Умови та механізм злочинного прояву

Отже, до настання зазначених конкретних умов і ситуацій криміногенна, а перед нею антисуспільна та суспільне небезпеч­на мотивація на етапах її формування, а ще раніше орієнтації у напрямі кримінальної діяльності, не мають такої конкретної виз­наченості як у мотиві злочину, тобто вона існує, але її криміно­генна функція (породження злочину) ще не сформована, не визначена.

У зв'язку зі звертанням до категорій «мотивація» і «мотив» слід зупинитися на визначенні їх кримінологічного поняття, що має ґрунтуватися на уявленні про ці категорії у загальній психо­логії, до предмета якої вони належать. Не так давно молодий ук­раїнський науковець А. В. Савченко на підставі досить ґрунтов­ного аналізу визначення цих понять у психології, кримінальному праві та кримінології не без підстав зробив висновок, що одно­значність та певна узгодженість у цих питаннях відсутня у кожній з названих наук¹. І це, на наш погляд, не випадково. Обидві зазначені категорії, передусім «мотив», похідною від якої є категорія «мотивація», належать до багатозначних за своєю сутністю та предметним змістом, через що єдине їх поняття не може бути опрацьовано. Так, щодо мотиву слід виокремити при­наймні три підходи до визначення його сутності: функціональ­ний, гносеологічно-детермінаційний, загальноособистісний (другий і третій тісно пов'язані через особу, але мають свої специфічні призначення). Щодо функції, яку відіграє мотив, майже немає сумнівів, що він є збудником, спонуканням особи до діяння і у широкому розумінні останнього — до діяльності. Тим самим, очевидно, безспірною є належність мотиву до детерміна-ційного процесу.

Однак щодо його походження і виникнення (гносеологічне розуміння), місця та значення у детермінаційному процесі єдності немає. Те, що мотив здебільшого розглядається як безпосередній збудник до дії дало підстави говорити, що він є внутрішньою най­ближчою причиною злочину, особистісним ставленням до нього²,

Савчепкн А. В. Мотив і мотивація злочину. — К., 2002. — С. 11 — 12, 35. Игоіиев К. Е. Тилология личмости преступмика й мотивация ирсступпого поведсішя. — С. 168.

287

ПІ

Глава 7

конкретно опредмеченим Інтересом¹, Ідеальною підставою і його виправданням². Про мотив як підставу для суспільне небезпечно­го діяння, розуміючи під підставою «висхідний момент» злочину, його причину і привід, пише і А. В. Савченко³.

На наш погляд, у наведених та багатьох подібних дефініціях поєднуються і навіть змішуються два підходи: а) визначення по­ходження та місця мотиву у спонукальному та детермінаційному процесі; б) оцінка його значення в останньому. Щодо місця моти­ву у спонукальному процесі слід, на наш погляд, звернути увагу на те, що він, на відміну від потреби, інтересу, цілі, ставлення та інших його елементів не постає самостійним елементом цього процесу. Мотивами стають та виконують їх роль потреби, інтере­си, суспільні вимоги, ідеали, норми, громадянський обов'язок, переконання тощо, якщо вони набувають властивості збудника (спонукання) до дії, тобто функцію мотиву⁴. Оскільки більшість наведених елементів реалізуються через потреби, то найчастіше цілком підставне визнається, що мотив у цьому значенні — це оп-редмечена потреба, тобто поєднана через мотив із предметом її задоволення. Зазначалося також, що мотив — це не потреба, а предмет її задоволення.⁵ Але думається, що мотив не лише не потреба, а й не предмет задоволення останньої: його місце між потребою і предметом як психічного засобу, який серед багатьох об'єктів визначає саме той, що може стати предметом задоволен­ня потреби. Майже 20 років тому нами була дана наступна оцінка природи і ролі мотиву — «це специфічне ставлення до предмета, що полягає у сприйнятті здатності останнього слугувати задово­ленню потреби, визначені способів виконання ним цієї ролі, збудженні потягу (нахилу) до дії, що реалізує потребу через цей предмет. Ще більш широко: мотив визначає потрібнісне ставлен­ня до предмета»⁶. Це розуміння гносеологічно-детермінаційної

¹ Филановский Й. Г. СоциальІІо-ІІсихологическос отіюіпснис субьскта к ІІрсстуІІлению. —
Лснинград, 1970. — С. 44.

² Коток Д. П. Мотивьі ІІреступлепий й их локазьшанис. — Воронеж, 1975. — С. 11.  '

³ Савченко А. В. Зазнач, праця. — С. 14.

'' Платоіюв К. К. О системо психологии. - М., 1972. — С. 152.

⁵ ЛеоптьевА. Н. Зазнач, праця. — С. 190.                                                                -,ІГ

'' ЗакалюкА. П. Пропюзировапие й прсдупрсждспис иидивидуальїюго ІІрестуІІпого изведе-
ция. — С. 34.                                                                                                                  ;-.:

-*. 288