Жіночий одяг заможної городянки та селянки. XVII — XVIII СТ.

форм, що й багатії; часом вони сягали розміру яйця. Число їх було найчастіше одинадцять чи дванадцять, іноді чотир-надцять-п'ятнадцять.

Пояси носили обов'язково: ходити без пояса вважалося за непристойне. Окрім опояски на сорочці, носили широ­кі пояси (кушаки) з верхнім одягом і хизувалися ними не менше, ніж нашив­ками і ґудзиками. У небагатих людей пояси були дорогильні і тафтяні; у бага­тіїв вони робилися з дорогих матерій та прикрашалися коштовностями. Пояси були смугасті (наприклад, білі з червча­тими та лазуровими смугами почергово або лазурові, червчаті та вишневі смуги з золотом), і в коленій смузі розташову­валися своєрідні узори: змійки, ратички, шильця тощо. Пояси прикрашали золо­тими і срібними бляхами (плащами) круглої, видовженої, чотирикутної або

Одяг купецького стану. XVII — XVIII ст.

багатокутної форми з виїмками по ку­тах; між плащами накладали інші мета­леві прикраси (перечеши). На плащах карбували різні фігури, звірів, птахів, вершників. До поясів приробляли гачки, якими вони застібалися. Про розмір поясів можна судити з того, що в одного боярина у XVII ст. був пояс завдовжки п'ять аршин і п'ять вершків та зав­ширшки шість вершків.

Чоловічі сорочки робилися широкі й короткі (ледве сягали стегон). Вони за­правлялися або опускалися зверху спід­нього плаття і підперізувалися вузьким паском — опояскою. По подолі та по краях рукавів сорочки вишивали, обля­мовували тасьмою, розшитою золотом та шовком. У полотняних сорочках під пах­вами робили трикутні вставки з іншого полотна, розшитого прядивом чи шов­ком, або ж із кольорової тафти. Багаті

Український одяг XIV — XVIII ст.

47

 

люди вишивали також рукави й груди, і тому сорочку лишали відкритою з-під іншого одягу. Такі сорочки звалися по- шевними. Але переважно звертали увагу на комір сорочки, який випускався з-під верхнього вбрання. Цей комір звався ожереллям. Його робили окремо від со­рочки і пристібали до неї, коли було потрібно,— у багатих золотими та сріб­ними, золоченими, у бідняків — мідними ґудзиками; іноді замість ґудзиків вжива­ли запонки з петлями.

У ті часи видаються спеціальні укази про вимоги до одягу різних соціальних верств суспільства, про обмеження ниж­чих станів у використанні дорогих тка­нин, хутра, коштовностей, про заборону вживання ними тих чи інших кольорів тканин тощо. Все це призводило до знач­ного розшарування одягу міського насе­лення. Крім того, одяг міської верхівки формувався під відчутним впливом іно­земної моди, насамперед польської,

угорської, російської, зберігаючи, втім, і національні риси.

Якщо раніші історичні періоди пов'я­зані з закладенням основ етнічного кос­тюма українців, то в добу гетьманщини формується костюм національний, тобто такий, що виступав символом спочатку козацтва, а потім і всього українства.

Найбільш повні дані про костюм за­порізьких козаків містяться у працях відомих українських істориків Д. Явор-ницького, В. Голобуцького, О. Апано-вич та ін. Грунтуючись на них, можна скласти ясне уявлення не лише про вбрання козаків різних соціальних про­шарків, а й про джерела та причини його формування.

За свідченнями сучасників, одяг Запо­рожців не був одноманітним. Повсяк­денний, похідний одяг вирізнявся про­стотою, що проявилось у самій його назві — підлий одяг. На протилежність йому парадне вбрання було дуже розкіш-

 

 

Жіночий костюм вищих станів. XVII—XVIII ст.       Костюм козацької старшини. XVII—XVIII ст.

48