Теорія запобігання злочинності

Таким чином, підставою обмеження права людини на вільний розвиток своєї особистості у контексті ст. 23 Конституції України мають бути визнані діяльнісні порушення прав і свобод інших лю­дей. Інакше кажучи, про наявність їхнього порушення можуть свідчити тільки діяльнісні прояви особи у вигляді конкретних вчинків, діяльності, а у разі кваліфікації порушення як злочину — також і бездіяльність як форма діяння, яким порушуються права і свободи інших людей.

До речі, Кодекс України про адміністративні правопорушення як одне зі своїх завдань окремою нормою (ст. 6) передбачає запобіган­ня адміністративним правопорушенням, а також суб'єктів і їх функції щодо його здійснення та застосування адміністративних стягнень з метою запобігання вчиненню нових правопорушень.

Відомо, що виникненню і формуванню криміногенної орієн­тації та кримінальної мотивації і мотиву вчинення конкретного злочину нерідко передує (або супроводжує) вчинення анти-суспільних діянь, які Кодексом про адміністративні правопору­шення кваліфіковані як адміністративні правопорушення. Через це запобігання адміністративному правопорушенню опосередко­вано виконує також функцію запобігання злочину, який може бути вчинений після адміністративного правопорушення. Хоча Кримінальний кодекс 2001 р. відмовився від адміністративної преюдиції і містить склади злочинів, які мають лише самостійні ознаки і не є повторенням адміністративного правопорушення, у реальному житті вчинення останнього нерідко є свідченням зростання суспільної небезпечності особи і її діяння, що з певною мірою ймовірності може «перерости» у злочинний прояв.

Наведені міркування щодо ст. 23 Конституції України як право­вої підстави здійснення діяльності щодо індивідуального запобігання злочинам дають змогу зробити такі висновки:

1. Конституція України (ст. 23) передбачає можливість обме­
ження права на вільний розвиток особистості.

2. Підставою цього обмеження може бути лише порушення
прав і свобод інших людей.

3. Порушення прав і свобод інших людей повинно бути діяль­
нішим, тобто мати форму вчинку, діяльності, які оцінюються як
протиправна поведінка.

339

Глава 8

4. Серед форм обмеження права на вільний розвиток особи по­
ряд із заходами відповідальності (кримінальної або адміністратив­
ної) немає підстав виключати і засоби запобігання цим діяль-
нісним порушенням, у тому числі у формі індивідуального кримі­
нологічного запобігання.

5. Правовою підставою діяльності щодо індивідуального запо­
бігання злочину може бути лише правопорушення (дія або
бездіяльність) тієї особи, стосовно якої визнається доцільним і
потрібним здійснення такої індивідуально-запобіжної діяльності.
За такого предметно-діяльнісного правового визначення підстав
запобігання злочинам, включаючи його індивідуальне спрямуван­
ня, воно не суперечить Конституції України, а має принципову
конституційну підставність.

6. Діяльність щодо запобігання злочинності має здійснюватися
з дотриманням визначених Конституцією України прав і свобод
людини і громадянина.

Наступною після Конституції України ланкою у системі право­вого регулювання діяльності щодо запобігання злочинності є кон­ ституційні закони та кодифіковані законодавчі акти. Запобіжну функцію перших слід предметне розглядати одночасно з їх прийняттям. На жаль, деякі з них ще не прийняті. Коротко розгля­немо правозабезпечуючу функцію кодифікованих актів щодо запобігання злочинам.

Передусім відзначимо роль Кримінального кодексу України та взагалі кримінального права у регулюванні запобігання злочин­ності. У ньому окреслено коло діянь, вчинення яких заборонено під загрозою кримінальної відповідальності, що має загальнопре-вентивне значення. Нормами кримінального закону про систему покарань, порядок та умови їх призначення, звільнення від пока­рання тощо встановлюється певний правовий режим для засудже­них, а також звільнених від кримінальної відповідальності та по­карання, що має значення для запобігання з їхнього боку рециди­ву. Безпосереднє запобіжне значення мають визначені для цих осіб правообмеження, спеціальні правила та обов'язки, нагляд та кон­троль за ними правоохоронних органів та громадськості. Юридич­не обґрунтування для застосування заходів індивідуального за­побігання рецидиву злочинів створює кримінально-правовий

340