Компоненти українського костюма XIX — початку XX СТ.

можності сім'ї, шилися з полотна різної якості. Забезпечення чоловіка та інших членів родини білизною покладалося за традицією на дружину. Жених приносив у дім із рідної сім'ї дві-три сорочки. Після заручин наречена готувала для майбут­нього чоловіка білизну, і часто вже на весіллі жених був одягнений у сорочку, що її пошила й вишила молода.

Як уже зазначалося, однією з осново­положних ознак одягу є крій. В еволюції крою сорочок найповніше відбився такий важливий народний принцип створення одягу, як раціональність, котра визна­чалася функціональною значущістю, тех­нічними можливостями, спадкоємністю традицій.

Виходячи з варіантів крою, можна виділити основні типи сорочок, що побу­тували в Україні наприкінці XIX — на початку XX ст.: тунікоподібна, з плечо­ вими вставками, з суцільнокроєним ру­ кавом, на кокетці. Локальна специфіка виявлялася у засобах з'єднання плечової вставки та рукавів зі станом, у розмірах та формах плечової вставки, рукавів та ласток (клинців, які розширювали прой­му), у характері призбирування верх­ньої частини рукава та горловини, в оформленні коміра та манжетів, у гори­зонтальному чи вертикальному члену­ванні стану сорочки. Розміри деталей сорочки, кількість полотнищ стану були тісно пов'язані з шириною саморобного полотна (у середньому 50 см), яка визна­чалася можливостями ткацького вер­стата.

Найбільш архаїчний — тунікоподіб­ ний — крій у розглядуваний період збе­рігся переважно в чоловічих сорочках, кроєних з одного центрального, пере­гнутого поперек полотнища, до якого по боках пришивались два поздовжньо перегнутих полотнища — рукави. Нижче

рукавів до стану пришивались бочки (у половину полотна завширшки) та ласт­ки. По центру перегнутої частини стану вирізувалася горловина й робився глибо­кий розріз — пазушна.

Сорочка з плечовими вставками, ві­дома ще давнім слов'янам, генетично продовжувала розвиток тунікоподібного крою. У XIX — на початку XX ст. цей тип сорочки побутував переважно у жі­ночому одязі всіх слов'янських народів. Б. Куфтін називає його східно- та південнослов'янським, а Г. Маслова стверджує, що саме цей тип сорочки відрізняє жіночий костюм східних сло­в'ян від фіно- та тюркомовних сусі­дів⁶.

Плечові вставки (на Черкащині та Полтавщині — уставки, на Центральній Київщині — плічки, на Поліссі — поли­ ки тощо) являли собою прямокутні (пізніше іноді трапецієподібні) шматки полотна, які вшивалися між передньою та задньою пілками по основі або по пітканню стану сорочки. Хоча широко побутували обидва вказаних способи, саме сорочка зі вставками, вшитими по основі, здавна визнана дослідниками суто українським типом крою.

Вставки розширювали плечову части­ну сорочки й давали можливість зроби­ти об'ємнішими горловину та рукави, які часто призбирували. Ширина вставки до­рівнювала або половині ширини само­робного полотна, або всій його ширині. У першому випадку вставка разом із ру­кавом вшивалась як по основі, так і по пітканню стану, у другому — лише по основі. Рукав до вставки пришивали, не призбируючи, або ж закладали у дрібні збори — пухлики.

На Поліссі переважали сорочки з пришитими по пітканню вставками, до яких гладко приєднані рукави, що утво-

Типи крою жіночих сорочок. Наддністрянщина

62