Конституційний статус Президента України

російського конституціоналізму пов'язаний із виявленням і розвит­ком не стільки її [конституції! демократичного потенціалу (особливо у вульгарно-ліберальному трактуванні поняття демократії), скільки у виявленні її авторитарного потенціалу»¹. Однак, виходячи із ро­зуміння конституціоналізму, такий висновок далеко не є очевидни­ми, а є навіть проблемним з погляду верховенства права.

Президент України як конституційний орган влади, що володіє ре­ зервною владою. Президент є конституційним органом влади, оскільки його статус визначений насамперед у Конституції. З огляду на це висловлюються думки щодо правомірності регулювання право­вого статусу Президента на рівні закону. У Конституції про це нічого не говориться, лише визначаючи, що законом регулюється порядок обрання Президента та порядок діяльності спеціальної тимчасової слідчої комісії, яка здійснює розслідування у порядку імпічменту.

У вітчизняній літературі прийнято вважати, що Президент не належить до жодної гілки влади (Ю. Тодика), а як глава держави зна­ходиться над законодавчою, виконавчою і судовою гілками влади (В. Погорілко).

Так, Ю. Тодика зазначав, що повноваження Президента «у сфері забезпечення конституційної законності, національної безпеки, стабільності конституційного ладу та його захисту посідають цент­ральне місце в його компетенції»²; «це вимагає від нього бути відповідальним за діяльність державної виконавчої влади в країні, адже йому за Конституцією підпорядковується вся виконавча верти­каль»³. Тому Президент не належить до жодної «гілки влади», оскільки він «отримує свої повноваження безпосередньо від народу», а його «політична позиція часто нагадує роль політичного арбітра у взаєминах між окремими гілками державної влади».

В. Погорілко визначав статус Президента так: «Президент як глава держави втілює національну єдність, наступність державної влади, він є гарантом національної незалежності і територіальної цілісності, а іноді проголошується також арбітром, координатором діяльності

¹ Боброва Н.А. Реформа власти и перспективи развития авторитарних злементов рос-
сийской Конституции // Конституционное и муниципальное право. — 2005. —
№ 1. — С. 10-12.

² Тодика Ю. Н. Основи конституционного строя Украиньї. — X., 1999. — С. 202.

³ Конституційне право України / За ред. Ю. М. Тодики, В. С. Журавського. — К.,
2002. —С. 394.

державних органів тощо»¹; «загальною рисою статусу президента для напівпрезидентських держав є прагнення поставити президента над традиційними гілками влади, всіма інститутами держави... в само­стійній якості як арбітра, координатора»².

За іншим підходом Президент належить до системи контрольно-наглядової влади поряд із прокуратурою, омбудсманом, Рахунковою палатою.

Таким чином, стосовно статусу Президента України точаться дис­кусії у контексті конституційного принципу поділу влади. Оскільки державна влада заснована Конституцією, то спостерігається безпосе­редній зв'язок між арбітражними функціями Президента та принци­пом верховенства права. Сама ст. 6 Конституції конституює законо­давчу, виконавчу і судову функції державної влади. Таке конститую­вання цих функцій свідчить про їх пріоритетний характер у системі як державної влади, так і публічної влади загалом. Зрозуміло, що Прези­дент виведений із концепту «тріади влади», це самостійний вид вла­ди. Таку владу можна умовно йменувати арбітражною, резервною. Сутність природи влади Президента полягає в тому, що у разі кризи він бере на себе відповідальність і вживає всіх необхідних правових заходів на підставі ст. 102 Конституції, спираючись на інституційну основу — ухвалення рішень на засіданні Ради національної безпеки і оборони (ст. 107).

Президент України як глава держави. Істотними елементами конституційного статусу Президента України є те, що глава держави є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина (ст. 102). Для здійснення своїх функцій Президент може створювати консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служ­би (п. 28 ст. 106 Конституції).

Принцип поділу влади передбачає збалансований розподіл влад­них повноважень та залежно від форми правління існування кількох центрів прийняття політичних рішень. Згідно з принципом верхо­венства права політичні рішення повинні бути підпорядковані праву, оскільки вони можуть отримати оцінку з боку Конституційного Суду

¹ Конституційне право України / За ред. В. Ф. Погорілка. — К., 2000. — С. 472.

² Конституційне право України / За ред. В. Я. Тація, В. Ф. Погорілка, Ю. М. Тоди­
ки. — К., 1999. —С. 222.

392

ІЗа-8152

393

Розділ 19