Теорія запобігання злочинності

обумовлюючим комплексом становить його центральну частину, визначає генеральне завдання цієї науки щодо забезпечення ви­рішення проблем, які охоплюються ЇЇ предметом. Інша річ, що кожний елемент наукового знання, представлений у теорії кримі­нології як її предмет, має свій безпосередній предмет у вигляді відповідних соціальних відносин, у тому числі соціальної практи­ки, наукове вирішення проблем яких, їхнє теоретичне обґрунту­вання становить його предметне завдання. Теоретичні засади тако­го предмета, наразі теорія запобігання злочинності, не «спирають­ся на теоретичні положення кримінології», а є складовою її теорії, органічно пов'язаною з іншими складовими цієї науки, зокрема з теоріями злочинності, її детермінації, особи злочинця, має спільну теоретичну концепцію щодо їх розуміння та розв'язання.

По-друге, той факт, що теорія запобігання злочинності у певній частині, зокрема у теоретичному обґрунтуванні запобіжних за­ходів, тактики і методики їхнього застосування тощо, ніби вихо­дить за межі теорії кримінології та користується здобутками інших наук, приміром педагогіки, психології, соціології тощо, не є аргументом для «відокремлення» теорії цієї запобіжної діяльності від теорії кримінологічної науки. Крімінологія як синтетична на­ука не лише взаємодіє з іншими науками, користується їхніми здо­бутками, але й у вирішенні деяких проблем певною мірою інтег­рується з ними, насамперед з філософією, психологією, соціо­логією тощо, не втрачаючи при цьому свого окремого предмета.

По-третє, більш «прикладний характер» тієї частини криміно­логії, що розглядає запобіжну діяльність, також не може слугува­ти обґрунтуванням думки щодо виведення теорії цієї діяльності за межі теорії кримінології. Наведення, так би мовити, «прикладно­го» аргументу стосовно зазначеної думки свідчить про усталене, але застаріле уявлення про кримінологію як про суто теоретичну науку. Маючи, як і будь-яка наука, конструктивно-прикладну функцію, вона все більше розвивається у напрямі реалізації цієї функції, у тому числі й щодо теоретичного обґрунтування та на­уково-методичного забезпечення практичної діяльності стосовно запобігання злочинності. Розвивається й безпосередньо криміно­логічна практика, яка повинна набути значно ширшого застосу­вання й у запобіжному спрямуванні. Таким чином, «прикладний

¹/₂+11 7-223                                                                              325

Глава 8

характер» стає потрібним не лише запобіганню злочинності, а й іншим складовим предмета кримінології. Розроблення теорії цієї діяльності у межах загальної теорії кримінології має знову набути актуальності, що була властива періоду 70-80 років XX ст.

Теорія запобігання злочинності визначає рівні, масштаби, різновиди цієї діяльності, у тому числі залежно від її цільового призначення, а також об'єкти, суб'єктів та засоби здійснення, тео­ретичні засади науково-методичного та організаційно-інфор-маційного забезпечення. Деякі з названих характеристик є одно­часно підставами видової диференціації запобіжної діяльності та охоплюваних її різновидами запобіжних заходів.

Згідно з рівнями функціонування злочинності та її проявів, передусім їхніх причин і умов виокремлюють такі три рівні діяль­ності щодо запобігання злочинності:

—загальносуспільний — здійснюється стосовно причин і умов
злочинності загальносуспільного рівня;

—груповий — здійснюється стосовно причин і умов злочинних
проявів певної соціальної групи, що виділена за соціальною чи
соціально-демографічною ознакою (злочинність робітників,
службовців, жінок, неповнолітніх та ін.) або належністю до
спільного середовища (за місцем проживання, праці, навчання,
дозвілля тощо);

—індивідуальний — спрямовується щодо причин і умов кон­
кретного злочинного прояву.

Через взаємозв'язок причин і умов злочинності різних рівнів попереджуюча дія стосовно них на одному рівні, зокрема вищо­му, чинить свій вплив на причини та умови нижчих рівнів і на­впаки.

Залежно від спрямування обумовлюючого впливу детермінан­тів на злочинність взагалі або на її окремі види (різновиди), запобіжна діяльність також поділяється та здійснюється стосовно детермінантів злочинності в цілому або щодо чинників, які обу­мовлюють її окремі види (різновиди).

Поряд із рівневою та видовою диференціацією запобіжну діяльність поділяють за масштабом (межами поширеності) здій­снення на:

— загальнодержавну — в межах усієї країни;. -  -:'і   :»

326                                                ^: •"•.'