нути стан. Зовнішнє оздоблення з різноманітних металевих накладок нагадувало черкеські пояси.
Як бачимо, запорізький костюм не був вільний від багатьох іноземних запозичень, проте мав тривку етнічну основу, що й зробило його одним із найяскравіших виявів національної самобутності.
Традиційний одяг XVIII—XIX ст. у контексті загальноєвропейської культури. Відмінності в костюмі Ліво- й Правобережжя. Розвиток українського костюма цього періоду відбувався у своєрідних соціально-культурних і політичних умовах. З одного боку, Україна продовжувала зміцнювати зв'язки з зарубіжною Європою, а з іншого — вона перебувала в залежності від Росії. Щоправда, остання в особі Петра І прагнула увійти до загальноєвропейського культурного процесу, посиливши орієнтацію на Захід. На відміну від Росії Україна впліталась у цей процес більш органічно, поскільки була й залишалася важливим осередком духовної культури, що притягав до себе іноземців як Заходу, так і Сходу.
Московія ж тільки-но «прорубала вікно в Європу», цілеспрямовано форсуючи зближення з нею, що нерідко досягалося впровадженням суто зовнішніх атрибутів. Зокрема, у костюмі штучно порушувалися традиційні елементи та силоміць насаджувалися нові, європейські. Так, згідно з указом Петра І заборонялося з'являтися при дворі в «російському» вбранні; за словами сучасниці, «іноземна манера спостерігалася і в етикетах, і в хатніх лаштунках, і в уборах, і в столах». Усе це стосувалося насамперед вищих верств суспільства. Селянам, як і раніше, дозволялося носити «образ і подо-біє Божіє» — бороду.
Загалом петрівські реформи за всієї своєї позитивної спрямованості значно послабили усталені культурні зв'язки між поколіннями, а у певному сенсі й міжсоціальні зв'язки.
Дедалі посилювалися прагнення придворної знаті до розкоші у побуті та в одязі, спроби наслідувати спосіб життя Західної Європи. Одначе це поки що не відповідало об'єктивному станові культури та економічного розвитку імперії.
Костюм «благородних мужів» петрів-ської епохи складався з дорожнього кафтана, поли якого обшивалися позументом, довгого камзола, коротких пан- талонів, черевиків із багатьма пряжками та довгих панчіх. На голову вдягали завиту перуку та прямокутного капелюха.
Найбільше віддалився від традиційного вбрання жіночий одяг. Якщо давні моральні норми наказували жінці закривати волосся, то нові, навпаки, допускали глибоке декольте, відкриті руки та голову. Талія затягувалася вузьким і високим корсетом, спеціальні каркаси з китового вуса — фіжми — підтримували форму широченних суконь, які викінчувалися довгими шлейфами. Волосся жінки укладали у складну зачіску. Із традиційних звичаїв збереглися лише накладання на обличчя рум'ян і білил, підведення брів та очей. Нові види верхнього вбрання знаті — дорогі, шиті золотом зипуни, жупани, літники — передавалися у спадщину і використовувались у святковому костюмі, доки не зношувались.
Розквітом придворної моди були часи імператриць Анни та Єлизавети. На численні бали, парадні виїзди, полювання придворні мали з'являтися в яскравих багатих нарядах, причому вдягати одне вбрання двічі суворо заборонялося. Вельможі змагалися між собою у розкоші
костюма вони спи у будень одяг, пар вали діаі мальнопд і кольорі Прил роби з щ мах. Фас піл війт до вжмп рокою з^ круглі с] сукні з і
КИЛТТИШІ
Рефі
ДВОЇСТІС1
ної Укрі
до її ои суспільс ностеям нальякх
М1ННОСТІ МІСТ І ГІ
женню; них зшт вався і, різних і Нац XIX ст.
МОЖВШІ
стокрггі
якої уч
ськїй щ тривала став па го — ра XX ст.-
СЬКОІ К]
