його зв'€зок з Ђф≥лософ≥Їю на≠ц≥ональноњ ≥дењї, а також ≥ рел≥г≥йне забарвленн€, прагненн€ поЇднати ан≠трополог≥чн≥, соц≥альн≥, нац≥ональн≥ ≥дењ з ≥де€ми христи€нства.

јнтиромантична, просв≥тницька теч≥€ XIX ст. не породила такоњ мо≠гутньоњ пле€ди видатних д≥€ч≥в культури, €к романтизм (що св≥дчить про њњ меншу сп≥взвучн≥сть украњнськ≥й ментальност≥). ќдним з представник≥в просв≥тницькоњ теч≥њ, €кому належить значний внесок в ≥стор≥ю ф≥лософсь≠коњ думки ”крањни, став ћ. ƒрагоманов. ¬итоки творчост≥ ƒрагоманова знаход€тьс€ саме у романтичн≥й традиц≥њ, але згодом в≥н розриваЇ з роман≠тизмом, переходить на позиц≥њ Ївропейського позитив≥зму ≥ рац≥онал≥зму, негативного ставленн€ до рел≥г≥њ, на позиц≥њ л≥берал≥зму ≥, за словами ƒ. ƒо≠нцова, космопол≥тизму. ѕозитив≥стською була ≥ ф≥лософська позиц≥€ ≤. ‘ранка. ¬ ц≥лому, саме з просв≥тницько-позитив≥стською ≥деолог≥Їю, що поширюЇтьс€ у друг≥й половин≥ XIX ст., ƒ. „ижевський пов'€зував Ђп≥ду≠падї ≥ зниженн€ думок, Ђрозпад ≥ роздр≥б потоку ф≥лософ≥чноњ думкиї.

ѕочаток пер≥оду романтизму в украњнськ≥й ф≥лософ≥њ був пов'€заний з виникненн€м перших ун≥верситет≥в (у ’арков≥,  иЇв≥, Ћьвов≥), з поширен≠н€м через них ≥дей французького та н≥мецького просв≥тництва, а також Ц н≥мецького романтизму. Ќайб≥льш значним центром ф≥лософськоњ думки першоњ половини XIX ст. стаЇ  ињвська духовна академ≥€, а п≥зн≥ше -  ињвський ун≥верситет, в €ких формуЇтьс€  ињвська рел≥г≥йно-ф≥лософська школа (њњ представниками були —. √огоцький, ќ. Ќовицький, ѕ. ёркевич та ≥н). ѕ. ёркевич став одним з найвидатн≥ших постатей ф≥лософ≥њ пер≥оду романтизму. ¬≥н п≥ддав критиц≥ рац≥онал≥стичну просв≥тницьку ≥деолог≥ю, вульгарно-матер≥ал≥стичн≥ ≥ натурал≥стичн≥ концепц≥њ людини. ёркевич створюЇ вченн€ про серце €к осередок, центр духовного житт€ особистост≥, €к сферу примиренн€ науки ≥ рел≥г≥йноњ в≥ри. —воЇр≥дним продов≠женн€м ≥дей ёркевича стала екзистенц≥йна  ињвська школа к≥нц€ XIX - поч. XX стол≥ть, €ка представлена ≥менами ћ. Ѕерд€Їва, Ћ. Ўестова, ¬. «≥нк≥вського та ≥нших.

ѕерша спроба розробки ф≥лософ≥њ украњнськоњ ≥дењ належить представ≠никам  ирило-ћефод≥њвського товариства (1845-1847рр.) ћ.  остромарову, ѕ.  ул≥шу ≥ “. Ўевченков≥. ¬ ≥деолог≥њ  ирило-ћефод≥њвц≥в злили≠с€ на думку „ижевського, романтична традиц≥€, нац≥онально-пол≥тичний радикал≥зм ≥ в≥ра в можлив≥сть перебудови всього житт€ на основ≥ христи≠€нських принцип≥в.

√ромад€нський рух другоњ половини XIX стол≥тт€ спри€в ф≥лософськ≥й творчост≥ багатьох д≥€ч≥в украњнськоњ культури - ќ.ѕотебн≥, ћ. ƒрагома≠нова, ≤.‘ранка, трохи п≥зн≥ше - Ѕ.  ≥ст€к≥вського, ¬. ¬ернадського, ћ.√рушевського, ¬. ¬инниченка та ≥нших. —в≥й внесок у ф≥лософську думку на меж≥ ’≤’-’’ ст. зробили представники украњнськоњ ем≥грац≥њ - ƒ. ƒонцов, ¬. Ћипинський, ƒ. „ижевський.

“ворч≥сть √.—. —ковороди (1722-1794 рр.) - ф≥лософа, поета ≥ мандр≥≠вника, пос≥даЇ особливе м≥сце в ≥стор≥њ украњнськоњ ф≥лософ≥њ. ўе за його житт€ про нього складалис€ легенди €к про украњнського —ократа. ” 16 ро≠к≥в в≥н став студентом  ињвськоњ академ≥њ, певний час пробув у дв≥рськ≥й капел≥ у ѕетербурз≥, мандрував по крањнах «ах≥дноњ ™вропи, знав мови, вивчав ф≥лософ≥ю, був знавцем античноњ ≥ патристичноњ л≥тератури. „асом свого становленн€ ≥ особист≥сного утвердженн€ —коворода вважав своњ 30 рок≥в, л≥тературну д≥€льн≥сть в≥н почав з другоњ половини 60-х рок≥в. «а його житт€ н≥чого не було надруковано, вже п≥сл€ смерт≥ стають в≥домими цикли його ф≥лософських д≥алог≥в (ЂЌарк≥сї, Ђ—имфон≥€ наречена книга јсханьї, Ђ∆ена Ћотоваї, Ђѕотоп змињнї та ≥нш≥).

Ўл€хом житт€ —ковороди було вчителюванн€, в≥н став народним вчи≠телем у найглибшому значенн≥ цього слова. Ќе будучи ченцем, в≥н стаЇ нос≥Їм кращих €костей чернецтва. јбсолютна злиденн≥сть ≥ безпритульн≥сть, п≥сництво, моральна чистота, любов до людей, простота у всьому, житт€ в Ѕогов≥ - це був життЇвий шл€х —ковороди. Ќа його могил≥ написано: Ђ—в≥т ловив мене, та не п≥ймавї. Ћюбов до Ѕога стала основою його ≥снуванн€ ≥ творчост≥.

” центр≥ уваги ф≥лософ≥њ —ковороди - рел≥г≥йн≥ ≥ моральн≥ проблеми, €к≥ в≥н викладаЇ мовою образ≥в, символ≥в, метафор. ћетодом розгл€ду цих проблем Ї пошук ≥ протиставленн€ протилежностей, протир≥ч, антитез (тому цей метод називають антитетичним). ƒл€ —ковороди весь св≥т Ї наскр≥зь пронизаним протилежност€ми (житт€ - смерть, св≥тло - т≥нь, безглузд€ - мудр≥сть, плач - см≥х, безчест€ - слава, лют≥сть - мил≥сть, початок - к≥нець тощо). «литт€ протилежних ознак в св≥т≥ Ї символом його колового руху. ”се в св≥т≥ рухаЇтьс€ м≥ж протилежност€ми у кол≥, початком €кого Ї в≥дпаданн€ в≥д Ѕога, а к≥нцем - поверненн€ до нього.

—коворода не створюЇ теоретично оформленого ≥ систематизованого вченн€. —аму ф≥лософ≥ю в≥н розум≥в €к Ђпрактичнуї ф≥лософ≥ю, €к вм≥нн€ жити в Ѕогов≥, у гармон≥њ з природою, у мир≥ з людьми ≥ власною сов≥стю. Ђ оли дух людини веселий, думки спок≥йн≥, серце мирне, - то й усе св≥тле, щасливе, блаженне. ќце Ї ф≥лософ≥€ї, - стверджував —коворода.

ѕров≥дними ≥де€ми —ковороди стали:

- вченн€ про людину, про самоп≥знанн€ €к Їдиний шл€х до Ѕога ≥ до щаст€;

- вченн€ про три св≥ти, €к≥ складають все ≥снуюче;

- ≥де€ подв≥йноњ природитрьох св≥т≥в;

- Ђф≥лософ≥€ серц€ї €к осередку духовного житт€ людини та головного ≥нструменту самоп≥знанн€;

- етичний ≥деал Ђнер≥вноњ р≥вност≥ї та ≥де€ Ђсродноњї прац≥.

Ќа думку —ковороди, по своњй любов≥ до людини Ѕог дав њй все необ≠х≥дне, причому все, що потр≥бне, зробив легким, а важке - непотр≥бним. Ќайб≥льш потр≥бним дл€ людини Ї щаст€, Ђмир душевнийї. ўаст€ - до≠ступне вс≥м, воно пол€гаЇ в п≥знанн≥ самого себе €к образу Ѕожого. Ђѕ≥знай себеї, Ђпогл€нь у себеї - стаЇ центральним мотивом ф≥лософ≥њ —ковороди.

”се створене Ѕогом можна визначити €к три св≥ти, гадав —коворода. ѕерший Ї загальний св≥т, Ђде живе усе породженеї, Ђв≥н складаЇтьс€ ≥з не≠зчисленних св≥т≥в ≥ Ї великий св≥тї - макросв≥т. ƒругий св≥т - м≥крокосмос, людина. “рет≥й св≥т - символ≥чний св≥т Ѕ≥бл≥њ. —имволи Ѕ≥бл≥њ Ђведуть дум≠ку нашу до розум≥нн€ в≥чноњ натуриї.

 ожен з трьох св≥т≥в, за —ковородою, складаЇтьс€ з двох Ђнатурї, тобто маЇ подв≥йну природу: одна - видима (матер≥альна), друга - невидима (бо≠жественна). Ќевидима натура ≥ Ї Ѕогом, €кий пронизуЇ собою все суще. —коворода приЇднуЇтьс€ тут до ≥дењ ренесансного пантењзму - ототожненн€ Ѕога ≥ природи, Ђрозчиненн€ї Ѕога у св≥т≥. ћакросв≥т за зовн≥шньою матер≥≠альною Ђоболонкоюї приховуЇ внутр≥шн≥й, божественний сенс. ћ≥кросв≥т м≥стить у соб≥ гр≥ховну, т≥лесну, земну природу людини, але й, разом з тим, правдиву, д≥йсну природу - людину €к образ ≥ подобу Ѕожу. «а мертвою буквою Ѕ≥бл≥њ, за Ђвидимою натуроюї тексту потр≥бно вп≥знати ≥ розгадати живий дух, невидимий сенс божественного одкровенн€.

Ќа противагу ѕросв≥тництву ≥ рац≥онал≥зму XVIII ст. —коворода створюЇ своЇ вченн€ про Ђсерцеї, €к позасв≥дом≥ ≥ надрозумов≥ глибини людськоњ душ≥. —ерце - Ђбезодн€ї людськоњ душ≥, через €ку в≥дкриваЇтьс€ божественна Ђбезодн€ї. ЂЅезодн€ кличе безоднюї, через п≥знанн€ себе людина п≥знаЇ Ѕога, любов до Ѕога Ї одночасно любов до себе. “ому символом людини, що п≥знала себе ≥ Ѕога, Ї Ќарцис, в≥н любить себе самого - отже, в≥н любить Ѕога. —ерце, а не розум виступаЇ джерелом бажань, почутт≥в ≥ думок. —ерце - символ того, що називаЇтьс€ душею, осередд€м людського в людин≥, њњ таЇмничою, неп≥знаваною сутн≥стю.

–азом з тим людське серце виступаЇ ≥нструментом п≥знанн€, саме у се≠рц≥ повинн≥ з'Їднатис€ розум ≥ в≥ра, розум ≥ вол€ людини. ћета самоп≥знанн€ - розумом ос€гнути, а волею наблизитис€ до Ѕога, до ≥стини. Ђ—ердечнеї п≥знанн€ €к п≥знанн€ правдиве, зд≥йснюЇтьс€ через символи ≥ образи. ¬они наповнюють формальн≥ Ђсхемиї розсудку розум≥нн€м прихованоњ сутност≥.

≈тичне вченн€ —ковороди спр€моване на пошук шл€ху, що веде до д≥й≠сноњ Ћюдини, до щаст€, до Ђобоженн€ї, до уподобленн€ Ѕогу. Ћюдська дол€ залежить в≥д њњ природних нахил≥в, а тому у кожн≥й людини Ї нахил до Ђсродноњї соб≥ справи. ƒл€ дос€гненн€ внутр≥шнього спокою ≥ миру потр≥б≠но, додержуватис€ правила про Ђсродн≥стьї, жити у злагод≥ з ≥ндив≥дуаль≠ним характером, з власною природою, не насилувати своњх схильностей ≥ обдарувань. “ому етичним ≥деалом —ковороди Ї ≥деал нер≥вноњ р≥вност≥. ”с≥ люди - лише Ђт≥ньї справжньоњ Ћюдини, ус≥ р≥вн≥ перед Ѕогом. –азом з тим, вс≥ - р≥зн≥, тому що мають свою власну Ђнатуруї. —коворода ≥люструЇ цю ≥дею символом: Ѕог упод≥бнюЇтьс€ фонтану, що заповнюЇ водою р≥зн≥ по≠судини за њх обс€гом; Ђменший посуд менше маЇ, але в тому Ї р≥вний б≥ль≠шому, що однаково Ї повнийї. ћета вс≥х людей Їдина - наближенн€ до Ѕо≠га, але кожна людина маЇ св≥й шл€х до цього, своЇ призначенн€.

 





ѕоделитьс€ с друзь€ми:


ƒата добавлени€: 2015-11-05; ћы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 733 | Ќарушение авторских прав


ѕоиск на сайте:

Ћучшие изречени€:

—тремитесь не к успеху, а к ценност€м, которые он дает © јльберт Ёйнштейн
==> читать все изречени€...

2001 - | 1931 -


© 2015-2024 lektsii.org -  онтакты - ѕоследнее добавление

√ен: 0.032 с.