СКОВОРОДА Григорій Савович – письменник, філософ – «український Сократ», який зробив вагомий оригінальний внесок в українську духовну культуру, народився 3 грудня 1722 р. вселі Чорнухи, Лубенського повіту на Полтавщині в родині достатньо заможного вільного козака. Закінчив сільську школу, після чого у 1734-1741, 1744-1745 та 1751-1753 навчався у Києво-Могилянсбкій академії, де здобув ґрунтовну, в т. ч. й філософську освіту.
У 1745-1750 рр. він разом з посольською місією генерал-майора Вишневського відвідав Токай, Офен (Угорщина), Пресбург (Братиславу), Відень, імовірно Італію та Німеччину. З 1753 р. Г. Сковорода викладав поетику у Переяславському колегіумі. Застосований ним новий метод навчання й виховання, що полягав в індивідуальному підході до своїх учнів з метою виявлення і розвитку їхніх вроджених здібностей, ускладнив його стосунки з єпископом Никодимом Стрибницьким і він змушений був звільнитиися з колегіуму.
Пізніше Г. Сковорода був домашнім учителем, викладачем Харківського колегіуму. Врешті, через протиріччя із церковними наставниками, віностаточно припинив викладацьку діяльність і останніх майже 25 років вів життя мандрівного філософа-поета. Помер Г. Сковорода9 листопада 1794 року в селі Іванівка на Харківщині. На його могилі, за його власним проханням написали: "Світ ловив мене, та не спіймав".
Вчення Г. Сковородивикладене у численних працях, серед них: «Міркування про поезію та керівництво до неї» (1769), «Наркіс» (1771), «Асхань» (1767), «Бесіда, названа – двоє» (1772), «Кільце» (1775), «Змій ізраїльський», «Дружина Лотова», «Потоп зміїний» (1791) та ін.
Г. Сковорода являв собою той особливий тип філософа, який філософію розглядає як прямі духовні концентрації власного життя, а саме життя не мислить собі інакшим, як побудованим у відповідності із принципами своєї філософії.
Для філософських поглядівГ. Сковороди характерним є те, що при ідеалістичній, в цілому, світогляді, чітко проявляється матеріалістична тенденція. Це, зокрема, видно з його концепції «трьох світів» та «двох натур». Згідно із нею, весь світ складається з «макрокосму», тобто природи, «мікрокосму», тобто людини, та «світу символів», тобто Біблії.
Основні філософські ідеї Г. Сковороди
- найпершим об'єктом, гідним філософського осмислення є людина, оскільки, не знаючи, що таке людина, нам нема з чим порівняти все інше;
- найважливішим завданням людини є самопізнання, тому слід сповідувати принцип «Пізнай самого себе!»;
- таке привілейоване становище людини зумовлене тим, що вона є «мікрокосмом» – малим світом, який дорівнює «макрокосму» – великому світу;
- людина, як насіння, містить в собі потенційно усі глибинні елементи світу;
- у самопізнанні розкривається основне: людина, як мікросвіт, складається із двох натур: матеріальної – темної, поверхової, мінливої та духовної – світлої, вічної, глибинної, яка є Богом, істиною, сутністю буття;
- у пізнанні виявляються глибинні засади світу, але людина повинна ще володіти і здатністю самопізнання, пізнати самого себе, тобто внутрішню сутність, свою духовність або своє серце;
- через самопізнання людина входить у діалог із великим світом, а посередником постає особливий символічний світ, або світ Біблії, який мав ту особливість, що його зовнішні форми найбільш адекватно виражали невидиму духовну, Божественну натуру;
- матеріальна і духовна натури поєднуються у праці, тому праця має бути «сродною», тобто узгоджуватись з природними здібностями та прагненнями людей і в цьому знайти своє життєве щастя;
- нищівна критика неробства, паразитизму, розкриття злиденності і безправності трудящих, протест проти соціальної нерівності;
- бачення суспільного ідеалу в республіканському устрої вільної країни, який повинен базуватися на принципах високої моралі, свободи та рівності.
Окреслені провідні думки Г. Сковороди свідчать про те, що він:
- по-перше, у ті часи мав такий світогляд, який у багатьох пунктах суттєво відрізнявся від санкціонованого царизмом і церквою;
- по-друге, він певною мірою створив в Україні той тип філософствування, який був притаманний країнам Західної Європи;
- по-третє, його філософія найбільше цінувала поєднання життя з високою духовністю, єдності вчинків та високої моральності.
Таким чином, Грикорій Сковорода був не просто філософом, а філософом особливого культурно-історичного типу. Його філософія – це явище органічно цілісне, просякнуте єдиними темами, настроями та ідеями. Не дивлячись на те, що переважна більшість філософських ідей була запозиченою з античності та західно-європейської філософії, всі ці складові тек введені у національний контекст, і з таким спрямуванням, що в цілому ця філософія постає зовсім новою, українською.
