Умови та механізм злочинного прояву

денціям особи, він може викликати конфлікт мотивів, суперечли­ве ставлення до нього і буде принаймні малоефективним. На цих тенденціях нерідко будується психологічна основа оперативної роботи з членом групи з метою його таємного відриву від неї та спрямування до можливого співробітництва у викритті її злочин­ної діяльності.

Під час формування кримінальної мотивації у злочинній групі часто спрацьовують психологічні механізми повчання, підказу­вання, навіювання, а також «зараження» (позасвідоме піддання суб'єкта певному психічному стану, настрою, який має сильний емоційний заряд — Б. Д. Паригін). Є дослідницькі свідчення того, що «зараження» також обумовлено певними мотивами. Це прослідковано на залученні підлітків до групових хуліганських дій, свідком яких вони стали. Засвідчено, що подібне відбувається здебільшого у разі збігу основних мотивів підлітків-свідків і членів групи, які вчиняють хуліганські дії. Дослідження також по­казують, що систематичне підкорення своєї поведінки груповим мотивам, нехай навіть зовнішнє, що не зачіпає домінуючих мо­тивів особи, з часом призводить до переорієнтації мотивів, у тому числі набуття ними більшої криміногенної спрямованості та здібності.

Слід також відзначити, що сприйняття мотивуючих впливів будь-якої групи, включаючи злочинну, значною мірою залежить від того, наскільки особа відчуває себе індивідуальністю, наскільки остання є для особи значущою. Це почуття і ставлення отримало в психології назву «Я-концепція особистості» (Т. Шибу-тані). Воно не завжди усвідомлюється особою і може лише неви­разно відчуватися, оскільки людина не завжди замислюється над тим, яка вона є і в чому її призначення. Захист особою «Я-кон-цепції» може не лише бути перешкодою у формуванні криміноген­них мотивів, а у деяких випадках сприяти їх виникненню стосов­но тих членів групи, які намагаються порушити її, що інколи викликає гостру особистісну реакцію.

Розгляд «Я-концепції» є приводом для загального твердження про те, що вплив злочинної, як і будь-якої іншої групи, не є од­нобічним процесом, коли група та середовище в цілому формують мотиви, у тому числі криміногенні, а особа — лише поле, на якому

299

Глава 7

вони «прищеплюються» і «вирощуються». Насправді, процес фор­мування криміногенної орієнтації та мотивації, як і будь-якої мо­тивації, — це двостороння взаємодія особи та середовища. Причо­му провідна роль у ньому належить особистості. Від того, якою мірою вона попередньо соціалізована, в якому напрямі та наскільки у неї розвинуті основні соціальні якості, передусім спрямованість та ставлення до головних умов життєдіяльності суспільства, і навіть за наявності антисуспільної спрямованості, залежно від сфери її виявлення, глибини, стійкості та міри суспільної небезпечності останньої, настільки підвладна особа криміногенному впливу середовища, включаючи подібний вплив різних соціальних груп. Ця залежність є ще одним доказом того, що причиною розвитку криміногенності і, врешті-решт, вчинення злочину є не взаємодія мікросередовища та особистості, а відповідні елементи свідомості та спрямованості останньої, які знаходять своє відображення у криміногенній і кримінальній мо­тивації та мотиві конкретного злочинного прояву.

Вплив соціального середовища на мотивацію, у тому числі на формування криміногенної орієнтації та мотивації, інколи пояс­нюють з позицій соціологічної теорії соціальних ролей. У понятті «соціальна роль» передбачаються певні вимоги і очікування стосовно поведінки людини у конкретній соціальній ситуації. До змісту соціальної ролі входять також уявлення людини, яка вико­нує певну роль, про те, як їй слід себе поводити у тій чи іншій си­туації. Інакше кажучи, у розумінні соціологів роль — це стійкий стереотип поведінки у певних соціальних ситуаціях, вона не стоїть за поведінкою, а сама є поведінкою. Для розуміння мотиваційного значення соціальної ролі виокремлюють дві основні сфери її прояву. Першу з них називають когнітивною, оскільки вона містить знання, розуміння соціальної ролі, другу — оціночною, що пов'язана з оцінкою ролі і позицією особи щодо її сприйняття. Існує твердженння, що кримінологічне значення, насамперед мотивуюче, можуть мати: певний стан когнітивної сфери (недо­статність або суперечливість інформації щодо соціальної ролі, умов та можливостей її виконання) і стан її оціночного компонен­та (співвідношення ролі з елементами особистості, її цінностями, спрямованістю, набутими у процесі соціалізації, результатом чого

300