Художні особливості українського костюма

 

хрещове, вирізування з хмеликом, вирі­ зування орлове та ін. Ажур вирізування підкреслював пластику білого настилу-вання і тим самим підсилював вираз­ність орнаменту.

Ареал найбільшого поширення вирі­зування припадав на Полтавщину. Цією технікою оздоблювали сорочки також на Київщині, Поділлі, Чернігівщині, Во­лині, Покутті, частково в Закарпатті.

По всій Україні застосовувалася тех­ніка мережки (митниця, цирка, решіт­ка), яка, крім декоративної, виконувала утилітарну функцію — зшивання швів.

Для мережки у певній частині одягу висмикували горизонтальні нитки залеж­но від ширини узору. Найпростішою формою мережки був прутик, який одно­часно підшивав рубець і утворював ряд дірочок. Мережки вишивали в основному нитками білого чи сірого кольору, а на Буковині та Поділлі — ще й жовтого.

Для зшивання окремих частин одягу в чоловічих та жіночих сорочках, у плах­тах вживали техніку змережування. Деякі різновиди змережування, крім практичного, мали й декоративне зна­чення. Такими були розшивка і шабак, поширені на Поділлі та Чернігівщині. Розшивка — це широка смуга з ромбіч­ним узором, виконана білими і червони­ми нитками. Шабак вишивали різно­кольоровими нитками, які ритмічно чер­гувалися.

Близькою до вирізування за декора­тивним ефектом і способом виконання була техніка виколювання (колення), поширена в основному на Чернігівщині, Покутті, а спорадично — по всій Україні. Внаслідок проколювання в полотні діро­чок і обметания їх по колу відповідним швом утворювалася легка ажурна вишив­ка. Часто виколювання поєднували з хрестиком, вирізуванням та настилуван-

ням. Узори, виконані виколюванням, як і вирізуванням,— геометричні. Виколю­ванням оздоблювали чоловічі та жіночі сорочки, а на заході Закарпаття — та­кож спідниці-фартухи.

Однією з давніх і розповсюджених технік вишивання була низинка (низь, низя), яка побутувала на Поділлі, в Га­личині та на Закарпатті. Нею вишивали узор із виворітного боку, при цьому ви­шивальна нитка лягала паралельно осно­ві полотна. Внаслідок виходив двосто­ронній узор, як і при занизуванні. За характером вишивання низь поділялася на декілька типів: кругла низя; лиса низя; страпата низя; низя, з лиця шита; сліпа низя та ін.

Вишивка низинкою вирізнялася чіт­кістю плаского узору і бездоганністю виконання. Нитки для неї вживали ба­вовняні (Поділля, Галичина) та вовняні (Закарпаття). На Поділлі переважала низинка, виконана червоними і чорними нитками. В карпатських селах була по­ширена поліхромна низь: червоні, зелені, жовті тони на чорному тлі або чорні, сині, зелені, жовті — на червоному. По­декуди на Закарпатті побутувала моно­хромна (червона або чорна) низь. Цією технікою оздоблювали жіночі та чоловічі сорочки — вставки, рукави, коміри, ман­жети і пазушки.

До лічильних вишивок належало на-бирування, поширене на Київщині та Чернігівщині. Шилося набирування зліва направо дрібними стібками, які стели­лися паралельно горизонтальним ниткам тканини. На голку набирали парну кіль­кість ниток, кожен наступний стібок кла­ли правіше на віддалі, яка дорівнювала половині довжини стібка.

На Чернігівщині набирування вико­нувалося біллю — лише білими лляними нитками, а на Київщині — чорними, чер-

Естетичні властивості матеріалів одягу

149

 

воними, жовтими й білими. Цією техні­кою оздоблювали чоловічі та жіночі со­рочки. В жіночих сорочках набирування часто поєднувалося з настилуванням. Набирування суцільно покривало певну частину одягу, не залишаючи чистого полотна. Узори завжди геометричні: різноманітні модифікації ромба, ламані лінії, трикутники тощо.

Наприкінці XIX ст. по всій Україні поширилася вишивка хрестиком, яка ви­тіснила трудомісткі вишивальні техніки. Хрестиком оздоблювали жіночі й чолові­чі сорочки, запаски та білі полотняні спідниці-фартухи (на Бойківщині), го­ловні убори — хустки та чепці. Орнамен­тальні мотиви, виконані хрестиком, були геометричні та рослинні (натуралістичні й стилізовані).

У селах Західного Поділля трап­лялася вишивка півхрестом, якою при­крашали рукави і вставки жіночих соро­чок. Нитки використовували вовняні, узори — завжди геометричні.

В Галичині була поширена техніка під назвою городоцький шов — від міс­течка Городок поблизу Львова. Це поєд­нання техніки двобічного петельчастого шва, яким виконані орнаментальні моти­ви (вужики), і гладі, котрою вишивали круглі чи напівкруглі місяці та півмісяці. Композиція узору, вишитого ґородоць-ким швом, лінійна. Колорит вишивки — червоний та білий, іноді з незначним вкрапленням чорного кольору.

У бойків була поширена вишивка по брижах, тобто на дрібних густих зборах. В основному вона вживалася для оздоб­лення чоловічих та жіночих сорочок, а також спідниць-фартухів. У сорочках ви­шивка розміщувалася на рукавах (біля вставок і чохлів), а іноді на грудях. Багатством вишивки по брижах визна­чалися чоловічі сорочки Сколівщини (на

грудях і спині, а також біля манжетів і на плечах). У спідницях такою вишив­кою оздоблювали верхню частину — коло пояса.

Вишивка по брижах мала подвійну функцію: закріплювати дрібні збори і прикрашати одяг. Узори тут легкі, про­зорі, завжди геометричні. Нитки вжива­лися вовняні, натурального (коричневого або чорного) кольору, а також бавов­няні — червоні та сині. В сорочках За­карпаття узор щільно застилав поверхню брижів.

Вільна гладь (гаптування) застосо­вувалася по всій Україні переважно для декорування суконного, полотняного та хутряного одягу (сорочок, хусток, свит, кабатів, бунд, кожухів, дівочих стрічок). На відміну від лічильної гладі гапту­вання не було пов'язане з певною кіль­кістю ниток. Унаслідок цього воно дава­ло криволінійні форми рослинного орна­менту: квітів, пуп'янків, пагінців, листя, стебел. Поверхню узору густо зашивали паралельними стібками вовняними чи бавовняними нитками, в результаті чого він виходив дещо опуклим.

В арсеналі народної вишивки було багато додаткових технік, які виступали поряд з основними й слугували для об'єднання всієї композиції. Такими були стебнівка, позаголковий стіб, ланцюжок, косичка, решітка та ін.

Деякі з додаткових технік у певних місцевостях несли головне декоративне навантаження. Так, позаголковий стіб на Покутті, виконаний одноколірними нит­ками, суцільно заповнював певну частину одягу. Стібки клали в різних напрямках, і внаслідок світлового заломлення на повністю зашитому фоні виступав ромбо­подібний узор. Цією технікою вишивали також невеликі «коліщата», які розмі­щувалися вертикальними смугами на

150