Екскурси в історію українського костюма

 

нути стан. Зовнішнє оздоблення з різно­манітних металевих накладок нагадувало черкеські пояси.

Як бачимо, запорізький костюм не був вільний від багатьох іноземних запо­зичень, проте мав тривку етнічну основу, що й зробило його одним із найяскра­віших виявів національної самобутності.

Традиційний одяг XVIII—XIX ст. у контексті загальноєвропейської куль­тури. Відмінності в костюмі Ліво- й Пра­вобережжя. Розвиток українського кос­тюма цього періоду відбувався у своє­рідних соціально-культурних і політич­них умовах. З одного боку, Україна продовжувала зміцнювати зв'язки з за­рубіжною Європою, а з іншого — вона перебувала в залежності від Росії. Що­правда, остання в особі Петра І прагнула увійти до загальноєвропейського куль­турного процесу, посиливши орієнтацію на Захід. На відміну від Росії Україна впліталась у цей процес більш органічно, поскільки була й залишалася важливим осередком духовної культури, що притя­гав до себе іноземців як Заходу, так і Сходу.

Московія ж тільки-но «прорубала вік­но в Європу», цілеспрямовано форсуючи зближення з нею, що нерідко досягалося впровадженням суто зовнішніх атрибу­тів. Зокрема, у костюмі штучно порушу­валися традиційні елементи та силоміць насаджувалися нові, європейські. Так, згідно з указом Петра І заборонялося з'являтися при дворі в «російському» вбранні; за словами сучасниці, «іноземна манера спостерігалася і в етикетах, і в хатніх лаштунках, і в уборах, і в столах». Усе це стосувалося насамперед вищих верств суспільства. Селянам, як і ра­ніше, дозволялося носити «образ і подо-біє Божіє» — бороду.

Загалом петрівські реформи за всієї своєї позитивної спрямованості значно послабили усталені культурні зв'язки між поколіннями, а у певному сенсі й міжсоціальні зв'язки.

Дедалі посилювалися прагнення при­дворної знаті до розкоші у побуті та в одязі, спроби наслідувати спосіб життя Західної Європи. Одначе це поки що не відповідало об'єктивному станові культу­ри та економічного розвитку імперії.

Костюм «благородних мужів» петрів-ської епохи складався з дорожнього кафтана, поли якого обшивалися позу­ментом, довгого камзола, коротких пан- талонів, черевиків із багатьма пряжками та довгих панчіх. На голову вдягали завиту перуку та прямокутного капе­люха.

Найбільше віддалився від традицій­ного вбрання жіночий одяг. Якщо давні моральні норми наказували жінці закри­вати волосся, то нові, навпаки, допускали глибоке декольте, відкриті руки та голо­ву. Талія затягувалася вузьким і високим корсетом, спеціальні каркаси з китового вуса — фіжми — підтримували форму широченних суконь, які викінчувалися довгими шлейфами. Волосся жінки укла­дали у складну зачіску. Із традиційних звичаїв збереглися лише накладання на обличчя рум'ян і білил, підведення брів та очей. Нові види верхнього вбрання знаті — дорогі, шиті золотом зипуни, жупани, літники — передавалися у спад­щину і використовувались у святковому костюмі, доки не зношувались.

Розквітом придворної моди були часи імператриць Анни та Єлизавети. На чис­ленні бали, парадні виїзди, полювання придворні мали з'являтися в яскравих багатих нарядах, причому вдягати одне вбрання двічі суворо заборонялося. Вель­можі змагалися між собою у розкоші

костюма вони спи у будень одяг, пар вали діаі мальнопд і кольорі Прил роби з щ мах. Фас піл війт до вжмп рокою з^ круглі с] сукні з і

КИЛТТИШІ

Рефі

ДВОЇСТІС1

ної Укрі

до її ои суспільс ностеям нальякх

М1ННОСТІ МІСТ І ГІ

женню; них зшт вався і, різних і Нац XIX ст.

МОЖВШІ

стокрггі

якої уч

ськїй щ тривала став па го — ра XX ст.-

СЬКОІ К]