Місцеве самоврядування в Україні

території (територіальних громад) незалежно і самостійно вирішува­ти питання місцевого значення¹; форму автономного здійснення публічної влади²; основу конституційного ладу, право населення на самостійне вирішення питань місцевого значення та форму народо­владдя³; право громадян, місцевої співдружності на самостійне завідування місцевими справами, діяльність громадян з самостійного вирішення питань місцевого значення, форму народовладдя, один з різновидів соціального управління та одну з основ конституційного ладу⁴; як політичне право громадян, самоорганізовану публічну владу та самоздійснюване управління на місцях⁵ і багато інших позицій та доктринальних підходів.

Сучасні дослідники інших напрямів аналізували співвідношення місцевого самоврядування з соціально-політичними ідеями, які виз­нають об'єктивність та закономірність його походження та розвитку. Для них характерні певні методологічні підходи, які забезпечують си­стемність теоретичного пізнання самоврядницької проблематики. Хоча в основі цих теоретичних конструкцій знаходяться вже встанов­лені інститути, їх аналіз здійснюється через призму історико-філо-софських, соціологічних та правових ідей, які вироблені суспільством. Так, вони характеризують місцеве самоврядування як одну з форм соціального явища — самоврядування⁶, підсистему в сис­темі самоврядування народу⁷, предмет регулювання галузі муніци­пального права⁸ та ін.

¹ Смирнова Т.С. Правове регулювання місцевого самоврядування в Україні. — К.,
2001. —С.13.

² Коммунальное право Украиньї: Учеб. пос. /В. Д. Волков, А. Г. Бобкова, Н. А. Захар-
ченко и др. — Донецк, 2000. — С. 42.

³ Кравченко В. В. Конституційне право України: Навч. посіб.— К., 2006. — С. 401;
Кутафин О. Е„ Фадеев В. И. Муниципальное право Российской Федерации. — М.,
2000. — С. 89.

⁴ Шугрина Е. С. Муниципальное право. — М., 1999. — С.12-13.

⁵ Руда Н. І. Право громадян України на здійснення місцевого самоврядування: теоре­
тичні аспекти // Держава і право: 36. наук, праць. — К., 2000. — Вип. 7. —
С.183-188.

⁶ Государственное право Российской Федерации. — М., 1996. — С. 545.

⁷ Скуратов Ю. И. Система социалистического самоуправления советского народа
(проблеми конституционной теории и практики). — Свердловск, 1987. — С. 76.

⁸ Торшенко А. А. Муниципальное право Российской Федерации. — Екатеринбург,
1994. — Вьіп. 1. — С. 6— 8; Вьідрин И. В., Кокотов А. Н. Муниципальное право Рос-
сии. — Екатеринбург, 1997. — С. 26-45.

Безумовно, усі погляди щодо визначення місцевого самоврядуван­ня мають право на існування. Однак розробка теоретичного поняття може мати успіх, якщо вона приносить позитивні результати на прак­тиці. Тому значний інтерес становлять погляди деяких сучасних авторів, які стосувалися цієї проблеми. Наведемо та проаналізуємо деякі з них.

Так, Ю. Казанчев та О. Писарєв, визначаючи місцеве самовряду­вання як діяльність самого населення місцевої територіальної оди­ниці — територіального колективу (співдружності) та його виборних органів по управлінню місцевими справами¹, значною мірою акцен­тують увагу на праксеологічному (діяльнісному) вимірі досліджува­ного явища.

Фактично в аналогічному ключі розмірковують відомі російські вчені-конституціоналісти О. Кутафін та В. Фадєєв, які вважають, що місцеве самоврядування — це гарантована конституцією самостійна та під власну відповідальність діяльність населення муніципальних утворень (безпосередньо або через органи місцевого самоврядуван­ня) по вирішенню питань місцевого значення. Однак, додають вони, така діяльність здійснюється виходячи з інтересів населення, його історичних та інших місцевих традицій².

Заслуговує на увагу й позиція І. Видріна та О. Кокотова, які визна­чають місцеве самоврядування як процес управління низовими тери­торіальними спільнотами жителів, який заснований на таких прин­ципах: розумне поєднання представницьких інститутів та інститутів безпосередньої демократії; надання усім суб'єктам територіальних спільнот жителів широких можливостей з заяви, відстоювання та проведення в життя власних інтересів; політико-правова прив'язка органів місцевого самоврядування до корінних запитів жителів³. Підтримуючи прагнення авторів розглядати місцеве самоврядування як різновид управлінського процесу, вважаємо, що у пропонованій ними дефінітивній конструкції певною мірою проігноровано прин­цип первинності територіального колективу в системі суб'єктів місцевого самоврядування та самоуправлінського процесу.

¹ Казанчев Ю.Д., Писарев А. Н. Муниципальное право. — М., 1998. — С. 28.

² Кутафин О. Е., Фадеев В. И. Муниципальное право Российской Федерации. — М.,
2000. — С. 8.

³ Вьідрин И. В., Кокотов А. Н. Муниципальное право России. — М., 1999. — С. 33.

698

699

Розділ 26