Умови та механізм злочинного прояву

На нашу думку, другий варіант визначення мотивації є більш обґрунтованим, він чітко визначає зміст цієї категорії, її співвідно­шення з мотивами, як елементами детермінаційного процесу. Разом з тим не треба ототожнювати мотивацію з останнім проце­сом у всій його повноті, з усією сферою суспільних відносин, де детермінується діяльність. Мотивація — це психічна діяльність, предметом якої є мотиви: їх виникнення, формування, реалізація у намірі та рішенні вчинити злочин. Вона не охоплює весь механізм вчинення, тому не можна погодитися з віднесенням до неї вико­нання прийнятого рішення, його контроль, корекцію діянь, аналіз наслідків, що настали після злочину¹.

Можна сформулювати поняття мотивації як особистісного феномену так: мотивація — це процес формування, розвитку та становлення особистої психологічної готовності та мотивів діяльності певної спрямованості та соціальної значущості. Звідси, стосовно особистості, можна розрізняти мотивацію, що формує мотиви антисуспільної, суспільне небезпечної, злочин­ної діяльності, тобто антисуспільну, суспільне небезпечну, кримінальну мотивацію. Відзначимо, що кримінальна мотивація формується не одразу. У процесі антисуспільної та суспільне не­безпечної (некримінальної) мотивації через виникнення в особи мотивів, що зачіпають предмети, які належать до головних умов життєдіяльності суспільства, та головним чином — через наміри й високу ймовірність застосувати кримінально-заборонені засо­би та форми діяльності щодо реалізації цих мотивів, мотивація останньої ніби проходить передкримінальний етап, коли ще не сформована кримінальна мотивація, а лише відбувається орієнтація у криміногенному відношенні. Таку орієнтацію та мотивацію, на відміну від кримінальної, називаємо криміногенною. Вона формує мотиви, що є внутрішньою причиною злочинного прояву.

Слід зазначити, що процес формування криміногенної орієн­тації та мотивації хоч і є продовженням (це необов'язково) нега­тивного становлення особистості антисуспільної спрямованості та нерідко має ті самі джерела, але змістовно якісно відрізняється від

Савченко В. А. Зазнач, праця. — С. 37.

291

Глава?

нього. Формування криміногенної, а згодом і кримінальної моти­вації є результатом поглиблення антисуспільної спрямованості, набуттям нею більшої виразності, інтенсивності, стійкості, голо­вне — суспільної небезпечності. Остання, як зазначалося, визна­чається антисуспільним ставленням до головних умов життєдіяльності суспільства, тобто суспільно небезпечними проявами, формуванням мотивів їх злочинного вчинення. Якщо звернутися до типології особистості, то формування криміноген­ної мотивації відповідає і є ознакою особистості суспільно небез­печного типу, зокрема її передкримінального різновиду, коли по­ведінка ще не є злочинною, але досить ймовірною є її перетворен­ня (через реалізацію криміногенної мотивації у кримінальну) у злочинну. Ось чому слід відрізняти умови негативного формуван­ня антисуспільної спрямованості особистості, умови формування криміногенної орієнтації та мотивації, умови перетворення остан­ньої у кримінальну — не змішувати їх.

Потрібно також наголосити на тому, що кримінальна мотивація може бути різною або навіть зовсім відсутньою у різних видів злочинів. Із кримінального права відомо, що різні за формою вини злочини (з прямим і опосередкованим умислом, відмінними вида­ми необережності) розрізняють за різними мотивами їх вчинення. Кримінологічні дослідження свідчать, що останні мають різну ступінь сформованості, тобто виразності, інтенсивності, стійкості, різну міру їх усвідомлення особою та міру впливу, який мотиви справляють на неї щодо бажання до їх реалізації. Ці особистісні елементи процесу формування мотиву вчинення конкретного зло­чину разом із суспільною значущістю обраного для цього предме­та і способу задоволення мотиву визначають його суспільну небез­печність, ймовірність набуття мотивацією саме кримінального характеру. Повною мірою кримінальною є мотивація, що продукує вчинення навмисних злочинів (і з прямим, і з опосередкованим умислом). У необережних злочинів кримінальна мотивація є звуженою (не бажав суспільно небезпечних наслідків, але свідомо їх допускав або мав допускати). Майже цілком відсутня криміно­генна мотивація, як і усвідомлений мотив вчинення, в імпульсив­них злочинів, коли поведінка під впливом різних обставин (алко­гольне, наркотичне сп'яніння, сильне душевне хвилювання або

292