Конституційно-правовий статус Верховної Ради України 3 страница

Зокрема, народний депутат має право зустрічатися з виборцями, колективами підприємств, установ та організацій, об'єднаннями гро­мадян, у чому йому повинні невідкладно сприяти їх керівники. З пра­вом дорадчого голосу парламентарій України може брати участь у ро­боті сесій сільських, селищних, міських, районних у містах (у містах з районним поділом), районних і обласних рад та засіданнях їх органів.

У міру потреби народний депутат має право залучати до участі у розгляді пропозицій, заяв і скарг, які надійшли на його ім'я, а також у прийомі громадян посадових осіб органів державної влади і органів місцевого самоврядування, керівників підприємств, установ та ор­ганізацій. При цьому керівник органу державної влади чи органу місцевого самоврядування зобов'язаний бути присутнім на такому прийомі особисто або уповноважити на це замість себе іншу посадо­ву особу за погодженням з народним депутатом.

Народному депутату, який не має спеціальних повноважень на відповідне представництво парламенту України, надається право вступати у відносини з посадовими особами і державними органами іно­земних держав лише від свого імені. У таких відносинах парламентарій має право захищати незалежність та суверенітет, інтереси України, її громадян і водночас зобов'язаний не завдавати своїми вчинками шкоди державі, її громадянам.

З питань депутатської діяльності народний депутат наділений правом невідкладного прийому керівниками та іншими посадовими особами розташованих на території України органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і орга­нізацій, незалежно від їх підпорядкування і форми власності, громадських організацій і політичних партій (частина друга ст. 17 за­кону). Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 10 квітня 2003 р. (у справі за конституційним поданням Президента України про офіційне тлумачення положень частин другої, третьої ст. 17, частини другої ст. 27 Закону України «Про статус народного де­путата України») невідкладним є позачерговий прийом народного депутата України з питань його депутатської діяльності, який не може бути відкладений на тривалий час і здійснюється керівниками та іншими посадовими особами розташованих на території України

органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, незалежно від їх підпорядкування і форми власності, громадських організацій і політичних партій раніше прийому інших посадових осіб та громадян відповідно до по­передньо погоджених часу і місця. Положення щодо невідкладного прийому не поширюються на Президента України.

Чинний народний депутат України при пред'явленні свого посвідчення користується правом безперешкодно відвідувати органи дер­жавної влади та органи місцевого самоврядування, а також правом безпе­решкодного доступу на всі підприємства, в установи та організації, розташовані на території України, незалежно від їх підпорядкування, форми власності, режиму секретності. При цьому вимоги про пред'яв­лення чи оформлення інших документів, а також особистий огляд на­родного депутата, огляд та перевірка його речей забороняються, якщо інше не встановлено законом (частина третя ст. 17 Закону).

Конституційний Суд України у згаданому вище акті вирішив, що надані права треба розуміти так, що вони не можуть бути обмежені з підстав підпорядкування, форми власності таких об'єктів, встановле­ного на них режиму секретності. Здійснюються відповідні права з урахуванням встановленого законом спеціального режиму доступу на окремі об'єкти, зокрема пред'явлення інших документів, ніж посвідчення народного депутата України, чи їх оформлення, особис­тий огляд, огляд та перевірка речей відвідувача.

До органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, керівників підприємств, установ і організацій, незалежно від форми власності та підпорядкування, об'єднань грома­дян з питань, пов'язаних з депутатською діяльністю, народний депу­тат має право звернутися з депутатським зверненням.

Депутатське звернення — це викладена в письмовій формі пропозиція народного депутата, звернена до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, керівників підприємств, ус­ танов і організацій, об'єднань громадян здійснити певні дії, дати офіційне роз'яснення чи викласти позицію з питань, віднесених до їх ком­петенції.

За своїм змістом депутатське звернення не має імперативного характеру і заявляється народним депутатом України самостійно. Такі звернення можуть бути зумовлені скаргами та заявами виборців, а також стосуватися інших питань депутатської діяльності, які ініціюються народним депутатом.

 

366

367

Розділ 18

Народний депутат України

 

Орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх поса­дові особи, керівники підприємств, установ і організацій, об'єднань громадян, яким адресоване депутатське звернення, зобов'язані про­тягом 10 днів з моменту його одержання розглянути і дати письмову відповідь на нього. За неможливості розгляду звернення у визначе­ний строк його повідомляють про це офіційним листом з викладен­ням причин продовження строку розгляду. При цьому строк розгляду депутатського звернення, з урахуванням продовження, не може пере­вищувати 30 днів з моменту його одержання.

Народний депутат, який направив звернення, має право бути при­сутнім при його розгляді, про що він заздалегідь повідомляє відпо­відний орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадових осіб, керівників підприємств, установ і організацій, об'єднань громадян, яким воно адресоване. Посадова особа, відповідальна за розгляд звернення депутата, зобов'язана завчасно, але не пізніше ніж за день повідомити народного депутата про час і місце розгляду звернення.

Вмотивована відповідь на депутатське звернення надсилається на­родному депутату не пізніш як на другий день після його розгляду. Відповідь надається в обов'язковому порядку і безпосередньо тим органом державної влади чи органом місцевого самоврядування, до якого було направлено звернення, за підписом його керівника чи по­садової особи, керівником підприємства, установи та організації, об'єднання громадян.

Відповідно до згаданого рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 р. заборонені звернення, як і депутатські запити, у будь-якій формі до органів і посадових осіб, що здійснюють функції дізнання і досудового слідства, з вимогами і пропозиціями з питань, які стосуються проведення дізнання та досудового слідства у кон­кретних кримінальних справах.

До контрольних повноважень народного депутата слід віднести надане законодавством право порушувати у Верховній Раді України або її органах питання про необхідність проведення перевірок додержан­ ня законів органами державної влади, органами місцевого самовряду­вання, підприємствами, установами, організаціями та об'єднаннями громадян, розташованими на території України, чи їх посадовими особами, про проведення розслідувань з питань, що становлять суспільний інтерес, та брати участь у таких розслідуваннях упорядку, встановленому законом.

Як представник державної влади, посадова особа депутат у разі по­рушення прав, свобод і інтересів людини та громадянина, що охоро­няються законом, та інших порушень законності наділений правом на місці вимагати негайного припинення порушення або звертатися з вимогою до відповідних органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, керівників підприємств, установ та організацій припинити такі порушення. У разі порушення законності народний депутат може звернутися з депутатським зверненням до відповідних посадових осіб правоохоронних органів чи органів вико­навчої влади, що здійснюють державний контроль у відповідній галузі.

Гарантією цих та інших встановлених законом повноважень народ­ного депутата є положення, що закріплюють обов'язок посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, керівників підприємств, установ та організацій, а також працівників правоохоронних органів, до яких звернуто вимогу народного депута­та про припинення порушення законності, негайного вжиття заходів щодо усунення порушення, а за необхідності — притягнення винних до відповідальності з наступним інформуванням про це народного обранця. У разі невиконання відповідних вимог, як передбачає Закон «Про статус народного депутата України» (частина п'ята ст. 17), поса­дові особи несуть дисциплінарну, адміністративну або кримінальну відповідальність у встановленому законом порядку. Зокрема, відповідно до ст. 351 (частина перша) Кримінального кодексу України невиконання службовою особою законних вимог народного депутата України, створення штучних перешкод у його роботі, а також надан­ня йому завідомо неправдивої інформації визнається злочином.

За необхідності апарат Верховної Ради України, виконавчі органи органів місцевого самоврядування, місцеві державні адміністрації, правоохоронні органи з питань, які віднесені до їх компетенції, ма­ють забезпечити народному депутату безоплатну допомогу з правових питань, що виникають у зв'язку з виконанням його депутатських по­вноважень. На його вимогу посадові особи органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ та організацій зобов'язані забезпечити його консультаціями відповідних фахівців з питань депутатської діяльності й надати невідкладно, а за відсутності такої можливості — не пізніш як у п'яти­денний строк необхідні інформацію і документацію.

Складовою права на інформацію є передбачені законодавством права народного депутата України у сфері засобів масової інформації.

 

368

369

Розділ 18

Народний депутат України

 

Так, народний депутат має право безоплатного виступу з питань його депутатської діяльності не рідше одного разу на місяць у друкованих засобах масової інформації, у прямому ефірі на радіо або у режимі прямого ефіру (до 10 хвилин на місяць) та в прямому ефірі або у ре­жимі прямого ефіру на телебаченні (до 20 хвилин на місяць), на радіо (до 10 хвилин на місяць) та телебаченні (до 20 хвилин на місяць), за­сновником (співзасновником) яких виступають органи державної влади, організації або установи, що фінансуються повністю або част­ково за рахунок коштів державного бюджету.

Відповідно до Закону України «Про телебачення і радіомовлення» від 21 грудня 1993 р.¹ (з наступними змінами і доповненнями), зокре­ма, державні телеорганізації зобов'язані передбачати у своїх програ­мах час і форми та забезпечувати можливості для виступів народних депутатів України з питань їх депутатської діяльності. З інших питань їхня участь у передачах здійснюється на загальних засадах (части­на п'ята ст. 49).

Закон України «Про статус народного депутата України» (ст. 18) передбачає, наприклад, обов'язок редакцій газет, засновниками яких виступають органи державної влади, не рідше одного разу на місяць публікувати подані народним депутатом матеріали обсягом до 1/16 загальної газетної площі. Подібний обов'язок встановлений також для друкованих засобів масової інформації регіональної та місцевої сфери розповсюдження на території області, закріпленої за народним депутатом, обраним у багатомандатному виборчому окрузі, депу­татською фракцією (групою), до якої він належить, засновником (співзасновником) яких виступають органи державної влади, органі­зації або установи, що фінансуються повністю або частково за раху­нок коштів державного бюджету. Редагування поданих народним депутатом матеріалів без його погодження не допускається.

Друковані та аудіовізуальні засоби масової інформації², засновни­ком (співзасновником) яких виступають органи державної влади чи

¹ Відомості Верховної Ради України. — 1994. — № 10. — Ст. 43; 2006. — № 18. —
Ст. 155.

² Відповідно до Закону України «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 р. (ст. 20) таки­
ми є: радіомовлення, телебачення, кіно, звукозапис, відеозапис тощо. Детальніше
про правовий статус ЗМІ див., напр.: Костецька Т. А. Правове регулювання діяль­
ності засобів масової інформації // Правове забезпечення інформаційної діяльності в
Україні / За заг. ред. Ю. С. Шемшученка, І. С. Чижа. — К., 2006. — С. 121-195.

370

органи місцевого самоврядування, організації або установи, що фінансуються повністю або частково за рахунок коштів державного чи місцевого бюджету, зобов'язані безоплатно давати оголошення про зустріч виборців з народним депутатом і забезпечують висвітлен­ня зустрічей народного депутата з виборцями, а також надають йому не менше 15 хвилин прямого ефірного часу на місяць для звіту перед виборцями.

Складовою повноважень народного депутата України є його обов'язки, закріплені в спеціальному (третьому) розділі Закону «Про статус народних депутатів України». Загальним обов'язком народного депутата як представника народу, державного діяча, посадової особи є встановлена законодавством вимога дбати про благо України і добро­бут Українського народу, захищати інтереси виборців та держави, до­держуватися вимог Конституції України, законів України, присяги народного депутата України, вимог трудової дисципліни та норм де­путатської етики.

Інші спеціальні обов'язки представляють окремі групи.

Так, обов'язками народного депутата України у парламенті, зокре­ ма, є:

— обов'язок виконувати доручення Верховної Ради України,
відповідного комітету, депутатської фракції (групи), тимчасової
спеціальної або тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України, до
складу яких його обрано; інформувати Верховну Раду України та її
органи, до складу яких його обрано, про виконання доручень Верхов­
ної Ради України та її органів;

— на пленарних засіданнях парламенту обов'язками народного де­
путата є: вимога бути присутнім та особисто брати участь у засіданнях
Верховної Ради України та її органів, до складу яких його обрано; осо­
бисто брати участь у голосуванні з питань, що розглядаються парла­
ментом України та його органами; обов'язок завчасно повідомляти
про неможливість бути присутнім на засіданні Верховної Ради
України чи її органів керівників цих органів; додержуватися вимог
трудової дисципліни та норм депутатської етики.

Як член депутатської фракції (групи) народний депутат зобов'яза­ ний додержуватися вимог Положення про депутатську фракцію (гру­пу), виконувати функції, закріплені цим Положенням, відповідно до Регламенту Верховної Ради України та законів України представляти інтереси депутатської фракції (групи) у комітеті, тимчасовій спе­ціальній або тимчасовій слідчій комісії, до складу яких його обрано;

371

 

Розділ 18

Народний депутат України

 

— як член комітету, тимчасової спеціальної або тимчасової слідчої
комісії народний депутат зобов'язаний бути присутнім на засіданнях
комітету, підкомітету, тимчасової спеціальної чи тимчасової слідчої
комісії, до складу яких його обрано, та брати участь у їх роботі, додер­
жуватися порядку та норм депутатської етики на засіданнях комітету,
його підкомітетів, тимчасової спеціальної або тимчасової слідчої
комісії та робочих груп органів Верховної Ради України, виконувати
доручення комітету, підкомітету, тимчасової спеціальної чи тимчасо­
вої слідчої комісії, визначені їх рішеннями.

Окрему групу становлять обов'язки парламентарія України у відно­ синах з виборцями. Зокрема, народний депутат зобов'язаний:

— постійно підтримувати зв'язки з виборцями, вивчати громадську думку, потреби і запити населення, а за необхідності повідомляти про них Верховну Раду України та її органи, вносити пропозиції та вжива­ти в межах своїх повноважень заходи щодо їх урахування в роботі ор­ганів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій;

— інформувати виборців про свою депутатську діяльність через за­соби масової інформації, на зборах виборців періодично, але не рідше двох разів на рік;

— розглядати звернення виборців відповідно до вимог та в порядку, встановленому Законом України «Про звернення громадян». Народ­ний депутат розглядає всі одержані ним пропозиції, заяви та скарги виборців, узагальнює їх, за необхідності вносить відповідні пропо­зиції до Верховної Ради України та її органів, а також до органів дер­жавної влади та органів місцевого самоврядування та їх посадовим особам, установам та організаціям, до повноважень яких належить розгляд звернень громадян чи вирішення порушених у них питань по суті. Про результати такого розгляду посадові особи зобов'язані повідомити не тільки народного депутата, а й громадянина, від якого надійшло звернення, у терміни, встановлені законодавством;

— проводити особистий прийом громадян у дні, визначені Верхов­ною Радою України для роботи з виборцями.

Обов'язком народного депутата України є також декларування до­ходів та майна. Так, при оформленні на роботу у Верховну Раду Ук­раїни, а потім щорічно протягом здійснення своїх повноважень, але не пізніше 1 березня року наступного за звітним фінансовим роком він зобов'язаний подавати до органів податкової служби України відомості про доходи та зобов'язання фінансового характеру, в тому

372

числі за кордоном, щодо себе і членів своєї сім'ї (дружина, чоловік, батьки, повнолітні діти), а також відомості про належні йому та чле­нам його сім'ї (дружина, чоловік, батьки, повнолітні діти) нерухоме та цінне рухоме майно, вклади у банках і цінні папери.

Повноваження народного депутата України складають також інші права та обов'язки, визначені законодавством.

За невиконання або неналежне виконання обов'язків до народно­го депутата застосовується, зокрема, дисциплінарна відповідальність. Так, заходами дисциплінарного впливу щодо народного депутата України є попередження, припинення виступу, позбавлення права брати участь у пленарних засіданнях та ін.

Якщо народний депутат не дотримується встановлених Регламен­том Верховної Ради України дисципліни та норм етики пленарних засідань (глава 9)¹, а саме виголошує образливі слова на адресу іншо­го народного депутата або депутатської фракції, головуючий на пленарному засіданні попереджає його про неприпустимість таких висловлювань або припиняє його виступ. Якщо народний депутат, депутатська фракція, на адресу якого були виголошені образливі сло­ва, вважають, що конфлікт не вичерпано і порозуміння між народни­ми депутатами не досягнуто, то вони письмово звертаються до комітету, до предмета відання якого належать питання регламенту.

За висновком відповідного комітету Верховна Рада України без обговорення може прийняти рішення про позбавлення народного депутата права брати участь у пленарних засіданнях (до п'яти пленар­них засідань). Таке рішення доводиться до відома виборців через газе­ту «Голос України».

Матеріальну відповідальність народний депутат несе, наприклад, у формі несплати йому обов'язкових сум, пов'язаних з виконанням пе­редбачених законом депутатських повноважень. Зокрема, за дні, в які без поважних причин вони не виконувалися, за поданням комітету, до компетенції якого належать питання депутатської етики, народ­ним депутатам виплати не провадяться (частина п'ята ст. 33 Закону «Про статус народного депутата України»).

¹ Відповідно до Регламенту Верховної Ради України народним депутатам заборо­няється, наприклад, вносити до зали засідань та використовувати під час проведення пленарного засідання плакати, гасла, гучномовці, інші предмети, які не мають на меті забезпечення законодавчої діяльності. На пленарному засіданні він не повинен перешкоджати викладенню або сприйняттю виступу (вигуками, оплесками, вставан­ням, розмовами по мобільному телефону тощо), вживати образливі висловлювання та непристойні слова, закликати до незаконних дій (частини перша, друга ст. 51).

373

Розділ 18

Народний депутат України

 

Багатогранна діяльність народного депутата України здійснюється у різних організаційно-правових формах, під якими в даному випадку ро­зуміють сукупність способів, за допомогою яких реалізуються депу­татські повноваження. Відповідно за місцем здійснення повноважень розрізняють форми роботи народних депутатів України у Верховній Раді України та її органах і форми роботи, які застосовуються за її межами¹.

Формами роботи народного депутата України у парламенті, закріпленими шляхом прямої вказівки у Законі України «Про статус народного депутата України», є, зокрема:

—участь у засіданнях Верховної Ради;

—участь у роботі депутатських фракцій (груп); участь у роботі комітетів, тимчасових спеціальних комісій, тимчасових слідчих комісій, утворених парламентом; виконання доручень Верховної Ра­ди та її органів;

—участь у роботі над законопроектами, іншими актами Верховної Ради України;

—участь у парламентських слуханнях;

—депутатський запит або депутатське звернення до Президента України, органів Верховної Ради України, Кабінету Міністрів Ук­раїни, керівників інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також до керівників підприємств, установ та організацій, розташованих на території України, незалежно від їх підпорядкування і форм власності (ст. 6) та ін.

До форм діяльності слід віднести також участь народного депутата у коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України. Відповідно до Конституції (частини шоста-десята ст. 83) та Регламенту Верхов­ної Ради (гл. 12) коаліція депутатських фракцій, до складу якої входить більшість народних депутатів України від конституційного складу Вер­ховної Ради України, є добровільним об'єднанням депутатських фракцій. Вона формується за результатами виборів і на основі узгодження політичних позицій протягом одного місяця з дня відкриття першого засідання парламенту, що проводиться після чергових або позачергових

¹ Слід зазначити, що питання класифікації форм роботи народного депутата, на наш погляд, у теорії конституційного права ще не знайшли достатнього висвітлення, хо­ча певні спроби здійснювалися. (Напр.: Органи державної влади України / За ред. В. Ф. Погорілка. — К., 2002. — С. 165-169). Недоліком запропонованих у літературі класифікацій є те, що вони недостатньо точно і повно визначають обсяг деяких форм роботи або ж без достатніх на те підстав виокремлюють як самостійні такі з них, що, по суті, не створюють окремих груп.

парламентських виборів, або протягом місяця з дня припинення діяль­ ності вже утвореної коаліції.

Правовими формами роботи народного депутата за межами парла­ менту, зокрема у виборчому окрузі, опосередкованими здійсненням повноважень по підтриманню зв'язків з виборцями, можна назвати:

— інформування виборців про свою депутатську діяльність та
діяльність Верховної Ради та її органів;

—особисті контакти з виборцями (під час зустрічей, на прийомах, на зборах громадян тощо);

—розгляд звернень громадян (пропозицій, заяв і скарг), атакож від під­приємств, установ, організацій, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, які надійшли на його ім'я;

—вжиття заходів для реалізації пропозицій і законних вимог ви­борців;

—участь у розгляді в органах державної влади і органах місцевого самоврядування пропозицій та вимог виборців, інших питань, пов'язаних із здійсненням депутатських повноважень.

Серед інших форм роботи народних депутатів законодавством пе­редбачено, зокрема, участь з правом дорадчого голосу у роботі сесій сільських, селищних, міських, районних у містах (у містах з районним поділом), районних і обласних рад та засіданнях їх органів; виступи з питань депутатської діяльності у друкованих засобах масової інфор­мації, на радіо і на телебаченні.

Реалізація депутатських повноважень здійснюється в інших організаційних формах, у тому числі вироблених практикою депутатсь­кої діяльності та безпосередньо нормами права не врегульованих¹.

¹ Зокрема, у спеціальній літературі обґрунтовується думка щодо існування так зва­них нелегальних, тобто не визнаних юридично, проте фактично існуючих форм діяльності народного депутата України. До таких відносять, наприклад, лобіювання народними депутатами власних інтересів чи інтересів різних соціальних або політич­них груп. Виділяють дві форми такого лобіювання: позитивне і негативне. Позитив­не лобіювання спрямоване на прийняття необхідних нормативних актів чи певних рішень загального характеру щодо питань, які потребують врегулювання чи більш детальної регламентації, наявність яких могла б призвести, зокрема, до поліпшення економічної, соціальної ситуації в державі. Негативне лобіювання спрямовується на поліпшення чи погіршення інтересів насамперед певних промислових чи фінансових груп шляхом прийняття нормативних актів чи певних рішень, що тим самим призво­дить до створення та поглиблення нерівності правових, економічних чи інших умов для різних суб'єктів тощо // Напр.: Григорук Н. Г. Конституційно-правовий статус народного депутата України: Автореф. дис.... канд. юрид. наук. — К., 2004. С. 14-15.

 

374

375

Розділ 18

Народний депутат України

 

18.3. Основні гарантії депутатської діяльності

Гарантії депутатської діяльності є важливим елементом консти­туційно-правового статусу народних депутатів України, своєрідним механізмом його реалізації.

У загальному вигляді гарантії діяльності народних депутатів України — це сукупність політичних, правових, організаційних, ма­теріальних, трудових та інших умов, засобів, способів, спрямованих на забезпечення безперешкодного, повного, належного й ефективного здійснення ними депутатських повноважень.

Відповідно до Закону «Про статус народного депутата України» держава гарантує народному депутату забезпечення необхідними умо­вами для здійснення ним депутатських повноважень. Саме умови і підстави успішного здійснення депутатами своїх прав і обов'язків, а не привілеї, як зазначають автори підручника «Конституційне право України», повинні складати систему гарантій депутатської діяльності¹.

Чинне законодавство України не тільки надає народним депутатам широкі повноваження, а й встановлює цілу низку гарантій депутатсь­кої діяльності, що дає підстави визначати її як систему гарантій¹.

Чинне законодавство про статус народних депутатів України закріплює різноманітні гарантії депутатської діяльності³. До пріори­тетних видів гарантій належить принцип непорушності повноважень народного депутата. Ніхто не має права обмежувати повноваження народного депутата України, крім випадків, передбачених Консти­туцією України та іншими законами.

Депутатська недоторканність, складовими елементами якої є депутатський індемнітет (від лат. indemnitas — захист від шкоди, забез­печення збереження) та імунітет (від лат. immunitas — звільнення від повинності, свобода, недоторканність) у юридичному значенні.

Поняття «депутатський індемнітет» означає, по-перше, невідпо-відальність парламентарія за свої висловлювання, позицію під час голосування та інші дії під час виконання ним депутатських повнова­жень¹. У англомовних країнах термін «індемнітет» замінений понят­тям «привілей свободи слова»².

Депутатський індемнітет у багатьох країнах визнано на консти­туційному рівні. Зокрема, згідно з Конституцією Королівства Данія (ст. 57) за межами фолькетінга жоден депутат не може притягуватися до відповідальності за виступи в парламенті без згоди парламенту. За «думки, висловлені при здійсненні своїх функцій», користуються не­доторканністю парламентарії Іспанії (відповідно до ст. 71 Конституції Іспанії).

Відповідно до Конституції України (ст. 80) та Закону «Про статус народного депутата України» (частина п'ята ст. 10) народні депутати не несуть юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання у парламенті та його органах, за винятком відповідальності за образу чи наклеп.

По-друге, під терміном «індемнітет» розуміють також винагороду парламентарія. Вона може складатися з різного роду виплат: за­робітної плати, компенсаційних витрат на утримання допоміжного персоналу, наймання житла, медичне обслуговування, проїзд тощо. Вважається, що вперше депутатська винагорода була встановлена у Франції 1848 р. Нині парламентська винагорода, що, як правило, ба­гаторазово перевищує середній рівень заробітної плати, є нормаль­ним явищем³.