1. Поняття релігієзнавства. Основні підходи до дослідження сутності і виникнення релігії.
2. Структура, історичні форми і соціокультурні функції релігії.
З. Вільнодумство: сутність, історичні форми і соціокультурні функції.
Ключові поняття: релігія, віровчення, культ, релігійна організація, церква, секта, вільнодумство.
1. У процесі розвитку людства виникли різноманітні форми релігії. Для визначення сутності релігії необхідно виділити загальне у всіх її різновидів. З цією метою в духовній культурі сформувалася спеціальна галузь знань – релігієзнавство.
Релігієзнавство вивчає процес виникнення, функціонування і розвитку релігії, її структуру, елементи, її конкретні соціокультурні форми, роль у житті людини і суспільства, взаємозв'язок з іншими областями культури.
Релігієзнавство носить комплексний характер, воно сформувалося на основі досліджень представників богословсько-теологічної, філософської і наукової думки з їх різними методологічними підходами.
Історично першою формою релігієзнавства стала теологія (греч. Theos – бог, logos – вчення: – вчення про Бога) у католицькій і протестантській традиції і богослов'я – у православній. Богословсько-теологічний підхід до релігії прагне усвідомити її зсередини, з позицій самої релігії, на основі релігійної віри. Відповідно до цього підходу, тільки віруючій людині дано осягти сутність релігії, а релігія виступає як надприродне, надлюдське, надсуспільне явище.
Філософський і науковий підходи намагаються досліджувати релігію ззовні, ця методологія вимагає вийти за межі релігійного досвіду, що приймає віровчення як безперечну істину, і піддати релігію критичному вивченню з позицій розуму, логіко-теоретичних і емпірично-наукових критеріїв істини.
Філософії притаманний універсалізм і гранична узагальненість. У ній є різні напрямки, тому релігія досліджується або з близьких до неї позицій (що характерно для філософії релігії, що ґрунтується на теїзмі, деїзмі, пантеїзмі), або з опозиційної до неї точки зору (що особливо характерно для матеріалістичної філософії). Відповідно до останнього підходу, релігія з'являється як продукт життєдіяльності людини, як соціокультурне явище, що має як причину виникнення і розвитку цілий комплекс факторів. Виділяються три групи детермінант: соціальні, гносеологічні і психологічні.
До соціальної відносяться наступні:
1) безпорадність первісних людей перед переважними силами природи внаслідок примітивного розвитку знарядь праці;
2) безпорадність індивіда перед неконтрольованими соціальними силами.
До гносеологічних факторів можна віднести такі, як:
1) труднощі і протиріччя пізнання, величезна сфера непізнаного і таємничого;
2) розвиток здатності узагальнення й абстрактного мислення, що дозволяє вибудовувати релігійні віровчення, поняття надприродного;
3) розвиток уяви, фантазії, що дає можливість відриву від конкретної почуттєвої реальності.
У групу психологічних факторів входять:
1) страх перед таємничими і ворожими силами, особливо страх перед смертю;
2) негативний емоційний досвід: почуття розпачу, суму, самітності, безсилля перед соціальною несправедливістю, гнобленням, конфліктами, зрадництвом і т.д.; 3) жагуче прагнення до абсолютного ідеалу: Добру, Красі, Істині і т.д.
2. Розвинуті релігії мають структуру, що включає три елементи: 1) релігійна свідомість, 2) релігійний культ, 3) релігійну організацію.
Релігійна свідомість має переважно чуттєво-образний характер, у її основі лежить подвоєння світу на природну і надприродну реальності і наділення пріоритетом останньої.
Її ядром виступає релігійна віра. Віра як емоційне, оцінювальне і вольове відношення людини впливає на її поводження. Предметом релігійної віри служить надприродне, тобто те, що не підкоряється законам сприйманого усіма світу, до якого незастосовні критерії логічної правильності і досвідної вірогідності.
Структура релігійної свідомості має два рівні: повсякденна і теоретична свідомість. Повсякденна релігійна свідомість – це уявлення, установки, настрої, почуття, переживання, звички, традиції, цей рівень нерідко називають релігійною психологією. Теоретична релігійна свідомість – це систематизовані віровчення, як правило побудовані на основі віроучительних книг, священних писань (Біблії, Корані), затверджені релігійними організаціями у вигляді догматів (незмінних формул). Зміст віровчення осмислюється в богослов'ї, теології, метою яких є його розробка, захист і пропаганда, цей рівень називають релігійною ідеологією.
Релігійний культ – це соціальна форма об'єктивації релігійної свідомості, здійснення релігійної віри в специфічних діях релігійної групи, сукупність обрядів, стереотипних дій, що символізують ідеї, норми, ідеали.
Релігійна організація – це стійка форма упорядкування спільної релігійної діяльності, що функціонує на основі віровчення і культу, а також певних майнових засобів. Виділяються чотири типи релігійних організацій: церква, секта, деномінація, харизматичний культ.
У процесі розвитку суспільства еволюціонували і форми релігії. Їхнє різноманіття визначається різноманіттям соціокультурних умов.
Можна виділити соціально-історичні типи релігій: 1) ранні (первісні, архаїчні, примітивні), 2) національно-племінні, 3) світові, 4) сучасні нетрадиційні.
У самому загальному вигляді соціокультурні функції релігії можна об'єднати за впливом на соціальні відносини в дві групи: 1) фактор соціальної стабільності, стійкості соціальних відносин, 2) фактор соціальних змін.
Як соціальний стабілізатор релігія має функції: 1) світоглядної, 2) легітимізуючої, 3) інтегруючої, 4) регулюючої.
Як фактор соціальних змін релігія грає дезинтегруючу роль, функцію ініціювання соціальних конфліктів як між релігійними громадами (наприклад, між християнами і мусульманами), так і у їх середині (наприклад, між традиціоналістами і модерністами).
Узагалі соціокультурній ролі релігії дають різнопланову оцінку: позитивну, як гуманізуючого фактора, і негативну, як дегуманізуючого фактора.
3. Вільнодумство – це світоглядна позиція, що стверджує незалежність людини від релігії і церкви, що наполягає на пріоритеті земних цінностей і ідеалів.
Можна виділити історичні форми вільнодумства: богоборство, скептицизм, антиклерикалізм, релігійний індиферентизм, нігілізм, атеїзм. Найбільш послідовною і радикальною формою вільнодумства є атеїзм.
Вільнодумство в історії людства, як правило, грало гуманізуючу роль, мало значення звільняючого від негативного впливу релігії фактора.
