Розділ 19
Конституційний статус Президента України
19.1. Загальна характеристика статусу Президента України
Інститут глави держави почав реально складатися за феодалізму. Тоді він виступав як верховний правитель й ототожнювався із самою державою. Глава держави — це особа або орган, який є конституційним органом влади, здійснює верховне представництво нації на міжнародній арені та у внутрішньополітичному житті.
На сьогодні склалися три основні моделі глави держави: а) глава держави як уособлення державної влади, який у системі поділу влади не входить до жодної гілки влади. Головною його характеристикою є роль глави держави як гаранта конституційного ладу, арбітра між органами публічної влади; б) глава держави як глава виконавчої влади, що очолює уряд і відповідно до цього спрямовує його діяльність; в) колегіальний орган, за формального заперечення інституту глави держави у країнах, де сприйнято доктрину «вищого органу народного представництва» (КНР, КНДР, Куба).
В Україні пост Президента було введено законом у 1991 p., відповідно до якого його статус визначався як вищої посадової особи у системі державної влади. Запровадження поста Президента України
накладалося на неревізований інститут вищого представницького органу влади — Верховну Раду України. До прийняття Конституції України у 1996 р. Верховна Рада України не була, у власному розумінні, парламентом. Відповідно до радянської концепції народовладдя влада народу конституювалася у представницькі ієрархічні інститути — ради народних депутатів, на вершині якої й знаходилася Верховна Рада України. Відповідно до концепції народовладдя всією повнотою влади володіла саме Верховна Рада України, а від імені держави виступав формально колегіальний орган як своєрідний глава держави — Президія Верховної Ради. Таким чином, з 1991 р. і до прийняття Конституції 1996 р. в Україні існувала проблема інституційного характеру — конкуренція повноважень Верховної Ради України і нового інституту — Президента України.
Конституційний договір не усунув цієї інституційної проблеми, оскільки він не визначав статусу Президента України як глави держави, а Верховної Ради України — як парламенту, наділеного законодавчою владою. Було збережено однакові джерело та ступінь легітим-ності цих органів влади — і Президент України, і Верховна Рада України обиралися прямими, загальними виборами. Лише з прийняттям Конституції 1996 р. статус Президента України було визначено як глави держави з одночасною відмовою від концепції суверенітету Верховної Ради України.
Згідно з конституційним законом № 2222-IV змінено статус Президента України. Президент України був обмежений у формуванні уряду за рахунок розширення повноважень парламенту. Однак він отримав ширше коло підстав для розпуску парламенту.
Згідно з класичною теорією поділу влади президент — глава виконавчої влади. Однак більшість сучасних конституцій європейських країн обходять проблему конституційного закріплення статусу президентів та визначення їх місця у системі поділу влади1. Закладена французькою конституцією П'ятої Республіки модель перерозподілу владних повноважень між главою держави (президентом) та урядом (колегіальним органом, що очолює власне виконавчу владу) було запозичено більшістю постсоціалістичних республік, у тому числі Україною.
Відмова від втілення класичної моделі поділу влади засвідчила загалом неефективність президентської форми правління, яка сьогодні
1 Конституционное право государств Европьі / Отв. ред. Д. А. Ковачев. — М., 2005. — С. 199.
388
389
Розділ 19
