хрещове, вирізування з хмеликом, вирі зування орлове та ін. Ажур вирізування підкреслював пластику білого настилу-вання і тим самим підсилював виразність орнаменту.
Ареал найбільшого поширення вирізування припадав на Полтавщину. Цією технікою оздоблювали сорочки також на Київщині, Поділлі, Чернігівщині, Волині, Покутті, частково в Закарпатті.
По всій Україні застосовувалася техніка мережки (митниця, цирка, решітка), яка, крім декоративної, виконувала утилітарну функцію — зшивання швів.
Для мережки у певній частині одягу висмикували горизонтальні нитки залежно від ширини узору. Найпростішою формою мережки був прутик, який одночасно підшивав рубець і утворював ряд дірочок. Мережки вишивали в основному нитками білого чи сірого кольору, а на Буковині та Поділлі — ще й жовтого.
Для зшивання окремих частин одягу в чоловічих та жіночих сорочках, у плахтах вживали техніку змережування. Деякі різновиди змережування, крім практичного, мали й декоративне значення. Такими були розшивка і шабак, поширені на Поділлі та Чернігівщині. Розшивка — це широка смуга з ромбічним узором, виконана білими і червоними нитками. Шабак вишивали різнокольоровими нитками, які ритмічно чергувалися.
Близькою до вирізування за декоративним ефектом і способом виконання була техніка виколювання (колення), поширена в основному на Чернігівщині, Покутті, а спорадично — по всій Україні. Внаслідок проколювання в полотні дірочок і обметания їх по колу відповідним швом утворювалася легка ажурна вишивка. Часто виколювання поєднували з хрестиком, вирізуванням та настилуван-
ням. Узори, виконані виколюванням, як і вирізуванням,— геометричні. Виколюванням оздоблювали чоловічі та жіночі сорочки, а на заході Закарпаття — також спідниці-фартухи.
Однією з давніх і розповсюджених технік вишивання була низинка (низь, низя), яка побутувала на Поділлі, в Галичині та на Закарпатті. Нею вишивали узор із виворітного боку, при цьому вишивальна нитка лягала паралельно основі полотна. Внаслідок виходив двосторонній узор, як і при занизуванні. За характером вишивання низь поділялася на декілька типів: кругла низя; лиса низя; страпата низя; низя, з лиця шита; сліпа низя та ін.
Вишивка низинкою вирізнялася чіткістю плаского узору і бездоганністю виконання. Нитки для неї вживали бавовняні (Поділля, Галичина) та вовняні (Закарпаття). На Поділлі переважала низинка, виконана червоними і чорними нитками. В карпатських селах була поширена поліхромна низь: червоні, зелені, жовті тони на чорному тлі або чорні, сині, зелені, жовті — на червоному. Подекуди на Закарпатті побутувала монохромна (червона або чорна) низь. Цією технікою оздоблювали жіночі та чоловічі сорочки — вставки, рукави, коміри, манжети і пазушки.
До лічильних вишивок належало на-бирування, поширене на Київщині та Чернігівщині. Шилося набирування зліва направо дрібними стібками, які стелилися паралельно горизонтальним ниткам тканини. На голку набирали парну кількість ниток, кожен наступний стібок клали правіше на віддалі, яка дорівнювала половині довжини стібка.
На Чернігівщині набирування виконувалося біллю — лише білими лляними нитками, а на Київщині — чорними, чер-
Естетичні властивості матеріалів одягу
149
воними, жовтими й білими. Цією технікою оздоблювали чоловічі та жіночі сорочки. В жіночих сорочках набирування часто поєднувалося з настилуванням. Набирування суцільно покривало певну частину одягу, не залишаючи чистого полотна. Узори завжди геометричні: різноманітні модифікації ромба, ламані лінії, трикутники тощо.
Наприкінці XIX ст. по всій Україні поширилася вишивка хрестиком, яка витіснила трудомісткі вишивальні техніки. Хрестиком оздоблювали жіночі й чоловічі сорочки, запаски та білі полотняні спідниці-фартухи (на Бойківщині), головні убори — хустки та чепці. Орнаментальні мотиви, виконані хрестиком, були геометричні та рослинні (натуралістичні й стилізовані).
У селах Західного Поділля траплялася вишивка півхрестом, якою прикрашали рукави і вставки жіночих сорочок. Нитки використовували вовняні, узори — завжди геометричні.
В Галичині була поширена техніка під назвою городоцький шов — від містечка Городок поблизу Львова. Це поєднання техніки двобічного петельчастого шва, яким виконані орнаментальні мотиви (вужики), і гладі, котрою вишивали круглі чи напівкруглі місяці та півмісяці. Композиція узору, вишитого ґородоць-ким швом, лінійна. Колорит вишивки — червоний та білий, іноді з незначним вкрапленням чорного кольору.
У бойків була поширена вишивка по брижах, тобто на дрібних густих зборах. В основному вона вживалася для оздоблення чоловічих та жіночих сорочок, а також спідниць-фартухів. У сорочках вишивка розміщувалася на рукавах (біля вставок і чохлів), а іноді на грудях. Багатством вишивки по брижах визначалися чоловічі сорочки Сколівщини (на
грудях і спині, а також біля манжетів і на плечах). У спідницях такою вишивкою оздоблювали верхню частину — коло пояса.
Вишивка по брижах мала подвійну функцію: закріплювати дрібні збори і прикрашати одяг. Узори тут легкі, прозорі, завжди геометричні. Нитки вживалися вовняні, натурального (коричневого або чорного) кольору, а також бавовняні — червоні та сині. В сорочках Закарпаття узор щільно застилав поверхню брижів.
Вільна гладь (гаптування) застосовувалася по всій Україні переважно для декорування суконного, полотняного та хутряного одягу (сорочок, хусток, свит, кабатів, бунд, кожухів, дівочих стрічок). На відміну від лічильної гладі гаптування не було пов'язане з певною кількістю ниток. Унаслідок цього воно давало криволінійні форми рослинного орнаменту: квітів, пуп'янків, пагінців, листя, стебел. Поверхню узору густо зашивали паралельними стібками вовняними чи бавовняними нитками, в результаті чого він виходив дещо опуклим.
В арсеналі народної вишивки було багато додаткових технік, які виступали поряд з основними й слугували для об'єднання всієї композиції. Такими були стебнівка, позаголковий стіб, ланцюжок, косичка, решітка та ін.
Деякі з додаткових технік у певних місцевостях несли головне декоративне навантаження. Так, позаголковий стіб на Покутті, виконаний одноколірними нитками, суцільно заповнював певну частину одягу. Стібки клали в різних напрямках, і внаслідок світлового заломлення на повністю зашитому фоні виступав ромбоподібний узор. Цією технікою вишивали також невеликі «коліщата», які розміщувалися вертикальними смугами на
150
