Наприкінці XVI ст. в Україні відбулися суттєві зміни у суспільно-політичному житті, які привели до істотних зрушень в освіті, літературній творчості, філософських пошуках, громадянському житті, і попри всю свою суперечливість, торували українському народові шлях в Європу. Освітня діяльність в Україні базувалась на ентузіазм її фундаторів.
Першою когортою просвітників в Україні слід вважати викладачів першої на східнослов'янських землях школи вищого типу і наукової установи – Острозької Слов'яно-греко-латинської академії (1576-1636). В Острозі працювали такі відомі діячі як ректор Острозької академії Герасим Смотрицький, Клірик Острозький, 3ахарій Копистенський, Мілетій Смотрицький, першодрукар Іван Федоров, вихованець Острозької академії Іван Вишенський та інші особи.
В своїх поглядах мислителі Острозької академії:
- відстоювали ідею захисту українського народу як етнічної спільності від ополячення і окатоличення;
- намагались відстояти громадянські права й особисті права громадян;
- обстоювали думку про природну рівність людей незалежно від соціальної і релігійної приналежності;
- їх діяльність була зорієнтована на духовне життя людини, що узгоджувалась з філософсько-світоглядними впливами Візантії.
Першим вищим навчальним закладом Східної Європи, який діяв стабільно протягом століть стала Києва-Могияянська академія – загальнонаціональний інтелектуальний центр, де впродовж двох сторіч формувалася церковна та світська українська еліта. Вона об'єднувала тогочасний учений світ України і, водночас, була осередком мистецтв, що притягував до себе діячів культури.
Заснована 1632 р. як Києво-Могилянський колегіум (на базі злиття Київської братської школи та Лаврської школи), з ініціативи Київського митрополита Петра Могили. 1658 р., відповідно до Гадяцької угоди між Україною і Польщею, колегіум набув статусу академії. Цей статус 1670 р. було підтверджено польським королем Корибутом Вишневецьким і 1701 р. - російським царем Петром І. КМА існувала до 1817 р., а 1992 р. відновлена як Національний університет “Києво-Могилянська академія”.
Значення КМА для духовного розвитку України полягає насамперед у здійсненні її інтелектуальними силами важливого, за своїми наслідками, культурного синтезу, метою якого було включення в українізовану греко-слов'янську духовну систему переосмислених надбань вчених Західної Європи і входженння України в європейський інтелектуальний процес як самобутньої культурної одиниці. Діяльність КМА призвела до зміни способу філософування в Україні, до відокремлення філософії від релігії, до утвердження розуміння філософії як окремої системи теоретичних знань, що складається з раціональної, натуралістичної і моральної філософії.
Філософські курси в Академії викладали провідні мислителі того часу, просвітники, що здійснили потужний вплив на своїх сучасників. Попередньо вони навчалися у престижних університетах Європи, в яких одержали наукові ступені докторів філософії, а іноді ще й докторів богослов'я. Завдяки цьому викладання філософії велося на високому професійному рівні. До числа найвідоміших професорів філософії належали: Петро Могила (1596-1647), Інокентій Гізель (1600 - 1683), Стефан Яворський (1658-1722), Феофан(Теофан) Прокопович (1681-1736), Григорій Щербацький (1725-1754), Георгій Кониський (1717-1795) та ін.
У трактуванні професорів Києво-Могилянської академії філософія окреслювалась як цілісна система знань, що в сукупності дозволяють знайти шлях до істини. Засвоєю вихідною структурою філософські курси Києво-Могилянської академії були подібні до типових пізньосхоластичних курсів західно-європейської університетської філософії, проте не копіювали їх повністю.
Філософські погляди вчених Києво-Могилянської академії
- Філософія – це система знань (дисциплін чи всіх наук), покликаних віднайти істину, причини речей, даних Богом, а також дослідниця життя і благочестя;
- Істина – це дослідження результатів Божої діяльності по створенню природи;
- Здобуття істини є результатом складного процесу пізнання, що здійснюється на двох рівнях – чуттєвому і раціональному;
- Вирішальне значення для успіху пізнання має метод, що застосовується дослідником. Науковий метод – це спосіб організації процесу пізнання, який дозволяє перейти від вже відомого до невідомого;
- Простір є невід'ємним від речей і середовища, а час – послідовна тривалість кожної речі; простір і час невіддільні від природних сил;
- Пріоритетне значення в житті людини має розум, який здійснює значний вплив на волю і дає їй різні варіанти вибору між добром і злом;
- Сенс життя полягає у творчій праці, спрямованій на власне й громадське добро, при цьому можливість досягнення людиною щастя перебуває у стані компромісного поєднання прагнень і потреб різних частин душі, тобто тілесних і духовних.
Таким чином, вчені-філософи Академії внесли вагомий вклад в розвиток філософських ідей того часу. Вони розвивали вчення про природну матерію, її форму та сутність, а у лекційних курсах приділяли значну увагу проблемі людини, розглядаючи її як малий світ, що відтворює в собі великий довколишній світ. Мету людського існування вони бачили в досягненні стану щастя, котре неможливе без задоволення розумних духовних і матеріальних потреб.
