Ћекции.ќрг


ѕоиск:




 атегории:

јстрономи€
Ѕиологи€
√еографи€
ƒругие €зыки
»нтернет
»нформатика
»стори€
 ультура
Ћитература
Ћогика
ћатематика
ћедицина
ћеханика
ќхрана труда
ѕедагогика
ѕолитика
ѕраво
ѕсихологи€
–елиги€
–иторика
—оциологи€
—порт
—троительство
“ехнологи€
“ранспорт
‘изика
‘илософи€
‘инансы
’ими€
Ёкологи€
Ёкономика
Ёлектроника

 

 

 

 


“ема 9: —учасна св≥това ф≥лософ≥€




ћета:

- ѕ≥знавальна: познайомитись з основними напр€мками, класиф≥кац≥€ми та проблематикою сучасноњ св≥товоњ ф≥лософ≥њ.

- ¬иховна: виховати висококультурну особист≥сть.

- –озвиваюча: розвити п≥знавальн≥ процеси (п≥знавально-псих≥чн≥ процеси: памТ€ть, абстрактне мисленн€, увага, у€ва).

ѕлан:

1. ¬иникненн€ сучасноњ ф≥лософ≥њ та њњ особливост≥.

2. Ђ‘≥лософ≥€ житт€ї (‘.Ќ≥цше).

3. ѕсихоанал≥тична ф≥лософ≥€ («.‘рейд,  .ёнг).

4. ≈кзистенц≥ал≥зм.

5. Ќеопозитив≥зм та його р≥зновиди.

 

ѕочаток св≥домост≥ сучасноњ св≥товоњ ф≥лософ≥њ датують або к≥нцем ’≤’, або 20-т≥ роки ’’ стол≥тт€, пер≥од зростанн€ Ђнекласичнихї тенденц≥й. Ќа перший план поступово виступають ≥ррац≥онал≥стичн≥ концепц≥њ, але ≥ в межах класичного рац≥онал≥зму зТ€вл€ютьс€ вченн€ (марксизм, позитив≥зм ќ. онта), €к≥ проголошують розрив з попередньою ф≥лософською традиц≥Їю.

—учасна ф≥лософ≥€ значно розширила спектр ф≥лософськоњ тематики, в н≥й зТ€вились нов≥ проблеми, звТ€зан≥ з розвитком науки, техн≥ки, з ≥нформац≥йним вибухом, з по€вою глобальних проблем, а також нов≥ аспекти проблем, що вважалис€ традиц≥йними. ÷е обумовило надзвичайну р≥зноман≥тн≥сть ≥ множинн≥сть ф≥лософських вчень, концепц≥й, теор≥й, напр€мк≥в ’’ стол≥тт€. ‘ундаментальне питанн€: чи варто беззастережно в≥дмовл€тис€ в≥д традиц≥й класичноњ ф≥лософ≥њ, або ж маЇ йтис€ про њхн≥й подальший розвиток у нових формах?

’арактерною рисою сучасноњ ф≥лософ≥њ стаЇ в≥дмова в≥д надм≥рних амб≥ц≥й розуму, в≥д в≥ри у всевладн≥сть науки, в≥д ≥дењ гарантованого соц≥ального прогресу, тобто Ц перегл€д традиц≥њ класичного рац≥онал≥зму.  ритика ц≥Їњ традиц≥њ зд≥йснюЇтьс€ з двох стор≥н: по-перше, з боку ≥ррац≥онал≥зму, по-друге, з позиц≥њ сучасного рац≥онал≥зму, що зм≥нив свою форму.

якщо класичну ф≥лософ≥ю можна назвати ф≥лософ≥Їю розуму ≥ п≥знанн€, то сучасна некласична ф≥лософ≥€ стаЇ ф≥лософ≥Їю людини ≥ ф≥лософ≥Їю мови. Ќа перший план виход€ть проблеми людськоњ субТЇктивност≥, духовного досв≥ду людини, св≥ту њњ повс€кденност≥, проблеми культури та ≥стор≥њ, проблеми комун≥кац≥њ, морально-етичноњ проблеми.

‘≥лософськ≥ теч≥њ ’’ стол≥тт€ можна розд≥лити на два основних позиц≥йних напр€мки: ≥ррац≥онал≥стичний; екзистенц≥ально-антрополог≥чний напр€м (Ђф≥лософ≥€ житт€ї, екзистенц≥ал≥зм, ф≥лософ≥€ франкфуртськоњ школи, психоанал≥тична ф≥лософ≥€, персонал≥зм, ф≥лософська антрополог≥€, герменевтика, феноменолог≥€ та ≥нше); рац≥онал≥стичний, позитив≥стськ≥ ор≥Їнтований напр€м (неопозитив≥зм, анал≥тична ф≥лософ≥€, структурал≥зм тощо).

Ќайб≥льш поширеними ≥ впливовими вченн€ми у ’’ стол≥тт≥ стають ≥ррац≥онал≥стичн≥ вченн€. ” центр≥ њхньоњ уваги Ц проблеми людського ≥снуванн€. –озум ≥ вс≥ форми рац≥онального, св≥домого у людини проголошуютьс€ вторинними, а вир≥шальне значенн€ у людському житт≥ в≥дводитьс€ ≥нстинкту, вол≥, ≥нтуњц≥њ, в≥р≥, п≥дсв≥домому тощо. —воЇ завданн€ ≥ррац≥онал≥стична ф≥лософ≥€ ’’ стол≥тт€ вбачаЇ у визначенн≥ певних духовних ор≥Їнтир≥в, що допомагають людин≥ осмислити власне житт€. ѕитанн€ про сенс людського ≥снуванн€ постаЇ тут особливо гостро, у звТ€зку з чим згасаЇ ≥нтерес до природи ≥ зростаЇ ≥нтерес до ≥стор≥њ.

≤ррац≥онал≥зм ’’ стол≥тт€ бере св≥й початок з Ђф≥лософ≥њ житт€ї, що формуЇтьс€ у друг≥й половин≥ ’≤’ стол≥тт€. ќсновними представниками ц≥Їњ ф≥лософ≥њ стали ј. Ўопенгауер, ‘. Ќ≥цше, ј. Ѕергсон, ¬. ƒ≥льтей, ќ. Ўпенглер та ≥нш≥. Ђ‘≥лософ≥€ житт€ї в≥дверто в≥дмовл€Їтьс€ в≥д рац≥онал≥стичноњ традиц≥њ, пропонуЇ нове баченн€ св≥ту ≥ людини.

÷ентральним пон€тт€м стаЇ пон€тт€ житт€. —в≥т розум≥Їтьс€ тут не €к впор€дковане ≥ законом≥рне у своњй основ≥ бутт€, а €к ЂжиттЇва реальн≥стьї, те що неможливо ос€гнути Ђхолоднимї розумом, Ђмертвимиї, застиглими рац≥онал≥стичними схемами та принципами. ∆итт€ несе у соб≥ творч≥й ≥мпульс, воно Ї в≥чним потоком, рухомим, м≥нливим, невизначеним, хаотичним процесом. “ому ≥ людину потр≥бно розум≥ти €к живу ≥стоту, а не просто €к Ђвт≥лений ≥нтелектї, т≥льки €к субТЇкт мисленн€ ≥ п≥знанн€. «овс≥м не розум визначаЇ специф≥ку людини, Ї б≥льш глибинн≥ основи њњ субТЇктивност≥ Ц вол€, життЇвий порив, прагненн€ до житт€, жадоба могутност≥ тощо. ∆иттЇву реальн≥сть можна збагнути т≥льки через ≥нтуњц≥ю, тому ф≥лософ≥€ повинна св≥домо в≥дмежуватись в≥д науки, перетворитис€ з ф≥лософ≥њ п≥знанн€ на ф≥лософ≥ю Ђпереживанн€ повноти житт€ї. ќсновним предметом повинна стати людина, ≥стор≥€, культура.

«апочаткував Ђф≥лософ≥ю житт€ї ј. Ўопенгауер, але по-справжньому в≥домим ≥ попул€рним це вченн€ стаЇ завд€ки творчост≥ н≥мецького ф≥лософа ‘р≥др≥ха Ќ≥цше (1844-1900 рр.), саме його називають Ђпророком ’’ стол≥тт€ї. ¬≥н накреслив т≥ форми, в €ких ≥снуЇ сучасна культура, передбачив њњ кризу, руйнац≥ю. —вою ф≥лософську концепц≥ю ‘.Ќ≥цше викладаЇ у форм≥ есе, афоризм≥в. Ќайб≥льш в≥домими його творами стали Ђѕо той б≥к добра ≥ злаї, Ђѕереоц≥нка ц≥нностейї, Ђ“ак казав «аратустраї, Ђјнтихристи€нинї, Ђ¬ол€ до владиї. √оловним своњм завданн€м Ќ≥цше вважав створенн€ ф≥лософ≥њ, €ка б давала життЇвий ор≥Їнтир, тому центральне м≥сце в н≥й належить морально практичн≥й проблематиц≥.

ѕров≥дною ≥деЇю н≥цшеанськоњ концепц≥њ стаЇ вченн€ про волю €к першооснову всього ≥снуючого, а основним пон€тт€м Ц Ђвол€ до владиї. —в≥т за Ќ≥цше, не Ї впор€дкованим космосом, в≥н Ї хаосом, перехрест€м боротьби р≥зних життЇвих сил, усе пронизане ≥нстинктом самозбереженн€ Ђволею до владиї. Ђ¬ол€ до владиї - основний чинник людського духу. ∆итт€ Ц бурхливий пот≥к, в €кому точитьс€ боротьба за ≥снуванн€, а людина Ц ≥стота, що сама створюЇ власний життЇвий св≥т, саме вона вносить в нього певний сенс, €кого св≥т сам по соб≥ позбавлений.

ѕерем≥ни у духовн≥й ситуац≥њ Ївропейського сусп≥льства в≥н визначив €к симптом хвороби ≥ дав њй назву Ц н≥г≥л≥зм (Ђн≥г≥л≥змї - в≥д лат. Ђн≥щої, означаЇ запереченн€ загальновизначенних ц≥нностей). «анепад культури св≥дчить про нежиттЇздатн≥сть класичноњ духовноњ традиц≥њ, заснованоњ на Ђтиран≥њ розумуї. —тара культура Ђзжилаї себе, потр≥бно допомогти њй загинути. √асла своЇњ Ђновоњ морал≥ї - Ђхай гине все слабкеї, Ђпадаючого - п≥дштовхниї - Ќ≥цше зд≥йснюЇ в критиц≥ традиц≥йних ≥деал≥в. Ќе ≥снуЇ обТЇктивноњ точки зору на предмет, будь-€ке знанн€ завжди Ї результатом ≥нтерпретац≥њ субТЇктивноњ оц≥нки. Ќе т≥льки ≥стина, але й вс≥ рел≥г≥йн≥ запов≥д≥, моральн≥ норми та ≥деали ц≥лком в≥дносн≥, вс≥ вони ви€вл€ютьс€ лише засобом у боротьб≥ людських ≥нтерес≥в.

”с€ Ївропейська культура, в≥дм≥чаЇ Ќ≥цше, Ї продуктом христи€нськоњ ≥дењ та морал≥, Ђрабськоњ морал≥ї, €ка культивуЇ ц≥нност≥ покори, самозреченн€, сп≥вчутт€ до слабких, п≥дтримуЇ житт€ у тому, що вже Ђдозр≥ло до загибел≥ї. Ђ–абська моральї потр≥бна дл€ тих, кому не вистачаЇ Ђвол≥ до владиї, ц€ б≥льш≥сть Ц Ђнатовпї, Ђс≥ра масаї, €ку Ќ≥цше називаЇ Ђрасою раб≥вї. Ќевелика менш≥сть людей, Ђдуховних аристократ≥вї, Ђраси пан≥вї - це т≥, хто створюЇ ≥стор≥ю та збагачуЇ культуру, в≥д них залежить по€ва нового типу людини Ц Ђнадлюдиниї. ≤снуЇ природна нер≥вн≥сть людей, народ≥в, культур, обумовлена р≥внем ЂжиттЇвих силї. ѕраво сильного стаЇ нар≥жним каменем н≥цшеанськоњ Ђморал≥ пан≥вї, €ку треба позбавити Ђхимери сов≥ст≥ї.

«асновником психоанал≥тичноњ традиц≥њ, €ка вплинула не т≥льки на ф≥лософську думку ’’ стол≥тт€, але й на медицину ≥ психолог≥ю, соц≥олог≥ю та педагог≥ку, етнограф≥ю й антрополог≥ю, на сучасне мистецтво ≥ л≥тературу, став австр≥йський псих≥атр ≥ психолог «≥гмунд ‘рейд (1856-1939 рр.). Ќайб≥льш в≥домими його творами стали Ђя ≥ воної, Ђ“лумаченн€ сновид≥ньї, ЂћайбутнЇ одн≥Їњ ≥люз≥њї. ќсновним внеском в науку ≥ ф≥лософ≥ю стало досл≥дженн€ рол≥ п≥дсв≥домого у людськ≥й псих≥ц≥, впливу п≥дсв≥домого на житт€ ≥ повед≥нку людини, на ≥стор≥ю та культуру людства.

—воЇ вченн€ «.‘рейд розц≥нив €к трет≥й в ≥стор≥њ думки людства в≥дчутний удар по нањвному людському самолюбству.  оперник поклав край претенз≥њ людини на центральне м≥сце у ¬сесв≥т≥. ¬ченн€ ƒарв≥на вказало на м≥сце людини в одному р€ду з ≥ншими живими ≥стотами, поставило п≥д сумн≥в ≥дею божественного походженн€ людини €к Ђв≥нц€ твор≥нн€ї. ѕсихоанал≥з ‘рейда доводить безп≥дставн≥сть претенз≥й людини вважати себе розумною ≥стотою, що керуЇтьс€ в своЇму житт≥ власним розумом. ‘рейд, €к ≥ Ќ≥цше до нього, зд≥йснив своЇр≥дну критику ≥люз≥њ класичноњ культури через анал≥з людськоњ псих≥ки.  ласика нал€гаЇ на розумност≥ та природн≥й доброт≥ людини, а ‘рейд зосереджуЇ увагу на аморальност≥, соц≥альн≥й агресивност≥ людськоњ природи. явище п≥дсв≥домого було в≥домо задовго до ‘рейда, але саме в≥н зробив п≥дсв≥доме обТЇктом досл≥дженн€ з принципово нових позиц≥й, €к≥ утверджують за п≥дсв≥домим пров≥дне м≥сце в процес≥ становленн€ та ≥снуванн€ людини. Ћюдську псих≥ку, по€снював ‘рейд, можна пор≥внювати з айсбергом, значна частина €кого знаходитьс€ п≥д водою, €к ≥ сфера п≥дсв≥домого Ц переважна частина псих≥чного житт€ поза контролем розуму. —в≥дом≥сть, розумне в людин≥ Ї значною частиною псих≥чного житт€.

ѕ≥дсв≥доме трактуЇтьс€ ‘рейдом €к сукупн≥сть перв≥сних ≥нстинкт≥в, темних ≥ррац≥ональних, асоц≥альних, аморальних пот€г≥в ≥ бажань. ¬ основ≥ вс≥х людських пристрастей ≥ порок≥в Ц владолюбства, марнолюбства, алчност≥, заздрост≥ - лежать два основних ≥нстинкти: сексуальний (позначаЇтьс€ ‘рейдом терм≥ном Ђл≥б≥дої), агресивний (Ђпот€г до смерт≥ї). ÷≥ два ≥нстинкти Ї тими силами, що керують у преважност≥ людським житт€м.

–оль п≥дсв≥домих ≥мпульс≥в ви€вл€Їтьс€ досить неоднозначною. « одного боку, вони лежать в основ≥ р≥зноман≥тних невроз≥в, душевних конфл≥кт≥в, про€в≥в зла, агрес≥њ, насильства. « ≥ншого боку, саме п≥дсв≥дом≥ пот€ги Ї тими ≥мпульсами псих≥чноњ енерг≥њ, €к≥ живл€ть активн≥сть людини у мистецтв≥, у науковому п≥знанн≥, у вс≥х формах людськоњ д≥€льност≥. ѕо€снюючи причину такого неоднозначного впливу п≥дсв≥домост≥ на людське бутт€, ‘рейд звертаЇтьс€ до архањчних культур, до ≥сторичного минулого людства щоб знайти по€сненн€ конфл≥кту м≥ж св≥дом≥стю ≥ п≥дсв≥домим, м≥ж Ђяї ≥ Ђ¬оної.

¬иникненн€ сусп≥льства ≥ людськоњ цив≥л≥зац≥њ нерозривно повТ€зане з по€вою культури, €ка починаЇтьс€ з заборони. ¬ архањчних сусп≥льствах перш≥ заборони торкались перв≥сних ≥нстинкт≥в Ц сексуального ≥ агресивного (заборона вбивства родич≥в, заборона кровозм≥шуванн€). ѕричина заборони була наст≥льки сильною, €к ≥ сам≥ ≥нстинкти Ц продовженн€ роду, його самозбереженн€ ≥ захист в≥д руйн≥вних тваринних ≥нстинкт≥в. јле внасл≥док цього виникла перша ≥сторична ситуац≥€ конфл≥кту м≥х бажанн€ми та заборонами. ”с€ подальша ≥стор≥€ людства Ц ≥стор≥€ доланн€ цього конфл≥кту двома р≥зними шл€хами Ц шл€хом субл≥мац≥њ (в≥д лат. Ђп≥днесенн€ї) ≥ шл€хом вит≥сненн€. ѕри Ђсубл≥мац≥њї неприйн€тн≥ у сусп≥льному середовищ≥ ≥нстинкти реал≥зуютьс€ в завуальованих формах Ц у сновид≥нн€х, у м≥фолог≥чний ≥ рел≥г≥йних у€вленн€х, в фольклор≥, буденн≥й мов≥, у вс≥х формах людськоњ активност≥ Ц у художн≥й та науков≥й творчост≥, у спорт≥ та пол≥тичн≥й д≥€льност≥ тощо. ÷ей спос≥б Ђ≥люзорногої задоволенн€ Ї нормальним дл€ сусп≥льства способом функц≥онуванн€ б≥олог≥чних ≥нстинкт≥в, њх енерг≥€ переключаЇтьс€ на соц≥ально дозволен≥ форми активност≥.

√≥рший спос≥б, €кий не ст≥льки долаЇ, ск≥льки веде до нових душевних конфл≥кт≥в Ц вит≥сненн€. ѕерв≥сн≥ ≥нстинкти мають наст≥льки фундаментальний характер, що заборонити њх можна, але знищити Ц н≥. ѓх можна т≥льки усунути ≥ приховати в глибинах душ≥, у сфер≥, €ка не усв≥домлюЇтьс€ самою людиною. ‘ункц≥ю Ђсусп≥льного цензораї виконуЇ культура, вона не допускаЇ до усв≥домленн€ ≥ндив≥дом справжн≥х мотив≥в його повед≥нки.  ультурн≥ традиц≥њ, моральн≥ норми, рел≥г≥йн≥ приписи формують сов≥сть €к почутт€ провини, саме завд€ки сов≥ст≥ заборони стають самозабороною. ѕригн≥чен≥ ≥ нереал≥зован≥ ≥нстинкти стають джерелом негативноњ енерг≥њ, привод€ть до невроз≥в, до деструкц≥њ, руйнуванн€ людськоњ псих≥ки.

“еор≥€ ‘рейда була створена спочатку €к метод л≥куванн€ невроз≥в через анал≥з ≥ по€сненн€ прихованих ≥мпульс≥в (зв≥дси Ц терм≥н Ђпсихоанал≥зї). —аме в усв≥домленн≥, у розум≥нн≥ пригн≥ченост≥ ≥нстинкт≥в вбачавс€ спос≥б подоланн€ неврозу. ќсоблива увага прид≥л€лас€ ‘рейдом дит€ч≥й псих≥ц≥, дитинству, коли в≥дбуваЇтьс€ перший досв≥д конфл≥кту м≥ж соц≥альними заборонами ≥ бажанн€ми, коли зазнаютьс€ псих≥чн≥ травми, що в €вн≥й форм≥ можуть ви€витис€ набагато п≥зн≥ше.

—правжнЇ кер≥вництво людським житт€м зд≥йснюЇтьс€ сферою п≥дсв≥домого, а св≥дом≥сть ≥ вс≥ людськ≥ у€вленн€ ви€вл€ютьс€ всього лише завуальованою формою справжн≥х мотив≥в нашоњ повед≥нки, маскою, €ку прагнуть вд€гнути на себе ≥нстинктивн≥ пот€ги. Ќав≥ть найблагородн≥ш≥ духовн≥ пориви, висок≥ почутт€, п≥днесен≥ ≥деали Ї в≥дбитком прихованих прим≥тивних пот€г≥в ≥ бажань, Ц так трактуЇ людську духовн≥сть ‘рейд.

«вертаючись до проблеми культури у своЇму есе ЂЌевдоволен≥сть культуроюї, ‘рейд розкриваЇ њњ суперечливий характер. ќбмежуючи перв≥сн≥ пот€ги та ≥нстинкти, приборкуючи њх власними засобами, культура, разом з тим, провокуЇ неврози. „им вищий р≥вень цив≥л≥зованост≥, культури людини ≥ сусп≥льства, тим б≥льшою Ї загроза руйнуванн€ людськоњ псих≥ки. ¬≥йни, повстанн€, революц≥њ, ≥нш≥ масов≥ про€ви насильства ≥ агрес≥њ ‘рейд розц≥нюЇ €к Ђколективний неврозї.

‘рейд у своЇму вченн≥ б≥олог≥зуЇ людину, п≥дкреслюЇ ≥ррац≥ональн≥сть, алог≥чн≥сть людини, агресивн≥сть стаЇ нев≥дТЇмною характеристикою природи людини. —усп≥льство, на думку ‘рейда, виконуЇ переважно репресивну функц≥ю, обмежуючи свободу ≥нстинкт≥в ≥ндив≥да, тому завжди буде конфл≥ктна ц≥л≥сн≥сть Ц сусп≥льство та ≥ндив≥д.

 арл ёнг (1875-1961 рр.) стаЇ першим ≥ найближчим спадкоЇмцем вченн€ ‘рейда, але п≥зн≥ше робить значний перегл€д ≥дей свого вчител€, ёнг п≥ддаЇ критиц≥ переб≥льшенн€ рол≥ сексуального початку в людськ≥й псих≥ц≥, л≥б≥до в≥н продовжуЇ вважати основним ≥нстинктом, але розум≥Ї його не €к сексуальну, а €к ун≥версальну життЇву енерг≥ю. ќсновним дос€гненн€м творчост≥ ёнга стало в≥дкритт€ €вища Ђколективного п≥дсв≥домогої.

 олективне п≥дсв≥доме, вважав ёнг, Ї результатом родового житт€. ƒосл≥джуючи людськ≥ сновид≥нн€, м≥фи, рел≥г≥йн≥ у€вленн€, витвори мистецтва, фольклор, ёнг пом≥тив так≥ п≥дсв≥дом≥ духовн≥ €вища, €к≥ не могли бути звТ€зан≥ з ≥ндив≥дуальним житт€м ≥ досв≥дом. ¬и€вилос€, що певн≥ образи ≥ символи були успадкован≥ нами ≥ збереглис€ у вигл€д≥ Ђархетип≥вї. јрхетипи, за ёнгом, Ї п≥дсв≥домими образами Ц символами, €к≥ передаютьс€ у спадок й оформлюють наше мисленн€ ≥ нашу повед≥нку. ƒосв≥д вс≥х минулих покол≥нь ф≥ксуЇтьс€ у глибинних структурах людського мозку ≥ збер≥гаЇтьс€ в ун≥версальних, Їдиних дл€ вс≥х людей, вс≥х народ≥в, вс≥х час≥в архетипах. јрхетипи Ї п≥дірунт€м ≥снуванн€ людського роду, його духовною спадщиною, €ка оживаЇ через глибинн≥ механ≥зми памТ€т≥ кожного окремого ≥ндив≥да. —аме колективне п≥дсв≥доме, €ке складаЇтьс€ з архетип≥в, Ї справжн≥м фундаментом духовного житт€ ≥ндив≥д≥в. –ац≥ональне Ђяї не Ї центром особистост≥. јрхетипи вивод€ть особист≥сть за меж≥ рац≥онального ≥ндив≥дуального житт€, в сферу минулого ≥ майбутнього людського роду, в сферу в≥чного, за меж≥ простору ≥ часу. ќсобист≥сть маЇ глибинну ≥ррац≥ональну ≥ надрац≥ональну природу. ƒосл≥дженн€ людського досв≥ду наблизили ёнга до визнанн€ рел≥г≥йного св≥ту. —аме в людськ≥й душ≥ ёнг знайшов ту сферу, в €к≥й наука ≥ рел≥г≥€ не спростовують одне одного.

Ќеофрейдизм, представлений ≥менами ≈.‘рома,  .’орн≥, √.—алл≥ван, став продовженн€м ≥ розвитком фрейдистських ≥дей в соц≥олог≥чних та культурних досл≥дженн€х.

≈кзистенц≥ал≥зм Ц ф≥лософське ≥снуванн€ людини Ц виникаЇ у 20-х рр. ’’ стол≥тт€ у Ќ≥меччин≥. ќсновоположниками н≥мецького екзистенц≥ал≥зму стали ћ.’айдергер ≥  .ясперс. п≥зн≥ше виникаЇ французька школа екзистенц≥ал≥зму, €ка стала б≥льш попул€рною у 40-60-х рр. ’’ стол≥тт€. ѓњ представниками стали √.ћарсель, ∆.-ѕ. —артр, ј. амю. ƒо екзистенц≥ального напр€мку т€ж≥Ї ≥ творч≥сть таких ф≥лософ≥в, €к ћ.Ѕерд€Їв, Ћ.Ўестов, ћ.Ѕубер, ћ.ћерло-ѕонт≥, ’.ќртега-н-√асет та ≥нш≥. ѕредтечею своЇњ ф≥лософ≥њ екзистенц≥ал≥сти вважають творч≥сть та ≥дењ ѕаскал€, ”намуно, ƒостоЇвського, Ќ≥цше, √усерл€,  ТЇркегора. —аме  ТЇркегору належить терм≥н Ђекзистенц≥€ї (йдетьс€ про ≥снуванн€ людини).

≈кзистенц≥ал≥зм Ї в≥дображенн€м духовноњ кризи сучасноњ культури. ” ньому переважають траг≥чн≥ настроњ Ц песим≥зм, в≥дчай, незадоволен≥сть, в≥дчутт€ абсурдност≥ св≥ту, в≥дчуженн€ людини, њњ Ђзакинутост≥їЕ

≈кзистенц≥ал≥зм починаЇ з критики рац≥онал≥стичноњ традиц≥њ класичноњ ф≥лософ≥њ, звинувачуючи њњ в тому, що вона залишила поза межами ф≥лософ≥њ основну ф≥лософську проблематику Ц проблему людського ≥снуванн€. Ѕудучи ф≥лософ≥Їю п≥знанн€, класична ф≥лософ≥€ розгл€дала людину т≥льки €к субТЇкт п≥знанн€, €кому протистоњть св≥т €к обТЇкт. Ћюдиною в њњ ц≥л≥сност≥, з њњ ун≥кальним внутр≥шн≥м св≥том н≥ ф≥лософ≥€, н≥ наука не ц≥кавились.

≈кзистенц≥ал≥зм в≥дсторонюЇтьс€ в≥д питанн€ Ц €кий св≥т Ї сам по соб≥, безв≥дносно до людини, наск≥льки в≥рно ≥ точно його можна п≥знати та ≥нше, ≥ зосереджуЇ увагу на субТЇктивному людському досв≥д≥. —воЇю основною заслугою екзистенц≥ал≥сти вважали в≥дкритт€ абсолютно нового типу бутт€ Ц субТЇктивного людського досв≥ду, екзистенц≥њ. ”св≥домленн€ ≥ переживанн€ власноњ присутност≥ в св≥т≥, в≥дчутт€ абсолютноњ ун≥кальност≥, неповторност≥ власного ≥снуванн€ ≥ Ї екзистенц≥Їю Ц по-справжньому людським способом бутт€. ≈кзистенц≥ал≥сти вважають, що перед людиною завжди постаЇ виб≥р Ц обрати ЂсправжнЇї ≥снуванн€ або ЂнесправжнЇї, Ђбутиї або Ђматиї, д≥йсно ≥снувати €к Ћюдина або Ђздаватис€ї нею. ” концепц≥њ екзистенц≥ал≥зму св≥т (≥ природн≥й, ≥ соц≥альний) розум≥Їтьс€ €к чужий ≥ ворожий щодо людини. Ћюдина Ђзакинутаї у ¬сесв≥т≥, €кий Ї пустим, сл≥пим ≥ байдужим до людських турбот; в≥н позбавлений сенсу, а тому Ц абсурдний. —в≥т навТ€зуЇ людин≥ ЂнесправжнЇї ≥снуванн€ в €кост≥ обТЇкта, реч≥ серед ≥нших речей. ЂЌесправжн≥стьї такого ≥снуванн€ пол€гаЇ в тому, що втрачаЇтьс€ основний вим≥р суто людського ≥снуванн€ Ц вим≥р свободи, в≥льний виб≥р власноњ дол≥. ≤снуванн€ Ђреч≥ї не залежить в≥д самоњ реч≥, ≥снуванн€ в Ђречов≥й проекц≥њї означаЇ бути обТЇктом, зазнати вплив ззовн≥, з боку природних, економ≥чних, соц≥альних, культурних фактор≥в, бути обумовленим њхньою д≥Їю. —уто людське ≥снуванн€ пол€гаЇ в тому, щоб бути субТЇктом, а не обТЇктом, тим хто д≥Ї, хто впливаЇ ≥ хто визначаЇ. —усп≥льство ЂусереднюЇї, н≥велюЇ людину, навТ€зуючи њй стандарти повед≥нки, смак≥в, у€влень, образу житт€. —учасне масове сусп≥льство веде до омасовленн€ людини, до в≥дчуженн€ њњ в≥д своЇњ власноњ сутност≥, в≥д ≥нших людей, в≥д св≥ту. ™диний спос≥б залишитис€ людиною в цьому нелюд€ному св≥т≥ пол€гаЇ в мужност≥ обирати свободу. —вобода €к в≥льний виб≥р, що поЇднуЇтьс€ з мужн≥стю, в≥дпов≥дальн≥сть за цей виб≥р. ≈кзистенц≥€ нерозривно звТ€зана з усв≥домленн€м ск≥нченност≥ власного бутт€. ѕроблема смерт≥ Ї одн≥Їю з центральних в екзистенц≥ал≥зм≥. Ќев≥дТЇмним елементом екзистенц≥њ Ї також переживанн€ Ђпограничноњ ситуац≥њї, тобто ситуац≥њ смерт≥, стражданн€, боротьби, провини. ¬≥дсутн≥сть у людини наперед заданоњ сутност≥ ≥ необх≥дн≥сть њњ створенн€ Ц ще одна ознака людського ≥снуванн€.

≈кзистенц≥€, ЂсправжнЇї людське ≥снуванн€ можливе лише через €сне усв≥домленн€ траг≥чност≥ бутт€, ск≥нченност≥, смертност≥ особистост≥, њњ Ђзакинутост≥ї в абсурдному св≥т≥. “ому з екзистенц≥Їю повТ€зан≥ так≥ почутт€ ≥ переживанн€, €к самотн≥сть, страх, провина, стражданн€, в≥дчуженн€, неспок≥й тощо, Ц вони Ї предметом ф≥лософського досл≥дженн€. ѕрорив до екзистенц≥њ, прозр≥нн€, усв≥домленн€ Ђсправжньоњї реальност≥ в≥дбуваЇтьс€ в умовах Ђпограничноњї ситуац≥њ. ” Ђпограничн≥йї ситуац≥њ людина опин€Їтьс€ в момент найглибших потр€с≥нь, коли звичний погл€д на житт€ зм≥нюЇтьс€ гострим переживанн€м знайденого сенсу.

ќсоблив≥сть людськоњ екзистенц≥њ пол€гаЇ в тому, що людина Ђзакинутаї у св≥т без сутност≥. Ђ≤снуванн€ людини, - стверджуЇ —артр, - випереджуЇ њњ сутн≥стьї. Ѕудь-€ка р≥ч, що ≥снуЇ в св≥т≥, маЇ певну сутн≥сть, €ка обумовлюЇ особливост≥ ≥снуванн€ реч≥. Ћюдське ≥снуванн€, на думку екзистенц≥ал≥ст≥в, н≥чим не визначено, тому людина Ї н≥ доброю, н≥ злою Ђв≥д природиї. —енс людського житт€ екзистенц≥ал≥сти вбачають в самостворенн≥ людиною власноњ сутност≥ у процес≥ ≥снуванн€ в св≥т≥. ѕричому в людському ≥снуванн≥ неможлива ситуац≥€, коли людина може остаточно Ђзавершитис€ї в своЇму самостворенн≥. Ћюдина приречена не т≥льки творити себе з н≥чого, але й пост≥йно долати сама себе, перевершувати себе, виходити за власн≥ меж≥.

—вобода Ї Їдино можливим способом ≥снуванн€. —правжн€ свобода абсолютно незалежна в≥д зовн≥шн≥х умов ≥ обставин, вона внутр≥шн€, свобода вол≥ ≥ духу, свобода вибору моральноњ позиц≥њ в житт≥. ƒ≥йсно ≥снуЇ лише той, вважаЇ —артр, хто в≥льно вибираЇ, сам себе створюЇ. Ѕути Ц значить вибирати себе. Ѕути в≥льним Ц означаЇ не зраджувати соб≥, збер≥гати в соб≥ Ћюдину, не зважаючи на обставини. —вобода Ц це мати мужн≥сть бути людиною в нелюдимому св≥т≥.

ѕроблема свободи €к вибору викликаЇ проблему в≥дпов≥дальност≥. ћужн≥сть обирати свободу Ц готовн≥сть людини до ризику, готовн≥сть вз€ти на себе всю повноту в≥дпов≥дальност≥ за виб≥р. ≈кзистенц≥ал≥сти пропонують два вар≥анти реал≥зац≥њ свободи в умовах сучасного сусп≥льства. ќдин вар≥ант, найб≥льш виразно представлений ’айдергером, можна визначити €к Ђетику неучаст≥ї, колись людин≥ потр≥бно зупинитис€ заради зустр≥ч≥ з собою, з власною екзистенц≥Їю. —вобода передбачаЇ у даному випадку в≥дмову в≥д активноњ соц≥альноњ д≥€льност≥, в≥д своњх претенз≥й на владу, розрив з загальноприйн€тими ц≥нност€ми, з≥ стандартом Ђжити €к вс≥ї, в≥дмову в≥д в≥чних перегон≥в за усп≥хом. ƒругий вар≥ант свободи пропонуЇ ј.  амю. «в≥льнитис€ в≥д Ђтиран≥њ сусп≥льного ц≥логої, вважаЇ в≥н, можливо т≥льки через активний оп≥р соц≥альному середовищу, через бунт, через протест ≥ запереченн€ авторитет≥в, традиц≥њ, норм житт€ ≥ повед≥нки, що навТ€зуютьс€ сусп≥льством. ћотив боротьби за духовну свободу, за можлив≥сть залишатис€ собою в умовах ≥ндустр≥ального сусп≥льства знайшов своЇ в≥дображенн€ у молод≥жн≥й контркультур≥.

ѕозитив≥стський напр€м у ф≥лософ≥њ ’’ стол≥тт€ ор≥Їнтований на перетворенн€ ф≥лософ≥њ в науку. ќсновними проблемами цього напр€мку Ї проблеми структури наукового знанн€, проблеми науковоњ методолог≥њ ≥ мови науки. ѕозитив≥стська ф≥лософ≥€ розвиваЇтьс€ €к опозиц≥€ ≥ррац≥онал≥стично-антрополог≥чному напр€му.

” своЇму розвитку позитив≥стська ф≥лософ≥€ пройшла дек≥лька етап≥в. ¬иникаЇ позитив≥зм у 30-х роках ’≤’ стол≥тт€, в межах класичноњ ф≥лософськоњ традиц≥њ. ѕерший етап позитив≥стськоњ ф≥лософ≥њ представлений ≥менами ќ.  онта, ƒ.ћ≥л€, √.—пенсера. Ђƒругий позитив≥змї виникаЇ на меж≥ ’≤’-’’ стол≥ть €к модиф≥кац≥€ Ђпершого позитив≥змуї п≥д впливом революц≥њ в природознавств≥, його основоположниками стали ≈. ћах ≥ –.јвенар≥ус.

ѕозитив≥стська ф≥лософ≥€ ’’ стол≥тт€ Ї Ђтретьоюї хвилею позитив≥зму, що отримала назву Ђнеопозитив≥змуї. Ќеопозитив≥зм Ц широка ф≥лософська теч≥€, вона мала свою еволюц≥ю, зм≥нюючи на р≥зних етапах свого розвитку ≥ пр≥оритети в проблематиц≥, ≥ своњ назви. јле при вс≥х модиф≥кац≥€х ≥ вар≥антах позитив≥стськоњ ф≥лософ≥њ њњ основна програма ≥ принципи залишилис€ незм≥нними. ѕрограма позитив≥зму, €к класичного (Ђпершогої ≥ Ђдругогої), так ≥ некласичного (неопозитив≥зму з його вар≥антами), ірунтуЇтьс€ на наступних установках.

ѕозитив≥стська ф≥лософ≥€ ор≥Їнтована на проблеми науки: проблеми структури ≥ функц≥й наукового знанн€, методолог≥њ, лог≥ки науки тощо. ƒл€ позитив≥стськоњ концепц≥њ традиц≥йним Ї висока оц≥нка науки, њњ рол≥ у сусп≥льному прогрес≥. ’арактерними ознаками цього напр€му Ї в≥ддан≥сть ≥деалу науковоњ рац≥ональност≥, ц≥нн≥сть ч≥тко сформульованоњ думки, прагненн€ озброњти науку такими засобами п≥знанн€, €к≥ б привели до максимальноњ строгост≥ ≥ достов≥рност≥ наукового знанн€.

¬певнен≥сть у тому, що Їдино можливим знанн€м Ї спец≥ально-наукове знанн€, що ≥деалом п≥знавальноњ д≥€льност≥ Ї наука, створена за моделлю математично-природознавчих наук, вплинули ≥ на баченн€ сутност≥ ф≥лософ≥њ, ≥ рол≥ у духовн≥й культур≥, звТ€зку њњ з наукою. —ам терм≥н Ђпозитив≥змї виникаЇ з установки перетворити ф≥лософ≥ю на справжнЇ, наукове позитивне знанн€, на противагу знанню марному, химерному, Ђметаф≥зичномуї (Ђметаф≥зичнеї - це те, що виходить за меж≥ безпосередньо даного; Ђметаф≥зикаї - вченн€ про надчуттЇву реальн≥сть, всю ф≥лософ≥ю €ка шукаЇ граничн≥ основи бутт€, ототожнюють з метаф≥зикою). «а словами ќ. онта, Ђпозитивне ≥ означаЇ реальне на противагу химеричномуї. Ђћетаф≥зичн≥стьї ф≥лософського знанн€, вважають позитив≥сти, пол€гаЇ в тому, що вс€ попередн€ традиц≥йна ф≥лософ≥€ займалась проблемами, €к≥ в принцип≥ неможливо рац≥ональним способом перев≥рити, тобто н≥ з позиц≥њ емп≥ричного досв≥ду, н≥ лог≥ко-математичними засобами. —початку наголос робивс€ на неможливост≥ сп≥вставленн€ тверджень ф≥лософ≥њ з фактами. ѕ≥зн≥ше знайшовс€ ще один аргумент проти ф≥лософ≥њ: Ђвс€ метаф≥зика позбавлена смислу, оск≥льки вона перепсована грубими помилками лог≥чного характеруї (–. арнап).

«в≥дси випливаЇ основна установка позитив≥зму щодо ф≥лософ≥њ: ф≥лософ≥€ не маЇ свого предмета досл≥дженн€, €к самост≥йна дисципл≥на вона не маЇ права на ≥снуванн€. јле, €кщо ф≥лософ≥ю очистити, €к вважають позитив≥сти, в≥д Ђметаф≥зикиї, тобто в≥д вс≥х св≥тогл€дних проблем, перетворити њњ на позитивне знанн€, вона може виконувати певн≥ функц≥њ, звТ€зан≥ з Ђобслуговуванн€мї наукового знанн€.  ласичний позитив≥зм залишив за ф≥лософ≥Їю роль систематизатора наукового знанн€, посередника ≥ обТЇднуючого фактора м≥ж р≥зними галуз€ми науки. Ќеопозитив≥стська ф≥лософ≥€ вважаЇ, що њњ роль Ц бути лог≥кою та методолог≥Їю науки.

Ќеопозитив≥зм виникаЇ у 20-х роках ’’ стол≥тт€. …ого першою формою став лог≥чний позитив≥зм, €кий постав за мету лог≥чний анал≥з науки.  онцепц≥ю лог≥чного позитив≥зму розробили представники так званого Ђ¬≥денського гурткаї, б≥льш≥сть €ких були лог≥ками ≥ математиками Ц ћ.Ўл≥к,  .√едель, –. арнап, Ћ.¬≥тгенштейн. ≤дењ лог≥чного позитив≥зму також под≥л€ли Ѕ.–ассел, √.‘реге та ≥нш≥. Ќеопозитив≥сти викидають з ф≥лософ≥њ вс≥ Ђзалишкиї метаф≥зичних питань, €к≥ ще були притаманн≥ класичному позитив≥зму ’≤’ стол≥тт€, у першу чергу Ц проблему ≥снуванн€ обТЇктивноњ реальност≥. ÷€ проблема була визначена €к тема, що позбавлена наукового смислу. „уттЇво-емп≥ричн≥ дан≥, що досл≥джуютьс€ наукою, були визначен≥ не €к про€ви обТЇктивноњ реальност≥, а €к Ђматер≥ал п≥знанн€ї, з €ким можна просто ман≥пулювати. ќсновна функц≥€ Ђнауковоњї ф≥лософ≥њ повинна була пол€гати не в систематизац≥њ наукового знанн€, €к вважали перш≥ позитив≥сти, а в д≥€льност≥ по анал≥зу наукових форм знанн€ засобами математичноњ лог≥ки. ¬еличезний вплив на концепц≥ю лог≥чного позитив≥зму зд≥йснили творц≥ математичноњ лог≥ки Ц √.‘реге ≥ Ѕ.–ассел. ќсновним завданн€м лог≥чного позитив≥зму стало реформуванн€ мови, через максимальне вилученн€ з нењ лог≥чних двозначностей ≥ недоречностей. јдже т≥льки несуперечлива мова може бути пристосована до р≥шенн€ наукових проблем.  ≥нцевою же метою лог≥чних позитив≥ст≥в було створенн€ Їдиноњ методолог≥чноњ основи дл€ вс≥х наук, €ка гарантували би строг≥сть, достов≥рн≥сть ≥ обірунтован≥сть наукового знанн€.

—аме з лог≥чного позитив≥зму починаЇтьс€ переор≥Їнтац≥€ позитив≥стськоњ ф≥лософ≥њ на проблеми мови. —початку ставилос€ завданн€ переформулювати ≥ перекласти висловлюванн€ звичайноњ мови на мову формал≥зовану, штучну, на символи математичноњ лог≥ки (лог≥чний позитив≥зм). ѕ≥зн≥ше виникаЇ ф≥лософ≥€ анал≥зу Ђнормальноњї, тобто звичайноњ природноњ мови (анал≥тична ф≥лософ≥€, ф≥лософ≥€ л≥нгв≥стичного анал≥зу).

ѕредставники Ђ¬≥денського гурткаї називали себе Ђнауковими емп≥ристамиї, п≥дкреслюючи, що вони першими провели науковий анал≥з пон€тт€ досв≥ду. Ќаукове знанн€, на њх думку, ірунтуЇтьс€ на метод≥ ≥ндукц≥њ. —трога наука робить узагальненн€, формулюЇ закони на п≥дстав≥ низки спостережень та експеримент≥в. –езультати емп≥рично-експериментальних досл≥джень повинн≥ бути перев≥рен≥ на ≥стинн≥сть спец≥альним методом вериф≥кац≥њ, розробленим неопозитив≥стами. Ћог≥чний анал≥з науки методом вериф≥кац≥њ пол€гаЇ в тому, що вс≥ науков≥ твердженн€ потр≥бно перетворити на так≥, котр≥ можна безпосередньо сп≥вставити з даними спостережень, перев≥рити досл≥дним шл€хом. якщо твердженн€ не може бути перев≥рено таким способом, то його вважають позбавленим наукового смислу ≥ вилучають з науки.

Ћог≥чн≥ позитив≥сти стикнулис€ з такими труднощами принципу вериф≥кац≥њ, €к≥ вони не в змоз≥ були подолати. ƒо того ж англ≥йський ф≥лософ  .ѕоппер п≥ддав ірунтовн≥й критиц≥ ≥ ≥ндуктивно-емп≥ричну концепц≥ю, ≥ принцип вериф≥кац≥њ лог≥чних позитив≥ст≥в. Ќа думку ѕоппера, наука, що використовуЇ ≥ндуктивний метод, тобто робить узагальнююч≥ висновки з великоњ к≥лькост≥ спостережень, - Ї м≥фом. Ќасправд≥ наука йде до висновку часто п≥сл€ одного спостереженн€, виходить з припущень, а науков≥ висновки ≥ теор≥њ завжди Ї певними здогадами, ≥ аж н≥€к не ун≥версальними обірунтованими ≥стинами; наука вгадуЇ, але не обірунтовуЇ. “ому над≥њ лог≥чних позитив≥ст≥в на м≥цний емп≥ричний фундамент науки ви€вилис€ марними. «ам≥сть принципу вериф≥кац≥њ, ѕоппер пропонуЇ принцип фальсиф≥кац≥њ, тобто пошук факт≥в, €к≥ не п≥дтверджують, а спростовують певн≥ положенн€. Ќа його думку, загальн≥ науков≥ положенн€ неможливо вериф≥кувати, але можна спростувати (фальсиф≥кувати). —утн≥сть принципу фальсиф≥кац≥њ пол€гаЇ в тому, що теор≥ю можна вважати д≥йсно науковою, €кщо њњ в принцип≥ можна спростувати, можна ви€вити в де€ких випадках њњ хибн≥сть. Ќаприклад, теор≥€ ≈йнштейна, хибн≥сть €коњ дл€ окремих випадк≥в можна довести, ви€вл€Їтьс€ науковою. Ѕудь-€ка Ђнормальнаї теор≥€ на в≥дм≥ну в≥д лженауки, включаЇ в себе певну заборону, не дозвол€Ї по€снити все, що завгодно. ¬певнен≥сть лог≥чних позитив≥ст≥в, у тому, що можна побудувати штучну математизовану мову €к абсолютно лог≥чну, внутр≥шньо несуперечливу систему, була п≥д≥рвана в≥домою Ђтеоремою неповнотиї √едел€. ” н≥й було доведено, що дос€гти повноњ визначеност≥, повноњ обірунтованост≥ неможливо нав≥ть в математичному знанн≥, а зв≥дси неможливо повн≥стю формал≥зувати мисленн€ ≥ побудувати ≥деально строгу математизовану мову.

ѕ≥сл€ краху, €кий зазнав лог≥чний позитив≥зм, досл≥джуютьс€ л≥нгв≥стичн≥ механ≥зми мови, значенн€ мовних висловлювань, смисли мовних вираз≥в. ” 50-60-х роках пан≥вним вар≥антом неопозитив≥зму стаЇ анал≥тична ф≥лософ≥€, або ф≥лософ≥€ л≥нгв≥стичного анал≥зу. ѕоштовхом до њњ розвитку стали п≥зн≥ роботи Ћ. ¬≥тгенштейна ≥ ф≥лософ≥€ Ђздорового глуздуї √.ћура. Ћ≥нгв≥стична ф≥лософ≥€ переносить наголос на анал≥з повс€кденноњ мови, на умови њњ правильного застосуванн€ Ц мова почала розгл€датис€ €к найважлив≥ша частина людського бутт€.

” 60-70-т≥ роках формуЇтьс€ ще один вар≥ант позитив≥стськоњ ф≥лософ≥њ Ц постпозитив≥зм. …ого основними представниками Ї ≤.Ћакатос, “. ун, ‘ейЇрабенд та ≥нш≥. ѕостпозитив≥зм зазнав значного впливу ≥дей  .ѕоппера, його концепц≥њ Ђкритичного рац≥онал≥змуї. Ќа перший план тут виступають проблеми, що викликан≥ зм≥нами в сам≥й орган≥зац≥њ наукового п≥знанн€: наука стаЇ все б≥льш звТ€заною з промисловими комплексами, все б≥льш динам≥чною, зростаЇ колективний характер науковоњ творчост≥. ѕостпозитив≥зм зосереджуЇ увагу на проблемах ефективност≥ наукового знанн€, механ≥змах його розвитку, сутност≥ наукових революц≥й, на звТ€зках наукового знанн€ з соц≥ально-культурним середовищем людини.

¬исновок, €кий був зроблений представниками постпозитив≥зму, пол€гаЇ в тому, що сучасна наука при вс≥й њњ могутност≥ та практичноњ ефективност≥ Ї досить в≥дносним знанн€м, побудованим на припущенн€х. ” наш час наукове знанн€ сприймаЇтьс€ за ≥стинне, €кщо воно д≥стаЇ п≥дтримку найкомпетентн≥ших фах≥вц≥в епохи, або €кщо воно будуЇтьс€ на засадах, €к≥ на той час перебувають у мод≥. ¬и€вилос€, що наукове знанн€, €ке н≥бито повинно бути максимально обТЇктивним, насправд≥ залежить в≥д багатьох фактор≥в: в≥д теоретичноњ позиц≥њ досл≥дника, в≥д т≥Їњ науковоњ модел≥, €коњ в≥н дотримуЇтьс€, в≥д пануючих рел≥г≥йних в≥рувань, в≥д матер≥ального середовища, соц≥ального оточенн€, нав≥ть в≥д психолог≥чних рис досл≥дника.

«г≥дно з Ђкритичним рац≥онал≥змомї ѕоппера, наука розвиваЇтьс€ т≥льки €к процес здогад≥в ≥ припущень, в €ких м≥ститьс€ можлив≥сть њх спростуванн€. Ѕудь-€ка теор≥€ з часом ви€вл€Їтьс€ хибною. Ќаука неспроможна породити знанн€, €ке б було певним або хоча б ймов≥рним. Ѕудь-€ку теор≥ю потр≥бно розгл€дати €к здогадну, що отримала де€ке п≥дтвердженн€. јле в любу мить перев≥рка може ви€вити њњ хибн≥сть. –озвиток науки можна розгл€дати €к процес Ђспроб ≥ помилокї, треба вчитись на власних помилках.

“. ун у своЇму в≥домому твор≥ Ђ—труктура наукових революц≥йї, спираючись на анал≥з багатьох приклад≥в з ≥стор≥њ культури, показав, що розвиток науки не Ї л≥н≥йним процесом накопиченн€ в≥дкритт≥в та винаход≥в, процесом нагромадженн€ все б≥льш повного ≥ точного знанн€. Ќаука розвиваЇтьс€ стрибками: пануюча парадигма (модель) наукового знанн€ з часом зазнаЇ кризи, супроводжуЇтьс€ розривом з≥ старим, усталеним науковим баченн€м ≥ зм≥нюЇтьс€ на нову парадигму. ѕричому завжди ≥снують р≥зн≥ можлив≥ вар≥анти новоњ парадигми науки, перемога певноњ науковоњ модел≥ залежить, €к доводить  ун, не в≥д безсторонн≥х ≥ неупереджених перев≥рок ≥ доказ≥в, а в≥д найр≥зноман≥тн≥ших, часто випадкових фактор≥в Ц психолог≥чних, естетичних, соц≥альних, практичних тощо. ¬≥дтепер людству судилос€ жити в пост≥йн≥й невпевненост≥ ≥ в абсолютн≥й невизначеност≥ Ц це висновок, €кий робл€ть досл≥дники анал≥зу наукового знанн€ ’’ стол≥тт€.

 





ѕоделитьс€ с друзь€ми:


ƒата добавлени€: 2015-11-05; ћы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 600 | Ќарушение авторских прав


Ћучшие изречени€:

Ћибо вы управл€ете вашим днем, либо день управл€ет вами. © ƒжим –он
==> читать все изречени€...

2085 - | 1828 -


© 2015-2024 lektsii.org -  онтакты - ѕоследнее добавление

√ен: 0.027 с.