|
|
|
Жіночі черевики
таке, що захищає і ступню, й гомілку. За матеріалом воно розподіляється на взуття з рослинних стебел або дерев'яної кори (лика), на шкіряне й повстяне (останнє для України — явище більш пізнє). Матеріали зумовлювали й техніку виготовлення взуття, яке було плете ним, стягнутим і зшитим. Улітку жінки, особливо бідні, ходили переважно босоніж.
До плетеного взуття належать личаки та постоли з лика. Із двох способів плетіння цього типу взуття — скісного і прямого — в Україні був поширений прямий, особливо типовий для лісових районів. На виготовлення личаків йшло лико лози, липи, в'яза. Це взуття складалося з плетеної підошви та петель обабіч ступні. На нозі личаки трималися за допомогою мотузки з лика або конопель, яка протягувалася крізь петлі. Личаки були недовговічні, і тому в кожній хаті завжди був запас матеріалу для їх виготовлення.
Чимдалі на південь України на зміну плетеному взуттю приходить стягнуте шкіряне, що являло собою дуже давню і зручну загальнослов'янську форму.
Жіночі черевики
Постоли (моршні, ходаки) — типові види стягнутого взуття. Виготовляли їх з одного шматка товстої, але по можливості м'якої коров'ячої або свинячої сиром'ятної шкіри. Залежно від конфігурації носової частини і способу її стягування таке взуття ділиться на тупондсе й гостроносе. Ці форми часто ускладнювалися різними видами додаткового шнурування та шкіряного плетіння. Способи кріплення постолів до ноги, а також характер їх декоративного оформлення мали локальні особливості. На значній території України постоли носили переважно влітку, а у деяких місцевостях (наприклад, на Чернігівщині) — в усі пори року.
Зшите взуття у генетичному плані є наступним етапом розвитку його форм. Конструкція такого взуття складнішає, разом із цим воно стає більш зручним та різноманітним. Зшите взуття складається з окремих кроєних деталей, основною з яких є підошва; до неї згодом додаються підбори.
Зшите взуття ділиться на кілька підтипів. Найпростіший, так званий баш- мачний, підтип закривав ступню спереду,
Пояси
103
ззаду та з боків і тримався на нозі за допомогою коротеньких зав'язок, пряжок або й без них. Ботинковий підтип (ботинки, черевики), що поширився в XIX ст., закривав ступню та нижню частину литки і стягувався на нозі зав'язками, застібками, шнуровкою, резинками. Нарешті, чобітковий підтип закривав і ступню, і литку.
|
|
| Жіночий черевик |
Зшите шкіряне взуття — чоботи — було відоме на території України вже з часів Київської Русі. Однак до широкого вжитку вони ввійшли набагато пізніше, лише наприкінці XVIII — у XIX ст., та й то головним чином серед заможного населення. Жіночі чоботи Середньої Наддніпрянщини мали зшиті між собою халявки й переди. До середини XIX ст. робочі чоботи були виворотні, тобто спершу з вивороту зшивалися халява, переди й підошва, а вже тоді до них пришивалися закаблуки (задники) та прибивалися підбори. Святкові жіночі чоботи — сап'янці (чорнобривці) шили із сап'яну червоного, зеленого, жовтого кольорів, із трохи задертими вгору носа-
Личаки, дерев'яники та постоли
ми, невисокими халявками і вищими, ніж у чоловічих чоботях, підборами. Такі чоботи вже були рантовані й шилися, як правило, на праву та ліву колодку, виразно оформлялися орнаментом. Щодо біднішої людності, то якщо в неї і були які чоботи, то нерідко одна пара на всю родину, і вдягали її лише на свято.
Пояси. Ці вироби здавна слугували обов'язковими елементами і водночас прикрасами одягу. В XIII—XV ст. дорогоцінні пояси були важливою соціальною ознакою, символом феодальної гідності можновладців. Золоті та золочені, прикрашені перлами, сердоліком пояси передавали у спадок як особливо цінну частку майна. У XVI—XVII ст. зміни в костюмі знаті зменшили соціальну функцію поясів, однак їхня декоративна роль зберігалася.
104
