Компоненти українського костюма XIX — початку XX СТ.

 

зю (занизуванням) — найдавніший спо­сіб вишивання, близький до ткацтва. При цьому орнамент міг бути тільки гео­метричним. Інші давні техніки вишивки, що побутували на території України,— це різні види лічильної гладі. Особли­вого поширення на всьому Лівобережжі набула техніка прямої гладі (настилу- вання, лиштва). На Полтавщині вона поєднувалася з ажурною технікою вирі­ зування, на Чернігівщині — з виколю­ ванням. До ажурних швів слід віднести й мережку. Нею оздоблювали подоли со­рочок у вигляді так званого прутика, створювали складні розшивки — розме- режування, які з'єднували різні деталі крою та розміщену на них орнаментацію (наприклад, плечову вставку та рукав у чернігівських сорочках) ⁸.

Вишивання по канві набуло популяр­ності у другій половині XIX ст., що знач­ною мірою пов'язане з поширенням фабричних тканин. Насамперед слід за­значити техніку вишивки хрестиком, яка до початку XX ст. побутувала пара­лельно з різними видами старовинного вишивання, а пізніше почала їх витісня­ти. Ця техніка створювала широкі мож­ливості кольорової розробки і більш реа­лістичного трактування рослинних мо­тивів.

Протягом усієї історії розвитку на­родного одягу вдосконалювались і прин­ципи розміщення орнаментації на сороч­ках. Зважаючи на давність цього виду одягу, розташування її декору часто по­в'язують із ранніми етапами, коли орна­мент відігравав не стільки естетичну, скільки оберегову роль. Згідно з уявлен­нями прикраси розміщували на тих еле­ментах одягу, які відкривали доступ до тіла: горловині, нагрудній частині, подо­лі, низу рукавів. У давньослов'янському одязі особливо виразно прикрашалася

кругла або квадратна горловина (опліч-чя), котра могла одягатись окремо або ж пришивалась до одягу. Розміщення ви­шивки на плечовій частині та перед­пліччі традиційних сорочок сягає тих ча­сів, коли на нижню сорочку з довгими рукавами одягали другу — без рукавів — або накидали плащ з орнаментованими краями, який застібався на плечі фі­булою.

Наприкінці XIX — на початку XX ст. принцип розміщення орнаменту на со­рочках, зберігаючи давні традиції, зво­дився переважно до вирішення практич­них та естетичних завдань. Художнє оформлення диктувалося призначенням сорочки, віком та заможністю населення. Розташування орнаменту залежало без­посередньо від крою сорочки та інших елементів одягу. Прикрашалися ті час­тини сорочки, які не закривались іншими складниками комплексу: таким чином досягалася композиційна цілісність останнього.

У різних районах України розміщен­ня орнаменту мало як спільні, так і спе­цифічні риси. На значній частині терито­рії його розташовували на суцільно-кроєному рукаві або вставці, а також на рукаві біля вставки; у північно-західних районах Українського Полісся — на пле­човій вставці і внизу рукава. На Середній Наддніпрянщині декорували вставку ти передпліччя у вигляді двох широких, співзвучних за малюнком смуг. Якщо ру­кав заповнювався вишивкою, то вона являла собою або окремі елементи орна­менту, розташовані у шаховому порядку, або ж вертикальні композиції ⁹.

Прикрашали також і поділ сорочок (ляхівка, лиштва, пелена), комір та ман­жети. Верхню частину стану орнаменту» вали залежно від наявності нагрудного одягу. У північних та центральних райо-

Надільний одяг

67

 

тч- о ж ви-

«д-ча-гми

МИ

Фі - ст.

ю- гч-яє

ям

ІЯ.

ИХ

с- т

М

гь

н-е-

іа х

и а

нах Київщини, де не вживали безрукав­ного нагрудного одягу, декор мав вигляд широкої вертикальної смуги на грудях, уздовж пазушки. Іноді до неї додавали по боках ще по одній смузі (так звані погрудки). В цілому на сорочках Право­бережжя орнаментація розміщувалася на рукавах, вставках, грудях, комірі, ман­жетах, подолі. На Лівобережжі орнамент також заповнював рукави та вставки, прикрашав поділ; на комірі ж, манжетах та грудях він був відсутній. На Західному Поліссі поділ сорочки, як правило, не прикрашався.

Локальною різноманітністю визнача­лись мотиви орнаментації сорочок. У другій половині XIX ст. для України майже однаково характерні геометричні та рослинні, рідше зооморфні мотиви орнаменту, які могли утворювати само­стійну композицію або поєднуватися між собою.

На Наддніпрянщині, крім північних районів, як і в середній смузі України взагалі, побутували рослинні, рослин-но-геометризовані мотиви, відомі в усіх слов'янських народів. На півночі України переважали найпростіші геометричні по­будови малюнка, в той час як на Пів-ленно-Західному Поділлі, у передгір'ях і особливо гірських районах Карпат (у гуцулів) вони набували ускладнених форм. Рослинні мотиви, що побутували на Закарпатті (у бойків та лемків), від­різнялись від аналогічних на Середній Наддніпрянщині композиційною будо­вою, технікою виконання, поліхром-ністю. На півночі Київщини та Черні­гівщини збереглися архаїчні геометричні мотиви. На значній частині Лівобережжя переважав геометризований рослинний лекор або хвилястими лініями (хмели­ ками) розміщувались розетки та зірочки. На Правобережжі побутували такі рос-

линні мотиви, як гвоздики, дубові лист­ ки, троянди.

Елементи тваринного світу, часто дуже стилізовані, зберегли свій початко­вий зміст у назвах орнаменту: метелики, рачки, павуки, собаки, півники. На Київ­щині й Полтавщині траплялися стилізо­вані зображення качок, павичів, джмелів.

Колористика орнаментації україн­ських сорочок, як і малюнок, залежали переважно від місцевих традицій. Так, на Чернігівщині, Полтавщині, а також на правобережному Поліссі переважала однотонна орнаментація. Проте моно-хромність Правобережжя й Лівобереж­жя була різною. У першому випадку домінував червоний колір, а орнамента­ція в основному виконувалася технікою ткацтва. На півночі Київщини у черво­ний декор інколи вкраплювався синій колір. На Лівобережжі переважало ви­шивання білими або трохи підфарбова­ними у різні відтінки лляними нитками. Вишивання білими нитками (біллю) бу­ ло характерне для старовинних комплек­сів, ареал його збігається з ареалом поясного одягу типу плахти. На півночі Чернігівщини до білої орнаментації іно­ді додавали червоний колір. Невідбілена сіра або підфарбована у відтінки корич­невого чи синього кольору вишивка характерна для Полтавщини, для Київ­щини та Поділля — двокольорова черво­но-чорна вишивка. В останньому випад­ку переважання одного з кольорів за­лежало від призначення сорочки та віку її власника. На півдні Черкащини до червоного та чорного додавався третій колір — жовтий або зелений. Із Півден-но-Західного Поділля в напрямку Кар­пат поширюється ареал поліхромної ви­шивки.

Аналіз локальних варіантів крою та орнаментації українських жіночих соро-

68