Таким чином, підставою обмеження права людини на вільний розвиток своєї особистості у контексті ст. 23 Конституції України мають бути визнані діяльнісні порушення прав і свобод інших людей. Інакше кажучи, про наявність їхнього порушення можуть свідчити тільки діяльнісні прояви особи у вигляді конкретних вчинків, діяльності, а у разі кваліфікації порушення як злочину — також і бездіяльність як форма діяння, яким порушуються права і свободи інших людей.
До речі, Кодекс України про адміністративні правопорушення як одне зі своїх завдань окремою нормою (ст. 6) передбачає запобігання адміністративним правопорушенням, а також суб'єктів і їх функції щодо його здійснення та застосування адміністративних стягнень з метою запобігання вчиненню нових правопорушень.
Відомо, що виникненню і формуванню криміногенної орієнтації та кримінальної мотивації і мотиву вчинення конкретного злочину нерідко передує (або супроводжує) вчинення анти-суспільних діянь, які Кодексом про адміністративні правопорушення кваліфіковані як адміністративні правопорушення. Через це запобігання адміністративному правопорушенню опосередковано виконує також функцію запобігання злочину, який може бути вчинений після адміністративного правопорушення. Хоча Кримінальний кодекс 2001 р. відмовився від адміністративної преюдиції і містить склади злочинів, які мають лише самостійні ознаки і не є повторенням адміністративного правопорушення, у реальному житті вчинення останнього нерідко є свідченням зростання суспільної небезпечності особи і її діяння, що з певною мірою ймовірності може «перерости» у злочинний прояв.
Наведені міркування щодо ст. 23 Конституції України як правової підстави здійснення діяльності щодо індивідуального запобігання злочинам дають змогу зробити такі висновки:
1. Конституція України (ст. 23) передбачає можливість обме
ження права на вільний розвиток особистості.
2. Підставою цього обмеження може бути лише порушення
прав і свобод інших людей.
3. Порушення прав і свобод інших людей повинно бути діяль
нішим, тобто мати форму вчинку, діяльності, які оцінюються як
протиправна поведінка.
339
Глава 8
4. Серед форм обмеження права на вільний розвиток особи по
ряд із заходами відповідальності (кримінальної або адміністратив
ної) немає підстав виключати і засоби запобігання цим діяль-
нісним порушенням, у тому числі у формі індивідуального кримі
нологічного запобігання.
5. Правовою підставою діяльності щодо індивідуального запо
бігання злочину може бути лише правопорушення (дія або
бездіяльність) тієї особи, стосовно якої визнається доцільним і
потрібним здійснення такої індивідуально-запобіжної діяльності.
За такого предметно-діяльнісного правового визначення підстав
запобігання злочинам, включаючи його індивідуальне спрямуван
ня, воно не суперечить Конституції України, а має принципову
конституційну підставність.
6. Діяльність щодо запобігання злочинності має здійснюватися
з дотриманням визначених Конституцією України прав і свобод
людини і громадянина.
Наступною після Конституції України ланкою у системі правового регулювання діяльності щодо запобігання злочинності є кон ституційні закони та кодифіковані законодавчі акти. Запобіжну функцію перших слід предметне розглядати одночасно з їх прийняттям. На жаль, деякі з них ще не прийняті. Коротко розглянемо правозабезпечуючу функцію кодифікованих актів щодо запобігання злочинам.
Передусім відзначимо роль Кримінального кодексу України та взагалі кримінального права у регулюванні запобігання злочинності. У ньому окреслено коло діянь, вчинення яких заборонено під загрозою кримінальної відповідальності, що має загальнопре-вентивне значення. Нормами кримінального закону про систему покарань, порядок та умови їх призначення, звільнення від покарання тощо встановлюється певний правовий режим для засуджених, а також звільнених від кримінальної відповідальності та покарання, що має значення для запобігання з їхнього боку рецидиву. Безпосереднє запобіжне значення мають визначені для цих осіб правообмеження, спеціальні правила та обов'язки, нагляд та контроль за ними правоохоронних органів та громадськості. Юридичне обґрунтування для застосування заходів індивідуального запобігання рецидиву злочинів створює кримінально-правовий
340
