Умови та механізм злочинного прояву

інший гострий емоційний розлад, психічні аномалії у межах осуд­ності та ін.) виходить з-під контролю людини, її свідомості.

Ще 20 років тому автор Курсу звернув увагу на те, що окремі мотиви часто не усвідомлюються і спричиняють свій вплив на діяння ніби автоматично¹. У ті ж роки більш поглиблено пробле­мою неусвідомленого у злочинних проявах займався А. Ф. Зелін-ський². Нині проблемою неусвідомленого у кримінології загалом та неусвідомленою мотивацією зокрема плідно займається визнач­ний російський кримінолог Ю. М. Антонян. Він виділив та описав 4 групи неусвідомлених мотивів: захисту від реальних або уявних небезпек; утвердження та самоутвердження; ігрові мотиви; подо­лання тривожності та страху, що пов'язано із захистом³. Згадані пошуки безспірно є цікавими. Хотілося б лише звернути увагу на реальну складність конкретного визначення проявів неусвідомле­ного, у тому числі неусвідомленої мотивації, а також небезпеку віднесення до неусвідомленого того, що на цей час через недоско­налість методики та техніки вивчення процесів у сфері свідомості, є невизначеним (нез'ясованим).

Крім наведеної диференціації криміногенної та кримінальної мотивації запропоновані інші її підстави, що пов'язані, як правило, з мотивами, які формуються у процесі мотивації, і фактично визначають класифікацію мотивів, а не мотивації. Підстави такої диференціації здебільшого пов'язані зі змістом мотивів або суспільною сферою, де вони формуються і реалізуються. З цих підстав пропоновано поділити мотиви на 3 групи: 1) суспільні та особисті (особистісні); 2) політичні, корисливі, насильницько-егоїстичні, анархістсько-індивідуалістичні, легковажно-безвідпо­відальні, лякливо-малодушні; 3) ідейні, матеріальної заінтересова­ності, яка включає корисливі, у тому числі з деформованими матеріальними потребами; мотиви обумовлені міжособовим спілкуванням, серед яких виділяють особисту неприязнь, самоут­вердження, егоцентризм, зневажливе ставлення до інших людей,

¹ ЗахалюкА. П. Зазнач, праця. — С. 34.

Зелинский А. Ф. Осознаваемос й нсосозпаваемос в простуІІІюм поведений. — Харьков, 1986. - С. 89. •* АнтоІІянЮ. М. Зазнач, праця. - С. 109-114.

293

суспільну байдужість, пасивність тощо. Слід зазначити, що загаль­но визнаної змістовної класифікації мотивів, а відповідно і моти­вації, не існує. Та й навряд чи вона можлива з огляду на: по-перше, фактично індивідуальний характер мотивів, по-друге, мотиви, як правило, вивчаються за розглянутими судом кримінальними спра­вами, де міститься інформація, нерідко суб'єктивна, щодо мотиву вчинення злочину, а не стосовно мотиву, яким він формувався у процесі криміногенної мотивації.

Далі перейдемо до розгляду обумовлюючих впливів, які чинять на формування криміногенної орієнтації та мотивації різні явища соціальної дійсності та особистого життя. Серед останніх виділя­ють, насамперед, умови та впливи способу життя.

Коли йдеться про вплив способу життя, розділяють вплив спо­собу життя суспільства загалом, його значних соціальних спільностей, невеликих груп (мікросередовища), окремих індиві­дів. Спосіб життя суспільства загалом може здійснювати вплив на формування криміногенної орієнтації та мотивації безпосередньо або опосередковано через спосіб життя виокремлених у ньому соціальних груп. Прикладом безпосереднього впливу суспільства загалом на формування криміногенної орієнтації, а інколи й моти­вації, може бути інформація, особливо по телебаченню. У нама­ганні залучити якомога більше глядачів до перегляду рекламної інформації, що дає прибуток телекомпаніям, вона здебільшого супроводить телефільми, різні телешоу, програми, що відкрито пропагують бездуховність, насильство, легковажне ставлення до цінності та можливості позбавлення життя, культ сили, нехтуван­ня будь-якими етичними вимогами, а іноді й безпосередньо зло­чинну субкультуру. Слід пам'ятати, що спосіб та умови жит­тєдіяльності у суспільстві унормовані соціальними, моральними та правовими нормами. Особа у суспільстві включається до систе­ми цих норм, визначає основні провідні мотиви своєї поведінки. Нехтування цими нормами, щоденна популяризація їх порушення згубно впливають на нестійку особу, передусім на дітей та молодь, сприяють їх орієнтації щодо можливості реалізації своїх потреб у будь-який спосіб, включаючи злочинний. Провідні мотиви спосо­бу життя, як правило, не мають суспільне небезпечного, а тим більше криміногенного змісту. Візьмемо для прикладу мотив

294