Ћекции.ќрг


ѕоиск:




 атегории:

јстрономи€
Ѕиологи€
√еографи€
ƒругие €зыки
»нтернет
»нформатика
»стори€
 ультура
Ћитература
Ћогика
ћатематика
ћедицина
ћеханика
ќхрана труда
ѕедагогика
ѕолитика
ѕраво
ѕсихологи€
–елиги€
–иторика
—оциологи€
—порт
—троительство
“ехнологи€
“ранспорт
‘изика
‘илософи€
‘инансы
’ими€
Ёкологи€
Ёкономика
Ёлектроника

 

 

 

 


“ема 1: ‘≥лософ≥€, њњ предмет ≥ роль в сусп≥льств≥




ћета:

- ѕ≥знавальна: познайомитись з пон€тт€м ф≥лософ≥€, њњ предметом, структурою, категоричним апаратом.

- ¬иховна: виховати висококультурну особист≥сть.

- –озвиваюча: розвити п≥знавальн≥ процеси (п≥знавально-псих≥чн≥ процеси: памТ€ть, абстрактне мисленн€, увага, у€ва).

ѕлан лекц≥њ:

1. —утн≥сть ≥ структура св≥тогл€ду.

2. —пециф≥ка ф≥лософського знанн€. ‘≥лософ≥€ ≥ наука.

3. –оль ф≥лософ≥њ у житт≥ сусп≥льства й особистост≥.

 

¬же дв≥ з половиною тис€ч≥ рок≥в ≥снуЇ ф≥лософ≥€ €к нев≥дТЇмна частина духовноњ культури людства. ” центр≥ своЇњ уваги вона тримаЇ гуман≥стичну проблематику, тобто проблеми людського ≥снуванн€. јле ц≥ проблеми постають ≥ перед ≥ншими формами культури, наукою ≥ мистецтвом, правом ≥ рел≥г≥Їю, тощо. ўож саме в≥др≥зн€Ї ф≥лософ≥ю в≥д них?

ќсоблив≥сть ф≥лософ≥њ пол€гаЇ у тому, що вона опинилась м≥ж св≥тогл€дом ≥ наукою, €к≥ Ї принципово р≥зними формами духовного освоЇнн€ св≥ту. Ќаука вважаЇ умовою та ≥деалом наукового знанн€ неупереджене, незац≥кавлене, максимально обТЇктивне, позбавлене в≥д субТЇктивних Ђнашаруваньї, тобто ц≥нностей ≥ оц≥нок в≥дображенн€ д≥йсност≥.

Ќаука намагаЇтьс€ п≥знати св≥т, €ким в≥н Ї Ђсам по соб≥ї, незалежно в≥д того €ким би його хот≥ла бачити людина. —фера науки Ц факти. —в≥тогл€д принципово ≥нший, бо це позиц≥€ людини. Ѕудь-€ке знанн€ стаЇ елементом св≥тогл€ду, €кщо це знанн€ ор≥Їнтоване на бутт€ людини ≥ маЇ ц≥нн≥сно-субТЇктивне забарвленн€.

—в≥тогл€д даЇ у€вленн€ про те, €ким св≥т може ≥ маЇ бути, €кщо у ньому ≥снуЇ людина. —в≥т не може вважатис€ завершеним тому, що творчо зм≥нюючись, людина зм≥нюЇ св≥т, в €кому живе...

—в≥тогл€д Ц сукупн≥сть погл€д≥в, оц≥нок, принцип≥в, що визначають найзагальн≥ше баченн€, розум≥нн€ св≥ту, м≥сц€ в ньому людини, а також життЇв≥ позиц≥њ, програми повед≥нки, д≥њ людей. ” св≥тогл€д≥ в найзагальн≥шому вигл€д≥ репрезентована п≥знавально-ц≥нн≥сна система повед≥нки, тобто завд€ки св≥тогл€ду людина маЇ ц≥л≥сне у€вленн€ про св≥т власного бутт€, формуЇ св≥й особистий ≥м≥дж, наб≥р соц≥альних ролей, прагне знайти себе, порозум≥тис€ з близькими, дос€гти гармон≥њ з≥ св≥том.

—в≥тов≥дчутт€ Ц емоц≥йно-психолог≥чна сторона св≥тогл€ду на р≥вн≥ настроњв ≥ почутт≥в.

—в≥тосприйн€тт€ Ц це досв≥д формуванн€ п≥знавальних образ≥в з використанн€м наочних у€влень.

—в≥торозум≥нн€ Ц п≥знавально-≥нтелектуальна сторона св≥тогл€ду.

ќсновне питанн€ ф≥лософ≥њ маЇ дв≥ сторони:

1. ўо первинне: матер≥€ чи св≥дом≥сть?

2. „и п≥знаванний св≥т?

¬ залежност≥ в≥д вир≥шенн€ першоњ сторони питанн€ ф≥лософ≥€ розд≥лилас€ на два головних ≥ протилежних напр€мки: матер≥ал≥зм та ≥деал≥зм.

ћатер≥ал≥зм Ц вважаЇ матер≥ю первинною, а св≥дом≥сть Ц вторинною, продуктом розвитку матер≥њ, њњ власн≥стю.

≤деал≥зм Ц визнав первинним духовне (св≥дом≥сть), а вторинним Ц матер≥альне.

ћожливий також трет≥й напр€мок у ф≥лософ≥њ Ц дуал≥зм, визнанн€ двох незалежних самост≥йних начал: духовного ≥ матер≥ального.

” вир≥шенн≥ другоњ сторони основного питанн€ погл€ди ф≥лософ≥в також розд≥лилис€. ќдн≥ (матер≥ал≥сти, обТЇктивн≥ ≥деал≥сти) вважають, що св≥т п≥знаваний. ≤нш≥ (субТЇктивн≥ ≥деал≥сти) заперечують принципову можлив≥сть п≥знанн€ св≥ту, сутност≥ речей. ÷€ теч≥€ ф≥лософ≥њ називаЇтьс€ агностицизмом.

ќсновна функц≥€ св≥тогл€ду Ц духовне проектуванн€ житт€, визначенн€ головних ор≥Їнтир≥в ≥ сенсу людського ≥снуванн€, самоутвердженн€, самореал≥зац≥ю. —в≥тогл€д у духовн≥й культур≥ людства ч≥тко не окреслений, у залежност≥ в≥д конкретноњ ≥сторичноњ ситуац≥њ в≥н може ви€вл€ти себе мовою мистецтва, морал≥, ф≥лософ≥њ, рел≥г≥њ, транслюючи Ђв≥чн≥ї проблеми людського ≥снуванн€, тобто взаЇмозвТ€зок людини ≥ св≥ту, а саме:

- ’то така людина ≥ €ке њњ становище та призначенн€ у св≥т≥?

- ўо Ї причиною ≥снуванн€, сутн≥стю та першоосновою св≥ту?

- ” чому пол€гаЇ сенс людського житт€?

- ўо таке смерть ≥ чи може людина њњ подолати?

- яка природа добра ≥ зла, ≥стини, краси, справедливост≥?

- ўо таке щаст€ ≥ €к≥ можуть бути шл€хи його дос€гненн€?

- „и можлива свобода ≥ в чому вона?

ќднозначноњ, остаточноњ, зак≥нченоњ в≥дпов≥д≥ нема.  ожна людина, кожне покол≥нн€ ставить ≥ вир≥шуЇ ц≥ питанн€ наново, виход€чи з конкретноњ ≥сторичноњ ситуац≥њ, життЇвого досв≥ду, а в основ≥ реальний, практичний життЇвий ≥нтерес. ” структур≥ св≥тогл€ду можна вид≥лити:

1. ќсновн≥ компоненти св≥тогл€ду (п≥знавальний, ц≥нн≥сний, мотивац≥йно-д≥€льний).

2. ќсновн≥ р≥вн≥ св≥тогл€ду (практичний, теоретичний).

3. “ипи св≥тогл€ду (м≥фолог≥€, рел≥г≥€, ф≥лософський св≥тогл€д).

¬с≥ форми св≥тогл€ду мають Їдиний зм≥ст Ц коло в≥чних проблем (житт€, смерть, безсмерт€, в≥ра, любов, свобода...), а в≥дм≥нн≥сть м≥ж ними пол€гаЇ саме у способ≥ розвТ€занн€ цих проблем.

Ќаприклад, у м≥фолог≥чному св≥тогл€д≥ основою св≥тосприйн€тт€ Ї художньо-образне, символ≥чне в≥дображенн€, у€ва, почутт€ Їдност≥ людини ≥ природи, ≥ндив≥да ≥ людського роду. –ел≥г≥йний св≥тогл€д спираЇтьс€ на в≥ру. ’удожн≥й св≥тогл€д Ї усв≥домленн€м людини ≥ св≥ту у художн≥х образах, символах метафорах. ‘≥лософ≥€ шукаЇ в≥дпов≥д≥ теоретичним способом п≥знанн€, спираючись на лог≥чне мисленн€.

” сучасному св≥т≥ вс≥ форми св≥тогл€ду сп≥в≥снують у духовному житт≥ сусп≥льства ≥ особистост≥, але в ≥стор≥њ вони формувались посл≥довно ≥ в≥д≥гравали, у певний ≥сторичний пер≥од, дом≥нуючу роль,Ц це даЇ п≥дстави визначити ≥сторичн≥ типи св≥тогл€ду.

–иси м≥фолог≥њ: колективно-родовий характер, емоц≥йне сприйн€тт€ св≥ту, синкретизм (нерозумнована Їдн≥сть реального ≥ ≥люзорного, обТЇктивного ≥ субТЇктивного, природнього ≥ неприроднього), анторопосоц≥оморф≥зм (формуванн€ у€ви про св≥т за аналог≥Їю з людським ≥снуванн€м), одухотворенн€ всього сущого. –озпод≥лу на св≥т видимий (природний) ≥ невидимий (надприродний) нема.

–ел≥г≥€ Ц (пер.з лат. Ђсв€т≥стьї)(мета рел≥г≥њ Ц подоланн€ смерт≥). —в≥т у рел≥г≥йному у€вленн≥ розпавс€ на справжн≥й (духовний, божественний, св€щенний, в≥чний) ≥ «емний, уражений смертю. Ѕог Ц надприродн€ сила, людина посинаЇ розгл€датис€ не €к ц≥лком природн€, косм≥чна, т≥лесна ≥стота, а €к особист≥сть, духовно-моральна ≥стота, що маЇ неповторний внутр≥шц≥й св≥т. «в≥дси бере св≥й початок ще одна ≥де€ рел≥г≥йноњ св≥домост≥ Ц ≥де€ ≥ндив≥дуального безсмерт€, самоц≥нн≥сть людськоњ душ≥. ” м≥фолог≥њ не ≥снувало гостроти проблеми смерт≥ внасл≥док пануванн€ цикл≥чного у€вленн€ про час (у€вленн€ про в≥чний кругооб≥г, де все зд≥йснююЇтьс€ ≥ повторюЇтьс€ неодноразово), а у рел≥г≥йному св≥тогл€д≥ час набуваЇ л≥н≥йного характеру ≥ стаЇ незворотним, тобто ≥де€ одноразовост≥ ≥ неповторност≥ под≥й. ÷≥ риси рел≥г≥йного св≥тогл€ду можна вважати ун≥версальними, щодо рел≥г≥йних систем, вин€тком Ї буддизм з його ≥деЇю багаторазового поверненн€ та перевт≥ленн€ душ.

“ерм≥н ф≥лософ≥€ Ц (перекл.з грецькоњ Ц Ђлюбов до мудрост≥ї). ‘≥лософськи проблеми зумовили структуру ф≥лософського знанн€:

1. √носеолог≥ю (теор≥€ п≥знанн€, вченн€ про сутн≥сть, форми, закони п≥знанн€ ≥ мисленн€).

2. ќнтолог≥ю (вченн€ про бутт€).

3. ƒ≥алектику (вченн€ про сутн≥сть ≥ закони розвитку).

4. —оц≥альну ф≥лософ≥ю (теор≥€ сусп≥льного житт€).

5. Ћог≥ку (вченн€ про закони ≥ форми правильного мисленн€).

6. ‘≥лософ≥ю ≥стор≥њ (вченн€ про сутн≥сть, законом≥рн≥сть та сенс ≥сторичного процесу).

7. ≤стор≥ю ф≥лософ≥њ (теор≥€ загально ≥сторичного ф≥лософського розвитку).

8. јкс≥олог≥ю (теор≥€ ц≥нностей).

9. ≈тику (вченн€ про мораль).

10. ≈стетику (вченн€ про природу прекрасного).

11. ‘≥лософську антрополог≥ю (вченн€ про людину).

ѕринципова теоретичн≥сть ≥ п≥знавальна функц≥€ зближують ф≥лософ≥ю ≥ науку, але специф≥ка ф≥лософського п≥знанн€ в≥др≥зн€Їтьс€ зм≥стом, колом проблематики. —пециф≥чний св≥т науки Ц св≥т речей та речових в≥дносин, сфера к≥нцевого. “ому наука не може претендувати на ц≥л≥сне баченн€ св≥ту, а людину вона у змоз≥ розгл€дати т≥льки в њњ Ђречов≥йї проекц≥њ €к обТЇкт, а не €к ц≥л≥сну особист≥сть, в≥льну ≥ творчу ≥стоту. ‘≥лософське п≥знанн€ Ц це осмисленн€ граничних засад мисленн€ ≥ бутт€, що передбачаЇ усв≥домленн€ сутност≥ людини та сенсу людського ≥снуванн€. ‘≥лософська проблематика Ц це сфера неск≥нченного ≥ в≥чного, вона прагне охопити св≥т в його ц≥л≥сност≥, причому центром Ї людина. Ќаука прагне в≥дкинути все субТЇктивне, тод≥ €к у ф≥лософ≥њ субТЇктивний початок граЇ основну роль. Ќаука претендуЇ на ц≥нн≥сну нейтральн≥сть, на суто обТЇктивне в≥дображенн€ реальност≥, зосереджен≥сть на обТЇкт≥, на природ≥ речей. —в≥т науки позбавлений людського сенсу (субТЇктивних ≥нтерес≥в, ц≥лей, бажань). ‘≥лософське п≥знанн€, навпаки, Ї вт≥ленн€м позиц≥й людини-творц€, активного субТЇкта ≥ маЇ ц≥нн≥сне забарвленн€. Ќаукова ≥стина Їдина, а науков≥ теор≥њ одн≥Їњ галуз≥ прагнуть до Їдност≥ ≥ зближенн€. ¬исновки ф≥лософ≥њ позбавлен≥ ч≥ткоњ однозначност≥ ≥ загальноприйн€тност≥. ≤стор≥€ ф≥лософ≥њ Ц це неск≥нченна р≥зноман≥тн≥сть шк≥л, напр€мк≥в, теч≥й, €к≥ доповнюють один одного ≥ не прагнуть обТЇднанн€ ≥ зб≥гу. ∆одне ф≥лософське знанн€ не може претендувати на виключн≥сть, плюрал≥стичн≥сть ф≥лософського знанн€, але не анарх≥ю ф≥лософських систем. ѕопри вс≥ складност≥ ф≥лософського процесу ≥снуЇ Їдина св≥това ф≥лософ≥€ (р≥зноман≥тн≥сть ф≥лософських вчень не виключаЇ суперечливоњ Їдност≥ всесв≥тньо-≥сторичного ф≥лософського розвитку).

≤стина, у тому числ≥ ≥ ф≥лософська, Ї процесом, що встановлюЇтьс€ через в≥льний д≥алог р≥зноман≥тних ф≥лософських систем ≥ концепц≥й. ¬с≥ велик≥ ф≥лософськ≥ системи збер≥гають свою значим≥сть, а вс≥ велик≥ ф≥лософи завжди Ї сучасниками, тод≥ €к в науц≥, навпаки, спостер≥гаЇтьс€ ч≥ткий л≥н≥йно-поступальний розвиток знань, тобто попередн≥ теор≥њ переосмислюютьс€ наново ≥ немаЇ потреби озиратис€ назадЕ

‘ункц≥њ ф≥лософ≥њ: п≥знавальна, св≥тогл€дна, методолог≥чна, критична, ц≥нн≥сно-ор≥Їнтац≥йна, культурно-виховна Е

 

 

“ема 2: ‘≥лософ≥€ стародавнього —ходу.

ћета:

- ѕ≥знавальна: ознайомитись ≥з специф≥кою та проблематикою ф≥лософ≥њ стародавнього —ходу.

- ¬иховна: виховати висококультурну особист≥сть.

- –озвиваюча: розвити п≥знавальн≥ процеси (п≥знавально-псих≥чн≥ процеси: памТ€ть, абстрактне мисленн€, увага, у€ва).

ѕлан лекц≥њ:

1. «ародженн€ ф≥лософськоњ думки. —х≥дний та зах≥дний типи культурного розвитку.

2. —воЇр≥дн≥сть давньо≥нд≥йськоњ ф≥лософ≥њ. Ѕуддизм.

3. ‘≥лософ≥€ стародавнього  итаю.  онфуц≥анство ≥ даосизм.

 

—ьогодн≥ особливо гостро стоњть питанн€ про д≥алог двох культур, про його взаЇмозвТ€зок та взаЇмо доповненн€.

ѕерший аспект, за €ким розр≥зн€ютьс€ сх≥дний ≥ зах≥дний тип культури, Ц це ставленн€ до природи. «ах≥д у своЇму розвитку йшов шл€хом активного перетворенн€ природи ≥ п≥дкоренн€ њњ людин≥. –озвиток техн≥ки ≥ технолог≥њ, науки Ц характерн≥ ознаки зах≥дного типу. —х≥дному типу культури була завжди чужою ≥де€ пануванн€ над природою, тут завжди культивувалось рел≥г≥йне ставленн€ до природи ≥ розвиток самоњ людини Ц на морально-духовне вдосконаленн€ особистост≥, на розвиток њњ ф≥зичних ≥ псих≥чних можливостей, на гармон≥йн≥сть ≥ ц≥л≥сн≥сть њњ внутр≥шнього св≥ту.

ƒруга в≥дм≥нн≥сть культур пол€гаЇ в особливост€х сусп≥льного житт€, в систем≥ пасивних соц≥альних ц≥нностей. ≤сторичний процес, ц≥нност≥ демократ≥њ, правовоњ держави, свобода ≥ суверенн≥сть особистост≥ Ц все це Ї дос€гненн€ми зах≥дного типу культури. —усп≥льства сх≥дного типу прагнуть до збереженн€ себе ≥ своЇњ культури у традиц≥йному стан≥, а саме консерватизм у соц≥альних стосунках з обмеженн€м ≥ндив≥дуальноњ свободи в ≥мТ€ ≥нтерес≥в сусп≥льства.

“рет≥й аспект Ц це духовно-психолог≥чн≥ риси людини певноњ культури. Ћюдин≥ зах≥дного типу притаманн≥ б≥льшою м≥рою рац≥онально-лог≥чний стиль мисленн€, мисленн€ —ходу ≥нтуњтивне, м≥стичне, рел≥г≥йне.

‘≥лософ≥€ Ї в≥дображенн€м певноњ культури, тому зах≥дна ф≥лософ≥€ ор≥Їнтована переважно на ≥деал рац≥онального знанн€, наукове п≥знанн€, а ф≥лософська традиц≥€ сх≥дного типу ви€вл€Ї себе у таких формах духовноњ культури, €к рел≥г≥€, мистецтво, мораль.

‘≥лософська думка —тародавньоњ ≤нд≥њ представлена великою к≥льк≥стю ф≥лософських систем ≥ шк≥л, €к≥ в≥дштовхувались в≥д ведичноњ традиц≥њ. ¬едична л≥тература м≥стила в соб≥ стародавн≥ м≥фолог≥чн≥ у€вленн€ ≥нд≥йського народу та складалась з г≥мн≥в, молитв, закл€ть, жертовних формул. ѕ≥зн≥ше з тлумаченн€м ¬ед зТ€вл€ютьс€ тексти рел≥г≥йно ф≥лософських коментар≥в ведичноњ л≥тератури, так зван≥ ”пан≥шади.

„астина ф≥лософських систем ≤нд≥њ визнавала авторитет ¬ед, вони називались ортодоксальними (тобто такими, що дотримуютьс€ традиц≥њ, правов≥рними) до них в≥днос€тьс€ ф≥лософськ≥ школи санкхТ€, нТ€€, вайшнешики, йога, м≥манса, веданта. Ќеортодоксальн≥ ф≥лософськи системи, €к≥ в≥дмовл€ютьс€ в≥д духовного звТ€зку з ¬едами, - джайн≥зм, буддизм ≥ чарвака.

«агальносв≥тогл€дн≥ у€вленн€ ≥нд≥йськоњ культури:

- —прийн€тт€ предметно-чуттЇвого св≥ту €к повноњ ≥люз≥њ, справжньоњ реальн≥стю Ї безособиста, споконв≥чна сила, божественний јбсолют;

- ¬ченн€ про сансару, тобто про переселенн€ ≥ перетворенн€ душ≥, про в≥чний кругооб≥г житт€;

- ≤де€ карми Ц закону обумовленост≥ житт€ людей та њх перероджень сукупн≥стю добрих ≥ поганих вчинк≥в у попередньому ≥снуванн≥.

- ≤дењ кастового под≥лу сусп≥льства, тобто у€вленн€ про належн≥сть кожноњ людини в≥д народженн€ до одн≥Їњ з чотирьох прошарк≥в населенн€.

—падкоЇмцем ≥ критиком-реформатором цих традиц≥й став легендарний царевич √аутама, перший Ѕудда (тобто Ђпросв≥тленийї). ѕ≥сл€ шести рок≥в сумн≥в≥в та пошук≥в йому раптово в≥дкриваЇтьс€ ≥стина житт€, ≥ в≥н створюЇ своЇ рел≥г≥йно-ф≥лософське вченн€, €ке належить до числа трьох найпоширен≥ших св≥тових рел≥г≥й (пор€д з христи€нством та ≥сламом). ќсновним л≥тературним джерелом буддизму Ї зб≥рка Ђ“≥п≥такаї (Ђ“ри корзиниї), а вченн€ Ѕудда виклав у вигл€д≥ чотирьох тез, тобто Ђблагородних ≥стинї.





ѕоделитьс€ с друзь€ми:


ƒата добавлени€: 2015-11-05; ћы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 412 | Ќарушение авторских прав


ѕоиск на сайте:

Ћучшие изречени€:

¬ы никогда не пересечете океан, если не наберетесь мужества потер€ть берег из виду. © ’ристофор  олумб
==> читать все изречени€...

2087 - | 1918 -


© 2015-2024 lektsii.org -  онтакты - ѕоследнее добавление

√ен: 0.017 с.