1. Православ'я.
2. Католицизм.
3. Протестантизм.
Ключові поняття: православ'я, католицизм, протестантизм.
1. У православ'ї нема єдиного організаційного центра, у наш час визнані 15 автокефальних церков. Константинопольський патріарх вважається всесвітнім, як би першим серед рівних. Найбільш численна серед церков – Російська православна церква, більшість православних України багато століть перебувають у підпорядкуванні цієї церкви. Для всіх православних церков загальними є віровчення, культ і канонічна діяльність.
Основу православ'я складає Нікео-Константинопольський символ віри, що включає в себе 12 частин.
У 325 р. Всесвітній Нікейський собор прийняв формулу:
1. Віруємо в єдиного Бога Отця, Вседержителя.
2. Творця небу і землі, видимим же всім і невидимим.
3. І в єдиного Господа Ісуса Христа, Сина Божого, Єдинородного, іже від Отця породженого раніше усіх вік: Світла від Світла, Бога щира від Бога щира, породжена, несотворенна, єдиносущна Отцю.
4. Їм же вся биша.
5. Нас заради людей і нашого заради порятунку сшедшаго з небес і втіленого від Духа Святого і Марії Діви, і вочеловечшася.
6. Распятаго ж за ни за Понтійського Пілата, і страдавша, і похована.
7. І воскресшаго на третій день за Писанням. І взошедшаго на небеса, і седяща одесную Отця.
8. І паки грядущаго зі славою судити живим і мертвим, Його ж Царству не буде кінця.
У 381 р. ІІ Всесвітній собор додав наступні положення до нікейської формули:
9. І в Духа Святаго, Господа, животворящаго, іже від Отця ісходящаго, іже з Отцем і Сином спокланяєма і ссославіма, глаголавшего пророки.
10. В єдину святу соборну й Апостольську Церкву.
11. Сповідаю єдине водохрещення в залишення гріхів.
12. Чаю воскресіння мертвих. І життя будущаго віку. Амінь.
Символ віри використовується як офіційне сповідання віри під час водохрещення і при прийнятті в православ'я, виступає необхідною частиною літургії. Повторюючи його, кожен православний приймає й обновляє своє водохрещення і членство в церкві. Православ'я визнає істинність тільки тих положень, що були затверджені першими сьома Всесвітніми соборами.
Священним писанням православ'я є Біблія: 27 книг Нового завіту є загальновизнаними і канонічними для всіх християн і 39 книг Старого завіту (складових священного писання іудаїзму), вважаючи їх боговдохновенними, але також включає в нього ще 11 книг, що існують у тексті Септуагінти, але з приміткою про не канонічність цих доповнень. Священним переказом виступають постанови перших семи Всесвітніх соборів, помісних соборів православної церкви і твори "отців і вчителів церкви".
Центральне місце в православ'ї приділяється вірі в триєдиного Бога і в усі місії трьох його облич, в ангелів і чортів, у богородицю, святих, у безсмертя душі, у загробне життя, у воздаяння, у пекло і рай.
Основа культу складається з сімох головних обрядів - таїнств: водохрещення, миропомазання, причащання, покаяння, шлюб, священство, єлеосвященство. Велике значення надається відспівуванню і панахиді. Культ включає також молитви, поклоніння хресту, іконам, реліквіям, святим мощам.
Самим головним святом є Великдень, потім двонадесяті свята: Різдво христово, водохрещення господнє, стрітення, Благовіщення, переображення, Різдво богородиці, Успіня богородиці, спорудження хреста, вхід господинь у Єрусалим, піднесення, трійця. Потім випливають п'ять великих свят: обрізання господнє, Різдво Іоанна Предтечі, свято святих Петра і Павла, усікновення глави Іоанна Предтечі, покрив пресвятої богородиці. Інші свята називаються престольними.
Автокефальні церкви підрозділяються на екзархати, єпархії, благочинія і приходи. Вони очолюються патріархами (архієпископами, митрополитами). Духівництво поділяється на біле (одружене) і чорне (неодружене, чернецтво). Є чоловічі і жіночі монастирі. Підготовка священнослужителів і богословів здійснюється через мережу духовних семінарій і академій.
2. Католицизм є наймасовішим напрямком християнства, що нараховує більш 1 млрд. послідовників. Розповсюджений у Західній, Південно-Східній і Центральній Європі, у Латинській Америці (біля 90% населення), в Африці (біля третини нас.), у США.
Католицизм має загальні з православ'ям основні положення віровчення і культу: 12 догматів "Кредо" ("Вірую") і 7 таїнств.
Є і відмінності від православ'я. Католицизм приймає рішення не тільки перших семи Всесвітніх соборів, але і наступних, у Священний переказ його входять постанови 21 собору, а також офіційні документи глави – Римського папи. Вже в 589 р. На Толедському соборі католицька церква вносить доповнення до символу віри у вигляді догмата про філіокве (від лат. – і від сина): Святий Дух виходить не тільки від Отця (як прийнято в православ'ї), але і від Сина. Вводиться і уявлення про чистилище (на Флорентійському соборі в 1439 р.), з яким зв'язане вчення про запас добрих справ: церква має у своєму розпорядженні цей запас за своїм розсудом. У середні віки на основі цього вчення поширення отримала практика продажу індульгенцій (від лат. – милість) священиками за відпущення гріхів. Для католицизму характерно піднесене шанування Богородиці. У 1854 р. Проголошений догмат про її непорочне зачаття, огородження з першої хвилини її зачаття від первородного гріха, у 1950 р. Затверджений догмат про її тілесне піднесення на небо після земного шляху, у 1954 р. було впроваджено свято на честь "королеви небес". Специфічною рисою католицизму є вчення про верховенство Римського папи над усіма християнами як намісника Христа на землі, спадкоємця апостола Петра, на І Ватиканському соборі в 1870 р. був прийнятий догмат про його непогрішність: виступаючи офіційно з питань віри і моралі, він непогрішний, його вустами говорить Бог. Починаючи з XІ в. діє положення про целібат (обов'язкову безшлюбність всього духівництва), усі священики належать до одного з чернечих орденів (їх близько 140, найбільш великими є ордена єзуїтів, францисканців, домініканців, капуцинів, християнських братів, бенедиктинців), зовні вони розрізняються одягом.
Своєрідність культу виявляється в здійсненні семи таїнств (наприклад, таїнство миропомазання називається конфірмацією і відбувається над дітьми 7-12 років). Розрізняються і богослужіння (меса носить більш пишний характер, звучить орган чи фісгармонія, віруючі сидять і тільки при співах певних молитов встають). У католицькому храмі переважають скульптурні зображення Христа, Богородиці, святих, але є 14 ікон, що зображують етапи "Хресного шляху Господня".
Католицизм об'єднаний у єдину централізовану організацію з міжнародним центром керування Ватиканом і з єдиним головою – Римським Папою. Кожна національна церква керується призначуваним Папою кардиналом, патріархом, митрополитом чи єпископом.
Католицизм вирізняється активною діяльністю по розширенню регіонів свого впливу.
3. Протестантизм за чисельністю прихильників є другим напрямком християнства (більш 400 тис. чоловік), а за роздробленістю займає перше місце: нараховується кілька десятків великих і малих протестантських об'єднань. Протестантизм з'явився в результаті Реформації (соціально-політичного і релігійного руху в Західній Європі ХVІ в., спрямованого проти католицизму), початок якого поклав німецький богослов Мартін Лютер, що обнародував анти папський документ "95 тез", що містить розгорнуту критику католицизму: заперечувалося вчення про рятівничість придбаних у церкви чужих заслуг (за допомогою покупки індульгенцій), про чистилище, про неможливість порятунку без сприяння священиків, висувалися вимоги про скасування католицької ієрархії, ліквідацію чернецтва, спрощення обрядовості, створення дешевої національної церкви, незалежної від Римського папи і такої, що спирається на національну владу. У 1529 р. від 5 німецьких князів і ряду імперських міст пішов протест проти постанови рейхстагу про скасування права князів обирати релігію для себе і своїх підданих. Від цього і пішов термін "протестантизм" (від лат. привселюдно доводити).
Реформаторський рух поширився за межами Німеччини, Французький богослов Жан Кальвін заснував кальвінізм, який найбільш радикально відрізняється від католицизму, він найбільш повно виразив інтереси буржуазії періоду первісного нагромадження капіталу.
На Британських островах цей рух очолив король Генріх VІІІ, який прагнув привласнити церковне і монастирське майно і підкорити церкву своїй владі. За рішенням парламенту в 1534 р. церква в Англії була оголошена незалежною від Римського папи, а її головою став англійський король. Католицьке віровчення, обрядовість і церковна ієрархія залишилися незмінними, але пізніше були проведені реформи вчення і культу, закріплені в прийнятому парламентом Символі віри. Так склалася англіканська церква, найменш протестантська з усіх реформаторських рухів.
Лютеранство, кальвінізм і англіканство склали течії раннього протестантизму, згодом від них відкололися об'єднання, що вносили зміни в вчення й обрядовість, їх прийнято називати сектами, хоча кожна з них іменує себе церквою.
Усі протестантські церкви визнають джерелом віровчення тільки Біблію, з неї виводять свої віросповідальні принципи, викладені в їхніх документах. Кожному віруючому надане право (і обов'язок) самостійно читати і тлумачити Біблію, вона переведена на національні мови. Відстоюється ідея загального священства, заперечується привілей духівництва бути посередником між Богом і людьми. Стверджується, що людину рятує особиста віра, а не добрі справи, санкціоновані церквою. Культ спрощений, богослужіння скорочені і відправляються на національних мовах.
Є в них і відмінності. Лютеранству притаманні всі перераховані риси. Із семи таїнств воно приймає тільки два: водохрещення і причащання, інші або скасовані (сповідь, соборування), або сприймаються як прості обряди (конфірмація, шлюб, священство), храми відрізняються строгістю форм. Скромністю внутрішнього оздоблення, однак збереглися вівтар, розп'яття, єпископат, органна музика, священикові одіяння. В основі кальвінізму – вчення Кальвіна про абсолютне приречення Богом людської долі, про неї можна лише здогадуватися за результатами діяльності людини: якщо вона успішна – вона визначена до порятунку, якщо невдала – до загибелі. Чернечому аскетизму протиставляється "мирський аскетизм": діловий, підприємницький успіх розцінюється як діяльне служіння Богу. Храми позбавлені християнської атрибутики, богослужіння складається з проповіді, молитов і співу псалмів, єпископату нема, пастора обирають віруючі, священикових одягань вони не носять, церкви називаються реформаторськими (У Європі) чи пресвітеріанськими (в Англії, США).
В англіканстві догмат про "рятівну силу добрих справ" з'єднаний з положенням про "рятівничість особистої віри", богослужіння ведеться англійською мовою і Біблія читається в англійському перекладі, керує загально церковними справами архієпископ Кентерберійський.
До пізнього протестантизму відносяться секти: квакери, методисти, менноніти, баптисти, адвентисти, свідки Єгови, п'ятидесятники.
Тема 6. ІСЛАМ
1. Виникнення ісламу.
2. Основи віровчення і культу.
3. Основні напрямки ісламу.
Ключові поняття: іслам, Коран, шаріат, Кааба, суннізм, шиїзм, суфізм.
1. Іслам - найпізніша за часом виникнення і друга за чисельністю послідовників світова релігія. Іслам сповідають більш як 1 млрд. людей в 120 країнах світу, у 28 з них він визнаний державною чи офіційною релігією, розповсюджений у Західній, Південній, Південно-Східній Азії й у Північній Африці, а в Україні - в Автономній Республіці Крим.
Іслам (арабське – покірність) виник на початку VII в. н.е. на Аравійському півострові, у м. Мецці., його засновником став Мухаммед (біля 570-632 р.), що близько 610 р. оголосив себе пророком та виступив із проповіддю єдинобожжя.
Розпад родоплемінного укладу арабів, економічний занепад міст через труднощі у торгівлі у зв’язку з несприятливою міжнародною обстановкою підсилили тенденції до об'єднання безлічі племен, державотворенню, що припускало і єдину релігію замість безлічі племінних політеїстичних вірувань. Найбільш впливовим серед них був культ древнього святилища Кааби в Мецці, де поряд з головним богом племені курейшитов, згодом названого Аллахом (божеством), поклонялися і богам інших племен, цей культ став поступово витісняти інші. Монотеїстичні уявлення на той час уже поширювалися ханіфами, що виступали проти деяких пережитків первісного ладу (кровозмісними шлюбами). Крім того, серед торговців Мекки і Медини було чимало звернених в іудаїзм і християнство. Отже, релігійні системи цих двох монотеїстичних релігій послужили основою для утвердження ісламу як монотеїстичної релігії, що і відбулося завдяки діяльності Мухаммеда.
Мухаммед проголосив, що існує лише один Аллах, що усі повинні бути покірні його волі, служити йому в чеканні кінця світу, судного дня і встановлення царства справедливості на землі; висунув вимоги соціальної справедливості, братерства віруючих, добродійності, необхідності дотримання простих норм моральності. Змушений через переслідування бігти з Мекки в Медину, він стає там не тільки релігійним лідером, але і світським правителем, а пізніше починає завойовницькі походи, перетворює Мекку в центр ісламу. Під його керівництвом формується мусульманська феодально-теократична держава Арабський Халіфат, розширення якого, скорення багатьох народів і звертання їх в іслам продовжили спадкоємці Мухаммеда.
2. Джерелом віровчення ісламу є Коран (читання), складений після смерті Мухаммеда за його розповідями; у ньому легенди, міфи, персонажі зі Старого і Нового завітів переплелися з традиційними арабськими віруваннями. Іудеї й християни вважаються в ісламі "людьми писання", даного богом, але перекрученого ними. Адам, Ной (Нух), Авраам (Ібрагім), Мойсей (Мусу), Ісус (Іса) прийняті мусульманами як пророки, що передують Мухаммеду. У Коран увійшли змінені біблійні міфи про Адама й Єву, про створення світу і людини, про всесвітній потоп. Трактування фігури Мухаммеда нагадують розуміння значення Ісуса Христа.
Головне в Корані – іудео-християнські ідеї єдинобожжя, посередника між богом і людьми, боговдохновенності Священного писання, загробного воздаяння, кінця світу. З арабських вірувань іслам запозичив культ Кааби з "чорним каменем", шанування духів (джинів), деяких богів, перетворених ісламом у святих. Крім Корана до священних писань відносять іудаїстську Тору і християнські Євангелія. У Корані викладені основи віровчення, моральні і правові норми, обрядові наставляння. Коран включає 114 сур, розташованих за ступенем убування їхнього обсягу (крім першої). Моральне і правове вчення ісламу викладено також у Сунні, збірнику переказів (хадисов) про те, як пророк поводився і що він говорив у різних ситуаціях, вона є головним джерелом мусульманського права – шаріату (запропонований шлях).
Віровчення ісламу містить 6 основних положень: 1) віра в Аллаха, 2) віра в ангелів, 3) віра в Коран, 4) віра в пророків, 5) віра у воскресіння померлих і у воздаяння (останній суд) у загробному житті, 6) віра в приречення.
Аллах розглядається як всевідаючий, всемогутній, всеблагий і вічний творець світу, але, на відміну від християнства, як безособова істота. Вчення про ангелів відрізняється розгалуженістю. Коран розуміється як книга божественного одкровення, що існує вічно, що перебуває на сьомому небі, у ній записані всі події і долі. Пророків нараховується до двохсот тисяч, але головний – Мухаммед, шостий пророк, людина, обрана Богом, наділена надприродними властивостями: розмовляти з Богом і ангелами, передавати людям одкровення Аллаха. Акцентовано уявлення про божественне приречення.
Основні культові розпорядження ісламу сформульовані у виді 5 "стовпів віри" – "аркан-ад-дін": 1) сповідання віри – повторення основної формули: "Немає бога, крім Аллаха, і Мухаммед – посланець його", 2) п'ятикратна молитва – намаз, 3) постування в місяці рамазані (рамадані) як тілесна форма служіння богу – ураза, 4) обов'язкова милостиня – закят, 5) паломництво в Мекку – хадж.
Крім того, ще одним стовпом вважають джихад, "священну війну" проти невірних. Серед обрядів важливі: обрізання, шлюб, читання Корана, харчові заборони, похорон, заборона зображувати живих істот і Аллаха.
3. Уже в другій половині VІІ в. виникли два основні напрямки ісламу: суннізм і шиїзм. Підставою для цього послужила суперечка про принципи спадкування релігійної і світської влади. Суннізм (самий великий напрямок ісламу, близько 90% мусульман – його прихильники) думає, що влада повинна належати шановному мусульманину в силу особливого договору (мубайї) між релігійною громадою (умою) і майбутнім халіфом, що повинний мати звання богослова-законознавця вищого рангу, походити з племені курейшитов, бути справедливим, мудрим, фізично здоровим і піклуватися про благо підданих. Сунніти своє віровчення і культ засновують на Корані і Сунні.
Шиїзм (шиа – група, партія) наполягає на тому, що державна влада має божественну природу і повинна переходити в спадщину прямим спадкоємцям, найближчим родичам пророка Мухаммеда. У VІІ в. їм був Алі, двоюрідний брат і зять Мухаммеда. Він створив групу шиїтів, організував змову, був убитий халіф Осман, Алі був проголошений четвертим халіфом, але незабаром також був убитий супротивниками, від одного його сина халіф, що захопив владу, Муавія відкупився, а другий син Хусейн був убитий, потім оголошений шиїтами мучеником. Дню його загибелі (шахсей-вахсей, дні ашури) щорічно присвячуються урочисті процесії, учасники яких піддають себе самобичуванню. Шиїти вважають спадкоємцями Мухаммеда халіфа Алі і його прямих спадкоємців-імамів, вони визнають 12 імамів, дванадцятий імам, Мухаммед бек аль Хасан, таємниче зник і вважається мунтазаром (очікуваним), що повинний з'явитися перед страшним судом як месія (махді) для встановлення рівності і справедливості. Шиїти визнають лише ті хадіси, авторами яких є халіф Алі і його послідовників, вони мають священне писання – ахбари, що включає хадіси, зв'язані з творчістю Алі і його спадкоємців.
Містико-аскетичним напрямком ісламу є суфізм (суфі – вовна), що виник наприкінці VІІІ в. як єресь. Суфії вважають, що існує єдина божественна сутність, проявом якої виступає усе видиме різноманіття світу. Головна мета людини – злиття з нею. Спочатку суфії, тобто "одягнені у вовняний плащ", проповідували повне зречення від індивідуальної волі, потім вони розвили навчання про містичну любов. До різних суфійських орденів належали жебруючі ченці-дервіші (перське – жебрак), що ведуть аскетичний спосіб життя, що виступають із критикою офіційного духівництва, що відмовляються від виконання релігійних обрядів. Потім під впливом неортодоксальних сект буддизму і християнства зросла роль духовних наставників шейхів і значення споглядання, цей вплив помітно в трактуванні світу як еманації бога, у повному ототожненні того, хто пізнав істину, з божеством.
