Теорія запобігання злочинності

Основні напрями та засоби правового регулювання запобіжної діяльності щодо злочинності такі:

а) позитивне регулювання суспільних відносин, які право взя­
ло під свою охорону, виховна функція права;

б) встановлення у праві заборон, які стосуються деяких видів
діяльності, що можуть сприяти злочинним проявам;

в) конституційні засади запобігання злочинності;

г) законодавчі акти, що передбачають обов'язки запобіжної
діяльності, визначають обмеження, застереження запобіжного ха­
рактеру;

ґ) інші нормативно-правові акти, що регулюють організацію, порядок, форми і засоби діяльності щодо запобігання злочинності.

Позитивна роль права здійснюється через регулювання суспільних відносин, процесів, правил суспільного співжиття. Нормами конституційного та інших галузей права стимулюється суспільне корисна та суспільне прийнятна поведінка, закріплю­ються суспільні відносини, які за своєю сутністю несумісні зі злочинністю, виключають правові можливості формування та реалізації причин і умов злочинних проявів. Тим самим право створює засади зміцнення та реалізації антикриміногенного потенціалу суспільства та його інститутів.

Роль права у забезпеченні запобігання злочинності не обме­жується позитивним регулюванням. Запобіжне значення мають правові заборони, які визначаються правом стосовно відносин і поведінки, що розходяться із суспільними інтересами та інтереса­ми забезпечення прав і свобод громадян, через що за їх вчинення встановлюється юридична відповідальність. Запобіжне значення мають також виховна та освітня функції права, завдяки яким по­ширюються правові знання, робиться вплив на свідомість людей, підвищується їхня правова культура та повага до закону. Важливе значення у забезпеченні запобігання злочинності мала б також службова роль права у разі нормативного визначення підстав, умов, порядку, суб'єктів, їх прав, правових засобів та обов'язків здійснення запобіжної діяльності, зокрема спеціально-криміно­логічного напряму.

Правове забезпечення запобігання злочинності в Україні ще не має системного характеру, складається з низки норм галузевого за-

335

Глава 8

конодавства, інколи не узгодженого між собою, та відомчих право­вих актів. Важливі положення щодо ролі і значення запобіжної діяльності, її змісту, відповідності принципам справедливості, гу­манності, законності, що містяться у багатьох міжнародних право­вих актах, до яких приєдналася Україна, фактично не стали змістом її національного законодавства, в основному невідомі суб'єктам запобіжної діяльності, нерідко їх не дотримуються. Це стосується низки положень Загальної декларації прав людини, Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, Кодек­су поведінки службових осіб по підтриманню правопорядку, Керівних принципів у галузі запобігання злочинності та кримі­нального правосуддя тощо.

Основою правової системи з усіх питань правового регулюван­ня є Конституція. У Конституції України, на жаль, немає норм, які б прямо визначали обов'язки держави та ЇЇ органів щодо запобіган­ня злочинності. Проте міститься ряд статей, аналіз яких дає змогу визначити ставлення Конституції до цієї державної і, загалом, суспільної діяльності, конституційні основи її здійснення.

Перш за все, у ст. 1 Конституції Україна проголошується пра­вовою державою. До основних характеристик правової держави належить забезпечення сталого правопорядку, яке досягається значною мірою завдяки підвищенню правової культури, ціле­спрямованої діяльності щодо запобігання правопорушенням. Запобігання злочинності, таким чином, — невід'ємна функція правової держави, а упорядкування правовими нормами вико­нання цієї функції — важлива умова формування правової дер­жави. Низка статей Конституції визначає обов'язки держави, здійснення яких може бути повним і комплексним лише у разі проведення діяльності щодо запобігання злочинності. Це сто­сується обов'язків держави щодо утвердження і забезпечення прав і свобод людини (ст. 3), захисту прав усіх суб'єктів права власності (статті 13, 41), особливої охорони землі як основного національного багатства та гарантуванню права власності на зем­лю (ст. 14), захисту життя людини (ст. 27), її свободи та особис­тої недоторканності (ст. 29), недоторканності житла (ст. ЗО), таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (ст. 31), забезпечення права на безпечне для жит-

336