51
іа всієї значно ів'язки:енсі й
ія при- гі та в життя що не сульту-:рії.
петрів-яшього і позу-п пан- жками дягали капе-
ідицій-9 давні закри-ускали а голо-ясоким ггового форму валися н укла-іційних ння на яя брів брання шпуни, у спадковому
ш часи Іа чис-овання кравих и одне. Вель-озкоші
костюмів. За царювання Катерини II вони стали ще більшими розтратниками, у будень носили золототканий із шитвом одяг, парадні ж кафтани повністю обшивали діамантами. Це був період максимального використання в одязі діамантів і кольорового каміння.
Придворні дами носили складні вироби з дорогого жовтого шовку на фіжмах. Фасони були різноманітні. Зокрема, під впливом французької моди ввійшли до вжитку костюм «а ля Ватто» — з широкою задрапірованою складою по спині, круглі сукні з довгим шлейфом, а також сукні з глазету (різновид парчі) з відкидними рукавами.
Реформи Петра І викликали певну двоїстість культури Росії та Лівобережної України («Малоросії»), що входила до її складу. Прилучення вищих верств суспільства до західноєвропейських цінностей призводило до нівелювання національних рис. З іншого боку, різкі відмінності умов життя населення великих міст і глибокої провінції сприяли збереженню у побуті останньої патріархальних звичаїв і традицій. Водночас відбувався і неминучий взаємовплив культур різних верств суспільства, міста й села.
Наприкінці XVIII — на початку
XIX ст. побут придворної знаті, найза-
можніших поміщиків, дворянства, ари
стократії продовжував орієнтуватися на
західноєвропейську моду, законодавцем
якої утвердила себе Франція. У Росій
ській імперії, як і в усій Європі, після
тривалого панування стилю бароко ді
став поширення класицизм, після ньо
го — романтизм, а на рубежі XIX—
XX ст.— модерн. Риси західноєвропей
ської культури в різних регіонах імперії
набували своєрідного національного за
барвлення і проникали навіть у селян
ський побут.
Традиційний український одяг цього періоду рельєфно віддзеркалює соціальну структуру суспільства. В костюмі української знаті, як і раніше, використовувалися дорогі місцеві та імпортні матеріали. Крім того, наявнішими стали західноєвропейські, а також східні впливи, переосмислені та пристосовані до місцевих умов. Це можна простежити у назвах одягу, його видах, крої, оздобленні. Свої особливості в одязі мало духовенство; його вбрання зберегло форму давньоруської та візантійської ризи з незрівнянним багатством її золотого ткання, прикрас, культової атрибутики.
Для виготовлення нарядного жіночого й чоловічого вбрання заможних мешканців Лівобережжя вживали багато орнаментовані шовкові тканини — пар чу, оксамит, штоф. Характер орнаментації відповідав ренесансному та бароковому стилям. Тканини прикрашалися досить великими елементами стилізованих квітів, листя, плодів, вписаних у різноманітні медальйони. Окрім привізних, в ужитку були й дорогі місцеві тканини. Ще з XVII ст. в Україні розвивається золототкацьке виробництво у Бродах, Слуцьку та інших містах.
Використання багатокольорових орнаментованих коштовних тканин було продовженням культурних традицій Київської Русі, яке підтримувалося постійними торговельними стосунками з країнами Заходу і Сходу. Такі тканини йшли переважно на верхній чоловічий та жіночий одяг: жупани, кунтуші, плащі- накидки тощо.
З однотонних шовкових тканин використовували атлас і камку. Панська сорочка шилася з тонкого полотна, вишивалася шовком, сріблом і золотом. За кроєм вона була близька до народної, відрізняючись від неї лише формою комі-
52
