Місцеве самоврядування в Україні

об'єктом муніципальної влади є вирішення питань, що становлять інтерес для жителів — членів територіальної громади.

Виходячи з названих суб'єктно-об'єктних характеристик, муніци­пальна влада являє собою аж ніяк не державницьке (у вузькому сенсі цього слова), а громадське явище, яке продукується соціальним сере­довищем, хоча й удержавив організованому суспільстві місцеве само­врядування вплетене в тканину політико-адміністративних і соціаль­но-економічних відносин і процесів, які відбуваються в державі. За своїми сутнісними ознаками муніципальна влада якісно відріз­няється від державної влади.

Можна виділити такі ознаки, що характеризують муніципальну владу та відрізняють її від державної влади.

По-перше, це розбіжності у характері влади. Якщо державна влада є влада суверенна, верховна, здатна сама себе реформувати, то муніципальна влада — влада підзаконна, що діє у порядку і межах, визначених їй верховною владою, тобто законом. Саме така риса дер­жавної влади, як суверенність не інтегрується з будь-якими іншими суспільними владопроявами, а тому поняття «державна влада» не включає у себе будь-які недержавні форми управління (передусім муніципальне). У свою чергу на відміну від держави як такої тери­торіальна громада не володіє суверенітетом. Більше того, державні структури покликані визнавати, зберігати і гарантувати організаційну і функціональну самостійність органів місцевого самоврядування у вирішенні питань місцевого значення, забезпечувати їм умови, достатні для успіху (наприклад, право місцевої нормотворчості у встановлених законом межах, відома бюджетно-фінансова самостійність, наявність комунальної власності тощо).

По-друге, це розмежування сфер компетенції влади центральної і регіональної та місцевого самоврядування, тобто обмеження кола справ, що довіряються муніципальній владі або визначаються за нею. Зазвичай до відання місцевого самоврядування передусім відносять справи місцевого господарства, місцеві питання, що зв'язані з по­всякденними нестатками жителів, а також деякі загальнодержавні справи, що покладає на нього держава.

По-третє, відмінність суб'єктної основи легітимації державної та муніципальної влади. Адже теоретично головним суб'єктом місцевого самоврядування є місцевий житель, який може перебувати у різних громадянських станах (громадянин держави, іноземець, особа без громадянства, біженець). У юридичній літературі справедливо вис-

ловлена думка про необхідність поряд з «первинним колективним суб'єктом місцевого самоврядування (територіальною громадою) виділяти «первинний індивідуальний суб'єкт місцевого самовряду­вання» — «громадян України та осіб без громадянства»*. Особливими статусними характеристиками серед місцевих жителів наділяється громадянин. Громадянин — член відповідної територіальної громади самостійно та вільно вирішує питання участі у загальних зборах, місцевому референдумі чи виборах до органів місцевого самовряду­вання. Громадянин вправі вільно висувати кандидатури, утому числі й власну, до органів місцевого самоврядування.

Державна влада здебільшого здійснюється обмеженою кількістю осіб, які отримали доступ до неї у спадщину (монарх), у результаті ви­борів або за призначенням. Місцеве самоврядування, й у цьому його особлива соціальна роль, включає усіх без винятку громадян у процес управління справами суспільства та держави, робить їх вільними та самостійними суб'єктами політичної системи.

По-четверте, варто вказати на принцип локально-територіальної обмеженості, що завжди кореспондує місцевому самоврядуванню. Місцеве самоврядування функціонує і розвивається на законодавчо оформлених нижніх і верхніх територіальних рівнях (наприклад, місто, село, волость, повіт, район, округ тощо) залежно від традицій тієї чи іншої держави. Це простір, що вирізняється визначеною цілісністю, позначається адміністративними, географічними, економічними, інформаційними й іншими кордонами. В Україні територіальну осно­ву місцевого самоврядування утворюють село, селище, місто.

По-п'яте, місцеве самоврядування виступає як система самоор­ганізації життєдіяльності населення на відповідній території та є су­купністю виборних і інших органів і інститутів безпосереднього здійснення публічної влади. Зокрема, це місцеві референдуми, місцеві вибори, загальні збори або конференції жителів за місцем проживан­ня, місцеві ініціативи тощо. Ця сукупність функціонує як єдиний цілісний механізм і забезпечує організаційну відособленість, авто­номність місцевого самоврядування. Тобто муніципальна влада забез­печується такими формами безпосереднього вираження публічної влади, які відсутні у системі державної влади. За визнання місцевого

¹ Хоменець Р. Особливості правового статусу фізичних осіб як суб'єктів місцевого са­моврядування // Право України. — 2001. — № 11. — С. 36.

708

709

Розділ 26