Умови та механізм злочинного прояву

чинного наміру здійснюється не лише через діяльшснии акт осо­би. У його реалізації активна роль (сприяюча або перешкоджаю­ча, стримуюча) належить умовам середовища, в якому реалізується злочинний намір. Більшість умов та залежностей від середовища особа враховує, плануючи та безпосередньо здійсню­ючи задумане. Проте не все можна передбачити, тим більше його динаміку, залежності, корегування. Тому у ряді випадків, реалізу-ючи злочинний намір, особа ніби стикається з умовами і обставинами, які не були передбачені. Залежно від них та присто­совуючись до них, особа змінює плановану схему, а інколи й відмовляється від реалізації наміру, принаймні за цих конкретних умов. Таким чином, і на цій стадії умовам середовища належить помітна роль.

Загалом соціальна активність та діяльність здійснюються у взаємодії людини з іншими людьми, із зовнішнім середовищем. Намір вчинити злочинний прояв формується особою, її особистістю та здійснюється за тісної взаємодії зовнішніх та внутрішніх чинників. Механізм злочинного прояву фактично поєднує особистість та зовнішнє середовище і тому є потреба в аналізі їх взаємодії. У межах цього аналізу, зокрема під час розгляду у § 3 умов реалізації злочин­ного наміру, буде детальніше висвітлена роль взаємодії особи і сере­довища в детермінаційному процесі.

Розглянуті структура механізму злочинного прояву та функ­ціональні ролі окремих її ланок (або стадій) дають лише загальне уявлення про нього. Насправді він має багато варіантів щодо наяв­ності та складу елементів кожної стадії, їх повноти, специфічного змісту, чим обумовлюється множинність механізму злочинного прояву. Його багатоваріантність, міра розгорнутості, повноти елементів тощо, обумовлюються особливостями різних видів злочинів, насамперед їх мотивації та форми вини, варіантів розгортання злочинної діяльності, її організованості. Зрештою ме­ханізм будь-якого людського прояву, злочинний — не виняток, визначається передусім особливостями особи та її особистості. То­му можна погодитися з тим, що у кінцевому підсумку механізм конкретного злочинного прояву є так само індивідуальним, як і особистість особи злочинця. Висловлена думка, що аналогічно типології особистості, зокрема особистості злочинця, можлива за

285

Глава 7   •.        ?

такими самими підставами та у подібній послідовності типологія механізму злочинних проявів.

Знання механізму злочинного прояву, у тому числі індивіду­ального, має не лише теоретичне, а й практичне кримінологічне значення. Зокрема, для організації запобіжної діяльності, визна­чення у ній конкретних об'єктів профілактичного впливу, його за­собів, виміру результатів проведеної роботи.

£ 2. Криміногенна орієнтація

та кримінальна мотивація.

Формування мотиві/ злочині/

Терміни «мотив» і «мотивація» на відміну від кримінального права, де вони відомі більше 100 років, порівняно недавно — з 70-х років XX ст. — почали вживатися у вітчизняній криміно­логії. Це було пов'язано з дослідженням психологічних механізмів обумовлення злочинної поведінки та запозиченням цих термінів із психології, до якої вони належать. Тривалий час, а фактично й досі, кримінологічні поняття мотиву і мотивації злочинної пове­дінки є дискусійними. Певний підсумок у їх розробленні підвело видання у Москві у 1986 р. колективної монографії «Криминаль-ная мотивация». У ній було визнано, що кримінологічний аспект поняття мотиву злочинної поведінки найбільш повно відображе­ний професором К. Є. Ігошевим. Він визначив його як «сформова­ний під впливом соціального середовища та життєвого досвіду особи намір, який є внутрішньою безпосередньою причиною злочинної діяльності та відображує особистісне ставлення до того, на що спрямована злочинна діяльність»¹. Неодноразово підкрес­лювалася конкретно-предметна визначеність мотиву як наміру здійснити конкретний діяльнісних прояв. Разом з тим К. Є. Ігошев вважав, що мотив злочину «отримує свою конкретну визначеність, психологічну форму та правове значення тільки у зв'язку з конкретними умовами життєдіяльності особи злочинця, з конкретними ситуаціями»².

¹ Игошев К. Е. Тшюлогия личности прсстуїшика й мотивация ІІрестушюго Іювсдсния. — Горький, 1974. - С. 66. '- Там само, — С. 68.

286