Об’єктивна реальність, яка є предметом філософії, виявляє себе в різноманітності зв’язків і відношень, перебуває у стані неперервної зміни й розвитку. Філософія має своїм завданням відобразити багатомірний склад буття в системі чітких і гнучких понять. Це завдання вирішує діалектика.
Етимологічно діалектика означає розмову, бесіду, обмін думками, діалог. Діалог – це процес словесного спілкування двох сторін, а діалектика – це вміння й мистецтво захистити або спростувати те чи те твердження через зіставлення його з іншим, протилежним йому висловлюванням. Із часів античності (Сократ, Платон, Аристотель) діалектика поступово утверджується як науково-теоретичний спосіб мислення, як методологія філософського пізнання. У сучасних підручниках з філософії даються такі визначення діалектики:
Діалектика – це вчення про всебічні зв’язки, рух і розвиток (А. Заїченко).
Діалектика є сучасною загальною теорією розвитку всього сутнього, яка адекватно відображає його еволюцію у своїх законах, категоріях та принципах (див. підр. «Філософія» за ред. Івана Надольного).
Принцип (від лат. — “початок, основа”) – внутрішнє переконання людини, ті практичні засоби, котрими вона послуговується у своєму житті. У філософському плані поняття “принцип” означає фундаментальне положення, первинне начало, найсуттєвішу основу певної концепції, теорії.
Для діалектики як філософської теоріїтакими фундаментальними началами є наступні принципи: об’єктивності, загального зв’язку, розвитку, суперечності, стрибкоподібності, заперечення. Це найважливіші підвалини, на яких ґрунтуються основні закони і категорії діалектики.
Закон – це передусім об’єктивність, те, що не залежить від волі та бажання людини, від її свідомості. Звичайно, не йдеться про юридичні закони, які сьогодні приймаються, а завтра – скасовуються. Якщо, наприклад, ми ведемо мову про закони збереження енергії та речовини чи про закон всесвітнього тяжіння, то було б безглуздям стверджувати, що ми можемо їх скасовувати чи свідомо гальмувати їхню дію. Отже, найсуттєвішою ознакою закону буде те, що він відображає об’єктивний стан речей, об’єктивні зв’язки між речами, предметами, явищами.
Закон– це суттєве відношення, зв’язок між сутностями, який є: об’єктивним; необхідним; загальним; внутрішнім; суттєвим; повторюваним.
У філософії виділяють три групи законів.
1. Окремі закони – притаманні окремим формам руху матерії (закони механіки, хімії, біології тощо).
2. Особливі закони – притаманні всім або багатьом формам руху матерії (закони математики, кібернетики, закони збереження).
3. Загальні, універсальна закони – це закони діалектики.
Загальновизнаними в діалектиці є три закони. Усі вони конкретизують принцип розвитку та є основними, універсальними, тому що, по-перше, притаманні усім сферам дійсності, тобто діють у природі, суспільстві та пізнанні. По-друге, розкривають глибинні основи руху та розвитку, а саме: його джерело, механізм переходу від старого до нового, зв’язки нового зі старим. Це закон єдності і боротьби протилежностей, закон взаємного переходу кількісних змін в якісні, закон заперечення заперечення. Більш розгорнутої деталізації, ніж у законах, принципи діалектики набувають у категоріях.
Категорії – це поняття, що відображають найбільш суттєві боки предметів і явищ, у яких і через які здійснюється філософське мислення.
У формально-логічному плані вони відрізняються від законів тим, що закони є судженнями, а категорії – одиничними положеннями, тобто закони ширші від суджень. Насправді будь-яка категорія виражає внутрішнє, істотне відношення між явищами і тому певною мірою є законом. У свою чергу будь-який закон може бути зведений до окремого поняття (категорії).
Наприклад, закон єдності та боротьби протилежностей, по суті, тотожний категорії суперечностей, закон заперечення заперечення тотожний категорії заперечення. З іншого боку, категорії діалектики дані не в одиничній, а в так званій парній відокремленості: “зміст–форма”, “можливість–дійсність”, “причина–наслідок” та інше. І це не випадково: категорії по-своєму відтворюють суперечливу (“парну”) природу законів діалектики (“єдність–боротьба”, “кількість–якість”, “заперечення–заперечення заперечення”). Саме тому категорії називають неосновними законами діалектики.
Отож, діалектика є цілісною єдністю принципів, законів і категорій.
ПИТАННЯ 34. Категорії діалектики, їх відмінність
Від наукових категорій
У процесі пізнання об’єктивної дійсності людина опирається на відчуття, які є безпосереднім зв’язком предмета і образу, котрий він викликає, діючи на органи чуття. Відчуття не вимагають закріплення, матеріалізації їх у вигляді слова, поняття чи категорії. Поняття необхідні тоді, коли треба виділити щось загальне з-поміж різних речей і дати йому назву, коли це загальне не дане у відчуттях. Наскільки ми знайшли це загальне, настільки ж необхідне певне слово, поняття як матеріальний носій цього загального.
Мислення – це процес відображення світу в поняттях, судженнях і умовиводах. Це відображення тим багатше, чим більше є понять – слів, що мають узагальнення.
Категорії – це універсальні форми мислення, форми узагальнення реального світу, у яких відображаються загальні властивості, риси і відношення предметів об’єктивної дійсності.
У категоріях фіксується, відображається загальне в речах. Отже, не береться до уваги те, що є у них конкретним, відмітним. Категорії є результатом дуже високого рівня процесу абстрагування. У філософських категоріях фіксується не просто загальне, а найзагальніше.
Кожна наука має свій понятійний апарат, свої категорії. Особливістю цих категорій є те, що вони можуть бути використані тільки для своєї науки. Для кожної галузі наукових знань характерне своє коло категорій. Вони пов’язані з процесами, які складають специфічний предмет дослідження цієї науки. Так, фізика оперує категоріями “речовина”, “поле”, “енергія”, “сила” тощо, а юриспруденція – “злочин”, “закон”, “порушення” та ін.
Філософські категорії від наукових категорій відрізняються тим, що вони мають найбільш загальний характер, охоплюють увесь навколишній світ, використовуються в усіх галузях знань і практичної діяльності людей. Тому вони мають найзагальніший статус.
За своїм джерелом категорії діалектики об’єктивні, тобто ті загальні властивості, котрі відображаються в категоріях, притаманні самим речам, існують незалежно від волі людини, її свідомості. Одночасно, категорії діалектики суб’єктивні за формою існування.
Категорії діалектики – це універсальні логічні форми мислення, найбільш загальні поняття, у яких відображаються загальні зв’язки, властивості та відношення, що існують в об’єктивній дійсності.
Категорії діалектики мають величезне значення:
1) вони характеризують найбільш загальні типи зв’язків і відношень об’єктивного світу;
2) вони є загальними та необхідними формами мислення, за допомогою яких людина пізнає навколишню дійсність і без них пізнання було б неможливим;
3) у них сконцентровано досвід і предметно-практичну діяльність багатьох поколінь людства.
Будучи сходинками нескінченного процесу пізнання, філософські категорії не залишаються незмінними, раз і назавжди даними. У розвитку наук постійно накопичуються й поглиблюються конкретні знання про навколишній світ. На цьому підґрунті наповнюються більш глибоким змістом філософські категорії, формуються нові категорії діалектики.
Особливостями категорій діалектики є:
– об’єктивність;
– загальність;
– зв’язок із практикою;
– історичність;
– рухливість.
Виділяють такі основні категорії діалектики:
– особливе, одиничне й загальне;
– частина та ціле;
– явище й сутність;
– зміст і форма;
– причина та наслідок;
– необхідність і випадковість;
– можливість і дійсність.
Філософські категорії як найбільш загальні поняття разом із принципами та основними законами становлять сутність матеріалістичної діалектики. Глибоке знання їх та вміння застосовувати на практиці – одна із умов результативної діяльності людини в різноманітних сферах повсякденного життя.
