Теорія запобігання злочинності

тя і здоров'я довкілля та відшкодування завданої порушенням цього права шкоди (ст. 50).

Слід відзначити, що передбачені у Розділі II Конституції України права і свободи людини і громадянина, у тому числі вільність і рівність усіх людей у своїй гідності та правах (ст. 21), право кожної людини на вільний розвиток своєї особистості (ст. 23), право на свободу та особисту недоторканність (ст. 29), на недоторканність житла (ст. ЗО), на невтручання в її особисте жит­тя, недопущення без згоди особи збирання, зберігання, викорис­тання та поширення конфіденційної інформації про неї (ст. 32), стали трактуватися деякими службовими особами, окремими на­родними депутатами, а також державними наглядовими органами як такі, що виключають можливість вести діяльність стосовно індивідуального запобігання правопорушенням, у тому числі зло­чинам, унеможливлюють законодавче визначення обов'язку її проведення. Це питання потребує більш детального аналізу.

По-перше, слід звернути увагу на те, що у низці статей Розділу II Конституції України передбачено виключення та засте­реження щодо здійснення зазначених у них прав. Ці виключення обумовлюються необхідністю запобігання злочинові, його перепи­нення (у редакції ст. 29. — Авт.), врятування життя людей чи майна (ст. ЗО) або в інших виняткових випадках, передбачених Конституцією чи законом. Таким чином, інтереси запобігання або припинення злочину та деякі інші суспільні інтереси, передбачені Конституцією або законом, визначені Конституцією України як підстава для незастосування, можливо тимчасового, у повному обсязі гарантованих Конституцією прав і свобод людини і грома­дянина. Інтереси запобігання злочину визначені як достатня підстава для зазначеного виключення із загального консти­туційного гарантування вказаних прав і свобод.

По-друге, ст. 23 Конституції України визначає принциповий критерій можливого обмеження права людини на вільний розвиток. Останній, як слід розуміти, включає право на свободу, особисту, житлову, інформаційну недоторканність, невтручання в особисте і сімейне життя. Таким критерієм, згідно зі ст. 23, є дотримання прав і свобод інших людей. Тобто право на вільний розвиток особи­стості гарантується, якщо при цьому «не порушуються права і сво-

337

Глава 8

боди інших людей». Виникають насамперед питання щодо кола, обсягу прав і свобод інших людей, які не можуть бути порушені. Очевидно, згідно з принципом рівності прав усіх людей (ст. 21) об­сяг прав і свобод інших людей, які не можуть бути порушені для гарантування вільного розвитку особистості певної людини, є той самий, який визначений у Розділі II Конституції України. Тобто у разі порушення особою конституційних прав і свобод людини і гро­мадянина, у тому числі на вільний розвиток їхньої особистості, на життя, повагу до гідності, свободу та особисту недоторканність, недоторканність житла, невтручання в особисте сімейне життя, на право власності, включаючи право власності на землю тощо, вільний розвиток особистості особи порушника може бути обме­жений. При цьому слід зазначити, що всі гарантовані Консти­туцією України права і свободи людини і громадянина взяті під охорону Кримінальним кодексом України, про що прямо зазначе­но у ст. 1 Кодексу. Таким чином, порушення цих прав є одночасно злочином, передбаченим Кримінальним кодексом України, вклю­чаючи підготовку до злочину, і законною підставою обмеження вільного розвитку людини в контексті ст. 23 Конституції України. По-третє, принципово важливим для визначення підстав мож­ливого обмеження права людини на вільний розвиток у контексті ст. 23 Конституції України є з'ясування характеру передбаченого у ній порушення прав і свобод інших людей, яке може розглядатися як така підстава. Вище вже висловлено міркування щодо кола прав і свобод інших людей, які не можуть порушуватися під загро­зою застосування обмеження права на вільний розвиток особис­тості порушника. Тепер потрібно визначитися щодо форми такого порушення, за наявності якої для порушника настають небажані наслідки у вигляді обмеження його права на вільний розвиток осо­бистості. Як зазначено у Кримінальному кодексі України (ст. 1) для здійснення свого завдання, у тому числі щодо охорони прав і свобод людини і громадянина, Кодекс визначає, які суспільно не­безпечні діяння є злочинами. Так само ставиться до визначення форми адміністративно-караних правопорушень, у тому числі по­рушень прав і свобод людини і громадянина, Кодекс України про адміністративні правопорушення, який передбачає відпові­дальність також за конкретні діяння.

338