ПИТАННЯ 26. Філософська думка в Києво-Могилянській академії

Наприкінці XVI ст. в Україні відбулися суттєві зміни у суспільно-політичному житті, які привели до істотних зрушень в освіті, літе­ратурній творчості, філософських пошуках, громадянському житті, і попри всю свою суперечливість, торували українському народові шлях в Європу. Освітня діяльність в Україні базувалась на ентузіазм її фундаторів.

Першою когортою просвітників в Україні слід вважати викладачів першої на східнослов'янських землях школи вищого типу і наукової установи – Острозької Слов'яно-греко-латинської академії (1576-1636). В Острозі працювали такі відомі діячі як ректор Острозької академії Герасим Смотрицький, Клірик Острозький, 3ахарій Копистенський, Мілетій Смотрицький, першодрукар Іван Федоров, вихованець Острозької академії Іван Вишенський та інші особи.

В своїх поглядах мислителі Острозької академії:

- відстоювали ідею захисту українського наро­ду як етнічної спільності від ополячення і окатоличення;

- намагались відстояти громадянські права й особисті права громадян;

- обстоювали думку про природну рівність людей незалежно від соціальної і релігійної приналеж­ності;

- їх діяльність була зорієнтована на духовне життя людини, що узгоджувалась з філософсько-світо­глядними впливами Візантії.

Першим вищим навчальним закладом Східної Європи, який діяв стабільно протягом століть стала Киє­ва-Могияянська академія – загальнонаціональний інтелектуальний центр, де впродовж двох сторіч формува­лася церковна та світська українська еліта. Вона об'єднувала тогочас­ний учений світ України і, водночас, була осе­редком мистецтв, що притягував до себе діячів культури.

Заснована 1632 р. як Києво-Могилянський колегіум (на базі злиття Київської братської школи та Лаврської школи), з ініціативи Київсько­го митрополита Петра Могили. 1658 р., відповідно до Гадяцької угоди між Україною і Польщею, колегіум набув статусу академії. Цей статус 1670 р. було підтверджено польським королем Корибутом Вишневецьким і 1701 р. - російським царем Петром І. КМА існувала до 1817 р., а 1992 р. відновлена як Національний універ­ситет “Києво-Могилянська академія”.

Зна­чення КМА для духовного розвитку України полягає насамперед у здійсненні її інтелектуальними силами важливого, за своїми наслідками, культурного синтезу, метою якого було вклю­чення в українізовану греко-слов'янську духовну систему переосмислених над­бань вчених Західної Європи і входженння Ук­раїни в європейський інтелектуальний процес як самобутньої культурної оди­ниці. Діяльність КМА призвела до зміни способу філософування в Україні, до відокремлення філософії від релігії, до утвердження розуміння філософії як окремої системи теоретич­них знань, що складається з раціональ­ної, натуралістичної і моральної філософії.

Філософські курси в Академії викладали провідні мислителі того часу, просвітники, що здійснили потужний вплив на своїх сучасників. Попередньо вони навчалися у престижних універ­ситетах Європи, в яких одержали наукові ступені докторів філософії, а іноді ще й докторів богослов'я. Завдяки цьо­му викладання філософії велося на високому професійному рівні. До числа найвідоміших професорів філософії належали: Петро Могила (1596-1647), Інокентій Гізель (1600 - 1683), Стефан Яворський (1658-1722), Феофан(Теофан) Прокопович (1681-1736), Григорій Щербацький (1725-1754), Георгій Кониський (1717-1795) та ін.

У трактуванні професорів Києво-Могилянської академії філософія ок­реслювалась як цілісна система знань, що в сукупності дозволяють знайти шлях до істини. Засвоєю вихідною структурою філософські курси Києво-Могилянської академії були подібні до типових пізньосхоластичних курсів західно-європейської універ­ситетської філософії, проте не копіювали їх повністю.

Філософські погляди вчених Києво-Могилянської академії

- Філософія – це система знань (дисциплін чи всіх наук), покликаних віднайти істину, причини речей, даних Богом, а також дослідниця життя і благочестя;

- Істина – це дослідження результатів Божої діяльності по створенню природи;

- Здобуття істини є результатом складного процесу пізнання, що здійснюється на двох рівнях – чуттєвому і раціональному;

- Вирішальне значення для успіху пізнання має метод, що застосовується дослідником. Науковий метод – це спосіб організації процесу пізнання, який дозволяє перейти від вже відомого до невідомого;

- Простір є невід'ємним від речей і середовища, а час – послідовна тривалість кожної речі; простір і час невіддільні від природних сил;

- Пріоритетне значення в житті людини має розум, який здійснює значний вплив на волю і дає їй різні варіанти вибору між добром і злом;

- Сенс життя полягає у творчій праці, спрямованій на власне й громадське добро, при цьому можливість досягнення людиною щастя перебуває у стані компромісного поєднання прагнень і потреб різних частин душі, тобто тілесних і духовних.

Таким чином, вчені-філософи Академії внесли вагомий вклад в розвиток філософських ідей того часу. Вони розвивали вчення про природ­ну матерію, її форму та сутність, а у лекційних курсах приділяли знач­ну увагу проблемі людини, розглядаючи її як малий світ, що відтворює в собі великий довколишній світ. Мету людського існування вони бачили в досягненні стану щастя, котре неможливе без задоволення розумних духовних і матеріальних потреб.