Ћекции.ќрг


ѕоиск:




 атегории:

јстрономи€
Ѕиологи€
√еографи€
ƒругие €зыки
»нтернет
»нформатика
»стори€
 ультура
Ћитература
Ћогика
ћатематика
ћедицина
ћеханика
ќхрана труда
ѕедагогика
ѕолитика
ѕраво
ѕсихологи€
–елиги€
–иторика
—оциологи€
—порт
—троительство
“ехнологи€
“ранспорт
‘изика
‘илософи€
‘инансы
’ими€
Ёкологи€
Ёкономика
Ёлектроника

 

 

 

 


“ема 7: Ќ≥мецька класична ф≥лософ≥€




ћета:

- ѕ≥знавальна: познайомитись з основними напр€мками, пон€тт€ми та проблематикою н≥мецькоњ класичноњ ф≥лософ≥њ.

- ¬иховна: виховати висококультурну особист≥сть.

- –озвиваюча: розвити п≥знавальн≥ процеси (п≥знавально-псих≥чн≥ процеси: памТ€ть, абстрактне мисленн€, увага, у€ва).

ѕлан лекц≥њ:

1. ќсобливост≥ та значенн€ н≥мецькоњ класичноњ ф≥лософ≥њ.

2. ‘≥лософське вченн€ ≤. анта.

3. ‘≥лософськ≥ системи ….√.‘≥хте та ¬.….Ўел≥нга.

4. ‘≥лософ≥€ абсолютноњ ≥дењ √егел€.

5. јнтрополог≥чна ф≥лософ≥€ Ћ.‘ейербаха.

 

Ќ≥мецька класична ф≥лософ≥€ к≥нц€ XVIII-сер.XIX стол≥тт€ продовжила традиц≥њ рац≥онал≥зму та просв≥тницькоњ ≥деолог≥њ. ќсновн≥ представники Ц  ант, ‘≥хте, Ўел≥нг, ‘ейербах, √егель, а також ћаркс та ≈нгельс. ”с€ попередн€ ф≥лософ≥€, €ку можна визначити €к ф≥лософ≥ю розуму ≥ п≥знанн€, знаходить своЇ лог≥чне завершенн€ саме у н≥мецьк≥й ф≥лософ≥њ. ѕ≥сл€ нењ пр≥оритети ф≥лософ≥њ зм≥нюютьс€ у сторону проблем людини, њњ д≥€льност≥ та культури.

” центр≥ вс≥х вчень н≥мецькоњ класичноњ ф≥лософ≥њ Ц принцип активност≥ субТЇкта. ƒокант≥вська ф≥лософ≥€ в≥ддавала перевагу природ≥ €к обТЇкту людського п≥знанн€ ≥ д≥€льност≥, людин≥ ж залишалос€ м≥сце бути т≥льки частиною природи, а п≥знанню Ц бути (Ђдзеркалом природиї) пасивним в≥дображенн€м д≥йсност≥. Ќ≥мецька класична ф≥лософ≥€ долаЇ механ≥стичний п≥дх≥д до людини, до процесу њњ п≥знанн€, п≥дкреслюючи творч≥й характер субТЇкта. ” ф≥лософськ≥й концепц≥њ  анта людина Ї одночасно природною ≥ надприродною ≥стотою. Ќ≥мецька класична ф≥лософ≥€ в≥дроджуЇ гуман≥стичне ставленн€ до людини, повертаючись до етичноњ проблематики; намагаЇтьс€ подолати конфл≥ктне протисто€нн€ емп≥ризму ≥ рац≥онал≥зму завд€ки створенню концепц≥њ сусп≥льно-≥сторичноњ, над≥ндив≥дуальноњ природи, св≥домост≥, що спри€ло розвитку ≥сторичного п≥дходу до д≥йсност≥ ≥ формуванню д≥алектичного методу п≥знанн€.

“еоретична розробка д≥алектики стаЇ одним з найважлив≥ших дос€гнень н≥мецькоњ класичноњ ф≥лософ≥њ, д≥алектика трактуЇтьс€ €к вченн€ про розвиток ≥ €к ун≥версальний ф≥лософський метод п≥знанн€. ќсоблив≥сть н≥мецькоњ класичноњ ф≥лософ≥њ пол€гаЇ в тому, що в н≥й будуЇтьс€ загальна система д≥алектики, €ка набуваЇ своЇњ завершеноњ форми в ф≥лософ≥њ √егел€. якщо у  анта д≥алектика маЇ ще ц≥лком негативний характер (д≥алектика повТ€зуЇтьс€ ним з виникненн€ протир≥ч в мисленн≥ ≥ розц≥нюЇтьс€ €к неминучий шл€х заблуджень в процес≥ п≥знанн€), то ‘≥хте розум≥Ї взаЇмод≥ю протилежностей €к необх≥дний момент, €к закон людського розуму ≥ процесу п≥знанн€. Ўел≥нг в своњй ф≥лософ≥њ сформулював Ђпринцип пол€рност≥ї, тобто на€вн≥сть в природ≥ протилежних сил ≥ властивостей. Ќайб≥льш розвинену, глибоку ≥ теоретично досконалу систему д≥алектики розробив √егель. ѕ≥зн≥ше √егел≥вська д≥алектика була переосмислена ≥ пристосована марксизмом дл€ по€сненн€ соц≥альноњ д≥йсност≥. «агальною рисою вс≥х вчень н≥мецькоњ класичноњ ф≥лософ≥њ Ї прагненн€ перетворити ф≥лософ≥ю на науку, створити Їдину наукову ф≥лософ≥ю у вид≥ ц≥л≥сноњ системи. ‘≥лософ≥€ √егел€ стала кульм≥нац≥йним пунктом в ф≥лософськ≥й практиц≥ системостворенн€, останньою спробою побудуванн€ всеохоплюючоњ теор≥њ, узгодженн€м вс≥х сфер реальност≥.

–одоначальником н≥мецькоњ класичноњ ф≥лософ≥њ стаЇ ≤. ант. ¬ його творч≥й д≥€льност≥ вид≥л€ютьс€ два пер≥оди Ц докритичний ≥ критичний. –анн≥й пер≥од творчост≥  анта присв€чений ф≥лософським проблемам природознавства, конкретно-науковим досл≥дженн€м в галуз≥ ф≥зики, астролог≥њ географ≥њ. ¬идатним дос€гненн€м  анта у цей пер≥од було застосуванн€ д≥алектичних ≥дей дл€ по€сненн€ еволюц≥њ ¬сесв≥ту.

 ритичний пер≥од творчост≥  анта, повТ€заний з написанн€м трьох фундаментальних твор≥в, в €ких викладена система  ант≥вськоњ ф≥лософ≥њ. Ђ ритика чистого розумуї присв€чена проблемам гносеолог≥њ, теор≥њ п≥знанн€ (Ђчистий розумї у ф≥лософськ≥й традиц≥њ того часу Ц це здатн≥сть до теоретичного, тобто наукового мисленн€). Ђ ритика практичного розумуї Ї викладом етичного вченн€  анта (Ђпрактичний розумї означаЇ застосуванн€ розуму дл€ вир≥шенн€ проблем м≥жлюдських стосунк≥в Ц в морал≥, прав≥, пол≥тиц≥). ” Ђ ритиц≥ здатност≥ судженн€ї м≥ст€тьс€ основи кант≥вськоњ естетики та теор≥њ культури.

ќсновним завданн€м своЇњ ф≥лософ≥њ  ант вважаЇ критику розуму, €ка спр€мована не на п≥дрив, а на утвердженн€ позиц≥й розуму.  ант був спадкоЇмцем рац≥онал≥стичноњ традиц≥њ класичноњ ф≥лософ≥њ, але в≥н розум≥в, що засобами розуму ≥ науковими методами неможливо розкрити вс≥ таЇмниц≥ бутт€. ¬сеохоплююч≥ претенз≥њ розуму епохи ѕросв≥тництва принижують ≥ дискредитують розум, тому  ант намагавс€ ч≥тко визначити меж≥ його застосуванн€, бо Ѕог, душа, свобода Ц неп≥двладн≥ науковому п≥знанню.  ритику розуму  ант зд≥йснюЇ заради вир≥шенн€ вищоњ проблеми ф≥лософ≥њ Ц проблеми людини, тому гносеолог≥чн≥ досл≥дженн€ п≥знавальних можливостей розуму п≥дкорен≥ етико-гуман≥стичн≥й проблематиц≥.

” Ђ ритиц≥ чистого розумуї  ант намагавс€ розвТ€зати серйозн≥ гносеолог≥чн≥ проблеми, зокрема подолати суперечност≥ м≥ж емп≥ризмом та рац≥онал≥змом. « одного боку, скептичний емп≥ризм ƒ.ёма переконав  анта у тому, що людина в змоз≥ п≥знавати т≥льки зовн≥шн≥ про€ви справжньоњ реальност≥, а висновки про сутн≥сть, про глибинну природу всесв≥ту Ї безп≥дставними, оск≥льки не можуть бути обірунтован≥ досв≥дним шл€хом. ”€вленн€, котр≥ не засв≥дчуютьс€ безпосередн≥м чуттЇвим досв≥дом, не Ї достов≥рними.  ант показав, що розуму не можливо н≥ довести, н≥ спростувати знанн€, €к≥ виход€ть за меж≥ чуттЇво даного. як т≥льки розум намагаЇтьс€ це робити, в≥н потрапл€Ї в сферу заблуджень.

¬и€вл€Їтьс€, що н≥ засобами розуму, н≥ чуттЇвим досв≥дом неможливо довести ≥стинн≥сть, достов≥рн≥сть наукового знанн€, оск≥льки наукове знанн€ Ї знанн€м загальним ≥ воно завжди виходить за меж≥ безпосередньо даного, конкретного чуттЇвого досв≥ду. ƒо  анта вважалос€, що в результат≥ п≥знавальноњ д≥€льност≥ людськ≥ знанн€ повинн≥ в≥дпов≥дати д≥йсност≥.  ант стверджуЇ ≥нше: науков≥ знанн€ в≥дпов≥дають д≥йсност≥ т≥льки завд€ки тому, що ц€ д≥йсн≥сть попередньо вже була упор€дкована самим розумом, узгоджена з ним. ¬и€вл€Їтьс€, що не розум в≥дпов≥даЇ предмету п≥знанн€, а предмет розуму. –озум моделюЇ у€вно, в думц≥ предмет п≥знанн€ ≥ п≥знаЇ т≥льки те, що було створено ним самим, зг≥дно з його принципами, тому вих≥дним принципом кант≥вськоњ гносеолог≥њ стаЇ принцип активност≥ субТЇкта п≥знанн€.

Ћюдському розуму притаманн≥ певн≥ структури, певн≥ засоби, €кими в≥н упор€дковуЇ чуттЇв≥ враженн€ ≥ у€вленн€. “ак≥ Ђупор€дковуючиї схеми  ант називаЇ апр≥орними формами п≥знанн€ (Ђапр≥орн≥ї означаЇ Ђдосв≥дн≥ї). ÷е Ц форми €к≥ передують досв≥дному п≥знанню ≥ не залежить в≥д самого досв≥ду. «а  антом, Ї два джерела п≥знанн€ Ц чуттЇвий досв≥д ≥ лог≥чне мисленн€. јпр≥орними формами чуттЇвого п≥знанн€ Ї прост≥р ≥ час, апр≥орними формами мисленн€ Ц категор≥њ, пон€тт€.  ант не заперечував ≥снуванн€ обТЇктивного св≥ту, незалежно в≥д людини субстанц≥њ. јле достов≥рне знанн€ про св≥т за межами чуттЇво-емп≥ричного досв≥ду, про обТЇктивну сутн≥сть св≥ту, отримати у принцип≥ не можливо, св≥т, €ким в≥н Ї сам по соб≥, обТЇктивно Ц це, за словами  анта, Ђр≥ч в соб≥ї, принципово неп≥знаваний св≥т. ™дине, що можна сказати про обТЇктивний св≥т Ц це те, що в≥н €кимось чином викликаЇ, породжуЇ чуттЇв≥ враженн€, досв≥д.

—в≥т, €кий стаЇ доступним п≥знанню ≥ про €кий наука отримуЇ певн≥ знанн€, Ц це св≥т €вищ, св≥т Ђречей дл€ насї (по  анту), тобто св≥т, €ким в≥н у€вл€Їтьс€ ≥ €ким даЇтьс€ в емп≥ричному досв≥д≥. “ой пор€док ≥ т≥ законом≥рност≥, що наука спостер≥гаЇ ≥ досл≥джуЇ в ф≥зичному св≥т≥, не Ї пор€дком ≥ законом≥рност€ми самого св≥ту. ÷≥ законом≥рност≥ ≥ звТ€зки Ї формами самого розуму, з його пор€дком ≥ лог≥кою. Ќаука п≥знаЇ т≥льки €вище, а не сутн≥сть речей, т≥льки зовн≥шн≥ про€ви того, що знаходитьс€ по той б≥к чуттЇвого досв≥ду. Ќаука в≥дпов≥даЇ на питанн€ Ђ€к?ї, а не Ђчому?ї, вона може досл≥дити механ≥зм природних €вищ, але не може розкрити њњ природу ≥ сутн≥сть.

 ант приходить до дуал≥зму, роздвоЇнн€ св≥ту на сферу, €ку можна п≥знати науковими засобами (чуттЇвий св≥т €вищ, Ђречей дл€ насї), ≥ сферу, недоступну розуму, неп≥знаваний св≥т Ђречей в соб≥ї. —ама наука маЇ меж≥ Ц вона у принцип≥ не може проникнути у Ђсв≥т сутностейї. ƒо обТЇкт≥в Ђсв≥ту сутностейї, €ких не маЇ ≥ не може бути в емп≥ричному досв≥д≥ людини, належать: Ѕог, душа, свобода. Ќа них  ант зосереджуЇ свою увагу у Ђ ритиц≥ практичного розумуї, вони закладають основу його етичного вченн€.

Ќаукове п≥знанн€ Ї обмеженим, а розум≥нн€ цього в≥дкриваЇ людин≥ вищу ≥стину Ц в≥ру. ѕроблеми ≥снуванн€ Ѕога, неск≥нченн≥сть св≥ту, безсмерт€ душ≥, свобода вол≥ виход€ть за меж≥ емп≥рично-досв≥дного св≥ту, вони Ї предметом людськоњ в≥ри, а в≥ра знаходить своњ розумн≥ п≥дстави у морал≥. ќсоблив≥сть  ант≥вськоњ позиц≥њ пол€гаЇ у тому, що в≥н саме на морал≥ засновуЇ в≥ру, мораллю обірунтовуЇ рел≥г≥ю. Ћюдина, за словами  анта, Ї Ђгромад€нином двох св≥т≥вї - природного ≥ надприродного, вона одночасно ≥ Ђр≥чї ≥ особист≥сть. ¬ емп≥ричному св≥т≥ €вищ, де пануЇ закон причинност≥, даремно шукати свободу, людина Ц Ђр≥чї знаходитьс€ п≥д д≥Їю зовн≥шн≥х причин Ц обставинами житт€ ≥ соц≥окультурним середовищем. јле людина €к особист≥сть, духовна ≥стота Ї Ђгромад€нином надприродного св≥туї, св≥ту свободи, Ц це внутр≥шн≥й св≥т. ƒл€  анта в≥н Ї образом Ѕожественного бутт€, основою €кого Ї вол€. «а  антом, людина €к особист≥сть маЇ волю, а зв≥дси Ц можлив≥сть чинити моральний виб≥р Ц добро ≥ зло. ћораль не можлива без свободи; €кщо людина не в≥льна, то вона не в≥дпов≥даЇ за своњ вчинки, тим самим руйнуютьс€ основи морал≥.  ор≥нн€ людського бутт€ Ц за межами ф≥зичного, матер≥ального св≥ту, позбавленого свободи.

Ђ ритиц≥ практичного розумуї  ант розробл€Ї теор≥ю морал≥, ототожнюючи њх з законами науки. Ќамагаючись побудувати вченн€ про ун≥версальну загально людську мораль,  ант серед вс≥х можливих моральних правил ≥ закон≥в визначаЇ один Ц основний моральний закон, €кий називаЇ Ђкатегоричним ≥мперативомї. ќдне з формулювань даного закону Ї таким: чини так, щоб завжди ставивс€ до людства ≥ в своњй особ≥ ≥ в особ≥ вс€кого ≥ншого €к до мети, ≥ н≥коли б не ставивс€ до нього т≥льки €к до засобу. “обто, людину не можна перетворювати на зас≥б Ц на р≥ч, €ку можна використати. ƒо нењ завжди треба звертатись €к до мети, €к до самоц≥нноњ особистост≥.  ант≥вський категоричний ≥мператив формуЇ принцип г≥дност≥ ≥ ц≥нност≥ людини, абсолютноњ поваги до особистост≥.

‘≥лософ≥€  анта поставила людину у центр вс≥х ф≥лософських проблем, в≥дновивши актуальн≥сть антрополог≥чноњ проблематики. « точки зору  анта, вс≥ ф≥лософськ≥ проблеми звод€тьс€ до чотирьох питань: що € можу знати; що € повинен робити; на що € можу спод≥ватись; що таке людина. —еред цих питань немаЇ питанн€ про сутн≥сть обТЇктивного св≥ту.  ант≥вська критика розв≥€ла марн≥ претенз≥њ людського розуму на можливост≥ ос€гненн€ глибинноњ природи всесв≥ту, вона перекреслила саму можлив≥сть дл€ людини п≥знати основи св≥тобудови. —учасне зах≥дне ф≥лософське мисленн€ продовжуЇ ≥ поширюЇ рел€тив≥стськ≥ тенденц≥њ ф≥лософ≥њ  анта. –ел€тив≥зм (в≥д лат. Ђв≥дноснийї) Ц тенденц≥€ стверджувати в≥дносн≥сть, невизначен≥сть ≥ непевн≥сть людських знань.

….√.‘≥хте (1762-1814 рр.) продовжуЇ ≥ розвиваЇ ≥деал≥зм  анта з позиц≥њ посл≥довного субТЇктивного ≥деал≥зму. ‘≥хте будуЇ свою ф≥лософську систему з Їдиного принципу свободи ≥ активност≥ субТЇкта, намагаючись подолати кант≥вський дуал≥зм подвоЇнн€ св≥ту на Ђсв≥т сутностейї ≥ Ђсв≥т €вищї. ” центр≥ ф≥лософ≥њ ‘≥хте Ц пон€тт€ Ђяї €к абстракц≥њ людини, модел≥ Ђлюдини €к такоњї. ƒл€ ‘≥хте людина Ї субТЇктом вс≥Їњ соц≥альноњ д≥йсност≥, творцем самоњ себе ≥ людськоњ ≥стор≥њ, а не лише субТЇктом п≥знанн€, €к у  анта.

ќсновними проблемами ф≥лософ≥њ ‘≥хте стають проблеми сусп≥льного житт€, ≥стор≥њ, свободи та призначенн€ людини. « принципу свободи, творчоњ, активноњ д≥€льност≥ людини ‘≥хте виводить вс≥ основн≥ положенн€ свого головного ф≥лософського твору ЂЌауковченн€ї. як ≥ вс≥ представники н≥мецькоњ класичноњ ф≥лософ≥њ, ‘≥хте намагавс€ створити наукову ф≥лософ≥ю, строго лог≥чну ≥ посл≥довну. ”с€ система ЂЌауковченн€ї ірунтуЇтьс€ у ‘≥хте на трьох основоположенн€х, що вивод€тьс€ з Їдиного принципу ≥ взаЇмоповТ€зан≥ д≥алектичною схемою: теза-антитеза-синтез. ‘ормулюЇ своњ основоположенн€ ‘≥хте таким чином: Ђя обумовлюЇ самого себеї, Ђя обумовлюЇ не-яї, Ђя обумовлюЇ самого себе ≥ не-яї.

ѕерше основоположенн€ розкриваЇ д≥€льну сутн≥сть людини. ¬она пол€гаЇ у тому, що людина здатна повн≥стю визначити своЇ бутт€ власною волею, здатна бути в≥льною ≥стотою. Ћюдина виступаЇ субТЇктом власного житт€ та ≥стор≥њ, тобто сама створюЇ себе, свою особисту та ≥сторичну долю. ‘≥хте в≥дкидаЇ кант≥вську Ђр≥ч у соб≥ї, обТЇктивний, незалежний в≥д людини св≥т, €кий, врешт≥-решт, обумовлюЇ ≥снуванн€ людини. ƒл€ ‘≥хте абсолютно н≥чого не може обмежувати людську незалежн≥сть. ƒ≥€льн≥сть повинна бути визначена первинною ≥ Їдиною реальн≥стю дл€ людини. ƒруге основоположенн€ ф≥лософ≥њ ‘≥хте п≥дкреслюЇ, що весь навколишн≥й св≥т, природа повинн≥ розум≥тис€ €к продукт людськоњ д≥€льност≥. ѕрирода не Ї самоц≥нною дл€ ‘≥хте, вона розгл€даЇтьс€ ним €к сфера реал≥зац≥њ людськоњ творчост≥, €к матер≥ал перетворенн€ людини. „ерез освоЇнн€ навколишнього св≥ту людина розкриваЇ своњ власн≥ можливост≥, реал≥зуЇ себе. “ретЇ основоположенн€ лежить в основ≥ соц≥ально-пол≥тичних погл€д≥в ‘≥хте. ƒ≥€льний субТЇкт (я) перетворюЇ предметний св≥т (не-я), освоюЇ його. ¬насл≥док власноњ творчоњ д≥€льност≥, за лог≥кою ‘≥хте, субТЇкт повинен Ђповернутис€ до себеї, тобто вдосконалити ≥ розвити власну родову, сусп≥льну сутн≥сть. ÷ей процес не може бути остаточно завершеним. ¬с€ ≥стор≥€ людства Ц неск≥нченний процес наближенн€ до ≥деалу людини. Ђяї у ‘≥хте розум≥Їтьс€ не т≥льки €к ≥ндив≥дуальне Ђяї, але €к уособлене людство, €к вт≥ленн€ зд≥бностей ≥ потенц≥й людства в особистост≥. Ћюдина €к соц≥альна ≥стота може розвивати себе т≥льки в сусп≥льств≥, але лише тод≥, коли людська сп≥льнота в≥льна ≥ Ї на€вн≥сть людськоњ ≥ндив≥дуальност≥. —усп≥льство по ‘≥хте, повинно бути побудованим на принцип≥ р≥вност≥.

‘.¬.….Ўел≥нг (1775-1854 рр.) п≥ддав критиц≥ ‘≥хте за те, що в його ф≥лософ≥њ не залишилос€ м≥сц€ дл€ природи, вона перетворилас€ на матер≥ал людськоњ д≥€льност≥. ¬≥д субТЇктивного ≥деал≥зму ‘≥хте, в≥д його ф≥лософ≥њ автономного субТЇкта н≥мецька ф≥лософ≥€ переходить до обТЇктивно-≥деал≥стичного вченн€ про ун≥версум Ўел≥нга. ‘≥лософ≥€ Ўел≥нга зазнала впливу н≥мецьких романтик≥в (Ћес≥нга, √ете, Ў≥лера, √ердера та ≥нших). ¬ основ≥ ф≥лософськоњ системи раннього Ўел≥нга Ц пон€тт€ абсолюту, духовного ун≥версума €к Їдност≥ природи ≥ духу.

‘≥лософська позиц≥€ Ўел≥нга суттЇво зм≥нювалас€ прот€гом його житт€ (можна розмежувати принаймн≥ пТ€ть р≥зних ф≥лософських систем, що в≥н створюЇ в р≥зн≥ пер≥оди своЇњ творчост≥). “им не менше у нього збер≥гаЇтьс€ Їдина Ђромантичнаї тенденц≥€ розгл€дати природу €к п≥дсв≥домий процес одухотворенн€, творчого саморозвитку духу, що лежать в основ≥ св≥тового ун≥версуму. Ћише в людин≥ природа п≥дноситьс€ до власного самоусв≥домленн€.

ѕроблема сп≥вв≥дношенн€ св≥домого ≥ несв≥домого завжди була в центр≥ уваги ф≥лософ≥њ Ўел≥нга, але з часом саме несв≥доме викликаЇ його особливий ≥нтерес. ѕочинав Ўел≥нг €к спадкоЇмець рац≥онал≥стичноњ традиц≥њ Ївропейськоњ ф≥лософ≥њ, проте п≥зн≥ше переходить на позиц≥њ ≥ррац≥онал≥зму ≥ м≥стичноњ ф≥лософ≥њ, створюючи Ђф≥лософ≥ю одухотворенн€ї, в основ≥ €коњ пон€тт€ ≥ррац≥ональноњ вол≥. ѕрот€гом вс≥Їњ творчост≥ Ўел≥нг особливу увагу прид≥л€Ї художньому освоЇнню д≥йсност≥, мистецтву, м≥фолог≥њ €к в≥чн≥й основ≥ мистецтва. ‘≥лософ≥€ Ўел≥нга вплинула на гегел≥вську ф≥лософ≥ю, на ≥ррац≥онал≥стичн≥ вченн€ ’’ стол≥тт€.

√.¬.‘.√егель (1770-1831 рр.) створюЇ всеохоплюючу систему обТЇктивного ≥деал≥зму, в €к≥й в≥н прагнув ос€гнути вс≥ про€ви св≥ту, обТЇднати в одн≥й систем≥ лог≥ку, ф≥лософ≥ю природи, ф≥лософ≥ю духу, права, рел≥г≥њ, мистецтва, ≥стор≥њ. ќсновними творами √егел€ стали Ђ‘еноменолог≥€ духуї, ЂЌаука лог≥киї, Ђ≈нциклопед≥€ ф≥лософськоњ наукиї, Ђ‘≥лософ≥€ праваї та ≥нш≥.

ќсновним надбанн€м гегел≥вськоњ ф≥лософ≥њ стало створенн€ теор≥њ д≥алектики €к певного розум≥нн€ д≥йсност≥ ≥ ф≥лософського методу п≥знанн€.

ƒ≥алектика в розум≥нн≥ √егел€ пол€гаЇ у безперервному розвитку сущого, джерелом €кого Ї д≥алектична суперечн≥сть. ”се в св≥т≥ ви€вл€Ї свою протилежн≥сть (теза Ц антитеза). ¬заЇмод≥€ цих протилежностей породжуЇ третю стад≥ю, в €к≥й протилежност≥ обТЇднуютьс€ ≥ завершуютьс€ повним синтезом, €кий стаЇ вих≥дним пунктом розгортанн€ подальшого розвитку (в основу цього процесу √егелем покладена схема Ђтеза-антитеза-синтезї). «авд€ки процесу Їдност≥ та протиставленн€ протилежностей в≥дбуваЇтьс€ саморозвиток св≥ту. —тверджуючи саморозвиток св≥ту, √егель не мав на уваз≥ матер≥альний, природн≥й св≥т, основою процесу безперервного розвитку Ї св≥товий розум. —в≥т в ф≥лософ≥њ √егел€ Ї н≥що ≥нше, €к ≥стор≥€ розгортанн€ ≥ розкритт€ божественного начала.

¬ основ≥ ф≥лософськоњ системи √егел€ лежить пон€тт€ Ђјбсолютноњ ≥дењї або Ђјбсолютного духуї. ƒл€ √егел€ св≥т Ї упор€дкованим, доц≥льним, в ньому пануЇ гармон≥€ ≥ лог≥ка, тобто розумн≥сть. ќсновою всього св≥ту Ї обТЇктивно ≥снуючий св≥товий розум. √егель був рел≥г≥йною людиною ≥ дл€ нього всесв≥тн≥м јбсолютним духом може бути т≥льки Ѕог.

јбсолютна ≥де€ Ї першоосновою, субстанц≥Їю всього ≥снуючого, ≥стинного св≥ту. јбсолютна ≥де€ розкриваЇ себе в процес≥ розвитку. ѕроцес розвитку абсолютноњ ≥дењ Ї, разом з тим, процесом твор≥нн€, мета €кого самоп≥знанн€. јбсолютний дух прагне до самоусв≥домленн€, розкриваЇ себе в створеному ≥ дос€гаЇ найвищого зд≥йсненн€ в людському дус≥. ’ристи€нська ≥де€ створенн€ Ѕогом св≥ту у ф≥лософськ≥й концепц≥њ √егел€ означаЇ Ђвнесенн€ї в св≥т розумност≥.

√егель вважаЇ, що неск≥нченна ≥ в≥чна природа јбсолютноњ ≥дењ може виразити себе т≥льки через власне самозапереченн€, т≥льки в такому процес≥, в €кому вона набуваЇ ск≥нченоњ форми свого ≥снуванн€ Ц форми природи ≥ людськоњ ≥стор≥њ. —початку јбсолютна ≥де€ зд≥йснюЇ себе у простор≥ (в природ≥), а пот≥м у час≥ (в ≥стор≥њ людства), ≥ приходить до абсолютного самоп≥знанн€ у духовн≥й культур≥ людства. ¬ищим ступенем самоп≥знанн€ јбсолютноњ ≥дењ Ї ф≥лософ≥€. Ћюдина з њњ мисленн€м, культурою, ≥стор≥Їю Ї стрижнем Ѕожественного одкровенн€.

” своњй Ђ‘еноменолог≥њ духуї √егель розкриваЇ ≥стор≥ю розвитку людського духу. √егель вважав, що ≥ндив≥д не народжуЇтьс€ з готовим знанн€м ≥ розвиненим розумом, духовний розвиток ≥ндив≥да зд≥йснюЇтьс€ через освоЇнн€ культури людства. ƒуховна культура людства Ц це розвиток јбсолютноњ ≥дењ в ≥сторичному час≥, в≥д простих форм св≥домост≥ ≥ самосв≥домост≥ до складних форм Ц моральноњ св≥домост≥, рел≥г≥њ, мистецтва ≥ ф≥лософ≥њ. ћетою духовного розвитку людини Ї ос€гненн€ абсолютного знанн€ ≥ усв≥домленн€ своЇњ Їдност≥ з Ѕожественним розумом. ‘≥лософ≥€ Ї вершиною еволюц≥њ духу, де в≥дбуваЇтьс€ зустр≥ч ≥ндив≥дуального людського розуму з всесв≥тн≥м Ѕожественним розумом.

Ќовий п≥дх≥д у гносеолог≥њ √егел€ в тому, що субТЇктом п≥знанн€ ви€вл€тьс€ не ≥ндив≥д €к природна ≥стота, а сусп≥льство. ≤ндив≥д виступаЇ Ђвт≥ленн€мї сусп≥льства, т≥льки в так≥й €кост≥ в≥н Ї здатним до п≥знанн€. ‘≥лософ≥€ √егел€ розкриваЇ сусп≥льний, культурно-≥сторичний характер людськоњ св≥домост≥.

Ќа в≥дм≥ну в≥д  анта, √егель був впевнений у можливост≥ дос€гненн€ абсолютного знанн€ тому, що людський розум Ї в≥дбитком Ѕожественного розуму.  ант вважав, що ≥снуЇ межа наукового п≥знанн€, √егель же стверджуЇ, що потр≥бна просто принципово ≥нша наука з ≥ншими методами. “акою наукою в≥н вважав свою ф≥лософ≥ю, основним методом €коњ Ї д≥алектика.

√егел≥вська д≥алектична система включаЇ в себе б≥л€ сорока категор≥й (бутт€, €к≥сть, к≥льк≥сть, м≥ра, €вище ≥ сутн≥сть, форма ≥ зм≥ст, матер≥€, закон, випадков≥сть ≥ необх≥дн≥сть, можлив≥сть ≥ д≥йсн≥сть, ц≥ле ≥ частина, причина ≥ насл≥док, свобода ≥ необх≥дн≥сть, протилежн≥сть, суперечн≥сть тощо). –озкриваютьс€ у процес≥ розвитку в≥д абстрактних, простих, б≥дних за зм≥стом до конкретних, складних категор≥й. ¬заЇмозвТ€зок ≥ розвиток категор≥й, перех≥д кожноњ категор≥њ до ≥ншоњ зд≥йснюЇтьс€ законом≥рним шл€хом. ќсновними законами д≥алектичного розвитку у √егел€ виступають закон переходу к≥льк≥сних зм≥н в €к≥сн≥, закон Їдност≥ та взаЇмоперетворенн€ протилежностей ≥ закон запереченн€ запереченн€.

√егел≥вська ≥де€ д≥алектичного розвитку значно вплинула на його концепц≥ю ф≥лософ≥њ ≥стор≥њ. ≤сторичний розвиток розум≥Їтьс€ √егелем €к л≥н≥йний процес сходженн€ в≥д нижчого до вищого сусп≥льного стану. ÷е Їдиний всесв≥тньо-≥сторичний процес. Ќе вс≥ народи р≥вною м≥рою включен≥ в цей процес. «а √егелем, Ї ≥сторичн≥ ≥ не≥сторичн≥ народи. ≤сторичн≥ народи безпосередньо мають причетн≥сть до реал≥зац≥њ лог≥ки ≥стор≥њ, вони усв≥домлюють свою ≥стор≥ю €к частину всесв≥тньо-≥сторичного руху. Ќе≥сторичн≥ народи (народи јфрики, ѕ≥вденноњ јмерики, словТ€нськ≥ народи) не здатн≥ на усв≥домленн€ своЇњ ≥сторичноњ дол≥, на творче застосуванн€ ≥сторичного досв≥ду. ¬ основ≥ людськоњ ≥стор≥њ Ц розумний початок, тому ≥стор≥€ маЇ законом≥рний ≥ необх≥дний характер. ћета кожного народу пол€гаЇ в усв≥домленн≥ ≥сторичноњ необх≥дност≥, законом≥рност≥ ≥стор≥њ у визначенн≥ свого м≥сц€ в цьому процес≥. —вобода виступаЇ у √егел€ сенсом ≥стор≥њ. ≤стор≥€, за його думкою, повинна завершитис€ таким сусп≥льно-державним станом, де будуть в≥льн≥ вс≥. ≤стор≥€ маЇ свою власну внутр≥шню лог≥ку, а ≥ндив≥ди, народи, людство в ц≥лому Ц лише матер≥ал дл€ реал≥зац≥њ ц≥Їњ лог≥ки, без творчост≥ особистост≥. ƒол€ окремих особистостей Ц лише незначний еп≥зод у всесв≥тньо-≥сторичн≥й драм≥. якщо  ант п≥дкреслюЇ безумовну ц≥нн≥сть кожноњ особистост≥, а його категоричний ≥мператив Ї забороною використовувати людину, перетворювати њњ на зас≥б, то √егель вважав Ц лог≥ка ≥стор≥њ, значенн€м всесв≥тньо-≥сторичних закон≥в перевершують ц≥нн≥сть ≥ значенн€ ≥ндив≥дуального житт€, а право св≥тового розуму вище прав особистост≥.

ќдним з перших критик≥в √егел≥вськоњ ф≥лософ≥њ став Ћ.‘ейербах (1804-1872 рр.). у своњх прац€х Ђƒо критики ф≥лософ≥њ √егел€ї, Ђ—утн≥сть христи€нстваї та ≥нших, ‘ейЇрбах остаточно переор≥ЇнтовуЇ класичну ф≥лософ≥ю на проблеми людини, њњ сутност≥, в≥дчуженн€ ≥ свободи. ÷ентром ф≥лософ≥њ ‘ейЇрбаха стала морально-етична та антрополог≥чна проблематика.

—вою ф≥лософську концепц≥ю ‘ейЇрбах ірунтуЇ на протилежних ф≥лософському ≥деал≥зму засадах, намагаючись переосмислити традиц≥йне дл€ класичноњ ф≥лософ≥њ пон€тт€ субТЇкта. —убТЇктом дл€ нього виступаЇ не п≥знавальна ≥стота, основна ознака €коњ Ц на€вн≥сть розуму, а ц≥л≥сна людина, в Їдност≥ њњ духовних, т≥лесних ≥ родових (сусп≥льних) €костей. Ћюдину ‘ейЇрбах розум≥Ї €к вищу природну ≥стоту, вище Ц завд€ки тому, що вона Ї сусп≥льною ≥стотою. “обто вс≥ природн≥ €кост≥ людини вдосконален≥ ≥ зм≥нен≥ сусп≥льством. Ћюдина Ї ун≥версальною ≥ активною ≥стотою, €ка не просто пристосовуЇтьс€ до навколишнього середовища, а перетворюЇ його родовими силами, €к≥ через освоЇнн€ культури стали њњ власними силами.

–одова сутн≥сть людини про€вл€Їтьс€ т≥льки ≥ сп≥лкуванн≥, у м≥ж ≥ндив≥дуальних стосунках я ≥ “и. ™дн≥сть ≥ взаЇмозвТ€зок я ≥ “и стаЇ основою моральноњ концепц≥њ ‘ейЇрбаха. Ѕезпосередн€ м≥жособист≥сна комун≥кац≥€ Ї сферою реал≥зац≥њ людиною своЇњ родовоњ сутност≥, сферою розвитку суто людських зд≥бностей ≥ндив≥да.

«начне м≥сце в творчост≥ ‘ейЇрбаха пос≥даЇ критика рел≥г≥њ. ƒл€ нього атењзм був безпосередньо повТ€заний з моральною ≥ пол≥тичною вимогою зв≥льненн€ людських сил ≥ оновленн€ сусп≥льства. ѕричиною рел≥г≥њ ‘ейЇрбах вважав почутт€ залежност≥, безсилл€, страху перед природними силами неп≥двладними люд€м. Ћюдське безсилл€ породжуЇ бог≥в. –ел≥г≥€, вважав ‘ейЇрбах, парал≥зуЇ активн≥сть ≥ творч≥ сили людини, тому в≥н пропонуЇ зам≥нити рел≥г≥йний культ культом людини, перенести любов до Ѕога на людей. —воЇр≥дним продовженн€м рел≥г≥њ ‘ейЇрбах вважав ≥деал≥стичну ф≥лософ≥ю. “ому критику рел≥г≥њ в≥н поЇднуЇ з критикою ≥деал≥зму. ¬≥дчуженн€ в≥д людини, њњ родовоњ сутност≥ Ц це те, до чого приход€ть ≥ рел≥г≥€, ≥ ≥деал≥зм.

 





ѕоделитьс€ с друзь€ми:


ƒата добавлени€: 2015-11-05; ћы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 566 | Ќарушение авторских прав


ѕоиск на сайте:

Ћучшие изречени€:

“ак просто быть добрым - нужно только представить себ€ на месте другого человека прежде, чем начать его судить. © ћарлен ƒитрих
==> читать все изречени€...

2283 - | 2028 -


© 2015-2024 lektsii.org -  онтакты - ѕоследнее добавление

√ен: 0.028 с.