Вибійка. Серед узорних тканин особливе місце належало вибійці, яка була поширена в Україні у XVIII — першій чверті XX ст. Вибійчасті тканини виготовляли вдома, на ярмарках чи в селах майстри-вибійники. У західних областях їх називали маляр, мальовники, димкарі, друкарі, друкарі полотен. Вибійка виконувалася двома техніками: верх нього і резервного (кубового) вибиван ня; іноді застосовували комбінації обох технік.
Для виготовлення вибійки необхідні були різьблені з обох боків дошки, шкіряні подушечки (грибки, холочки), якими наносили фарбу, розтерту на олії, а також валок чи палиця. Дрібні мотиви орнаменту вибивали за допомогою металевих пластинок чи цвяшків, які вставляли в дошку.
Простішою і більш давньою була техніка верхнього вибивання, при якій різьблену дошку, змазану фарбою, накладали на полотно. Зверху її придавлювали іншою дошкою та били довбенькою або качали валиком, аби «взялася» фарба.
Найбільш поширеною була монохромна вибійка, виконана чорною чи темно-синьою фарбою. При виготовленні поліхромної вибійки на полотно спочатку наносили орнамент темним кольором. Після висихання фарби вибивали інші деталі орнаменту, використовуючи для кожної фарби нову дошку. Майстри вміло поєднували кольори у поліхромній вибійці: коричневий з жовтим, оранжевим і зеленим; синій з білим, червоним і т. п. Поліхромна вибійка була поширена на Середній Наддніпрянщині, частково — в західних областях України.
Рідше виготовляли вибійку резервною (кубовою) технікою. При цьому використовували не фарбу, а спеціальну масу (набійку, вапно), яка правила за
резерваж. Нанесена на полотно за допомогою різьблених дощок, вона оберігала тканину від фарби (місця, покриті вапном, залишалися білими). Друга назва цієї техніки виникла тому, що фарбування тканини відбувалося у великих бочках — кубах. Майстрів, які виготовляли тканини таким способом, називали синильниками, бо вони користувалися в основному привізним барвником — індиго — синього кольору. Кубова техніка вимагала більшого виробничого оснащення, а тому не застосовувалася мандрівними майстрами.
Орнамент вибійок був геометричний, рослинний, рідше — анімалістичний. Геометричний орнамент складався з поздовжніх смуг (рівних, ламаних, хвилястих), ромбів, овалів, зубців, коліщат, шестикутних зірок, квадратів і т. п. Ці мотиви мали назви: полосатка, полосатка у дві смужки, зернятка, горошок, бань ки, вовчі зуби, клинці з кривулькою.
Рослинний орнамент складався з листя, стебел, квітів. Ці мотиви називалися: квіточки, чічки, галузаня, на пшеничку, на перець, сливки, кружальця, бар-вінканя. Часто рослинний орнамент поєднувався з геометричним.
Орнаментальні мотиви компонувалися в лінійному, шаховому чи вільному укладі. Лінійні композиції вибійки були побудовані на ритмічному чергуванні поздовжніх смуг (однакової чи різної ширини) і узорів, які заповнювали простір між ними,— зірочок, кривульок, коліщат, овалів або ж гірлянд із листя та квітів.
При шаховому укладі орнаментальні мотиви (дрібні фігури чи букети квітів) розміщувалися рядами у відповідному порядку. Часто при такій композиційній побудові поле вибійки заповнювали дрібними елементами — крапками, штриха-
Естетичні властивості матеріали одягу
147
ми і т. п. При вільному розміщенні рослинних мотивів усе поле вибійки вкривали пласким малюнком, який рівномірно слався по полотну.
Вибійка мала широке застосування як одягова тканина в усій Україні (за винятком закарпатських бойків та гуцулів). Із смугастої та клітчастої вибійки шили штани і верхній полотняний одяг— кабати, полотнянки. Вибійка з рослинним орнаментом в основному йшла на пошиття жіночих спідниць — димок, мальованок, друкованиць.
Із розвитком текстильного виробництва ремесло вибійників поступово занепадає. Дешеві фабричні тканини майже зовсім витіснили вибійку, але ще довгий час у ній зберігалися кращі традиції цього своєрідного народного промислу.
Ви шив к а. Локальні особливості були характерні і для численних технік вишивки, які здавна були поширені в Україні. Одяг оздоблювали головним чином лічильними техніками, які передбачали точний підрахунок ниток. Такими були занизування, настилування, низин ка, набирування, мережка та ін.
Однією з найдавніших технік вишивки було занизування (інші назви — на-протяганки, заволікання, заволоканє, підволікання), яке повністю імітувало узорне перебірне ткацтво. Особливість цієї техніки в тому, що узор вишивався справа наліво відразу по всій ширині полотна і був двостороннім (якщо з одного боку він виходив червоним, то з другого — білим). Для занизування характерна графічна чіткість. Нитки використовували в основному червоного кольору, іноді його доповнювали чорний та синій. Узори, вишиті занизуванням, суворо геометричні: ромби, хрести, ламані лінії, восьмипелюсткові розетки та ін.
Ареал поширення занизування — Волинь і Полісся. Ним оздоблювали вставки, рукави, коміри і переди жіночих сорочок.
На значній території України було поширене настилування (інші назви — лиштва, стелення, гладя). Це делікатна і точна вишивка, краса якої полягає в бездоганному ритмі рисунка, в чіткості виконання. Настилування робили паралельними стібками, розділеними однією ниткою. Оскільки вишивальна нитка була товщою від нитки полотна, виникав опуклий рельєфний узор. Настилування було найбільш поширене на Полтавщині, Чернігівщині, Півдні України, побутувало воно також на Київщині, Поділлі, Волині, в Галичині та на Закарпатті. В різних районах України вишивка настилуван-ням виконувалася нитками різного кольору. Найпопулярнішим було вишивання білими лляними нитками (біллю). Часто для більшого контрасту вишивальну нитку брали сіру, невідбілену або ж підфарбовану в попелясто-синюватий колір. На Волині, Київщині, частково Поліссі вживали червоні нитки, іноді червоні з білими, на Поділлі — жовті, а в Галичині поєднували чорні та білі нитки.
Технікою настилування вишивали жіночі та чоловічі сорочки, дуже часто поєднуючи її з ажурними вишивками — вирізуванням, мережкою і виколюванням. Це своєрідні й оригінальні техніки, в яких яскраво виявився тонкий художній смак народу.
При вирізуванні обшивали білими або кольоровими нитками невеличкі квадратики, які після цього прорізували ножем. Узори при цьому були завжди геометричні; вони називалися: вирізуван ня косе, вирізування на чотири дірочки, вирізування книшикове, вирізування
148
