Регіональні комплекси трдцицшного вбрання

Середня Наддніпрянщина. Складові частини народного костюма — натіль­ний, поясний, нагрудний та верхній одяг разом із поясами, головними уборами, взуттям і прикрасами — у певних поєд­наннях утворювали традиційні комплек­си вбрання, які залежно від місцевості відрізнялися багатьма локальними особ­ливостями.

Як відомо, Середня Наддніпрянщи­на була тереном формування україн­ської народності та нації, що відбилося й на розвиткові народного костюма цього регіону: в основному він базувався на єдності рис, властивих культурі україн­ського етносу в цілому. Разом із тим у межах регіону спостерігається різнома­нітність місцевих варіантів, що дає змогу виділити самостійні комплекси, прита­манні конкретним районам Середньої Наддніпрянщини. Найяскравіше це про­стежується на прикладі жіночого одягу.

Так, найбільшої виразності на се­редину XIX ст. набуває комплекс Цент­ ральної Київщини, яка протягом віків була центром економічного та культур­ного життя не лише Середньої Наддні­прянщини, а й усієї України. Саме для цієї території характерні відносно швид­ка зміна та співіснування на єдиній осно­ві різноманітних форм одягу, котрі дося­гають тут високого рівня розвитку.

Отож жіночий одяг Центральної Київщини складався з сорочки, двох за­пасок (у свято — плахти), літника з по­передницею із саморобної тканини, піз­ніше — крамної спідниці з фартухом, котрі пов'язувалися поясом. З другої по­ловини XIX ст. обов'язковим елементом комплексу була керсетка. У холодніші пори року вдягали свиту, байову юпку, згодом — юпку з краму. Взимку носили кожухи. На ноги напинали чоботи або черевики. Волосся дівчата заплітали в одну чи дві коси. Жінки одягали на голову м'яку чушку та твердий очіпок і

Середня Наддніпрянщина

111

пов язувалися хусткою, а в урочистих випадках — наміткою.

Натільний одяг — сорочка — була з суцільним рукавом або з плічками та зібраними біля них рукавами, приши­тими по пітканню стану. Сорочка мала стоячий або виложистий комір, а також досить широкі чохли. Орнаментація за­повнювала комір, чохли, широку смугу пазухи та поділ. Вишивка робилася чер­воною та синьою, пізніше чорною запо­лоччю, часом у поєднанні з білою або підфарбованою у сірий колір лляною ниткою. Часто в одній сорочці трапля­лося одночасне; застосування різнома­нітних технік: вирізування, гладі, на-бирування, хрестика, мережки тощо '. Орнамент — геометричний та геометри­зований рослинний. Як сорочки, так і запаски іноді були досить короткими — ледве прикривали коліна.

Керсетки Центральної Київщини були простьобаними на ваті чи без про-стьобки (холості), щільно затягнутими по лінії грудей, а донизу розширеними за допомогою вусів. їхня довжина — до середини стегна; матеріали — вовна, шовк, бавовна. Частіше київські керсет­ки однотонні. Відповідно до віку жінки вони могли бути яскравих або темних кольорів і виразно прикрашалися плисо­вими обшивками, аплікацією, вишивкою, пізніше — машинною строчкою. Оздоб­лення розташовувалося по правій полі з акцентом у нижньому куті, а також на спинці, по лінії талії та по низу керсетки.

Жіноча свита була білого кольору, під стан, невідрізною по лінії талії, роз­ширеною донизу або ж із підрізною чи відрізною спинкою. Комір — виложи­стий, іноді шальовий, оздоблення — чор­ним вовняним саморобним шнуром або тканиною. Байові юпки, прикрашені вовняними китицями — перчиками —

Комплекс дівочого одягу з керсеткою. Середня Наддніпрянщина

контрастних кольорів, шили до трьох ву­сів, з великим виложистим коміром. Крамні юпки повторювали пропорції керсетки, але були довшими, з рукавами й обов'язково на ватяній простьобці. Наприкінці XIX ст. на селі з'являються нові види одягу — сачки, кохти на ваті тощо.

Тулуб'ясті нагольні кожухи білого кольору на Київщині виразно прикра­шалися різнокольоровою аплікацією з сап'яну, вишивкою, тасьмою. Як і в кер­сетках, оздоблення розташовувалося на правій полі з акцентом у нижньому куті. Кожухи мали великий виложистий комір із сірого смушку, яким обшивали також