Місцеве самоврядування в Україні

справами на підставі даного вам статуту або так, як знайдете кори­сним та доцільним, але тільки за однієї умови! Вам передається влада адміністративна у певних межах та обсязі, отже, вам не надається пра­во видавати власні закони, це належить владі верховній, державній, а закон вам надає у відомих межах відати лише місцеві, адміністративні справи за допомогою своїх виборних осіб та шляхом самообкладення, не порушуючи прав третіх осіб, не порушуючи права інших союзів та законів, за цим буде слідкувати уряд... Місцеве самоврядування... дається державною верховною владою, законами самої держави... Джерело влади самоврядного союзу знаходиться у верховній владі держави»¹.

Тобто згадані автори, по суті, акцентують увагу на похідному, вто­ринному, октройованому державою характері самоврядної влади. Муніципальна влада за цією концепцією — різновид державної вла­ди, її продовження на місцевому рівні.

Відносно самостійними концепціями місцевого самоврядування є система ідей, розроблених у рамках юридичної школи консти­туційного права (Ю. Панейко, О. Градовський, Г. Єллінек, П. Лабанд, X. Прейс та ін.), зокрема теорія самоврядних одиниць як юридичних осіб, представники якої вбачали у місцевому самоврядуванні не са­мостійний вид діяльності, а лише часткову заміну державної діяль­ності. З цього погляду органи самоврядування виконують функції державної влади, але є органами не держави як особливої юридичної особи, а міської та не міської громади, провінції, територіальних та інших союзів. Так, Г. Єллінек вважав, що місцеве самоврядування — це явище політичне та є продуктом самообмеження держави. За Г. Єллінеком, громади мають подібно до держави територію, населен­ня та самостійну владу. Але вони відрізняються від держави тим, що цій владі ніколи не належить первісне, не делеговане державою imperium. Будь-яка влада, яка належить громаді, є владою похідною, в тому числі право володарювання, дароване їй як індивідуальні пра­ва. Власне право володарювання громади, у Г. Єллінека, ніколи не є первинним правом. її територія є водночас державною територією, члени громади є підданими держави, влада її підпорядкована владі держави².

На рубежі століть значну активність проявляли різноманітні анар-хо-синдикалістські теоретики і практики, які вбачали в самовряду­ванні заперечення держави. Теоретики кінця XIX — початку XX ст. були схильні вбачати в самоврядуванні насамперед антидержавну сутність. Основоположником анархізму іноді вважають У. Годвіна, однак він пропонував не негайне знищення держави, що є наріжним постулатом анархізму, а мінімізацію її функцій з можливою наступ­ною ліквідацією. Засадничі положення анархізму були сформульо­вані у 40-х роках XIX ст. П. Прудоном, який запровадив термін «анархія», та М. Штірнером. Політичну доктрину анархізму розроби­ли М. Бакунін і П. Кропоткін. До відомих теоретиків цієї суспільно-політичної течії належать також Дж. Белделлі, Е. Реклю, Б. Такер, Д. Уоррен, К. Хесс та ін.¹

Заперечення теоретиками анархізму держави зумовлювало невиз­нання нав'язаних зовні, хай навіть рамкових принципів діяльності вільних асоціацій та об'єднань індивідів, у тому числі органів місце­вого самоврядування. Для анархізму характерне висування і розви­ток ідей децентралізму, федералізму, автономії, а також самовряду­вання, самоорганізації і саморегуляції особи, соціальних груп, регіонів тощо. У проектах анархістів планувалося утворити місцеві представницькі органи громадського самоврядування — міські сою­зи та ради, міські думи та районні управи; місцеві органи громадсь­кого управління (виконавчі органи) — місцеві «Палаци Злагоди», виконкоми союзів та рад, анкетно-статистичні бюро; інші інсти­туції — виборний суд, міліцію (міську армію), добровільну армію са­мооборони, різні «громадські служби» тощо. Крім того, відповідно до теорії анархізму проголошувалися різні форми безпосередньої де­мократії та громадської самодіяльності — збори, асоціації, товарист­ва, союзи, клуби тощо, які мали компенсувати в організаційному плані відсутність держави. Так, П. Прудон, по суті, ототожнюючи са­моврядування і анархію, розумів федерацію як договір, контракт, угоду, союз завдяки якому група глав сімей, об'єднання кількох гро­мад або держав зобов'язуються одне перед одним проводити спільний курс. На місце сучасної йому централізованої держави слід поставити союз, створений за двома напрямами: територіально — по

¹ Палиенко Н. И. Областная Автономия и Федерация. — X., 1917. — С. 6, 7.

² Еллинек Г. Общее учение о государстве. — СПб., 1908. — Т. 1: Право современного
государства. — С. 466, 475, 477, 478.

¹ Детальніше: Дунаєва Л. М. Проблеми влади та самоврядування в теорії анархізму // Часопис Київського університету права. — 2004. — № 1. — С. 111-116.

692

693

Розділ 26