території (територіальних громад) незалежно і самостійно вирішувати питання місцевого значення1; форму автономного здійснення публічної влади2; основу конституційного ладу, право населення на самостійне вирішення питань місцевого значення та форму народовладдя3; право громадян, місцевої співдружності на самостійне завідування місцевими справами, діяльність громадян з самостійного вирішення питань місцевого значення, форму народовладдя, один з різновидів соціального управління та одну з основ конституційного ладу4; як політичне право громадян, самоорганізовану публічну владу та самоздійснюване управління на місцях5 і багато інших позицій та доктринальних підходів.
Сучасні дослідники інших напрямів аналізували співвідношення місцевого самоврядування з соціально-політичними ідеями, які визнають об'єктивність та закономірність його походження та розвитку. Для них характерні певні методологічні підходи, які забезпечують системність теоретичного пізнання самоврядницької проблематики. Хоча в основі цих теоретичних конструкцій знаходяться вже встановлені інститути, їх аналіз здійснюється через призму історико-філо-софських, соціологічних та правових ідей, які вироблені суспільством. Так, вони характеризують місцеве самоврядування як одну з форм соціального явища — самоврядування6, підсистему в системі самоврядування народу7, предмет регулювання галузі муніципального права8 та ін.
1 Смирнова Т.С. Правове регулювання місцевого самоврядування в Україні. — К.,
2001. —С.13.
2 Коммунальное право Украиньї: Учеб. пос. /В. Д. Волков, А. Г. Бобкова, Н. А. Захар-
ченко и др. — Донецк, 2000. — С. 42.
3 Кравченко В. В. Конституційне право України: Навч. посіб.— К., 2006. — С. 401;
Кутафин О. Е„ Фадеев В. И. Муниципальное право Российской Федерации. — М.,
2000. — С. 89.
4 Шугрина Е. С. Муниципальное право. — М., 1999. — С.12-13.
5 Руда Н. І. Право громадян України на здійснення місцевого самоврядування: теоре
тичні аспекти // Держава і право: 36. наук, праць. — К., 2000. — Вип. 7. —
С.183-188.
6 Государственное право Российской Федерации. — М., 1996. — С. 545.
7 Скуратов Ю. И. Система социалистического самоуправления советского народа
(проблеми конституционной теории и практики). — Свердловск, 1987. — С. 76.
8 Торшенко А. А. Муниципальное право Российской Федерации. — Екатеринбург,
1994. — Вьіп. 1. — С. 6— 8; Вьідрин И. В., Кокотов А. Н. Муниципальное право Рос-
сии. — Екатеринбург, 1997. — С. 26-45.
Безумовно, усі погляди щодо визначення місцевого самоврядування мають право на існування. Однак розробка теоретичного поняття може мати успіх, якщо вона приносить позитивні результати на практиці. Тому значний інтерес становлять погляди деяких сучасних авторів, які стосувалися цієї проблеми. Наведемо та проаналізуємо деякі з них.
Так, Ю. Казанчев та О. Писарєв, визначаючи місцеве самоврядування як діяльність самого населення місцевої територіальної одиниці — територіального колективу (співдружності) та його виборних органів по управлінню місцевими справами1, значною мірою акцентують увагу на праксеологічному (діяльнісному) вимірі досліджуваного явища.
Фактично в аналогічному ключі розмірковують відомі російські вчені-конституціоналісти О. Кутафін та В. Фадєєв, які вважають, що місцеве самоврядування — це гарантована конституцією самостійна та під власну відповідальність діяльність населення муніципальних утворень (безпосередньо або через органи місцевого самоврядування) по вирішенню питань місцевого значення. Однак, додають вони, така діяльність здійснюється виходячи з інтересів населення, його історичних та інших місцевих традицій2.
Заслуговує на увагу й позиція І. Видріна та О. Кокотова, які визначають місцеве самоврядування як процес управління низовими територіальними спільнотами жителів, який заснований на таких принципах: розумне поєднання представницьких інститутів та інститутів безпосередньої демократії; надання усім суб'єктам територіальних спільнот жителів широких можливостей з заяви, відстоювання та проведення в життя власних інтересів; політико-правова прив'язка органів місцевого самоврядування до корінних запитів жителів3. Підтримуючи прагнення авторів розглядати місцеве самоврядування як різновид управлінського процесу, вважаємо, що у пропонованій ними дефінітивній конструкції певною мірою проігноровано принцип первинності територіального колективу в системі суб'єктів місцевого самоврядування та самоуправлінського процесу.
1 Казанчев Ю.Д., Писарев А. Н. Муниципальное право. — М., 1998. — С. 28.
2 Кутафин О. Е., Фадеев В. И. Муниципальное право Российской Федерации. — М.,
2000. — С. 8.
3 Вьідрин И. В., Кокотов А. Н. Муниципальное право России. — М., 1999. — С. 33.
698
699
Розділ 26